Історія справи

Постанова КГС ВП від 20.06.2023 року у справі №910/7583/22
Постанова КГС ВП від 20.06.2023 року у справі №910/7583/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/7583/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісна компанія",

представник позивача - Скляр М.І. адвокат (ордер від 05.05.2023 № 1129_273),

відповідач - акціонерне товариство "Укргазвидобування",

представник відповідача - Ашмінець І.В., адвокат (довіреність від 13.12.2022 № 2-1322Д),

третя особа - акціонерне товариство "Український будівельно-інвестиційний банк",

представник третьої особи - не з`явився,

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісна компанія"

на рішення господарського суду міста Києва від 29.11.2022 (головуючий суддя Мудрий С.М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 (головуючий Демидова А.М., судді: Владимиренко С.В., Ходаківська І.П.)

у справі № 910/7583/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісна компанія" (далі - Компанія)

до акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - Товариство)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - акціонерне товариство "Український будівельно-інвестиційний банк" (далі - Банк),

про внесення змін до договору.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія" звернулась до суду з позовом до Товариства за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача -Банку, про внесення змін до договору поставки від 29.09.2021 № 1046/21 (далі - Договір) шляхом викладення розділу "Строк поставки" в додатку № 3 "Графік поставки" наступним чином: "Згідно графіка поставки 548 календарних днів після укладання договору, але не пізніше 31.03.2023 з можливістю дострокової поставки".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після підписання Договору відбулась істотна зміна умов його виконання, що є підставою для внесення змін до умов Договору в частині строків здійснення поставки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.11.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що:

- закон пов`язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), при істотній зміні обставин;

- Компанія отримавши 17.02.2022 лист від постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтокомплект ЛТД" (далі - ТОВ "Укравтокомплект ЛТД"), щодо неможливості поставки товару до 30.03.2022, та можливої її поставки тільки після 30.05.2022 включно, не повідомила Товариство про зазначені обставини, а лише 17.03.2022 звернулася до останнього з проханням внести зміни до Договору та продовжити графік поставки товару на термін дії договору до 31.12.2022;

- Компанія була заздалегідь обізнана із змістом Договору в частині строків (терміну) поставки, однак не вжила усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони;

- Компанія як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з відповідачем договір поставки (укладений відповідно до відкритих торгів), усвідомлювала, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у графіку поставки до Договору, з огляду на що повинна була розумно оцінити цю обставину з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки. Тобто Компанія, підписавши Договір, погодила усі його істотні умови, зокрема, щодо кінцевої дати поставки товару. Отже, порушення контрагентами Компанії своїх зобов`язань, наведені Компанією в якості підстав для внесення змін до Договору, за своєю природою не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язання постачальником (Компанією) товару. Ці обставини мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, які мали та могли бути передбачені Компанією при укладенні Договору, з огляду на її обізнаність з технічними умовами товару (продукції) та необхідності для виробництва відповідних комплектуючих, які поставляються із-за кордону;

- обставини, якими Компанія обґрунтовує вимоги своєї позовної заяви, не є істотними для внесення змін до Договору, а також Компанія не довела належними засобами доказування наявність істотної зміни обставин та не надала доказів, які б свідчили про одночасну наявність усіх чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України;

- зазначені у висновку Чернігівської регіональної Торгово-промислової палати обставини стосуються безпосередньо правовідносин Компанії з її контрагентом, зокрема, ТОВ "Укравтокомплект ЛТД", за укладеним з ним правочином. Тому, встановлені у висновку Торгово-промислової палати України обставини не мають безумовний характер невідворотних та у даному випадку не є підставою для внесення змін до Договору.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Компанія звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована необхідністю відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування статей 42 180 267 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також статті 652 ЦК України, викладених у постановах від 22.05.2019 у справі № 904/1782/18 та від 10.09.2020 у справі № 910/13459/19 у подібних правовідносинах і врахованого судами попередніх інстанцій.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від Банку відзив на касаційну скаргу не надходив.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.06.2023 № 29.3-02/1329 у зв`язку з відпусткою судді Селіваненка В.П. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/7583/22, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М., Малашенкова Т.М.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників Компанії та Товариства, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що до матеріалів справи долучено Договір, сторонами якого є Компанія (постачальник) та Товариство (покупець), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві паливозаправник (далі - товар), зазначений у специфікації, що додається до Договору i є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти i оплатити такий товар.

Відповідно до пункту 1.2, 1.3 Договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна Договору вказується у специфікації (далі - специфікація), яка є додатком № 1 до Договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком № 3 до Договору та є його невід`ємною частиною.

Постачальник гарантує, що товар, який є предметом Договору, належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим i не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами i державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 5.1 Договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоодержувачів вказується в специфікації та графіку поставки до цього договору.

Специфікацією від 29.09.2021 № 1 (додаток № 1 до Договору) сторони погодили найменування товару: Паливозаправник UАКАПЗ-12МЗ у кількості 8 шт.; загальна вартість з ПДВ: 23 040 000,00 грн; строк поставки товару: відповідно до графіка поставки товару.

Відповідно до графіку поставки від 29.09.2021 (додаток № 3 до Договору) строк поставки: 150 календарних днів після укладання Договору, але не пізніше 31.03.2022 з можливістю дострокової поставки.

Згідно з пунктом 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що сторона, яка не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Наслідком неповідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань.

Відповідно до пункту 8.3 Договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин.

Згідно з пунктом 10.1 Договору він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), і діє до 31.05.2022.

Пунктом 11.1 Договору передбачено, що зміни та доповнення в цей договір можуть бути внесені лише за взаємною згодою сторін, шляхом укладання додаткової угоди до цього договору.

Судами встановлено, що на виконання Договору Компанією 23.12.2021 укладено з ТОВ "Укравтокомплект ЛТД" договір купівлі-продажу № 166, предметом якого були 8 паливозаправників UАКАПЗ-12МЗ, що мали бути поставлені в строк до 31.03.2022.

Компанія отримала від ТОВ "Укравтокомплект ЛТД" лист від 17.02.2022 № 17/1-02 про необхідність продовження терміну поставки через об`єктивні труднощі.

Компанія 18.02.2022 звернулась до Торгово-промислової палати (ТПП) із заявою про засвідчення об`єктивних обставин, що унеможливлюють виконання зобов`язань у строк до 30.03.2022. Зокрема, виробник товару не мав можливості поставити шасі через світову кризу на ринку мікрочипів та, відповідно, відсутність їх своєчасної поставки з Тайваню. У зв`язку з цим, Компанія припускала затримку готовності товару за Договором до 30.05.2022. Виготовлення висновку ТПП мало зайняти близько одного тижня, після чого Компанія мала надати відповідні документи Товариству. Однак, через початок повномасштабного воєнного вторгнення 24.02.2022 російської федерації на територію України робота Компанії і ТПП була неможлива.

На підставі викладеного, Компанія вважає, що на момент звернення з позовом з`явилися додаткові непереборні обставини, що ускладнили здійснення поставки, оскільки з 24.02.2022 відбувались та відбуваються масові обстріли міста Харкова та особливо - Московського району (Салтівка), де знаходиться офіс Компанії, у результаті чого 15.03.2022 снарядом пошкоджено офіс компанії. Через загрозу життю працівників робота Компанія була істотно ускладнена або в принципі неможлива.

На момент звернення з позовом Компанія очікувала на поставку паливозаправників, однак їх виготовлення ускладнене торгівельними процесами з республікою білорусь, а їх поставка - розташуванням на території ТОВ "Укравтокомплект ЛТД" військової частини.

Компанія зверталась до Товариства з листом-проханням продовження терміну поставки товару від 17.03.2022, в якому зазначено, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України Компанія не зможе виконати свої зобов`язання та поставити товар, визначений Договором, за графіком поставки у строк 150 календарних днів після укладання Договору, але не пізніше 31.03.2022, тому, керуючись розділом 8 Договору, просила увійти в її становище, форс-мажорну ситуацію, та внести зміни до Договору, продовживши графік поставки товару на термін дії Договору до 31.12.2022.

Також, Компанія зверталась до Товариства з пропозицією від 27.06.2022 про зміну умов Договору, на що Товариство листом від 28.06.2022 № ПГВ004.1.17.2-1995 повідомило її про те, що оскільки строк дії Договору - до 31.05.2022, то його пролонгація неможлива. Проте, відповідно до статей 525 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Крім того, Товариство зазначило, що оскільки лист від Компанії надісланий 17.03.2022, тобто після 7-денного настання обставин непереборної сили, постачальник не звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за Договором.

Ухвалюючи оскаржувані рішення суди виходили з того, що предметом позову у цій справі є вимога Компанії про внесення змін до Договору у зв`язку з істотною зміною обставин.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із змістом спірного Договору (копія якого міститься у матеріалах справи), його укладено відповідно до протоколу тендерного комітету Товариства від 13.09.2021 № 21Т-115-2 (Лот № 2) за результатами відкритих торгів.

Пунктом 4 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Відповідно до частини першої статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.

Підставами для внесення змін до договору, передбаченими законом, є: істотне порушення договору його стороною, інші випадки, встановлені договором або законом (частина друга статті 651 ЦК України), істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до частини четвертої статті 652 ЦК України зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

При цьому судами враховано, що при укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватися будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну договору. Зміна обставин вважається істотною тільки тоді, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони б не уклали договір або уклали б його на інших умовах.

Отже, за змістом наведених законодавчих положень зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин в судовому порядку, як і розірвання договору з цих підстав, виходячи з принципу свободи договору, є заходами, що застосовуються за наявності підтвердження дійсної істотної зміни обставин, з яких виходили сторони, укладаючи цей правочин.

Істотна зміна обставин, у свою чергу, є оціночною категорією, яка полягає у зміні договірного зобов`язання таким чином, що його виконання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків.

Аналіз статті 652 ЦК України свідчить про те, що закон пов`язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Зважаючи на те, що умовами Договору та графіком поставки строк поставки продукції передбачено не пізніше 31.03.2022, а Компанія, отримавши 17.02.2022 лист від ТОВ "Укравтокомплект ЛТД" щодо неможливості поставки товару та можливої її поставки тільки після 30.05.2022 включно, не повідомила Товариство про це, а звернулось до останнього з проханням внести зміни до Договору та продовжити графік поставки товару на термін дії Договору до 31.12.2022 тільки через місяць, суди дійшли висновку, що Компанією не вжито усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси іншої сторони.

Також судами зазначено, що згідно із статтею 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Статтями 525 526 ЦК України та статтею 193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Таким чином, суди дійшли висновку, що Компанія як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з відповідачем договір поставки (укладений відповідно до відкритих торгів), усвідомлювала, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у графіку поставки до Договору, з огляду на що повинна була розумно оцінити цю обставину, з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки. Тобто Компанія, підписавши Договір, погодила усі його істотні умови, зокрема, щодо кінцевої дати поставки товару.

Також судами зазначено, що порушення контрагентами Компанії своїх зобов`язань за договорами купівлі-продажу, наведені нею як підстави для внесення змін до Договору, за своєю природою не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язання постачальником товару. Ці обставини мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, які мали та могли бути передбачені Компанією при укладенні Договору, з огляду на її обізнаність з технічними умовами товару (продукції) та необхідності виробництва відповідних комплектуючих, які поставляються із-за кордону (близька за змістом правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.09.2020 у справі № 910/13459/19 та від 22.05.2019 у справі № 904/1782/18).

Судами встановлено, що Компанія не надала судам доказів того, що, зважаючи на зміст пункту 1.3 Договору, вона повідомляла Товариство про відсутність у неї товару, і що для виконання взятого на себе зобов`язання їй потрібно ще придбати товар, тоді як для Товариства вказаний пункт Договору гарантував, що цей товар належить Компанії на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися ним.

Водночас Компанія, уклавши Договір з Товариством 29.09.2021, договір купівлі-продажу з ТОВ "Укравтокомплект ЛТД" на виконання Договору уклала лише 23.12.2021 (тобто майже через 3 місяці). При цьому, кінцевий строк поставки обумовлених паливозаправників в обох договорах є тим самим - 31.03.2022, що підтверджує ймовірність ризиків невиконання Компанією свого зобов`язання у випадку здійснення їй поставки ТОВ "Укравтокомплект ЛТД" саме 31.03.2023. Зазначене також підтверджує те, що Компанія не вчинила всіх залежних від неї дій для належного виконання Договору щодо строків поставки.

Крім того, судами встановлено, що загальновідомим фактом є те, що у 2020 році світ зіткнувся з пандемією та вимушеною діджиталізацією всіх сфер життя, у зв`язку з чим попит на електроніку значно зріс. Через це виробникам знадобилася велика кількість чипів. Отже, на час підписання спірного договору позивач був обізнаний щодо ситуації на ринку мікросхем, але жодних зауважень щодо його умов не висловив.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку про те, що обставини, якими Компанія обґрунтовує свої позовні вимоги, не є істотними для внесення змін до Договору, а також Компанією не доведено належними засобами доказування одночасну наявність усіх чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України.

Що ж до висновку Чернігівської регіональної Торгово-промислової палати про виникнення та існування документального підтвердження істотних змін обставин від 24.02.2022 № ЧК-64, наданого Компанією в обґрунтування наявності підстав для внесення змін до Договору, то судами зазначено, що вказані у наведеному висновку обставини, покладені Компанією в обґрунтування суттєвого ускладнення виконання нею своїх зобов`язань за Договором, стосуються безпосередньо її правовідносин з контрагентом за договором купівлі-продажу, укладеним нею на виконання Договору. Тобто вказані обставини не мають безумовний характер невідворотних та в даному випадку не є підставою для внесення змін до Договору.

За таких обставин суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у їх контексті та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, який визначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Компанія у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування статей 42 180 267 ГК України, а також статті 652 ЦК України, викладених у постановах від 22.05.2019 у справі № 904/1782/18 та від 10.09.2020 у справі № 910/13459/19 у подібних правовідносинах.

Водночас Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані вказані доводи касаційної скарги, оскільки такі сумніви мають бути підтверджені та обґрунтовані, тому що, з урахуванням положень процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування щодо необхідності відступлення від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи № 823/2042/16).

Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, а також не навів змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісна компанія" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 29.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 у справі № 910/7583/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова