Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 909/748/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу

Заступника прокурора Львівської області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 (головуючий суддя Малех І.Б., судді Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.)

у справі № 909/748/17

за позовом Першого заступника керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полістар"

про стягнення збитків в сумі 528 823,49 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Перший заступник керівника Івано-Франківської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Івано-Франківської міської ради (далі - Позивач) звернувся в Господарський суд Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полістар" (далі - -Відповідач) про стягнення збитків у розмірі 528 823,49 грн, як недоотриманих місцевим бюджетом доходів від орендної плати за період фактичного використання Відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів, на підставі ст.ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 152, 156, 157 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Позов обґрунтовано тим, що Відповідач у період з 29.11.2013 по 29.11.2016 користувався земельною ділянкою загальною площею 0,1671 га, розташованою у м. Івано-Франківськ, вул. Ребета, 6, без оформлення правовстановлюючих документів та у порушення приписів законодавства не сплачував орендну плату за землю, чим спричинив збитки у вигляді упущеної вигоди міському бюджету м. Івано-Франківськ у заявленій до стягнення сумі.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2017 (суддя Деделюк Б.В.) відмовлено в задоволенні клопотання Відповідача про застосування строків позовної давності, позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 528 823,49 грн збитків, за період з 29.11.2013 по 19.11.2016.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд визнав доведеними належним чином обставини користування земельною ділянкою Відповідачем без правовстановлюючих документів у період з 29.11.2013 по 29.11.2016 і встановив наявність у Івано-Франківської міської ради права на відшкодування заявлених збитків. Відмовляючи у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку, що виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради факт заподіяння збитків встановлено 12.01.2017 і саме з цього моменту слід обраховувати строк позовної давності.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення збитків (упущеної вигоди) з огляду на відсутність обставин на підтвердження того, що Відповідач відмовлявся від укладення договору оренди землі та наявності вини Відповідача у завданні збитків Позивачу на спірну суму внаслідок протиправної бездіяльності Відповідача.

Заступник прокурора Львівської області подав касаційну скаргу, в якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що постанова апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права та з неправильним застосуванням норм процесуального права з огляду на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив обставини справи щодо ухилення Відповідача від укладання договору оренди земельної ділянки та спричинення збитків (упущеної вигоди) Позивачу. Скаржник зазначає, що саме на Відповідача, як власника нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, покладено обов'язок оформити право землекористування, від якого останній умисно ухилявся протягом 2013-2016 років, отже у діях Відповідача наявний склад цивільного правопорушення, що є підставою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків.

Відповідач подав відзив, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. У відзиві Відповідач повністю погоджується з висновками викладеними в постанові апеляційної інстанції та наголошує на тому, що Позивач та Відповідач не уклали договір оренди земельної ділянки через бездіяльність Позивача, який тривалий час ухилявся від укладення відповідного договору та не надавав Відповідачу відповідний проект договору, а також, що Відповідач справно сплачував плату за користування земельною ділянкою за 2013-2017 роки.

Позивач подав письмові пояснення, в яких підтримує доводи Заступника прокурора Львівської області та просить скасувати постанову апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції - залишити в силі. Позивач зазначає, що з часу виникнення права власності на нерухоме майно у Відповідача виник обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Без укладення договору оренди Позивач був позбавлений можливості отримати дохід від здачі спірної земельної ділянки в оренду в розмірі плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, що розраховується та сплачується за регульованою ціною.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, виходить з такого.

Судами встановлено, що 19.02.2013 на підставі договору купівлі-продажу № 367 ТОВ "Полістар" отримало в приватну власність від підприємства з іноземними інвестиціями "Лукойл-Україна" автозаправну станцію за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Ребета, 6. Нерухоме майно, згідно умов зазначеного договору, розміщено на земельній ділянці за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Ребета, 6, площа ділянки складає 0,1671 га, кадастровий номер ділянки 2610100000:20:006:0064, яка перебувала у користуванні продавця на підставі договору оренди земельної ділянки від 13.06.2007, зареєстрованого 04.12.2007 у Івано-Франківському міському відділі Івано-Франківської регіональної філії центру ДЗК при Держкомземі України за №040729400364.

19.07.2016 Інспектором з самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління земельних відносин виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Ребета, 6, про що складено акт обстеження № 32 та встановлено, що на день проведення обстеження вказана земельна ділянка (кадастровий номер 2610100000:20:006:0064) використовується без правовстановлюючих документів. Площа ділянки становить 0,1671 га та відповідає договору оренди земельної ділянки від 13.06.2007 та договору купівлі-продажу автозаправної станції від 19.02.2013.

Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради на адресу Відповідача 21.07.2016 направлено клопотання № 458/343-02/186 про необхідність оформлення документів на землекористування, яке Відповідачем залишено без розгляду.

Згідно інформації ДПІ у м. Івано-Франківську (лист № 910/9/09-15-12-03-23/1605 від 11.07.2016) ТОВ "Полістар" сплачено земельний податок за земельну ділянку площею 0,1671 га за 2013 рік - 9 736,72 грн, за 2014 рік - 16 691,41 грн, за 2015 рік 20 501,30 грн., за 2016 рік - 14 185,05 грн.

На засіданні комісії з визначення та відшкодування територіальній громаді м. Івано-Франківська збитків від 29.11.2016, визначено розмір збитків, нанесених Івано-Франківській міській раді, у вигляді упущеної вигоди в розмірі неодержаної міською радою плати за оренду земельної ділянки, що виникли внаслідок використання Відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів в розмірі 528 823,49 грн, про що складено відповідний акт.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 29.01.2017 № 17, затверджено акт про визначення збитків власнику землі від 19.07.2016, згідно з яким сума неодержаного територіальною громадою м. Івано-Франківська доходу визначається збитками в розмірі 528 823,49 грн за період з 29.11.2013 по 29.11.2016.

Відповідачем не виконано рішення виконавчого комітету та не оплачено заподіяні збитки в сумі 528 823,49 грн до міського бюджету.

З метою врегулювання даного спору в досудовому порядку Відповідачу надіслано лист № 80/01-18/19-в від 19.01.2017 про необхідність добровільного відшкодування завданих збитків, який останнім залишено без розгляду.

Судами також встановлено, що рішенням сесії міської ради від 24.05.2017 № 135-12 Відповідачу передано в оренду терміном на 10 років земельну ділянку площею 0,1671 га на вул. Ребета, 6 в м. Івано-Франківську.

Предметом спору є вимога Позивача до Відповідача про стягнення 528 823,49 грн, яку Позивач обґрунтовує як несплачену Відповідачем орендну плату за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого Позивачем не отримано дохід у зазначеному розмірі у виді неодержаної орендної плати за землю, який за визначенням статті 22 ЦК України та статті 225 ГК України є збитками у виді упущеної вигоди.

Упущеною вигодою за змістом статті 22 ЦК України і частини 2 статті 224, статті 225 ГК України вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК України.

За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи спір у даній справі, необхідно брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 ЦК України.

Так, згідно з частиною 2 статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

Вирішуючи питання наявності у діях Відповідача складу цивільного правопорушення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків.

Зокрема, суд першої інстанції виходив з того, що саме на Відповідача покладено обов'язок оформити право на землю, зокрема, вчинити дії з виготовлення та погодження технічної документації із землеустрою, невиконання ж цього обов'язку свідчить про наявність складу правопорушення в діях Відповідача.

Суд апеляційної інстанції, зазначаючи про відсутність вини Відповідача у завданні збитків Позивачу, послався на те, що Відповідач неодноразово звертався до Позивача з проханням укласти договір оренди та просив зареєструвати Позивача право власності на земельну ділянку, що підтверджується листами від 17.06.13 №16, від 15.08.16 №16, від 28.08.2013 №3, від 06.11.14 № 56, від 11.07.2016 № 11/00-16, від 13.07.2016 №23, від 23.11.16 №23/11-16, а також на те, що Позивач не вживав заходів щодо одержання доходів у вигляді орендної плати.

Водночас, як в поясненнях, що містяться в матеріалах справи, так і в касаційній скарзі, Прокурор посилається на те, що Відповідач звернувся до міського голови за дозволом на виготовлення технічної документації із землеустрою для переоформлення договору оренди земельної ділянки лише 17.06.2013, тобто через чотири місяці з дня купівлі нерухомого майна, та, отримавши такий дозвіл 24.12.2013, протягом січня 2014 - липня 2016 років не вчиняв жодних дій, направлених на переоформлення правовстановлюючих документів на набуту земельну ділянку.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 ЗК України і статті 377 ЦК України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Водночас, згідно зі статтями 125 - 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При розгляді справ щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених правових норм вбачається, що вони закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташовано. За змістом цих норм, визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладанні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, із виникненням права власності на об'єкт нерухомості власник такого об'єкта не звільняється від обов'язку оформлення прав на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відповідач, набувши право власності на об'єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, належним чином не оформив правовідносини щодо користування земельною ділянкою, обов'язку щодо укладення та реєстрації договору оренди на спірну земельну ділянку не виконав.

Водночас, наявність вини Відповідача у користуванні земельною ділянкою без оформлення договору оренди є однією із обов'язкових умов для покладення на нього цивільно-правової відповідальності у вигляді збитків. Обов'язок доказування невинуватості особи, яка порушила зобов'язання, покладається саме на цю особу, яка повинна довести, що вжила всіх залежних від неї заходів для виконання покладеного на неї обов'язку (стаття 614 ЦК України).

Проте, суди попередніх інстанцій не дослідили обставини щодо вжиття Відповідачем всіх залежних від нього заходів щодо переоформлення прав на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства, неможливості переоформлення такого права із незалежних від його волі причин, дій Позивача спрямованих на переоформлення права користування на спірну земельну ділянку, та не надали оцінку доводам сторін щодо обставин, пов'язаних з укладенням договору оренди на спірну земельну ділянку.

Колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що з моменту встановлення виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради факту заподіяння збитків, а саме з 12.01.2017, слід обраховувати строк позовної давності з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Судами встановлено, що рішенням №17 від 12.01.2017 виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради лише затвердив акт визначення збитків власнику землі, які були завдані протягом 2013-2016 років.

Водночас, для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому як у випадку пред'явлення позову особою, право якої порушене, відлік позовної давності обчислюється з моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) регулювання земельних відносин є виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад.

Отже, для правильного визначення початку перебігу позовної давності слід встановити з якого моменту орган місцевого самоврядування, який здійснює функції у сфері земельних відносин, дізнався або міг дізнатися про порушення своїх прав.

Зважаючи на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору.

Частинами 1, 2 статті 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

В силу приписів п. 1 ч. 3, ч. 4 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтями 300, 310 ГПК України, враховуючи, що і суд першої, і суд апеляційної інстанції припустилися порушення норм матеріального та процесуального права, постанова апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.

Доводи касаційної скарги, відзиву та пояснень, що стосуються встановлення фактичних обставин справи, не можуть бути досліджені судом касаційної інстанції, оскільки це виходить за межі повноважень Касаційного господарського суду.

Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 11.10.2017 у справі № 909/748/17 скасувати.

3. Справу № 909/748/17 направити на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.