Історія справи

Ухвала КГС ВП від 07.02.2021 року у справі №904/68/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/68/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2019 (суддя Суховаров А. В. ) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від
01.12.2020 (Білецька Л. М. - головуючий, судді Чередко А. Є., Верхогляд Т. А.) у справі

за позовом заступника керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області

до 1) Петропавлівської районної державної адміністрації,

2) Фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича

про скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення,

(У судове засідання з'явився прокурор Голуб Є. В., представник ФОП Маркова Д. О. - Меженна О. В. )

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Заступник керівника Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача -1: Петропавлівської районної державної адміністрації; відповідача -2: Фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича, в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації "Про затвердження ФОП Маркову Д. О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради" №Р-532/0/350-15 від
24.12.2015;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 5,0960 га кадастровий номер 1223881500:02:001:1011, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, укладений
29.01.2016 між Петропавлівською районною державною адміністрацією та Фізичною особою-підприємцем Марковим Дмитром Олександровичем, зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.03.2016, номер запису - 13649369.

- зобов'язати Фізичну особу-підприємця Маркова Дмитра Олександровича (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39835428, адреса: пр. Олександра Поля, 2, м. Дніпро, 49004) земельну ділянку загальною площею 5,0960 га (кадастровий номер 1223881500:02:001:1011) орієнтованою ринковою вартістю 1 501 300,00 грн, на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому Фізична особа-підприємець Марков Дмитро Олександрович одержав її в оренду.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що оспорювані розпорядження Петропавлівської районної державної адміністрації прийняті з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню, оскільки спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення, за межами населеного пункту, належить до земель запасу Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району, а не до невитребуваних (невизначених) земельних часток (паїв), отже повноваження щодо розпорядження останньою, на підставі статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" та на підставі частини 3 статті 122 Земельного кодексу України, у Петропавлівської районної державної адміністрації відсутні. Разом з тим, прокурор в інтересах держави в особі позивача просив визнати недійсним оспорюваний договір, укладений між ФОП Марковим Д. О. та Петропавлівською районною державною адміністрацією, з підстав, встановлених в статтях 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки орендну плату за користування земельною ділянкою визначено без проведення її нормативної грошової оцінки, що є порушенням вимог статей 6, 15 Закону України "Про оренду землі", статей 13, 18 Закону України "Про оцінку земель". При цьому прокурор вважає, що позовна давність за його вимогами має обраховуватися з 22.12.2016, коли йому стало відомо про порушення інтересів держави, а відтак не є такою, що сплинуло.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Розпорядженням голови Петропавлівської районної державної адміністрації "Про затвердження ФОП Маркову Д. О. технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради" №Р-532/0/350-15 від 24.12.2015 ФОП Маркову Д. О. затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 4,3238га з невитребуваних паїв на території Дмитрівської сільської ради; надано ФОП Маркову Д. О. в оренду строком на 30 років земельну ділянку, кадастровий номер 1223881500:02:001:1011 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з земель не витребуваних паїв на території Дмитрівської сільської ради, а також встановлено розмір орендної плати 4% від грошової оцінки земельної ділянки.

29.01.2016 між Петропавліською районною державною адміністрацією (орендодавець/відповідач-1) та ФОП Марковим Д. О. (орендар/відповідач-2) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 2.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (землі не витребуваних паїв), яка знаходиться на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,0960 га - ріллі (пункт
3.1 Договору оренди).

Кадастровий номер земельної ділянки:1223881500:02:001:1011 (пункт 3.2 Договору оренди).

Відповідно до пунктів 6.1., 6.2 Договору оренди землі земельна ділянка передається в оренду із земель не витребуваних паїв на території Дмитрівської сільської ради. Цільове призначення земельної ділянки: за КВЦПЗ - код 01.01:-для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з пунктами 4.1., 4.2 Договору оренди землі, договір укладено строком на 30 років. Термін оренди та площу орендованої земельної ділянки може бути зменшено у разі отримання власниками не витребуваних паїв державних актів на право власності на земельні ділянки (за письмовим повідомленням орендодавця).

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації 24.12.2015 №Р-532/0/350-15 "Про затвердження ФОП Маркову Д. О. технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дмитрівської сільської ради".

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється впродовж 10 календарних днів з моменту державної реєстрації права оренди в порядку, встановленому чинним законодавством України, за актом приймання-передачі, підписаним сторонами по Договору (пункти 7.1., 7.3 Договору оренди).

У 1997 році Дніпропетровською філією Інституту землеустрою виготовлено науково-технічну документацію по роздержавленню земель та виготовленню державних актів на право колективної власності на землю та право постійного користування землею КСП "ім. Чкалова" Петропавлівського району Дніпропетровської області, відповідно до якої за КСП "ім. Чкалова" закріплено на праві постійного користування 263,7 га земель з державного резервного фонду.

Протоколом зборів КСП "ім. Чкалова" від 30.04.1997 №2 затверджено науково-технічну документацію по роздержавленню земель і виготовленню державних актів на колективну власність і постійне користування КСП "ім. Чкалова" від 1997 року, якою передбачено виділення та закріплення за господарством земель, у тому числі земель державного резервного фонду площею 263,7 га.

Рішенням Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області від 14.05.1997 затверджено вищевказану технічну документацію та передано у колективну власність КСП "ім. Чкалова" 5 537,8 га земель, у тому числі - в постійне користування 616,2 га, із них за рахунок державного резервного фонду 263,7 га, на підставі чого КСП "ім. Чкалова" видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ДП № 004503 від 21.05.1997.

Відповідно до плану зовнішніх меж, який міститься у вказаному державному акті, земельна ділянка площею 616,2 га, яка передається у постійне користування КСП "ім. Чкалова", розташована в межах масиву земель державного резервного фонду.

Прокурор вказує, що у 2002 році КСП "ім. Чкалова" припинило свою діяльність, після чого земельна ділянка, до складу якої входить спірна земельна ділянка, поділена на 22 земельні ділянки, яка в подальшому Петропавлівською районною державною адміністрацію без достатніх повноважень у 2013 році передана в оренду ПП Маркову О. Я., а у 2016 році в оренду ФОП Маркову О. Д. як нерозподілені земельні частки, в той час як останні відносяться до земель резервного фонду, а тому на підставі приписів ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України повноваження щодо передачі їх в оренду належить виключно центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальним органам.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2019 у справі № 904/68/19, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.12.2020 позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Петропавлівської районної державної адміністрації "Про надання громадянину Маркову Д. О. дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для надання в оренду на території Дмитрівської сільської ради" від 24.12.2015 № Р-532/0/350-15; визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,0960 га, укладений 29.01.2016 року між Петропавлівською районною державною адміністрацією та фізичною особою-підприємцем Марковим Д. О., зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.03.2016 за номером 13649369; зобов'язано фізичну особу-підприємця Маркова Дмитра Олександровича повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області земельну ділянку загальною площею 5,0960 га, орієнтовною ринковою вартістю 1 501 300,00
грн., на території Дмитрівської сільської ради Петропавлівського району Дніпропетровської області, у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому фізична особа-підприємець Марков Д. О. одержав її в оренду, шляхом підписання відповідного акта приймання-передачі землі.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд мотивоване тим, що прокурором обґрунтовано заявлено позов в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області - органу, уповноваженого державою здійснювати функції щодо розпорядження земель державної власності сільськогосподарського призначення, а тому підстави для залишення позову без розгляду в порядку пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України відсутні. Існує суспільна потреба у поновленні законності.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 11.04.2019 у справі №904/583/18 за позовом Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до відповідача-1- Петропавлівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та відповідача-2- Фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича про скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення. Судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель запасу, а не розподілених земельних паїв, відсутнє рішення про надання земельної ділянки в оренду, грошова оцінка земельної ділянки не проводилася, технічна документація не затверджувалась і рішення про затвердження нормативно - грошової оцінки не приймалась, отже договір суперечить вимогам закону.

Крім того, апеляційний господарський суд аналізуючи дотримання прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" заначив, що 17.12.18 місцева прокуратура повідомила Головне управління Держгеокадастру про наявність підстав для представництва, яке було отримано 21.12.2018, що підтверджується відміткою канцелярії Держгеокадастру на листі, наданому до суду апеляційної інстанції.

Проте, незалежно від терміну (строку) в контексті чи достатнім він був для вчинення позивачем заходів щодо подання позову, Головне управління Держгеокадастру не мало можливості самостійно захистити свої права через відсутність грошових коштів для сплати судового збору. Отже, заперечення відповідача щодо недостатності тривалості строку для захисту своїх прав позивачем спростовані поясненнями представника Головного управління Держгеокадастру.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець Маркова Д. О. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2019 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі № 904/68/19 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

У касаційній скарзі скаржник посилається на постанови Верховного Суду від
15.05.2019 у справі № 904/585/18, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від
23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 23.09.2018 у справі № 924/1237/17, від
06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 26.02.2019 у справі № 920/284/18, від
05.08.2020 у справі № 922/1610/18, від 05.08.2020 у справі № 915/636/18, від
06.08.2020 у справі № 916/1674/18, від 07.11.2018 у справі № 0907/2-7453/2011 (провадження № 61-6321св18), від 21.08.2018 у справі № 288/1361/15-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від
30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц, постанови Верховного Суду України від 28.10.2014 у справі № 6-152цс14, від
16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, від 28.09.2016 у справі № 6-832цс15, від
14.09.2016 у справі № 6-2165цс15, від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14, від
21.12.2016 у справі № 6-1503цс16, від 08.06.2016 у справі № 6/3029цс16, від
16.08.2017 у справі № 6-2667цс16, від 22.03.2017 у справі № 6-3063цс16 стосовно здійснення прокурором представництва інтересів держави, а також застосування позовної давності.

Заявник вважає, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про дослідження та огляд доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, зазначаючи, що суд першої інстанції задовольнив клопотання ФОП Маркова Д. О. про витребування поземельної книги в паперовій формі з усіма додатками, однак суду не було надано додатки до поземельної книги, зокрема, проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 02.02.2008, на підставі якого сформовано спірну земельну ділянку та присвоєно кадастровий номер, що призвело до неповного з'ясування обставин справи. На думку скаржника, суд безпідставно визнав достатнім доказом недоведене твердження позивача про те, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) ім. Чкалова від 21.05.1997 № 004503, спірна земельна ділянка віднесена до земель запасу Дмитрівської сільради із земель, які були передані КСП у постійне користування.

Крім того, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги у резолютивній частині вказав назву розпорядження від 24.12.2015 № Р-532/0/350-15 відмінну від тієї, яка була вказана позивачем при зверненні із позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Предметом позовних вимог прокурора, заявлених в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру, до Петропавлівської РДА та ФОП Маркова Д. О. є визнання незаконним і скасування розпорядження Петропавлівської РДА від 24.12.2015; визнання недійсним договору оренди землі від 29.01.2016, укладеного між відповідачами у справі; зобов'язання ФОП Маркова Д. О. повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру земельну ділянку загальною площею 5,0960 га, кадастровий номер undefined, на території Дмитрівської сільради.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор вказав на те, що звернення з цим позовом спрямоване, насамперед, на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, яке проведено з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин 3, 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас у розумінні положень пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежним чином.

"Нездійснення захисту" має прояв у пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов'язаний дослідити чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте, всупереч цим інтересам, за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (пункт 37).

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (пункт 38).

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (пункт 40).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункт 43)".

За змістом статей 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 162 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

5.4. З огляду на зазначене суди мали надати належну оцінку наведеним у позовній заяві аргументам прокурора стосовно дотримання ним у наведеному випадку процедури попереднього повідомлення позивача про намір звернутися до суду у спірних правовідносинах та перевірити їх як на предмет подання прокурором доказів належного повідомлення компетентного органу - ГУ Держгеокадастру (отримання та/або вручення йому повідомлення), так і щодо спливу розумного строку після отримання такого повідомлення, упродовж якого компетентний орган не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, як критерію для кваліфікації невжиття відповідних заходів, як бездіяльності ГУ Держгеокадастру в контексті положень частин 3, 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" з урахуванням висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (зокрема, у пунктах 40,43).

Проте, ухвалюючи судове рішення у справі по суті спору, суд першої інстанції не встановлював обставин представництва прокурором інтересів держави в особі позивача. У свою чергу, суд апеляційної інстанції одночасно з визнанням доведеними і підтвердженими підстави представництва зазначив про повідомлення прокурором ГУ Держгеокадастру у листі від 17.12.2018 № 04-03-19 про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави шляхом подачі відповідного позову до суду, який було отримано 21.12.2018, що підтверджується відміткою канцелярії ГУ Держгеокадастру на листі, наданому до суду апеляційної інстанції. Проте, на думку суду, незалежно від терміну (строку) в контексті чи достатнім він був для вчинення позивачем заходів щодо подання позову, Головне управління Держгеокадастру не мало можливості самостійно захистити свої права через відсутність грошових коштів для сплати судового збору.

Тобто суд апеляційної інстанції під час вирішення питання щодо дотримання прокурором процедури, передбаченої у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", послався на лист прокуратури від 17.12.2018 № 04-03-19 та отримання його прокурором ГУ Держгеокадастру 21.12.2018, однак жодним чином не надав оцінки тому факту, що вихідною датою та номером позовної заяви зазначено 21.12.2018 № 04-03-19, тобто той же день, коли ГУ Держгеокадастру отримало відповідний лист.

Також не досліджено питання співвідношення зазначених обставин із приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо надання можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави і, відповідно, наявність розумного строку щодо невжиття відповідних заходів. Крім того, судом не наведено доказів на підставі яких він дійшов висновку про те, що Головне управління Держгеокадастру не мало можливості самостійно захистити свої права через відсутність грошових коштів для сплати судового збору

Викладене свідчить, що суди попередніх інстанцій залишили без належної оцінки та дослідження обставини дотримання прокурором положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб'єкта владних повноважень, визначеного позивачем, при зверненні з цим позовом до суду, а також обставини наявності/відсутності бездіяльності компетентного органу, в особі якого заявлено позов, виходячи із того, що така бездіяльність має місце у разі, якщо компетентний орган упродовж розумного строку після отримання повідомлення не звернувся до суду з позовом в інтересах держави; причин, які перешкоджали захисту інтересів держави належним суб'єктом, та які є підставами для звернення прокурора з відповідним позовом до суду, належним чином не з'ясували.

5.5. За обставин неналежного дослідження наявності підстав звернення прокурора до суду з відповідним позовом висновки судів про задоволення позову є передчасними, а ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

З урахуванням наведеного підтвердилася наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України (зокрема, щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді).

У свою чергу, під час нового розгляду справи № 904/68/19, дослідженню також підлягають доводи скаржника щодо пропуску позивачем позовної давності. Окрім того, необхідно врахувати зміст оскарженого наказу від 24.12.2015 № Р-532/0/350-15, оскільки резолютивна частина рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2019 у справі № 904/68/19 містить іншу назву зазначеного наказу ніж та, яка викладена у позовній заяві та міститься у матеріалах справи.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

6.2. З огляду на викладене у цій постанові та зважаючи на межі повноважень суду касаційної інстанції, який не здійснює дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінки, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права, касаційна скарга підлягає задоволенню, а прийняті у справі рішення судів попередніх інстанцій скасуванню.

6.4. Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Маркова Дмитра Олександровича задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2019 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.12.2020 у справі № 904/68/19 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ