Історія справи

Ухвала КГС ВП від 31.01.2019 року у справі №910/21071/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/21071/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 (суддя Удалова О.Г.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 (головуючий суддя: Мальченко А.О., судді: Дикунська С.Я., Жук Г.А.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1. Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача -2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Астрая",

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна,

За участю представників сторін:

прокуратури -Клюге Л.М. -прокурор відділу,

позивача - Безносик А.О. -представник ,

відповідача 1- Фещенко В.В. -представник,

відповідача 2- не з'явився,

третьої особи на стороні позивача -Григоренко І.В. -представник,

третьої особи на стороні відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватбудсервіс» про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 71 цілісного майнового комплексу державного комунального підприємства побутового обслуговування ремонтно-відстійного пункту № 1 (надалі - ЦМК ДКП ПО РВП-1) за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, укладеного 26.10.2001 між представництвом Фонду державного майна України у Харківському районі м. Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласпі» (надалі - ТОВ «Ласпі»); витребування від відповідача-2 у комунальну власність в особі Київської міської ради цілісного майнового комплексу: будівлі літ. Е площею 25,30 кв. м., літ. Д площею 27.10 кв. м., літ. Г площею 177,10 кв.м на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № 2а-11684/11/2670, скасовано наказ представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва від 26.10.2001 № 26-1/01, на підставі якого був укладений спірний договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001, тому прокурор стверджував, що спірний ЦМК вибув з комунальної власності з порушенням вимог законодавства про приватизацію.

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 залучено до участі у розгляді справи третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву .

4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Астрая».

5. Відповідач 2, в свою чергу, проти позову заперечував, вказуючи на те, що набув право власності на спірний об'єкт нерухомого майна правомірно, у спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними. Крім того, відповідач-2 просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

6. Відповідач 1 також проти позову заперечував та посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, закріплену у Постанові Пленуму «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009, зазначив, що відповідачем у справі має бути сторона спірного правочину, а оскільки Департамент не був стороною оспорюваного договору купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001, то він не є належним відповідачем у даній справі.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

7. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21071/17 позов задоволено в повному обсязі, визнано недійсним договір купівлі-продажу № 71 цілісного майнового комплексу, укладений 26.10.2001 між представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва та ТОВ «Ласпі»; витребувано від ТОВ «Приватбудсервіс» в комунальну власність, в особі Київської міської ради, цілісний майновий комплекс: будівлі літ. Е площею 25,30 кв. м., літ. Д площею 27,10 кв. м., літ. Г площею 177,10 кв. м. на Набережно-Печерській дорозі, 8 у м. Києві; стягнуто з ТОВ «Приватбудсервіс» на користь Прокуратури міста Києва витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 750,00 грн.

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21071/17 залишено без змін.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

9. 22.01.2019 (згідно з реєстраційним штампом) Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" безпосередньо до Касаційного господарського суду подано касаційну скаргу на Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 у справі № 910/21071/17.

10. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.01.2019 року у справі №910/21071/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

11. Ухвалою Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 910/21071/17 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" залишено без руху до 04.03.2019 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не сплачено судовий збір у встановленому законом розмірі, тому заявнику необхідно надати докази вартості спірного майна для встановлення розміру судового збору при зверненні з касаційною скаргою, та на підставі частини 3 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки наведені у заяві про поновлення строку підстави причин пропуску строку визнані неповажними, встановлено ТОВ "Приватбудсервіс" строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс", 18.02.2019, звернувшись до Касаційного господарського суду, надало докази вартості спірного майна (договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007 № 1257), також надало заяву про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2018, в якій зазначило, що 04.01.2019 представнику скаржника копія оскаржуваної постанови була вручена під розписку за його заявою, тому рекомендованим листом вказана копія постанови не надсилалася.

Крім того скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 у справі № 910/21071/17 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

12. Ухвалою Верховного Суду від 20.02.2019 витребувано матеріали справи №910/21071/17 з Господарського суду міста Києва, оскільки за відсутності матеріалів справи №910/21071/17, неможливо дійти обґрунтованого висновку щодо поважності причин пропуску скаржником строку на касаційне оскарження.

11.03.2019 до Верховного Суду надійшли матеріали справи №910/21071/17.

13. Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2019 було поновлено скаржнику строк для подання касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" та її розгляд призначено на 18.04.2019. Крім того клопотання скаржника про зупинення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 у справі № 910/21071/17 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку задоволено, зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 у справі № 910/21071/17 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

14. В судове засідання з'явилися прокурор, представники позивача, відповідача 1 та третьої особи на стороні позивача. Прокурор просив просить суд залишити скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, судові рішення залишити без змін. Представник відповідача 1 просив суд залишити судові рішення без змін, а скаргу без задоволення. Представник третьої особи на стороні позивача просив суд відхилити касаційну скаргу, судові рішення залишити без змін. Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду касаційної скарги.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

15. У касаційній скарзі відповідач 2 просить скасувати судові рішення, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник (відповідач 2) зазначає, що судами було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесені незаконні рішення.

Зокрема, скаржник зазначає, що він є добросовісним набувачем, який придбав за відплатним правочином (договором купівлі-продажу) спірний цілісний майновий комплекс, тому в даному випадку неможливо застосування ст. 388 ЦК України.

При цьому скаржник вказує, що договір за яким він придбав спірне майно є чинний.

Також с посиланням на постанови Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, від 22.12.2018 у справі №910/4715/16, від 15.05.2018 у справі №916/2073/17 та справі №916/2403/16, зазначає про те, що Верховним судом вже надано правовий висновок що до позовних вимог про витребування майна на підставі ст. ст. 377 та 388 ЦК України строку позовної давності застосовується загальний строк позовної давності у три роки.

Вказує, що суди не взяли висновки Верховного Суду до уваги та не застосували строк позовної давності, який був заявлений відповідачем 2.

Вважає, що слід відмовити прокурору саме на підставі пропуску останнім строку позовної давності, оскільки стверджує, що прокурор знав, як і знала Київська міська рада про своє порушене право на протязі 13 років, оскільки у 2003 року прокурор міста Києва вже звертався в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації з позовом до ТОВ "Ласпі" про визнання недійсним договір купівлі-продажу від 26.01.2001, а в квітні 2005 році в справу вступила Київська міська рада в якості третьої особи на стороні позивача. Отже і прокуратура, і Київська міська рада знали про своє порушене право понад 10 років тому, а з даним позовом звернувся прокурор лише у листопаді 2017 року.

З огляду на викладене, скаржник вважає, що він набув право власності на спірне майно и у встановленому законом порядку.

16 . Від прокуратури міста Києва надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить суд залишити скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Від відповідача 1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить суд залишити судові рішення без змін, а скаргу без задоволення.

17. Від позивача та третіх осіб відзиви на касаційну скаргу не надійшли.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

18. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, рішенням № 2 від 26.06.2001 Харківська районна в м. Києві рада включила ЦМК ДКП ПО РВП-1, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8 до затвердженого переліку об'єктів, дозволених до приватизації (а.с. 16-17, т. 1).

19. На виконання зазначеного рішення представництво ФДМУ у Харківському районі м. Києва своїм наказом № 10/01 від 27.06.2001 затвердило спосіб приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1 шляхом продажу на комерційному конкурсі (а.с. 18, т. 1).

20. Умови комерційного конкурсу з приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1 були визначені 14.09.2001 на засіданні конкурсної комісії (протокол № 1) та затверджені представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва (а.с. 20-21, т. 1).

21. Наказом начальника регіонального відділення ФДМУ по м. Києву № 531 від 11.10.2001 зобов'язано представництво ФДМУ у Харківському районі м. Києва у строк не пізніше 15.10.2001 призупинити всі дії по приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1 у зв'язку зі змінами меж адміністративних районів м. Києва (а.с. 23, т. 1).

22. Разом з тим, 18.10.2001 було проведено засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 (протокол № 2), на якому прийнято рішення про продовження проведення конкурсу та направлення звернення до прокуратури району про перевірку законності наказу про призупинення приватизації вказаного об'єкта (а.с. 24-25, т. 1).

23. Наказом представництва ФДМУ у Харківському районі № 26-1/01 від 26.10.2001 було затверджено протокол № 4 засідання конкурсної комісії від 25.10.2001, визначено остаточного переможця конкурсу з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 - ТОВ «Ласпі» та затверджено ціну продажу 310 000,00 грн (а.с. 28-29, т. 1).

24. На підставі прийнятих рішень, 26.10.2001 між представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва (у тексті договору - продавець) та ТОВ «Ласпі» (у тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу ЦМК ДКППО РВП-1 (Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8), зареєстрований представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва за № 71 (надалі - оспорюваний договір).

Згідно умов оспорюваного договору (п.п. 1.1 ,1.2, 1.4) продавець продав у власність покупця ЦМК ДКППО РВП-1 за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, а покупець купив вказаний ЦМК і зобов'язався сплатити ціну, що становить 310 000,00 грн. Відчужується майно: автопідйомник - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка - 1 од., пантон-бон - 1 од., нестаціонарний будинок охоронця - 2 од., нестаціонарний будинок адміністрації - 1 од., комп'ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат - 1 од., бензопилка «Алтай» - 1 од., котел - 1 од. Право власності переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

Оспорюваний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кириленко Л.В. та зареєстровано Харківською районною державною адміністрацією м. Києва 26.10.2001 за реєстраційним №0122-194.

25. У подальшому, як встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 у справі №910/3175/17, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2018 та набрало законної сили, 08.02.2007 між ТОВ «Ласпі» (у тексті договору - продавець) та ТОВ «Астрая» (у тексті договору - покупець) укладено договір купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим №№ 354, 355, за яким було передано у власність покупця цілісний майновий комплекс «Ремонтно-відстійний пункт № 1», розташований за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8.

26. У свою чергу, 12.04.2007 між ТОВ «Астрая» (у тексті договору - продавець) та ТОВ «Приватбудсервіс» (у тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим № 1257, на підставі якого відповідач-2 - ТОВ «Приватбудсервіс» набув у власність спірне нерухоме майно (а.с. 40-42, т. 1).

Відповідно до акту прийому-передачі № 1 від 12.04.2007 продавець передав, а покупець прийняв у власність цілісний майновий комплекс, що розташований за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, у складі: автопідйомник ЗІЛ-157 - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка «Листвица» - 1 од., пантон-бон - 1 од., будинок охоронця - 2 од., будинок адміністрації - 1 од., комп'ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат «Побутовий» - 1 од., бензопилка «Алтай» - 1 од., котел ТДК-16 - 1 од.

27. 03.09.2010 між ТОВ «Астрая» та ТОВ «Приватбудсервіс» укладено договір про внесення змін до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. за реєстровим № 1850 та проведено його державну реєстрацію (а.с. 43, т. 1).

Згідно з умовами вказаного договору про внесення змін, пункт 1.1 договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 12.04.2007 викладено у новій редакції: «Продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у власність підприємство - цілісний (або єдиний) майновий комплекс, що розташований за адресою: м. Київ-14, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі. Відчужується майно: автопідйомник - 1 од., бони причальні - 74 од., друкарська машинка - 1 од., пантон-бон - 1 од., будинок охоронця - 2 (дві) будівлі (літера Е, площею 25,3 кв. м., два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер; літера Д, площею 27,1 кв. м., два поверхи, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер); будинок адміністрації - 1 (одна) будівля (літера Г, площею 177,1 кв. м., один поверх, фундамент - бетон, стіни - цегляні, покрівля - шифер), комп'ютер EC 1841 - 1 од., акумулятор - 1 од., огорожа території - 103 м, зварювальний апарат - 1 од., бензопилка «Алтай» - 1 од., котел - 1 од.».

Відповідно до інформаційної довідки з реєстру прав власності на нерухоме майно №104637103 від 22.11.2017 цілісний майновий комплекс: будівлі літ. Е пл. 25,30 кв.м., літ. Д пл. 27,10 кв.м., літ. Г пл. 177,10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8, належить на праві приватної власності ТОВ «Приватбудсервіс» (а.с. 50-51, т. 1).

При цьому, рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2013 у справі №5011-74/6329-2012 встановлено ідентичність ознак цілісного майнового комплексу, який вибув з комунальної власності, майну, право власності на яке зареєстровано за відповідачем-2 на даний час.

28. Вищим адміністративним судом України прийнято постанову у справі №К/9991/41701/12 (№ 2а-11684/11/2670) за позовом прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до РВ ФДМУ в м. Києві, ТОВ «Ласпі», Дарницької районної у м. Києві ради та Фонду приватизації комунального майна Печерського районну м. Києва про визнання недійсним наказу представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва №26-1/01 від 26.10.2001 та укладеного на його підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, а також про зобов'язання ТОВ «Ласпі» повернути Дарницькій районній у м. Києві раді ЦМК ДКП ПО РВП-1, якою скасовано наказ представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва №26-1/01 від 26.10.2001 «Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1».

Під час розгляду справи № К/9991/41701/12 Вищим адміністративним судом України серед іншого встановлено, що наказом начальника РВ ФДМУ по м.Києву було зобов'язано представництво ФДМУ у Харківському районі м. Києва призупинити всі дії по приватизації ЦМК ДКП ПО РВП-1, проте останнє не виконало зазначених вимог, що свідчить про порушення представництвом пунктів 1, 2 Постанови № 412 (Положення про представництво ФДМУ у районі, місті).

Крім того, при вирішенні вищевказаної адміністративної справи колегією суддів було взято до уваги, що відповідно до ст. 14 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну.

Також, Вищим адміністративним судом України під час розгляду справи №К/9991/41701/12 встановлено, що відповідно до протоколу від 25.10.2001 засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 попереднім переможцем конкурсу оголошено ПП «Укрпродсервіс», при умові надання гарантії по сплаті запропонованої ціни.

Відповідно до протоколу № 4 від 25.10.2001 додаткового засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1, у зв'язку з відмовою попереднього заявника надати гарантії сплати запропонованих коштів, остаточним переможцем конкурсу оголошено ТОВ «Ласпі». Водночас, незважаючи на ту обставину, що ПП «Укрпродсервіс» запропонувало вищу ціну, ніж ТОВ «Ласпі», остаточним переможцем конкурсу визначено ТОВ «Ласпі» з посиланням на те, що ПП «Укрпродсервіс» не надало гарантій по сплаті запропонованої ціни.

На підставі викладеного, Вищим адміністративним судом України, вказано, що вимога конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 щодо надання ПП «Укрпродсервіс» гарантій по сплаті запропонованої ціни не узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 16 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», відповідно до якої право встановлювати додаткові умови участі покупців в аукціоні, конкурсі, що не суперечить цілям і змісту цього Закону, мають ФДМУ, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві Ради.

З огляду на викладене, за висновком Вищого адміністративного суду України у справі №К/9991/41701/12 наказ представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва від 26.10.2001 № 26-1/01 «Про затвердження остаточного переможця комерційного конкурсу з продажу ЦМК ДКППО РВП-1» прийнято з порушенням законодавства.

29. Прокурор звертаючись з даним позовом до суду посилається на постанову Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № 2а-11684/11/2670, якою скасовано наказ представництва ФДМУ у Харківському районі м. Києва від 26.10.2001 № 26-1/01, на підставі якого був укладений спірний договір купівлі-продажу № 71 від 26.10.2001, та стверджує, що спірний ЦМК вибув з комунальної власності з порушенням вимог законодавства про приватизацію.

VІ. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

30. Місцевий господарський суд задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги прокурора вказав про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено з порушенням приписів законодавства, чинного на момент його укладення, внаслідок порушення представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва встановленого законодавством порядку приватизації, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання вказаного договору недійсним є обґрунтованою.

Також судом встановлені порушення визначеного законодавством порядку приватизації, тому місцевий суд дійшов висновку про відсутність належної волі на вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади міста Києва, у зв'язку з чим визнав правомірним звернення прокурора з позовом до добросовісного набувача про витребування майна, а вказану вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому, суд зазначив, що правовідносини, пов'язані з вибуттям спірного об'єкта нерухомого майна із комунальної власності, становлять суспільний публічний інтерес; з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності ТОВ «Приватбудсервіс» критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

Щодо заяви відповідача-2 про застосування наслідків спливу строків позовної давності суд першої інстанції зазначив, що положення про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України не застосовуються, оскільки право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника; враховуючи, що заявлена в межах даної справи позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу обґрунтована тим, що наказ, на підставі якого було укладено вказаний спірний правочин, скасований постановою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі №К/9991/41701/12, суд дійшов висновку, що передбачені чинним законодавством наслідки спливу строків позовної давності у вигляді відмови у задоволенні позову не можуть бути застосовані і порушене право підлягає захисту.

31. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду та залишив зазначене рішення без змін.

VІІ. Позиція Верховного Суду

32. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

33. Відповідно до п.3 ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України:

"Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом."

В постановах Верховного Суду України по справах №3-1515гс16 від 15 березня 2017 року, №3-1533гс16 від 25 січня 2017 року, №3-1058гс16 від 23 листопада 2016 року, №3-604гс16 від 5 жовтня 2016 року, викладено наступне:

"Власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина 3 статті 388 ЦК).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК.

У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у даній справі є договір купівлі-продажу від 29 жовтня 2010 року, права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів".

34. Отже, для вірного застосування п.3 ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України в даному випадку необхідно встановити:

1. Хто саме був власником майна або особою, якій він передав майно у володіння, на момент такого вибуття вказаного майна поза волею наведених осіб.

2. Яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі зазначених осіб.

35. Так суд першої інстанції вказав, що:

«Територіальна громада міста Києва, як власник спірного об'єкта нерухомого майна, делегує Київській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

У даному випадку належне волевиявлення територіальної громади полягало б у проведенні конкурсу з продажу спірного ЦМК відповідно до вимог закону.

Таким чином, з огляду на встановлені судом порушення визначеного законодавством порядку приватизації, відсутні підстави стверджувати про наявність належної волі на вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади міста Києва, отже, звернення прокурора з позовом до добросовісного набувача про витребування майна у відповідності до ст. 388 Цивільного кодексу України є правомірним.»

36. В свою чергу, суд апеляційної інстанції вказав, що:

«Водночас, як правильно встановлено місцевим господарським судом, спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності без належного волевиявлення територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради з порушенням порядку, встановленого законодавством у сфері приватизації.

З огляду на встановлені судом порушення визначеного законодавством порядку приватизації, відсутні підстави стверджувати про наявність належної волі власника, повноваження якого в даному випадку здійснювали органи приватизації, на продаж спірного майна шляхом комерційного конкурсу та укладення договору купівлі-продажу, та вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади міста Києва, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звернення прокурора з позовом до ТОВ «Приватбудсервіс», як добросовісного набувача, у відповідності до ст. 388 ЦК України є правомірним.»

37. Разом з тим, судами попередніх інстанцій не надано жодної оцінки доводам відповідача 2, що фактично підставою позову визначено не факт вибуття спірного майна з володіння власника поза його волею, як саме вимагається п.3 ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України, а порушення визначеного законодавством порядку приватизації, яка здійснювалася державним органом приватизації, а саме представництвом ФДМУ у Харківському районі м. Києва, і який не є власником цього майна, що не відповідає вимогам наведеної статті.

В свою чергу, воля власника на вибуття цього майна була виявлена рішенням №2 від 26.06.2001 Харківської районної в м. Києві ради, яким включено ЦМК ДКП ПО РВП-1, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Печерська дорога, 8 до затвердженого переліку об'єктів, дозволених до приватизації (а.с. 16-17, т. 1), і яке, за доводами відповідача 2, не скасоване та не визнане недійсним до цього моменту.

38. З іншої сторони поза увагою та оцінкою судів залишилися доводи прокурора та позивача, що рішенням Київської міської ради від 27.04.2001 № 280/1257 «Про межі нових адміністративних районів м. Києва та організаційні заходи по проведенню адміністративно-територіальної реформи» здійснено реорганізацію районів в м.Києві, в тому числі ліквідований Харківський район м. Києва, а його територія була розподілена між Дарницьким, Голосіївським та Печерським районами м.Києва.

Згідно з описом нових меж адміністративних районів міста Києва ЦМК був віднесений до меж Печерського району м. Києва.

Саме у зв'язку з реорганізацією районів, наказом РВ ФДМУ по м. Києву від 11.10.2001 № 531 призупинено продаж ЦМК та зобов'язано представництво фонду відмінити проведення конкурсу з продажу спірного майна. Іншим наказом РВ ФДМУ по м. Києву від 15.10.2001 за № 26/01 зобов'язано представництво фонду призупинити приватизацію.

39. Також, судами було вказано, що Вищим адміністративним судом України під час розгляду справи № К/9991/41701/12 встановлено, що відповідно до протоколу від 25.10.2001 засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 попереднім переможцем конкурсу оголошено ПП «Укрпродсервіс», при умові надання гарантії по сплаті запропонованої ціни.

Відповідно до протоколу № 4 від 25.10.2001 додаткового засідання конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1, у зв'язку з відмовою попереднього заявника надати гарантії сплати запропонованих коштів, остаточним переможцем конкурсу оголошено ТОВ «Ласпі». Водночас, незважаючи на ту обставину, що ПП «Укрпродсервіс» запропонувало вищу ціну, ніж ТОВ «Ласпі», остаточним переможцем конкурсу визначено ТОВ «Ласпі» з посиланням на те, що ПП «Укрпродсервіс» не надало гарантій по сплаті запропонованої ціни.

На підставі викладеного, Вищим адміністративним судом України вказано, що вимога конкурсної комісії з продажу ЦМК ДКП ПО РВП-1 щодо надання ПП «Укрпродсервіс» гарантій по сплаті запропонованої ціни не узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 16 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», відповідно до якої право встановлювати додаткові умови участі покупців в аукціоні, конкурсі, що не суперечить цілям і змісту цього Закону, мають ФДМУ, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві Ради.

40. З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду доходить висновку, що судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано оцінки доводам учасників справи та представленим ним доказам, та, відповідно, не встановлено:

- хто саме виконував функції власника (розпорядника) спірного майна з моменту прийняття Харківською районною в м. Києві радою вищевказаного рішення №2 від 26.06.2001 і до моменту укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 26.10.2001: Харківська районна у м. Києві рада, Печерська районна у м. Києві рада чи безпосередньо Київська міська рада;

- хто і в якому порядку мав саме як власник давати дозвіл на приватизацію спірного майна станом на момент прийняття вищевказаного рішення №2 від 26.06.2001, чи була на вказаний момент повноважною на прийняття такого рішення саме Харківська районна в м. Києві рада та чи є, відповідно, вказане її рішення саме згодою власника на вибуття спірного майна;

- чи змінювався цей власник (розпорядник) в зазначений період, коли саме та на якій підставі;

- які нормативно-правові та фактичні підстави свідчать, що державні органи приватизації в даному випадку здійснювали повноваження саме власника і саме комунального майна;

- що саме стало підставою прийняття наказу РВ ФДМУ по м. Києву від 11.10.2001 № 531 щодо призупинення продажу ЦМК та зобов'язання представництва фонду відмінити проведення конкурсу з продажу спірного майна, а також наказу РВ ФДМУ по м. Києву від 15.10.2001 за № 26/01, яким зобов'язано представництво фонду призупинити приватизацію, зокрема, чи діяв він за власною ініціативою та з яких обставин чи підстав, чи з підстав можливої зміни волі безпосередньо власника (розпорядника) спірного майна;

- чи дійсно мав місце факт зміни чи встановлення додаткових умов участі покупців у конкурсі у вигляді вимог надання гарантії сплати запропонованих коштів, якщо так - хто мав давати дозвіл на такі зміну чи доповнення, і чи може таке порушення бути визнане саме вибуттям майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

41. Що стосується доводів скаржника про застосування строку позовної давності слід вказати наступне.

Місцевий та апеляційний суди погодилися з доводами заступника прокурора міста Києва та позивача - Київської міської ради, які стверджували, що строк позовної давності для заявлених ними позовних вимог не сплив, оскільки вважали, що можливість та підстави для звернення до суду з даним позовом з'явились лише після скасування постановою Вищого адміністративного суду України від 27.11.2014 у справі № К/9991/41701/12 наказу представництва ФДМУ у Харківському районі міста Києва № 26-1/01від 26.10.2001.

42. В свою чергу, відповідач 2 вказував, що як прокурор, так і Київська міська рада знали про своє порушене право на протязі 13 років, оскільки у 2003 році прокурор міста Києва вже звертався в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації з позовом до ТОВ "Ласпі" про визнання недійсним договір купівлі-продажу від 26.01.2001, а в квітні 2005 році в справу вступила Київська міська рада в якості третьої особи на стороні позивача. Отже і прокуратура, і Київська міська рада знали про своє порушене право понад 10 років тому, а з даним позовом звернувся прокурор лише у листопаді 2017 року.

Проте, судами попередніх інстанцій не викладено в оскаржуваних судових рішеннях дослідження та оцінки даних доводів відповідача 2 та взагалі не встановлено, коли та з яким результатом були розглянуті вищевказані вимоги прокурора про визнання недійсним договір купівлі-продажу від 26.01.2001, чи межах вказаної справи Київська міська рада пред'являла самостійні вимоги на предмет спору, якщо так - коли та з яким результатом були розглянуті зазначені вимоги, та, як наслідок, яким чином дані обставини впливають чи не впливають на обрахування строків позовної давності в даній справі.

43. Крім того, судами було застосовано позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 26.04.2016 та постанові Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, згідно з якою положення про позовну давність до позовних вимог про витребування майна у порядку ст. 388 ЦК України не застосовуються, оскільки право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16 викладені такі правові висновки:

« 62. Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові цього суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (провадження № 3-604гс16) за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс Строй" про витребування майна, положення законодавства про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 Цивільного кодексу України не застосовуються.

63. Натомість постановою Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17 за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_12, треті особи: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, про витребування майна, суд зазначив, що до позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки. При цьому за вимогами статті 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов'язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Така ж правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 916/2073/17 та у справі № 916/2403/16.

64. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками суду касаційної інстанції та висновком викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17 щодо застосування інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються статтею 388 Цивільного кодексу України.

65. Отже, Господарський суд Закарпатської області та Львівський апеляційний господарський суд дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для витребування майна від відповідача, як добросовісного набувача у відповідності до положень статті 388 Цивільного кодексу України, та відмову у позові за наслідками спливу позовної давності за заявленими вимогами."

Аналогічний правовий висновок щодо застосування інституту позовної давності до правовідносин, що регулюються статтею 388 Цивільного кодексу України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 по справі № 372/1036/15-ц.

44. В свою чергу, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

45. Згідно з ч.ч.1,2,5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи."

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014:

"Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року)."

46. Згідно з п.2 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду."

Відповідно до п.1 ч.3 ст.310 Господарського процесуального кодексу України:

"Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази."

47. На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс", скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

48. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 310, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватбудсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 у справі №910/21071/17 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції .

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський