Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 905/1566/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г.О.,

за участю представників:

прокуратури (позивача) - Кравчук О.А.,

відповідачів - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2018 (судді: Мартюхіна Н.О., Будко Н.В., Сгара Е.В.) та рішення Господарського суду Донецької області від 06.09.2017 (суддя Левшина Г.В.) у справі № 905/1566/17

за позовом Заступника прокурора Донецької області

до Донецької обласної державної адміністрації обласної військово-цивільної адміністрації, Громадської організації "Криволуцький мисливець" і Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства

про визнання недійсним підпункту 1 пункту 1 розпорядження та визнання недійсним договору від 09.06.2016 про умови ведення мисливського господарства,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року Заступник прокурора Донецької області в інтересах держави звернувся до Господарського суду Донецької області із позовом до Донецької обласної державної адміністрації обласної військово-цивільної адміністрації, Громадської організації "Криволуцький мисливець", (далі - ГО "Криволуцький мисливець"), Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання недійсними підпункту 1 пункту 1 розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 19.05.2016 № 411 "Про надання у користування мисливських угідь на території Донецької області" ГО "Криволуцький мисливець" загальною площею 6823,3900 га, а також договору про умови ведення мисливського господарства від 09.06.2016, укладеного між Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ГО "Криволуцький мисливець", на підставі статей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю спірного розпорядження та укладеного на його підставі оспорюваного договору, оскільки мисливські угіддя, які є предметом цього договору, були передані у користування ГО "Криволуцький мисливець" з порушенням вимог законодавства, зокрема, статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", тобто без отримання необхідного погодження усіх землевласників та землекористувачів та прийняття відповідного рішення уповноваженим органом. Прокурор також зазначав, що ГО Криволуцький мисливець" не виконуються умови оспорюваного договору у частині створення, організації та забезпечення діяльності єгерської служби.

Заперечуючи проти позову, ГО "Криволуцький мисливець" послався на недоведеність прокурором правових підстав для звернення із цим позовом та обставин, з якими положення законодавства пов'язують визнання недійсним спірного договору. Відповідач також зазначав про недоведеність того, що саме ФГ "Ралітний", ТОВ АПФ "Роднік", СТОВ "Україна", СФГ "Гусак" є землекористувачами чи власниками земельних ділянок в межах наданих ГО "Криволуцький мисливець" мисливських угідь.

У відзиві на позов Донецька обласна державна адміністрація обласна військово-цивільна адміністрація заперечила проти позовних вимог, просила закрити справу у зв'язку з непідсудністю справи господарському суду та відмовити у позові, вважаючи позовні вимоги безпідставними та зазначивши, зокрема, про дотримання встановленого законом порядку передачі у користування відповідачеві мисливських угідь та акцентуючи на необхідності розгляду даного спору Донецьким окружним адміністративним судом.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.09.2017 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із недоведеності прокурором порушення вимог законодавства при передачі у користування ГО "Криволуцький мисливець" спірних мисливських угідь для ведення мисливського господарства.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2018 рішення Господарського суду Донецької області від 06.09.2017 залишено без змін із тих же підстав.

Не погоджуючись із висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій, Заступник прокурора Харківської області подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2018 і рішення Господарського суду Донецької області від 06.09.2017, а справу направити на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Підставами для скасування оскаржених рішення і постанови у справі скаржник зазначає порушення норм матеріального і процесуального права, а саме: статті 193 Господарського кодексу України, статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", статей 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 16 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, статей 11, 30, 73, 74, 86, 236, 269 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор наголошує на порушенні правил виключної підсудності, оскільки у даному випадку відповідачем є орган, зазначений у частині 5 статті 16 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, зокрема Донецька обласна державна адміністрація обласна військово-цивільна адміністрація. Окрім того, прокурор зазначає, що спірний договір укладено з порушенням вимог законодавства, оскільки відповідні ради - Краснолиманська міська рада, Криволуцька сільська рада, Ямпільська селищна рада, не приймали рішень про передачу спірних земельних ділянок відповідачеві для ведення мисливського господарства. Він посилається на те, що суд апеляційної інстанції прийняв докази, зокрема, договори про надання права ведення мисливського господарства та полювання від 1-4.11.2014, які не були подані до суду першої інстанції.

Від Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому воно просить залишити без змін судові рішення, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на дотримання вимог законодавства при передачі у користування спірних мисливських угідь ГО "Криволуцький мисливець".

Від Донецької обласної державної адміністрації обласної військово-цивільної адміністрації надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить залишити без змін судові рішення як законні та обґрунтовані, а касаційну скаргу без задоволення. Водночас облдержадміністрація просила розглянути справу за відсутності її представників.

Від ГО "Криволуцький мисливець" судом також отримано відзив на касаційну скаргу про залишення касаційної скарги прокуратури без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін як законних і обґрунтованих. Зокрема, громадська організація зазначала, що прокурором не доведено невідповідності оскарженого розпорядження вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції органу чи порушення прийняттям такого рішення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб; що відповідач у справі є суб'єктом господарської діяльності і спір виник саме із земельних відносин, а тому правила підсудності порушені не були та посилався на частину 2 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи прокурора є підставою для скасування оскаржених в касаційному порядку рішення та постанови, оскільки вони ухвалені без дотримання норм процесуального права.

Водночас колегія суддів вважає непереконливими аргументи, викладені у відзивах на касаційну скаргу з огляду на таке.

Відповідно до частини 1, 4 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій виходили із того, що прокурором не доведено порушення вимог законодавства при прийнятті оспорюваного розпорядження та укладенні спірного договору, втім, колегія суддів зазначає, що судами не було ураховано наступне.

Згідно зі статтею 13 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017 (тобто чинній на момент порушення провадження у справі та винесення рішення місцевим господарським судом по суті спору) місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам. При цьому, розмежування компетенції між господарськими судами щодо розгляду справ відбувається з урахуванням правил підсудності.

Положеннями статті 15 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, визначені загальні правила підсудності справ, а нормою статті 16 цього Кодексу встановлені виключення з цих правил.

Стаття 16 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, унормовувала виключну підсудність справ.

Відповідно до частини 5 статті 16 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Отже, якщо відповідачем у справі є орган, зазначений у частині 5 статті 16 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017 (тобто чинній на час винесення рішення місцевим господарським судом по суті спору), зокрема обласна державна адміністрація, то така справа у будь-якому разі підлягала розгляду у Господарському суді міста Києва.

За змістом частини 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017, якщо справа не підсудна даному господарському суду, матеріали справи надсилаються господарським судом за встановленою підсудністю не пізніше п'яти днів з дня надходження позовної заяви або винесення ухвали про передачу справи.

У розумінні наведених норм процесуального права виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом частини 5 статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначає суд, яким має бути розглянуто справу. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування, що, між іншим, спростовує аргументи, наведені ГО "Криволуцький мисливець" у відзиві на касаційну скаргу.

Разом із тим, відповідно до частини 5 статті 30 Господарського процесуального кодексу України спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про військово-цивільні адміністрації" військово-цивільні адміністрації утворюються у разі потреби за рішенням Президента України.

Указом Президента України від 05.03.2015 № 123/2015 "Про утворення військово-цивільних адміністрацій" утворено Донецьку обласну військово-цивільну адміністрацію (стаття 1 Указу). У зв'язку з утворенням обласних, районних військово-цивільних адміністрацій, зазначених у статті 1 цього Указу, Донецька та Луганська обласні державні адміністрації набувають статусу відповідно Донецької та Луганської обласних військово-цивільних адміністрацій, а голови Донецької та Луганської обласних державних адміністрацій - статусу керівників відповідно Донецької та Луганської обласних військово-цивільних адміністрацій.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, предметом спору в даній справі є вимоги Заступника прокурора Донецької області заявлені в інтересах держави до Донецької обласної державної адміністрації обласної військово-цивільної адміністрації, ГО "Криволуцький мисливець", Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання недійсними підпункту 1 пункту 1 розпорядження голови Донецької обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 19.05.2016 № 411 "Про надання у користування мисливських угідь на території Донецької області" ГО "Криволуцький мисливець" та договору про умови ведення мисливського господарства від 09.06.2016, укладеного між Донецьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ГО "Криволуцький мисливець". Таким чином, одним з відповідачів є Донецька обласна державна адміністрація обласна військово-цивільна адміністрація, а тому дана справа підсудна Господарському суду міста Києва, тоді як Господарський суд Донецької області, не передавши справу для розгляду за підсудністю та розглянувши її по суті, порушив визначені процесуальним законом правила виключної підсудності, на що суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, уваги не звернув.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції визначені статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. При цьому, за змістом статті 279 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

З огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика Європейського суду з прав людини, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13) констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви № 29458/04, № 29465/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]".

Ураховуючи зазначене та наведені положення законодавства, та зважаючи на те, що у даному випадку суди діяли з порушенням норм процесуального права, тобто не як суд встановлений законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 30, 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2018 та рішення Господарського суду Донецької області від 06.09.2017 у справі № 905/1566/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак