Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/6176/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК Стеценка»

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Ярмак О.М.

від 17.09.2024

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Владимиренко С.В., Демидової А.М., Ходаківської І.П.

від 11.02.2025

у справі за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЖК Стеценка»

про стягнення 9 052 467,61 грн,

за участю представників:

від позивача: Павлов Р.В.,

від відповідача: Пономаренко М.В.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК Стеценка" про стягнення 9 052 467,61 грн пайового внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Позов обґрунтований тим, що відповідач в порушення вимог Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 15.11.2016 №411/1415, розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» не звернувся до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі об`єкту будівництва після 01.01.2020 та до введення об`єкта будівництва в експлуатацію і не сплатив пайовий внесок.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

Згідно із пунктом 4 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 №747, підготовчі роботи, визначені будівельними нормами, стандартами і правилами, можуть виконуватися замовником після набуття права на земельну ділянку відповідного цільового призначення та подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт або дозволу на виконання будівельних робіт (далі - дозвіл).

Видача дозволу здійснюється шляхом внесення даних до реєстру з дотриманням вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про адміністративні послуги». Замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданому ним повідомленні, за виконання будівельних робіт без подання повідомлення та за порушення вимог, визначених цим Порядком, відповідно до Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункти 10, 11 вказаного вище Порядку).

У статті 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вказано, що управління у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю здійснюється шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт.

10.04.2018 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл № ІУ113181001562 на виконання будівельних робіт по об`єкту «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (III черга будівництва)». Замовником будівництва вказано відповідача.

28.12.2020 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл № ІУ113181001562 (зі змінами) на виконання будівельних робіт по об`єкту «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (III черга будівництва).

17.05.2021 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат № ІУ123210422229 про готовність до експлуатації закінченого будівництва об`єкта за проектом «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (ІІІ будівництва), 8-й та 12-й пускові комплекси». Замовником будівництва вказано відповідача.

19.07.2021 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат № ІУ123210709364 про готовність до експлуатації закінченого будівництва об`єкта за проектом Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (III черга будівництва), 9-й пусковий комплекс. Замовником будівництва вказано відповідача.

Згідно з пунктом 11 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» від 13.04.2011 №461 датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Спір виник через те, що відповідач, як замовник будівництва, не звернувся до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вищезазначеного об`єкту будівництва після 01.01.2020 та до введення в експлуатацію і не сплатив пайовий внесок, чим порушив права та інтереси територіальної громади міста Києва, в особі якої виступає Департамент.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва рішенням від 17.09.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025, позов задовольнив повністю, стягнув з відповідача на користь позивача 9 052 467,00 грн пайового внеску та 108 629,61 грн судового збору.

Рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що наявність обов`язку замовника будівництва, встановленого положеннями «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX щодо сплати пайової участі до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію. При цьому суд першої інстанції погодився із здійсненим відповідачем розрахунком пайового внеску, як такого, що відповідає положенню пункту 6.4.2 Порядку за проектом «Будівництво житлового комплексу на вул. Стеценка у Святошинському районі м. Києва (III черга будівництва), за наведеною у Порядку формулою.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що правові висновки щодо застосування норм права у правовідносинах щодо сплати коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва з урахуванням змін законодавства з 01.01.2020 містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, у постановах Верховного Суду від 23.05.2024 у справі №915/149/23, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21.

Аналіз вищезазначених правових норм та правові висновки Верховного Суду, які в силу положень частини 4 статті 236 ГПК України враховуються судами при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, спростовує доводи відповідача про відсутність у нього обов`язку станом на момент введення в експлуатацію об`єктів у 2021 році зі сплати пайового внеску, оскільки з 01.01.2020 передбачений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язок з укладення договору про пайову участь та сплату пайових внесків перестав існувати.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Незастосування судом першої інстанції положень частини 1 статті 1212 ЦК України не призвело до ухвалення неправильного рішення, а тому відсутні підстави для його скасування.

Також суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав звільнення відповідача від сплати пайової участі, з тих підстав, що ним будується у складі об`єкту будівництва об`єкт соціальної інфраструктури, оскільки доказів передачі дошкільного закладу до комунальної власності територіальної громади столиці, а також встановлення вартості будівництва соціального об`єкту для можливості встановити чи дорівнює або перевищує розмір пайової участі за об`єктом на вимогу абзацу 5 пункту 4.2 Порядку відповідачем суду не надано.

Департаментом дотримано вимоги Порядку, розрахунок здійснено з урахуванням інформації, яка міститься у дозвільній документації, за виключенням трансформаторної підстанції

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справ

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЖК Стеценка" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025, у якій просило їх скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження скаржником визначено пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідач вказав на неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», викладеного у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

А також про неправильне застосування судами норм процесуального права, а саме статей 99 13 74 ГПК України, без врахування висновків щодо їх застосування, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 908/299/18 та від 15.06.2022 у справі № 916/2214/21.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Позивач у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції визначив пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач зазначив про те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, згідно з якими після 01.01.2020 у відповідача обов`язок укладати договори про пайову участь відсутній.

На думку скаржника суди попередніх інстанцій, ігноруючи ці висновки, фактично «розширили» дію норми, якої вже не існує. Оскільки, як зазначає скаржник, як на момент отримання Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖК СТЕЦЕНКА» дозволу на будівництво, так і станом на момент розгляду цієї справи судом, відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Києва. Відтак суд не наділений повноваженнями визнати укладеним договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена. Зазначене відповідає статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Наведені скаржником доводи є безпідставними. Постановлені у цій справі № 910/6176/24 судові рішення не суперечать наведеним скаржником висновкам, сформованим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, згідно з якими у зв`язку з припиненням правовідносин забудови земельної ділянки, визнання договору укладеним та встановлення прав та обов`язків сторін на майбутнє на підставі нормативного акта, який було скасовано, не є законним та ефективним способом захисту, що не відновлює право органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури до здачі об`єкта будівництва в експлуатацію (пункт 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19).

У справі № 910/6176/24 позивачем обрано спосіб захисту у вигляді звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів пайової участі. Вимога про визнання укладеним договору про пайову участь на підставі статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» позивачем не заявлялася та не була предметом судового розгляду у цій справі.

Натомість суд апеляційної інстанції правильно врахував висновки щодо застосування норм права у правовідносинах щодо сплати коштів пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва з урахуванням змін законодавства з 01.01.2020, які викладені у тому числі і у постановах на які посилається скаржник, а саме, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

Згідно з сформованими правовими висновками Верховного Суду, які підлягають врахуванню при вирішенню спорів у подібних правовідносинах, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону № 3038-VI) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

У випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, ураховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Отже, постановлені у справі № 910/6176/24 судові рішення відповідають усталеній практиці Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, зокрема висновкам, викладеним у наведених скаржником у касаційній скарзі постановам Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 та не можуть бути скасовані з наведених скаржником у касаційній скарзі підстав.

Не знаходять свого підтвердження і доводи касаційної скарги позивача про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме, статей 99 13 74 ГПК України, що обумовлено за доводами скаржника відмовою у призначенні судом судової експертизи, без врахування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 15.06.2022 у справі № 916/2214/21 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 908/299/18.

При перевірці наведених скаржником доводів, Верховний Суд встановив, що наведена скаржником постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 908/299/18 у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня. Наведеній скаржником постанові може відповідати постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 908/299/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-2000» до Бердянської міської ради про поновлення договору оренди землі. Однак у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 908/299/18 відсутні будь-які висновки з приводу призначення судової експертизи у справі.

Вказана скаржником у касаційній скарзі постанова Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №916/2214/21 в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня. Встановити судове рішення, яке мав на меті навести скаржник для обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не вдалося.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи про те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду, свого підтвердження не знайшли. Враховуючи межі розгляду справи судом касаційної інстанції, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування постановлених у справі рішень з наведених скаржником підстав, відсутні.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

Судові витрати

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖК Стеценка" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 у справі № 910/6176/24 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

В. Студенець