Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 915/187/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В.- головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 (колегія суддів: Поліщук Л. В., Богатир К. В., Таран С. В.) у справі

за позовом Миколаївської міської ради до Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих та Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Українське товариство глухих» про зобов`язання передати у власність територіальної громади гуртожитку,

за участю представників:

позивача - не з`явилися,

відповідача - 1 - не з`явилися,

відповідача - 2 - Євсев`єв Г. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2021 року Миколаївська міська рада звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих (далі - Миколаївське УВП УТОГ) та Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Українське товариство глухих» (далі - ВГОІ УТОГ) про зобов`язання Миколаївського УВП УТОГ передати у власність територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради гуртожиток за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 37.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на відмову відповідачів передати будівлю гуртожитку у комунальну власність міста внаслідок чого мешканці позбавлені можливості реалізувати право на приватизацію займаних ними кімнат в гуртожитку відповідно до положень Закону України від 04.09.2008 № 500-VІ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (далі - Закон № 500-VІ).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 24.02.1965 Виконавчий комітет Миколаївської міської ради депутатів трудящих прийняв рішення №162 про відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га Миколаївському УВП УТОГ для будівництва п`ятиповерхового гуртожитку на 286 осіб по вулиці Чайковського у м. Миколаєві (пункт 1); зобов`язав забудовника надати на погодження технічній раді облвідділу у справах будівництва та архітектури проект прив`язки гуртожитку; здати геодезичну зйомку ділянки зі всіма підземними комунікаціями головному архітектору міста; укласти договір на забудову ділянки з міськкомунгоспом (пункт 2); доручив головному архітектору міста відвести ділянку в натурі та видати архітектурно-планувальне завдання (пункт 3); доручив Миколаївському міжміськбюро технічної інвентаризації оформити реєстрацію ділянки (пункт 4).

4. 04.03.1965 відведено земельну ділянку умовною площею 0,21 га для будівництва гуртожитку учбово-виробничого підприємства глухих по вулиці Чайковського кут вулиці Носенко, про що геодезистом технічного бюро облвідділу у справах будівництва та архітектури і представником учбово-виробничого підприємства глухих складено відповідний акт відводу земельної ділянки, затверджений головним архітектором міста.

5. З архітектурно-планувального завдання від 04.03.1965, виданого головним архітектором м. Миколаєва на підставі рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради депутатів трудящих від 24.02.1965 № 162, вбачається, що замовником будівництва гуртожитку виступив Миколаївський УВП УТОГ.

6. Актом державної комісії прийнято в експлуатацію гуртожиток на 112 місць та 20 квартир Миколаївського УВП УТОГ по вул. Носенко, 37 (нині - вул. Південна, 37).

7. Рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської Ради депутатів трудящих від 30.05.1968 № 792 затверджено акт державної комісії з прийняття в експлуатацію гуртожитку на 112 осіб з 20 вбудованими квартирами по вулиці Носенко, 37 (пункт 1); будівлю гуртожитку передано на баланс Миколаївського УВП УТОГ.

8. Згідно з рішенням виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів від 26.11.1993 №592 визнано цей гуртожиток житловими будинками для тимчасового мешкання малих сімей.

9. 30.08.2001 Миколаївському УВП УТОГ видано державний акт на право постійного користування землею, відповідно до якого на підставі рішення Миколаївської міської ради народних депутатів від 23.05.2001 № 30/16 у постійне користування Миколаївського УВП УТОГ надано земельну ділянку площею 0,1420 га для обслуговування гуртожитку по вул. Південній, 37, кадастровий номер 4810136900:01:003:0016.

10. 29.05.2001 Миколаївська міська рада, розглянувши звернення Миколаївського УВП УТОГ про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва гуртожитку, прийняла рішення № 30/32 «Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної власності», відповідно до пункту 6 якого надала згоду на прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва гуртожитків та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговують, які знаходяться на балансі Миколаївського УВП УТОГ.

11. 21.07.2005 Миколаївська міська рада, розглянувши звернення Миколаївського УВП УТОГ про прийняття до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва першого під`їзду гуртожитку за адресою: вул. Південна, 37, та об`єктів комунального призначення, що їх обслуговують, прийняла рішення №22/32 «Про надання згоди на прийняття об`єктів права державної та іншої власності», відповідно до пункту 5 якого надала згоду на прийняття до комунальної власності першого під`їзду гуртожитку, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 37, та об`єктів комунального призначення, що його обслуговують, які знаходяться на балансі Миколаївського УВП УТОГ.

12. 04.03.2010 на виконання Закону № 500-VІ та розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.01.2010 № 83р «Про схвалення Концепції Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у власність територіальних громад на 2010-2014 роки», Миколаївська міська рада прийняла рішення № 44/23, яким затвердила Програму передачі гуртожитків до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва на 2010-2014 роки, до якої згодом рішенням цієї ж ради від 11.10.2012 № 21/26 внесені зміни, а саме: продовжено строк дії програми до 2015 року; додатки 2, 3 до програми викладено в новій редакції. Відповідно до цієї Програми спірний гуртожиток (вул. Південна, 37, 1968 року) включено до переліку гуртожитків, що підлягають передачі до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва.

13. Згодом мало місце листування сторін з приводу передачі до комунальної власності гуртожитку по вул. Південній, 37, а саме:

-листом від 14.03.2019 № КО-2204-1/інг-О Миколаївська міська рада звернулася до ВГОІ УТОГ з проханням розглянути питання передачі до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва гуртожитку по вул. Південній, 37, та надати відповідний пакет документів для підготовки акта приймання-передачі;

-у відповідь ВГОІ УТОГ листом від 16.05.2019 № 07-02/71 повідомило, що питання буде винесено на розгляд чергового V пленуму Центрального правління ВГОІ УТОГ, який відбудеться 21-22.05.2019;

-листом від 29.05.2020 № КО-2204-1/інг-О Миколаївська міська рада звернулася до ВГОІ УТОГ з проханням надати витяг з протоколу пленуму Центрального правління ВГОІ УТОГ з розгляду питання передачі до комунальної власності м. Миколаєва гуртожитку по вул. Південній, 37;

- ВГОІ УТОГ листом від 25.06.2020 № 07-02/130 повідомило Миколаївську міську раду, що V пленумом Центрального правління ВГОІ УТОГ прийнято рішення про те, що гуртожитки, які перебувають у господарському віданні та на балансі підприємств чи регіональних організацій УТОГ, не підлягають приватизації та передачі у власність місцевих територіальних громад.

14. Оскільки передача гуртожитку не здійснена через відмову відповідачів, то позивач звернувся з цим позовом. У довідці від 16.04.2021 № 18 Миколаївське УВП УТОГ зазначило, що гуртожиток за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 37, перебуває на балансі Миколаївського УВП УТОГ.

15. Миколаївське УВП УТОГ є унітарним підприємством, яке створено засновником в особі Центрального правління Українського товариства глухих згідно із прийнятою ним постановою від 12.12.1991 за № 136 (пункт 1.1 статуту Миколаївського УВП УТОГ, затвердженого у новій редакції постановою президії Центрального правління ВГОІ УТОГ від 21.02.2018 за № 32/18). Підприємство є юридичною особою приватного права, має у користуванні відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, товарний знак та інші ознаки юридичної особи (пункт 2.1 статуту). Відповідно до пункту 3.1 статуту Миколаївське УВП УТОГ створене з метою навчання інвалідів зі слуху доступним для них професіям, їх раціонального працевлаштування, професійної, соціальної і трудової реабілітації; задоволення суспільних потреб у створюваних підприємством продукції та послугах; одержання підприємством прибутку, необхідного для вирішення власником своїх статутних завдань. Єдиним засновником та одноосібним власником Миколаївського УВП УТОГ є ВГОІ УТОГ (пункт 1.2 статуту).

16. Поряд з цим ВГОІ УТОГ є об`єднанням громадян, створеним у формі громадської організації осіб з інвалідністю зі слуху зі всеукраїнським статусом. Створене у 1933 році згідно з постановою Центрального Виконавчого Комітету України і Ради Народних Комісарів України (протокол від 04.06.1933 № 61/544) як ВГОІ УТОГ (пункт 1.1 статуту, затвердженого у новій редакції ХІХ з`їздом ВГОІ УТОГ 02.06.2016). УТОГ є юридичною особою, легалізованою згідно із законодавством України, володіє відокремленим майном, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, є непідприємницькою (неприбутковою) організацією, основною метою діяльності якої не є отримання прибутку. Основною метою статутної діяльності є соціальний захист глухих та надання їм допомоги у захисті законних прав та інтересів; забезпечення правової та соціальної захищеності осіб з інвалідністю зі слуху здійснюється, зокрема, на основі безперешкодного працевлаштування на роботу на підприємствах і в організаціях ВГОІ УТОГ; сприяння у працевлаштуванні поза системою ВГОІ УТОГ. З метою виконання своїх статутних завдань ВГОІ УТОГ має право: створювати в установленому законодавством порядку структурні підрозділи зі статусом чи без статусу юридичної особи, які необхідні для виконання статутних завдань; створювати підприємства зі статусом юридичної особи, через які здійснювати підприємницьку, зовнішньоекономічну та іншу виробничо-комерційну діяльність. При цьому, нормативна кількість осіб з інвалідністю зі слуху встановлюється президією ЦП УТОГ і повинна складати не менше 75% від кількості працюючих на підприємстві; будувати й утримувати житлові будинки та гуртожитки для проживання працівників ВГОІ УТОГ та членів їхніх сімей. Нерухоме майно та земельні ділянки, що обліковуються на балансах структурних підрозділів і підприємств ВГОІ УТОГ, незалежно від джерела їх придбання, є виключно власністю ВГОІ УТОГ (пункти 1.2, 1.6, 2.1, 2.3, 2.5, 18.9 статуту).

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

17. 08.12.2021 Господарський суд Миколаївської області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову.

18. Вирішуючи спір, суд першої інстанції послався на не доведення позивачем обставин і не надання ним доказів будівництва гуртожитку державним чи комунальним підприємством за державні кошти або подальше включення його до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації. У зв`язку з цим суд зазначив, що дія Закону № 500-VІ не поширюється на гуртожиток, розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 37.

19. 27.09.2022 Південно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою скасував це судове рішення місцевого господарського суду та ухвалив нове про задоволення позову, зобов`язав Миколаївське УВП УТОГ передати у власність територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради гуртожиток за вищевказаною адресою, тоді як у позові до ВГОІ УТОГ відмовив.

20. Такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов, посилаючись на таке. ВГОІ УТОГ створено державою, спірний гуртожиток побудований за загальнодержавні кошти та переданий на баланс Миколаївського УВП УТОГ, тоді як надані відповідачами докази жодним чином не доводять ту обставину, що гуртожиток був збудований приватним або колективним власником за власні або залучені кошти. Тому вказав про неправильність висновку суду першої інстанції щодо непоширення на гуртожиток, розташований за адресою: м. Миколаїв, вул. Південна, 37, дії Закону № 500-VІ.

Короткий зміст касаційної скарги

21. 14.10.2022 Миколаївське УВП УТОГ звернулося з касаційною скаргою на цю постанову, в якій просило її скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

22. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки скаржник наполягає на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. За твердженнями останнього у судовій практиці це перший випадок:

- коли орган місцевого самоврядування намагається через суд відібрати у громадської організації осіб з інвалідністю гуртожиток, побудований за рахунок коштів підприємства цієї громадської організації;

- коли вирішується спір між органом місцевого самоврядування і колективним та/або приватним власником гуртожитку, який побудував його за радянських часів (до 01.12.1991) за власні кошти, володів ним з моменту введення його в експлуатацію і до цього часу;

- коли вирішується спір щодо гуртожитку, який ніколи не включався до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій);

- коли вирішуючи спір суд доходить до висновку, що спірний гуртожиток побудований за загальнодержавні кошти, виходячи лише з того, що громадська організація, яка його побудувала і у власності якої він знаходиться, створена на підставі урядового рішенням, яким лише визначено доцільність її створення і порядок її діяльності;

- коли передача у власність територіальної громади без згоди власника гуртожитку за рішенням суду відбулася після визнання неконституційним підпункту «б» пункту 1 частини третьої статті 14 Закону № 500-VІ, який передбачав таку можливість.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

23. У відзиві на касаційну скаргу Миколаївська міська рада просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Позиція Верховного Суду

24. Перед Верховним Судом постало питання правильності застосування судом апеляційної інстанції положень Закону № 500-VI задля встановлення підставності задоволення позову про передачу спірного гуртожитку у комунальну власність територіальної громади.

25. Особливості забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону, врегульовано Законом № 500-VІ.

26. Відповідно до частин першої та четвертої статті 1 Закону № 500-VІ сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу.

27. Дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, побудовані або придбані за радянських часів (до 01.12.1991) приватними або колективними власниками за власні або залучені кошти (крім гуртожитків, що були включені до статутних капіталів організацій, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, у тому числі тих, що у подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб).

28. Гуртожитки, включені до статутних капіталів, - це гуртожитки, збудовані за радянських часів (до 01.12.1991 за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що були включені до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб, передбачений законом (пункт 2 статті 11 Закону № 500-VІ).

29. Частиною другою статті 4 Закону № 500-VІ передбачено, що мешканці гуртожитку, які на правових підставах, визначених цим Законом, проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону (державної форми власності, а також у гуртожитках, включених до статутних капіталів товариств, у тому числі тих, що в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені в інший спосіб), набувають право на приватизацію жилих приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади згідно з цим Законом та Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Зазначене право поширюється на дітей законних мешканців гуртожитків, які народилися під час проживання їхніх батьків у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону.

30. Відповідно до частин першої - третьої статті 14 Закону № 500-VІ гуртожитки (як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини), на які поширюється дія цього Закону, передаються у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом у порядку та строки, визначені затвердженою законом Загальнодержавною цільовою програмою передачі гуртожитків у власність територіальних громад. Гуртожитки державної форми власності передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону на безкомпенсаційній основі. Гуртожитки, включені до статутних капіталів товариств, передаються у власність територіальних громад відповідно до цього Закону в один із таких способів:

1) на безкомпенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) за згодою власника гуртожитку - за його рішенням;

2) на частково-компенсаційній основі всі гуртожитки передаються:

а) на договірних засадах з виплатою компенсації у розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням власника гуртожитку та рішенням відповідної місцевої ради;

б) відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, у розмірі, меншому за розмір, визначений відповідно до частини четвертої цієї статті, - за рішенням суду за позовом місцевої ради;

3) на компенсаційній основі, за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, гуртожитки передаються:

а) за згодою місцевої ради - за рішенням відповідної місцевої ради за поданням власника гуртожитку;

б) без згоди місцевої ради - за рішенням суду за позовом власника гуртожитку.

31. Ураховуючи наявне у справі листування сторін, вони не досягли згоди щодо передачі спірного гуртожитку до комунальної власності, оскільки відповідачі не вчинили дій на пропозицію ради щодо передачі майна у комунальну власність територіальної громади, що зумовило подання радою як представницького органу цієї громади позову до суду за захистом порушених прав відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Позивач наполягає на тому, що передача спірного гуртожитку до комунальної власності територіальної громади зумовлена саме забезпеченням реалізації конституційного права мешканців гуртожитку на житло, зокрема шляхом приватизації займаних кімнат.

32. Вирішуючи цей спір, місцевий господарський суд погодився з твердженнями відповідачів про те, що будівля гуртожитку за адресою: м. Миколаїв, вул. Носенко, 37 побудована за рахунок ВГОІ УТОГ та введена в експлуатацію у 1968 році, тоді як позивач не довів і не надав належних і допустимих доказів того, що спірний гуртожиток побудовано за державні кошти, а не за кошти колективного власника - громадської організації. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дія Закону № 500-VI не поширюється на цей гуртожиток.

33. Утім, переглядаючи судове рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції його скасував й ухвалив нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що надані відповідачами докази доводять, що гуртожиток був побудований за радянських часів у 1968 році, був переданий на баланс УВП УТОГ і має бути переданий Миколаївським УВП УТОГ у комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва, оскільки перебуває на його балансі. Апеляційний господарський суд послався на статут ВГОІ УТОГ, в якому зазначено, що воно створене у 1933 році згідно з постановою Центрального Виконавчого Комітету України і Ради Народних Комісарів України (протокол від 04.06.1933 № 61/544) як ВГОІ УТОГ. Суд апеляційної інстанції вказав, що оскільки ВГОІ УТОГ створено державою, то і дійшов висновку, що спірний гуртожиток був побудований за загальнодержавні кошти та переданий на баланс Миколаївського УВП УТОГ, тоді як надані відповідачами докази жодним чином не доводять ту обставину, що гуртожиток був збудований приватним або колективним власником за власні або залучені кошти.

34. Проте, ці висновки суду апеляційної інстанції є передчасними з огляду на таке.

35. Так, обґрунтовуючи свою незгоду з наведеними вище висновками апеляційного суду, скаржник у касаційній скарзі наполягає на тому, що будівля гуртожитку будувалася за кошти ВГОІ УТОГ, яке за весь період свого існування з моменту створення у 1933 році діяло в статусі громадської організації з особливим статусом, оскільки, хоча і перебувало в сфері державного регулювання, однак не належало ані до числа державних, ані до числа комунальних підприємств (організацій).

36. З матеріалів справи вбачається, що протягом вирішення спору у судах попередніх інстанцій відповідачі, заперечуючи проти позову, зазначали, що закріплені за ВГОІ УТОГ будівлі гуртожитків будувались за рахунок коштів останнього. Підприємства ВГОІ УТОГ ніколи не були акціонерними товариствами, акції не випускали, а їх статутні капітали при створенні (реорганізації) не формувались. Тому вони наполягали, що належні їм будівлі не могли бути включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації). Спірний гуртожиток побудовано до 01.12.1991 на власні кошти колективного власника - ВГОІ УТОГ, яке не віднесено до суб`єктів державної чи комунальної власності; замовником будівництва та постійним землекористувачем земельної ділянки під ним було Миколаївське УВП УТОГ; гуртожиток введено в експлуатацію та поставлено на баланс останнього. Згодом правовий режим гуртожитку не змінювався, приватизації чи корпоратизації ВГОІ УТОГ чи створених ним підприємств (у тому числі Миколаївського УВП УТОГ) не відбувалося; відчуження спірного гуртожитку, тобто переходу прав власності на нього від однієї особи до іншої, також не відбувалося. Скаржник також наголошує, що надання у 1933 році згоди на створення ВГОІ УТОГ не є підставою вважати належне йому майно державною власністю, враховуючи, що замовником будівництва був саме відповідач-1. Він зауважує, що цей гуртожиток є власністю ВГОІ УТОГ. Отже, заперечуючи законність оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, скаржник стверджує про відсутність підтвердження права власності держави на спірне майно.

37. Поряд з цим, в основу рішення апеляційного господарського суду про обов`язок відповідача - 1 передати позивачу у комунальну власність спірне майно покладено лише обставини побудови гуртожитку за радянських часів та створення ВГОІ УТОГ державою, у зв`язку з чим цей суд зробив висновок, що гуртожиток був побудований за загальнодержавні кошти, а не приватним або колективним власником за власні або залучені кошти.

38. Натомість, окрім цих міркувань, суд апеляційної інстанції не дослідив обставин наявності доказів того, що спірний гуртожиток було побудовано саме за державні кошти, а не кошти колективного власника - громадської організації, на чому також наполягає скаржник.

39. Згідно зі статями 97 98 Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на час будівництва та введення в експлуатацію спірного гуртожитку, Профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям. Власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

40. У силу статей 20, 28 Закону України від 07.02.1991 № 697-ХІІ «Про власність» громадські організації визнані суб`єктами права колективної власності, а об`єктами права власності громадських об`єднань були у тому числі жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями).

41. Як установлено судами попередніх інстанцій, будівництво спірного гуртожитку здійснювалось на замовлення Миколаївського УВП УТОГ, тоді як, як убачається зі статуту останнього, воно є юридичною особою приватного права, має у користуванні відокремлене майно, єдиним засновником та одноосібним власником Миколаївського УВП УТОГ є ВГОІ УТОГ. З моменту введення в експлуатацію спірного гуртожитку він перебував на балансі Миколаївського УВП УТОГ.

42. Зважаючи на вказані норми цивільного законодавства, передчасним є висновок апеляційного господарського суду про будівництво спірного об`єкта нерухомості саме за державні кошти.

43. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки усім аргументам учасників справи.

44. Утім, висновки суду апеляційної інстанції про використання державних коштів для будівництва спірного гуртожитку за відсутності у справі доказів, на підставі яких вони зроблені, свідчать про те, що висновок апеляційного господарського суду є передчасним та немотивованим, що в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, визначених у статті 300 ГПК України, унеможливлює надання судом касаційної інстанції оцінки обґрунтованості висновків цього суду, до яких він дійшов під час ухвалення рішення про задоволення позову.

Поряд з цим колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність позовних вимог, заявлених саме до ВГОІ УТОГ, оскільки балансоутримувачем спірного майна є Миколаївське УВП УТОГ і саме на нього, у випадку задоволення позовних вимог після повторного апеляційного перегляду, буде покладено обов`язок виконання судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

45. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

46. Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 310 цього ж Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

47. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

48. З огляду на те, що заявлена відповідачем-1 у касаційній скарзі підстава касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження, враховуючи межі розгляду справи у суді касаційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду. Відповідно касаційна скарга підлягає задоволенню.

49. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин.

Судові витрати

50. З огляду на направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами вирішення спору.

Керуючись статтями 300 301 308 310 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 915/187/21 у частині позовних вимог до Миколаївського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3. В іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 915/187/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя В. Ю. Уркевич