Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 912/193/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2019 (у складі Орєшкіна Е.В. - головуючого, суддів Широбокова Л.П., Подобєд І.М.) та на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 06.04.2018 (суддя Вавренюк Л.С.),

за позовом Фермерського господарства Сироти Олександра Федоровича

до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області

про визнання поновленим договору та укладеною додаткової угоди

за участю:

позивача: 1) Ковальчук О.М. (керівник), 2) Майнард Н.О. (адвокат)

відповідач: Шуба Я.С. (довіреність),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Фермерське господарство Сироти Олександра Федоровича (далі - позивач) просило визнати поновленим договір оренди земельної ділянки від 05.03.2012 (далі-договір), який укладено між ним та Онуфріївською районною державною адміністрацією Кіровоградської області (орендодавець), на той самий строк та на тих самих умовах, та визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, у редакції, запропонованій позивачем.

Позовні вимоги мотивовано наявністю обставин для поновлення договору на підставі положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 06.04.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2019, позов задоволено частково, визнано поновленим договір на той самий строк і на тих самих умовах, визнано укладеною додаткову угоду до договору у відповідній редакції, з урахуванням змін внесених судом у пункти 1 та 3, в іншій частині позову відмовлено, стягнуто з відповідача 20 000,00 грн. понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач, спираючись на низку судових рішень, посилався на те, що переважне право позивача на укладення договору оренди землі не було порушено, оскільки до закінчення строку дії договору позивач не надав проект додаткової угоди та після закінчення строку дії договору відповідач в межах місячного строку заперечував у поновленні договору на новий строк. Також відповідач зазначає, що позивач не довів належного виконання обов'язків за договором оренди щодо своєчасного внесення орендної плати.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 05.03.2012 між орендодавцем та позивачем (орендар) було укладено договір, за умовами якого, орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 26,8073 га, кадастровий номер 3524681300:02:000:9039, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за межами населених пунктів на землях резервного фонду на території Деріївської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, строком на п'ять років.

Пунктом 8 договору передбачено, що після закінчення його дії, орендар має право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово про намір продовжити його дію.

22.11.2012 вказаний договір був зареєстрований у встановленому законом порядку.

Суди встановили, що 01.08.2017 листом-повідомленням позивач звернувся до відповідача, до якого додав проект додаткової угоди, та просив поновити договір оренди на той же строк та на тих же умовах, що визначені договором, шляхом укладення додаткової угоди до нього, але відповідач у встановлений законодавством строк відповіді не надав.

Листом-повідомленням від 22.12.2017 позивач вдруге звернувся до відповідача з проханням поновити договір на той же строк та на тих самих умовах, додавши до листа проект додаткової угоди.

Також встановлено, що листом від 15.08.2017 № Ф-15853/0-11000/0/6-17 відповідач запропонував позивачу звернутися у встановлений строк, визначений договором, та подати документи відповідно до вимог законодавства, оскільки договір дійсний до 22.11.2017. При цьому жодних заперечень або погодження істотних умов договору, які викладені позивачем у проекті додаткової угоди, відповідач не висловив.

Суди встановили, що листом від 28.11.2017 № 27-11-0.332-10542/2-17 (далі-Лист), який був отриманий позивачем 25.01.2018, після спливу одного місяця закінчення строку дії договору, відповідач повідомив позивача про те, що прийнято рішення щодо заперечення у поновленні договору, у зв'язку з чим направлено акт приймання-передачі земельної ділянки для підписання орендарем.

Крім того встановлено, що у листі від 18.01.2018 № Ф-24447/0-123/0/17-18 відповідач вказував на те, що у Листі було висловлено заперечення щодо поновлення договору, тому договір є таким, що припинив свою дію, що виключає підстави для укладення додаткової угоди в порядку, визначеному частинами 6-8 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Суди встановили, що внаслідок змін у законодавстві орендодавець був замінений на відповідача у додатковій угоді до договору, що не є зміною умов договору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору, а Лист позивач отримав після спливу одного місяця закінчення договору, а також відповідач зволікає в укладенні додаткової угоди до договору, яка має бути укладена у місячний термін, тому наявні підстави для поновлення договору на умовах запропонованих позивачем згідно приписів частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", з урахуванням внесених судом змін до пунктів 1 та 3 додаткової угоди до договору.

Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні виходячи із наступного.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до приписів статті 33 Закону України "Про оренду землі", по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (ч.1). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч.2). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч.3). При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч.4). Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч.5). У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності) (ч.6). Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу (ч.7). Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку (ч.8). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч.11).

Таким чином стаття 33 цього Закону фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

При цьому у першому випадку, за яким орендар, який має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк, і який має намір скористатися таким переважним правом, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. І у цьому випадку поновлення договору оренди землі здійснюється на підставі додаткової угоди, проект якої орендар додає до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі. При цьому при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін, що вбачається із приписів частин 1-4 вказаної статті.

У другому ж випадку не встановлюється обов'язку для орендаря, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі, а визначається, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1-5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов'язані одна з іншою.

У разі встановлення обставин дотримання орендарем процедури і строків звернення до орендодавця із повідомленням про намір поновити договір оренди землі та невиконання орендодавцем установленого частиною 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" обов'язку у місячний термін розглянути надісланий орендарем лист-повідомлення поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду погоджується з правовими позиціями, які викладені у зазначених постановах Верховного Суду, та не вбачає правових підстав відступати від них.

Судами встановлено, що відповідач упродовж місяця після отримання листа-повідомлення позивача про намір продовжити дію договору не розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, не вчинив дії щодо узгодження з орендарем істотних умов договору при його поновленні на новий строк.

За встановлених судами обставин щодо належного виконання орендарем обов'язків за договором, своєчасного звернення до відповідача із листом-повідомленням про поновлення договору з наданням проекту додаткової угоди, відповідач порушив право позивача на встановлений законом порядок розгляду питання про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору.

За вказаних обставин суди надавши оцінку усім правовідносинам сторін правильно встановили факт порушення відповідачем місячного терміну для повідомлення орендареві про прийняте рішення.

Разом з цим, позов заявлено за правовою конструкцією частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв'язку з належним виконанням договору оренди землі.

Повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", як помилково визначився суд першої інстанції, не вимагається.

Відсутність такого заперечення, як уже зазначалося, може мати прояв у "мовчазній згоді".

З підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах.

Суди встановили, що позивач протягом строку дії договору та після його закінчення продовжував користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату за неї, і упродовж місяця після закінчення строку дії договору заперечень від орендодавця не надходило.

Тому висновки судів про підставність заявлених позивачем вимог та їх відповідність правовій конструкції частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" визнаються правомірними.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 923/1145/16, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.

За таких обставин висновки судів про часткове задоволення позову, є законними та обґрунтованими.

Відповідач вказаних висновків суду не спростував.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскаржених судових рішень.

Доводи відповідача, які викладені у касаційній скарзі зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Відповідно до приписів статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на відповідача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області залишити без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі Господарського суду Кіровоградської області №912/193/18, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов