ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 913/377/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,

секретар судового засідання - Овчарик В.М.,

за участю представників:

позивача - Гриба Ю.М. (адвокат),

відповідача - Мандригелі Р.С. (адвокат),

розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" на рішення Господарського суду Луганської області від 12.12.2017 (суддя Іноземцева Л.В.) та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.03.2018 (головуючий - Дучал Н.М., судді: Геза Т.Д., Склярук О.І.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

до Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот"

про стягнення 9956626,64 дол. США,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У квітні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - ПАТ "Промінвестбанк", Банк) звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" (далі - ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ", позичальник) про стягнення заборгованості з процентів за неправомірне користування кредитом за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №20-2199/2-1 від 23.07.2013 (далі - кредитний договір №20-2199/2-1) в сумі 9956626,64 доларів США, що за офіційним курсом станом на 18.04.2017 складає 266957650,95 грн., посилаючись на статті 525, 526, 530, 599, 610, 631, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтю 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній до 15.12.2017.

Позовна заява обґрунтовується порушенням позичальником зобов'язань за кредитним договором №20-2199/2-1 та невиконанням ним судового рішення у справі №910/9932/14, яким було стягнуто з ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" прострочену заборгованість за кредитом станом на 15.05.2014, прострочені проценти за користування кредитом та пеню за прострочення сплати кредиту і процентів, внаслідок чого на підставі пункту 3.3 цього договору Банк має право нараховувати проценти за неправомірне користування кредитом після настання строку повернення кредиту (після 30.04.2014), який (строк) було порушено позичальником.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 12.12.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.03.2018, позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення та постанова мотивовані доведеністю належними та допустимими доказами факту невиконання позичальником договірного зобов'язання зі сплати процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих Банком за період з 15.05.2014 по 13.04.2017.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 11, 1048 ЦК України та статей 5, 18, 326 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, наголошуючи на тому, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 боржнику надана відстрочка виконання рішення від 12.08.2014 у справі №910/9932/14, у зв'язку з чим, зобов'язання відповідача зі сплати заборгованості за кредитним договором №20-2199/2-1, закріплені в рішенні суду і мають бути виконані на підставі такого рішення, та, як наслідок, в період, за який Банком здійснено нарахування процентів за неправомірне користування кредитом у справі №913/377/17, строк виконання рішення ще не настав, а відповідно не настав і строк виконання зобов'язань з повернення суми кредиту.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на касаційну скаргу)

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувані судові рішення залишити без змін з тих мотивів, що наявність відстрочки виконання судового рішення не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не припиняє кредитних правовідносин і не змінює умов кредитного договору щодо порядку нарахування і сплати процентів, оскільки під час відстрочки примусового виконання рішення суду, яка регулюється нормами процесуального права.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 23.07.2013 між ПАТ "Промінвестбанк" і ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" укладено кредитний договір №20-2199/2-1, за умовами якого Банк зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії в сумі, яка не може перевищувати 50000000 дол. США, із цільовим призначенням - поповнення обігових коштів, та кінцевим терміном повернення не пізніше 20.01.2014, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені договором.

Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору №20-2199/2-1 Банк надає позичальнику кредит в межах ліміту кредитної лінії шляхом перерахування коштів з кредитного на поточний рахунок позичальника №26006620419071/840, відкритий в ПАТ "Промінвестбанк". Перерахування кредиту здійснюється на підставі заяви позичальника протягом 3-х банківських днів, починаючи з наступного банківського дня, за датою отримання.

Згідно з пунктом 3.2 кредитного договору №20-2199/2-1 проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 11,0 процентів річних. При розрахунку процентів по заборгованості в іноземній валюті використовується метод "факт/360", виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Нарахування Банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня. Проценти, нараховані за поточний місяць, сплачуються позичальником у валюті, в якій позичальнику було надано кредит, щомісячно 1 (першого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів, а при закінченні терміну дії кредиту - в дату, до якої позичальник має право користуватись кредитом. Проценти, що нараховуються на прострочену заборгованість за кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту, що вказаний в пункті 2.2, сплачуються позичальником щоденно. При цьому сторони встановлюють, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 4 числа включно місяця наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів). Проценти, що нараховані за останній календарний місяць терміну дії кредиту, не вважаються простроченими протягом 4 календарних днів після закінчення цього терміну. Позичальник сплачує проценти шляхом перерахування коштів на рахунок №37391620445329/840, відкритий у ПАТ "Промінвестбанк".

Відповідно до пункту 4.2 кредитного договору №20-2199/2-1 позичальник, окрім іншого, зобов'язався у встановлений цим договором строк повернути отримані суми кредиту шляхом перерахування коштів на рахунок, відкритий в ПАТ "Промінвестбанк" на погашення заборгованості по даному договору; своєчасно сплачувати плату за кредит, проценти за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки.

Згідно з пунктами 6.1, 6.7 кредитного договору №20-2199/2-1 договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін та діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов договору.

10.01.2014 до кредитного договору №20-2199/2-1 укладено договір про внесення змін та доповнень №20-0020/2-1, яким сторони: змінили кінцевий термін повернення кредиту, зазначивши "не пізніше 30.04.2014"; доповнили пункт 3.2 договору абзацом наступного змісту: "починаючи з 20.01.2014 проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 11,75% річних"; доповнили пункт 3.3 договору абзацом наступного змісту: "починаючи з 20.01.2014 проценти за неправомірне користування кредитом сплачуються позичальником, виходячи із процентної ставки у розмірі 16,75% річних".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2014 у справі №910/9932/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015, встановлено факт наявності заборгованості позичальника за кредитним договором №20-2199/2 (боргу по кредиту) станом на 15.05.2014 у сумі 50000000 доларів США (гривневий еквівалент на 15.05.2014 - 583149150 грн.), 228472,23 доларів США (гривневий еквівалент на 15.05.2014 - 2664667,73 грн.) - сума заборгованості по відсотках, правомірність нарахування пені.

Зазначеним судовим рішенням стягнуто з ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" на користь "Промінвестбанк" 583149150 грн. (що за офіційним курсом НБУ станом на 15.05.2014 складало 50000000 дол. США) простроченої заборгованості за кредитом, 2664667,73 грн. (що за офіційним курсом НБУ станом на 15.05.2014 складало 228472,23 дол. США) - прострочених процентів за користування кредитом за період з 24.07.2013 по 14.05.2014; 4203924,41 грн. пені за прострочення сплати кредиту за період з 01.05.2014 по 14.05.2014, 2808,85 грн. пені за прострочення сплати процентів за 04.05.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 виконання рішення від 12.08.2014 у справі №910/9932/14 відстрочено строком на один рік до 24.05.2017.

Судами також встановлено, що на час винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення заборгованість за кредитом відповідачем не погашена.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач останній раз здійснив погашення кредиту 09.02.2015 в сумі 4362708,97 дол. США та 22.04.2015 в сумі 973441,47 дол. США (а.с.62 том 1), проценти за користування кредитом сплачувалися 04.06.2014, 02.07.2014, 05.08.2014, 08.09.2014, 03.10.2014, 04.11.2014, 03.12.2014, 29.12.2014, 05.02.2015, 12.03.2015, 02.04.2015, 07.05.2015, 16.06.2015 на загальну суму 6290309,93 дол. США.

Отже, виконання рішення суду у справі №910/9932/14 здійснено відповідачем частково, борг за кредитом сплачено в сумі 5336150,44 дол. США, проценти за користування кредитом сплачено в сумі 228472,23 дол. США, пеня не погашена, що підтверджується виписками з рахунку відповідача.

В основу оскаржуваних рішення і постанови покладено висновок місцевого та апеляційного господарських судів про доведеність належними та допустимими доказами факту невиконання відповідачем у встановлений строк взятих на себе договірних зобов'язань з оплати процентів за користування кредитом, нарахованих Банком за період з 15.05.2014 по 13.04.2017. При цьому апеляційний суд зазначив про відсутність в матеріалах справи як доказів повного або часткового погашення наявної заборгованості за кредитним договором №20-2199/2-1, так і доказів повного виконання рішення суду у справі №910/9932/14.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до статей 599 та 629 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 3 статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Крім того, відповідно до імперативних приписів частини 4 статті 75 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факти невиконання відповідачем зобов'язань з повернення суми одержаного кредиту у строк, встановлений кредитним договором №20-2199/2-1 (не пізніше 30.04.2014) та неналежного виконання зобов'язань зі сплати процентів за користування кредитом за період з 24.07.2013 по 14.05.2014 встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2014 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015 у справі №910/9932/14 (між тими ж сторонами), тому ці факти не підлягають повторному доказуванню.

З урахуванням положень пунктів 1.4, 3.1, 3.2, 3.3, 4.2, 6.1, 6.7 кредитного договору №20-2199/2-1, на підставі належної правової оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності місцевим і апеляційним господарськими судами достеменно встановлено факт існування простроченої заборгованості ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання АЗОТ" в сумі 9956626,64 доларів США за процентами за користування кредитом, яка виникла у подальший період - з 15.05.2014 по 13.04.2017.

Так, згідно з пунктом 1.4 кредитного договору №20-2199/2-1 проценти за неправомірне користування кредитом - це плата, яка встановлюється Банком за користування кредитом після настання строку його погашення, та сплачується Позичальником у розмірі та у строки, передбачені договором. При сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються.

Відповідно до пункту 3.3 кредитного договору №20-2199/2-1, на якому власне ґрунтуються позовні вимоги Банку, у випадку порушення позичальником встановлених пунктом 2.2 договору строків повернення отриманих сум кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 16 процентів річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктом 3.2 договору.

Припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 по справі №444/9519/12).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду, приймаючи у справі №910/1238/17 постанову від 23.05.2018, якою було частково задоволено позов про стягнення процентів річних, нарахованих згідно з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України, зазначила таке.

Термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Тобто положеннями цієї законодавчої норми врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Однак, позов у цій справі подано саме у зв'язку з неправомірним, незаконним користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов'язання.

Плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частин 1, 4 статті 236 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зважаючи на правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 і від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, та виходячи з системного аналізу наведених вище статей ЦК України і умов пунктів 1.4, 3.2, 3.3 кредитного договору №20-2199/2-1, колегія суддів вважає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін за цим договором, а саме не позбавляє Банк права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, які (проценти) охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України.

Таким чином, прийняте судове рішення у справі №910/9932/14 (між тими ж сторонами) не припиняє дії кредитного договору №20-2199/2-1, відтак, не звільняє позичальника від передбаченого пунктом 3.3 цього договору обов'язку сплачувати проценти за неправомірне користування кредитом після настання строку його повернення аж до моменту фактичного повного погашення суми кредиту, але в межах строку позовної давності.

Апеляційний суд також правильно зазначив, що надання судом відстрочки виконання судового рішення не може бути підставою для звільнення боржника від сплати процентів за користування кредитними коштами на час такої відстрочки, оскільки остання не стосується існуючого між сторонами цивільно-правового зобов'язання повернути суму кредиту, а є лише процесуальним засобом, за наявності якого позивач не вправі здійснити примусове виконання рішення відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" раніше, ніж встановлено умовами такої відстрочки. Відстрочка виконання судового рішення не звільняє позичальника від обов'язків, що випливають з факту користування неповернутими кредитними коштами.

Судами попередніх інстанцій при вирішенні спору достеменно встановлено ті обставини, що після прийняття судового рішення у справі №910/9932/14 про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом, пені, а також після надання відстрочки виконання зазначеного судового рішення грошові зобов'язання позичальника, що виникли з кредитного договору №20-2199/2-1, не припинилися, позаяк суму кредиту боржником повністю не було погашено. Відтак, визначені цим договором проценти, які є платою за неправомірне користування кредитом, правомірно нараховані Банком та підлягають сплаті позичальником.

Зважаючи на доведеність фактів систематичного прострочення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором №20-2199/2-1, суди відповідно до предмета та підстав поданого позову в цілому дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення 9956626,64 доларів США заборгованості з процентів за неправомірне користування кредитом.

При цьому, колегія суддів враховує, що само по собі помилкове застосування судами до спірних правовідносин положень частини 1 статті 1048 ЦК України не призвело до прийняття неправильних по суті судових рішень, тому не може бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Тим більше, що в обґрунтування позовних вимог Банк у позовній заяві послався на статтю 625 ЦК України.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 боржнику надана відстрочка виконання рішення від 12.08.2014 у справі №910/9932/14, у зв'язку з чим, зобов'язання відповідача зі сплати заборгованості за кредитним договором №20-2199/2-1, закріплені в рішенні суду і мають бути виконані на підставі такого рішення, та, як наслідок, в період, за який Банком здійснено нарахування процентів за неправомірне користування кредитом у справі №913/377/17, строк виконання рішення ще не настав, а відповідно не настав і строк виконання зобов'язань з повернення суми кредиту, оскільки Господарський процесуальний кодекс України не є актом цивільного чи господарського законодавства, тому надання розстрочки чи відстрочки виконання рішення стосується саме процесуальної дії суду по зміні строку виконання судового рішення, а не строку виконання конкретного господарського зобов'язання.

У зв'язку з цим, касаційна інстанція враховує викладені у відзиві на касаційну скаргу аргументи позивача з приводу того, що сама по собі наявність відстрочки виконання судового рішення не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не припиняє кредитних правовідносин і не змінює умов кредитного договору щодо порядку нарахування і сплати процентів, оскільки під час відстрочки примусового виконання рішення суду, яка регулюється нормами процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог у зв'язку з доведеністю належними доказами заборгованості позичальника за кредитним договором №20-2199/2-1 та відсутності передбачених законом підстав для припинення його зобов'язань, як наслідок, оскаржувані рішення та постанову прийнято з правильним застосуванням норм матеріального права (статті 525, 526, 530, 599, 610, 612, 614, 625, 629, 1049, 1054 ЦК України, статті 173, 193 ГК України) та без порушення норм процесуального права (статті 33, 34, 35, 43 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, статті 75, 269 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, покладається на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Луганської області від 12.12.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.03.2018 у справі №913/377/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Ю.Я. Чумак

Судді: Т.Б. Дроботова

К.М. Пільков