Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 922/1280/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Федоровича Ю. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Харківобленерго"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 (судді: Плахов О. В. - головуючий, Лакіза В. В., Мартюхіна Н. О.) і рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2023 (суддя Хотенець П. В.) у справі

за позовом Акціонерного товариства "Харківобленерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Х"

про стягнення 2 875 994,36 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У серпні 2022 року Акціонерне товариство "Харківобленерго" (далі - АТ "Харківобленерго") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням змін) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерго Х" (далі -ТОВ "Енерго Х") про стягнення з нього 2 239 678,60 грн заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії за договором про надання послуг з розподілу електричної енергії від 05.12.2018, 431 608,87 грн пені, 30 796,52 грн - 3 % річних і 173 910,37 грн інфляційних втрат.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за спірним договором у частині своєчасної оплати за таким договором.

1.2. У відзиві на позов ТОВ "Енерго Х" заперечило проти його задоволення, просило відмовити у позові в частині стягнення 30 796,52 грн - 3 % річних та 173 910,37 грн інфляційних втрат, а також просило зменшити розмір пені на 90 % у зв`язку зі складним фінансовим станом відповідача та заважаючи на підстави прострочення в оплаті.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.02.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Енерго Х" на користь АТ "Харківобленерго" 2 239 678,60 грн заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії, 43 160,89 грн пені та 34 481,37 грн судового збору. В решті позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача спірної заборгованості, місцевий господарський суд виходив із належного виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині проведення розрахунків за отримані за ним послуги за період лютий - квітень 2022 року та установив наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за вказаний період у заявленій до стягнення сумі.

Водночас, надавши оцінку доводам відповідача щодо зменшення розміру пені, врахувавши фінансовий стан відповідача та інтереси сторін, а також підстави прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, місцевий господарський суд дійшов висновку про можливість зменшення пені на 90 % в порядку статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, стягнувши її у сумі 43 160,89 грн та відмовивши у решті позову про стягнення пені.

Поза тим господарський суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних, з огляду на те, що його здійснено з певними арифметичними помилками.

Також суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, зазначивши, що позивач не надав до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації його в офіційних періодичних виданнях; не навів жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов`язання відповідача виступає способом захисту майнового права у виді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, та не зазначив на підставі чого позивачем (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

2.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2023 у цій справі скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 173 910,37 грн та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги у вказаній частині задоволено. Викладено резолютивну частини рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2023 у справі № 922/1280/22 в редакції, згідно з якою позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Енерго Х" на користь АТ "Харківобленерго" 2 239 678,60 грн заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії, 43 160,89 грн пені, 173 910,37 грн інфляційних втрат та 36 851,25 грн судового збору за подання позовної заяви. В решті позову відмовлено.

Аргументуючи постанову, суд апеляційної інстанції, зважаючи на межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції та вимоги апеляційної скарги, погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позову в частині стягнення пені та про наявність правових підстав для її зменшення, з огляду на положення статті 233 Господарського кодексу України, частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, та встановлені судами обставини, за яких можливе таке зменшення.

Разом із тим суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення 3 % річних, проте з інших мотивів. Так, як зазначив суд апеляційної інстанції, передбачена сторонами відповідальність за порушення строків оплати у виді сплати відповідачем 3 % річних від суми боргу за кожний день прострочення платежу, у тому числі, за день фактичної оплати, що визначено сторонами у спірному договорі, має ознаки штрафної санкції, зокрема, пені, стягнення якої має відбуватися з урахуванням положень статей 549 551 Цивільного кодексу України та статей 230 231 232 Господарського кодексу України. Між тим, як вказав суд, положеннями спірного договору вже передбачено стягнення пені, а за наявності у договорі умов щодо подвійного стягнення пені, суд має відмовляти в задоволенні позовних вимог про стягнення тієї пені, розмір та порядок нарахування якої не відповідає вимогам закону.

Крім того, скасовуючи рішення суду про відмову у позові про стягнення 173 910,37 грн інфляційних втрат та задовольняючи позовні вимоги в наведеній частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення; положення цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань; жодна законодавча норма не містить вимог щодо зобов`язань позивача надавати докази здійснення розрахунку індексу інфляції Державним комітетом статистики України та публікації ним величини індексу інфляції в офіційних періодичних виданнях; порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 %; індекс інфляції є загальнодоступною інформацією і позивачу при зверненні з позовною заявою у разі заявлення вимог про стягнення інфляційних втрат достатньо здійснити відповідний розрахунок відповідних нарахувань у позові. Суд також акцентував на тому, що зобов`язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виникло у відповідача в силу приписів статті 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, суд апеляційної інстанції визнав його обґрунтованим та законним, у зв`язку з чим скасував судове рішення про відмову у стягненні інфляційних втрат та задовольнив позов у цій частині.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням та постановою суду апеляційної інстанції, АТ "Харківобленерго" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 30 796,52 грн.

Скаржник вважає оскаржені судові рішення в зазначеній частині (щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних) незаконними, необґрунтованими, прийнятими при неправильному застосуванні судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, наголошує на неправильному застосуванні судами попередніх інстанції статті 625 Цивільного кодексу України та помилковому її ототожненні з положеннями статті 549 Господарського кодексу України; стверджує про недотримання судами положень статті 2 73 76 77 78 86 Господарського процесуального кодексу України.

Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а саме у постанові від 23.03.2023 у справі № 920/505/22 стосовно акцесорного характеру зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Також у касаційній скарзі міститься посилання на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

На думку скаржника, виходячи з аналізу пункту 4.1 додатку до спірного договору та положень статті 549 Цивільного кодексу України та глави 26 Господарського кодексу України, передбачена у пункті 4.1 додатку до договору пеня має на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. У свою чергу, частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Так, положеннями пункту 4.2 додатку до договору чітко визначено, що у разі порушення постачальником строків оплати, передбачених пунктом 2.4 та пунктом 2.5 цього додатка до договору, оператор системи проводить нарахування 3 % річних від суми боргу за кожний день прострочення платежу, у тому числі за день фактичної оплати. Тобто, вказаний пункт не містить компенсаторного характеру нарахування та має чітке визначення, яке аналогічне визначенню 3 % річних, що передбачене положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Скаржник звертає увагу на те, що при розгляді справи в апеляційній інстанції, цей суд посилається на незрозумілу редакцію пункту 4.1 додатку до договору що, на переконання позивача, свідчить про процесуальні порушення суду апеляційної інстанції, які призвели до прийняття неправомірного рішення. Водночас скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції не здійснив аналізу норм матеріального права, не вказав, які спільні ознаки об`єднують стягнення на підставі пункту 4.1 і пункту 4.2 додатку до спірного договору, не дослідив дійсні умови договору, що призвело до прийняття помилкових висновків та ухвалення рішення з порушеннями норм матеріального та процесуального законодавства.

3.2. Від ТОВ "Енерго Х" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення у зв`язку з її безпідставністю і необґрунтованістю, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі - без змін. Водночас відповідач, посилаючись на те, що у разі наявності для визнання Верховним Судом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень у зв`язку із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просив судові рішення скасувати повністю і направити справу до суду першої інстанції для здійснення нового судового розгляду. Зокрема, відповідач вказував на те, що, позивач, звертаючись із заявами про примусове виконання судового рішення у цій справі, фактично погодився із розміром суми грошових коштів, яка була визначена судовими рішеннями до стягнення з відповідача на користь позивача, а вже потім була подана касаційна скарга на судові рішення; наразі судові рішення у цій справі були фактично виконані в повному обсязі, у зв`язку з чим 21.06.2023 виконавчі провадження були закінчені з цих підстав, що касатором навмисно замовчується. Крім того, на стадії як постановлення рішення судом першої інстанції, так і на стадії апеляційного розгляду, позивач був обізнаний про здійснення ним розрахунків, виходячи із недостовірних (завищених) даних щодо обсягів фактично поставленої ТОВ "Енерго Х" електричної енергії кінцевим споживачам, проте такі відомості були навмисно ним приховані від суду, що призвело, в свою чергу, до постановлення судових рішень без врахування дійсних фактичних обставин.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як установили суди та свідчать матеріали справи, предметом позову у ній є вимоги АТ "Харківобленерго" до ТОВ "Енерго Х" про стягнення з нього 2 239 678,60 грн заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії за договором про надання послуг з розподілу електричної енергії, 431 608,87 грн пені, 30 796,52 грн - 3 % річних і 173 910,37 грн інфляційних втрат у зв`язку з неналежним виконанням останнім зобов`язань за вказаним договором стосовно своєчасного проведення розрахунків за ним.

4.3. Місцевий господарський суд частково задовольнив ці вимоги, а саме стягнув з відповідача на користь позивача 2 239 678,60 грн заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії за договором і 43 160,89 грн пені, відмовивши у решті позову.

4.4. Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 173 910,37 грн та прийняв нове рішення, яким позовні вимоги у вказаній частині задовольнив. Суд виклав резолютивну частину рішення суду першої інстанції у власній редакції, згідно з якою позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 2 239 678,60 грн заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії, 43 160,89 грн пені, 173 910,37 грн інфляційних втрат, а в решті позову відмовлено.

4.5. Як свідчить зміст касаційної скарги, скаржник не погоджується з ухваленими у справі судовими рішеннями лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних у сумі 30 796,52 грн. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому відповідно до вимог частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України Верховним Судом не перевіряються.

4.6. Відмовляючи у стягненні 3 % річних, місцевий господарський суд виходив із того, що розрахунок цих нарахувань здійснено з певними арифметичними помилками.

4.7. У свою чергу, змінюючи мотиви відмови у позові про стягнення 3 % річних, апеляційний господарський суд виходив із того, що передбачена у пункті 4.2 додатку № 1 "Порядок розрахунків" спірного договору відповідальність постачальника за порушення строків оплати у виді сплати 3 % річних, враховуючи встановлений сторонами спосіб її обчислення (за кожний день прострочення платежу, у тому числі за день фактичної оплати), за своєю правовою природою є пенею, а, зважаючи на те, що положеннями спірного договору (пункт 6.6) вже передбачено стягнення пені за прострочення в оплаті, тобто пункт 6.6 спірного договору та пункт 4.2 додатку № 1 "Порядок розрахунків" до нього фактично передбачають подвійну міру відповідальності таку як пеня, що суперечить положенням статті 61 Конституції України, то, за висновком суду, підстав для стягнення 3 % річних у наведеному випадку немає.

4.8. Проте колегія суддів суду касаційної інстанції вважає такі висновки апеляційного господарського суду передчасними з огляду на таке.

4.9. Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

При цьому положення вказаної норми стосовно 3 % річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 Цивільного кодексу України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Такий же висновок викладено і в постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22, посилання на яку, на обґрунтування підстав касаційного оскарження, наведено в касаційній скарзі.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 Цивільного кодексу України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

Відмовляючи у стягненні 3 % річних, як таких, що підпадають під визначення штрафної санкції, а саме пені, апеляційний господарський суд не надав належної оцінки суті допущеного відповідачем порушення (невиконання грошового зобов`язання) та дійсної правової природи застосованих позивачем наслідків за таке порушення, не звернув уваги на те, що зобов`язання зі сплати 3 % річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю та входить до складу грошового зобов`язання, а тому не є штрафною санкцією, і право кредитора на нарахування та стягнення з боржника 3 % річних закріплено у частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України. При цьому суд апеляційної інстанції не врахував того, що порядок обчислення 3 % річних, передбачений сторонами у спірному договорі, не впливає та не може змінювати правової природи таких нарахувань, а також суд не надав жодної оцінки наявному у справі розрахунку спірної суми 3 % річних, здійсненому позивачем, на відповідність його вимогам законодавства, тобто не з`ясував обставин, пов`язаних з правильністю чи навпаки здійсненого позивачем розрахунку вказаних нарахувань.

Верховний Суд зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (пункти 85- 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Разом із тим, як свідчать матеріали справи, позивач у апеляційній скарзі наголошував, зокрема, на наявності правових підстав для стягнення з відповідача заявленої суми 3 % річних, оскільки вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким його наділено в силу нормативного закріплення зазначеного способу захисту майнового оправа та інтересу. Утім, належної оцінки вказаним доводам суд апеляційної інстанції не надав, хоча переглядаючи справу в апеляційному порядку, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат відповідно до положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, зважаючи на те, що зобов`язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виникло у відповідача в силу зазначених приписів вказаної норми.

Звідси висновки суду апеляційної інстанції у цій справі про наявність підстав для відмови у позові про стягнення 3 % річних є передчасними.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги щодо неврахування судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 920/505/22 щодо акцесорного характеру зобов`язань визначених статтею 625 Цивільного кодексу України, та недослідження судом доказів у справі знайшли підтвердження.

Стосовно посилань у касаційній скарзі на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, то колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що касаційна скарга не містить жодного обґрунтування щодо вказаної підстави касаційного оскарження, тому вони не беруться до уваги Судом.

Відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

5. Висновки Верховного Суду та розподіл судових витрат

5.1. Відповідно до частин 1 - 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

5.2. За змістом частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5.4. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314 315 316 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Харківобленерго" задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі № 922/1280/22 в частині відмови у позові про стягнення 3 % річних у сумі 30 796,52 грн скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак