Історія справи

Ухвала КГС ВП від 27.11.2019 року у справі №905/514/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 905/514/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О. М. - головуючий, Стратієнко Л. В., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шария Олексія Миколайовича

на рішення Господарського суду Донецької області

у складі судді Величко Н. В.

від 10.06.2019

та постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Білоусова Я. О., Пуль О. А., Фоміна В. О

від 09.09.2019

за позовом Фізичної особи-підприємця Шария Олексія Миколайовича

до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області

про визнання договору укладеним у запропонованій редакції

за участю представників:

позивача: Мостепанов О. В.

відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2019 року Фізична особа-підприємець Шарий Олексій Миколайович звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області про визнання укладеним між ними договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у запропонованій позивачем в позовній заяві редакції.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач ухиляється від укладення з позивачем договору на тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, укладення якого є обов`язковим в силу вимог чинного законодавства, зокрема пункту 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003, та пункту 4.13. Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 46 від 22.03.2017, зволікає з наданням відповіді на оферту позивачу, створює позивачу перешкоди у здійсненні господарської діяльності. Позивач зазначає, що наявні у нього дозволи Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області на розміщення засобів зовнішньої реклами відповідно до статті 5 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та частини 15 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» автоматично продовжили свою дію до дня закінчення проведення антитерористичної операції на території м. Маріуполя.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В02 № 137373 Шарий Олексій Миколайович 07.06.2006 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, номер запису про державну реєстрацію 2 274 000 0000 011393.

Виконавчий комітет Маріупольської міської ради рішеннями № 328 від 20.08.2014, № 215 від 21.05.2014, № 294 від 16.07.2014 «Про розгляд звернень суб`єктів господарської діяльності щодо розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя» продовжив Фізичній особі-підприємцю Шарию Олексію Миколайовичу термін дії дозволів на розміщення 35 (тридцяти п`яти) спеціальних конструкцій зовнішньої реклами розміром 3 м на 6 м терміном на п`ять років, в тому числі конструкцій, розміщених за адресами:

- пр. Леніна, 108, номер за схемою 982 з 18.02.2014 по 18.02.2019,

- пр. Леніна, 104, номер за схемою 1015 з 18.02.2014 по 18.02.2019,

- пр. Леніна, 108, номер за схемою 1016 з 18.02.2014 по 18.02.2019,

- пр. Леніна, 111а, номер за схемою 1017 з 19.02.2014 по 19.02.2019,

- вул. Артема, 51, номер за схемою 1018 з 18.02.2014 по 18.02.2019,

- вул. Артема, 54, номер за схемою 1019 з 18.02.2014 по 18.02.2019,

- вул. Артема, 58, номер за схемою 1020 з 18.02.2014 по 18.02.2019,

- вул. Артема, 65, номер за схемою 1021 з 19.02.2014 по 19.02.2019,

- вул. Артема, 80, номер за схемою 1022 з 18.02.2014 по 18.02.2019,

- вул. Артема, 51, номер за схемою 1023 з 18.02.2014 по 18.02.2019,

- вул. Металургів, 67, номер за схемою 1024 з 18.02.2014 по 18.02.2019,

- вул. Металургів, 69, номер за схемою 1025 з 18.02.2014 по 18.02.2019,

- вул. Нахімова, 103, номер за схемою 1026 з 18.02.2014 по 18.02.2019,

- вул . Артема, 88, номер за схемою 1124 з 18.02.2014 по 18.02.2019.

Відповідно до договорів купівлі-продажу № 05/06 від 05.06.2017, № 20/06 від 20.06.2017, № 12/05 від 12.05.2017 та № 10/07 від 10.07.2017 Фізична особа-підприємець Шарий Олексій Миколайович продав, а Приватне підприємство «Вест Клайф» купило спеціальні конструкції зовнішньої реклами розміром 3,0 на 6,0 кожна в загальній кількості за договорами 64 (шістдесят чотири) конструкції, в тому числі і зазначені вище конструкції.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Шарий Олексій Миколайович 01.09.2017 припинив свою підприємницьку діяльність (номер запису 22740060007011393).

10.07.2018 між Фізичною особою-підприємцем Шарий Олексієм Миколайовичем та Приватним підприємством «Вест Клайф» були укладені додаткові угоди до зазначених договорів купівлі-продажу, на підставі яких Приватне підприємство «Вест Клайф» повернуло у власність Шарого Олексія Миколайовича частину придбаних рекламних конструкцій (білбордів).

16.07.2018 Фізична особа-підприємець Шарий Олексій Миколайович повторно зареєструвався як фізична особа-підприємець.

11.10.2018 Фізична особа-підприємець Шарий Олексій Миколайович звернувся до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради із заявою про укладання договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів в загальній кількості 23 конструкції, в тому числі конструкції за №№ за схемою 982, 1015, 1016, 1017, посилаючись на те, що видані йому раніше Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області дозволи на розміщення зовнішньої реклами є діючими, оскільки відповідно до статті 5 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» автоматично продовжили свою дію до дня закінчення проведення антитерористичної операції на території м. Маріуполя.

За результатами розгляду цієї заяви Головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради як уповноважений орган у листі № 30.9-31645-30.1 від 15.11.2018 зазначив Фізичній особі-підприємцю Шарий Олексію Миколайовичу про те, що рекламні конструкції (номери за схемою 982, 1015, 1016, 1017) належать Приватному підприємству «Вест Клайф» та відповідно до рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 291 від 14.12.2017 підлягають демонтажу.

26.12.2018 Фізична особа-підприємець Шарий Олексій Миколайович звернувся до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради із новою заявою на укладання договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів в загальній кількості 14 конструкції, а саме: конструкції зовнішньої реклами згідно з номерами за схемою 982, 1015, 1016, 1017, 1018, 1019, 1020, 1021, 1022, 1023, 1024, 1025, 1026, 1124.

За наслідками розгляду цієї заяви Фізичної особи-підприємця Шарий Олексія Миколайовича від 26.12.2018 Головне управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради як уповноважений орган у листі № 30.9-39049-30.1 від 12.02.2019 повідомило Фізичну особу-підприємця Шарий Олексія Миколайовича про недоцільність укладення договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів між Фізичною особою-підприємцем Шарий Олексієм Миколайовичем та Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради, оскільки Фізична особа-підприємець Шарий Олексій Миколайович неналежним чином виконував умови укладених раніше договорів про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів та є військовослужбовцем Збройних Сил України, з огляду на ще відповідно до статті 2 Закону України «Про підприємництво» та статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» не може займатися підприємницькою діяльністю.

З огляду на те, що Виконавчий комітет Маріупольської міської ради відмовився укласти договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів Фізична особа-підприємець Шарий Олексій Миколайович звернувся до господарського суду з позовом про визнання укладеним між ними договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у запропонованій позивачем в позовній заяві редакції.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Донецької області рішенням від 10.06.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2019, у задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що підстави для визнання укладеним між сторонами у справі договору про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, а саме: рекламних конструкцій згідно з номерами за схемою 982, 1015, 1016, 1017, 1018, 1019, 1020, 1021, 1022, 1023, 1024, 1025, 1026, 1124 відсутні, оскільки дозволи, які були раніше видані позивачу на зазначені рекламні конструкції, втратили чинність (вважаються анульованими, недійсними) з підстав припинення позивачем як фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності з 01.09.2017 - дня припинення ним підприємницької діяльності, нові дозвільні документи на розміщення зовнішньої реклами у позивача відсутні та запропонований позивачем проект договору, укладення якого є предметом спору у цій справі, не містить всіх істотних умов, зокрема ціну договору.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач - Фізична особа-підприємець Шарий Олексій Миколайович просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 10.06.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій:

- дійшли помилкового висновку про те, що видані позивачу дозволи на розміщення рекламних конструкцій є автоматично анульованими, оскільки не застосували до спірних правовідносин частину 7 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та пункт 4.23. Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням відповідача № 46 від 22.03.2017, які передбачають порядок анулювання документу дозвільного характеру шляхом прийняття відповідним уповноваженим органом рішення про анулювання такого документу та не врахували, що відповідач як уповноважений орган не приймав рішень про анулювання виданих позивачу дозволів у період, протягом якого підприємницька діяльність позивача була припинена, автоматичне анулювання дозвільних документів чинне законодавство не передбачає, а суд позбавлений права самостійно скасовувати дозвільні документи;

- дійшли помилкового висновку про те, що видані позивачу дозволи на розміщення рекламних засобів є анульованими з дати припинення позивачем підприємницької діяльності, оскільки не застосували до спірних правовідносин частину 7 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», в якій визначено строк припинення дії дозвільного документу - через 10 робочих днів з дня прийняття дозвільним органом рішення про анулювання такого документу;

- не врахували, що у пункті 4.23. Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням відповідача № 46 від 22.03.2017, наведений вичерпаний перелік підстав для скасування дозволу до закінчення строку його дії, в якому відсутня така підстава як наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця;

- залишили поза увагою те, що відповідач у відзиві на позовну заяву не посилається на те, що дозволи на розміщення засобів зовнішньої реклами втратили чинність чи скасовані, не врахували, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в підтвердження скасування відповідачем дозволів на розміщення засобів зовнішньої реклами до закінчення їх строку дії (рішення відповідача про анулювання дозволів, журнал реєстрації із записами про реєстрацію рішення про скасування дозволів, докази направлення рішення позивачу);

- не надали оцінки факту того, що відповідач після повторної реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця визнає наявним та діючими у позивача дозволів на розміщення засобів зовнішньої реклами, що підтверджується проектом рішення відповідача «Про розгляд звернення фізичної особи-підприємця Шарого О. М. щодо переоформлення дозволів на розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами на території м. Маріуполя», опублікованому на офіційному сайті відповідача;

- дійшли помилкового висновку про відсутність у проекті спірного договору всіх істотних умов договору, зокрема ціни договору, оскільки не врахували, що позивач надавав до суду першої інстанції та апеляційного господарського суду лист Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради № 30.9-15340-30.6.1 від 07.06.2019 із розрахунком плати за користування місцями розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, який суди безпідставно не взяли до уваги, не надали оцінки доводам позивача в обґрунтування неможливості надання цього листа у визначені нормами процесуального права строки; місцевий господарський суд в порушення норм процесуального права не прийняв процесуальне рішення та не зазначив в протоколі судового засідання про відмову у задоволенні заяви позивача про долучення цього листа в якості додаткових доказів у справи, а суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем подання додаткових документів у суді першої інстанції, оскільки не прослухав звукозапис судового засідання місцевого господарського суду, яке відбулося 10.06.2019 та в якому позивач зазначав про ціну договору.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 10.06.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 залишити без змін, посилаючись на те, що оскаржувані заявником касаційної скарги рішення та постанова судів попередніх інстанцій є такими, що повністю відповідають закону та фактичним обставинам справи, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими.

Позиція Верховного Суду.

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Примусовий порядок укладання господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 648 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи.

У частині другій статті 16 Цивільного кодексу України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів судом, до яких, зокрема, належить і визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України).

Зазначений в частині другій статті 16 Цивільного кодексу України перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У разі невизнання стороною договору, укладення якого є обов`язком в силу вимог закону, права іншої сторони на укладення такого договору підлягають захисту судом на підставі пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов`язкової дії.

Аналогічна позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 61/341.

Отже предмет спору у цій справі відповідає способам захисту, передбаченим статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 3, 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Правовідносини, пов`язані із розміщенням та експлуатацією об`єктів зовнішньої реклами та інформації у населених пунктах регулюються Законом України «Про рекламу», Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 (далі по тексту - Типові правила).

За змістом частини 1 статті 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 4 статті 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами на пам`ятках національного або місцевого значення та в межах зон охорони цих пам`яток, історичних ареалів населених місць здійснюється відповідно до цього Закону на підставі дозволів, які оформляються за участю органів виконавчої влади, визначених Законом України «Про охорону культурної спадщини».

За змістом частини 1 статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, до яких належить, зокрема виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до статті 6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» набуття суб`єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.

Відповідно до пунктів 3, 24, 32 Типових правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу.

Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя було затверджене рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 46 від 22.03.2017 (далі по тексту Положення). Положення регулює відносини між органами місцевого самоврядування та юридичними і фізичними особами, що виникають у процесі розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя (пункт 1.2. Положення).

У розділі 4 цього Положення встановлений порядок подання заявки та одержання дозволу на розміщення зовнішньої реклами. Так, зокрема згідно з пунктом 4.13. Положення виконком міської ради, відповідно до повноважень, приймає на своєму засіданні відповідне рішення про надання дозволу або про відмову у його наданні. У разі прийняття рішення про надання дозволу керівник робочого органу протягом п`яти робочих днів підписує обидва примірники дозволу, скріплює їх печаткою робочого органу та готує проект договору на тимчасове користування місцями розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами, що перебувають у комунальній власності. Протягом п`яти робочих днів з дня отримання проекту договору замовник підписує його та вносить до міського бюджету встановлену договором плату у повному обсязі або, при наданні розстрочки платежу, перший платіж.

Згідно з пунктом 6.1. Положення проект договору розробляється робочим органом, узгоджується в юридичному департаменті міської ради та підписується першим заступником міського голови і особою, що розповсюджує зовнішню рекламу в трьох оригінальних примірниках, які мають однакову юридичну силу. Один примірник договору надається розповсюджувачу зовнішньої реклами і є підставою для оплати через установу банку, другий примірник знаходиться в робочому органі, третій - передається до департаменту фінансів міської ради для обліку та контролю.

При цьому Виконавчий комітет Маріупольської міської ради рішенням № 46 від 22.03.2017 також затвердив примірний договір про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що є додатком 3 до цього рішення Виконавчого комітету Маріупольської міської ради.

Отже відповідно до вимог чинного законодавства розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах здійснюється на підставі відповідного дозволу, що надається виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а користування місцями розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами здійснюється на підставі відповідного договору, який укладається між розповсюджувачем зовнішньої реклами та першим заступником міського голови та укладення якого за наявності цього дозволу є обов`язковим в силу вимог чинного законодавства.

Отже обставини наявності у позивача дозволів на розміщення зовнішньої реклами за адресами: пр. Леніна, 108, 104, 111а, вул. Артема, 51, 54, 58, 65, 80, 88, вул. Металургів, 67, 69 та вул. Нахімова, 103 у місті Маріуполі є обставинами, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі.

За висновками судів попередніх інстанцій дозволи на розміщення зовнішньої реклами, які були раніше видані позивачу на рекламні конструкції за цими адресами, є анульованими з підстав припинення позивачем як фізичною особою-підприємцем підприємницької діяльності з 01.09.2017 - дня припинення ним підприємницької діяльності, а нові дозвільні документи на розміщення зовнішньої реклами у позивача відсутні.

Однак Верховний Суд зазначає, що ці висновки є передчасними з огляду на таке.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та анулювання документів дозвільного характеру, що законами України віднесено до повноважень органів місцевого самоврядування, встановлюється їх рішенням, а у випадках, передбачених законом, - на підставі типових порядків, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 4.22. Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 46 від 22.03.2017, у разі набуття права власності на рекламний засіб іншою особою або передачі його в оренду дозвіл підлягає переоформленню. Особа, яка набула право власності на рекламний засіб або орендувала його, протягом одного місяця з дня виникнення права власності (користування) рекламним засобом звертається до робочого органу із заявою у довільній формі про переоформлення дозволу. Рішення про переоформлення дозволу або про відмову у його переоформленні приймається виконавчим комітетом Маріупольської міської ради. Відмова у переоформленні дозволу може бути оскаржена у порядку, встановленому законодавством. Переоформлення дозволу фіксується в журналі реєстрації.

Отже зміна власника рекламного засобу, на розміщення якого був виданий дозвіл, є підставою для переоформлення цього дозволу.

Крім того згідно з частиною 7 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дозвільний орган може анулювати документ дозвільного характеру. Однією з підстав для анулювання дозволу Закон визначає наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 4.23. Положення дозвіл скасовується до закінчення строку дії на підставі рішення виконавчого органу ради за письмовою заявою розповсюджувача зовнішньої реклами, у разі невикористання місця розташування рекламного засобу безперервно протягом шести місяців або не переоформлення дозволу в установленому порядку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства в їх сукупності свідчить про те, що анулювання документу дозвільного характеру із зазначеної підстави є можливим у разі, якщо дозвіл виданий саме цій фізичній особі-підприємцю та не переоформлений на іншу особу.

Однак суди попередніх інстанцій не застосували наведені норми чинного законодавства до спірних правовідносин та не дослідили обставини переоформлення Приватним підприємством «Вест Клайф» виданих раніше позивачу у справі дозволів на розміщення зовнішньої реклами по спірним рекламним конструкціям у зв`язку з набуттями права власності на ці конструкції. Суди не з`ясували чи були переоформлені зазначені дозволи у зв`язку з набуттям Приватним підприємством «Вест Клайф» права власності на рекламні конструкції та відповідно не встановили чи підлягали ці дозволи анулюванню у зв`язку з припиненням позивачем підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Крім того за змістом частини 7 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» дія документа дозвільного характеру припиняється через десять робочих днів із дня прийняття (винесення) дозвільним органом рішення про анулювання такого документа, якщо інше не передбачено законом. Рішення дозвільного органу про анулювання документа дозвільного характеру може бути оскаржено до адміністративного суду.

Отже передбачений цією нормою порядок анулювання документів дозвільного передбачає прийняття (винесення) дозвільним органом рішення про анулювання такого документа.

Скасування дозволу шляхом прийняття виконавчим органом місцевої ради відповідного рішення про скасування дозволу передбачено і в пункті 4.23. Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 46 від 22.03.2017, за змістом якого дозвіл скасовується на підставі рішення виконавчого органу ради. Рішення про скасування дозволу фіксується в журналі реєстрації та надсилається робочим органом розповсюджувачу зовнішньої реклами.

При цьому автоматичного анулювання дозвільних документів чинне законодавство не передбачає, про що правильно зазначив позивач у касаційній скарзі.

Однак суди не врахували наведеного, не застосували до спірних правовідносин частину 7 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та пункт 4.23. Положення про порядок розміщення зовнішньої реклами на території м. Маріуполя, затвердженого рішенням відповідача № 46 від 22.03.2017, які передбачають порядок анулювання документу дозвільного характеру шляхом прийняття відповідним уповноваженим органом рішення про анулювання такого документу, та не з`ясували чи приймав відповідач як уповноважений орган рішення про анулювання виданих позивачу дозволів на розміщення зовнішньої реклами щодо спірних рекламних конструкцій, з огляду на що суди дійшли передчасного висновку про те, що видані позивачу дозволи на розміщення рекламних конструкцій є автоматично анульованими.

Також помилковим є і висновок судів про те, що видані позивачу дозволи на розміщення рекламних засобів є анульованими з дати припинення позивачем підприємницької діяльності, оскільки зроблений без урахування частини 7 статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», в якій визначено строк припинення дії дозвільного документу - через 10 робочих днів з дня прийняття дозвільним органом рішення про анулювання такого документу.

Крім того суди не з`ясували на якій підставі позивач користувався місцями розміщення спірних спеціальних конструкцій зовнішньої реклами до моменту їх продажу Приватному підприємству «Вест Клайф», тобто чи були укладені між сторонами у справі договори про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів (щодо спірних рекламних конструкцій), чи є такі договори діючими, чи припинилася дія таких договорів та з яких підстав.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій спірний договір, який позивач просить визнати укладеним, за своєю правовою природою є договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Отже ціна є істотною умовою спірного договору. Однак, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, проект спірного договору, який позивач просить визнати укладеним, не містить такої істотної умови договору як ціна.

За твердженням позивача він в судовому засіданні місцевого господарського суду, що відбулося 10.06.2019, надавав суду лист Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради № 30.9-15340-30.6.1 від 07.06.2019 із розрахунком плати за користування місцями розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами. Цей лист позивач також подав і до суду апеляційної інстанції та просив залучити лист до матеріалів справи як додатковий доказ.

Однак суди попередніх інстанцій не взяли до уваги зазначений лист. Місцевий господарський суд в порушення статей 223, 225 та частин 3 та 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України не зазначив ні в протоколі судового засідання, що відбулось 10.06.2019, ні в тексті рішення про заявлення позивачем клопотання щодо долучення до матеріалів справи додаткових доказів, зокрема листа Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради № 30.9-15340-30.6.1 від 07.06.2019, факт подання позивачем якого зафіксовано місцевим господарським судом у технічному записі судового засідання, що відбулося 10.06.2019. Місцевий господарський суд в порушення частин 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України не дослідив наведених позивачем поважних причин пропуску строку, що не залежали від нього, на подання цих доказів у визначені судом строки, не обґрунтував підстав неприйняття цього листа як доказу у справі.

За висновком суду апеляційної інстанції позивач не довів факту надання ним до місцевого господарського суду додаткових доказів, зокрема листа Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради № 30.9-15340-30.6.1 від 07.06.2019, оскільки в протоколі судового засідання місцевого господарського суду, що відбулося 10.06.2019, та в тексті рішення місцевого господарського суду від 10.06.2019 у цій справі відсутні послання на факт надання позивачем до матеріалів справи додаткових доказів.

Однак зазначений висновок суду апеляційної інстанції є помилковим, зроблений без перевірки доводів позивача щодо подання ним цього листа до місцевого господарського суду в судовому засіданні 10.06.2019 та спростовується аудіозаписом судового засідання Господарського суду Донецької області, що міститься в матеріалах справи, відповідно до якого представник позивача 10.06.2019 в судовому засіданні місцевого господарського заявив про існування зазначеного листа, просив врахувати його при вирішенні справи по суті, зокрема при визначенні ціни договору, а також зазначив про існування поважних причин пропуску строку на подання цих доказів у визначені судом строки, що не залежали від нього.

Крім того, суд апеляційної інстанції, розглянувши клопотання позивача про залучення до матеріалів справи в суді апеляційної інстанції додаткових доказів, не надав оцінку доводам позивача в апеляційній скарзі про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права в частині не прийняття до уваги поданого позивачем 10.06.2019 в судовому засіданні листа Головного управління містобудування і архітектури Маріупольської міської ради № 30.9-15340-30.6.1 від 07.06.2019.

Передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають суду касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Встановлення зазначених обставин, оцінка доказів виходить за межі розгляду справи в суді касаційної інстанції та є підставою для скасування рішення місцевого і постанови апеляційного господарських судів з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з частинами 3, 4 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З огляду на те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи межі розгляду справи в суді касаційної інстанції, Касаційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Донецької області від 10.06.2019 та постанова Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене вище, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

9. Судові витрати.

Відповідно до підпунктів "б", "в" пункту 4 частини 1 статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа передається на новий розгляд до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шария Олексія Миколайовича задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Донецької області від 10.06.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 09.09.2019 у справі № 905/514/19 скасувати.

3. Справу № 905/514/19 передати на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець