Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.05.2018 року у справі №5024/1403/2011
Постанова ВГСУ від 14.02.2017 року у справі №5024/1403/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 5024/1403/2011

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

прокуратури - Насадчук Ж. О.,

позивача - Іжаківський А. О.,

відповідачів - Ніцос А. А.,

третьої особи - Багатченко Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Херсонської області

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2018 (судді: Величко Т. А., Богатир К. В., Філінюк І. Г.) у справі

за позовом Прокурора Скадовського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Дочірнього підприємства "Санаторій для дітей з батьками "Скадовськ",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Федерації професійних спілок України,

про визнання права власності та витребування майна з незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У липні 2011 року Заступник прокурора Херсонської області звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) про визнання права власності за державою в особі ФДМУ на будівлі та споруди санаторію для дітей з батьками "Скадовськ", розташованого за адресою: м. Скадовськ, вул. Набережна, 1, який складається зі спальних корпусів "А", 938,5 м2; їдальні "Б", 936,3 м2; двоквартирного житлового будинку "В", 76,1 м2; допоміжної споруди "Г"; допоміжної споруди "Д"; овочесховища "Л"; пральні "М"; спального корпусу "О", 1 286,7 м2; спального корпусу "Р", 2 408,3 м2; навісу "С"; гаражу "Т"; адмінкорпусу "Е", 248,2 м2; літнього кінотеатру "Є"; гуртожитку "І", 219,5 м2; спального корпусу "Ф", 4 087,4 м2; корпусу громадських приміщень, фітобару "Ф1", 2 648,9 м2; котельні "Х", трансформатора, підстанції "Ц"; теплиці "Ч"; трансформатора, підстанції "Ю"; дитячого майданчика № 1; спортивного майданчика № 2; насосної станції № 3; венткамери № 6; дитячого майданчика № 7, туалету № 8; будівлі човнової станції № 9; резервуару для води № 10; доріжки асф. № 11; дороги асф. № 12; тротуарної доріжки № 13; дороги асф. № 14; тротуарної доріжки № 16; огорожі № 17, огорожі № 18; тенісного корту № 19; автозупинки № 20; будівлі рятувальної станції № 21, пункту прокату № 22; майстерні № 23; шкіперської № 24; водонапірної вежі № 25; арт. свердловини № 26; огорожі № 27, трансформаторної "ТТ"; і витребування зазначеного майна із незаконного володіння Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця").

Позов обґрунтовано посиланням на положення статей 203-213, 321, 325, 328, 388 Цивільного кодексу України та незаконністю вибуття спірного нерухомого майна із державної власності поза волею власника, без згоди ФДМУ.

1.2. У відзивах на позов Дочірнє підприємство "Санаторій для дітей з батьками "Скадовськ" (далі - ДП "Санаторій для дітей з батьками "Скадовськ") заперечило проти позову, просило відмовити у його задоволенні, наголошуючи на недоведеності факту приналежності спірного нерухомого майна до державної власності; відсутності поважних причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом.

1.3. ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" також заперечило проти позову, просило відмовити у його задоволенні через необґрунтованість і недоведеність, наголосило, зокрема, що є законним власником спірного майна санаторію, переданого до його статутного фонду.

Таким чином, відповідачі позову не визнали та зазначили про пропуск позовної давності.

1.4. Федерація професійних спілок України у запереченнях на позов також просила відмовити у задоволенні позовних вимог, акцентуючи, що на час створення Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ЗАТ "Укрпрофоздоровниця") були наявні правові підстави для передачі до статутного фонду товариства саме профспілкового майна, у тому числі і майна спірного санаторію.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.

2.2. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Херсонської області від 12.05.2017 (суддя Немченко Л. М.) позов задоволено. Визнано за державою в особі ФДМУ право власності на будівлі та споруди санаторію для дітей з батьками "Скадовськ", розташованого у м. Скадовську по вул. Набережній, 1, згідно з переліком, наведеним у цьому рішенні суду, та витребувано із незаконного володіння ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" зазначені об'єкти. Здійснено розподіл судових витрат.

Аргументуючи судове рішення, господарський суд першої інстанції виходив із доведеності обставин відчуження спірних об'єктів державної власності з порушенням вимог законодавства та відсутністю у цьому випадку пропуску позовної давності, оскільки про незаконне відчуження спірного майна державної власності ФДМУ дізнався за результатами перевірки, проведеної прокуратурою в 2011 році.

2.3. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2018 (судді: Величко Т. А., Богатир К. В., Філінюк І. Г.) рішення Господарського суду Херсонської області від 12.05.2017 скасовано, прийнято нове рішення про відмову у позові.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що спірні об'єкти нерухомості мали статус державної (загальнодержавної) власності, у зв'язку з чим здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Разом із тим апеляційний господарський суд, ухвалюючи нове рішення, керуючись, у тому числі, положеннями статей 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, установив, що про порушення своїх прав ФДМУ було відомо ще у 1999 році, однак із позовом у цій справі прокурор в інтересах держави в особі ФДМУ звернувся тільки у 2011 році, тобто із пропуском позовної давності. Наявності поважних причин пропуску такого строку суд апеляційної інстанції не встановив. За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск позивачем позовної давності.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із висновком апеляційного господарського суду, Заступник прокурора Херсонської області подав касаційну скаргу (з урахуванням пояснень і додаткових пояснень), в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права (статті 19 Конституції України, статей 256, 261, 267, 391 Цивільного кодексу України) та порушення норм процесуального права (статей 75, 236, 312 Господарського процесуального кодексу України), просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2018, а рішення Господарського суду Херсонської області від 12.05.2017 залишити в силі.

Зокрема, прокурор наголошує, що початок перебігу позовної давності для ФДМУ розпочався саме із червня 2011 року, оскільки про порушення права власності держави на спірне майно позивачеві стало відомо лише у червні 2011 року за наслідками перевірки з питань дотримання вимог законодавства під час відчуження майна Федерації профспілок України та посилається на постанову Вищого господарського суду України від 19.07.2016 у справі № 5024/1941/2011. На думку прокурора, апеляційний господарський суд не врахував, що положення про позовну давність до заявлених прокурором вимог про визнання за державою в особі ФДМУ права власності на будівлі та споруди санаторію "Скадовськ" і витребування цього майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються. Крім того, відповідно до положень статті 83 Цивільного кодексу Української РСР (чинного на час порушення права власності держави на спірне майно у 1999 році), пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширювалася на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, яким порушено його право власності. Отже, право власності підлягає захисту протягом усього часу наявності у цієї особи титула власника, у цьому випадку держави Україна в особі ФДМУ. Таким чином, як вважає прокурор, висновок суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позовної давності є помилковим.

3.2. ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2018 залишити в силі як законну та обґрунтовану. Зокрема, товариство наголошує, що позивач всупереч своєму обов'язку з управління державним майном станом на час подання прокурором позову не вжив жодних заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

3.3. Від ФДМУ надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке колегія суддів залишає без задоволення через недоведеність і відсутність правових підстав, з якими положення статті 302 Господарського процесуального кодексу України, зокрема пункту 5 цієї норми, у цьому випадку пов'язують вчинення такої процесуальної дії. Водночас колегія суддів зазначає, що виключна правова проблема у розумінні положень наведеної норми має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона виникла не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини як відсутність сталої судової практики з питань, зазначених як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права. Однак, наявності таких умов фондом не доведено; викладене у клопотанні обґрунтування за своїм змістом не свідчить про наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3.4. Від ФДМУ також надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він погоджується із доводами прокуратури, викладеними у касаційній скарзі, акцентує, що позовну давність під час звернення із цим позовом не пропущено.

3.5. Генеральна прокуратура України у поясненнях у справі, зокрема наголошує, що ФДМУ про порушення інтересів держави стало відомо після оприлюднення результатів прокурорської перевірки, проведеної за дорученням Генеральної прокуратури України у 2011 році, та акцентує, що спірне майно було передано Українській республіканській раді профспілок у відання, а не у власність, тому її правонаступники не мали права розпоряджатися спірним майном без згоди його власника - держави в особі ФДМУ.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Як установлено господарськими судами та підтверджено матеріалами справи, постановою Ради Міністрів Української РСР від 17.04.1956 № 433 Міністерство охорони здоров'я УРСР зобов'язано прийняти від профспілкових організацій та інших міністерств, відомств перелічене у додатку майно, до якого належить і будинок відпочинку "Скадовськ" у м. Скадовську.

23.04.1960 на виконання постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.03.1960 № 335 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку" Радою Міністрів Української РСР прийнято постанову № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР", за змістом якої зобов'язано Міністерство охорони здоров'я УРСР передати до 01.05.1960 Українській республіканській раді профспілок усі діючі госпрозрахункові санаторії і будинки відпочинку згідно з додатками №№ 1, 2; також постановлено, що передача у відання профспілкових органів курортних установ, санаторіїв, будинків відпочинку та інших підприємств і організацій здійснюється безоплатно з усім обладнанням, транспортом, допоміжними підприємствами і підсобними господарствами, спорудами, жилими будинками, земельними ділянками та ін.

Будинок відпочинку "Скадовськ", місцезнаходження - м. Скадовськ Херсонської області, зазначений у переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров'я УРСР (додаток № 1 до постанови).

Постановою президії ради Загальної конфедерації професійних спілок СРСР від 18.11.1990 № 2-1а затверджено договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном від цієї ж дати, укладений між Загальною конфедерацією професійних спілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України, відповідно до умов якого за Федерацією незалежних профспілок України було закріплено зазначене у переліку майно (у тому числі будинок відпочинку "Скадовськ" у м. Скадовську).

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської ради профспілок стала рада Федерації професійних спілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Згідно з постановою президії ради Федерації незалежних професійних спілок України від 22.11.1991 № II-II-I на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об'єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України створено Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - АТ "Укрпрофоздоровниця").

За актом приймання-передачі майна від 24.01.1992 Федерація незалежних профспілок України передала, а АТ "Укрпрофоздоровниця" прийняло майно територіальних санаторно-курортних закладів профспілок, санаторіїв, будинків відпочинку, пансіонатів, лікувальних і підсобно-допоміжних об'єктів, підвідомчих колишній Українській республіканській раді з управління курортів профспілок, в обсязі та сумі згідно з додатком (у тому числі будинок відпочинку "Скадовськ" у м. Скадовську).

На підставі установчого договору від 04.12.1991 радою Федерації незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України було створено ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого є ПрАТ "Укрпрофоздоровниця".

Рішенням виконавчого комітету Ленінської ради народних депутатів міста Києва від 23.12.1991 № 971 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" як підприємство, що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об'єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створено за рахунок майна засновників: Федерації незалежних професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності; частка майна, переданого Федерацією до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", становить 92,92 % розміру статутного фонду. У переліку переданого у власність ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" майна зазначено і будинок відпочинку "Скадовськ".

Також господарськими судами установлено, що 17.03.1999 на підставі рішення виконавчого комітету Скадовської міської ради від 26.02.1999 № 48 ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" видано свідоцтво про право колективної власності на пансіонат з лікуванням "Скадовськ", розташований у м. Скадовську по вул. Набережній, 1, що складається зі спальних корпусів "А, О, Р, Ф, № 5; їдальні "Б"; житлового будинку "B"; сараїв "Г", "Д", "Ж", "З", "К", "Ш", "Я"; адміністративного приміщення "Е"; літнього кінотеатру "Ё"; навісів "Н" ,"С"; гуртожитків "П", "У"; гаражів "Т", "Щ"; котельні "Х"; теплиці "Ч"; трансформаторних підстанцій "Ц", "Ю", № 4; спортивних майданчиків № 1, № 2, № 7; насосної станції № 3; водонапірної вежі № 5; вент. камери № 6; туалету № 8; човнової станції № 9; огорожі.

Упродовж 2003-2006 років виконавчий комітет Скадовської міської ради ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" видавав інші свідоцтва про право власності на спірний об'єкт, а саме: від 17.04.2003 серії САА № 707945; від 06.03.2006 серії САА № 795948.

12.05.2009 виконавчим комітетом Скадовської міської ради ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" видано свідоцтво про право власності серії САС № 267152 на спірне майно замість свідоцтва від 31.03.2006.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Вирішуючи питання щодо правового статусу спірного майна, суди попередніх інстанцій виходили із того, що згідно з постановою Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 № 506-ХІІ "Про захист суверенних прав власності Української РСР" на території республіки запроваджено мораторій на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 № 1540-ХІІ майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Згідно з Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР тимчасово передані ФДМУ. Водночас зазначено про необхідність прийняття ФДМУ майна цих підприємств, установ та об'єктів до 01.05.1992.

За змістом Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Питання щодо суб'єктів права власності такого майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, а тому правових підстав для розпорядження цим майном як Федерацією професійних спілок України, так і ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" не було.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що спірний об'єкт нерухомого майна мав статус державної (загальнодержавної) власності, тому здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Водночас апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний розгляд справи, дійшов висновку про сплив позовної давності у наведеному випадку та, як наслідок - про відмову у задоволенні позовних вимог.

5.2. Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відмову в позові у зв'язку зі спливом позовної давності з огляду на таке.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до частин 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 зазначеного Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково, а саме з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18), від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14/101цс18), а також постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16, від 07.06.2017 у справі № 3-455гс17, від 18.10.2017 у справі № 3-932гс17.

Це правило пов'язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У розумінні положень статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017, на час звернення із цим позовом та ухвалення місцевим господарським судом рішення), статтею 74 Господарського процесуального кодексу України (у чинній редакції) про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Саме із такого розуміння зазначених положень законодавства обґрунтовано виходив апеляційний господарський суд, ухвалюючи постанову у справі.

5.3. Апеляційним господарським судом установлено, що відповідно до Постанови Верховної Ради України від 01.11.1996 № 461/96-ВР "Про проект Постанови Верховної Ради України про тлумачення Постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" ФДМУ доручено провести інвентаризацію майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР станом на 24.08.1991 і подати Верховній Раді України перелік суб'єктів, у володінні яких перебуває це майно.

За змістом пункту 2 Постанови Верховної Ради України від 17.04.1997 № 208/97-ВР "Про проект Закону України про правонаступництво на майно загальносоюзних громадських організацій (об'єднань) колишнього Союзу РСР в Україні" ФДМУ разом з Федерацією профспілок України було доручено завершити роботу з інвентаризації майна, що перебуває у володінні профспілок, а інформацію про результати інвентаризації надати Верховній Раді України у травні 1997 року до розгляду проекту Закону України про правонаступництво на майно загальносоюзних громадських організацій (об'єднань) колишнього Союзу РСР в Україні.

Суд апеляційної інстанції установив, що на виконання наведених вимог ФДМУ було складено Перелік лікувально-оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991 перебували у віданні Федерації незалежних профспілок України, до якого було включено відповідне майно, а отже позивач був обізнаним про наявність такого майна, яке перебувало у віданні федерації профспілок.

Водночас суд апеляційної інстанції установив, що про порушення прав держави у спірних правовідносинах позивачеві стало відомо раніше, ніж у 2011 році, та зазначив, що початок перебігу позовної давності за заявленими вимогами слід обчислювати із 1999 року, оскільки саме цим періодом, за наявними у справі документами, опосередковується первинне оформлення правоустановчих документів на спірне майно за відповідачем.

Незважаючи на викладене та всупереч своєму обов'язку з управління державним майном, станом на час подання прокурором позову в інтересах ФДМУ останній не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, оцінивши надані учасниками справи докази та дослідивши викладені ними доводи, урахувавши наведені положення законодавства, зокрема норми статей 261, 267 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску позивачем позовної давності з огляду на те, що упродовж тривалого часу ФДМУ був обізнаним про факт вибуття майна із державної власності та мав право і можливість звернутися до суду за захистом порушеного права, але таким правом не скористався.

Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання належить до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і не може бути переоцінене.

5.4. З огляду на зазначене, а також зважаючи на установлений апеляційним господарським судом факт спливу позовної давності за наявності вимог про її застосування та за відсутності поважних причин для відновлення цього строку, касаційна інстанція погоджується із висновком судів, що правових підстав для задоволення позову у цьому випадку немає.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неврахування апеляційним господарським судом положень статті 83 Цивільного кодексу Української РСР, пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом у цій справі), не можуть бути підставою для скасування постанови у справі з огляду на таке.

Положеннями статті 83 Цивільного кодексу Української РСР (1963 року, чинного до 01.01.2004) було визначено перелік вимог, на які позовна давність не поширювалася. До цього переліку належали, зокрема: вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; вимоги державних організацій про повернення державного майна із незаконного володіння колгоспів, інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР; у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, та інші вимоги.

За змістом пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Зважаючи на викладене, положення статті 83 Цивільного кодексу Української РСР на час звернення прокурора із цим позовом до суду (липень 2011 року) не могли бути застосовані судом апеляційної інстанції при вирішенні спору. Отже, суд апеляційної інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом України.

Разом із тим положеннями статті 268 Цивільного кодексу України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20.12.2011 № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України виключено. Цей Закон набрав чинності 15.01.2012.

Однак положення пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України за своєю суттю було спрямовано на захист прав власників та інших осіб від держави. Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають на меті норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, зважаючи на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, дія положень пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України не поширюється на позови прокуратури, пред'явлені від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється дія положень статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема від 16.09.2015 у справі № 6-68цс15, від 16.08.2017 у справі № 3-869гс17.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 погодилася із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс17 щодо застосування інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються статтею 388 Цивільного кодексу України, що, у свою чергу, спростовує наведений у касаційній скарзі довід про зворотне.

Решта доводів, викладених у касаційній скарзі, спростовуються встановленими апеляційним господарським судом у справі фактичними обставинами та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги наведені положення законодавства та обставини, установлені апеляційним господарським судом, ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржену у справі постанову ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора Херсонської області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.04.2018 у справі № 5024/1403/2011 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак