ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 909/526/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Суховий В.Г. - головуючий, Берднік І.С., Міщенко І.С.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакційно-видавничий комплекс "Злагода" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.09.2019 (суддя Стефанів Т.В.) у справі № 909/526/18

за позовом Тлумацької районної ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакційно-видавничий комплекс "Злагода"

про визнання права власності на нежитлове приміщення

Історія справи

Короткий зміст вимог

1. У червні 2018 року Тлумацька районна рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Івано - Франківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакційно-видавничий комплекс "Злагода" (далі - відповідач) про визнання права власності на нежитлове приміщення загальною площею 533,0 кв. м, розташоване за адресою: Івано - Франківська область, м. Тлумач, вул. Кармелюка, 10.

1.1. В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на належність йому спірного нежитлового приміщення Редакційно - видавничого комплексу "Злагода" на праві комунальної власності, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та встановлення цієї обставини у судових рішеннях під час розгляду іншої справи №909/1131/16 Івано - Франківським господарським судом, зазначає, що реєстрація права власності нежитлового приміщення Редакційно - виробничого комплексу "Злагода" за ТОВ "РВК "Злагода" фактично позбавила можливості законного власника майна в особі Тлумацької районної ради зареєструвати право власності на зазначене приміщення.

Короткий зміст оскаржуваних рішень

2. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.09.2019, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019, позов задоволено. Визнано за Тлумацькою районною радою право власності на нежитлове приміщення Редакційно-видавничого комплексу "Злагода", загальною площею 533,0 кв. м, розташоване за адресою: Івано-Франківська область, м. Тлумач, вул. Кармелюка, 10.

2.1. Мотивуючи вказане рішення, суд першої інстанції вказав, що підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності, згідно із положеннями статті 392 Цивільного кодексу України, є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду, оскільки позивач є власником спірного майна. Оспорення та невизнання права власності позивача на спірне майно з боку ТОВ "РВК "Злагода" полягає у неодноразових зверненнях до суду та реєстраційних органів про визнання права власності за відповідачем та його реєстрації.

Також судом першої інстанції враховано той факт, що в провадженні Господарського суду Івано-Франківської області знаходилась справа № 909/607/19 за позовом ТОВ "РВК "Злагода" до Тлумацької районної ради про визнання права власності на нежитлове приміщення за адресою вул. Кармелюка, 10 у м. Тлумач Івано - Франківської області. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.08.2019 у справі № 909/607/19 в позові відмовлено з тих підстав, що ТОВ "РВК "Злагода" не є власником спірного майна, а тому його право не порушено.

2.2. Суд апеляційної інстанції погодився з підставами для задоволення позовних вимог, викладених судом першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Редакційно-видавничий комплекс "Злагода" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.09.2019 у справі № 909/526/18 скасувати, справу направити на новий розгляд.

Аргументи учасників справи

Доводи відповідача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

4. Судами попередніх інстанцій невірно встановлено обставини щодо належності відповідачу спірного майна на праві повного господарського відання, повноваження власника якого належали позивачу, за відсутності в матеріалах справи доказів закріплення власником майна такого майна за суб'єктом господарювання та здійснення в подальшому контролю за його використанням та збереженням.

4.1. Судами попередніх інстанцій не було досліджено та не надано оцінки доказам відповідача, зокрема, записам в реєстровій книзі та реєстраційному посвідченню, чим порушено вимоги статті 236 ГПК України.

4.2. Господарськими судами невірно застосовано положення статті 9 Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації".

4.3. Скаржник зауважує, що реєстраційне посвідчення видано відповідачу відповідно до п. 7 додатку 1 до Правил Державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 №56, на підставі відповідного запису в реєстровій книзі №2 на жилі об'єкти нерухомого майна. Зазначене реєстраційне посвідчення та відповідний запис у реєстровій книзі №2 є чинними, та не оспорювались позивачем, однак право власності не оформлено у зв'язку із змінами законодавства України та подальшими судовими заборонами на вчинення відповідних дій.

4.4. Скаржник зазначає, що позивачем не було надано суду правовстановлюючих документів, які б вказували на належність йому спірного майна, відтак судами прийнято рішення із порушенням норм матеріального права, а саме статті 392 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідач вказує, що він є належним власником майна, що підтверджується документами, наявними в матеріалах справи, зокрема, даний факт визнаний державою, про що свідчить реєстраційне посвідчення від 17.03.1998 року та відповідний запис в реєстровій книзі № 2, проте, надані докази не були взяті до уваги та не відображені у судовому рішенні.

Позиція позивача у відзиві на касаційну скаргу

5. Позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, зазначаючи, що в судовому порядку встановлено належність нежитлового приміщення по вул. Кармелюка, 10 у м. Тлумач до комунальної власності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

6. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено, що Редакційно-видавничий комплекс "Злагода" створено за рішенням Тлумацької районної ради від 01.03.1995 "Про злиття районної друкарні з редакцією районної газети "Злагода" шляхом об'єднання районної друкарні з редакцією районної газети "Злагода".

7. 03.08.2017 державну реєстрацію Редакційно - видавничого комплексу "Злагода" було припинено за рішенням засновників. Судами установлено, що до моменту припинення державної реєстрації РВК "Злагода" комплекс являвся комунальним підприємством, форма власності - комунальна. Даний факт підтверджує витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 03.09.2019 за № 1005707359.

8. Так, на підставі договору купівлі-продажу від 30.04.1997 Редакційно - видавничий комплекс "Злагода" придбав у Тлумацького міського споживчого товариства будинок, що знаходиться за адресою: м. Тлумач, вул. Кармелюка, 10, загальною площею 533,0 кв.м (спірне майно). Оскільки підприємство РВК "Злагода" має ознаки комунального підприємства, відтак придбане вказаним підприємством приміщення також є комунальним. Також суди установили, що приміщення придбано не за кошти трудового колективу.

9. Крім того, судами установлено, що рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2017 у справі №909/1131/16, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.04.2017, за позовом Тлумацького редакційно - видавничого комплексу "Злагода" до Тлумацької районної ради та Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Тлумацької міської ради Івано-Франківської області про визнання права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення редакційно - видавничий комплекс "Злагода" за адресою: Івано-Франківська область, м. Тлумач, вул. Кармелюка, 10, загальною площею 533 кв.м, у задоволенні позову відмовлено.

Названими судовими рішеннями у справі №909/1131/16 також встановлені вищевказані обставини, які не підлягають доказуванню в силу приписів частини 4 статті 75 ГПК України.

10. З урахуванням встановлених обставин, господарські суди дійшли висновку, що спірне нежитлове приміщення є комунальною власністю, відповідно не підлягає доказуванню повторно. Відсутні підстави для дослідження та оцінки реєстраційного посвідчення від 17.03.1998, відповідно до якого право власності на вказане нежитлове приміщення було зареєстроване за Тлумацьким РВК "Злагода". При вирішенні справи № 909/1131/16 суд досліджував ці докази і дав оцінку вказаним обставинам.

11. Крім того, як встановлено в ухвалі Господарського суду Івано-Франківської області від 14.08.2018 у справі № 909/1131/16, Товариство з обмеженою відповідальністю "Редакційно-видавничий комплекс "Злагода" - позивач, є правонаступником Тлумацького редакційно-видавничого комплексу "Злагода".

12. Згідно із Статутом ТОВ "Редакційно - видавничий комплекс "Злагода", вказане товариство створене відповідно до протоколу № 1 загальних зборів засновників від 21.07.2017 шляхом перетворення і є правонаступником усього майна, всіх активів, пасивів, усіх прав та обов'язків комунальної організації - Редакційно-видавничий комплекс "Злагода", ідентифікаційний код 02472950.

13. Відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів від 20.12.2017 та передавального акту, посвідченого приватним нотаріусом Вацик В.М. 25.07.2017, спірне майно перебувало на балансі РВК "Злагода" і передано відповідачу.

14. Верховний Суд зазначає, що імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Компетенція суду касаційної інстанції відповідно до частини 1 вказаної статті (в редакції, чинній до 08.02.2020) полягає виключно в перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

15. Відповідно до частини 1 статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто вимога про визнання права власності може бути заявлена виключно у випадку, якщо на момент звернення до суду особа має право власності, але воно оспорюється іншою стороною.

16. Відповідно до частини 4 статті 2 Закону України "Про власність" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) власність в Україні виступала в таких формах: приватна, колективна, державна.

17. В силу положень статей 31 та 32 названого Закону до державної власності належали загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність); суб'єктами права комунальної власності визначались адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

18. Об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території (стаття 35 Закону).

19. В силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим Кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності.

20. За змістом статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

21. Відповідно до приписів частини 1 статті 63 Господарського кодексу України комунальне підприємство діє на основі комунальної власності територіальної громади.

22. Згідно статті 17 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

23. Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

24. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону).

25. Частиною 1 статті 133 Господарського кодексу України установлено, що основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

26. Крім того, в силу положень статті 37 Закону України "Про власність" майно, що було державною власністю і закріплювалось за державним підприємством, належало йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіло, користувалось та розпоряджалось зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовувались правила про право власності, якщо інше не було встановлено законодавчими актами України.

27. З урахуванням обставин, установлених у даній справі та у судових рішеннях у справі № 909/1131/16, господарські суди дійшли висновку, що Тлумацьке РВК "Злагода" мало право повного господарського відання на спірне майно, а повноваження власника на нього належали Тлумацькій районній раді.

28. Доводи касаційної скарги в частині невірного встановлення судами обставин щодо належності відповідачу спірного майна на праві повного господарського відання, повноваження власника якого належали позивачу, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, з огляду на встановлені обставини створення Редакційно - видавничого комплексу "Злагода" за рішенням Тлумацької районної ради від 01.03.1995 та наявності у юридичної особи статусу комунального підприємства, що також установлено у справі №909/1131/16.

29. Судами установлено, що спірне нерухоме майно за адресою: м. Тлумач, вул. Кармелюка, 10 придбано Редакційно - видавничим комплексом "Злагода" (комунальним підприємством) 30.04.1997, а відтак, придбане майно комунального підприємства належить до комунальної форми власності.

30. Крім того, в силу статті 8 Закону України "Про підприємництво" (в редакції, чинній на час ухвалення рішення про створення Редакційно - видавничого комплексу "Злагода"), державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті Ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Для державної реєстрації підприємництва до виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів подається, зокрема, рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу. Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір. Судами попередніх інстанцій не установлено наявності установчого договору про створення комплексу і в матеріалах справи такий установчий договір відсутній, який є допустимим доказом того факту, що юридичну особу створено двома і більше власниками (засновниками), що спростовує доводи скаржника про те, що трудовий колектив відповідача є співзасновником комплексу, як юридичної особи.

31. Аргументи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не було досліджено та не надано оцінки доказам відповідача, зокрема, записам в реєстровій книзі та реєстраційному посвідченню, де міститься запис про реєстрацію за РВК "Злагода" об'єкту нерухомості за адресою вул. Кармелюка, 10, чим порушено вимоги статті 236 ГПК України, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані з тих підстав, що вказані докази наявності реєстрації спірного приміщення за відповідачем не є допустимими доказами виникнення у відповідача права колективної власності на таке приміщення.

32. Слід зазначити, що стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов'язується можливість матеріального об'єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одних з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

33. У даному випадку судами не установлено сукупності юридичних фактів, за наявності яких у відповідача б виникло право власності на спірне майно, з огляду на що наявність у нього реєстраційного посвідчення та записи в реєстровій книзі не мають правового значення для встановлення власника майна.

34. Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

35. Відповідач утворений шляхом перетворення комунальної організації на господарське товариство відповідно до статті 1 Закону України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" в редакції, чинній на момент перетворення. Дія цього Закону поширюється на друковані засоби масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких є органи державної влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування (далі - друковані засоби масової інформації), і редакції друкованих засобів масової інформації, засновниками (співзасновниками) яких є органи державної влади, інші державні органи та органи місцевого самоврядування (далі - редакції).

Відповідно до статті 8 Закону перетворення редакції членами її трудового колективу у суб'єкт господарювання здійснюється відповідно до Цивільного і Господарського кодексів України.

36. Згідно із частиною 1 статті 9 Закону у процесі реформування майно (крім приміщень і земельних ділянок), що на момент набрання чинності цим Законом перебувало на балансі редакції (майно, надане редакції засновниками (співзасновниками) друкованого засобу масової інформації та редакції у користування, та майно, придбане трудовим колективом редакції), передається у власність зазначеному суб'єкту господарювання безоплатно, за умови забезпечення функціонування друкованого засобу масової інформації, збереження його назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості (ч.1). Приміщення, що перебувають у державній або комунальній власності, у яких на час реформування розташовувалися редакції, передаються в оренду строком не менше ніж на 15 років з розміром орендної плати, установленим для бюджетних організацій. Договір оренди укладається між редакцією та Фондом державного майна України (його регіональним відділенням) або відповідним органом місцевого самоврядування. Суборенда приміщень редакцій забороняється (ч.2).

37. Як вірно вказали суди попередніх інстанцій, оскільки спірним майном є приміщення, то твердження відповідача про те, що він набув його безоплатно у власність, не відповідає наведеним приписам Закону. При цьому, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами положень названого Закону не підтверджується матеріалами справи з урахуванням того, що Законом України "Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації" в статті 9 передбачено передачу при реформуванні комунальних друкованих засобів масової інформації новоствореним суб'єктам господарювання приміщень комунальної форми власності лише у оренду.

38. Крім того, відсутність підстав для визнання за відповідачем права власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Тлумач, вул. Кармелюка, 10 установлено судовими рішеннями у справі №909/607/19 за позовом ТОВ "РВК "Злагода" до Тлумацької районної ради про визнання права власності.

39. З огляду на вказане, господарські суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень, пославшись на норми цивільного законодавства, якими урегульовано інститут захисту права власності, зокрема, статті 321, 392 Цивільного кодексу України, обґрунтовано і правомірно підтвердили право власності Тлумацької районної ради на нежитлове приміщення за адресою: м. Тлумач, вул. Кармелюка, 10, яке оспорюється та невизнається ТОВ "РВК "Злагода" шляхом неодноразових звернень до суду та реєстраційних органів про визнання права власності за відповідачем та його реєстрації.

40. Інші доводи касаційної скарги відповідача колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, з огляду на ту обставину, що вони були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, та зводяться до спонукання суду касаційної інстанції здійснити переоцінку доказів у справі.

41. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

42. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

43. Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

44. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішень відсутні.

Щодо судових витрат

45. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України (в редакції до 08.02.2020), суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакційно-видавничий комплекс "Злагода" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.09.2019 у справі №909/526/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Суховий В.Г.

Судді Берднік І.С.

Міщенко І.С.