ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 913/155/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Півень А.Л.;

за участю представників:

позивача - не з'явилися;

відповідача - Демидаса Д.А., Бруля А.С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Палєєва Сергія Васильовича

на рішення Господарського суду Луганської області

(суддя - Фонова О.С.)

від 11.02.2019

та постанову Східного апеляційного господарського суду

(головуючий - Медуниця О.Є., судді - Пелипенко Н.М., Мартюхіна Н.О.)

від 21.05.2019

у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Палєєва Сергія Васильовича

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз"

про стягнення 1 040 360,65 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. 03.02.2017 Фізична особа-підприємець Палєєв Сергій Васильович (надалі - ФОП Палєєв С.В.) подав позовну заяву про стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" (надалі - ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз") збитків, в розмірі вартості втраченого орендованого обладнання за ринковими цінами аналогічного обладнання у розмірі 819 328,39 грн та неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, у розмірі 221 032,26 грн за період з 27.08.2016 до 01.02.2017 відносно десяти орендованих та неповернутих вузлів обліку та за період з 27.08.2016 до 16.12.2016 відносно одинадцятого вузла.

1.2. Позовна заява обґрунтована такими обставинами:

1.2.1. 07.04.2014 між ФОП Палєєвим С.В., як орендодавцем (позивач) та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", як орендарем (відповідач) укладено договір оренди обладнання №142/01-27-14 (надалі - договір), згідно якого орендодавець зобов'язався передати орендарю, а орендар зобов'язався прийняти в тимчасове користування обладнання (майно, що орендується) згідно додатку 1 до цього Договору та сплачувати орендну плату.

1.2.2. 07.04.2014 сторонами було підписано акт прийому-передачі майна, за яким ФОП Палєєв С.В., як орендар, передав, а ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз", як орендар, прийняло у тимчасове користування обладнання - 12 одиниць вузлів обліку.

1.2.3. 10.07.2016 позивач надіслав до відповідача лист-претензію №01-16, в якому просив відповідача в строк до 01.08.2016 сплатити заборгованість за договором №142/01-27-14 від 07.04.2014, а в разі її несплати - 01.08.2016 добровільно розірвати договір оренди та повернути орендоване майно.

1.2.4. 15.08.2016 позивач повторно звернувся до відповідача з листом №03-16, в якому просив виконати вимоги, зазначені в листі-претензії та здійснити оплату за договором оренди обладнання, зазначаючи, що в разі невиконання відповідачем вимог кредитора строком до 31.08.2016, останній змушений буде звернутися з позовом до господарського суду.

1.2.5. Договір припинив свою дію 16.08.2016, оскільки листом №03-16 відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України, позивач повідомив відповідача про відмову від договору, його розірвання та повернення майна.

1.2.6. Після припинення дії договору відповідач, у строк встановлений пунктом 8.1 договору, майно не повернув.

1.2.7. 27.08.2016 та 16.12.2016 відповідач повернув позивачу два комплекти обладнання, які були демонтовані спеціалізованою організацією, без участі представника відповідача, комплекси вимірювальні роторні КВР-1.01 G250-80-1,6-0,7 зав. №00689, КВР-1.01 G160-80-1,0-0,5 зав.№00550 та пристрій переносу інформації, що засвідчується актами приймання - передачі обладнання.

1.2.8. Решту орендованого обладнання, а саме 10 вузлів обліку газу, відповідач не повернув, що стало підставою для звернення з позовом про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за час користування річчю в сумі 221 032,36 грн та збитків в розмірі ринкової вартості газового обладнання в сумі 819 328,39 грн.

1.3. Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на такі обставини:

1.3.1. Листом №01-02-61/1233 від 14.07.2016 він повідомив позивачу, що починаючи з квітня 2014 року, здійснення господарської діяльності у Луганській області стало неможливо з огляду на проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей; відповідачем вжито всіх заходів для належного виконання зобов'язань за договорами з усіма контрагентами; повідомлено про зміну свого місцезнаходження у м. Сєвєродонецьк станом на 19.12.2014; запропоновано для врегулювання спору між сторонами звернутися до товариства із оригіналами відповідних документів.

1.3.2. Після початку проведення антитерористичної операції відповідач здійснив ряд повідомлень, опублікованих у газеті Верховної Ради України "Голос України": у випуску №203 (5953) від 22.10.2014 - про перелік втрачених останнім штампів та печаток, у випуску №206 (5956) від 25.10.2014 - про обставини непереборної сили, які утворились у зв'язку з проведенням АТО та впливають на фінансово-господарську діяльність товариства, у тому числі - щодо втрати контролю над територією обслуговування, яка знаходиться під контролем бойовиків та у №14 (6018) від 28.01.2015 - про неможливість розпоряджатися нерухомим майном та документацією дозвільного, звітного та правовстановлюючого характеру.

1.3.3. Також відповідач до матеріалів справи залучив заяву від 25.09.2014 № 01-02-53/2941 про вчинення кримінального правопорушення, яка свідчить про звернення останнього до правоохоронних органів у зв'язку з захопленням підприємства та створення реальної загрози його функціонування на території м. Луганська.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Справа розглядається повторно.

2.2. У постанові Верховного Суду від 28.08.2018 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, вказав, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо можливості (неможливості) одночасного стягнення збитків в розмірі вартості втраченого орендованого обладнання і неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, викладені у судових рішеннях, є взаємовиключними, оскільки як зазначалось вище, факт знищення орендованого майна унеможливлює стягнення неустойки, у розумінні частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, та, навпаки, факт не знищення такого майна слугує підставою для стягнення неустойки до моменту повернення наймачем наймодавцю орендованого майна.

2.3. Також Верховний Суд вказав, що судами попередніх інстанцій не було досліджено належним чином питання наявності чи відсутності втрати (знищення) орендованого майна, якого саме, моменту втрати (знищення) майна та, як наслідок, питання наявності чи відсутності усіх елементів складу цивільного правопорушення і питання можливості стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

2.4. За результатами нового розгляду справи, Господарським судом Луганської області прийнято рішення від 11.02.2019, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" на користь ФОП Палєєва С.В. неустойку в сумі 14580,65 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 218,71 грн, витрати за проведення експертизи в сумі 77,34 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

2.5. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків в розмірі 819328,39 грн, суд першої інстанції вказав на те, що відповідач користувався орендованим майном на підставі договору оренди, зокрема, в період з 01.10.2014 по 16.08.2016 (дата розірвання договору). Враховуючи відсутність доказів фізичної втрати майна після розірвання договору оренди, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у неможливості повернути орендоване майно або забезпеченні доступу позивача до його демонтування та отримання, починаючи з моменту розірвання договору оренди та по теперішній час.

2.6. Суд зазначив, що факт втрати відповідачем контролю над орендованим майном внаслідок проведення АТО на відповідній частині Луганської області - не є тотожним твердженням щодо втрати або знищення майна.

2.7. Відмовляючи в задоволенні позову про стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції вказав на те, що така вимога не підлягає задоволенню лише стосовно майна, що знаходиться на непідконтрольній українській владі території, оскільки невикористання відповідачем такого майна з моменту припинення дії договору підтверджується численними повідомленнями останнього про втрату можливості володіння та користування його майном, змінення його місцезнаходження, та неможливості забезпечення державою дотримання правового режиму на відповідній території, що не залежить від волевиявлення відповідача.

2.8. У частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 14580,65 грн за неправомірне користування після припинення дії договору комплексом вимірювальним роторним КВР-1.01 G160-80-1,0-0,5 зав. №00550 з пристроєм переносу інформації, що розташовані за адресою: сел. Половинкино, Старобільського р-ну, вул. Пригородная, тобто на території, яка є підконтрольною державі, суд позов задовольнив, оскільки це майно було повернуто позивачу 16.12.2016 на підставі акту прийому-передачі, тобто після спливу строку, встановленого умовами договору, проте будь-яких доказів правомірності своєї поведінки в цій частині відповідачем не надано.

2.9. Рішення Господарського суду Луганської області від 11.02.2019 ФОП Палєєв С.В. оскаржив до суду апеляційної інстанції лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків.

2.10. Східний апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення Господарського суду Луганської області, виходив з відсутності підстав для стягнення збитків.

2.11. Суд апеляційної інстанції вказав, що доказами невикористання відповідачем спірного майна з моменту припинення дії договору є численні повідомлення останнього про втрату можливості володіння та користування його майном, змінення його місцезнаходження, та неможливості забезпечення державою дотримання правового режиму на відповідній території, що не залежить від волевиявлення відповідача.

2.12. Аргументи позивача, що обставини втрати майна встановлені в постанові Донецького апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі №913/1043/16, суд апеляційної інстанції визнав безпідставними, оскільки цим судовим рішенням встановлені лише обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині своєчасного та повного розрахунку за орендні платежі до моменту припинення дії договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ФОП Палєєв С.В. просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 11.02.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача 819 328,39 грн - збитків. З тексту касаційної скарги вбачається, що позивач погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача неустойки за користування річчю в сумі 14 580,65 грн.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема: статей 22, 526, 610, 611, 614, 623, 624, 762, 785 Цивільного кодексу України та статей 205, 218, 224, 225, 226, 285 Господарського кодексу України та процесуального права, а саме статей 86, 209, 210, 269 Господарського процесуального кодексу України.

3.3. Скаржник зазначає, що в діях відповідача наявні усі елементи складу цивільного правопорушення для покладення на нього обов'язку з виплати збитків, зокрема: 1) порушення зобов'язання, яке полягає у невиконанні відповідачем зобов'язання щодо зберігання орендованого майна; 2) збитки або втрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками, який полягає у тому, що відповідач не забезпечив виконання своїх обов'язків та допустив втрату орендованого обладнання, у зв'язку з чим позивачу були спричинені збитки; 4) вина особи, яка полягає у тому, що збитки завдані виключно порушенням господарських зобов'язань з боку ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз".

3.4. Також ФОП Палєєв С.В. стверджує, що суди попередніх інстанцій, цитуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 28.08.2018 у цій справі, не стягнули з відповідача збитки в розмірі вартості втраченого та не повернутого орендованого обладнання (майна). Заявник вказав, що втратою орендованого майна є вихід предмета з користування і неможливість в подальшому його повернення орендодавцю.

3.5. У касаційній скарзі заявник вказує, що у відповідача була можливість вивезення і забезпечення збереження орендованого майна із території непідконтрольній українській владі, проте ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" не вчинив жодних дій для своєчасного повернення обладнання.

3.6. ФОП Палєєв С.В. стверджує, що судами не взято до уваги та не досліджено обставин, встановлених рішеннями судів у справах № 913/1043/16 та № 913/312/17, що набрали законної сили та мають значення для правильного вирішення цієї справи.

3.7. 08.07.2019 ПАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення. Відповідач вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

4.1. Відповідно до статті 285 Господарського кодексу України, орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.

4.2. Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

4.3. Відповідно до сталої судової практики для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність наступного юридичного складу: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

4.4. Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

4.5. Частиною 4 статті 2 Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях" передбачено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

4.6. З огляду на те, що позивач не довів в судах попередніх інстанцій факт втрати (знищення) відповідачем орендованого майна та судами встановлено відсутність вини відповідача щодо неповернення орендованого майна позивачу або забезпечення доступу для його демонтування, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що відсутність всіх елементів складу цивільного правопорушення виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

4.7. Такий висновок судів зроблений з дотриманням норм процесуального права та ґрунтується на правильному застосування норм матеріального права.

4.8. Доводи заявника, що у діях відповідача наявні усі елементи складу цивільного правопорушення для покладення на нього обов'язку з виплати збитків судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати ті обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові та не здійснює переоцінку оцінених судами доказів у відповідності до вимог частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою касаційна інстанція, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.9. Доводи скаржника про те, що обставини, встановлені судами у справах № 913/1043/16 та № 913/312/17, мають преюдиційне значення та є обов'язковими для справи № 913/155/17, не знайшли свого підтвердження, оскільки у цих рішеннях не було встановлено обставин, які б підтверджували втрату майна після припинення дії договору. В судових рішеннях у справі № 913/312/17 встановлені обставини щодо відсутності підстав для визнання договору оренди обладнання №142/01-27-14 від 07.04.2014 недійсним, у справі № 913/1043/16 - щодо наявності підстав для стягнення орендної плати, 3% річних та інфляційних втрат, у зв'язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання.

4.10. Твердження заявника, що судами попередніх інстанцій не враховано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові у цій справі, та безпідставно відмовлено у стягненні з відповідача збитків, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки, як було зазначено Верховним Судом в постанові від 28.08.2018, для стягнення збитків є важливим факт знищення орендованого майна та наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення. Тобто, під втратою майна розуміється фактичне його знищення та неможливість відновлення в майбутньому, а не вихід майна з користування орендаря.

4.11. Доводи щодо можливості у відповідача збереження та вивезення орендованого майна судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

5. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.2. Верховний Суд вважає висновки Господарського суду Луганської області та Східного апеляційного господарського суду обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника у касаційній скарзі висновків суду попередніх інстанцій не спростовують.

5.3. З огляду на викладене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень в частині відмови в стягненні збитків в сумі 819 328,39 грн - без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6. Розподіл судових витрат

6.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Палєєва Сергія Васильовича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Луганської області від 11.02.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2019 у справі № 913/155/17 в частині відмови в стягненні збитків в сумі 819 328,39 грн - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Н. Губенко

О. Кролевець