Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.01.2019 року у справі №920/1122/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 920/1122/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача 1 - не з'явився

відповідача 2 - не з'явився

третьої особи 1 - не з'явився

третьої особи 2 - не з'явився

третьої особи 3 - не з'явився

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Едельвейс-2007" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 (головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г., Хрипун О.О.) та рішення Господарського суду Сумської області від 06.06.2018 (суддя Котельницька В.Л.) у справі № 920/1122/17

за позовом Фермерського господарства "Едельвейс-2007"

до 1) Буринської районної державної адміністрації Сумської області, 2) Селянського фермерського господарства "Рябоконь"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: 1) ОСОБА_4, 2) ОСОБА_5, 3) ОСОБА_6

про визнання договорів оренди землі недійсними,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2017 року Фермерське господарство "Едельвейс-2007" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Буринської районної державної адміністрації Сумської області та Селянського фермерського господарства "Рябоконь" про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Буринської районної державної адміністрації №246 від 31.05.2006 та визнання недійсним договору №64 від 04.07.2006 оренди землі, укладеного між Буринською районною державною адміністрацією і Селянським фермерським господарством "Рябоконь", в тому числі додаткової угоди від 12.09.2013 №31 до вказаного договору.

1.1. Позовні вимоги, із посиланням на положення статей 21, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України і статей 207, 208 Господарського кодексу України, положення Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", обґрунтовано тим, що у позивача у користуванні на підставі договорів оренди, укладених із фізичними особами ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, перебувають земельні ділянки, розташовані на території Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області. Разом із тим між відповідачами укладено оспорюваний договір оренди земель на території Гвинтівської сільської ради від 04.07.2006 № 64 (невитребувані паї), за умовами якого на підставі оскаржуваного розпорядження голови Буринської райдержадміністрації від 31.05.2006 № 246 СФГ "Рябоконь" передано у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 82,79 га ріллі із земель невитребуваних паїв. Цей договір продовжувався у 2011-2013 роках, зокрема 12.09.2013 укладено додаткову угоду № 31 до договору, згідно з якою встановлено строк його дії до 31.12.2014 із можливістю пролонгації на 1 рік. Однак відповідного розпорядження орендодавцем прийнято не було. На думку позивача, під час укладення оспорюваного договору порушено норми чинного на час його укладення законодавства, передано в оренду земельні частки (паї), які вже були розподілені, отже втратили статус нерозподілених (невитребуваних).

Короткий зміст оскаржуваних рішень

2. Рішенням Господарського суду Сумської області від 06.06.2018, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

2.1. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх прав та не доведено суду факту порушення даних прав та законних інтересів відповідачами у справі шляхом укладення оскаржуваного договору оренди та видання розпорядження голови райдержадміністрації. Також судами досліджено та встановлено, що договір оренди землі від 04.07.2006 №64, не суперечив чинному на момент його укладення законодавству, як не суперечило законодавству й прийняте головою Буринської райдержадміністрації в межах його компетенції розпорядження №246 від 31.05.2006.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи позивача, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)

4. Господарськими судами попередніх інстанцій невірно застосовано ч. 1 ст. 15, ч. 3 ст. 215 ЦК України, ст. 1 ГПК України, не застосовано ст. 21, ч. 1, 2, 4 ст. 203, ч. 1, 3 ст. 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, ч. 5 ст. 6, ст.ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі", ч. 2, 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України та ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" при розгляді позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Буринської районної державної адміністрації №246 від 31.05.2006.

4.1. Так, скаржник зазначає, що земельні ділянки, які перебувають у користуванні ФГ "Едельвейс-2007" на підставі договорів оренди, розташовані у масиві саме тих витребуваних паїв, що були незаконно передані у користування СФГ "Рябоконь", а наведене унеможливлює їх використання.

4.2. Крім того, у користуванні ФГ "Едельвейс-2007" перебувають земельні ділянки, розташовані у масиві витребуваних паїв, що були незаконно передані у користування СФГ "Рябоконь", що робить неможливим їх використання, крім того, наявність оскаржуваних розпорядження та договору оренди з СФГ "Рябоконь" унеможливлює укладення із власниками паїв договорів оренди з метою обробки одночасно земельних ділянок, які перебувають усередині та навколо масиву, переданого СФГ "Рябоконь".

4.3. ФГ "Едельвейс-2007" наголошує, що у зв'язку із незаконністю розпорядження про передачу в оренду СФГ "Рябоконь" земельних ділянок, а як наслідок, і недійсністю договору оренди, ФГ "Едельвейс-2007" позбавлено можливості у законний спосіб встановити сервітут для безперешкодного користування земельними ділянками, що перебувають у масиві земельних ділянок, яким користується СФГ "Рябоконь" на підставі оспорюваного договору. Отже, позивач, маючи право користування орендованими земельними ділянками та сплачуючи орендну плату за них, фактично позбавлений можливості їх використання, зазнаючи збитків у виді упущеної вигоди.

Позиція відповідача, викладена у клопотанні

5. На адресу суду надійшло клопотання відповідача 1, в якому він зазначає, що позовні вимоги у справі не визнає та просить залишити оскаржувані рішення залишити без змін.

6. Відповідач 2 та треті особи відзивів на касаційну скаргу не надали, що відповідно до положень ч. 3 ст. 295 ГПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

7. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.07.2006 між Буринською районною державною адміністрацією Сумської області (орендодавець) та Селянським фермерським господарством "Рябоконь" (орендар) на підставі розпорядження голови Буринської районної державної адміністрації №246 від 31.05.2006 укладено договір оренди землі №64 (невитребувані паї) на території Гвинтівської сільської ради Буринського району Сумської області, відповідно до п.п. 1, 2 якого орендодавець (відповідач 1) передав у строкове платне користування орендарю (відповідач 2) земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 82,79 га ріллі із земель невитребуваних паїв.

Відповідно до п. 5 договору оренди він укладений на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Вказаний вище договір оренди зареєстровано у Буринському районному відділі Сумської регіональної філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 17.07.2006 за №040662701291.

Відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв земельну ділянку площею 82,79 га, в т.ч. 82,79 га ріллі не витребуваних земельних часток (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

7.1. Суди установили, що між Буринською райдержадміністрацією і СФГ "Рябоконь" було укладено додаткові угоди до договору, а саме:

- додаткова угода №48 від 19.05.2011 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 17.07.2006 №040662701291, якою внесено зміни в частині розміру загальної площі ріллі із земель невитребуваних паїв з 82,79 на 69,3423, внесено зміни щодо нормативно грошової оцінки, а також вказано, що договір укладено до 01.07.2012;

- додаткова угода №31 від 23.07.2012 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 17.07.2006 №040662701291, якою внесено зміни в частині розміру загальної площі ріллі із земель невитребуваних паїв з 69,3423 на 58,8188, зміни щодо нормативно грошової оцінки, а також вказано, що договір укладено до 31.12.2013;

- додаткова угода №31 від 12.09.2013 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 17.07.2006 №040662701291, якою встановлено, що договір укладено до 31.12.2014, а також зазначено, що відповідно до ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", земельні ділянки передаються в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку.

Позивач зазначає, що між ним та ОСОБА_4 укладено договір оренди землі від 01.12.2014, між ним та ОСОБА_5 укладено договір оренди землі від 01.09.2016, між ним та ОСОБА_6 укладено договір оренди землі від 30.01.2009.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

8. Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

9. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

9.1. Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

9.2. У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкованого у суб'єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

9.3. Крім того, відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

9.4. За змістом частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

9.5. Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

9.6. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

9.7. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги до чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

9.8. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце (постанова Верховного Суду України від 06.07.2016 № 910/1891/14).

10. Предметом позову у даній справі є вимога про визнання незаконним і скасування розпорядження голови Буринської райдержадміністрації від 31.05.2006 № 246, визнання недійсним договору оренди землі від 04.07.2006 № 64, укладеного між Буринською райдержадміністрацією і СФГ "Рябоконь", у тому числі додаткової угоди від 12.09.2013 № 31 до цього договору, на підставі статей 21, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України і статей 207, 208 Господарського кодексу України, положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", у зв'язку із порушенням прав позивача, який орендує земельні ділянки на підставі договорів, укладених із ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, а також порушення вимог законодавства під час прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення договору між відповідачами шляхом передачі в оренду земельних часток (паїв), які вже були розподілені, отже втратили статус нерозподілених (невитребуваних).

11. Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 2 цього Закону основним документом, який посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією; документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є, зокрема, свідоцтво про право на спадщину.

12. Відповідно до пункту 17 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю (пункт 16 Перехідних положень Земельного кодексу України).

13. Статтею 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено повноваження сільських, селищних, міських рад та районних державних адміністрацій щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) та передбачено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості): - розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; - приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості); - уточняють списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); - уточняють місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв); - укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; - сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення технічної документації, яка необхідна для складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; - надають землевпорядним організаціям уточнені списки осіб, які мають право на земельну частку (пай); - розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); - організовують проведення розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на виділення їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), в порядку, визначеному цим Законом; - оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку; - приймають рішення про видачу документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, власникам земельних часток (паїв).

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Згідно зі статтею 9 Закону розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування. Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі. Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією і є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв). Матеріали щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) зберігаються у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та у районному відділі земельних ресурсів.

14. Згідно з пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122 "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються у розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

15. Відповідно до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

16. Зважаючи на положення Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Указу Президента України від 08.08.1995 № 720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям", нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована у складі єдиного земельного масиву без визначення меж у натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців.

17. Судом апеляційної інстанції установлено, що на виконання вимог Указу Президента "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" і Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", розпаювання земель колишнього САПТЗТ "Нива" у справі відбувалося таким чином:

- 27.12.1999 за результатами розгляду клопотання загальних зборів членів сільськогосподарських товариств району про надання дозволу на видачу земельних сертифікатів за рахунок земель резервного фонду головою Буринської райдержадміністрації видано розпорядження № 346 "Про видачу земельних сертифікатів членам сільськогосподарських підприємств", згідно з яким вирішено видати членам Сільськогосподарського підприємства "Нива" земельні сертифікати на право на земельну частку (пай) за рахунок земель резервного фонду, які перебувають у постійному користуванні зазначеного товариства. Зобов'язано відповідні сільські ради передати у спільну часткову (колективну) власність необхідну площу земель резервного фонду. Зобов'язано відділ земельних ресурсів визначити стосовно кожного господарства площу земель резервного фонду у фізичних гектарах, необхідну для передачі у спільну часткову (колективну) власність та паювання між громадянами, а також внести зміни до державних актів, виданих господарствам раніше;

- 06.02.2004 відбулися збори власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) із земель колективної власності колишнього Сільськогосподарського підприємства "Нива", на яких згідно з протоколом загальних зборів № 1 прийнято рішення погодити розроблену Державним підприємством "Сумський інститут землеустрою" технічну документацію із землеустрою зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) із земель колективної власності колишнього Сільськогосподарського підприємства "Нива" на території Гвинтівської селищної ради;

- на зборах власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) від 06.02.2004 також здійснено розподіл земельних ділянок (паїв) між власниками сертифікатів з урахуванням матеріалів закріплення земельних масивів за громадянами у 2000 році, згідно зі списком, який є додатком № 1 до протоколу загальних зборів, а також уповноважено сільського голову прийняти у натурі (на місцевості) земельні частки (паї) єдиним масивом;

- згідно з додатком № 1 складено список власників сертифікатів на земельні частки (паї), відповідно до якого земельні ділянки (паї) були розподілені між 1091 особами - власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай);

- рішенням Гвинтівської селищної ради від 13.02.2004 погоджено технічну документацію із землеустрою зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки власникам сертифікатів на право приватної власності на земельну частку (пай) колишнього Сільськогосподарського підприємства "Нива", а також погоджено схему розташування земельних ділянок та номерів їх власників за списком (додаток № 1 до рішення ради). Вирішено також клопотати перед райдержадміністрацією про затвердження технічної документації із землеустрою зі складання державних актів на земельні ділянки 1091 власникам сертифікатів;

- згідно з додатком № 1 до рішення ради від 13.02.2004 між власниками сертифікатів затверджено розподіл земельних паїв колишнього Сільськогосподарського підприємства "Нива" між учасниками товариства із зазначенням серії та номера отриманого сертифіката та номера земельної ділянки;

- розпорядженням голови Буринської райдержадміністрації від 15.04.2004 № 161 за погодженням із Гвинтівською селищною радою затверджено зведений список громадян - власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) на території Гвинтівської селищної ради (колишнє САПТЗТ "Нива") у кількості 1091 особи;

- розпорядженням голови Буринської райдержадміністрації від 26.04.2004 № 175 затверджено технічну документацію зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки власникам земельних часток (паїв) із земель колективної власності членів колишнього САПТЗТ "Нива" та вирішено виділити у натурі (на місцевості) земельні частки (паї) єдиним масивом згідно з додатком. Зобов'язано видати 1091 громадянину - власнику земельних часток (паїв) державні акти на право приватної власності на землю замість сертифікатів на право на земельну частку (пай);

- додатком № 1 до розпорядження від 26.04.2004 № 175 затверджено список громадян - власників земельних сертифікатів на земельну частку (пай) членів колишнього САПТЗТ "Нива" в межах Гвинтівської сільської ради Буринського району, яким передано у приватну власність земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- 05.05.2004 земельні частки (паї) передано власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) із земель колективної власності САПТЗТ "Нива", про що складено відповідний акт про передачу та прийом земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості), згідно з яким за бажанням громадян (протокол загальних зборів власників права на земельну частку (пай) відповідно до пункту 9 перехідних положень Земельного кодексу України виділення земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості) здійснено єдиним масивом.

18. Судом апеляційної інстанції також встановлено, що всі особи, земельні паї яких на даний час перебувають в користування СФГ "Рябоконь" на підставі спірного договору оренди, також отримали сертифікати на земельні ділянки (паї) та прийняли участь у розподілі паїв, що підтверджується списком осіб, які отримали сертифікати, та протоколом №1 загальних зборів від 06.02.2004.

19. З огляду на встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що угіддя, які перебували у колективній власності колишнього САПТЗТ "Нива", були розпайовані між учасниками цього підприємства, про що вони отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок, розподілені між власниками земельних часток (паїв), а у подальшому були виділені громадянам у натурі (на місцевості) єдиним масивом. Тобто, земельні ділянки набули правового статусу розподілених земельних ділянок (паїв), які до моменту отримання державного акта на право власності класифікуються як невитребувані.

20. Суди також установили, що як убачається із плану земельної ділянки, який є додатком до оспорюваного договору оренди, особи, земельні частки (паї) яких було передано у користування СФГ "Рябоконь" за спірним договором оренди із зазначенням їх номерів, отримали сертифікати та взяли участь у розподілі земельних ділянок. Всі особи, земельні паї яких на даний час перебувають у користуванні СФГ "Рябоконь" на підставі спірного договору оренди, також отримали сертифікати на земельні частки (паї) та взяли участь у розподілі паїв, що підтверджується списком осіб, які отримали сертифікати, та протоколом № 1 загальних зборів від 06.02.2004.

21. За змістом розділу ІХ "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів із дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

22. Отже, як зазначено судом апеляційної інстанції, у контексті наведених норм законодавства, сертифікати на право на земельну частку (пай) прирівняні до правовстановлюючих документів і засвідчують право власників таких сертифікатів, які взяли участь у розподілі земельних часток, самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися земельною часткою (паєм).

23. Виходячи зі змісту статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" і пункту 12 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122, нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки (паї) перебувають у розпорядженні сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

24. Суд апеляційної інстанції установив, що на підставі розпорядження голови Буринської райдержадміністрації від 31.05.2006 № 246 СФГ "Рябоконь" за спірним договором від 04.07.2006 № 64 передано земельну ділянку загальною площею 82,79 га, у тому числі 82,79 га ріллі, із земель невитребуваних паїв.

25. Разом із цим, суд дійшов висновку, що кожен власник, маючи сертифікат, вправі у будь-який час одержати свою частку (пай) землі в натурі. Передання райдержадміністрацією в оренду невитребуваних земельних ділянок може зачіпати інтереси лише осіб, яким вони належать, тобто тільки власників сертифікатів (пайщиків), та може мати негативні наслідки лише для них.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 920/1121/17.

26. За змістом оспорюваного договору від 04.07.2006 № 64, з урахуванням додаткової угоди від 12.09.2013 № 31 до нього, земельні ділянки передаються в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками свідоцтва про право власності на нерухоме майно на земельну ділянку, а орендар у разі появи спадкоємців та оформлення спадщини на невитребувані земельні частки (паї) вносить відповідні зміни до договору оренди землі.

27. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що передання в оренду земельних ділянок, які є предметом оспорюваного договору, не свідчить про порушення прав позивача, оскільки у разі якщо спірні земельні ділянки не перебуватимуть в оренді СФГ "Рябоконь", це не змінить правового статусу орендованих позивачем земельних ділянок та не дасть йому права користування іншими земельними ділянками, крім тих, які він орендує на договірних підставах.

28. Ураховуючи наведені положення законодавства та установлені судами обставини справи, зокрема щодо недоведеності позивачем у даній справі порушення його прав і законних інтересів, колегія суддів вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ФГ "Едельвейс-2007".

29. Крім того, як вбачається зі змісту позовної заяви, ФГ "Едельвейс-2007", звертаючись із позовом до суду, обґрунтувало свої вимоги тим, що перебування земельних ділянок в оренді СФГ "Рябоконь" перешкоджає позивачеві користуватися земельними ділянками, які він орендує у фізичних осіб та які розташовані у масиві земельних ділянок, орендованих СФГ "Рябоконь".

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що чинним законодавством визначено порядок встановлення земельного сервітуту, який, у тому числі, передбачає ініціювання заінтересованою особою питання щодо встановлення сервітуту перед іншою особою. У разі недосягнення сторонами домовленості про його встановлення, спір вирішується в судовому порядку. Проте, доказів вжиття законодавчо передбачених заходів щодо встановлення земельного сервітуту задля можливості користування позивачем земельними ділянками ФГ "Едельвейс-2007" не надало.

30. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних судових рішень, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послалися суди попередніх інстанцій як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, та стосуються суті спору, а тому з врахуванням підстав для відмови в задоволенні позову, колегією суддів відхиляються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

31. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правомірності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів, то Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів.

Щодо судових витрат

32. У зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, згідно з вимогами статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Едельвейс-2007" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2018 та рішення Господарського суду Сумської області від 06.06.2018 у справі №920/1122/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.