ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/2460/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжтеплоенерго" - Кравця О.О.,

Запорізької обласної державної адміністрації - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжтеплоенерго"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 (у складі колегії суддів: Разіна Т.І. (головуючий), Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 (суддя Головіна К.І.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжтеплоенерго"

до Запорізької обласної державної адміністрації

про визнання додаткової угоди укладеною, визнання договору поновленим,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запоріжтеплоенерго" (далі - ТОВ "Запоріжтеплоенерго") звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Запорізької обласної державної адміністрації про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 21.11.2002 в редакції, запропонованій позивачем, визнання договору оренди землі від 21.11.2002 поновленим на строк 12 років на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач продовжує користування земельною ділянкою, яка була об'єктом договору оренди землі від 21.11.2002, належним чином виконує визначені вказаним договором обов'язки, в той час як відповідач у встановлений законодавством строк не заперечив проти продовження дії цього договору, що свідчить про те, що договір оренди землі від 21.11.2002 є автоматично поновленим на той самий строк та на тих самих умовах на підстав ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у задоволенні позову ТОВ "Запоріжтеплоенерго" відмовлено.

Місцевий суд мотивував свої висновки тим, що підстави для визнання спірного договору поновленим відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" відсутні, оскільки позивачем не надано доказів звернення до відповідача у місячний термін після закінчення строку дії вказаного договору оренди з пропозицією поновити його дію з наданням проекту відповідної додаткової угоди внаслідок продовження користування земельною ділянкою. Крім того, суд зазначив про те, що матеріали справи не містять проекту додаткової угоди, який позивач просить визнати укладеним.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з мотивами, викладеними в рішенні місцевого суду.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, 07.02.2019 ТОВ "Запоріжтеплоенерго" звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Запоріжтеплоенерго" задовольнити у повному обсязі, визнати укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки від 21.11.2002 у редакції, запропонованій позивачем у прохальній частині касаційної скарги, а також визнати договір оренди землі від 21.11.2002 поновленим на строк 12 років на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Вимоги касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували, що у зв'язку з відсутністю заперечень відповідача проти поновлення договору оренди земельної ділянки від 21.11.2002 протягом місяця після закінчення строку його дії, вказаний договір на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" є автоматично поновленим на той самий строк та на тих самих умовах.

Запорізька обласна державна адміністрація подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволення касаційної скарги у повному обсязі, а рішення та постанову судів попередніх інстанцій - залишити без змін.

Учасники справи були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи судом касаційною інстанцією через свого представника. Оскільки явка учасників справи не визнавалась судом обов'язковою, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком, Верховний Суд в складі колегії суддів дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності вказаного представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.11.2002 між ТОВ "Запоріжтеплоенерго" як орендарем та Запорізькою районною державною адміністрацією (далі - Запорізька РДА) як орендодавцем був укладений договір оренди земельної ділянки (далі - договір оренди), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,79 га, яка знаходиться на території Лисогірської сільської ради Запорізької області, з метою функціонування бази відпочинку "Факел".

Договір оренди укладений терміном на 2 роки, строк його закінчення 11.10.2004 та набуває чинності після його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації (п. 2.2. договору оренди).

На підставі розпорядження Запорізької РДА № 2/126 від 26.07.2004 сторони уклали додаткову угоду від 11.08.2004 про доповнення та зміни до договору оренди земельної ділянки, якою продовжили строк дії договору на 12 років, зі строком його закінчення - 11.10.2016.

ТОВ "Запоріжтеплоенерго" в позовній заяві стверджує, що до закінчення строку договору оренди позивач в усному порядку повідомив відповідача про свій намір скористатись переважним правом на продовження договору оренди землі на новий строк, проти чого остання не заперечувала, але надала роз'яснення, що відповідні повноваження належать тепер обласній держадміністрації.

Після закінчення строку цього договору позивач продовжив користування спірною земельною ділянкою та листом від 24.10.2016 за вих. № 46 звернувся вже до відповідача - Запорізької обласної державної адміністрації (далі - Запорізька ОДА), у якому просило поновити дію договору оренди землі на 20 років, який був залишений відповідачем без відповіді.

На повторний лист позивача за вих. № 5 від 09.02.2017 відповідач листом № 01023/08-32 від 15.06.2017 повідомив ТОВ "Запоріжтеплоенерго" про неможливість поновлення строку дії цього договору, пославшись на те, що внаслідок набуття чинності з 01.01.2013 змін до ст. 122 ЗК України договір оренди земельної ділянки від 21.11.2002 був укладений Запорізькою РДА з перевищенням повноважень. Цим же листом було запропоновано позивачу звернутись до Запорізької ОДА для отримання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі для подальшого надання її у користування та укладення нового договору.

Матеріали справи містять також лист Запорізької ОДА за вих. № 01023/08-32 від 15.06.2017 "Про поновлення договору оренди земельної ділянки для функціонування бази відпочинку "Факел", в якому зазначено, що договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований за № 3 від 10.12.2002, не може бути поновлений облдержадміністрацією.

Посилаючись на те, що позивач продовжує користування земельною ділянкою, яка була об'єктом договору оренди землі від 21.11.2002, належним чином виконує визначені вказаним договором обов'язки, в той час як відповідач у місячний строк після закінчення дії спірного договору не заперечив проти продовження його дії, позивач стверджує, що договір оренди землі від 21.11.2002 є поновленим на той самий строк та на тих самих умовах на підстав ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", що є підставою для задоволення позову до Запорізької ОДА про визнання спірного договору поновленим та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 21.11.2002 в редакції, запропонованій позивачем.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що орендодавцем за договором оренди землі від 21.11.2002 станом на дату його укладення була Запорізька РДА, що узгоджувалось з п. 12 Перехідних положень ЗК України в редакції, чинній на дату укладення договору.

Водночас з 1 січня 2013 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" було розмежовано землі державної та комунальної власності, у зв'язку з чим відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України повноваження щодо передачі у власність або в користування земельної ділянки, що визначена у договорі оренди землі від 21.11.2002, станом на час розгляду спору віднесено до повноважень Запорізької ОДА, яка є належним відповідачем у даній справі, про що правомірно зазначено судами попередніх інстанцій.

Разом з тим суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи наступне.

Так, у ст. 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (ч.ч. 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (ч. 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Судами встановлено, що позивач звернувся до відповідача (Запорізької ОДА) з листом про поновлення договору оренди землі від 21.11.2002 на підставі ч.ч. 1 - 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" лише 24.10.2016, тобто з порушенням місячного строку, визначеного вказаним Законом.

Водночас підставою позовних вимог у даній справі позивач визначив ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", посилаючись на те, що продовжує користуватись відповідною земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а протягом одного місяця після його закінчення відповідач не надав заперечень стосовно поновлення цього договору.

Частиною 6 ст. 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк. Орендодавець, у свою чергу, в будь-який час до укладення додаткової угоди стосовно поновлення договору на той самий строк і на тих самих умовах може звернутися із вимогою про звільнення земельної ділянки. Тобто договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у частині 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі". При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Щодо прав та обов'язків орендодавця слід акцентувати, що орендодавець має право заперечити стосовно поновлення згідно із ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст. 33 Закону України "Про оренду землі" наведена Верховним Судом у постановах від 10.09.2018 у справі № 920/739/17 та від 29.11.2018 у справах № 920/752/17, № 920/737/17, № 920/747/17, № 920/751/17, № 920/746/17, № 920/744/17, № 920/748/17, № 920/749/17.

Однак суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, у зв'язку з чим помилково відмовили у задоволені позовних вимог, пославшись на те, що позивачем не надано доказів звернення до відповідача у місячний термін після закінчення строку дії вказаного договору оренди з пропозицією поновити його дію з наданням проекту відповідної додаткової угоди. Відповідні вимоги при поновленні договору оренди землі в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не передбачені.

Крім того, суди зазначили про те, що матеріали справи не містять проекту додаткової угоди, яку позивач просить визнати укладеною, не надавши при цьому оцінки змісту самої позовної заяви, зокрема її прохальної частини, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог з наведених підстав.

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запоріжтеплоенерго" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2018 у справі № 908/2460/17 скасувати.

3. Справу № 908/2460/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді І.С. Міщенко

В.Г. Суховий