ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 906/374/17

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця"

представник позивача - Гачак І. О.

відповідач - Державне підприємство "Городницьке лісове господарство"

представник відповідача - не з'явився

третя особа - Закарпатська митниця ДФС

представник третьої особи - не з'явився

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" на рішення Господарського суду Житомирської області від 12.07.2017 (Суддя Машевська О. П.) та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.11.2017 (головуючий суддя - Саврій В. А., судді Тимошенко О. М., Дужич С. П.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" до Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Закарпатської митниці ДФС про стягнення 1149823,72 грн.,

Короткий зміст позовних вимог

1. 25.04.2017 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" (далі - Позивач) звернулось з позовом до Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" (далі - Відповідач), третя особа - Закарпатська митниця ДФС (далі - Третя особа), про стягнення нарахованих платежів за час затримки вагонів в сумі 1149823,72 грн.

Позовна заява мотивована тим, що у травні 2016 року Відповідачем відправлено зі станції Ногоград-Волинський Південно-Західної залізниці вагони № 60021797, 65487985, 66713983, 65399479, 68804558 з вантажем "деревина паливна", відправки № 493890, 497438, 497933, 499186, 401356. Вказані вагони простоювали на станціях Львівської залізниці до 27.10.2016. Під час здійснення працівниками Третьої особи митного оформлення вантажу, що перевозився в цих вагонах, Позивач на виконання заявок Третьої особи здійснював їх переміщення із ст. Батьово на ст. Чоп для митного догляду, здійснював зважування вантажу у цих вагонах, 20.10.2016 вагони було відправлено до ст. Чоп для вивантаження вантажу через складання протоколу про порушення митних правил. Таким чином, на підставі статей 22, 28, 31, 32 Угоди про міжнародне вантажне сполучення (далі - Угода), статей 218, 338 Митного кодексу України (далі - МК України) Позивачу в будь-якому випадку повинні бути відшкодовані витрати, пов'язані із здійсненням розвантажувальних, навантажувальних, перевантажувальних та інших операцій, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. 12.07.2017 Господарський суд Житомирської області вирішив позов задовольнити. Стягнути з Відповідача на користь Позивача 1149823,72 грн. нарахованих платежів за час затримки вагонів. Відстрочити виконання рішення суду до 31.10.2017. Вказане рішення залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 09.11.2017.

Прийняті у справі судові рішення мотивовані тим, що дії відділу митного оформлення № 4 (Батаєво) митного поста "Залізничний" щодо зупинки вагонів Відповідача є митними формальностями, відповідно до пункту 29 частини 1 статті 4 МК України, на які розповсюджується обов'язок власників товару або уповноважених ними осіб щодо оплати операцій, здійснених під час проведення митного контролю на залізничному транспорті, незалежно від факту виявлення незаконного переміщення товару під час здійснення такого контролю, оскільки такий обов'язок визначений положеннями чинного законодавства, які мають бути застосовані до спірних правовідносин. Дії повноважних осіб Третьої особи щодо надання вказівок залізниці з маневрування складом поїздів з однієї станції на іншу, з метою вчинення дій, необхідних для митного огляду товарів поза пунктами пропуску через державний кордон або в місцях, визначених керівником органу доходів і зборів за погодженням з керівниками залізничної станції та органу охорони державного кордону України. Тому стягнення коштів за користування вагонами, зберігання вантажу, виконання маневрування, огляду/переогляду вантажу та іншої роботи можливе не тільки за умови наявності попередньої згоди вантажовласника на вчинення таких дій, а й у інших випадках, передбачених законом, у тому числі у випадку проведення митного контролю та митного оформлення товарів. Суди дійшли висновку про підставність заявлених позовних вимог, що підтверджені наявними в матеріалах справи доказами щодо розміру додаткових витрат залізниці через затримку вагонів для проведення митного огляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. 28.11.2017 Відповідач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 12.07.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.11.2017, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

4. 19.03.2018 Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5. Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги жодного доводу, аргументу та доказу Відповідача, оскільки не наведено будь-яких мотивів щодо їх відхилення або ж спростування у визначений законом спосіб, що свідчить про повне ігнорування судами доречних аргументів Відповідача та є порушенням норм процесуального права, а саме частини 1 статті 43, частини 1 статті 47, частини 2 статті 82, пунктів 2, 3 частини 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що призвело до неповного з'ясування всіх фактичних обставин справи, а також статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" щодо ігнорування судами доречних аргументів сторони - Відповідача.

6. Судами встановлено, що в даному конкретному випадку митний контроль здійснено на підставі статей 338, 325 МК України та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України № 467 від 23.05.2012, що вбачається з тексту заявок митниці, а відтак до спірних правовідносин мали застосовуватися норми статей 325, 338 МК України, які й регулювали проведення дій та операцій Позивачем, у зв'язку з чим і пред'явлено позов до суду.

7. В цьому випадку стаття 218 МК України регулює питання, хто має платити за проведені Позивачем відповідні операції, її дія та застосування вичерпується моментом (періодом) проведення цих операцій і не розповсюджується на відшкодування чи оплату уже проведених Залізницею за свій рахунок операцій, адже потім, після проведення залізницею за свій рахунок відповідних операцій, у неї виникає право вимоги на оплату чи відшкодування уже проведених за свій рахунок та/або понесених нею витрат за проведення відповідних операцій. Оскільки судами встановлено, що залізницею уже проведені відповідні операції, слід застосовувати норми частин 1, 2 статті 325, частини 5 статті 338 МК України, а саме витрати на проведення митних операцій, за якими огляд (переогляд) товарів відшкодовується органом, з ініціативи якого вони проводилися; у разі невиявлення в результаті проведення операцій порушення законодавства України і у разі невиявлення в результаті проведення огляду (переогляду) факту незаконного переміщення товарів, то повністю виключається (не передбачено чинним законодавством) відшкодування власником товару (вантажовідправником) витрат на уже проведені за свій рахунок залізницею операцій огляду (переогляду). У зв'язку з наведеним прийняті у справі судові рішення є незаконним та підлягають скасуванню, оскільки при їх прийнятті неправильно застосовано до фактично встановлених обставин спірних правовідносин норми статті 218 МК України, замість тих, які мали бути застосовані, а саме частина 2 статті 325 та частина 5 статті 338 МК України.

8. Суди попередніх інстанцій не обґрунтували належними та допустимими доказами, а саме не перевірили належним чином дотримання Позивачем Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113 (далі - Правила) за відсутності наказу по затримку залізничних вагонів Відповідача, відомість плати за користування вагонами, пам'ятки про подавання/збирання вагонів, накопичувальних карток; повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, акт про затримку вагонів; доказів щодо як самого повідомлення, так і доказів про повідомлення Відповідача про затримку залізничних вагонів, а також не надано розрахунок плати за користування за кожний вагон, відомості плати за користування вагонами (контейнерами) та акти загальної форми, які б були також підписані і представником вантажовласника, як це вимагають Правила, тому оскаржувані судові рішення є незаконним та необґрунтованими без оцінки належних доказів як того вимагають норми статей 33, 34 ГПК України.

9. Враховуючи вимоги статті 34 ГПК України, акти загальної форми, надані Позивачем, не можуть вважатися допустимим доказом, що підтверджує затримку вагонів та вимоги Позивача про стягнення суми за користування вагонами. Суд на підтвердження або спростування доводів вантажовідправника щодо відсутності його вини у затримці вагонів не навів правової оцінки долученим до матеріалів справи актам загальної форми щодо їх непідписання зі сторони Відповідача, відповідно до вимог частини 2 статті 34 ГПК України на предмет належності та допустимості доказів, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.

10. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не здійснили повного та всебічного дослідження доказів на підтвердження фактів щодо проведення Позивачем маневрових робіт, робіт із затримки та зберігання вантажу, так і підстав для їх проведення, Позивач не довів самих причин затримки вагонів Відповідача, які безпосередньо залежать від вантажовласника, внаслідок чого були ухвалені незаконні рішення.

11. Зберігання товару Відповідача проводилось з моменту фактичного затримання вагонів, що є порушенням статті 46 Статуту залізниць України, однак в даному випадку затримка вагонів сталася не з вини Позивача, митні органи не виявили жодних порушень при догляді та зважуванні вантажу, митне оформлення відбулося до відправки вантажу, а тому відсутні підстави для стягнення нарахованих платежів за час затримки вагонів.

12. Подією, яка стала підставою для подання позову, є сама затримка вагонів Відповідача, а тому строк позовної давності належить рахувати не від акта загальної форми про закінчення затримки вагонів, а від актів загальної форми про затримку вагонів, що вказано і в рішенні суду першої інстанції. Разом з цим згідно із статтею 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані до суду за місцем знаходження Відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний строк обчислюється: б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову. Однак, всупереч вимогам статті 32 ГПК України, статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суди попередніх інстанцій не встановили наявності чи відсутності поважних причин пропуску строку позовної давності та дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

13. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій не навели розрахунків, з яких виходили при вирішенні спору, взявши до уваги лише доводи Позивача, а висновки судів є необґрунтованими та прийняті з порушенням вимог статті 43 ГПК України без дослідження усіх обставин справи в їх сукупності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

14. Скаржник у касаційній скарзі посилається на ті обставини, що вже були досліджені Верховним Судом та Вищим господарським судом України в аналогічних справах, а тому його посилання на положення статті 338 МК України є безпідставними, оскільки як свідчить судова практика у даних правовідносинах зазначена норма не застосовується.

15. Згідно з вимогами статті 267 ЦК України позовна давність застосовується тільки на підставі заяви, зробленою стороною у справі. Заява про сплив строку позовної давності зроблена будь-якою іншою особою, в тому числі й учасником судового процесу, крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності. Однак Відповідач такої заяви не подавав, а заява Третьої особи задоволенню не підлягає.

16. Апеляційною інстанцією встановлено, що кожен окремий акт загальної форми, які складались під час проведення митного огляду вантажу, не є самостійною підставою для подання позову, тобто право звернення у залізниці виникло не 17.05.2016, а 28.10.2016, коли вантаж митницею було вивантажено.

Позиція Верховного Суду

17. Відповідно до частини 3 статті 318 МК України митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. За приписами частини 2 статті 325 МК України у встановлених цим Кодексом випадках органи доходів і зборів з власної ініціативи або з ініціативи правоохоронних органів мають право у письмовій формі вимагати від осіб, які переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України, проведення операцій, передбачених частиною першою цієї статті. У такому разі витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються органом, з ініціативи якого вони проводилися. Якщо в результаті проведення таких операцій виявлено порушення законодавства України, витрати на проведення зазначених операцій відшкодовуються власником товарів, транспортних засобів комерційного призначення або уповноваженими ними особами. Поряд з цим згідно з вимогами частини 5 статті 338 МК України крім випадків, зазначених у частинах другій - четвертій цієї статті, огляд (переогляд) товарів, транспортних засобів комерційного призначення може проводитися за наявності достатніх підстав вважати, що переміщення цих товарів, транспортних засобів через митний кордон України здійснюється поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю, у тому числі в разі отримання відповідної офіційної інформації від правоохоронних органів. Вичерпний перелік відповідних підстав визначається Кабінетом Міністрів України. З метою проведення огляду (переогляду) товарів посадові особи органів доходів і зборів самостійно вживають заходів, передбачених цим Кодексом, на всій митній території України, включаючи зупинення транспортних засобів для проведення їх огляду (переогляду), в межах контрольованого прикордонного району та прикордонної смуги. Такий огляд (переогляд) проводиться за рахунок органу, з ініціативи або на підставі інформації якого прийнято рішення про його проведення. Якщо в результаті проведення огляду (переогляду) виявлено факт незаконного переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, витрати, пов'язані з проведенням огляду (переогляду), відшкодовуються власником зазначених товарів, транспортних засобів або уповноваженою ним особою.

Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що витрати на виконання зазначених операцій, пов'язаних із здійсненням митного огляду, зокрема щодо навантаження, вивантаження, перевантаження, проведення огляду (переогляду) вантажу тощо, підлягають відшкодуванню органом з ініціативи якого вони проводилися, а у разі, якщо в результаті проведення зазначених операцій виявлено порушення законодавства України витрати, пов'язані з проведенням цих операцій відшкодовуються власником вантажу (вантажовідправником). Водночас, за вимогами частини 2 статті 218 МК України, яка регулює здійснення контролю на залізничному транспорті, розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, проводяться підприємствами залізниці за рахунок власників товарів або уповноважених ними осіб. Таким чином розвантажувальні, навантажувальні, перевантажувальні та інші операції, необхідні для здійснення митного огляду, включають також операції, визначені статтями 325, 338 МК України, здійснюються залізницею, а витрати на проведення таких операцій підлягають відшкодуванню останній власником такого вантажу, транспортного засобу або уповноваженою ним особою.

При цьому Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 03.04.2018 у справі № 911/4080/16, згідно з якою системний аналіз положень Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, статей 218, 338 МК України, статей 119, 121 Статуту залізниць України, пунктів 2, 3, 8, 10-13, 15, 16 Правил користування вагонами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 11 від 25.02.1999, пунктів 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 свідчить про те, що вартість проведених залізницею розвантажувальних, навантажувальних та перевантажувальних робіт, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, має в будь-якому випадку оплачуватися вантажовласниками (вантажовідправниками) незалежно від того, чи виявлено митницею факт незаконного переміщення товару під час здійснення митного контролю.

Враховуючи наведене, Суд відхиляє посилання Скаржника (пункт 11) на те, що затримка вагонів сталась не з вини Відповідача, а митні органи не виявили жодних порушень, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення нарахованих платежів за час затримки вагонів. Таким чином у правовідносинах щодо відшкодування залізниці додаткових витрат, пов'язаних з необхідністю проведення митного огляду, враховуючи, що такі витрати виникли з незалежних від перевізника причин, відшкодування витрат має здійснюватись власниками вантажу з огляду на приписи наведених законодавчих норм, у зв'язку з чим Суд відхиляє доводи Скаржника (пункти 6, 7) щодо безпідставності застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 218 МК України та незастосування положень частини 2 статті 325, частини 5 статті 338 МК України.

Водночас, враховуючи імперативні приписи частини 2 статті 325, частини 5 статті 338 МК України у разі відсутності встановлення в результаті проведення митних процедур порушення вимог законодавства України витрати вантажовідправника (власника вантажу) на їх проведення підлягають відшкодуванню органом, за ініціативою якого проведено вказані операції, що мало наслідком затримання вантажу та спричинило збитки власнику цього вантажу (вантажовідправнику), зокрема додаткові витрати на послуги перевізника, пов'язані з виконанням передбачених зазначеними нормами дій, пов'язаних з проведенням митних операцій.

При цьому згідно з пунктом 21 статті 4 МК України митна процедура - зумовлені метою переміщення товарів через митний кордон України сукупність митних формальностей та порядок їх виконання. Судами мотивовано зазначено, що статтею 121 Статуту залізниць України та пунктом 16 Правил визначені підстави для звільнення вантажовідправника, вантажоотримувача від плати за користування вагонами і контейнерами, до яких віднесено: 1) стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під'їзних коліях, а також стихійне лихо або аварія на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; 2) подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність; 3) затримка прийняття залізницею вагонів, які пред'явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. Здійснення митних процедур не внесене до цього переліку та не є підставою для звільнення вантажовідправника від плати за користування вагонами та контейнерами, а існування передбачених законодавством підстав для звільнення вантажовласника (Відповідача) від плати за користування вагонами у спірних правовідносинах судами попередніх інстанцій не встановлено.

18. Суд вважає необґрунтованими доводи Скаржника (пункт 9) щодо того, що акти загальної форми не є доказом на підтвердження затримки вагонів відповідно до вимог статті 34 ГПК України, оскільки не підписані зі сторони Відповідача враховуючи, що вирішення питання про оцінку доказів не входить у межі повноважень Суду щодо розгляду справи в касаційному порядку, як і перевірка посилань Скаржника на недоведеність обставин справи (пункт 10). Разом з цим відповідно до частин 1, 2, 4 статті 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Частиною 1 ст. 26 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів, засвідчуються актами. Відповідно до пункту 4.10 Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури в міжнародному залізничному сполученні, і працівників залізниць України, затвердженої спільним наказом Державної митної служби України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 18.09.2008 № 1019/1143 (далі - Інструкція), у разі надходження на прикордонну передавальну станцію товарів (вантажів), щодо яких є потреба проведення митного огляду (переогляду), посадова особа митниці призначення здійснює необхідні митні процедури відповідно до законодавства України. У разі надходження на прикордонну передавальну станцію товарів (вантажів) з порушенням вимог цієї Інструкції або товарів (вантажів), щодо яких є потреба провести митний огляд (переогляд), посадова особа митниці призначення в накладній під найменуванням товарів (вантажів) учиняє запис "Пропуск заборонено" і зазначає підставу для прийняття такого рішення. Запис завіряється підписом і відбитком штампа "Під митним контролем" цієї посадової особи, і документи повертаються працівникові станції. Про затримку товарів (вантажів) складається акт загальної форми, у якому зазначається час початку й закінчення проведення митного огляду (переогляду) і який підписується особами, що брали участь у проведенні цього огляду (переогляду) (п. 4.11 Інструкції).

19. Доводи Скаржника (пункт 8) спростовуються встановленими судами істотними обставинами справи, яким надана належна правова оцінка у сукупності. Суд вважає непідтвердженими та необґрунтованими посилання Скаржника (пункти 5, 13) з огляду на те, що перевірка розрахунків та правильності визначення сум, пред'явлених позивачем до стягнення, не є компетенцією суду касаційної інстанції, а судами попередніх інстанцій за наслідками розгляду даної справи було встановлено, що заявлена до стягнення сума платежів за затримку вагонів визначена правильно відповідно до вимог чинного законодавства, що визначає порядок проведення розрахунку таких платежів.

20. Аргументи Скаржника (пункт 12) щодо застосування позовної давності у даному спорі Суд відхиляє з огляду на таке. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки відповідно до статті 257 ЦК України. Згідно з частино 1 статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до частини 5 статті 315 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 137 Статуту залізниць України для позовів перевізника до вантажоодержувача чи вантажовідправника, що випливають з перевезення встановлено шестимісячній строк позовної давності. Статтею 926 ЦК України та частиною 6 статті 315 ГК України встановлено, що позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами). Відповідно до статті 31 Угоди претензії та позови відправника або одержувача до залізниць по договору перевезення, а також вимоги та позови залізниць до відправників та одержувачів про сплату провізних платежів, штрафів та про відшкодування шкоди можуть бути заявлені протягом 9 місяців. Таким чином, у вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у прямому міжнародному сполученні слід враховувати вимоги статті 31 Угоди, що не було враховано судами попередніх інстанцій, однак не призвело до прийняття неправильного рішення. Відповідно до статті 2 § 1 Угоди на умовах цієї Угоди здійснюється перевезення вантажів в прямому міжнародному вантажному сполученні між станціями, зазначеними в § 2 статті 3 за накладними, передбаченими цією Угодою, і тільки по мережі доріг-учасників цієї Угоди. Ця Угода має обов'язкову силу для залізниць, відправників та отримувачів вантажів і діє незалежно від державної належності сторін договору перевезення. Наведені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 03.04.2018 у справі № 911/4080/16.

21. З огляду на викладене висновки місцевого та апеляційного господарських судів прийняті за повного встановлення усіх істотних обставин справи, надання їм належної правової оцінки та відповідають наведеним нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, тому прийняті судові рішення зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Городницьке лісове господарство" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 12.07.2017 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 09.11.2017 у справі № 906/374/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак