Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.03.2019 року у справі №911/1366/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/1366/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л. В.,

судді: Мамалуй О. О., Студенець В. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Шляхово - будівельне управління № 41",

на рішення Господарського суду Київської області

(суддя - Лилак Т. Д. )

від 28.08.2018,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Пономаренко Є. Ю., судді - Дідиченко М. А., Мальченко А. О.)

від 11.02.2019,

за позовом акціонерного товариства "Український будівельно - інвестиційний банк",

до 1)публічного акціонерного товариства "Шляхово - будівельне управління № 41", 2) ОСОБА_1,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: корпорації комунальної корпорації "Київавтодор",

про стягнення 257 847,37 грн,

ВСТАНОВИВ:

у червні 2018 року акціонерне товариство "Український будівельно-інвестиційний банк" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з ПАТ "Шляхово-будівельне управління № 41", ОСОБА_1 по 257 847,37 грн, з яких 241 018,00 грн - заборгованість за простроченим кредитом, 5 248,84 грн - заборгованість за нарахованими та простроченими процентами, 11 580,53 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" належним чином не виконало зобов'язання за договором № BG/UA/03-2-0954 про надання гарантії від 20.03.2018 щодо повернення суми кредиту та нарахованих відсотків, виконання яких було забезпечено договором поруки № BG/UA/03-2-0954/P1 від 20.03.2018.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019, позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" на користь АТ "Український будівельно- інвестиційний банк" заборгованість за договором № BG/UA/03-2-0954 про надання гарантії від 20.03.2018 в сумі 255 421,98 грн, з яких 241 018,00 грн - заборгованість за простроченим кредитом, 9 227,05 грн - пеня, 5 176,93 грн - 28 % річних.

Стягнуто з ОСОБА_1, який є солідарним боржником з ПАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" за договором поруки № BG/UA/03-2-0954/P1 від 20.03.2018 на користь АТ "Український будівельно- інвестиційний банк" заборгованість за договором № BG/UA/03-2-0954 про надання гарантії від 20.03.2018 в сумі 255
421,98 грн, з яких 241 018,00 грн - заборгованість за простроченим кредитом, 9
227,05 грн - пеня та 5 176,93 грн - 28% річних.

Здійснено розподіл судового збору.

11.03.2019 ПАТ "Шляхово - будівельне управління № 41" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 28.08.2018, постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019, в якій просило ці судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування судових рішень зазначає те, що господарськими судами не було взято до уваги таке: в позовній заяві відсутні посилання позивача на ст. 625 ЦК України, позивач обґрунтовує позовні вимоги (зокрема, щодо стягнення відсотків) ч. 1 ст. 1054 ЦК України, де передбачено нарахування процентів саме за користування кредитом (абз. 2 арк. 7 позовної заяви); в розрахунку заборгованості позивач зазначає, що відсоткова ставка згідно з кредитним договором - 28%. Однак в цьому ж документі здійснює нарахування 28% за період з моменту коли відбулось кредитування до моменту звернення з позовом до суду; у ч. 2 відповіді на відзив позивач продовжує стверджувати, що відбулось кредитування відповідача у зв'язку з чим у останнього є зобов'язання сплатити проценти саме за користування кредитом за ч. 1 ст. 1054 ЦК України. На думку відповідача - 1 вказані факти беззаперечно свідчать про те, що при визначенні (формулюванні) положень п. 2.1.7 договору термін "проценти" та їх розмір сторони сприймали і ототожнювали саме через призму приписів ч. 1 ст. 1054 ЦК України, а не з огляду на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України. Зазначає і те, що положення п. 2.1.7 договору, який включено у договір за ініціативою позивача, не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору, а тому суду в цьому випадку необхідно було застосовувати тлумачення "contra proferentem" - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. З урахуванням принципу "contra proferentem", суд апеляційної інстанції повинний був тлумачити п. 2.1.7 договору на користь відповідача (проценти за користування кредитом тлумачити через призму ч. 1 ст. 1054 ЦК України, а не за ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Стверджує, що стягнення з відповідачів 28% річних нарахованих за період з
23.05.2018 до 19.06.2018 є наслідком неправильного застосування норм матеріального права - ч. 2 ст. 625 ЦК України та ігнорування ч. 1 ст. 1054 ЦК України. Вважає, що судами попередніх інстанцій стягнуто заборгованість з принципала не за виконані банком зобов'язання за гарантією, а заборгованість за наданий кредит, а саме - 255 421,98 грн, з якої 241 018,00 грн - заборгованість за простроченим кредитом, 9 227,05 грн - пеня, 5 176,93 грн - 28 річних (проценти за наданий кредит), що суперечить правовій природі гарантії, яка визначена ст.ст. 560, 561, 562, 563, 564, 565, 566, 567, 568, 569 ЦК України. На думку відповідача-1, судами не надано належної правової оцінки правовідносинам, які виникли між банком і принципалом за договором гарантії, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та стягнення з принципала заборгованості за прострочений кредит, проценти за ним та пеню. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 20.03.2018 між ПАТ "Український будівельно-інвестиційний банк" (гарант) і ПАТ "Шляхово-будівельне управління № 41" (принципал) було укладено договір № BG/UA/03-2-0954, за умовами якого гарант за дорученням принципала надає на користь комунальної корпорації "Київавтодор ", банківську гарантію ("гарантія") забезпечення пропозиції на суму 287 000,00 грн згідно з тендерною документацією щодо проведення відкритих торгів на закупівлю: будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг, вирівнювання поверхонь (капітальний ремонт дорожнього покриття проспекту правди на ділянці від вул. Маршала Гречка до вул. Газопровідної у Подільському районі) - код за ДК 021:2015-45230000-8.

Гарантія надається на термін до 26.07.2018 і набуває чинності з 26.03.2018.

Строк дії цього договору - до 09.08.2018, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором. Гарантія надається принципалу для подальшої передачі бенефіціару (п. п. 1.2,1.4 договору).

Згідно з п. 2.1.6 договору принципал зобов'язується протягом 2 (двох) банківських днів з дня отримання копії вимоги з доданими до неї документами, перерахувати гаранту належну до сплати суму згідно з реквізитами, вказаними гарантом у повідомленні про надходження вимог.

Пунктом 2.1.7 договору встановлено, що принципал зобов'язується у разі виконання гарантом зобов'язань за гарантією за рахунок власних коштів, вважається, що відбулося кредитування принципала, і він зобов'язаний сплачувати відсотки з платежів за гарантією в розмірі 28% річних від сплаченої гарантом та невідшкодованої принципалом суми до моменту повного відшкодування на користь гаранта сум, сплачених останнім за гарантією. Строк дії кредиту - 7 календарних днів. Принципал зобов'язаний повернути гаранту суму кредиту та нараховані відсотки не пізніше наступного дня після закінчення строку дії кредиту.

Відповідно до п. п. 2.2.2,2.2.4 договору гарант зобов'язується у разі порушення принципалом зобов'язання, забезпеченого гарантією, та отримання письмової вимоги бенефіціара не пізніше 2 (другого) банківського дня повідомити про це принципала і передати йому копію вимоги. Гарант зобов'язується у разі невиконання принципалом умов п. 2.1.7 цього договору перерахувати бенефіціару суму вимоги, яка не може перевищувати суму наданої гарантії, якщо вимога і додані до неї документи відповідають умовам гарантії і надані гаранту до закінчення строку дії гарантії, та повідомити принципала в письмовій формі про виконання зобов'язань за гарантією.

Пунктом 2.4.2 договору встановлено, що гарант має право на зворотну вимогу до принципала в межах суми, сплаченої ним за гарантією, та відсотками, нарахованими у випадку кредитування згідно з п. 2.1.7 цього договору.

За невиконання або несвоєчасне виконання умов пп. 2.1.1,2.1.2,2.1.3,2.1.7,2.1.8,2.1.9 цього договору принципал сплачує гаранту пеню у розмірі 0,1% процентів від суми невиконання або несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення (п. 4.1 договору).

ПАТ "Шляхово-Будівельне Управління № 41" стало переможцем закупівлі № UA-2018-02-23-000894-b "Капітальний ремонт дорожнього покриття проспекту правди на ділянці від вул. Маршала Гречка до вул. Газопровідної у Подільському районі" у зв'язку з чим бенефіціаром прийнято та 29.03.2018 опубліковано на веб-порталі рішення про намір укласти відповідний договір з принципалом.

Згідно з п. 6.1 тендерної документації бенефіціара замовник укладає договір про закупівлю з учасником, якого визнано переможцем торгів, протягом строку дії його пропозиції не пізніше ніж через двадцять днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та пропозиції учасника-переможця.

Судами встановлено, що останнім днем укладення вказаного договору між бенефіціаром і принципалом є 17.04.2018. Принципал порушив умови проведення торгів, не надав забезпечення виконання договору про закупівлю.

24.04.2018 банк отримав від бенефіціара вимогу № 01-19/12/1481 від 20.04.2018 про настання гарантійного випадку та сплату бенефіціару повної суми гарантії - 287 000,00 грн.

Згідно з наданою гарантією гарант безвідклично та безумовно зобов'язався виплатити бенефіціару суму цієї гарантії, що складає 287 000,00 грн, в тому числі у випадках не підписання учасником, що став переможцем тортів, договору про закупівлю всупереч вимогам тендерної документації; ненадання переможцем процедури торгів забезпечення виконання договору про закупівлю після оприлюднення наміру укласти договір, якщо надання такого забезпечення передбачено тендерною документацією.

Відповідно до п. 2.2.2 договору гарантії банк направив принципалу повідомлення про отримання вимоги № 1782 від 26.04.2018 з проханням: - перерахувати АТ "УКРБУДІНЕСТБАНК" 287 000,00 грн для забезпечення компенсації суми вимоги згідно з договору № BG/UA/03-2-0954 про надання гарантії від 20.03.2018.

Не отримавши від принципала відповіді на повідомлення № 1782 від 26.04.2018, гарант 04.05.2018, згідно з вимоги бенефіціара № 01-19/12/1481 від 20.04.2018 та договору № BG/UA/03-2-0954 про надання гарантії від 20.03.2018, сплатив на користь бенефіціара 287 000,00 грн за рахунок власних коштів, що підтверджується платіжним дорученням № 30261 від 04.05.2018, випискою з особового рахунку за
04.05.2018.

Судами встановлено, що в цьому випадку фактично відбулось кредитування відповідача-1 на суму 287 000,00 грн.

15.05.2018 банк надіслав принципалу повідомлення (вимогу) про виконання порушених зобов'язань № 1904 з розрахунком заборгованості за договором гарантії станом на 14.05.2018 та вимогою сплатити прострочену заборгованість.

Відповідач-1 сплатив заборгованість за договором гарантії частково, на суму 50
000,00 грн, з яких 45 982,00 грн - часткова сплата кредитної заборгованості згідно з договором гарантії (меморіальний ордер № 167436 від 22.05.2018), 4
018,00 грн - сплата відсотків згідно з договором гарантії (меморіальний ордер № 167454 від 22.05.2018).

Задовольняючи частково позов, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що, оскільки відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати суми гарантійного платежу за договором № BG/UA/03-2-0954 від 20.03.2018 належним чином не виконав і на момент звернення позивача з цим позовом до суду строк виконання відповідачем - 1 зобов'язання з оплати суми гарантії настав, стягнув, з урахуванням договору поруки № BG/UA/03-2-0954/P1 від 20.03.2018, з відповідачів на користь позивача по 241
018,00 грн заборгованості за простроченим кредитом. Також стягнув з відповідачів на користь позивача по 9 227,05 грн пені за період з 12.05.2018 до 19.06.2018 згідно з п. 4.1 договору. Дійшовши висновку про те, що сторони в договорі досягли згоди щодо нарахування 28 % річних не лише протягом 7 днів строку дії кредиту, а й після його спливу, тобто протягом всього часу користування кредитними коштами до моменту їх повного відшкодування, стягнув з відповідачів на користь позивача по 5 176,93 грн 28 % річних за період з 23.05.2018 по
19.06.2018.

Проте, повністю погодитися з такими висновками господарськими судів не можна з огляду на таке.

Згідно зі ст.ст. 546, 560, 563, 569 ЦК України банківська гарантія є одним із способів забезпечення зобов'язання боржника перед кредитором та одностороннім правочином, за яким банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником та має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом та боржником.

Частиною 1 ст. 563 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог ст. 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється згідно з ст. 213 ЦК України. У частинах 3 та 4 статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими ст. 213 ЦК України.

Якщо правила встановленні ст. 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the diminant sinfluence of the party).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року), (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду ВС від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів

У п. 2.1.7 договору сторони погодили, що у разі виконання гарантом зобов'язань за гарантією за рахунок власних коштів, вважається, що відбулося кредитування принципала, і він зобов'язаний сплачувати відсотки з платежів за гарантією в розмірі 28% річних від сплаченої гарантом та невідшкодованої принципалом суми до моменту повного відшкодування на користь гаранта сум, сплачених останнім за гарантією. Строк дії кредиту - 7 календарних днів. Принципал зобов'язаний повернути гаранту суму кредиту та нараховані відсотки не пізніше наступного дня після закінчення строку дії кредиту.

Оскільки правила, встановлені ст. 213 ЦК України, не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору (п. 2.1.7 договору № BG/UA/03-2-0954 від 20.03.2018) щодо порядку проведення розрахунку відсотків після закінчення строку дії кредиту, тому в цьому випадку можливим є застосовування тлумачення contra proferentem. Однак, господарськими судами в не було взято до уваги вказаного і не здійснено належного тлумачення п. 2.1.7 договору № BG/UA/03-2-0954 від 20.03.2018 з урахуванням принципу contra proferentem.

Отже, судами не було належним чином протлумачено вказаний пункт договору та не досліджено чи поширювалась ч. 2 ст. 625 ЦК України (щодо 3 % річних), яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання на правовідносини, які склалися між сторонами після закінчення строк дії кредиту.

З урахуванням вказаного суди дійшли до передчасного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів по 5 176,93 грн 28 % річних.

ЦК України у редакції, чинній на час виникнення правовідносин, передбачав спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов'язання.

Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати саме по собі.

Одним із видів акцесорного зобов'язання є порука.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У забезпечення належного виконання зобов'язання за договором № BG/UA/03-2-0954,20.03.2018 між ПАТ "Український будівельно-інвестиційний банк" (гарант) і ОСОБА_1. (поручитель) було укладено договір поруки № BG/UA/03-2-0954/P1, за умовами якого поручитель зобов'язується солідарно з принципалом відповідати перед гарантом за виконання принципалом всіх його зобов'язань за договором гарантії.

Сторони договору визначають, що у випадку невиконання принципалом взятих на себе зобов'язань за договором гарантії, у разі настання гарантійного випадку поручитель несе солідарну відповідальність перед гарантом у тому ж обсязі, що і принципал, включаючи сплату основного боргу за договором гарантії, нарахованих відсотків за користування наданих гарантом коштів та неустойки, передбачених основним зобов'язанням. У разі невиконання принципалом зобов'язань за договором гарантії у встановлені ним строки, поручитель зобов'язується оплатити заборгованість принципала в десятиденний строк з дати пред'явлення гарантом вимоги. Датою пред'явлення гарантом вимоги про оплату заборгованості принципала є день вручення гарантом вимоги поручителю на руки. До вимоги гаранта додається розрахунок суми заборгованості із зазначенням термінів оплати (п. п. 2.1., 2.2. договору № BG/UA/03-2-0954/P1).

15.05.2018 позивач надіслав поручителю та принципалу повідомлення (вимогу) про виконання порушених зобов'язань. Однак, вимога позивача залишилась без виконання поручителем (відповідач-2).

Встановивши наявність підстав для стягнення з відповідачів заборгованості (241 018,00 грн - заборгованість за простроченим кредитом, 9 227,05 грн - пеня, 5
176,93 грн - 28 % річних) солідарно, місцевий господарський суд в резолютивній частині рішення зазначив про стягнення цієї суми заборгованості з кожного з відповідачів окремо, вказавши, що ОСОБА_1 є солідарним боржником, що не відповідає вимогам чинного законодавства і поняттю "солідарного обов'язку і відповідальності".

Без належної перевірки і встановлення суми заборгованості і її розміру, яка підлягає стягнення солідарно з відповідачів не можна прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст. 236 ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно взяти до уваги вказане, належним чином дослідити наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, належним чином визначити умови договору про надання гарантії № BG/UA/03-2-0954 від 20.03.2018 (зокрема його п. 2.1.7), перевірити яка сума відсотків підлягає стягненню з відповідачів до закінчення строку дії кредиту і після з урахуванням принципу contra proferentem. Також належним чином дослідити яка сума заборгованості підлягає стягненню солідарно з обох відповідачів з урахуванням умов договору поруки № BG/UA/03-2-0954/P1 та вимог чинного законодавства. В залежності від встановленого і відповідно до вимог закону прийняти рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 236, 237, 238 ГПК України.

Оскільки справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду, то відповідно до вимог п. 14 ст. 129 ГПК України суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судового збору.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Шляхово - будівельне управління № 41" задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 28 серпня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11 лютого 2019 року у справі за № 911/1366/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Мамалуй

В. Студенець