Історія справи

Ухвала КГС ВП від 27.03.2019 року у справі №910/3160/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/3160/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В.Г.,

суддів: Баранця О.М., Погребняка В.Я.

за участю помічника судді - Любимової І.І. (за дорученням головуючого судді);

за участю представників:

Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (змінена назва Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз») - Волощука П.Ю.,

Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» - Родіної Т.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (змінена назва Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз»)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019

у складі колегії суддів: Власова Ю.Л. (головуючий), Буравльова С.І., Калатай Н.Ф.

та на рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018

у складі судді Привалова А.І.

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз»

до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

про визнання укладеним договору на експлуатацію складових газорозподільної системи.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Хронологія подій та опис обставин, встановлених судами

1. Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» (далі - ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз»), назву якого нині змінено на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», є оператором газорозподільних систем та проводить свою діяльність на підставі ліцензії на розподіл природного газу згідно постанови НКРЕКП від 29.06.2017 № 844 «Про видачу ліцензії на розподіл природного газу».

2. Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - ПАТ «НАК «Нафтогаз України») є власником побудованого у 2004 році підвідного газопроводу середнього тиску до с. Нововознесенівка Синельниківського району Дніпропетровської області. З урахуванням того, що через газові мережі відповідача природний газ розподіляється іншим споживачам природного газу, зокрема, мешканцям с. Нововознесенівка, то частина газопроводу протяжністю 9, 912 км є складовою газорозподільної системи.

3. Отже, за твердженнями позивача, відповідач і позивач зобов`язані відповідно до п. 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС) врегулювати договірні відносини щодо використання газорозподільних мереж, які належать відповідачу, шляхом укладення договору на експлуатацію складових газорозподільної системи, форма якого визначена додатком № 3 Кодексу ГРС. У зв`язку з цим позивач з листом від 17.01.2018 № Dp02.2-СЛ-1177-0118 надіслав відповідачу проект Договору № SDp545-18 на експлуатацію складових газорозподільної системи з метою його укладення, проте відповідачем не підписано запропоновану позивачем редакцію договору.

4. Відповідачем був складений протокол розбіжностей до запропонованого позивачем проекту договору та направлений позивачу з листом від 09.02.2018 № 50/05-133. У цьому листі відповідач відзначив, що наведений у додатку 3 до Кодексу ГРС Договір про експлуатацію складових газорозподільної системи, який покладено в основу запропонованого проекту договору, не визначений як типовий та Кодексом ГРС не встановлено обов`язковості дотримання його форми. Отже, сторони при укладенні Договору про експлуатацію складових газорозподільної системи та її об`єктів мають право викласти свій зміст цього договору, відмінний від додатку 3 до Кодексу ГРС, що не суперечить чинному законодавству. При цьому, відповідач також зазначив, що Додатки №№ 1, 2 містять неповну інформацію про майно, яке є предметом договору, а також є неприйнятними перелік та вартість послуг з експлуатації.

5. Таким чином, відповідач заперечував проти укладення Договору № SDp545-18 на експлуатацію складових газорозподільної системи, посилаючись на відсутність у нього обов`язку укладати цей Договір саме в редакції, запропонованій позивачем.

6. Тобто, сторони так і не дійшли згоди щодо укладення договору.

Обґрунтування позову

7. У зв`язку з викладеним вище березні 2018 року ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про визнання укладеним з 01.01.2018 між сторонами договору на експлуатацію складових газорозподільної системи у редакції договору, запропонованій позивачем.

8. Позовні вимоги обґрунтовані обов`язковістю укладання в силу закону договору на експлуатацію складових газорозподільної системи між власником газової мережі (ПАТ «НАК «Нафтогаз України») та оператором газорозподільних систем (ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз»). Однак відповідач не підписав договір на експлуатацію газорозподільної системи в редакції, запропонованій позивачем, що і стало підставою звернення з позовом до суду.

Розгляд справи судами

9. 31.05.2018 рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019, у задоволенні позову відмовлено.

10. Судові рішення мотивовано тим, що договір на експлуатацію складових газорозподільних систем, визнання укладеним якого є предметом спору у даній справі, не базується на державному замовленні, не є обов`язковим для укладання в силу прямої норми закону, жодних попередніх домовленостей щодо укладення спірного договору сторони не заключали, істотні умови договору залишилася непогодженими сторонами, тому відсутні законні підстави зобов`язувати відповідача укласти вказаний договір або визнавати його укладеним в запропонованій позивачем редакції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. 01.03.2019 ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 у справі № 910/3160/18; ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

12. Зокрема, скаржник вважає, що судами неправильно застосовано положення статті 19 Конституції України, статей 12, 627, 648 ЦК України, статей 179, 180, 189 ГК України, статей 4, 5 Закону України «Про нафту і газ», статей 3, 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», п. 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу газорозподільних систем та п.п. 3.2, 3.3 розділу ІІІ, п. 1.4 глави І розділу V Правил безпеки систем газопостачання.

Також зазначає про порушення вимог статей 74, 86, 236 і 238 ГПК України через недослідження судами неузгоджених сторонами пунктів договору, який запропоновано укласти.

Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

13. 19.04.2019 на адресу Верховного Суду від ПАТ «НАК «Нафтогаз України» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому з посиланням на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій наведено прохання залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи

і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

А. Щодо суті касаційної скарги

14. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

15. Відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що договір на експлуатацію складових газорозподільних систем, визнання укладеним якого є предметом спору у даній справі, не базується на державному замовленні, не є обов`язковим для укладання в силу прямої норми закону, жодних попередніх домовленостей щодо укладення спірного договору сторони не заключали, істотні умови договору залишилася непогодженими сторонами, тому відсутні законні підстави зобов`язувати відповідача укласти вказаний договір або визнавати його укладеним в запропонованій позивачем редакції.

16. На переконання колегії суддів, такий висновок є безпідставним з огляду на таке.

17. У цій справі на вирішення суду поставлено питання врегулювання договірних відносин, що виникли при експлуатації підвідного газопроводу середнього тиску до с. Нововознесенівка Синельниківського району Дніпропетровської області.

18. Сторонами не оспорюється належність спірного газопроводу відповідачеві, НАК «Нафтогаз України», та його призначення - забезпечення газом побутових споживачів.

19. Суспільні відносини щодо експлуатації газопроводів врегульовано, зокрема, Законом України «Про трубопровідний транспорт», Кодексом газорозподільчих систем.

20. Із приводу необхідності укладення договору на експлуатацію складових газорозподільної системи колегія суддів зазначає про наступне.

21. Згідно з положеннями частин другої-четвертої статті 179 ГК України укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

22. Частинами четвертою, п`ятою статті 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт» встановлено імперативну вимогу про те, що взаємовідносини суб`єктів, яким передано в управління об`єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації.

Таким чином, законом передбачено вимогу щодо обов`язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту. А згідно із статтею 2 цього Закону, систему трубопровідного транспорту становлять як магістральні трубопроводи, так промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать газопроводи високого тиску та підвідні газопроводи.

23. Як встановлено судами, за змістом позовної заяви предметом врегулювання правовідносин за спірним договором є право на експлуатацію підвідного газопроводу середнього тиску до с. Нововознесенівка Синельниківського району Дніпропетровської області.

24. Отже, у цій справі заявлена позовна вимога про спонукання до укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціального закону (статті 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт»).

25. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про природні монополії» до сфери регулювання державою природних монополій належить, зокрема, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами. Статтею 8 вказаного Закону визначено, що предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством. Статтею 10 Закону передбачено низку обов`язків суб`єкта природних монополій, серед яких: дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках.

Відтак, свобода дій позивача та відповідача, як суб`єктів природних монополій з транспортування та розподілу природного газу трубопроводами, є обмеженою державою для досягнення суспільних інтересів.

26. Судова колегія відзначає, що одним з законів, прийнятих на формування ринкових відносин у галузі добування, транспортування, постачання та розподілу природного газу є Закон України «Про ринок природного газу», який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатності цього ринку до інтеграції з ринками природного газу держав-сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Адаптація законодавства України про ринок природного газу до законодавства ЄС (третього Енергопакету ЄС) передбачає, насамперед, законодавче закріплення газового розмежування (анбандлінгу), тобто відокремлення діяльності з розподілу газу від діяльності з його видобування, постачання, зберігання і транспортування. Ця мета визначає побудову системних договірних відносин на ринку між його різними учасниками (як власниками газорозподільних мереж, так операторами газорозподільних мереж).

Так, Законом України «Про ринок природного газу» визначено спеціальні вимоги до оператора газорозподільної системи, який є суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) - пункт 17 статті 1 Закону.

При цьому, відповідно до статті 37 цього Закону оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.

У відповідності зі статтею 41 Закону України «Про ринок природного газу» регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу. Кодекс газорозподільних систем повинен містити такі положення: основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та механізми нагляду за їх додержанням; умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні умови приєднання нових об`єктів замовника до газорозподільної системи; правила обліку природного газу (у тому числі приладового); правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем; порядок обміну інформацією з іншими суб`єктами ринку природного газу; інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.

27. Статтею 1, частиною другою статті 3, статтею 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; кодекси систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них.

28. Тобто, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є уповноваженим державою органом, який здійснює визначення ліцензійних умов провадження господарської діяльності в сфері надання послуг з розподілу природного газу та наділена компетенцією прийняття нормативно-правових актів, які є обов`язковими для виконання учасниками ринку природного газу, діяльність яких ліцензується зазначеним державним органом.

29. На виконання вимог статті 41 Закону України «Про ринок природного газу» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановою від 30.09.2015 № 2494 затвердила Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС), який зареєстровано Міністерством юстиції України 06.11.2015 № 1379/27824. Вимоги Кодексу ГРС є обов`язковими для виконання всіма операторами газорозподільних систем, як складова частина умов їх ліцензійної діяльності, що також визначено Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16.02.2017 № 201 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу», якою визначено обов`язкові ліцензійні умови для провадження господарської діяльності як із транспортування природного газу, так з розподілу природного газу.

30. Згідно з пунктом 2 розділу ІІІ «Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи» Кодексу ГРС власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

31. Наведене вище положення нормативного акту свідчить, що передбачено виключний перелік трьох видів договорів, які є обов`язкові для укладення між власником газорозподільної системи та оператором газорозподільної системи, або договір відчуження газопроводу. Також, є обов`язковим дотримання форми таких договорів, яка визначена у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

32. Тобто, сторони спору у даній справі зобов`язані укласти один із договорів, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ «Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи» Кодексу ГРС, як такий, що вимагається законом.

33. Але, зважаючи на положення частин 6-8 статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт», судова колегія відзначає, що законодавцем обмежено свободу укладення договорів щодо належного ПАТ «НАК «Нафтогаз України» майна та заборонено відчуження основних фондів ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та передачу їх з балансу на баланс, крім випадків такої передачі бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває у державній власності України чи створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100% акцій та часток яких перебуває у державній власності України, а також заборонено продаж основних фондів ПАТ «НАК «Нафтогаз України», її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються в процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, без погодження з Кабінетом Міністрів України.

Тому, з урахуванням наведеного вище, варіантом обов`язкового укладення договору між ПАТ «НАК «Нафтогаз України», як власником газопроводу, що є предметом переддоговірного спору в даній справі, та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз», як оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 розділу ІІІ «Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи» Кодексу ГРС є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин четвертої-п`ятої статті 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт», які визначають імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб`єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються.

34. Викладене вище свідчить про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій проаналізованих вище норм матеріального права.

35. Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 925/916/17.

36. При цьому слід зауважити, що у справі №925/916/17 розглядався спір за позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» до оператора газорозподільчих мереж про визнання договору укладеним, на відміну від цієї справи, де позивачем виступає оператор газорозподільчих мереж, а відповідачем - ПАТ «НАК «Нафтогаз України», що на думку колегії суддів, не впливає докорінно на правову кваліфікацію відносин, а лише свідчить про непослідовність позиції ПАТ «НАК «Нафтогаз України» щодо врегулювання правовідносин з приводу використання газорозподільних мереж.

37. Оскільки у цій справі заявлена позовна вимога про визнання укладеним договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціальних нормативних вимог (статті 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт» та пункту 2 розділу ІІІ «Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи» Кодексу ГРС), це надає можливість укладення такого договору в судовому порядку відповідно до частин сьомої-восьмої статті 181 та статті 179 ГК України за наявності спору щодо окремих умов договору.

38. У відповідності з положеннями статей 86, 236 ГПК України вирішення спору у цій справі має відбуватися з дослідженням, аналізом і оцінкою усіх спірних умов договору, чого не було зроблено місцевим господарським судом та не виправлено судом апеляційної інстанції - судами першої та апеляційної інстанцій запропоновані умови договору експлуатації та протоколу розбіжностей між сторонами до договору взагалі не аналізувалися та не оцінювалися.

39. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, у цій справі спір вирішено при недостатньому дослідженні фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, та ненаданні наведеним вище доводам сторін відповідної правової оцінки, що є порушенням вимог процесуального законодавства, зокрема, статей 86, 236 ГПК України.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

40. Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги, скасування оскаржених судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати наведене, повно й об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності, надати оцінку доводам і запереченням усіх учасників справи, проаналізувати розбіжності між сторонами стосовно умов договору, та з дотриманням принципів господарського судочинства, визначених статтею 2 ГПК України, зокрема, диспозитивності та пропорційності, що має особливе значення при розгляді цього спору у світлі практики ЄСПЛ щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на можливість отримання однією з сторін комерційної вигоди/виконання спеціальних обов`язків/співвідношення відповідних тарифів з витратами по експлуатації та обслуговуванню спірного газопроводу, дійти висновку про необхідність задоволення чи відмову в позові у даній справі.

В. Висновки щодо застосування норми права

41. Оскільки у цій справі заявлена позовна вимога про визнання укладеним договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціальних нормативних вимог (статті 9 Закону України «Про трубопровідний транспорт» та пункту 2 розділу ІІІ «Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи» Кодексу ГРС), це надає можливість укладення такого договору в судовому порядку відповідно до частин сьомої-восьмої статті 181 та статті 179 ГК України за наявності спору щодо окремих умов договору. У такому випадку суду слід дослідити, проаналізувати і оцінити усі спірні умови договору та вирішити спір відповідно до вимог закону.

Г. Розподіл судових витрат

42. Виходячи з приписів статті 129 ГПК України, суд вирішує питання про розподіл судових витрат у разі, якщо справа вирішується по суті. У випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Таким чином, оскільки постановою Верховного Суду у цій справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, то в цьому випадку касаційним судом справа по суті не вирішувалась, а тому і відсутні підстави для розподілу судових витрат.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 315 ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» (змінена назва Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз») задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2018 у справі № 910/3160/18 скасувати, а справу № 910/3106/18 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Г. Пєсков

Судді О.М. Баранець

В.Я. Погребняк