Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/5226/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Сухового В.Г.,

суддів: Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги

Приватного підприємства "Воронівка Агро" та Науково - виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 (Літвінова М.Є.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 (Дикунська С.Я., Руденко М.А., Алданова С.О.)

у справі № 910/5226/17

за первісним позовом Приватного підприємства "Воронівка Агро"

до Науково - виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер"

про стягнення 1 273 646,05 грн.

та за зустрічним позовом Науково - виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер"

до Приватного підприємства "Воронівка Агро"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом:

Приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчук Кирил Борисович;

Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

за участю представників сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Чугуєнко Д.В.,

від відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Руденко А.О.,

від третіх осіб - не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ПП "Воронівка Агро" (далі - позивач) звернулося в Господарський суд міста Києва з позовом до НВ ТОВ "Агро-Інтер" (далі - відповідач) про стягнення 1 273 646,05 грн.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за Договором позики від 12.09.2012 щодо повернення отриманих за договором грошових коштів в розмірі 1 500 000,00 грн., в зв'язку з чим на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 1 175 204,85 грн. інфляційних втрат та 98 441,20 грн. 3% річних, всього 1 273 646,05 грн.

НВ ТОВ "Агро-Інтер" (далі - позивач за зустрічним позовом) подано зустрічний позов до ПП "Воронівка Агро" (далі - відповідач за зустрічним позовом) про визнання виконавчого напису № 231 від 19.04.2013, вчиненого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком Кирилом Борисовичем, таким, що не підлягає виконанню.

Мотивуючи зустрічні позовні вимоги позивач зазначив, що вчиняючи оспорюваний виконавчий напис нотаріус, всупереч вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03.03.2004, не отримав від позивача первинних бухгалтерських документів (платіжні доручення, меморіальні ордери) щодо перерахування коштів за Договором позики, як і не дослідив факту їх передачі в момент укладення Договору, адже спірний договір є реальним, тобто його дійсність прямо пов'язується з моментом передачі грошових коштів.

Зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2017.

В ході розгляду спору в суді першої інстанції, як позивачем так і відповідачем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 в задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено. Мотивуючи вказане рішення в частині первісного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного перерахування відповідачу за первісним позовом та отримання ним суми позики в розмірі 1 500 000,00 грн., а також доказів на підтвердження того, що в бухгалтерському та податковому обліку ПП "Воронівка Агро" відображено господарську операцію щодо видачі відповідачу грошових коштів в розмірі 1 500 000,00 грн., віднесення цієї суми як дебіторської заборгованості відповідача. Заяву відповідача про застосування строків позовної давності судом відхилено на підставі ст. 261 Цивільного кодексу України з огляду на необгрунтованість вимог позивача. В частині зустрічного позову відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи.

26.12.2017 Приватне підприємство "Воронівка Агро" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови в задоволенні первісного позову та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу Приватне підприємство "Воронівка Агро" обґрунтовує невідповідністю висновків судів першої та апеляційної інстанції нормам матеріального права, зокрема:

- судами не надано оцінку доказу - договору позики в частині, що містить застереження про передачу грошових коштів до його підписання (п.2 договору), що є порушенням норм статті 86 ГПК України;

- іншим доказом на підтвердження факту передачі грошових коштів за позикою є письмові пояснення Приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука Кирила Борисовича, відповідно до яких він особисто пересвідчився в належному розумінні умов договору позивача та відповідача та підтвердженні факту передачі грошових коштів до моменту посвідчення договору нотаріусом;

- суди першої та апеляційної інстанцій необгрунтовано відступили від правового висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, від 24.02.2016 у справі №6-50цс16, від 12.04.2017 у справі №6-487цс17.

Також до Касаційного господарського суду надійшла касаційна скарга Науково - виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017, у якій скаржник просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та передати справу і цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права в частині відмови в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом, зокрема:

- суди дійшли помилкового висновку щодо обізнаності представника НВ ТОВ "Агро-Інтер" ОСОБА_8 про виконавчий напис та не надали оцінку його заяві від 07.07.2017 та нотаріально засвідченій заяві від 14.08.2017, що є порушенням ст. 86 ГПК України;

- постанова про відкриття виконавчого провадження від 22.04.2013, на якій міститься підпис ОСОБА_8 про отримання копії постанови, не є належним та допустимим доказом, оскільки державним виконавцем порушено статтю 31 Закону України "Про виконавче провадження", що не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій;

- суд апеляційної інстанції дійшов необгрунтованого висновку щодо ненадання НВ ТОВ "Агро-Інтер" документів на підтвердження перебування ОСОБА_8 у відрядженні, оскільки таким доказом є наказ №1/26 від 26.04.2013;

- суд першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку, що підтвердженням факту обізнаності про виконавче провадження є постанова про арешт коштів від 08.05.2013;

- суди не перевірили того факту, чи були у ОСОБА_8 повноваження на представництво інтересів НВ ТОВ "Агро-Інтер" у виконавчому провадженні;

- судами неправильно застосовано строк позовної давності стосовно зустрічних позовних вимог.

У відзиві на касаційну скаргу НВ ТОВ "Агро-Інтер" вказав на необгрунтованість доводів ПП "Воронівка Агро" в частині оскарження судових рішень про відмову в задоволенні зустрічного позову.

В судове засідання 21.02.2018 з'явились представники позивача та відповідача, інші учасники справи представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце засідання належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення. Зважаючи на зазначене, суд ухвалив здійснювати розгляд касаційної скарги у даній справі за відсутності представників третіх осіб.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 12.09.2012 між ПП "Воронівка Агро" (далі - позивач за первісним позовом) та НВ ТОВ "Агро-Інтер" (далі - відповідач за первісним позовом) укладено Договір позики, за умовами п. 1 якого позикодавець у день підписання цього Договору передає у власність позичальнику 1 500 000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю суму грошових коштів в національній валюті України до 30.12.2012.

Положеннями п. 2 Договору передбачено, що грошові кошти, які є предметом Договору передані позикодавцем та отримані позичальником до підписання Договору.

За умовами п. 4 Договору зазначену вище суму позичальник зобов'язався повернути готівкою в строк до 30.12.2012.

Відповідно до п. 8 Договору сторони повідомляють, що вказана позика пов'язана із здійсненням підприємницької діяльності.

За змістом п. 9 Договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником умов Договору, позикодавець має право звернути стягнення на майно позичальника в будь-якому порядку, передбаченому законодавством України, в тому числі шляхом вчинення виконавчого напису.

Також судами встановлено, що Приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчук К.Б. 19.04.2013 вчинено виконавчий напис, за яким запропоновано стягнути з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом грошові кошти в сумі 1 500 000,00 грн. та витрати за вчинення виконавчого напису в сумі 15 000,00 грн., всього в сумі 1 515 000,00 грн. Стягнення проводиться за строк з 31.12.2012 по 19.04.2013. Строк пред'явлення виконавчого напису для виконання з 19.04.2013 по 19.04.2014.

Предметом первісного позову позивач визначив стягнення грошових коштів на підставі ст. 625 ЦК України в розмірі 1 273 646,05 грн., з яких 1 175 204,85 грн. - заборгованість за договором з урахуванням індексу інфляції та 98 441,20 грн. - 3% річних.

Статтею 1046 ЦК України унормовано, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Тобто, факт підписання сторонами договору, без передання грошей або речей, не породжує у позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Оскільки договір позики укладено між двома юридичними особами, судами вірно застосовано приписи ст.ст. 1087, 1088 ЦК України, відповідно до яких розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі; розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом; при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Документальне оформлення поворотної фінансової допомоги залежить від форми, в якій вона надається: безготівковим шляхом; готівковими коштами.

При розрахунках за договором позики в безготівковій формі позикодавець оформляє звичайне платіжне доручення. Операції з перерахування/надходження грошових коштів в бухгалтерському обліку позикодавця/позичальника відображаються на підставі відповідних банківських виписок.

Преамбулою Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 №637 визначено, що це Положення розроблено відповідно до статті 33 Закону України "Про Національний банк України" та визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою.

В пункті 1.2 Положення визначено, що касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. Форму касових ордерів установлено наказом Міністерства статистики України від 15.02.96 N 51 "Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій", а касові операції - це операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку.

Пунктом 4.2 Положення визначено, що усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі.

При розрахунках за договором позики в готівковій формі позикодавець - підприємство, що надає позику готівкою, оформляє на суму виданих коштів видатковий касовий ордер. Позичальник (його представник) вказує в ордері суму одержаних грошей прописом ставить дату та підпис.

Як встановлено господарськими судами, позивачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного перерахування відповідачу за первісним позовом та отримання ним суми позики в розмірі 1 500 000,00 грн., а також доказів на підтвердження того, що в бухгалтерському та податковому обліку ПП "Воронівка Агро" відображено господарську операцію щодо видачі відповідачу грошових коштів в розмірі 1 500 000,00 грн., віднесення цієї суми як дебіторської заборгованості відповідача.

З огляду на викладене, місцевий та апеляційний господарські суди, відмовляючи в задоволенні первісного позову, вірно вказали, що всупереч приписам ст. 33 ГПК України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) позивач не довів факту надання відповідачу позики в розмірі 1 500 000,00 грн. за Договором й виникнення у останнього заборгованості, що, в свою чергу, виключає можливість нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України, та обґрунтовано відмовили в задоволенні клопотання про застосування позовної давності до даних вимог на підставі ч. 1 ст. 261 ЦК України з огляду на необґрунтованість вимог позивача за первісним позовом.

Колегія суддів касаційного суду відзначає, що судом апеляційної інстанції було враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 24.02.2016 у справі № 6-50цс16, про необхідність застосування якої наголошував позивач за первісним позовом, та правомірно відхилено таке посилання, з огляду на те, що такий правовий висновок стосується цивільних правовідносин, які виникли з договору позики між фізичними особами, і не може бути застосований до правовідносин, які виникли з договору позики між юридичними особами.

З огляду на наведене, доводи касаційної скарги позивача за первісним позовом щодо необгрунтованості відступлення судами від правового висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 24.02.2016 у справі №6-50цс16 відхиляються як безпідставні.

Стосовно доводів касаційної скарги позивача за первісним позовом в частині неврахування судами правових висновків Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, від 12.04.2017 у справі №6-487цс17, колегія суддів зазначає, що вказаними судовими рішеннями скасовано рішення судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому такі постанови не є обов'язковими для судів з огляду на положення ч. 1 ст. 11128 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Стосовно доводів скаржника про ненадання судами попередніх інстанцій оцінки доказу - договору позики в частині, що містить застереження про передачу грошових коштів до його підписання (п.2 договору), що є порушенням норм статті 86 ГПК України, колегія суддів зазначає, що, по - перше, посилання на приписи ст. 86 ГПК України (в редакції Закону від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017) є безпідставним, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті до набрання чинності вказаного Закону, по - друге, господарськими судами враховано такий пункт договору та зроблено правильний висновок про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного перерахування відповідачу за первісним позовом та отримання ним суми позики в розмірі 1 500 000,00 грн.

Аргументи касаційної скарги позивача стосовно наявності іншого доказу на підтвердження факту передачі грошових коштів за позикою - письмових пояснень Приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчука К.Б., відповідно до яких він особисто пересвідчився в належному розумінні умов договору позивача та відповідача та підтвердженні факту передачі грошових коштів до моменту посвідчення договору нотаріусом, також відхиляються судовою колегією, оскільки в силу ст. 34 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) такий доказ не є належним та допустимим доказом факту передачі коштів, оскільки такими доказами в силу положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинні бухгалтерські документи.

Також господарськими судами розглянуто зустрічний позов НВ ТОВ "Агро-Інтер" до ПП "Воронівка Агро" про визнання виконавчого напису № 231 від 19.04.2013, вчиненого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Нехимчуком Кирилом Борисовичем, таким, що не підлягає виконанню, мотивований тим, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус, всупереч вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, не отримав від позивача первинних бухгалтерських документів (платіжні доручення, меморіальні ордери) щодо перерахування коштів за Договором позики, як і не дослідив факту їх передачі в момент укладення Договору.

Відповідно до положень ст. ст. 87, 88 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Відповідно до п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Господарські суди при дослідженні матеріалів нотаріального провадження з вчинення спірного виконавчого напису встановили, що при його вчиненні нотаріус не отримував первинних документів щодо видачі позики та здійснення її часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), відтак у нього не було підстав вважати, що розмір заборгованості НВ ТОВ "Агро-Інтер" перед ПП "Воронівка Агро" є безспірним.

Водночас, судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, до зустрічних позовних вимог застосовано строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем за зустрічним позовом, та з цих підстав відмовлено в позові.

За нормами статей 257, 261 ЦК України позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, перебіг якої починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Господарськими судами встановлено, що оскільки 29.04.2013 представник НВ ТОВ "Агро-Інтер" ОСОБА_8, який діяв на підставі довіреності від 22.06.2012, ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № 37674119 з примусового виконання оспорюваного позивачем за зустрічним позовом виконавчого напису, відповідно починаючи з 29.04.2013 був обізнаний про порушення своїх прав, відтак трирічний строк позовної давності для звернення з вимогою про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, сплинув.

З огляду на положення ч. 4 ст. 267 ЦК України, висновки судів про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог за пропуском строку позовної давності є вірним.

Доводи касаційної скарги позивача за зустрічним позовом стосовно помилковості висновків судів щодо обізнаності представника НВ ТОВ "Агро-Інтер" ОСОБА_8 про виконавчий напис та ненаданню оцінку його заяві від 07.07.2017, нотаріально засвідченій заяві від 14.08.2017; необгрунтованості висновку щодо ненадання НВ ТОВ "Агро-Інтер" документів на підтвердження перебування ОСОБА_8 у відрядженні, оскільки таким доказом є наказ №1/26 від 26.04.2013; постанова про відкриття виконавчого провадження від 22.04.2013, на якій міститься підпис ОСОБА_8 про отримання копії постанови, не є належним та допустимим доказом; відсутність у ОСОБА_8 повноважень на представництво інтересів НВ ТОВ "Агро-Інтер" у виконавчому провадженні; помилковість висновку судів, що підтвердженням факту обізнаності про виконавче провадження є постанова про арешт коштів від 08.05.2013, на переконання колегії суддів зводяться до спонукання касаційного суду здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду, а тому колегією суддів відхиляються.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевим та апеляційним господарськими судами повно та всебічно досліджено фактичні обставини справи, здійснено перевірку наявних доказів з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильно застосовано законодавство під час розгляду справи.

Наведені в касаційних скаргах доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржниками норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України (в редакції після 15.12.2017) покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Приватного підприємства "Воронівка Агро" та Науково - виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Інтер" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.07.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.