Історія справи

Постанова КГС ВП від 19.06.2025 року у справі №904/6269/23
Постанова КГС ВП від 19.06.2025 року у справі №904/6269/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/6269/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» - Гарматіна К.В., у порядку самопредставництва,

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» - Чаплигіної Н.О., адвоката (дов. від 06.02.2025),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» та Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2024 (суддя Новікова Р.Г.),

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2025 (головуючий суддя: Кощеєв І.М., судді: Чус О.В., Дармін М.О.)

у справі № 904/6269/23

за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії відокремленого підрозділу «Енергоатом-Трейдінг» (далі - АТ «НАЕК «Енергоатом», Компанія, позивач)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги», Товариство, відповідач)

про стягнення 3% річних у сумі 43 512 951,03 грн та інфляційних втрат у сумі 187 979 379,58 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Компанія звернулася до суду з позовом до Товариства про стягнення 3% річних у сумі 43 512 951,03 грн та інфляційних втрат у сумі 187 979 379,58 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Компанія посилається на порушення Товариством прийнятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг від 23.09.2021 № 65-150-SD-21-00408 (далі - Договір), зокрема щодо строків здійснення платежів за отриману електроенергію. За доводами позивача відповідач оплатив поставлену позивачем електричну енергію у період з березня 2022 року по жовтень 2023 року, що підтверджується виписками по рахунку від банків про надходження коштів на рахунок позивача, але при цьому порушив, встановлені Додатковими угодами №№ 6-28 для періоду постачання строки оплати. З огляду на прострочення оплати електроенергії, позивач вважає, що відповідач має сплатити зазначену суму нарахувань інфляційних втрат та 3% річних.

Короткий зміст судових рішень попередніх інстанцій

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2025 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Компанії 34 577 464,43 грн 3% річних та 187 765 324,68 грн інфляційних втрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій щодо часткового задоволення вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат мотивовані узгодженням сторонами Договору за взаємною згодою чітких строків внесення відповідачем плати за придбану електричну енергію, які відповідачем порушені, що стало підставою для застосування позивачем наслідків, передбачених положеннями частини другої статті 625 ЦК України.

Встановивши наявність прострочення відповідачем внесення оплати придбаної електроенергії та перевіривши здійснений позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат (у межах визначеного позивачем періоду), суди встановили невірність здійсненого позивачем розрахунку. Здійснивши власний розрахунок суд першої інстанції (з яким погодився і суд апеляційної інстанції) дійшов висновку про обґрунтованість вимог у частині стягнення з відповідача 34 577 464,43 грн 3% річних та 187 765 324,68 грн інфляційних втрат.

Разом із тим, вирішуючи питання щодо можливості зменшення 3% річних (за клопотанням відповідача на 90%), суди, зважаючи на встановлені обставини повної оплати відповідачем вартості отриманої електроенергії, зважаючи, що останній є постачальником універсальних послуг населенню на території Дніпропетровської області, а спірний період споживання припадає на широкомасштабне вторгнення на території України, дійшли висновку про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних на 20% з 43 221 830,53грн до 34 577 464,43 грн.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

Товариство (відповідач) у касаційній скарзі з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові акти попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У касаційній скарзі Компанія (позивач), не погоджуючись із судовими рішеннями в частині, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних, просить суд касаційної інстанції скасувати такі у зазначеній частині та направити справу у цій частині на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду. В решті судові акти залишити без змін.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Товариство в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається, зокрема на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23 та від 12.02.2025 у справі № 909/1083/23, згідно з яким накази Міністерства енергетики України не змінювали строки виконання зобов'язань за договорами купівлі-продажу електроенергії, укладеними між виробником та постачальником універсальних послуг, а тому останній повинен сплачувати кошти відповідно до договірного графіка та розміру.

Крім того, вказує на відсутність висновку щодо застосування положень частини четвертої статті 612 ЦК України (ненастання прострочення боржника через прострочення кредитора) до правовідносин між позивачем і відповідачем у рамках виконання ними вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для задоволення потреб побутових споживачів у процесі функціонування ринку електричної енергії» від 05.06.2019 № 483 (далі - постанова КМУ № 483) (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).

Компанія в обґрунтування доводів своєї касаційної скарги посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норм частини другої статті 625 ЦК України, викладеного у постановах Верховного Суду: від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 23.11.2023 у справі № 917/991/22, від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, від 03.12.2024 у справі № 910/9206/23, від 01.04.2025 у справі № 910/19066/23.

Доводи інших учасників справи, заяви/клопотання

Від Компанії надійшов відзив на касаційну скаргу Товариства, в якому позивач просить Суд касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду у цій справі в частині, що не оскаржується позивачем залишити без змін.

Від Товариства надійшов відзив на касаційну скаргу Компанії, в якому відповідач просить Суд касаційну скаргу позивача на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі залишити без задоволення.

Відповідно до ухвали Суду від 06.06.2025 зі справи задоволено заяву Товариства про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Від Товариства 18.06.2025 надійшло клопотання про передачу справи на розгляд відповідної палати (палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду).

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:

- між Компанією (продавцем) та Товариством (постачальником універсальної послуги) 23.09.2021 укладено договір купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг № 65-150-SD-21-00408, згідно з пунктом 1.1. якого Договір укладено відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», постанови КМУ № 483 та рішення Аукціонного комітету від 21.09.2021;

- продавець зобов'язаний продати, а постачальник універсальної послуги зобов'язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію (стандартний продукт BASE_M) для постачання побутовим споживачам постачальника універсальної послуги. Купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється в Об'єднаній енергетичній системі України. Обсяги електричної енергії, що продаються і купуються за цим договором, є договірними зобов'язаннями щодо відпуску продавцем та відбору постачальником універсальної послуги електричної енергії (пункти 2.1.-2.2. Договору);

- періодом постачання електричної енергії є календарні дати з 00:00 год першого календарного дня по 24:00 год останнього календарного дня такого періоду (далі - період постачання), що зазначаються у додатковій угоді для періоду постачання за результатами проведеного електронного аукціону. Обсяг електричної енергії, що купується та продається за цим договором, у періоді постачання дорівнює обсягу мінімального споживання електричної енергії побутовими споживачами ПУП за годину в місяці, аналогічному до розрахункового місяця, у попередньому році, зазначається в аукціонному свідоцтві та у додатковій угоді для періоду постачання (пункт 3.1., 3.3. Договору);

- відпуск/відбір купленої електричної енергії у періоді постачання здійснюється згідно з графіком відпуску/відбору електричної енергії, що є додатком до додаткової угоди для періоду постачання (пункт 3.4. Договору);

- вартість електричної енергії визначається як арифметичний добуток обсягу електричної енергії на ціну за 1 (один) МВт*год, та зазначається у додатковій угоді для періоду постачання. Оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. ПУП оплачує вартість електричної енергії до початку періоду постачання у строки та у розмірі, відповідно до умов додаткової угоди для періоду постачання (пункти 4.2., 4.3. Договору);

- оплату за куплену електричну енергію ПУП здійснює грошовими коштами в національній валюті, що перераховуються на банківський рахунок продавця, вказаний у Розділі 13 цього договору або на інший банківський рахунок продавця, про реквізити якого продавець повідомив електронним листом з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи) не менш, ніж як за 2 робочі дні до дати платежу з подальшим підтвердженням цього у письмовому вигляді. Оплата за цим договором вважається належним чином здійсненою за умови оплати ПУП за електричну енергію на банківський рахунок продавця, що вказаний продавцем останнім. Датою отримання оплати вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок продавця (пункт 4.6. Договору);

- зміни та доповнення до цього договору можуть бути внесені у письмовій формі за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до Договору, за виключенням випадків, передбачених пунктом 4.6., розділом 5, пунктом 11.5 цього договору (пункт 11.3. Договору);

- додатковими угодами №№ 6-28 сторони погодили обсяги електричної енергії, що купується та продається, період постачання з березня 2022 по жовтень 2023, її вартість. Порядок та строки оплати електричної енергії узгоджені сторонами в пункті 6 вищезгаданих додаткових угод та є тотожними. А саме: оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. Для кожного розрахункового місяця постачальник універсальної послуги здійснює оплату за куплену електричну енергію наступним чином: - за 2 банківські дні до розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці; - не пізніше 4-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці; - не пізніше 10-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці; - не пізніше 16-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці; - не пізніше 22-го числа (включно) розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у розрахунковому місяці. Якщо граничний строк оплати припадає на святковий, вихідний чи інший неробочий день, то відповідний платіж повинен бути здійснений в наступний робочий день, що слідує за датою такого платежу;

- матеріали справи містять акти купівлі-продажу, відповідно до яких позивач передав, а відповідач отримував електричну енергію, вартість якої ним повністю оплачена, а саме: - від 31.03.2022 № 567 у сумі 666 495 076,76 грн; - від 30.04.2022 № 711 у сумі 576 460 800 грн; - від 31.05.2022 № 877 у сумі 394 407 870,35 грн; - від 30.06.2022 № 1043 у сумі 312 306 818,02 грн; - від 31.07.2022 № 1225 у сумі 408 493 559,84 грн; - від 31.08.2022 № 1421 у сумі 404 796 695,71 грн; - від 30.09.2022 № 1651 у сумі 387 077 468,74 грн; - від 31.10.2022 № 1810 у сумі 516 759 927,95 грн; - від 30.11.2022 № 2098 у сумі 688 801 799,99 грн; - від 31.12.2022 № 2240 у сумі 1 011 498 724,32 грн; - від 31.01.2023 № 3 у сумі 1 067 091 541,06 грн; - від 28.02.2023 № 143 у сумі 854 226 020,86 грн; - від 31.03.2023 № 309 у сумі 939 880 477,28 грн; - від 30.04.2023 № 466 у сумі 730 342 517,76 грн; - від 31.05.2023 № 624 у сумі 537 067 815,11 грн; - від 30.06.2023 № 699 у сумі 508 840 743,31 грн; - від 31.07.2023 № 805 у сумі 475 728 051,46 грн; - від 31.08.2023 № 904 у сумі 488 158 989,55 грн; - від 30.09.2023 № 982 у сумі 475 551 768,43 грн; - від 31.10.2023 № 1170 у сумі 767 810 827,20 грн;

- зі змісту банківських виписок АТ «Ощадбанк» про надходження коштів на рахунок позивача з 01.03.2022 по 31.10.2023 та АТ «Укрексімбанк» про надходження коштів на рахунок позивача з 01.03.2022 по 31.10.2023 оплата вартості отриманої електричної енергії здійснювалася відповідачем з порушенням строків, встановлених пунктом 6 додаткових угод №№ 6-28 до Договору;

- несвоєчасна оплата відповідачем поставленої електроенергії за період з березня 2022 року по жовтень 2023 року стала підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат;

- перевіривши арифметичний розрахунок суми нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд (з розрахунком та висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції) зазначив, що такий розрахунок позивача є неправильним. Так, Компанією не враховано вимоги статті 254 ЦК України при визначенні початку порушення зобов'язання та помилково включено день фактичної оплати до періоду розрахунку нарахувань з 27.03.2023 по 26.04.2023, через що відбулося подвійне нарахування на суму боргу 107 027 447,71 грн. Разом з тим, враховуючи пункт 4.6. Договору та інформацію з банківських виписок, суди попередніх інстанцій відхилили твердження відповідача про помилковість визначення позивачем 09.03.2023 як дати фактичного платежу суми 47 223 953,39 грн, оплаченої платіжною інструкцією від 08.03.2023 № 2855483;

- за розрахунком суду першої інстанції (який перевірено судом апеляційної інстанції), не спростованого відповідачем, правомірним є розмір 3% річних за загальний період з 05.03.2022 по 13.11.2023, що становить 43 221 830,53 грн, а розмір інфляційних втрат за загальний період березень 2022 року - вересень 2023 року дорівнює 187 765 324,68 грн. Відповідно у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 291 120,50 грн та інфляційних втрат у сумі 214 054,90 грн судами попередніх інстанцій відмовлено через безпідставність;

- вирішуючи питання щодо можливості зменшення 3% річних (за клопотанням відповідача на 90%), суди врахували встановлені обставини, за яких діяльність відповідача в межах виконання Договору не пов'язана з отриманням прибутку, а зумовлена виключно виконанням спеціальних обов'язків. Вартість отриманої електричної енергії оплачена позивачем у повному обсязі, останній є постачальником універсальних послуг населенню на території Дніпропетровської області, а спірний період споживання припадає на широкомасштабне вторгнення на територію України. Зважаючи на вказане, суд першої інстанції (з мотивами та висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції) дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних на 20% з 43 221 830,53грн до 34 577 464,43 грн.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення касаційного розгляду є питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат за не належне виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг щодо строків здійснення платежів за отриману електроенергію.

Стосовно доводів касаційної скарги Товариства, Верховний Суд зазначає таке.

В обґрунтування підстав касаційної скарги відповідач посилається, зокрема на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про необхідність відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23 та від 12.02.2025 у справі № 909/1083/23, згідно з яким накази Міністерства енергетики України не змінювали строки виконання зобов'язань за договорами купівлі-продажу електроенергії, укладеними між виробником та постачальником універсальних послуг, а тому останній повинен сплачувати кошти відповідно до договірного графіка та розміру.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; 2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

У цьому контексті Суд враховує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Відповідно, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

Разом із тим, позивач у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновку викладеного у постановах Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23 та від 12.02.2025 у справі № 909/1083/23, згідно з яким накази Міністерства енергетики України не змінювали строки виконання зобов'язань за договорами купівлі-продажу електроенергії, укладеними між виробником та постачальником універсальних послуг, а тому останній повинен сплачувати кошти відповідно до договірного графіка та розміру. При цьому предметом оцінки Верховним Судом вже був у т.ч. зміст наказів перелічених скаржником (включно 17.01.2023 № 17), якими визначалися суми коштів, що виділялися для здійснення розрахунків між сторонами, а також встановлювався обов'язок перерахувати ці кошти у визначені терміни (фактично негайно: постачальники універсальних послуг протягом одного робочого дня з дати отримання кожного), проте відзначалося, що такими наказами не встановлювалися інші строки оплати за укладеними між виробником та постачальниками універсальних послуг договорами купівлі-продажу електричної енергії. Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власній оцінці змісту вказаних наказів та суб'єктивних запереченнях висновків Верховного Суду, викладених у зазначених скаржником постановах; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, вміщеній у зазначених постановах Верховного Суду, у т. ч. помилковості попереднього рішення чи суттєвої зміни змісту правового регулювання спірних правовідносин внаслідок зміни законодавства, про яке зазначає скаржник. До того ж, доводи Товариства зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлення інших обставин, у тому контексті, який, на думку відповідача, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Натомість колегія суддів вважає помилковими аргументи відповідача про те, що наказами Міністерства енергетики України саме змінювалися строки виконання зобов'язань за договором між АТ «НАЕК «Енергоатом» та Товариством, як постачальником універсальної послуги, тому що розрахунки між сторонами провадилися не на підставі спірного договору, а виключно відповідно до наказів Міністерства енергетики України, які є нормативно-правовими актами, обов'язковими до виконання, зважаючи на таке.

У вирішенні питання впливу наказів, зокрема і наказу Міністерства енергетики України «Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальниками універсальних послуг в особливий період» від 21.03.2022 № 132 (далі - Наказ № 132) та похідних від нього наказів Міністерства енергетики України при визначенні строків виконання грошового зобов'язання, визначеного договором купівлі-продажу електричної енергії між постачальником універсальних послуг (відповідач) та виробником електричної енергії (позивач), колегія суддів Верховного Суду в означеній постанові у справі № 918/1304/23 зазначила таке. Наказом № 132 та наказами, якими в подальшому вносилися зміни до цього наказу визначалися суми коштів, які виділялися для здійснення розрахунків між сторонами, а також встановлювався обов'язок перерахувати ці кошти у визначені терміни (фактично негайно: постачальники універсальних послуг протягом одного робочого дня з дати отримання кожного), проте, такими наказами не встановлювалися інші строки оплати за укладеними між виробником та постачальниками універсальних послуг договорами купівлі-продажу електричної енергії.

Зазначена позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23 - є сталою, послідовно, актуальною та викладеною у наступних постановах Верховного Суду, зокрема: від 28.01.2025 у справі № 902/1511/23 та від 12.02.2025 у справі № 909/1083/23.

Отже, наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.

У поданій касаційній скарзі обґрунтовуючи підстави касаційної скарги Товариство посилається також на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини четвертої статті 612 ЦК України (ненастання прострочення боржника через прострочення кредитора) до правовідносин між позивачем і відповідачем у рамках виконання ними вимог постанови КМУ № 483.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд встановив, що питання застосування приписів статті 612 ЦК України (ненастання прострочення боржника через прострочення кредитора) до правовідносин між виробником електричної енергії (позивачем) і постачальником універсальних послуг (відповідачем) у рамках виконання ними вимог постанови КМУ № 483 вже було предметом розгляду Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23.

Так, у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23 за позовом Компанії до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у подібних правовідносинах, Верховний Суд, вирішуючи питання щодо істотності впливу постанови КМУ № 483 у схемі договірних відносин між «виробником», «гарантованим покупцем» та «постачальником універсальних послуг», й зокрема, у контексті наявності/відсутності вказівок у зазначеній постанові щодо використання як джерела надходження коштів при виконанні договірних зобов'язань сторонами лише тих коштів, які надійшли від попереднього їх платника у ланцюгу взаємних розрахунків (у контексті доводів скаржника у цій справі - № 904/6269/23 щодо ненастання прострочення боржника через прострочення кредитора) зазначив, зокрема, таке:

- відповідно до частини першої статті 62 Закону України «Про ринок електричної енергії» з метою забезпечення загального економічного інтересу в електроенергетичній галузі України, необхідного для задоволення інтересів громадян, суспільства і держави, та забезпечення сталого довгострокового розвитку електроенергетичної галузі і конкурентоспроможності національної економіки України на учасників ринку відповідно до цієї статті можуть бути покладені спеціальні обов'язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії;

- покладення спеціальних обов'язків передбачене положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» та постанови КМУ № 483;

- згідно з пунктом 4 постанови КМУ № 483 спеціальні обов'язки покладаються на таких учасників ринку електричної енергії: виробників електричної енергії; постачальників універсальних послуг; гарантованого покупця; операторів систем розподілу виключно в частині обов'язкового придбання технологічних витрат електричної енергії в порядку та на умовах, визначених цією постановою; постачальника «останньої надії»; оператора системи передачі електричної енергії в частині придбання послуги із забезпечення безперебійного функціонування постачальника «останньої надії»;

- до спеціальних обов'язків належить, зокрема: - постачання електричної енергії побутовим споживачам постачальників універсальних послуг за фіксованими цінами, визначеними у додатку 3; - надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуга постачальників універсальних послуг) за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг за примірною формою згідно з додатком 2 і відповідне прийняття та оплата послуг постачальників універсальних послуг гарантованим покупцем; - надання гарантованим покупцем виробникам послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуга гарантованого покупця) за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем за примірною формою згідно з додатком 4 і відповідне прийняття та оплата послуг гарантованого покупця виробниками; - придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України», за результатами проведення електронних аукціонів у ДП «НАЕК «Енергоатом» стандартних продуктів BASE_М для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» («бази2) за період М-3, де М - розрахунковий місяць (пункт 5 постанови КМУ № 483);

- виробники зобов'язані, зокрема укласти з гарантованим покупцем договори про надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем (далі - договір 1); оплачувати своєчасно та у повному обсязі гарантованому покупцю вартість послуги гарантованого покупця. Гарантований покупець зобов'язаний, зокрема укласти з виробниками договори 1 та з постачальниками універсальних послуг договори про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (далі - договір 2); оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 постанови КМУ № 483. Постачальники універсальних послуг зобов'язані, зокрема здійснювати купівлю електричної енергії на електронних аукціонах за двосторонніми договорами, на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку електричної енергії в обсягах, що необхідні для постачання побутовим споживачам; укласти з гарантованим покупцем договір 2 (пункти 7-9 постанови КМУ № 483);

- виконання спеціальних обов'язків, передбачених постановою КМУ № 483, повинне забезпечувати покриття економічно обґрунтованих витрат учасника ринку на їх виконання; джерелами фінансування витрат виробників за виконання спеціальних обов'язків є відповідна компенсація, порядок здійснення якої визначається КМУ (пункт 16 постанови КМУ № 483);

- отже, постанова КМУ № 483 встановлює спеціальний механізм взаємовідносин учасників ринку електричної енергії, у т.ч. «виробників електричної енергії», «постачальників універсальних послуг» та «гарантованого покупця», а саме: шляхом укладення між ними окремих відповідних договорів.

Щодо грошових розрахунків між «виробником», «гарантованим покупцем» та «постачальником універсальних послуг» за укладеними договорами, то колегія суддів Верховного Суду у справі № 918/1304/23 зазначила таке:

- ані умови примірних договорів, ані умови наведених договорів не містять договірних умов щодо джерел коштів, які приймають участь у ланцюгу фінансових зобов'язань учасників ринку електричної енергії при виконанні спеціальних обов'язків за наведеною постановою КМУ № 483 з метою дотримання відповідної синхронності руху коштів. Тобто, вони не містять вказівки на те, що при виконанні договірних зобов'язань сторони використовують лише ті кошти, які надійшли від попереднього їх платника у ланцюгу взаємних розрахунків;

- постанова КМУ № 483 та примірні договори для забезпечення загальносуспільних інтересів установлюють лише механізм організації договірних відносин між учасниками ринку електричної енергії, але безпосередньо не визначають джерел розрахунків (джерел надходження коштів: безпосередньо від іншого учасника передбаченої схеми відносин чи інших джерел за результатами власної господарської діяльності), які існують у межах таких договірних відносин, у т.ч. і для «постачальників універсальних послуг», з огляду на що, колегія суддів погоджується з висновком останнього, що ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» (прим. «постачальник універсальних послуг») зобов'язане сплачувати вартість отриманої електричної енергії незалежно від джерела надходження коштів та без огляду на їх надходження від попереднього учасника у ланцюгу взаємних розрахунків;

- відповідно до пункту 1 наказу Міністерства енергетики України №132 на час дії воєнного стану учасники ринку електричної енергії, на яких покладені спеціальні обов'язки, зобов'язані забезпечити виконання вимог наказу та інших нормативно-правових актів, що регулюють купівлю-продаж електричної енергії. А похідними від нього наказами Міністерства енергетики України (09.05.2022 № 173, від 23.05.2022 № 180, від 23.06.2022 № 214, від 26.08.2022 № 291, від 29.09.2022 № 334, від 30.09.2022 № 339, від 18.11.2022 № 391, від 17.01.2022 № 17, від 24.01.2023 № 22, від 08.02.2023 № 43, від 10.03.2023 № 90, від 29.05.2023 № 181, від 10.07.2023 № 214, від 28.07.2023 № 231, від 30.08.2023 № 259, від 04.10.2023 № 295) передбачено суми та об'єми розрахунків між учасниками ринку. Наведеними наказами визначалися суми коштів, які виділялися для здійснення розрахунків між сторонами, а також встановлювався обов'язок перерахувати ці кошти у визначені терміни (фактично негайно: постачальники універсальних послуг протягом одного робочого дня з дати отримання кожного), проте, такими наказами не встановлювалися інші строки оплати за укладеними між виробником та постачальниками універсальних послуг договорами купівлі-продажу електричної енергії.

З огляду на викладене, колегія суддів (прим. у справі 918/1304/23) погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що наказами урегульовувалися правовідносини щодо обов'язкового перерахування ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» (прим. «постачальник універсальних послуг») отриманих коштів від ДП «Гарантований покупець» протягом одного робочого дня з дати отримання кожного платежу, але, цей обов'язок не виключає його обов'язку з оплати іншої суми вартості придбаної електричної енергії у визначений договором строк, оскільки наказами не змінювалися джерела надходження коштів для оплати вартості електричної енергії та не встановлювалися умови, які б ставили у залежність сплату отриманої електричної енергії АТ «НАЕК «Енергоатом» від надходження коштів безпосередньо від ДП «Гарантований покупець».

Тобто, накази Міністерства енергетики України не змінювали строки виконання зобов'язань за договором, а тому ТОВ «Рівненська обласна енергопостачальна компанія» повинно сплачувати кошти у відповідності до договірного графіка та розміру.

Враховуючи встановлені судами фактичні обставини справи, колегія суддів у справі № 918/1304/23 погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про задоволення позову. Доводів стосовно розрахунку сум 3% річних та інфляційних витрат, касаційна скарга не містить.

Отже, Верховний Суд у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23 виклав висновок, зокрема щодо застосування до подібних правовідносин у рамках виконання виробником (позивачем) та постачальником універсальних послуг (відповідачем) спеціальних обов'язків, покладених на таких учасників ринку електричної енергії положеннями постанови КМУ № 483, зазначивши, що з метою дотримання відповідної синхронності руху коштів, положення постанови КМУ № 483 не містять вказівки на те, що при виконанні договірних зобов'язань сторони використовують лише ті кошти, які надійшли від попереднього їх платника у ланцюгу взаємних розрахунків. При цьому колегія суддів Верховного Суду у справі № 918/1304/23 вказала, що положення вказаної постанови КМУ № 483 не визначають джерел розрахунків (джерел надходження коштів: безпосередньо від іншого учасника передбаченої схеми відносин чи інших джерел за результатами власної господарської діяльності), які існують у межах таких договірних відносин, у т.ч. і для «постачальників універсальних послуг», з огляду на що, постачальник універсальних послуг зобов'язаний сплачувати вартість отриманої електричної енергії незалежно від джерела надходження коштів та без огляду на їх надходження від попереднього учасника у ланцюгу взаємних розрахунків. Вказаним також спростовуються доводи позивача на ненастання прострочення боржника (відповідача) через прострочення кредитора (позивача) (статті 612 ЦК України), адже умови спірного договору не містять відповідного зустрічного зобов'язання кредитора, в тому числі як зазначається вище такі зобов'язання не випливають прямо і з нормативних актів про які вказує скаржник. З аналогічних мотивів (про наявність зазначеного вище висновку Верховного Суду) виходив також Верховний Суд, закриваючи касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 та рішення Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 у справі № 916/5214/23.

Відтак, проаналізувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23, колегія суддів вважає, що він стосується правовідносин, які є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, за змістовним критерієм (з огляду на правове регулювання та права й обов'язки сторін саме цих відносин). Тому такі висновки є релевантними до цієї справи.

За таких обставин, правовий висновок щодо застосування норм права у контексті спірних правовідносин (тобто з підстав зазначених у касаційній скарзі), наразі сформований і викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1304/23.

Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Отже, зазначене в сукупності свідчить про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з підстави оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, у відповідності до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

Інші доводи касаційної скарги Товариства не спростовують вказаних вище обставин, а тому Верховний Суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних судових актів попередніх інстанцій з мотивів і підстав касаційного оскарження, викладених у касаційній скарзі відповідача.

Стосовно клопотання Товариства про передачу справи на розгляд відповідної палати (палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду).

У частинах першій, другій, третій статті 302 ГПК України передбачено, що: - суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати; - суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати; - суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду.

Отже умовами (підставами) для передачі справи на розгляд палати, об'єднаної палати Касаційного господарського суду, Великої Палати Верховного Суду як і підставою для здійснення розгляду справи палатою, об'єднаною палатою Касаційного господарського суду, Великою Палатою Верховного Суду є: (1) наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні: - Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати; - Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати; - Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду; (2) такий висновок має бути зроблений у подібних правовідносинах.

Товариство посилається на необхідність відступу від висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду у справах № 918/1304/23, № 909/1083/23 щодо застосування наказів Міністерства енергетики України, на які здійснено посилання у зазначених постановах. Так, за доводами відповідача наказами Міністерства енергетики України змінювали строки виконання зобов'язань за договором між АТ «НАЕК «Енергоатом» та постачальником універсальної послуги, тому що розрахунки між сторонами провадилися не на підставі спірного договору, а виключно відповідно до наказів Міненерго, які є нормативно-правовими актами, обов'язковими до виконання (більш докладно правова позиція заявника наведена у касаційній скарзі).

У зазначеному аспекті Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, такого змісту: «з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання».

Верховний Суд зауважує, що саме з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Також, Верховний Суд зазначає, що ЄСПЛ у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Наведені Товариством доводи не містять вмотивованих аргументів у контексті обґрунтованої необхідності відступлення від сталих та послідовних правових висновків Верховного Суду, які є чіткими та зрозумілими, в т.ч., у частині тих питань, на необхідність вирішення яких посилається відповідач.

Враховуючи викладене вище у задоволенні клопотання Товариства про передачу справи на розгляд відповідної палати (палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду) колегія суддів відмовляє.

Стосовно доводів касаційної скарги Компанії, то Верховний Суд зазначає таке.

В обґрунтування доводів касаційної скарги Компанія посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права (частини другої статті 625 ЦК України), у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Разом із цим, враховуючи запроваджені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 критерії оцінки подібності правовідносин, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відхиляє посилання позивача на правові висновки, викладені у наведених ним постановах, зважаючи на таке.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (на яку посилається позивач), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.

У наведеній справі Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку (див. ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 904/3177/20, Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.05.2024 у справі № 910/2440/23, Великої Палати Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 915/534/22).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (на неврахування якої також вказує позивач), звернула увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 є останньою правовою позицією Верховного Суду, яка має застосуватися судами у питаннях підстав для зменшення судом розміру відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, які у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) мають індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшуються такі проценти), обумовлений встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах та визначається судом у межах дискреційних повноважень, які водночас мають досліджуватися та оцінюватися судом у порядку статей 86 210 237 ГПК України.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, критеріїв розумності, справедливості та пропорційності суд може зменшити розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.

Вирішуючи питання щодо зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду врахувала фактичні обставини справи № 902/417/18 (як і у наведених позивачем справах: № 917/991/22; № 910/14524/22; № 910/9206/23; № 910/19066/23), які на переконання суду мали юридичне значення для такого зменшення.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції вирішуючи спір, встановив порушення відповідачем строків оплати за поставлену позивачем електричну енергію за укладеним між сторонами Договором купівлі продажу електричної енергії з постачальником універсальних послуг від 23.09.2021 № 65-150-SD-21-00408 та додатковими угодами до нього, у зв'язку з чим дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем, зокрема 3% у загальний період з 05.03.2022 по 13.11.2023, що становить 43 221 830,53 грн.

Водночас місцевий господарський суд (з мотивами і висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції), враховуючи компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на всі фактичні обставини справи, за яких діяльність відповідача в межах виконання Договору не пов'язана з отриманням прибутку, а зумовлена виключно виконанням спеціальних обов'язків, вартість отриманої електричної енергії оплачена позивачем у повному обсязі, останній є постачальником універсальних послуг населенню на території Дніпропетровської області, а спірний період споживання припадає на широкомасштабне вторгнення на територію України, зменшив розмір заявленої до стягнення суми 3% річних розміру на 20% з 43 221 830,53грн до 34 577 464,43 грн.

У зв'язку з наведеним, позов у частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд першої інстанції задовольнив частково (через неправильний арифметичний розрахунок переодів заборгованості за вказаними нарахуваннями), а також частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих позивачем 3% річних (на 20% заявленою суми з урахуванням арифметичного перерахунку судом).

Зі змісту оскаржуваних судових актів попередніх інстанцій вбачається, що суди навели аргументи і мотиви з яких вони виходили, зменшуючи розмір заявлених до стягнення 3% річних, реалізуючи свої дискреційні повноваження. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Отже, суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору щодо стягнення з відповідача 3% річних, дослідили та оцінили за правилами статті 86 ГПК України надані та зібрані у справі докази в їх сукупності і вірогідності, застосувавши статті 76-79 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, з огляду на суддівську дискрецію, враховуючи, що зменшення розміру відсотків річних є правом суду.

Таким чином, наведені скаржником постанови Верховного Суду за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, колегія суддів дійшла висновку про не подібність таких з точки зору фактично-доказової бази та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду не можуть бути релевантним до обставин цієї справи.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Компанії у справі № 904/6269/23 на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, позивач у касаційній скарзі не наводить.

Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи доводи касаційної скарги Товариства, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, а в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії щодо підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги відповідачем у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на Товариство, оскільки Суд касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги позивачем у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на нього, оскільки Суд касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою щодо підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває.

Керуючись статтями 129 296 300 301 308 309 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 904/6269/23, відкрите за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2025, з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2025 у справі № 904/6269/23 залишити без змін.

4. Касаційне провадження у справі № 904/6269/23, відкрите за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2025, з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова