Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/744/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

здійснив розгляд у письмовому провадженні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ" на рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 (суддя Смірнова О. В.) і постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 (головуючий - Хачатрян В. С., судді: Склярук О. І., Слободін М. М.) у справі

за позовом Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ"

про стягнення 207346,84 грн.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У березні 2018 року Харківська міська рада (далі - Харківська міськрада, Міськрада) звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ" (далі - ТОВ "ФОБ", Товариство) про стягнення 207346,84 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки загальною площею 0,1805га по просп. Льва Ландау (колишня просп. 50-річчя СРСР), 22, у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (стаціонарна АЗС) літ. "А-1" загальною площею 121,4кв.м., право власності на яку 12.05.2016 зареєстровано за відповідачем, за період з 01.11.2017 по 28.02.2018, з посиланням на статтю 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 14, 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та статті 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що починаючи з 06.10.2017 земельна ділянка комунальної власності територіальної громади м. Харкова загальною площею 0,1805га (далі - спірна земельна ділянка) використовується Товариством без укладення договору оренди, внаслідок чого Міськрада у спірний період була позбавлена можливості отримати дохід у заявленому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, тоді як відповідач безпідставно зберігав ці кошти, тим самим збільшуючи вартість власного майна.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 позов задоволено повністю.

4. Рішення мотивоване посиланнями на статті 152, 156, 157, 206 ЗК України, статті 22, 377, 1212, 1214 ЦК України, статті 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 14, 288 ПК України, пункт 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №284 від 19.04.1993 (далі - Порядок №284), та статті 73, 74, 77, 86 26, 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), виходячи з яких місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність належними і допустимими доказами завдання позивачу збитків внаслідок бездіяльності відповідача у вчиненні передбачених законодавством заходів з оформлення права користування спірною земельною ділянкою, на якій розташоване належне Товариству нерухоме майно (нежитлове приміщення загальною площею 121,4кв.м.)

5. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2019 зазначене рішення залишено без змін.

6. Постанова мотивована статтями 80, 83, 93, 120, 124, 125, 126 ЗК України, статтями 14, 288 ПК України, статтею 1212 ЦК України, статтями 13, 20 Закону України "Про оцінку земель" та статтями 13, 73, 74, 76, 77, 86, 236, 264, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд дійшов висновку про те, що з моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, що спричинило неправомірне безоплатне використання Товариством спірної земельної ділянки в період з 01.11.2017 по 28.02.2018, внаслідок чого відповідач як фактичний користувач спірної земельної ділянки має повернути Міськраді безпідставно збережені належні позивачу кошти у спірній сумі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погодившись з рішенням місцевого суду та постановою апеляційної інстанції, ТОВ "ФОБ" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції статей 791, 120 ЗК України, статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" та статей 76, 77, 86, 236, 269 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження сформування спірної земельної ділянки та її реєстрації в Державному земельному кадастрі, визначення дійсної площі займаної відповідачем земельної ділянки, проведення нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки з наданням витягу з технічної документації про її нормативну грошову оцінку, а також щодо розрахунку недоотриманої орендної плати, тоді як наданий Міськрадою акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 21.02.2018, який складено відділом самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міськради не є таким доказом; 2) в силу вимог закону Товариство з 12.05.2016 має право користуватися і користується земельною ділянкою площею 0,1021га, розташованою по просп. Льва Ландау, 22, у м. Харкові, на тих самих умовах, що і попередній власник нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 121,4кв.м., тобто сплачувати за користування нею орендну плату у розмірі, визначеному договором оренди земельної ділянки від 15.01.2003, укладеним між Харківською міськрадою і Товариством з обмеженою відповідальністю "Саян" (далі - ТОВ "Саян").

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. Харківська міськрада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваній постанові, посилаючись зокрема на те, що витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки можливо отримати тільки у разі наявності розробленої та затвердженої технічної документації на конкретну земельну ділянку, яка (технічна документація) наразі не розроблена, в зв'язку з чим для розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем коштів зазначений витяг оформляти непотрібно, а оскільки договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припинився відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, то у Товариства виник обов'язок щодо сплати орендної плати після переходу права власності на нерухоме майно, тобто з 12.05.2016.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10. На підставі рішення виконавчого комітету Харківської міськради від 13.06.2001 №1033 між Міськрадою та ТОВ "Саян" 15.01.2003 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,1021га по просп. 50-річчя СРСР (просп. Льва Ландау), 22 у м. Харкові для експлуатації стаціонарної АЗС з пунктом реалізації та заміни моторного масла строком до 01.01.2025. Вказаний договір зареєстровано у Харківському міському управлінні земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга №4) 15.01.2003 за №6902/03.

11. Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.09.2017 у справі №922/2793/17 позов Харківської міськради до TOB "Саян", третя особа - TOB "ФОБ", про розірвання договору оренди землі задоволено у повному обсязі. Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 0,1021га по просп. П'ятдесятиріччя СРСР, 22 у м.Харкові, зареєстрований у Харківському міському управлінні земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга №4) 15.01.2003 за №6902/03, укладений між Харківською міською радою та ТОВ "Саян". Зобов'язано ТОВ "Саян" повернути земельну ділянку загальною площею 0,1021га по просп. 50-річчя СРСР з приведенням її у придатний для подальшого використання стан. Вказане судове рішення набрало законної сили 06.10.2017.

12. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.02.2018 №114779539 вбачається, що з 12.05.2016 за TOB "ФОБ" зареєстроване право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 121,4кв.м. по просп. Льва Ландау, 22 у м.Харкові на підставі договорів купівлі-продажу від 12.05.2016 №2092 та №2119. Відповідно до вказаної інформації речові права на земельну ділянку під вищевказаними будівлями не зареєстровані.

13. Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 21.02.2018 здійснено комісійне обстеження земельної ділянки та встановлено, що ТОВ "ФОБ" з 12.05.2016 по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,1805га по просп. Льва Ландау, 22 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування стаціонарної АЗС без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст.125, 126 ЗК України. Акт обстеження складено за участі головного спеціаліста Федорова В.В., інженера-геодезиста Мірки М.М. та інженера-землевпорядника Матвєєва Ю.М.

Позиція Верховного Суду

14. Здійснивши розгляд касаційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

15. Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

16. Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

17. Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

18. З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

19. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України). З цих же мотивів заслуговує на увагу правильне твердження скаржника про те, що не будучи власником або постійним користувачем спірної земельної ділянки, Товариство неправомірно сплачувало земельний податок.

20. Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

21. За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

22. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

23. Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

24. Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

25. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

26. За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

27. Частиною 1 статті 93 та статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

28. Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

29. Відтак колегія суддів погоджується з позицією апеляційного суду про те, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

30. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "ФОБ" з 12.05.2016 є власником нерухомого майна (нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 121,4кв.м.), розміщеного на земельній ділянці по просп. Льва Ландау, 22 у м. Харкові, яка належить територіальній громаді м. Харкова.

31. Отже, ТОВ "ФОБ" як фактичний користувач земельної ділянки, раніше орендованої ТОВ "Саян", що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17).

32. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

33. Згідно з частиною 1 статті 269 та підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

34. З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

35. Нормами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

36. З огляду на вищевказані законодавчі положення, предметом доказування у цій справі є, зокрема обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до Товариства як набувача будівлі за договорами купівлі-продажу. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц висловлено правову позицію про необхідність встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин щодо площі земельних ділянок для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, а також щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки.

37. Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

38. Згідно з частинами 1-5, 9 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

39. Відповідно до частини 5 статті 5, частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

40. Враховуючи положення статті 791 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", колегія суддів відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу передчасні аргументи позивача про те, що витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки можливо отримати тільки у разі наявності розробленої та затвердженої технічної документації на конкретну земельну ділянку, яка (технічна документація) наразі не розроблена, в зв'язку з чим для розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем коштів зазначений витяг оформляти непотрібно.

41. Відтак, судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки доказам, поданим позивачем в обґрунтування позовних вимог, зокрема акту обстеження земельної ділянки площею 0,1805га, а також її сформованості як об'єкта цивільних прав з урахуванням положень ЗК України. Також суд першої інстанції, погодившись з заявленим позивачем розміром стягуваної суми, не перевірив обґрунтованість її розрахунку допустимими доказами, зокрема в частині застосування нормативної грошової оцінки, як того вимагає Закон України "Про оцінку земель" (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №922/3639/17 та від 09.04.2019 у справі №922/652/18).

42. Наведене не виключає відсутність достеменного встановлення судами обставин реально займаної відповідачем площі земельної ділянки протягом всього спірного періоду, а відтак, за умов відсутності оформлення позивачем витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, переконливо свідчить про передчасність висновку судів про доведеність розміру недоотриманої Харківською міськрадою орендної плати, нарахованої стосовно земельної ділянки площею 0,1805га.

43. Отже, в порушення вимог статей 79, 86, 236, 269, 282 ГПК України судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи належним чином не відхилено доводи Товариства про те, що сам по собі акт комісійного обстеження та визначення меж, площі та конфігурації спірної земельної ділянки від 21.02.2018, який складено Департаментом територіального контролю Харківської міської ради в межах повноважень із самоврядного контролю за використанням та охороною земель, не може вважатися належним доказом, що підтверджує факт використання відповідачем сформованої земельної ділянки площею 0,1805га по просп. Льва Ландау, 22, у м. Харкові, тобто більшої площі, ніж земельна ділянка площею 0,1021га, якою до 12.05.2016 користувалося ТОВ "Саян" на умовах договору оренди від 15.01.2003.

44. Частиною 5 статті 188 ГК України визначено, що у разі якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

45. Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлене під сумнів.

46. Зважаючи на те, що рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2017 у справі №922/2793/17, яким було розірвано укладений між Харківською міськрадою і TOB "Саян" договір оренди земельної ділянки від 15.01.2003, набрало законної сили з 06.10.2017, а спірну суму безпідставно збережених коштів позивачем розраховано за подальший період (з 01.11.2017 по 28.02.2018), касаційна інстанція не приймає до уваги як такі, що не мають істотного значення для правильного вирішення цього спору, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї твердження сторін про те, що в силу вимог закону з 12.05.2016 Товариство має право користуватися і користується земельною ділянкою площею 0,1021га, розташованою по просп. Льва Ландау, 22, у м. Харкові, на тих самих умовах, що і попередній власник нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 121,4кв.м., а також зобов'язане сплачувати за користування цією земельною ділянкою орендну плату у розмірі, визначеному договором оренди земельної ділянки від 15.01.2003.

47. З огляду на вищенаведене касаційна інстанція не має права здійснити перевірку доводів учасників справи щодо суперечливого розрахунку розміру позовних вимог виходячи із застосованої Міськрадою максимальної ставки річної орендної плати у 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, оскільки достовірне з'ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, та має бути проведено в ході нового розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

48. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

49. За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 74, 76, 86, 236, 269, 282 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

50. Надаючи правову кваліфікацію доказам, поданих сторонами з урахуванням фактичних і правових підстав позову і заперечень на них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли передчасного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог повністю, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову ухвалено з порушенням норм процесуального права.

51. Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

52. Оскільки передбачені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не надають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

53. З огляду на викладене колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Щодо судових витрат

54. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а справа - передачі на новий розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України, розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОБ" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.06.2018 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 у справі №922/744/18 скасувати.

Справу №922/744/18 передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков