Історія справи

Ухвала КГС ВП від 13.01.2019 року у справі №914/261/18
Постанова КГС ВП від 24.02.2019 року у справі №914/261/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 914/261/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 (головуючий суддя - Желік М.Б., судді: Галушко Н.А., Кравчук Н.М.) та на рішення Господарського суду Львівської області від 21.06.2018 (суддя Мазовіта А.Б.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання недійсним одностороннього правочину про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог,

за участю:

від позивача: 1) Іванов А.О. (довіреність від 21.01.19), 2) Савчук А.В. (ордер від 10.01.19)

від відповідача: 1) Кулак І.О. (довіреність від 03.01.19), 2) Дашо А.Ю. (довіреність від 14.02.19), 3) Дудяк Р.А. (ордер від 22.02.19)

від третьої особи: Мостепанюк В.І. (довіреність від 15.01.19),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - позивач, ПАТ "Дельта Банк") звернувшись в суд з позовом, просило визнати недійсним односторонній правочин - заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (далі - відповідач, ТОВ "Танк Транс") від 09.02.2015 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог.

Ці вимоги мотивовано тим, що спірна заява не відповідає вимогам законодавства, а тому в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України позовні вимоги підлягають задоволенню.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.06.2018 позовні вимоги задоволено частково, визнано недійсним односторонній правочин - заяву від 09.02.2015 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог в частині зарахування 81 136, 9081 Євро, що еквівалентно 92 453,2349 доларів США, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції визнав, що відповідач застосувавши крос-курс євро/долар США згідно даних Міжнародної інформаційної агенції «Bloomberg» не дотримався пункту 3.2.6.2 договору кредитної лінії, а тому оспорювана заява відповідача в частині припинення зобов'язань на суму 92 453,23 доларів США не є такою, що ґрунтується на вимогах законодавства.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 вказане рішення в частині задоволення позову скасовано. В цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд визнав, що положення пункту 3.2.6.2 договору кредитної лінії не поширюється на спірні відносини, оскільки умови договору, у тому числі і ці, регулюють відносини щодо погашення заборгованості грошовими коштами, а не проведенням зарахування зустрічних взаємних вимог.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення місцевого суду в частині відхилених позовних вимог та постанову апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Ці вимоги мотивовані помилковістю суджень про відсутність порушених прав позивача, не відповідністю оскаржуваної заяви про зарахування однорідних вимог вимогам законодавства та порушенням судами статей 16, 526, 533, 601 Цивільного кодексу України, статті 20, частини 3 статті 203 Господарського кодексу України, Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів 1993 року публікація Міжнародної Торгової Палати №500, частини 4 статі 75 та частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім цього позивачем 24.01.2019 безпосередньо до суду касаційної інстанції подано додаткові пояснення щодо касаційної скарги.

Відповідно до приписів частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Отже скористатися таким правом на подачу додаткових пояснень особа може лише протягом вказаного строку, а суд касаційної інстанції не уповноважений під час розгляду касаційної скарги змінювати такий строк.

За вказаних обставин такі пояснення щодо касаційної скарги судом касаційної інстанції не приймаються до розгляду, та не розглядаються.

У відзиві на касаційну скаргу, підписаним представником відповідача Кулаком І.О. за довіреністю від 14.02.2018, відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржувану постанову, як законну та таку, що відповідає обставинам справи, залишити без змін.

Відповідно до статті 131-2 та підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України (в редакції Закону України від 02.06.2016 № 1401- VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»), які є нормами прямої дії, представництво в судах касаційної інстанції у справах, розпочатих після 30.09.2016, з 01.01.2017 здійснюється виключно адвокатами. Провадження у даній справі порушено 15.02.2018. Оскільки, в матеріалах справи та в Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про те, що Кулак І.О. має статус адвоката, відзив, як поданий з дотриманням положень статей 295 Господарського процесуального кодексу України, приймається Судом до уваги.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Як встановлено судами, 09.06.2011 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (позичальник) укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2005880.

Відповідно до пункту 1.1 договору та з урахуванням додаткових договорів (зокрема, додаткового договору №42 від 06.05.2014), кредитор (позивач) зобов'язався надавати позичальнику (відповідачу) грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Сторони погодили, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (траншами), на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 36 333 314,10 євро, зі сплатою за користування кредитом у розмірі: - 12% річних за користування кредитом, наданим в євро, - 15% річних за користування кредитом, наданим в гривні, та кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 5 липня 2015 року, на умовах, визначених цим договором та додатковими договорами до нього (п. 1.1.1. договору кредитної лінії в редакції додаткового договору №42 від 06.05.2014).

Встановлено, що на виконання договору кредитної лінії №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011 (зі змінами) ПАТ "Дельта Банк" надав ТОВ "Танк Транс" кредит. Позивачем було надіслано відповідачу претензію на суму 36 834 160,99 євро, з яких сума заборгованості за кредитом - 36 333 314,10 євро, сума заборгованості за нарахованими процентами - 430 027,17 євро, сума заборгованості за простроченими процентами до 31 дня - 70 819,72 євро. У претензії відповідачу надавався 30-денний строк на сплату вказаної суми.

Як вбачається з матеріалів справи, пред'явлення претензії позичальнику та факт порушення умов договору кредитної лінії відповідачем, сторонами не заперечувалися. Крім того, відповідач не заперечує наявність обов'язку повернути ПАТ "Дельта Банк" зазначену суму. Не заперечував цей факт, а також обов'язок дострокового повернення кредиту й позивач, посилаючись лише на підписання претензії неуповноваженою особою.

Пунктом 4.3. договору кредитної лінії, за наявності порушення обов'язків позичальника, на одинадцятий день від дати такого порушення у позичальника настає обов'язок дострокового повернення належних платежів, а виконання позичальником даного обов'язку не потребує від кредитора надіслання жодних попередніх письмових повідомлень та/або вимог.

Відповідач заборгованості по кредитному договору не погасив, однак звернувся до банку із заявою від 09.02.2015 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу України.

Підставою для звернення з вказаною оспорюваною заявою слугувало те, що 05.02.2015 між Каргілл Файненшіал Сервісіз Інтернешнл, Інк. (Cargill Financial Services International Inc.) (далі - CFSIT) та ТОВ "Танк Транс" (новий кредитор) укладено договори відступлення права вимоги, зокрема:

- договір відступлення права вимоги №АА8, згідно пункту 1.1 якого первісний кредитор (CFSIT) передає, а новий кредитор (відповідач) одержує всі права кредитора (бенефіціара) за наступними документарними інструментами, випущеними ПАТ "Дельта Банк" на користь первісного кредитора (CFSIT), як бенефіціара, з урахуванням всіх змін до них: безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/018/042014 на суму 979 962,45 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом №LC/SВ/019/042014 на суму 688 832,27 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/020/042014 на суму 788 885,60 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/022/042014 на суму 222 505,16 доларів США; безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/023/042014 на суму 839 450,34 доларів США;

- договір відступлення права вимоги №АА9, згідно з пунктом 1.1. якого первісний кредитор (CFSIT) передає, а новий кредитор (відповідач) одержує всі та будь-які права вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) за наступними документарними інструментами та іншими пов'язаними з ними документами: безвідкличним акредитивом №LC/IM/08/092013 на суму 5 498 790 доларів США, виданим банком на користь первісного кредитора (CFSIT) у розмірі відносної частки 10,3963658% акредитиву; безвідкличним акредитивом №LC/IM/09/092013 на суму 4 999 280 доларів США, виданим банком на користь первісного кредитора (CFSIT).

Згідно з пунктами 1.3. вищезазначених договорів, в якості оплати за відступлення прав вимоги новий кредитор погодився сплатити на користь первісного кредитора кошти у розмірі номінальної вартості прав вимоги в доларах США протягом 5 років.

05.02.2015 ПАТ "Дельта Банк" був повідомлений спільним листом Компанії CFSIT, Inc. та ТОВ "Танк Транс" про укладення вищевказаних договорів відступлення права вимоги.

Суди встановили, що зазначені договори недійсними не визнавались, доказів їх оскарження у судовому порядку сторонами не надавалися.

09.02.2015 ТОВ "Танк Транс" направив ПАТ "Дельта Банк" спірну заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, в якій посилаючись на статтю 601 Цивільного кодексу України вказував, що зобов'язання щодо сплати ним на користь ПАТ "Дельта Банк" частково припиненні на суми боргу за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011 у розмірі 8 059 033,82 євро, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 9 090 590,15 доларів США, та припинення зобов'язання щодо сплати ПАТ "Дельта Банк" на користь ТОВ "Танк Транс" боргу на загальну суму 9 090 590,15 доларів США, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 8 059 033,82 євро за наступними акредитивами:

1) безвідкличним акредитивом №LC/IM/08/092013 на суму 5 498 790 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі відступлених прав (10,3963658% надходжень), що станом на 09.02.2015 складає 571 674,33 доларів США (за кpoc-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 506 804,48 євро;

2) безвідкличним акредитивом №LC/IM/09/092013 на суму 4 999 280 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 4 431 985,82 євро;

3) безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/018/042014 на суму 979 962,45 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 868 761,04 євро);

4) безвідкличним резервним акредитивом №LC/SВ/019/042014 на суму 688 832,27 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 610 666,91 євро);

5) безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/020/042014 на суму 788 885,60 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 699 366,67 євро);

6) безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/022/042014 на суму 222 505,16 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 197 256,35 євро);

7) безвідкличним резервним акредитивом №LC/SB/023/042014 на суму 839 450,34 доларів США, виданим банком на користь CFSIT (у повній сумі акредитиву, що за крос-курсом станом на 09.02.2015 складає еквівалент 744 193,56 євро).

Разом з цим, в подальшому, а саме 02.03.2015, правлінням НБУ було прийнято постанову №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних".

02.03.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно із яким з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" - Кадирова В.В.

08.04.2015 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №71, яким запровадила тимчасову адміністрацію строком на шість місяців, а рішенням від 03.08.2015 №147 тимчасову адміністрацію продовжено до 02.10.2015.

На підставі постанови НБУ №664 від 02.10.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №181 від 02.10.2015 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", якою розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноваженою особою Фонду Кадирова В.В. Рішенням виконавчої дирекції Фонду №619 від 20.02.2017 продовжено строк процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" на два роки до 04.10.2019 включно.

Зазначені обставини передували пред'явленню даного позову, предметом якого є вимога про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви відповідача від 09.02.2015 про припинення його зобов'язань на користь ПАТ «Дельта Банк» (сплати заборгованості за договорами кредитної лінії) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог - сплати ПАТ "Дельта Банк" на користь відповідача коштів за акредитивами, право вимоги за якими відповідачеві відступив за договором про відступлення права вимоги бенефіціар за акредитивами - CFSIT.

Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди свої висновки мотивували тим, що оскаржувана заява відповідача від 09.02.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог відповідає законодавству.

Апеляційна інстанція при цьому визначилась, що застосування крос-курсу Міжнародної інформаційної агенції «Bloomberg» при визначені суми Євро, еквівалентній зобов'язанню за акредитивами, виданих у доларах США, є правомірним.

Однак повністю погодитись з такими висновками не можна з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.

Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї зі сторін.

Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що спірна заява стосується зустрічного зарахування вимог, які виникли на підставі договору кредитної лінії від 09.06.2011 №ВКЛ-2005880 (за якими позивач є кредитором, а відповідач - боржником), а також вимог за акредитивами (згідно з яким бенефіціаром є CFSIT, а право вимоги до банка-емітента останній відступив відповідачу, а позивач є банком - емітентом), загальним розміром 8 059 033,82 євро та 9 090 590,15 доларів США відповідно.

За змістом статті 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

Умовами договору кредитної лінії від 09.06.2011 №ВКЛ-2005880 з урахуванням додаткової угоди №42 від 06.05.2014, сторони дійшли згоди про те, що погашення кредиту здійснюється саме в наданій валюті (євро) згідно графіку. Тобто умовами виконання зобов'язань з повернення кредиту за цими договорами не передбачено отримання банком відповідних платежів у доларах США.

Натомість акредитивами, право вимоги за якими відступлені відповідачеві у цій справі, емітовані у доларах США.

Отже, оскільки у цій справі зобов'язання сторін за договорами кредитної лінії та акредитивами підлягають виконанню у різних валютах - євро та доларах США відповідно, такі вимоги не можна вважати однорідними з огляду на те, що євро та долар США (хоч і є грошовими коштами) є різними валютами, які згідно з умовами вказаних договорів не є рівнозначними.

Подібна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.10.2018 у справі №914/3217/16, яку суд враховує при перегляді даної справи.

Разом з цим Касаційний господарський суд не може прийняти нове рішення у даному спорі за наслідками скасування судових рішень у відповідній частині виходячи із наступного.

За змістом статті 2 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів регулюються Конституцією України, законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про поштовий зв'язок", цим Законом, іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу коштів.

Статтею 1093 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розрахунків за акредитивом банк (банк-емітент) за дорученням клієнта (платника) - заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені зобов'язується провести платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи - бенефіціара. У разі відкриття покритого акредитива при його відкритті бронюються грошові кошти платника на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку. У разі відкриття непокритого акредитива банк-емітент гарантує оплату за акредитивом при тимчасовій відсутності коштів на рахунку платника за рахунок банківського кредиту.

Згідно зі статтею 1095 цього Кодексу безвідкличний акредитив може бути анульований або його умови можуть бути змінені лише за згодою на це одержувача грошових коштів. На прохання банку-емітента виконуючий банк може підтвердити безвідкличний акредитив шляхом прийняття додатково до зобов'язання банку-емітента зобов'язання провести платіж відповідно до умов акредитива. Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку.

Постановою Національного банку України від 03.12.2003 № 514 затверджено Положення про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями" (далі - Положення), яким визначено загальні правила Національного банку України щодо відкриття, авізування, супроводження, виконання та закриття документарних акредитивів, що здійснюють уповноважені банки для будь-яких фізичних чи юридичних осіб, представництв юридичних осіб - нерезидентів під час їх розрахунків за договорами з нерезидентами, оформленими відповідно до вимог законодавства України та/або для власних потреб.

Пунктом 1.2 розділу І цього Положення, у редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину, передбачено, що під час здійснення розрахунків за договорами в іноземній та національній валюті можна використовувати всі акредитиви, що передбачені діючими Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, розробленими Міжнародною торговельною палатою, або іншими міжнародними документами, які регулюють питання проведення розрахунків за акредитивами, затвердженими Міжнародною торговельною палатою (далі - УПДА або інші міжнародні документи, затверджені МТП), з урахуванням міжнародної стандартної банківської практики та особливостей, визначених цим Положенням, і не суперечать законодавству України.

Акредитив - грошове зобов'язання, що надається банком-емітентом, виконати зобов'язання проти належного представлення (пункт 1.3 розділу І Положення).

Згідно з пунктом 1.4 розділу І Положення у тій же редакції, в акредитиві має бути чітко зазначено спосіб виконання акредитива: сплатити за пред'явленням документів, якщо акредитив виконується шляхом платежу за пред'явленням; взяти на себе зобов'язання щодо відстроченого платежу та сплатити з настанням строку платежу, якщо акредитив виконується шляхом відстроченого платежу; акцептувати переказний вексель (тратту), який виписаний бенефіціаром, та сплатити з настанням строку платежу, якщо акредитив виконується шляхом акцепту.

Разом з цим, безвідкличний акредитив, якщо подані передбачені документи до вказаного банку або банку-емітента та дотримані його строки та умови, становить тверде зобов'язання банку-емітента: (I) якщо акредитив передбачає платіж по пред'явленню - платити по пред'явленню; (II) якщо акредитив передбачає платіж з розстрочкою - платити в строк, визначений у відповідності з вказівками акредитива; (III) якщо акредитив передбачає акцепт: (а)(банкам-емітентам) - акцептувати тратти, виставлені бенефіціаром на банк-емітент, та оплатити їх з настанням строку; або (в)(іншим банкам) - акцептувати та оплатити в строк платежу тратти, представлені бенефіціаром на банк-емітент у тому випадку, якщо банк-трасат, вказаний в акредитиві, не акцептує тратти, виставлені на нього, або оплатити тратти, акцептовані, або не оплачені таким банком-трасатом у строк передбачений траттою; (IV) якщо акредитив передбачає негоціацію - оплатити, без обороту на трасантів та/або сумлінних держателів, тратти, представлені бенефіціаром та/або документи, представлені по акредитиву. Акредитив не повинен передбачати виставлення тратт на заявника. Якщо акредитив все-таки передбачає виставлення тратт на заявника, банки розглядатимуть такі тратти як додаткові документи (пункт "а" статті 9 Уніфікованих правил та звичаїв по документарному акредитиву (UCP-600) Міжнародної Торгової Палати, у редакції 2007 року (далі - Уніфіковані правила та звичаї).

За винятком передбаченого статтею 48, безвідкличний акредитив не може бути ані змінений, ані анульований без згоди банку-емітента, підтверджуючого банку (якщо він є) і бенефіціара (пункт "d" підпункт "I" цієї ж статті).

Стаття 10 в пункті "а" Уніфікованих правил та звичаїв визначає, що всі акредитиви повинні ясно вказувати, чи виконуються вони шляхом платежу по пред'явленню, платежу з розстрочкою, акцепту або негоціації.

За змістом пункту 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення для відкриття акредитива наказодавець акредитива подає до уповноваженого банку (далі - уповноважений банк-емітент) заяву про відкриття документарного акредитива (далі - заява про відкриття акредитива) за довільною формою із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів згідно з пунктом 1.3 цієї глави.

Пунктом 1.11 глави 1 розділу ІІ Положення передбачено, що уповноважений банк-емітент після перевірки правильності заповнення заяви про відкриття акредитива, а також наявності коштів для грошового забезпечення акредитива або на підставі забезпечення наказодавцем акредитива відповідною заставою, порукою тощо, або достатності відкритих наказодавцю акредитива кредитних ліній, або наявності гарантій, наданих третіми сторонами на користь уповноваженого банку-емітента, протягом трьох банківських днів з дня прийняття уповноваженим банком-емітентом заяви про відкриття акредитива надсилає повідомлення про відкриття акредитива до іноземного або іншого банку/ів або безпосередньо бенефіціару (за реквізитами, зазначеними в заяві про відкриття акредитива). Акредитив уважається відкритим з дати відправлення повідомлення про його відкриття. Акредитив уважається чинним з дати його відкриття, крім випадків, якщо текст акредитива містить окрему умову щодо дати або події, після якої відкритий акредитив набере чинності.

Відповідно до пункту 2.1 глави 2 розділу ІІ Положення після відправлення банком-емітентом повідомлення про відкриття акредитива та відображення операції в бухгалтерському обліку акредитив уважається чинним для наказодавця акредитива.

Банки повинні перевіряти всі, передбачені акредитивом, документи з розумною старанністю з тим, щоб упевнитися, що за зовнішніми ознаками вони відповідають строкам та умовам акредитива. Відповідність передбачених документів за зовнішніми ознаками строкам та умовам акредитива визначатиметься встановленими міжнародними банківськими звичаями відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів (даних Правилами). Документи, не передбачені в акредитиві, не перевірятимуться банками. Одержавши такі документи, вони повертатимуть їх особі, що представила такі документи, або передаватимуть, їх не беручи на себе відповідальності (пункт "а" статті 13 Уніфікованих правил та звичаїв.)

Пункт "с" цієї ж статті 13 визначає, що у разі якщо акредитив передбачає умови без зазначення документів, що подаються у відповідності з ними, банки вважатимуть ці умови невказаними і не розглядатимуть їх.

За змістом пункту "b" статті 14 Уніфікованих правил та звичаїв виконуючий банк, діючи відповідно до свого призначення, підтверджувальний банк, якщо такий є, і банк-емітент повинні мати максимум п'ять банківських днів, що йдуть за днем представлення документів, для визначення того, чи є представлення належним. Цей термін не скорочує або яким-небудь іншим чином не зачіпає, на дату або після терміну представлення, будь-який термін позовної давності або останній термін представлення документів.

Відповідно до пункту "b" статті 16 Уніфікованих правил та звичаїв якщо банк-емітент визначає, що представлення документів є неналежним, він може на свій розсуд зв'язатися з наказодавцем акредитиву з питань усунення розбіжностей. Це не повинно виходити за межі терміну, визначеного у пункті "b" статті 14.

Пунктом "с" статті 16 Уніфікованих правил та звичаїв передбачено, що виконуючий банк, діючи відповідно до свого призначення, підтверджуючий банк, якщо такий є, або банк-емітент вирішують відмовити в платежі або негоціації, вони повинні повідомити про це особу, яка подала документи.

Повідомлення, передбачене у пункті "с" статті 16 Уніфікованих правил та звичаїв, має бути передане по телекомунікації або, якщо це неможливо, іншими засобами не пізніше закінчення п'ятого банківського дня, що слідує за днем подання документів (пункт "d" статті 16).

За змістом пункту "е" статті 16 Уніфікованих правил та звичаїв виконуючий банк, діючи відповідно до свого призначення, підтверджуючий банк, якщо такий є або банк-емітент можуть після подання відповідного повідомлення, передбаченого у пунктах "с" (ІІІ), "а", "b" статті 16, повернути документи особі, яка їх представила у будь-який час.

Розглянувши аргументи поданої у справі касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що поза межею судового дослідження залишилось встановлення того, чи настав строк виконання за спірними у справі акредитивами №LC/IM/08/092013 та №LC/IM/09/092013. Суди встановивши, що вони є безвідкличними, документарними, однак належним чином не визначили чи передбачають вони платіж з розстрочкою або ж платіж по пред'явленню, або ж акредитиви передбачають акцепт (п. "а" ст. 9 Уніфікованих правил та звичаїв, пункт 1.4 розділу І Положення).

З встановлених судами обставин слідує, що додатковим договором №4 до договору від 18.09.2013 №2005469-5/АН про відкриття непокритого акредитива (акредитив №LC/IM/08/092013), сторони зокрема змінили дату відстроченого платежу за акредитивом з 15.09.2014 на 14.03.2015. Додатковим договором №2 до договору від 24.09.2013 №2005469-6/АН про відкриття непокритого акредитива (акредитив №LC/IM/09/092013) сторони змінили строк на 23.03.2015.

Слід зазначити, що у справі Господарського суду Львівської області №914/3300/16 мають місце обставини щодо укладання 05.02.2015 Компанія Каргілл CFSIT, Inc. (первісний кредитор) та ТОВ "Яблуневий Дар" (новий кредитор) договору відступлення прав вимоги № АА7, відповідно до пункту 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує частину прав вимоги (включаючи права на отримання надходжень та процентів) у розмірі відносної частки 89,6036342% за наступним документарним інструментом та іншими пов'язаними з ними документами (далі - "права вимоги"): всі права кредитора (бенефіціара) за наступним документарним інструментом, випущеним ПАТ "Дельта Банк", надалі за текстом - "боржник", на користь первісного кредитора, як бенефіціара, з урахуванням всіх змін до нього - безвідкличним акредитивом № LC/IM/08/092013 на суму 5 498 790 доларів США. Відступлення прав вимоги набирає чинності з дати, зазначеної вище (пункт 1.2. договору).

За значеним акредитивом № LC/IM/08/092013 у даній справі, що переглядається, відступлено право вимоги відповідачеві у розмірі відсоткової частки 10,3963658%.

Разом з цим, пунктом 5.6 глави 5 розділу II Положення передбачено, що якщо умовами акредитива визначено, що акредитив виконується уповноваженим банком-емітентом з розстроченням (відстроченням) платежу, то оплата коштів за цим акредитивом здійснюється уповноваженим банком-емітентом на користь бенефіціара після отримання документів та встановлення їх належного представлення у строк та в порядку, визначених умовами акредитива. Право володіння документами (проти яких має здійснюватися платіж) наказодавець акредитива отримує до одержання бенефіціаром платежу.

Також суди визнали, що матеріалами справи підтверджується заперечуваний позивачем факт емітування й безвідкличних резервних акредитивів №LC/SB/018/042014 на суму 979 962,45 доларів США, №LC/SВ/019/042014 на суму 688 832,27 доларів США, №LC/SB/020/042014 на суму 788 885,60 доларів США, №LC/SB/022/042014 на суму 222 505,16 доларів США, №LC/SB/023/042014 на суму 839 450,34 доларів США, що видані Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на користь CFSIT, Іnc.

Однак умови цих акредитивів в розрізі наведеного вище судами не встановлено.

Між тим, суди визнали, що строк виконання зобов'язань за всіма цими акредитивами настав, що підтверджується повідомленням про невиконання зобов'язань та вимог їх дострокового виконання від 05.02.2015 від CFSIT.

Як встановлено судами, згідно з повідомленням від 05.02.2015 компанія CFSIT, Inc звернулася до ПАТ «Дельта Банк», зазначивши, що у зв'язку з фактом нездійснення банком оплати згідно з резервними акредитивами під номерами 1а, 2а та 3, виданими банком на користь CFSIT, погіршенням фінансової ситуації в Україні та істотним погіршенням фінансового становища ПАТ «Дельта Банк», обмеженням доступу ПАТ «Дельта Банк» до ринків фінансових послуг, проведення обмінних операцій для забезпечення повернення грошових зобов'язань в іноземній валюті та урядової підтримки, у зв'язку із актуальною політичною та економічною ситуацією в Україні, на думку CFSIT, Inc, грошові зобов'язання банку відповідно до вищенаведених резервних акредитивів не будуть виконані ПАТ «Дельта Банк» через причини, вказані вище, і тому визнала усі суми зобов'язань за вказаними акредитивами такими, строк виконання яких уже настав і які підлягають негайній оплаті. Повідомлення аналогічного змісту було скероване 05.02.2015 від компанії CFSIT, Inc на адресу ТзОВ «Агроновоком».

Разом з цим, суди в оскаржуваних рішеннях не зазначили яким з названих у цій справі акредитивам відповідають вказані у заяві від 05.02.2015 резервні акредитиви під номерами 1а, 2а та 3 та чи відповідає ця заява передбаченим акредитивами, документам в розумінні наведених вище приписів.

За вказаних обставин висновки судів щодо порушення самим же позивачем, як банком-емітентом пункту статті 16 Уніфікованих правил та звичаїв, як і посилання на те, що строк виконання зобов'язань за цими акредитивами настав, визнаються Верховним Судом передчасним та таким, що зроблені судами без встановлення фактичних обставин, що входять до кола доказування, зокрема правомірності спірної односторонньої заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог положенням статті 601 Цивільного кодексу України.

Статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину визначено недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частин першої - третьої та п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи все вище наведене, рішення та постанова у справі, як прийнятті при неповному дослідженні зібраних у справі доказів, що унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Тому аргументи, викладені в касаційній скарзі знайшли своє часткове підтвердження, а аргументи відзиву щодо правомірності прийнятої у справі постанови - спростовуються вище наведеним.

Щодо інших аргументів, викладених позивачем в касаційній скарзі, то слід зазначити, що за наявності порушення судами приписів процесуального (п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України) та матеріального права (ст.601 Цивільного кодексу України), яке само по собі вже є підставою для скасування судових рішень, такі доводи є безпідставними для результатів розгляду касаційної скарги, оскільки за наведених вище обставин самі по собі не впливають на результати розгляду касаційної скарги, ці доводи через допущені судами порушення законодавства за результатами аналізу судом касаційної інстанції не призведуть до правового врегулювання у даному спорі питання про те, чи підлягає позов задоволенню.

Таким чином за наявності допущених судами порушень вказаних вимог процесуального права такі доводи не можуть вплинути на правову визначеність при вирішенні спору у даній справі, а тому відхиляються судом касаційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі підлягають розподілу під час вирішення спору по суті, а оскільки за результатами розгляду касаційної скарги спір у даній справі не вирішено, розподіл судових витрат за результатами розгляду касаційної скарги є передчасним.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 21.06.2018 у справі №914/261/18, скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов