Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2025 року

м. Київ

cправа № 907/214/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 (Зварич О. В. - головуюча, судді: Кравчук Н. М., Якімець Г. Г.) у справі

за позовом керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації

до: (1) Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області; (2) Баранинської сільської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України

про визнання незаконним та скасування наказу, державної реєстрації прав на земельну ділянку.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст позовних вимог і обґрунтувань позову

1. 17.03.2023 керівник Ужгородської окружної прокуратури (далі - "Прокурор") в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - "Позивач", Закарпатська ОДА) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області (далі - "Відповідач-1", ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області) та Баранинської сільської ради (далі - "Відповідач-2", Баранинська сільрада), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 06.06.2018 № 1055-сг в частині передачі у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2124887300:10:011:0017 площею 12,5205 га.;

- визнати незаконною та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права комунальної власності Баранинської сільради на земельну ділянку з кадастровим номером 2124887300:10:011:0017 площею 12,5205 га, припинивши право власності;

- визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2124887300:10:011:0017 площею 12,5205 га.

2. Позовні вимоги Прокурор узагальнено обґрунтовував доводами про незаконність передачі із державної у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 2124887300:10:011:0017 площею 12,5205 га (далі - спірна земельна ділянка), з підстав того, що вказана земельна ділянка накладається на землі лісового фонду Ужгородського лісництва, кварталу 50, який був сформований із ділянок лісових площ, прийнятих підприємством від Ужгородського районного СЛГП "Агроліс" ще у 2001 році. Прокурор наполягав, що в силу положень статей 19 55 84 Земельного кодексу України та статті 5 Лісового кодексу України частина спірної земельної ділянки відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, має використовуватись для ведення лісового господарства, а тому реєстрація цих земель як земель комунальної власності сільськогосподарського призначення є неправомірною.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

3. Розглянувши заявлений позов, Господарський суд Закарпатської області рішенням від 14.08.2024 у його задоволенні відмовив.

4. Рішення мотивував недоведеністю Прокурором обставин накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення. Суд виснував, що єдиним допустимим та належним доказом, який міг би підтвердити або спростувати факт накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду є судова земельно-технічна експертиза, проте сторонами по справі клопотання про призначення такої експертизи не заявлялося. Докази ж, які подав Прокурор, заявлених підстав позову не доводять.

5. За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, Західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову від 20.01.2025, якою рішення місцевого господарського суду частково скасував та прийняв нове про часткове задоволення позову.

6. Апеляційний суд визнав незаконним та скасував наказ ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну відсутність" від 06.06.2018 № 1055-сг в частині передачі у комунальну власність земельної ділянки за кадастровим номером 2124887300:10:011:0017 площею 1,95382 га.

Визнав незаконною та скасував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права комунальної власності Баранинської сільради на земельну ділянку за кадастровим номером 2124887300:10:011:0017 площею 1,95382 га, припинивши право власності.

Визнав незаконною та скасував в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки за кадастровим номером 2124887300:10:011:0017 площею 1,95382 га.

В решті рішення Господарського суду Закарпатської області 14.08.2024 залишив без змін.

7. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції не погодився із висновком місцевого суду по те, що обставини накладання спірної земельної ділянки на землі лісового фонду можна підтвердити виключно судовою земельно-технічною експертизою.

8. Апеляційний суд пояснив, що суд має право призначити експертизу тоді, коли прийде до висновку про те, що з наявних у справі матеріалів справи неможливо з`ясувати обставини і вирішити спір по суті. Однак, в матеріалах цієї справи наявні докази, які підтверджують підстави заявленого Прокурором позову.

9. Зокрема, відповідно до копії фрагмента з публічної кадастрової карти України станом на 21.02.2022 з нанесеними межами квартала № 50 Ужгородського лісництва ДП "Ужгородський лісгосп", виготовленого Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням ВО "Укрдержліспроект" (виконавець: інженер-таксатор 1 кат. І. М. Труш), спірна земельна ділянка дійсно частково сформована за рахунок земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП "Ужгородське лісове господарство" за матеріалами лісовпорядкування 2010 року.

10. Крім того, з аналізу змісту технічного звіту із землеустрою щодо співставлення контурів земельної ділянки за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, на території Баранинської ОТГ (Холмецька сільська рада), кадастровий номер земельної ділянки: 2124887300:10:011:0017, площа 12,5205 га (контури 724, 725, 726, 727, 728, 729, 731, 732, 738), проведеного інженером-геодезистом ФОП Булак І.М. (кваліфікаційний сертифікат № 014498 від 15.12.2020) також вбачається, що спірна земельна ділянка частково накладається на земельні ділянки державного лісового фонду Ужгородського лісництва, що графічно відображено на кадастровому плані, згідно з яким: площа накладки на виділ 1 кварталу 50 становить 1,4912 га, на виділ 2 кварталу 50 - 0,4304 га, на виділ 3 кварталу 50 - 0,0322 га. Загальна площа земельної ділянки, яка накладається на квартал 50 Ужгородського лісництва, становить 1,9538 га.

11. З рішення місцевого господарського суду слідує, що господарський суд першої інстанції не надав належної правової оцінки вказаним доказам, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

12. Натомість суд апеляційної інстанції, оцінивши наявні у справі докази, обставини накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду визнав доведеними, а відтак позов Прокурора частково задовольнив.

Касаційна скарга

13. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

14. Скаржник стверджує, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а також без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 08.06.2022 у справі № 750/958/20 (щодо вмотивованості судового рішення), від 13.09.2022 у справі № 909/1079/21 (щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ігноруванні доказів), від 02.08.2022 у справі № 927/347/21 (щодо обов`язку суду з надання оцінки усім аргументам учасників справи), від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 12.09.2023 у справі № 914/198/23, від 15.06.2023 у справі № 924/295/22, від 26.09.2023 у справі № 916/2925/21 (щодо наявності порушеного права як передумови для його захисту), від 31.10.2023 у справі № 908/722/20 (щодо необхідності відновлення меж земельної ділянки в натурі для встановлення факту накладення (перетинання) земельних ділянок), від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 (щодо необхідності обрання належного та ефективного способу захисту).

15. Крім цього наполягає, що суд апеляційної інстанції ухилився від оцінки усіх наявних у справі доказів, чим по суті проігнорував процесуальну позицію Відповідача-1.

Узагальнені доводи інших учасників справи

16. 27.03.2024 до суду касаційної інстанції надійшов відзив Прокурора на касаційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення. Стверджує, що доводи, наведені скаржником є безпідставними, в той час як рішення суду попередньої інстанції винесене з неухильним дотриманням правових норм. З цих підстав просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржену постанову залишити без змін.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

17. Верховний Суд ухвалою від 11.03.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Відповідача-1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у цій справі з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 287 ГПК України та призначив її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.04.2025.

18. Проте, у зв`язку із тим, що станом на 01.04.2025 витребувані судом касаційної інстанції матеріали справи № 907/214/23 до суду не надійшли, Верховний Суд ухвалою від 01.04.2025 повідомив учасників справи про нові дату та час судового засідання - 16.04.2025 13:20 год.

19. 07.04.2025 матеріали справи № 907/214/23 надійшли до суду касаційної інстанції.

20. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Офісу Генерального прокурора (Костюк О. В.) і представника скаржника (Боднар М. Ю.), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції вважає, що в силу приписів пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України касаційне провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підлягає закриттю, а з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з такого.

21. Як вже вказувалось, однією з підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі стали положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

22. Згідно з вказаним пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

23. Тобто, відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

24. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

25. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

26. Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

27. Враховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у даній справі та у справах, на неврахування правового висновку в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для здійснення касаційного провадження у цій справі з покладенням в основу правових висновків із постанов суду касаційної інстанції від 08.06.2022 у справі № 750/958/20, від 13.09.2022 у справі № 909/1079/21, від 02.08.2022 у справі № 927/347/21, від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 12.09.2023 у справі № 914/198/23, від 15.06.2023 у справі № 924/295/22, від 26.09.2023 у справі № 916/2925/21, від 31.10.2023 у справі № 908/722/20 та від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 відсутні з огляду на таке.

28. Так, у справі № 750/958/20 суди розглядали цивільний спір за позовом фізичної особи до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями і рішеннями органів досудового слідства, прокуратури і суду.

Спірні правовідносини у вказаній справі є очевидно неподібними тим, що мають місце у цій справі. Посилання скаржника на правовий висновок із постанови від 08.06.2022 у справі № 750/958/20 нерелевантне.

29. У справі № 909/1079/21 суди розглядали господарський спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю до Селищної ради та іншого Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування "Про затвердження результатів інвентаризації масивів земель сільськогосподарського призначення на території сільської ради, та передачі їх в оренду" з підстав того, що таке рішення є фіктивним, підробленим та таким, що складене, підписане та пропечатане значно пізніше дати, якою воно видане.

За наслідками здійснення касаційного провадження у справі № 909/1079/21 Верховний Суд прийняв постанову від 13.09.2022, якою скасував постанову апеляційного суду та направив справу цьому ж суду на новий розгляд.

Колегія суддів констатує, що у постанові від 13.09.2022 відсутній висновок, який скаржник наводить у своїй касаційній скарзі. Відповідач-1 самостійно сформулював цей висновок, скомпонувавши його з мотивів касаційного суду, який при скасуванні постанови апеляційного суду у справі № 909/1079/21 вказав про те, що при її прийнятті господарським судом апеляційної інстанції було проігноровано ряд наявних у справі та оцінених судом першої інстанції доказів, належним чином не спростовано висновків останнього по суті спору та аргументів учасника справи щодо цього, а також не враховано висновків Верховного Суду в частині, яка стосується питання наявності / відсутності порушеного права позивача, як підстави для задоволення позову чи відмови у такому.

Звідси предмет та підстави позовних вимог, фактичні обставини спорів, зміст спірних правовідносин у справі № 909/1079/21 і № 907/214/23 істотно відрізняються. Цитованого скаржником висновку, постанова Верховного Суду у справі № 909/1079/21 не містить. За цим, посилання скаржника у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України на вказану постанову суду касаційної інстанції безпідставні.

30. У справі № 927/347/21 суди розглядали господарський спір за позовом Сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю та Державного реєстратора про визнання противоправними та скасування рішень Державного реєстратора, якими було зареєстровано право постійного користування Товариства на дві земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з підстав перебування цих ділянок у комунальній власності Сільської ради, яка на праві постійного користування нікому їх не надавала.

За наслідками здійснення касаційного провадження у справі № 927/347/21 Верховний Суд прийняв постанову від 02.08.2022, якою рішення судів попередніх інстанцій скасував та направив справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За викладеного слідує, що у справі № 927/347/21 і № 907/214/23 відмінними є предмет та підстави позовних вимог, фактичні обставини спорів, зміст спірних правовідносин та їх матеріально-правове регулювання.

Звідси посилання скаржника у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України на постанову суду касаційної інстанції від 02.08.2022 у справі № 927/347/21 необґрунтовані.

31. У справі № 916/1828/22 суди розглядали господарський спір за позовом Державного підприємства до Товариства з обмеженою відповідальністю про усунення перешкод земельною ділянкою, шляхом знесення майна. У позові Державному підприємству було відмовлено з підстав недоведеності обставин порушення його прав у спірних правовідносинах (позивач не довів, яким чином порушуються його права як землекористувача земельної ділянки саме з боку відповідача, шляхом наявного на ній, розміщеного ще у 2003 році рухомого майна, яке на цей час належить відповідачу). Верховний Суд у постанові від 12.09.2023 з такими висновками судів попередніх інстанцій погодився.

У справі № 914/198/23 суди розглядали господарський спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю до органу місцевого самоврядування про визнання незаконним та скасування рішення цього органу та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок. Апеляційний господарський суд у задоволенні позову Товариству відмовив з підстав недоведеності обставин порушення його прав у спірних правовідносинах (спірні земельні ділянки перебували у комунальній власності, а тому орган місцевого самоврядування правомірно ними розпорядився, жодних прав Товариства не порушив). Верховний Суд у постанові від 12.09.2023 з таким висновком суду попередньої інстанції погодився.

У справі № 924/295/22 розглядали господарський спір за позов Театру до Підприємця про зобов`язання останнього усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівлі та споруд. Суди попередніх інстанцій позов задовольнили, виходячи із фактичних обставин самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки позивача. Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 з такими висновками судів погодився.

У справі № 916/2925/21 суди розглядали господарський спір за позовом Державного підприємства до Товариства з обмеженою відповідальністю про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачеві частиною земельної ділянки під тимчасовими спорудами з підстав самовільного зайняття такої ділянки. У позові Державному підприємству було відмовлено з підстав недоведеності обставин порушення його прав у спірних правовідносинах (у діях відповідача не встановлено самовільного зайняття земельної ділянки, з урахуванням також існування обставини не врегулювання питання користування земельною ділянкою співвласниками нерухомого майна). Верховний Суд у постанові від 26.09.2023 з такими висновками судів попередніх інстанцій погодився.

З наведеного вбачається, що у жодній із проаналізованих справ, судами не розглядалося спорів у правовідносинах подібних тим, що мають місце у справі № 907/214/23. Верховний Суд у постановах у вказаних справах погоджувався з рішеннями судів попередніх інстанцій про задоволення позову чи відмову в такому, виходячи з фактичних обставин доведеності чи недоведеності позивачами обставин порушення їхніх прав у спірних правовідносинах. Предмети та підстави позовних вимог, встановлені обставини, матеріально-правове регулювання порівнюваних правовідносин не є подібним. Тому посилання скаржника на постанови суду касаційної інстанції у зазначених справах в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України колегія суддів не приймає.

32. У справі № 908/722/20 суди розглядали господарський спір за позовом Залізниці до органу місцевого самоврядування і двох Товариств з обмеженою відповідальністю про визнання незаконними та скасування рішень Міської ради "Про дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки юридичній особі" та "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду юридичній особі", визнання недійсними договорів оренди та суборенди землі з підстав формування земельної ділянки, яка передана в оренду та суборенду частково за рахунок земельної ділянки позивача. Суди попередніх інстанцій у задоволенні позову відмовили. Верховний Суд у постанові від 31.10.2023 висновки судів попередніх інстанцій підтримав. Серед іншого, суд касаційної інстанції виснував про те, що у спірних правовідносинах господарськими судами правильно застосовано частину восьму статті 791 Земельного кодексу України та абзац 2 пункту 2 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр", оскільки встановлення факту накладення (перетинання) земельних ділянок можливе у разі встановлення меж цих земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Між тим, у справі № 907/214/23 спірні правовідносини сформувалися щодо земельних ділянок лісового фонду, а значить при вирішенні питання щодо перебування таких ділянок в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України, якими передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

З наведеного слідує, що незважаючи навіть на те, що правовідносини у справах № 908/722/20 і № 907/214/23 відрізняються за предметами, підставами позовних вимог, суттю відносин та їх матеріально-правовим регулюванням, питання доказування обставин накладення спірних земельних ділянок у цих відносинах також вирішується по різному.

У зв`язку з цим, у колегії суддів відсутні підстави для визнання посилань скаржника на постанову Верховного Суду справі № 908/722/20 належним обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

33. У справі № 905/77/21 суди розглядали спір за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби до Служби автомобільних доріг у Донецькій області і Товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсними рішень тендерного комітету та договору на виконання робіт. Суди попередніх інстанцій у позові відмовили. Верховний Суд постановою від 26.05.2023 рішення судів залишив без змін, однак з урахуванням власних мотивів. Ці мотиви звелися до висновків про неефективність обраного Прокурором у тій справі способу захисту. Верховний Суд пояснив, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

З викладеного слідує, що вказаний висновок Верховного Суду є нерелевантним до правовідносин у справі № 907/214/23, де предмет позову складають вимоги про визнання незаконним та скасування наказу, державної реєстрації прав на земельну ділянку та державної реєстрації такої ділянки. Тому посилання Відповідача-1 у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України на постанову суду касаційної інстанції від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 колегія суддів відхиляє.

34. У цій частині суд касаційної інстанції вважає доцільним звернути увагу скаржника на тому, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц вказала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

35. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

36. Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

37. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

38. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

39. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження постанови суду попередньої інстанції, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 907/214/23 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача-1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у даній справі в частині вказаної підстави касаційного оскарження.

40. Щодо ж підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України колегія суддів зазначає таке.

41. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неповне дослідження судами зібраних у справі доказів.

42. У розумінні пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є передбачене пунктом 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу процесуальне порушення, яке полягає у недослідженні судом зібраних у справі доказів.

43. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

44. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

45. Натомість зміст касаційної скарги переконливо свідчить про те, що доводи Відповідача-1 зводяться здебільшого до посилань на необхідність переоцінки наявних у справі доказів, але, як зазначено вище, скаржник при цьому належним чином не обґрунтував у своїй касаційній скарзі наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

46. За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

47. Таким чином, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (щодо недослідження зібраних у справі доказів), не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови.

Висновки за результатами касаційного провадження

48. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Відповідача-1 у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

49. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

50. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

51. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду.

Судові витрати

52. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

За таких обставин, керуючись статтями 296 300 301 306 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у справі № 907/214/23 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.