Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/1587/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, Баранець О.М., Вронська Г.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017

(суддя - Демидов В.О.),

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017

(головуючий - Жук Г.А., судді: Дикунська С.Я., Мальченко А.О.)

за скаргою Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

про стягнення 13 317 917, 88 грн.

та за зустрічним позовом Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" про стягнення заборгованості у розмірі 13 317 917, 88 грн., в тому числі: 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624, 72 грн. 3 % річних, 165 495,86 грн. інфляційних втрат та 68 820, 00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2013 прийнято до розгляду з первісним позовом зустрічний позов Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про спонукання укласти договір реструктуризації на основну суму боргу за договором № 320886 від 14.11.2003 на постачання теплової енергії в гарячій воді на термін 60 місяців з затвердженням відповідного графіку платежів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі №910/1587/13 первісний позов задоволено повністю, з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624,72 грн. 3 % річних, 165 495, 86 грн. інфляційних втрат та 68 820,00 грн. витрат по сплаті судового збору; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі № 910/1587/13 залишено без змін.

На примусове виконання вказаного судового рішення 09.07.2015 Господарським судом міста Києва в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) видано наказ.

Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" 17.11.2016 звернулось до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у якій просить визнати дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України неправомірними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016, винесену в межах виконавчого провадження № 48838866.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено. Суд визнав дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016 неправомірними. Суд визнав недійсною постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення виконавчого збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 у справі № 910/1587/13 залишено без змін.

При розгляді справи місцевим господарським судом встановлені такі обставини:

- рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2013 у справі № 910/1587/13, яке набрало законної сили, з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" стягнуто 12 728 797, 30 грн. основного боргу, 423 624,72 грн. 3 % річних, 165 495, 86 грн. інфляційних втрат та 68 820, 00 грн. витрат по сплаті судового збору;

- Господарським судом міста Києва 09.07.2015 видано наказ про примусове виконання вказаного судового рішення;

- виконавче провадження № 48838866 по виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 було відкрито старшим державним виконавцем 25.09.2015;

- відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 04.11.2016 винесено постанову ВП № 48838866 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 1 279 761,73 грн.;

- постановою державного виконавця від 07.12.2016 виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" (за письмовою заявою стягувача);

Задовольняючи скаргу Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії державного виконавця, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- державним виконавцем з боржника не було стягнуто в примусовому порядку сум згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015, не було винесено постанови ні про закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону, ні постанови про повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону;

- постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена державним виконавцем 07.12.2016, тому станом на 04.11.2016 у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" виконавчого збору.

Судові рішення обґрунтовані нормами статей 27, 37, 39, 40, 42 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VII від 02.06.2016, статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21.04.1999, статей 115, 116, 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017).

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову задоволенні скарги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії державного виконавця.

Касаційна скарга мотивована тим, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби. При цьому, єдиною умовою стягнення виконавчого збору є невиконання боржником самостійно виконавчого документу.

У відзиві на касаційну скаргу Комунальне підприємство "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" заперечує проти її доводів, посилаючись на те, що: державний виконавець під час винесення постанови про стягнення виконавчого збору керувався нормами не чинного на той момент законодавства; після повернення виконавчого документа стягувачу, не пізніше наступного робочого дня, виконавцем не було винесено постанову про стягнення виконавчого збору; фактичного стягнення державним виконавцем з боржника на користь стягувача присуджених за наказом сум не відбулось;

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. (головуючий), Вронської Г.О. і Баранця О.М. 12.01.2018 передано касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 у справі № 910/1587/13.

Відповідно до пункту 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенця В.І. - головуючого, Баранця О.М., Вронської Г.О. від 11.01.2018 касаційну скаргу прийнято до письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" не скористалось правом подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу, що в силу частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Касаційний господарський суд, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

З 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі по тексту - Закон від 02.06.2016 № 1404-VІІІ).

Відповідно до пункту 7 Розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

При цьому, в Прикінцевих та Перехідних положеннях Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ вказано порядок виконання та правового регулювання саме "виконавчих дій", а не "виконавчого провадження".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV, так і Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, виконавче провадження визначається як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Тобто з урахуванням Прикінцевих та Перехідних положень Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ слід вважати, що кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження повинна регулюватись тим нормативно-правовим актом, під час дії якого вона була розпочата.

Враховуючи Прикінцеві та Перехідні положення Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що положення попереднього Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV застосовується не щодо всього виконавчого провадження № 48838866, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, а тому підлягають і завершенню в порядку Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV. Кожна виконавча дія, яка оформлюється в тому числі шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.

Постанова про стягнення виконавчого збору ВП № 48838866 винесена виконавцем 04.11.2016, тобто вже в період дії Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, відтак, державний виконавець, приймаючи дану постанову повинен вчиняти таку дію відповідно до Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ.

Як вірно зазначено господарськими судами, приймаючи постанову про стягнення виконавчого збору від 04.11.2016, зокрема визначаючи розмір виконавчого збору та підставу його стягнення, державний виконавець керувався статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV (далі по тексту - Закон від 21.04.1999 № 606-ХІV). Так, державний виконавець, враховуючи, що у строк, встановлений для добровільного виконання рішення суду, боржник рішення не виконав, беручи до уваги положення статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV, яка передбачала, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 % від суми, що підлягала стягненню, виніс постанову про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" 1 279 761,73 грн. виконавчого збору (10 % від суми, яка підлягала стягненню згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015).

Оскільки стягнення виконавчого збору, як окрема виконавча дія, здійснена державним виконавцем після набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, то в даному випадку підлягали застосуванню положення саме цього закону.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Згідно статті 27 Закону від 02.06.2016 №1404-VІІІ, розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, виконавчий збір стягується на підставі постанови, яка виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника сум або закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону в розмірі 10 % від суми, що фактично стягнута, повернута стягувачу.

Тобто, суди попередніх інстанцій вірно виходили з того, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення державним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум, та виконавчий збір обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.

Проте, як встановлено судами з матеріалів виконавчого провадження № 48838866, державним виконавцем не було стягнуто з боржника на користь стягувача присуджених сум за наказом № 910/1587/13 від 09.07.2015.

При цьому, приписами Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (статті 40, 42 Закону) передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору, зокрема частиною 3 статті 40 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ унормовано, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно частиною 4 статті 42 Закону від 02.06.2016 № 1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина 1 статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Тобто, після набрання чинності Законом від 02.06.2016 № 1404-VІІІ виконавчий збір підлягає стягненню в порядку та розмірі, визначеному цим Законом, який в даному випадку, обумовлює можливість винесення постанови про стягнення виконавчого збору після закінчення виконавчого провадження в порядку статті 39 Закону чи повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону.

Натомість, як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на 04.11.2016 (станом на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору) державним виконавцем з боржника не було стягнуто в примусовому порядку сум згідно наказу Господарського суду міста Києва від 09.07.2015, не було винесено постанови ні про закінчення виконавчого провадження згідно статті 39 Закону, ні постанови про повернення виконавчого документа згідно статті 37 Закону. Постанова про повернення виконавчого документа стягувачу була винесена державним виконавцем пізніше, а саме 07.12.2016, відтак, станом на 04.11.2016 у державного виконавця були відсутні правові підстави для винесення постанови від 04.11.2016 ВП № 48838866 про стягнення з Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" виконавчого збору.

Статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла на момент подачі скарги на дії державного виконавця) передбачено, що скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена. За результатами розгляду скарги виноситься відповідна ухвала.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

На підставі сукупності поданих до матеріалів справи доказів, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку про задоволення скарги Комунального підприємства "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" на дії (бездіяльність) відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України.

Посилання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у касаційній скарзі на те, що частини перша та друга статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII не містить конкретних вказівок, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої державним виконавцем з боржника суми боргу, колегія суддів не може визнати достатньо обґрунтованим, враховуючи таке.

Відповідно до частини 1, 2 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Аналіз наведених норм Закону № 1404-VIII дає можливість зробити висновок про те, що обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми; розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми.

За своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Відповідно до пункту 20 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду, який його видав, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Тобто, відповідно до вказаного пункту у постанові про повернення виконавчого документу стягувача, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, тим самим законодавець підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.

При стягненні виконавчого збору відповідно до частини 3 статті 40 Закону № 1404-VIII, без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" від 26.12.2003 № 14 роз'яснено, що відповідно до статей 45, 46 Закону № 606-XIV витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Таким чином, доводи скаржника про те, що виконавчий збір стягується незалежно від того чи було здійснено стягнення коштів за виконавчим документом органами державної виконавчої служби, колегія визнає помилковими.

Відповідно до частини першої, другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017) переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017у справі постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів залишає їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.09.2017 у справі № 910/1587/13 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

Г. Вронська