Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.03.2018 року у справі №922/3359/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/3359/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 30.10.2017 (суддя Ольшанченко В.І.) та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 (головуючий: Лакіза В.В., судді: Бородіна Л.І., Камишева Л.М.)

за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області

до 1. Харківської міської ради, 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино"

про скасування рішення, визнання недійсним державного акту,

За участю представників:

відповідача-1 - не з'явився

відповідача-2 - Поддимай А.Б. - представник, довіреність, свідоцтво

прокуратури - Гудименко Ю.В. - прокурор відділу, посвідчення

ВСТАНОВИВ:

04.10.2016 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Керівника Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" про:

1) визнання незаконним та скасування п.11 додатку 1 до рішення 8 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним особам та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06 липня 2011 року №330/11, яким надано ОК "ЖБК "Сан-Марино" у власність земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:16:003:0035), площею 3,000 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по вулиці Дерев'янка, 19 у м. Харкові;

2) визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №159254 на земельну ділянку площею 3,000 га, розташовану у місті Харкові по вулиці Дерев'янка, 19, з кадастровим номером 6310136300:16:003:0035.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що частина вказаної земельної ділянки, яка передана у власність Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино", відноситься до земель водного фонду, оскільки включає землі, зайняті водним об'єктом - струмком Саржинка (Саржин), а тому відповідно до положень статей 58, 84 Земельного кодексу України, статей 3-5 Водного кодексу України не може передаватись у приватну власність. Поряд з цим, спірна земельна ділянка розташована в 25-метровій зоні прибережної захисної смуги струмка Саржинка (Саржин), що підтверджується листом Харківського регіонального управління водних ресурсів від 17.08.2016 №16/363.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.10.2017 в позові відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуване рішення Харківської міської ради №330/11 від 06.07.2011 р. не встановлювало та не змінювало цільове призначення спірної земельної ділянки, оскільки земля вже була визначена як громадська та житлова забудова, що виключає можливість визнання даного рішення незаконним на підставі ст. 20 ЗК України. З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що прокурор не надав суду докази на підтвердження своїх позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 11 додатку 1 до рішення 8 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06.07.2011 р. №330/11, яким передано ОК "ЖБК "Сан-Марино" у власність земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:16:003:0035), площею 3,000 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по вул. Дерев'янка, 19 у м. Харкові, суд вважає позовні вимоги прокурора в цій частині необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню в повному обсязі. Щодо позовної вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 159254, суд зазначив, що оскільки прокурором не було надано до суду будь-яких доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 159254, є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню в цій частині. При цьому, щодо заяви Харківської міської ради про застосування позовної давності суд вказав, що вважає за необхідне відмовити прокурору в позові у повному обсязі саме по суті позовних вимог, а не у зв'язку з пропуском позовної давності.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишено без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 30.10.2017 у справі №922/3359/16 залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що факт встановлення незаконним рішення Харківської міської ради від 06.07.2011р. №330/11 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 159254, площею 3,000 га, розташовану у місті Харкові по вул. Дерев'янко, з кадастровим номером 6310136300:16:003:0035, повинен бути врахованим судом відповідно до ст. 35 ГПК України при прийнятті даного рішення. Ненормативний акт, визнаний судом недійсним з одних підстав, не може стати дійсним з інших підстав і свідчити про його законність. За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову. Разом з тим, розглянувши клопотання Харківської міської ради про застосування строків позовної давності у справі № 922/3359/16, колегія суддів дійшла висновку про його задоволення, зазначивши, що прокурором пропущено строк позовної давності, що за наявності відповідної заяви відповідача про застосування позовної давності, та відсутності поважності причин пропуску строку позовної давності, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

02.01.2018 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Заступник прокурора Харківської області звернувся з касаційною скаргою на рішення Господарського Харківської області від 30.10.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 922/3359/16 до Касаційного господарського суду.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати рішення Господарського Харківської області від 30.10.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 922/3359/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2018 року у справі № 922/3359/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

22.03.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою та призначення до розгляду на 15.05.2018, повідомив учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги, визначив строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до Касаційного господарського суду до 10.04.2018.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник (Заступник прокурора Харківської області, прокурор) зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Прокурор зазначає, що сама по собі присутність на пленарному засіданні міськради прокурора м. Харкова не може свідчити про обізнаність органів прокуратури щодо порушення відповідачами вимог чинного законодавства, зокрема, статей 133, 135, 137 ЖК УРСР, оскільки не можна надати оцінку законності розпорядженням спірної земельної ділянки через наявність на земельній ділянці водного об'єкту - струмка Саржинка, який являє собою притоку третього порядку річки Сіверський Донець (через річки Саржинка та Лопань) та є частиною водного фонду України, тощо, а відтак не є підставою обізнаності щодо існуючих порушень та необхідності застосування положень ст.267 ЦК України.

Заступник прокурора Харківської області вказує, що у даній справі прокурор фактично захищає в якості державних інтересів право на землю громади міста Харкова, яка не може бути позивачем, і щодо обізнаності якої про безоплатне надання земельної ділянки з водним об'єктом органом місцевого самоврядування житлово-будівельному кооперативу матеріали справи не свідчать, так само, як і про обізнаність про таке депутатів ради, які голосували за рішення при підготовці проекту якого мав би з'ясовуватися правовий статус земельної ділянки, проте і такі матеріали в справі відсутні.

Прокурор зазначає, що всупереч ст. 43 ГПК України судами не було надано належної оцінки доводам прокурора, оскільки прокуратура була позбавлена можливості перевірити правовий статус земельної ділянки, наявність на ній об'єктів, у тому числі водних, в момент ухвалення спірного рішення та ознайомлення з його змістом, початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі стало відомо про наявність оспорюваного рішення, а з моменту, коли органи прокуратури дізнались про факт розпорядження спірною земельною ділянкою в порушення положень статей 58, 84 Земельного кодексу України та статей 3-5 Водного кодексу України.

При цьому, скаржник посилається на правові позиції, викладені в постановах ВСУ від 29.10.2014 у справі №6-1852цс-14 та ВГСУ від 24.11.2016 у справі №910/3725/14.

Крім того, прокурор зазначає, що суд першої інстанції всупереч статтям 4, 4-7, 32, 33, 43 ГПК України надав перевагу доводам відповідача та необґрунтовано відхилив доводи прокурора про наявність поважних причин пропущення позовної давності.

Скаржник вважає, що в порушення статей 2, 4-7 ГПК України судами не взято до уваги, що прокурором позов подано від свого імені (прокурор є позивачем). Як на підставу поважності причин пропуску позовної давності прокурор вказував, що про факт приналежності земельної ділянки до земель водного фонду та її розташування у 25-метровій зоні прибережної смуги, а отже про порушення інтересів територіальної громади та, відповідно, держави, відповідачами, прокуратурі стало відомо лише з листа, наданого місцевій прокуратурі Харківським регіональним управлінням водних ресурсів від 17.08.2016 №16/363, в якому зазначено, що по території спірної земельної ділянки протікає струмок Саржинка (Саржин). Вказане також підтверджується роздруківкою з публічної кадастрової карти України щодо спірної земельної ділянки. Також місцевою прокуратурою отримано роз'яснення фахівців факультету геології, географії, рекреації та туризму ХНУ ім. В.Н. Каразіна з питань наявності статусу. Місцезнаходження р. Саржинка, струмків Сокольники, Саржинка (Саржин) у м.Харкові, якими зазначено, що земельна ділянка частково входить до прибережної захисної смуги річки Саржинка.

На думку прокурора, вказані обставини свідчать про наявність об'єктивних перешкод, які дійсно заважали прокурору подати позов, а враховуючи, що прокурор є самостійним учасником процесу, наділеним усіма правами сторони процесу, місцевим господарським судом надано невірну оцінку наведеним прокурором обставинам щодо поважності причин пропуску позовної давності. Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВГСУ від 12.04.2016 у справі №922/1657/15, від 24.11.2016 у справі №922/4175/16.

Також скаржник зазначає, що апеляційним судом у порушення ст. 4 ГПК України застосовано нормативно-правовий акт Генеральної прокуратури України, який не підлягав застосуванню при вирішенні даної справи.

Відповідачі надали відзиви на касаційну скаргу, у яких просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

У судове засідання з'явилися прокурор та представник відповідача-2

Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, хоча вказаний учасник справи про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.

Представник відповідача-2 виклав заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представника відповідача-2, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно пункту 11 додатку 1 до рішення 8 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06 липня 2011 року №330/11, передано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" функції замовника на будівництво об'єкта зі зміною його функціонального призначення під житлову забудову по вул. Дерев'янка, 19; надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" у власність земельну ділянку кадастровий номер 6310136300:16:003:0035, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 3,000 га, в межах акту встановлення меж земельної ділянки на місцевості від 22.02.2008 р. №349/08 для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по вул. Дерев'янка, 19. Будівництво виконати до 31.12.2013 р.

У подальшому, на підставі зазначеного рішення Харківської міської ради Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові видано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино" державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:16:003:0035 серії ЯК №159254, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 02 грудня 2011 року за №631010002000111.

Посилаючись на пункт 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 19, 20, 21, 58, 59, п.2 ч.3 ст. 83, ч.4 ст. 84, ст. 122 Земельного кодексу України, частини 1,2 ст. 3, ст. 4 Водного кодексу України суд першої інстанції вказав, що за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерела; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

З урахуванням ч.2 ст. 59, статей 60-62 Земельного кодексу України, статей 1, 88-90 Водного кодексу України, статей 50 - 54 Закону України "Про землеустрій", п. 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року №434, суд першої інстанції зазначив, що системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року №486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них". Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить нормам статей 59, 83, 84 ЗК України.

Аналогічну правову позицію зазначено в постановах Верховного суду України від 22.04.2015 р. по справі № 6-52цс15, від 01.07.2015 р. по справі № 6-184цс15.

Проте, прокурор не надав суду належних та допустимих доказів існування на земельній ділянці площею 3,000 га, розташованій у м. Харкові по вул. Дерев'янка, 19, з кадастровим номером 6310136300:16:003:0035, на час прийняття Харківською міською радою спірного рішення №330/11 від 06.07.2011 р. струмка "Саржинка".

Як вбачається з технічної документації із землеустрою на земельну ділянку по вул. Дерев'янка, 19, загальною площею 3,000 га за кадастровим номером 6310136300:16:003:0035 (а.с. 107-122 том 1), ділянка відноситься до земель житлової забудови.

В наявних матеріалах справи технічній документації на земельну ділянку, в фрагменті схеми Генерального плану міста Харкова, затвердженого рішенням Харківської міської ради №89/04 від 23.06.2004 р., в кількох планах меж земельної ділянки та висновку Управління Держкомзему у м. Харкові взагалі відсутні будь-які посилання про наявність на спірній земельній ділянці такого водного об'єкту як струмок "Саржинка".

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів складаються на основі затверджених у встановленому законодавством порядку генеральних планів населених пунктів або можуть розроблятись окремою їх частиною.

Стаття 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює, що Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Наданий до суду фрагмент Генерального плану м. Харкова підтверджує той факт, що на час передання спірної земельної ділянки у власність ЖБК "Сан-Марино" вона не відносилася до земель водного фонду, єдиним водним об'єктом по вулиці Дерев'янка є озеро Комсомольське, інших водних об'єктів в тому числі будь-яких струмків на спірній землі не існує.

Крім цього, факт відсутності струмка на час винесення оскаржуваного рішення Харківської міської ради №330/11 від 06.07.2011 р. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами:

1. висновком щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову №736 від 31.10.2007 р., наданим Харківською обласною санітарно-епідеміологічною станцією;

2. архітектурним завданням на розробку містобудівного обґрунтування розташування об'єкту на 2007 рік, затвердженого головним архітектором м. Харкова;

3. обліковою карткою земельної ділянки відповідно до даних Державного земельного кадастру міста Харкова (арк. 9 Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі);

4. листом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області №6-22-152 від 06.07.2011 р.;

5. висновком Управління Держкомзему у м. Харкові №6802/08 від 16.11.2011 р.;

6. актом обстеження спірної земельної ділянки від 04.07.2011 р.;

7. висновком Управління культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації №08-20/5066 від 20.11.2007 р.;

8. листом Харківського регіонального Управління водних ресурсів №16/415 від 11.10.2017 р. (т. 3 а.с. 33-37) про відсутність струмка "Саржинка" в реєстрі водних об'єктів Харківської області станом на 1999 рік;

9. формою 6 зем.

Також, в матеріалах справи міститься постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.08.2010 р. у справі №2-а-2434/10 (т. 1 а.с. 209-212) за позовом ТОВ "Градмарш" до Управління Держкомзему у м. Харків, Управління містобудування та архітектури, Харківської міської ради, в якій суд встановив, що земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови.

Наданий до суду прокуратурою лист Харківського регіонального управління водних ресурсів №16/363 від 17.08.2016 р. не може вважатися належним та допустимим доказом незаконності рішення Харківської міської ради №330/11 від 06.07.2011 р., оскільки взагалі не зазначає чи зареєстровано у реєстрі водних об'єктів та з якого часу струмок "Саржинка", а також з якого часу він нібито наявний на спірній земельній ділянці, який має характер (постійний чи сезонний), та на підставі чого, чи є паспорт даного водного об'єкта.

Крім цього, навіть у зазначеному вище листі зазначено, що в межах населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Однак, відповідно до наданої містобудівної документації, а саме фрагменту Генерального плану міста Харкова, на спірній земельній ділянці відсутній струмок та/або інший водний об'єкт.

Надані прокурором роз'яснення фахівців факультету геології, географії, рекреації та туризму Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, не є належним доказом наявності струмка на земельній ділянці, з огляду на такі його формулювання: "...межі ділянки не позначено на Публічній кадастровій карті, однак за кадастровим номером та обрисами сусідніх ділянок, можна припускати, що земельна ділянка частково входить до прибережної захисної слуги річки Саржинка'', оскільки: по-перше, докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях, по-друге, у роз'ясненні мова йде уже не про струмок Саржинка, а річку Саржинка.

Відповідно до ст. 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води. Наразі ж, на спірній земельній ділянці взагалі відсутній водний об'єкт, що робить неможливим встановлення прибережної захисної смуги навколо нього.

Суд першої інстанції вказав, що прокурор не надав суду: докази виділення відповідачу (ОК "ЖБК "Сан-Марино") спірної земельної ділянки та будівництва ним об'єкта у межах захисної прибережної смуги; докази віднесення струмка "Саржинка" до водних об'єктів, а також спірної земельної ділянки до об'єктів водного фонду та знаходження її в межах захисної смуги; докази включення струмка "Саржинка" до реєстру водних об'єктів; паспорту водного об'єкту - струмка "Саржинка"; копію рішення Харківської міської ради про встановлення розміру прибережних захисних смуг у м. Харкові; копію проекту землеустрою із встановлення прибережної захисної смуги.

Стосовно посилання прокуратури на незаконність спірного рішення Харківської міської ради через порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення землі суд першої інстанції прийшов до висновку, що порядок встановлення та/або зміни цільового призначення або категорії землі передбачає обов'язкове розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та подальше його погодження органом місцевого самоврядування шляхом винесення відповідного рішення. Саме рішення органу місцевого самоврядування про погодження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки, в розумінні статті 20 ЗК України, є підставою до віднесення землі до тієї чи іншої категорії.

Оскаржуваним рішенням Харківської міської ради №330/11 від 06.07.2011 р. не було затверджено проекту землеустрою про відведення спірної земельної ділянки, не встановлювалось цільове призначення та категорія землі.

Як вбачається з матеріалів справи цільове призначення та відповідна категорія спірної земельної ділянки розташованої у м. Харкові по вул. Дерев'янка, 19, були встановлені під час первинного формування землі, як об'єкта прав рішенням Харківської міської ради №239/07 від 21.11.2007 р. (п. 46). Даним рішенням було погоджено проект відведення земельної ділянки та надано в оренду земельну ділянку ТОВ "ГРАДМАШ" за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва спортивно-оздоровчого комплексу.

Спірним рішенням було лише передано ЖБК "Сан-Марино" функції замовника на будівництво об'єкта зі зміною функціонального призначення об'єкта будівництва та подальша передача землі у власність.

Отже, оскаржуване рішення Харківської міської ради №330/11 від 06.07.2011 р. не встановлювало та не змінювало цільове призначення спірної земельної ділянки, оскільки земля вже була визначена як громадська та житлова забудова, що виключає можливість визнання даного рішення незаконним на підставі ст. 20 ЗК України.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що прокурор не надав суду докази на підтвердження своїх позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункту 11 додатку 1 до рішення 8 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06.07.2011 р. №330/11, яким передано ОК "ЖБК "Сан-Марино" у власність земельну ділянку (кадастровий номер 6310136300:16:003:0035), площею 3,000 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по вул. Дерев'янка, 19 у м. Харкові, суд першої інстанції вважає позовні вимоги прокурора в цій частині необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 159254, суд першої інстанції зазначив наступне.

Статтею 155 ЗК України визначено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, державні акти на право власності чи постійне користування земельними ділянками є документами, що посвідчують право власності чи постійного користування земельними ділянками й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Крім того, стаття 140 ЗК України не передбачає таких підстав, як вказує прокурор, для припинення права власності на земельну ділянку.

З огляду на вищевикладене та враховуючи те, що прокурором не було надано до суду будь-яких доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 159254 є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню в цій частині.

Також, суд першої інстанції зазначив, що постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2016 р. залишена без змін постанова Харківського апеляційного господарського суду від 15.06.2016 р., якою, в свою чергу було залишено без змін рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2015 р. у справі №922/4114/15 за позовом прокурора Дзержинського району м. Харкова до Харківської міської ради та ОК "ЖБК "Сан - Марино" про скасування рішення Харківської міської ради від 06.07.2011 р. №330/11 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів".

Судами у справі №922/4114/15 були встановлені наступні обставини:

- 10.03.2009 р. загальними зборами засновників ОК "ЖБК "Сан-Марино" (протокол №1) вирішено створити ОК "ЖБК "Сан-Марино" та затвердити список членів кооперативу у наступному складі: ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_9; затверджено та підписано Статут кооперативу; обрано головою кооперативу ОСОБА_10 з моменту державної реєстрації кооперативу. Пунктом 1.5. Статуту кооперативу визначено, що засновниками кооперативу є ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_9

- Статут ОК "ЖБК "Сан-Марино" та матеріали справи не містять відомостей, що його засновники потребували поліпшення житлових умов та перебували на квартирному обліку;

- ОК "ЖБК "Сан-Марино" створено всупереч вимогам статей 133-135, 137 Житлового кодексу УРСР, пункту 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, які по відношенню до Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" є спеціальними нормативно-правовими актами та підлягають застосуванню до правовідносин сторін у даній справі;

- ОК "ЖБК "Сан-Марино" не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 Житлового кодексу та ст. 41 Земельного кодексу України, оскільки мета його створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам створення житлово-будівельного кооперативу.

Виходячи із вказаних встановлених обставин, судами першої та апеляційної інстанції, рішення яких залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2016 р. у справі №922/4114/15, було встановлено, що рішення Харківської міської ради від 06.07.2011 р. №330/11 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" щодо безоплатної передачі ОК "ЖБК "Сан-Марино" у власність земельної ділянки є незаконним, проте, було відмовлено у задоволенні позовних вимог з підстав застосування позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора у справі №922/4114/15, встановивши обставини щодо незаконності оскаржуваного рішення Харківської міської ради від 06.07.2011 р. №330/11, суди дійшли висновку, що перебіг позовної давності щодо оскарження прокурором рішення органу місцевого самоврядування починається саме з дати прийняття цього рішення, оскільки, як було встановлено господарськими судами рішення міською радою №330/11 від 06.07.2011 р. приймалось за участю прокурора міста Харкова, який був присутній на даному засіданні, у зв'язку з чим, судами за заявою ОК "ЖБК "Сан-Марино", у задоволенні позову прокурора було відмовлено внаслідок пропуску останнім позовної давності.

Відповідачем (ХМР) було заявлено про застосування строку позовної давності до позовних вимог прокурора в даній справі, що переглядається.

Разом з тим, суд першої інстанції відхилив заяву відповідача (Харківської міської ради) про застосування строку позовної давності та відмовив прокурору в позові у повному обсязі саме по суті позовних вимог, а не у зв'язку з пропуском позовної давності.

Суд апеляційної інстанції вказав, що суд, розглядаючи справу № 922/4114/15, встановив, що з огляду на незаконність винесення Харківською міською радою спірного рішення, яке стало підставою для подальшого оформлення державних актів на право власності на вищезазначену земельну ділянку, позовні вимоги прокурора про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 159254, площею 3,000 га, розташовану у місті Харкові по вул. Дерев'янко, з кадастровим номером 6310136300:16:003:0035, є законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, враховуючи викладене, судова колегія зазначила, що факт встановлення незаконним рішення Харківської міської ради від 06.07.2011р. №330/11 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 159254, площею 3,000 га, розташовану у місті Харкові по вул. Дерев'янко, з кадастровим номером 6310136300:16:003:0035, повинен бути врахованим судом відповідно до ст. 35 ГПК України при прийняття даного рішення.

Ненормативний акт, визнаний судом недійсним з одних підстав, не може стати дійсним з інших підстав і свідчити про його законність.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, перший відповідач просив застосувати до позовних вимог прокурора наслідки спливу позовної давності відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України і відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши клопотання Харківської міської ради про застосування строків позовної давності у справі № 922/3359/16, колегія суддів зазначила наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Позовна давність, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Відповідним суб'єктом здійснення державою своїх цивільних прав в даному випадку є прокурор, який згідно із статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" здійснює прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими радами, їх виконавчими органами, з відповідними наслідками прокурорського нагляду, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Як встановлено у частині 1, 2, 4 статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частина 1 статті 261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Згідно з частиною 1 статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Постановою Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2015 року № 6-152цс14 встановлено, норма частини 1 статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало відомо (могло стати відомо) про порушення права, покладається на позивача.

Відповідно до правової позиції наведеної у постанові Верховного Суд України від 16.09.2015 у справі №6-68цс15 оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Згідно витягів з протоколів пленарних засідань 8 сесії 6 скликання від 06.07.2011 року на пленарних засіданнях міської ради був присутній прокурор міста Харкова Попович Є.М, який відповідно до статті 121 Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" здійснює нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами та їх виконавчими органами.

Також, згідно з листом від 26.07.2011р. до прокуратури міста Харкова було направлено копії оскаржуваного рішення.

Крім того, спірне рішення Харківської міської ради було офіційно опубліковано згідно вимог статті 21 Закону України "Про інформацію" в газеті "Харьковские известия" та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб.

У своїй постанові від 27.05.2014р. у справі № 3-23гс14 Верховний Суд України дійшов висновку, що перебування прокурора під час пленарного засідання міської ради, на якому було прийняте оскаржуване рішення, є початком перебігу строку позовної давності, згідно частиною 1 статті 261 ЦК, норми якої також розповсюджуються і на звернення прокурора до суду. Та початок перебігу строку позовної давності починає свій перебіг не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати, коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення.

Наказами Генеральної прокуратури України від 12.04.2011р. № 3гн "Про організацію правозахисної діяльності органів прокуратури України" (п.10) та від 07.11.2012 року № 3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" (пункт 3.1.) на органи прокуратури покладені обов'язки перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, не тільки в межах перевірки певних актів органів місцевого самоврядування а й встановлені певні строки для здійснення прокурорського нагляду, тобто щомісяця.

Прокурор, зобов'язаний був здійснити наглядові функції з приводу перевірки законності оскаржуваного рішення Харківської міської ради протягом місяця з дня його прийняття.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура міста Харкова та прокуратура Дзержинського району м. Харкова становить єдину централізовану систему, яку очолює Генеральній прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящими.

У зв'язку із обізнаністю прокурора м. Харкова про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради від 06.07.2011р., згідно з постановою Верховного Суду України від 29.10.2014р. № 6-152цс14, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до статті 6 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради, починається саме з цієї дати прийняття рішення, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо за участю прокурора міста Харкова, який перебував на пленарному засіданні, та у відповідності до статті 257 ЦК України, строк позовної давності за вимогами щодо оскарження цього рішення сплинув року 06.07.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позов про скасування спірного рішення було подано заступником прокурора Харківської області до господарського суду лише 04.10.2016р., тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів наголосила на тому, що нездійснення прокурором своїх цивільних прав, як уповноваженого державного органу у визначений законом строк, а відтак і звернення до суду після спливу позовної давності, є підставою для їх застосування згідно частиною 4 статті 267 ЦК України, оскільки прокурор в даному випадку, як уповноважений державою на її захист орган, має рівні з іншими цивільні права.

Посилання прокурора на те, що він довідався про наче б то незаконне рішення міської ради у ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок є не обґрунтованими та не доведеними.

Так, згідно пункту 10 Наказу генеральної прокуратури України від 18.10.2010 року №3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів", з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись статтями 1, 15, 19-24 Закону України "Про прокуратуру", було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Отже, відповідно наказу Генерального прокурора України від 18.10.2010 року №3гн "Про організацію наглядової діяльності органів прокуратури щодо захисту прав і свобод громадян, державних та публічних інтересів", який діяв на момент прийняття рішення Харківською міською радою, прокурор повинен забезпечити нагляд за додержанням законів органами виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин.

Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків, визначених частиною 2 статті 12, частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

Таким чином, обізнаність прокурора Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області, який входить до єдиної централізованої системи органів прокуратури про прийняття Харківською міською радою оскаржуваних рішень починає рахуватися саме з дати прийняття оскаржуваних рішень, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо за участю прокурора міста Харкова, який був присутній у сесійній залі на пленарному засіданні. Харківської міської ради, та отримавши рішення Харківської міської ради згідно наказів Генерального прокурора зобов'язаний був та мав всі можливості ознайомитися з матеріалами які стали підставами для прийняття міською радою оскаржуваного рішення та довідатись про його законність.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених прокурором поважних причин її пропущення.

Судова колегія апеляційного суду, розглянувши клопотання Харківської міської ради про застосування строків позовної давності у справі №922/3359/16, зважаючи на встановлення обставин незаконності пункту 11 додатку 1 до рішення 8 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" від 06.07.2011 р. №330/11, а також недійсності Державного акту серії ЯК №159254 на право власності на земельну ділянку площею 3,000 га, розташованої у м. Харкові по вул. Дерев'янка, 19, з кадастровим номером 6310136300:16:003:0035, дійшла висновку про його задоволення.

Враховуючи вищевикладене, прокурором пропущено строк позовної давності, що за наявності відповідної заяви відповідача про застосування позовної давності, та відсутності поважності причин пропуску строку позовної давності, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України:

"Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу."

Згідно з ч.1 ст.261 вказаного Кодексу:

"Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила."

Відповідно до ч.ч.4,5 ст.267 наведеного Кодексу:

"4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту."

Частиною 2 ст. 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із зазначених органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

За змістом положень статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до положень ч.ч.2,4 ст.29 ГПК (у редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом) у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) ЦК визначено як позовна давність (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або мала об'єктиву можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, адже норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно витягів з протоколів пленарних засідань 8 сесії 6 скликання від 06.07.2011 року на пленарних засіданнях міської ради був присутній прокурор міста Харкова Попович Є.М, який відповідно до статті 121 Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" здійснює нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами та їх виконавчими органами.

Також, згідно з листом від 26.07.2011р. до прокуратури міста Харкова було направлено копії оскаржуваного рішення.

Крім того, спірне рішення Харківської міської ради було офіційно опубліковано згідно вимог статті 21 Закону України "Про інформацію" в газеті "Харьковские известия" та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб.

З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради, починається саме з цієї дати прийняття рішення, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо за участю прокурора міста Харкова, який перебував на пленарному засіданні, та у відповідності до статті 257 ЦК України, строк позовної давності за вимогами щодо оскарження цього рішення сплинув року 06.07.2014 року.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи прокурора, що всупереч ст. 43 ГПК України судами не було надано належної оцінки доводам прокурора, що прокуратура була позбавлена можливості перевірити правовий статус земельної ділянки, наявність на ній об'єктів, у тому числі водних, в момент ухвалення спірного рішення та ознайомлення з його змістом, оскільки прокурором не наведено обґрунтованих та переконливих доказів, що заважало йому, знаючи про факт прийняття такого рішення, здійснити перевірку цього рішення протягом строку позовної давності, а саме трьох років з моменту його прийняття, що є більш ніж достатнім строком для такої перевірки.

Згідно ч.1 ст.6 "Право на справедливий суд" Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, дата набрання чинності для України: 11.09.1997:

"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення."

У п.137. Рішення у справі "Олександр Волков проти України" (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява No 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне:

"Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень."

Крім того, у п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" Європейським судом з прав людини було зазначено наступне:

"Європейський Суд до цього визначив, що давність може визначатися як право, що надається законом особі, яка скоїла злочин, більше не бути переслідуваною або судимою після спливу визначеного строку з моменту скоєння діянь. Строки давності є загальною рисою правових систем Держав - учасників Конвенції, мають багато цілей, серед яких гарантування правової захищеності шляхом встановлення строку для дій і перешкоджання посяганню на право на захист, яке могло б бути скомпрометованим, якщо б суди виносили рішення, доказова база по яких була б неповною внаслідок часу, що сплинув (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV)."

В постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року по справі №6-68цс15 було зазначено наступне:

"Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства")."

Вищевказані висновки підтверджені також в Постановах Верховного суду України по справах №6-2510ц15 від 16 грудня 2015 року, №910/4626/14 (3-374гс15.doc ), №910/3724/14 (3-539гс15.doc ) від 30 вересня 2015 року та №910/3723/14 (3-387гс16.doc) від 11 травня 2016 року.

Таким чином, будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

Також колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне відмітити наступне.

Як зазначено вище, судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні рішення і державний акт вже були предметом оскарження у справі №922/4114/15, проте, з інших, ніж в даній справі підстав, а саме з підстав порушення порядку створення житлово-будівельних кооперативів.

Судами першої та апеляційної інстанції, рішення яких залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2016 р. у справі №922/4114/15, було встановлено, що рішення Харківської міської ради від 06.07.2011 р. №330/11 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об'єктів" щодо безоплатної передачі ОК "ЖБК "Сан-Марино" у власність земельної ділянки є незаконним, проте, було відмовлено у задоволенні позовних вимог з підстав застосування позовної давності.

В даному випадку, позов було подано прокурором з інших підстав, а саме, що частина вказаної земельної ділянки, яка передана у власність Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Сан-Марино", відноситься до земель водного фонду, оскільки включає землі, зайняті водним об'єктом - струмком Саржинка (Саржин), а тому відповідно до положень статей 58, 84 Земельного кодексу України, статей 3-5 Водного кодексу України не може передаватись у приватну власність. Поряд з цим, спірна земельна ділянка розташована в 25-метровій зоні прибережної захисної смуги струмка Саржинка (Саржин), що підтверджується листом Харківського регіонального управління водних ресурсів від 17.08.2016 №16/363.

Судами першої та апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів встановлено, що прокурором не доведено, що частина земельної ділянки, яка передана у власність ОК "ЖБК "Сан-Марино", станом на момент прийняття оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування, відносилась до земель водного фонду, що були зайняті водним об'єктом - струмком Саржинка, або входить до водоохоронної зони (прибережної захисної смуги).

В силу ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, дата, коли дізнався чи міг дізнатися прокурор про вищевказане порушення, факт якого судами не встановлено, в даному випадку взагалі не має значення.

Проте, як обґрунтовано вказав суд апеляційної інстанції, факт визнання незаконним спірного рішення Харківської міської ради в межах справи №922/4114/15 повинен бути врахованим судом відповідно до ст. 35 ГПК України при прийняття даного рішення, оскільки, ненормативний акт, визнаний судом недійсним з одних підстав, не може стати дійсним з інших підстав і свідчити про його законність.

Разом з тим, обставини пропуску позовної давності прокурором саме з підстав, з яких розглядалася справа №922/4114/15, вже розглянуті судами саме в межах справи №922/4114/15 і їм надана відповідна оцінка.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області без задоволення, а судові рішення - без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на Прокуратуру Харківської області витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 30.10.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 922/3359/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Харківської області від 30.10.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 922/3359/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський