Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.06.2019 року у справі №916/1337/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/1337/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Вронська Г. О., Студенець В. І.,

за участю секретаря Низенко В. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Заступника прокурора Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Волкова Р. В.

від 17.12.2018

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Поліщук Л. В., Бєляновського В. В., Богатиря К. В.

від 25.04.2019

за позовом Першого заступника керівника Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорномор'є плюс"

про стягнення заборгованості в сумі 2 640 491,28 грн

за участю представників:

від позивача: не з? явилися.

від відповідача: не з? явилися.

прокурора: Косенко Д. В.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

28.06.2018 року Перший заступник керівника Комінтернівської місцевої прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорномор'є плюс", в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорномор'є плюс" заборгованість за договором про пайову участь від 10.08.2006 року у сумі 2 640 491,28 грн, а також відшкодувати прокуратурі за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за умовами договору від 02.06.2017 № 2 відповідач станом на 01.05.2018 мав внести на рахунок Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області 2 649 016,88 грн коштів пайової участі, проте перерахував лише 8 525,32 грн, тобто відповідач не виконав у повному обсязі взятих на себе за договором зобов'язань.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

Між Красносільською сільською радою Комінтернівського району та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чорномор'є плюс" було укладено договір на право забудови від 10.08.2006, предметом якого є надання забудовнику (відповідач) права забудови земельної ділянки, у межах відводу за адресою: с. Іллічівка, вул.

Паустовського, строком до ІV-го кварталу 2010 року для здійснення будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків, об'єктів соціально-культурного призначення й комплексного благоустрою прилеглої території.

02.06.2017 між Красносільською сільською радою Лиманського району Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чорномор'є плюс" (Замовник) було укладено угоду про викладення договору на право забудови від 10.08.2006 в новій редакції, згідно з якою договір носить назву договір №2 про пайову участь замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області.

У пункті 1.1. договору №2 замовник зобов'язався прийняти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Красносільської сільської ради та перерахувати на спеціальний рахунок цільового фонду розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Красносільської сільської ради грошові кошти на пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Красносільської сільської ради у розмірі, що становить 4 (чотири) відсотки, що дорівнює 3 248 525,32 грн від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, яка визначена проектною документацією, та затверджена в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 2.1. договору №2 замовник зобов'язується перерахувати (однією сумою або частинами за календарним планом) кошти, зазначені в розділі І договору в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію у строк до 01.07.2018 на рахунок цільового фонду Красносільської сільської ради.

Згідно з додатком №1 до договору №2 розрахунок величини пайової участі замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області здійснено на підставі затвердженої в установленому порядку проектної документації. Відповідно до пункту 3 додатку №1 згідно із затвердженою проектною документацією загальна кошторисна вартість об'єкта будівництва становить 81 213 133,00 грн. Пунктом 4 визначено, що розмір пайового внеску складає 4 (чотири) відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта в сумі 3 248 525,32 грн.

У додатку №2 до договору №2 визначено графік оплати коштів пайової участі замовників у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області. Відповідно до пункту 1 додатку №2 визначено, що оплату буде здійснено в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію у розмірах та у строки наведені у цьому пункті.

Згідно з довідкою Управління Державної казначейської служби України у Лиманському районі Одеської області від 26.04.2018 №399, від Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорномор'є Плюс" до бюджету Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області надійшло 8 525,32 грн.

Відповідно до частини 5 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Частиною 5 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.

Згідно з технічними умовами від 24.11.2015 №15/01-03-52 на теплопостачання житлових будівель №2,3 (по ген. плану в будівництві №42) в с. Іллічівка, Комінтернівського району Одеської області, відповідачем здійснено будівництво теплової мережі поза межами земельної ділянки.

Вартість робіт з будівництва цієї інженерної мережі становить 3 034 334,98 грн.

Для будівництва тепломережі між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чорномор'є Плюс" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Капор" (підрядник) було укладено договір підряду від 01.12.2017 №12/17-п.

За умовами договору замовник доручає, а підрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання підрядних робіт з прокладки теплової мережі до житлових будинків № 2,3 (по генплану в будівництві № 42) в селі Іллічівка, Комінтернівського району Одеської області.

Відповідно до пункту 8 цього договору договірна ціна є твердою і складає 3 034
334,98 грн.

Згідно з додатком №1 до договору підряду від 01.12.2017 №12/17-п сторонами погоджено графік виконання робіт, згідно з яким підрядник розпочинає виконання робіт потягом 5 календарних днів з моменту підписання договору та закінчує
31.10.2018.

На виконання цього договору підрядником було виконано роботи з прокладання теплової мережі, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт за липень 2018 року. Загальна вартість робіт за актом та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2018 року становить 3 034
334,98 грн.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капор" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чорномор'є Плюс" було підписано акт про приймання в експлуатацію трубопроводу від 16 травня 2018 року в присутності представника Комунального підприємства "Теплопостачання м. Одеси".

Довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю "Капор", яка надана Товариству з обмеженою відповідальністю "Чорномор'є плюс", підтверджено, що відповідно до умов Договору №12/17-п від 01.12.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Капор" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чорномор'є плюс" на будівництво теплової мережі до житлових будинків №2,3 (по генплану будівництва №42) в селі Іллічівка Лиманського району Одеської області, вартість робіт сплачено в повному обсязі в сумі 3 034 334,98 грн, в тому числі, 2 469

830,96 грн - будівельні роботи з прокладки інженерних мереж поза межами земельної ділянки.

У технічних умовах на теплопостачання житлових будівель № 2,3 (по генплану в будівництві № 42) в с. Іллічівка Комінтернівського району Одеської області, виданих Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси", у пункті 13 вказано, що проект теплопостачання повинен відповідати ДБН А.2.2-3-2014 "Состав, порядок разработки согласования и утверждения проектной документации для строительства".

Відповідно до пункту 6 технічних умов, які були видані відповідачу Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси", будівництво теплових мереж здійснюється від точки підключення, яка належить Комунальному підприємству "Теплопостачання міста Одеси" (ТК 1802) та в подальшому прокладається до точки, яка визначається - 1802/1.

У зв'язку з будівництвом жилих будівель №42 в с. Ілічівка Комінтернівського району Одеської області та необхідністю їх підключення до мереж теплопостачання Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" відповідачем замовлено робочий проект (12/РП-2015-ТС) "Прокладка теплової мережі до житлових будівель №2,3 (по ген. плану в будівництві №42) в с. Іллічівка Комінтернівського району Одеської області, який виконаний інженером-проектувальником Домусчі О. С.

Вартість будівельних робіт поза межами земельної ділянки також підтверджується локальним кошторисом на будівельні роботи №2-1-1 на прокладення теплової мережі (за межами ділянки) до жилих будівель №2,3 (по ген. плану №42) в с. Іллічівка Комінтернівського району Одеської області (за межами ділянки) на суму 2 469
830,96 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чорномор'є плюс" звернулося до Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області із заявою про перерахунок розміру пайової участі від 21.06.2018 за вих. №28 (отримано
04.07.2018), з якої вбачається пропозиція відповідача:

- укласти договір (угоду) про внесення змін до договору №2, встановивши розмір пайової участі Товариства з обмеженою відповідальністю "Чорномор'є плюс" у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області у сумі 51 640,32 грн. ;

- прийняти у комунальну власність теплову мережу, збудовану Товариством з обмеженою відповідальністю "Чорномор'є плюс" поза межами земельної ділянки.

Відповідачем було також направлено позивачу листа від 08.08.2018 за вих. №34 (отримано позивачем 08.08.2018), згідно з яким уточнено, що заявник просить встановити розмір пайової участі у сумі 214 190,34 грн. До цієї заяви додано (у копіях): довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за липень 2018 року; акт прийому виконаних будівельних робіт за липень 2018 року; договірна ціна на будівництво прокладки теплової мережі до житлових будівель №2,3; договір підряду від 01.12.2017 №12/17-п; підсумкова вартість ресурсів; локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1; підсумкова звітність до локального кошторису №2-1-1; квитанції про оплату послуг.

Листом, якого позивач отримав 09.08.2018, направлено у додаток до вказаних заяв копію технічних умов на теплопостачання жилих будинків №2,3 від 24.11.2015 року №15/01-03-52, квитанції на оплату робіт.

Листом від 15.08.2018 року за вих. №36, якого отримав позивач 15.08.2018, відповідач направив також копії: паспорту теплової мережі від 16.05.2018, акта про прийом в експлуатацію трубопроводу від 16.05.2018; акта на приховані роботи з укладання трубопроводів теплової мережі від 14.05.2018; акта на розбивку траси теплових мереж від 05.03.2018; акта на промивку (продування) трубопроводу від
14.05.2018, акта на гідравлічне випробування трубопроводу від 14.05.2018 в с. Іллічівка Лиманський район, квитанції про оплату робіт.

Відповідні листи були отримані Красносільською сільською радою Лиманського району Одеської області, про що свідчить відмітка на цих листах, що свідчить, що відповідач не ігнорував та вчиняв дії з метою врегулювання з позивачем розміру пайової участі у розвитку інфраструктури села.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Господарський суд Одеської області рішенням від 17.12.2018 у справі №916/1337/18 закрив провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення 199 000,00

грн та відмовив у задоволенні позову у частині вимог про стягнення 2 441 491,28
грн.

Рішення суду мотивовано необхідністю зменшити розмір пайової участі відповідача відповідно до прямої імперативної норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що висловлена у Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", на суму 2 469 830,96 грн. У зв'язку зі зменшенням суми боргу на означену суму, частковою оплатою відповідачем за спірним договором, а також частково помилковим розрахунком позовних вимог, у задоволенні позову у частині вимог про стягнення 2 441 491,28 грн. відмовлено.

Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 25.04.2019 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що при поданні позовної заяви прокурор визначив суму заборгованості з урахуванням сум, які мали бути сплачені до
01.05.2018 включно та за виключенням сплаченої суми у розмірі 8 525,32 грн, а саме 2 640 491,28 грн.

В ході розгляду справи відповідачем було частково сплачено заборгованість і до матеріалів справи було надано квитанцію від 17.08.2018 року №0.0.1111468735.1 на підтвердження сплати 199 000,00 грн.

У зв'язку з добровільною сплатою відповідачем 199 000,00 грн пайової участі, судом першої інстанції було правомірно закрито провадження в частині позовних вимог у сумі 199 000,00 грн, оскільки предмет спору на означену суму вже відсутній між сторонами.

У той же час суд першої інстанції помилково вирахував з суми позову 299 754,22
грн, які мали бути сплачені до 01.06.2018 та 299 754,22 грн, які мали бути сплачені до 01.07.2018, так як прокурор просив стягнути заборгованість, яка виникла станом на 01.05.2018 включно, однак дане порушення не призвело до прийняття невірного рішення у справі, висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2 469 830,96 грн є правомірним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Заступник прокурора Одеської області звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 у справі № 916/1337/18, у якій просив їх скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначив, що судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема частини 5 статті 30, статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статтей 610, 612 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, та порушенням норм процесуального права - статтей 99, 236 Господарського процесуального кодексу України, ~law28~.

Зокрема зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для зменшення розміру пайової участі відповідача на суму 2 469
830,96 грн відповідно до положень частини 5 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" без попереднього внесення змін до умов договору про пайову участь. Порядок внесення змін до договору врегульовано статтею 188 Господарського кодексу України.

Також вказує на помилковість висновків про те, що визначена відповідачем вартість будівельних робіт інженерних мереж поза межами земельної ділянки є підтвердженою, так як зазначені мережі у комунальну власність територіальної громади не передані, Красносільська сільська рада проектної та кошторисної документації не погоджувала.

Зазначає, що звернення відповідача до Красносільської сільської ради про перерахунок розміру його пайової участі відбулося 08.08.2018, тобто після подання позову.

Вважає, що суди помилково посилались на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03.04.2018 у справі № 904/9051/15, оскільки предметом позову у цій справі були вимоги підприємства до Ради про визнання умов договору частково виконаними.

У даній справі предметом позову є вимога про стягнення заборгованості за договором, зміни до умов якого не вносились, при цьому зустрічної вимоги про зменшення суми заборгованості чи про визнання зобов'язання частково виконаним відповідачем на заявлялось.

Інші учасники справи правом подати відзив на касаційну скаргу не скористались, що не перешкоджає перегляду судових рішень.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо наявності підстав для представництва

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII).

Системне тлумачення положень частин 3, 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Враховуючи наведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, касаційна інстанція зазначає, що перевірка наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема, обставин дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, здійснюється судом першої інстанції після отримання позову.

Невиконання прокурором цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що перевірка обставин наявності у прокурора підстав для здійснення представництва інтересів держави в особі Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області у цій справі судом першої інстанцій не здійснювалась, і суд апеляційної інстанції допущених судом першої інстанції порушень процесуального закону не усунув.

Щодо суті касаційної скарги

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Згідно з частиною 1 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до частиною 1 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до частин 2, 3, 5 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Таким чином, положеннями статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено зобов'язання замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті), що має відбуватись згідно з Порядком залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, затвердженим органом місцевого самоврядування відповідно до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до частин 8 та 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.

Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами укладено договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області № 2 від 02.06.2017. У додатку № 1 до договору сторони погодили, що згідно із затвердженою проектною документацією загальна кошторисна вартість об'єкта будівництва становить 81 213 133,00 грн, розмір пайового внеску складає 4 (чотири) відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта в сумі 3 248 525,32 грн.

У додатку № 2 до договору сторони погодили графік оплати коштів пайової участі замовників, відповідач погодився, що оплата з договором буде здійснена в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію у такому розмірі та у строки: до 01.08.2017 - 200 000,00 грн, до 01.09.2017 - 250 000,00 грн, до
01.10.2017 - 250 000,00 грн, до 01.11.2017 - 250 000,00 грн, до 01.12.2017 - 250

000,00 грн, до 01.01.2018 - 250 000,00 грн, до 01.02.2018 - 299 754,22 грн, до
01.03.2018 - 299 754,22 грн, до 01.04.2018 - 299 754,22 грн, до 01.05.2018 - 299
754,22 грн, до 01.06.2018 - 299 754,22 грн, до 01.07.2018 - 299 754,22 грн, а всього 3 248 525,32 грн. Договір є чинним, не розривався та не змінювався.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статті 509 Цивільного кодексу України.

За змістом частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов'язання. Це означає, що права та обов'язки сторін, які становлять зміст зобов'язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.

Згідно з частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що взяті на себе зобов'язання за договором про оплату коштів пайової участі замовників відповідач не виконав.

Станом на 01.05.2018 у відповідача виник обов'язок внести на рахунок Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області 2 649 016,88
грн коштів пайової участі, проте фактично ним перераховано лише 8 525,32 грн, що стало підставою для звернення прокурора з даним позовом.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено імперативну норму щодо зменшення розміру пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури, будівництво яких поза межами його земельної ділянки є необхідним за технічними умовами, а тому заявлена до стягнення сума має бути зменшена на підтверджену відповідачем вартість теплової мережі збудованої поза межами земельної ділянки відведеної для будівництва житлового будинку у с. Іллічівка Комінтернівського району Одеської області. Зазначили, що таке застосування норм права відповідає правовій позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 904/9051/15.

Водночас колегія суддів вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на постанову Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 904/9051/15, оскільки під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Предметом спору у справі у справі № 904/9051/15 є вимога Приватного підприємства "Люкс Сервіс Дніпро" до Дніпровської міської ради про визнання умов договору частково виконаними, у той час як у справі № 916/1337/18 предметом спору є вимога прокурора в інтересах держави в особі відповідної місцевої ради про стягнення з забудовника заборгованості зі сплати пайових внесків у розмірі визначеному договором.

Крім того, суди попередніх інстанцій, відмовляючи прокурору в позові про стягнення з відповідача на користь сільської ради заборгованості по сплаті пайових внесків за договором №2 від 02.06.2017 в розмірі 2 640 491,28 грн, яка виникла станом на 01.05.2018, з підстав передбачених частиною 5 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", не обґрунтували яким чином надані відповідачем довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за липень 2018 року та акт прийому виконаних будівельних робіт за липень 2018 року впливають на обов'язок відповідача сплатити відповідні суми пайового внеску у період з 01.08.2017 до 01.05.2018.

Також судами попередніх інстанцій, виходячи з положень статті 204 Цивільного кодексу України, не надано оцінки правомірності дій відповідача щодо невиконання умов договору №2 від 02.06.2017 про сплату пайових внесків відповідно до затвердженого графіку у зв'язку з прокладанням ним теплових мереж поза межами земельної ділянки відведеної для будівництва житлового будинку, без внесення відповідних змін до договору.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що місцевий господарський суд, розглядаючи спір в межах цієї справи, не встановив у судовому процесі всіх обставин справи, зокрема щодо наявності необхідних правових умов для виникнення у відповідача права на зменшення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту за спірний період, а суд апеляційної інстанцій цієї помилки не виправив.

При цьому судами попередніх інстанцій не враховано правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 911/2646/18 та від
11.07.2018 у справі № 914/1996/17, відповідно до якої відповідач після закінчення відповідних робіт не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення відшкодування різниці вартості понесених витрат та розміру пайової участі, в межах якого доводити, що ці будівництво та витрати є саме будівництвом та витратами в розумінні частини 5 статті 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", на які підлягає зменшенню розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а також їх розмір.

Оскільки з'ясування зазначених вище питань і встановлення відповідних обставин існування правових підстав для звернення прокурора з даним позовом, а також наявності необхідних правових умов для виникнення у відповідача права на зменшення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у спірний період є необхідними складовими для належного розгляду справи, висновок суду першої та апеляційної інстанцій по суті спору є передчасним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

З врахуванням викладеного, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій припустилися неправильного застосування приписів Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а у Верховного Суду відсутня процесуальна можливість з'ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає ухвалити нове рішення у справі, то це відповідно є підставою для їх скасування та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду господарському суду першої інстанцій слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і, залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Судові витрати

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 17.12.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 у справі № 916/1337/18 скасувати.

3. Справу № 916/1337/18 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець