Історія справи

Ухвала КГС ВП від 23.01.2019 року у справі №910/7086/17
Ухвала КГС ВП від 29.07.2018 року у справі №910/7086/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 910/7086/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал",

представник позивача - Харченко Р.М., директор (виписка з ЄДРПО від 06.04.2017),

відповідач - державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач",

представник відповідача - Ковтонюк Ю.А., адвокат (довіреність від 23.01.2019 № ЦХП-2, свідоцтво від 27.04.2018 НОМЕР_1),

скаржник - акціонере товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва",

представник скаржника - Волинський А.В., адвокат (довіреність від 28.01.2019 № Ц/6-45/13-19, свідоцтво від 18.05.2017 НОМЕР_2),

розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" (далі - Залізниця)

на рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2017 (головуючий суддя Демидов В.О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 (головуючий Разіна Т.І., судді: Михальська Ю.Б. і Тищенко А.І)

у справі № 910/7086/17

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган Кепітал" (далі - Товариство)

до державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (далі - Підприємство)

про стягнення 6 171 361,24 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про стягнення заборгованості за договором поставки від 16.01.2014 № ЦХП-14-00314-01 (далі - Договір поставки) у розмірі 6 171 361,24 грн., з яких 4 035 364,89 грн. основний борг, 254 291,12 грн. 3% річних та 1 881 705,23 грн. інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: до Товариства перейшло право вимоги до Підприємства за Договором поставки на підставі договору купівлі-продажу прав грошових вимог, які продаються підприємством-банкрутом від 28.03.2017 (далі - Договір купівлі-продажу); Підприємство не виконало свої грошові зобов'язання в частині розрахунку за вартість поставленого товару за Договором поставки, що призвело до виникнення заборгованості.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.10.2017 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Підприємства на користь Товариства суму боргу у розмірі 4 035 364,89 грн., 3% річних у розмірі 254 291,12 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 881 705,23 грн. та судовий збір у розмірі 92 570,42 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- Підприємством не спростовано факт поставки йому обумовленої Договором поставки продукції;

- у судовому порядку було внесено зміни до пункту 2.3 Договору поставки та специфікації № 1 до нього, згідно з якими скориговано загальну вартість поставки товару та кількість товару у специфікації № 1;

- ухвалою господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у справі № 910/4878/15-г було затверджено мирову угоду між сторонами договору, за умовами якої визначено нові ціни на дизельне паливо, в тому числі на паливо, яке вже було поставлено відповідачу і на виконання цієї ухвали по кожній поставці було складено акти коригування ціни нафтопродуктів;

- з 07.04.2015 у Підприємства виникло зобов'язання здійснити оплату вартості поставки на загальну суму 6 190 289,37 грн., з яких було сплачено лише 2 154 924,48 грн. Тобто борг становить 4 035 364,89 грн.;

- від товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" Товариство отримало право грошової вимоги у розмірі 4 035 364,89 грн. до Підприємства, яке виникло на підставі Договору поставки;

- матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості Підприємства за поставлений товар у розмірі 4 035 364,89 грн., а тому обґрунтованими є нараховані Товариством інфляційні втрати та 3% річних.

27.12.2017 на виконання зазначеного судового рішення господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

Товариство звернулось до господарського суду міста Києва із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, в якій Товариство просило суд замінити сторону (боржника) у виконавчому провадженні з Підприємства на його правонаступника Залізницю.

Заява обґрунтована тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Постанова № 200) прийнято рішення про утворення Залізниці, 100% акцій якого закріплюється в державній власності на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізуються шляхом злиття. До переліку зазначених підприємств увійшло і Підприємство. Наведені обставини свідчать про можливість заміни боржника - Підприємства його правонаступником - Залізницею.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.01.2018 замінено сторону виконавчого провадження у справі № 910/7086/17 з Підприємства на Залізницю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2018 задоволено апеляційну скаргу Залізниці, ухвалу господарського суду міста Києва від 04.01.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким заяву Товариства про заміну сторони виконавчого провадження залишено без задоволення.

Скасовуючи ухвалу господарського суду міста Києва від 04.01.2018, суд апеляційної інстанції зазначив, що заява Товариства про заміну сторони виконавчого провадження є передчасною, оскільки станом на момент звернення Товариства з вказаною заявою до суду, а також на момент постановлення оскаржуваної ухвали виконавче провадження щодо стягнення коштів у рамках справи № 910/7086/17 відкрито ще не було.

У подальшому Товариством подано до господарського суду міста Києва заяву про заміну сторони виконавчого провадження (боржника у виконавчому документі), відповідно до змісту якої просить замінити сторону (боржника) у справі № 910/7086/17 з Підприємства на Залізницю.

Вказана заява мотивована тим, що Постановою № 200 утворено Залізницю, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 до вказаної постанови. У даному додатку затверджено перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється Залізниця, до складу яких входить божник у даній справі - Підприємство. Таким чином, Товариство стверджує, що, оскільки Підприємство увійшло до переліку підприємств та установ, правонаступником яких є Залізниця та державна реєстрація якої здійснена 21.10.2015, то, відповідно, існують підстави для заміни боржника - Підприємства на його правонаступника - Залізницю. Крім того, як на підставу для задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження (боржника у виконавчому документі) Товариство посилалось на наявність підписаного зведеного передавального акта від 06.08.2015 та заключного передавального акта від 01.12.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.03.2018, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018, у задоволенні заяви Товариства про заміну сторони виконавчого провадження (боржника у виконавчому документі) у справі № 910/7086/17 відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду від 20.09.2018 було скасовано ухвалу господарського суду міста Києва від 30.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2018 у справі № 910/7086/17. Ухвалено нове рішення, яким заяву Товариства про заміну сторони виконавчого провадження (боржника у виконавчому документі) задоволено. Здійснено заміну сторони (боржника) у справі № 910/7086/17 з Підприємства на Залізницю.

Залізниця звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2017 залишено без змін. Апеляційний суд погодився з доводами викладеними у рішенні суду першої інстанції.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Залізниця звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- судами було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з чим висновки, викладені в оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи;

- поза увагою судів залишилися передавальні акти, які підтверджують перехід прав та обов'язків по кожному з поручителів, з метою встановлення моменту переходу та обсягу переданих прав і обов'язків, у тому числі і щодо спірних правовідносин;

- судами не враховано заяву Підприємства від 22.06.2015 № ЦХП-20/2336 про зарахування зустрічних вимог у порядку статті 601 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), згідно з якою було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог між Підприємством та товариством з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія";

- не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність або відсутність правонаступництва Залізниці за правами та обов'язками підприємств залізничного транспорту за спірними правовідносинами.

Підприємство подало письмові пояснення, в яких посилається на те, що спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору та просить прийняти дані пояснення до відома і врахувати їх при розгляді касаційної скарги.

Від Товариства надійшли пояснення на касаційну скаргу.

Залізницею подано заяву про відвід колегії суддів, яка Касаційним господарським судом була залишена без розгляду, оскільки відвід було заявлено з пропуском строку, передбаченого статтею 38 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та скаржника, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 16.01.2014 Підприємством (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" (постачальник) було укладено Договір поставки, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити, а замовник прийняти та оплатити паливо рідинне та газ; оливи мастильні (дизельне паливо, яке відповідає вимогам ДСТУ 4840:2007 або ДСТУ 3868-99), назване у подальшому "товар", найменування, марка та кількість якого вказується у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі. Сторони планують за цим договором поставити товар на суму 1 093 500 000,00 грн., крім того, ПДВ 20% - 218 700 000,00 грн., на загальну суму 1 312 200 000,00 грн.

Відповідно до пункту 11.1 Договору поставки текст договору, будь-які матеріали, інформація та відомості, які стосуються договору, є конфіденційними і не можуть передаватись третім особам без письмової згоди іншої сторони договору.

Згідно з пунктами 12.2, 12.4 Договору поставки термін його дії встановлюється з моменту його підписання обома сторонами до 31.12.2014, а у разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника - до повного виконання. Права та обов'язки за цим договором можуть бути передані (відступлені) сторонами третім особам лише за взаємною письмовою згодою сторін.

На виконання умов Договору поставки товариством з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" було здійснено кілька поставок товару, а саме:

- 04.07.2014 поставлено 2 032,43 тонни товару вартістю 31 132 762,75 грн., про що свідчать акт приймання-передачі товару від 04.07.2014 № 239 до Договору поставки та залізничні накладні № 44295293, № 44294692, № 44294585, № 44294833, № 44295095, № 44294940, № 44294981, № 44296291, № 44294130, № 44295772, № 4429478, № 44295046, № 44295632, № 44294361, № 44294247, № 44295509, № 44301190, № 44301331, № 44301315, № 44301307, № 44301281, № 44301273, № 44301265, № 44301224, 44301356, № 44301497, № 4301513, № 44301547, № 44301562, № 44301554, № 44301588, № 44301208, № 44295574;

- 06.07.2014 поставлено 629,18 тонни товару вартістю 9 637 779,24 грн., що підтверджується актом приймання-передачі товару від 06.07.2014 № 240 до Договору поставки та залізничними накладними № 44319879, № 44319846, № 44319663, № 44319887, № 44319770, № 44319796, № 44319630, № 44319655, № 44319804, № 44319838;

- 22.07.2014 поставлено 62,994 тонни товару вартістю 964 942,09 грн., про що свідчать акт приймання-передачі товару від 22.07.2014 № 275 до поставки та залізнична накладна № 44510170.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" виставило Підприємству як замовнику до сплати рахунки, а саме: від 04.07.2014 № 289 на суму 31 132 762,75 грн., від 06.07.2014 № 290 на суму 9 637 779,24 грн., від 22.07.2014 № 329 на суму 964 942,09 грн.

У свою чергу, Підприємство лише частково розрахувалося за поставлений товар, перерахувавши постачальнику грошові кошти у загальній сумі 41 735 484,08 грн., з яких: за поставку товару 04.07.2014 Підприємство перерахувало 24.10.2014 кошти у сумі 14 441 992,40 грн. та 27.10.2014 - 16 690 770,35 грн.; за поставку товару 06.07.2014 Підприємство перерахувало 27.10.2014 кошти у сумі 3 309 229,65 грн., 30.12.2014 - 3 195 108,27 грн., 12.05.2015 - 3 133 441,32 грн.; за поставку товару 22.07.2014 Підприємство перерахувало 12.05.2015 кошти у розмірі 964 942,09 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2014 у справі № 910/8227/14 частково задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" та внесено зміни до змісту пункту 2.3 Договору поставки та специфікації № 1, згідно з якими визначено, що загальна вартість поставки товару, який планується поставити за договором, складає 1 553 442 343,67 грн., ПДВ - 310 688 468,73 грн., а всього на загальну суму 1 864 130 812,40 грн. Специфікацію № 1 викладено у новій редакції, а саме кількість товару, який планується поставити складає 92 019,204 тон. на загальну суму 1 759 406 812,40 грн., у тому числі ПДВ 20% - 293 234 468,73 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у справі № 910/4878/15-г було затверджено мирову угоду між товариством з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" та Підприємством, за умовами якої визначено нові ціни на дизельне паливо, у тому числі на паливо, яке вже було поставлено Підприємству. Мировою угодою було затверджено зміст додаткової угоди № 11 до Договору поставки і Специфікацій №№ 1,5-10, відповідно до якої було визначено нові (скориговані) ціни на пальне.

На виконання вказаної ухвали суду 07.04.2015 сторонами Договору поставки по кожній поставці було складено акти коригування ціни нафтопродуктів. Так, за актом від 04.07.2014 № 239 вартість товару збільшено на 4 617 672,81 грн., у тому числі ПДВ 769 612,13 грн.; за актом від 06.07.2014 № 240 вартість товару збільшено на 1 429 494,44 грн., у тому числі ПДВ 238 249,07 грн.; за актом від 22.07.2014 № 275 вартість товару збільшено на 143 122,12 грн., у тому числі ПДВ - 23 853,69 грн.

З моменту затвердження судом мирової угоди та складання актів корегування вартості поставок товару, а саме з 07.04.2015 у Підприємства виникло зобов'язання здійснити оплату вартості поставки на загальну суму 6 190 289,37 грн., з яких 12.05.2015 було сплачено 2 154 924,48 грн. за товар, поставлений за актом від 04.07.2014 № 239, у зв'язку з чим заборгованість Підприємства склала 4 035 364,89 грн.

28.03.2017 товариством з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" як продавцем та Товариством як покупцем було укладено Договір купівлі-продажу.

Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 Договору купівлі-продажу на умовах цього правочину, відповідно до протоколу про проведення аукціону від 28.03.2017 № 1, складеного організатором аукціону - товарною біржею "Феміда", продавець зобов'язується передати покупцю права грошових вимог від третіх осіб (права вимоги). Опис вимог наведено у додатку № 1 до цього договору. Вартість прав вимоги, які є предметом цього договору, визначена шляхом проведення аукціону та згідно з протоколом № 1 становить 77 688,26 грн.

У додатку № 1 "Опис грошової вимоги" до Договору купівлі-продажу зазначено про те, що за вказаним правочином продається, зокрема, право грошової вимоги у розмірі 4 035 364,89 грн. від Підприємства, що виникло на підставі Договору поставки з подальшими змінами та доповненнями.

Підприємство звернулося до суду з позовом до Товариства та товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" про визнання недійсним Договору купівлі-продажу.

Однак рішенням господарського суду міста Києва від 17.07.2017 у справі № 910/8493/17, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017, у задоволенні позову було відмовлено.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 17.07.2017 у справі № 910/8493/17, є преюдиціальними та не підлягають повторному доведенню під час розгляду справи № 910/7086/17.

Тобто право грошової вимоги у розмірі 4 035 364,89 грн. до Підприємства, яке виникло на підставі Договору поставки з подальшими змінами та доповненнями, було передано Товариству від товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія".

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості у розмірі 6 171 361,24 грн.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статей 655, 692 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно із статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується із статтями 525-527 ЦК України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов Договору поставки, з урахуванням подальших коригувань відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 03.06.2014 у справі № 910/8227/14 та ухвали господарського суду міста Києва від 25.03.2015 у справі № 910/4878/15-г про затвердження мирової угоди, Підприємству було здійснено поставку товару, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами, залізничними накладними та актами коригування. Факт поставки товару сторонами не заперечувався.

Водночас Підприємство (замовник) лише частково розрахувалося за поставлений йому товар.

Таким чином, з моменту затвердження судом мирової угоди у справі № 910/4878/15-г та складання актів корегування вартості поставок товару, тобто з 07.04.2015, у замовника виникло зобов'язання із здійснення оплати вартості поставки на загальну суму 6 190 289,37 грн., з яких ним було сплачено лише 2 154 924,48 грн. Залишок несплачених коштів, тобто борг, складає 4 035 364,89 грн.

Що ж до посилань Залізниці на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог між товариством з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" та Підприємством за заявою останнього від 22.06.2015 № ЦХП-20/2336 у порядку статті 601 ЦК України, то судом апеляційної інстанції встановлено, що з доданої до апеляційної скарги копії названої заяви вбачається, що остання не містить відміток про її вручення товариством з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія". Надана в додатках до апеляційної скарги копія фіскального чека не може бути прийнята судом як доказ надіслання зазначеної заяви, оскільки зі змісту чека неможливо встановити, що саме було надіслано адресату.

Крім того, у подальшій процедурі банкрутства товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" були відсутні відомості про заяву Підприємства від 22.06.2015 № ЦХП-20/2336, у зв'язку з чим визначення зобов'язань як самого товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія", так і його боржників здійснювалося без урахування зазначеної заяви.

Також апеляційним судом встановлено, що доказів, які б свідчили про протилежне, суду не надано, як і доказів порушення питання щодо зустрічного зарахування вимог між товариством з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" та Підприємством безпосередньо у процедурі банкрутства вказаного товариства.

Що ж до доводів Залізниці про те, що судами не досліджувався передавальний акт активів Залізниці, то такі доводи були відхилені апеляційним судом, оскільки на час прийняття рішення судом першої інстанції у даній справі питання щодо правонаступництва Підприємства не порушувалося. Відповідне питання виникло вже на стадії виконання судового рішення у даній справі.

Водночас питання щодо правонаступництва та складеного передавального акта досліджувалося Верховним Судом, що знайшло своє відображення в його постанові від 20.09.2018.

Що ж до посилань на необхідність отримання погодження Підприємства як замовника за Договором поставки на укладення Товариством та товариством з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" Договору купівлі-продажу, то такі посилання визнані апеляційним судом безпідставними, оскільки Договір купівлі-продажу було укладено в процедурі ліквідації товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія", яка здійснювалася відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", за наслідками проведення аукціону. Тобто жодного дозволу на укладення зазначеного правочину від Підприємства не було необхідності отримувати, оскільки відчуження майна товариства з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія" як боржника відбувалося поза волею останнього у примусовому порядку згідно з вимогами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

При цьому вказані обставини досліджувалися при розгляді господарської справи № 910/8493/17, предметом розгляду в якій були вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу, укладеного Товариством та товариством з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія".

Отже, доказів повної або часткової сплати відповідачем боргу за поставлений товар не надано, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції у тому, що вимога Товариства про стягнення вказаної суми основного боргу в сумі 4 035 364,89 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно із статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду судами було встановлено факт прострочення виконання Підприємством грошового зобов'язання, то нарахування інфляційних втрат та 3% річних визнані судами правомірним.

При цьому судами враховано, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням 3 % річних у порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши розрахунок Товариства, суди визнали його обґрунтованим та арифметично правильним, а тому дійшли висновку, що з Підприємства підлягає стягненню на користь Товариства 254 291,12 грн. 3% річних, нарахованих за період з 08.04.2015 до 30.04.2017, та 1 881 705,23 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 08.04.2015 до 25.04.2017.

Посилання в касаційній скарзі на те, що: судами було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з чим висновки, викладені в оскаржуваному судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи; поза увагою судів залишилися передавальні акти, які підтверджують перехід прав та обов'язків по кожному з поручителів, з метою встановлення моменту переходу та обсягу переданих прав і обов'язків, у тому числі і щодо спірних правовідносин; судами не враховано заяву Підприємства від 22.06.2015 № ЦХП-20/2336 про зарахування зустрічних вимог у порядку статті 601 ЦК України, згідно з якою було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог між Підприємством та товариством з обмеженою відповідальністю "Перша паливна компанія"; не в повному обсязі встановлені судами обставини не дають можливості дійти однозначного висновку про наявність або відсутність правонаступництва Залізниці за правами та обов'язками підприємств залізничного транспорту за спірними правовідносинами, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави для залишення їх без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр забезпечення виробництва" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 26.10.2017 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2018 у справі № 910/7086/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов

Суддя В. Суховий