Історія справи

Постанова КГС ВП від 14.06.2023 року у справі №924/521/21
Постанова КГС ВП від 14.06.2023 року у справі №924/521/21
Постанова КГС ВП від 14.06.2023 року у справі №924/521/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 924/521/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 (головуючий Бучинська Г .Б., судді Філіпова Т. Л. , Василишин А. Р.)

у справі № 924/521/21

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький

до Старокостянтинівської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства оборони України,

за участю Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону,

про визнання недійсними рішень,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2021 року Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький (далі - КЕВ м. Хмельницький, Позивача) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Старокостянтинівської міської ради (далі - Відповідач) (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 06.12.2022 вх. № 0508/2723/22) про визнання недійсними рішення Старокостянтинівської міської ради від 05.01.2018 № 5/26/VII "Про проведення інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності м. Старокостянтинів", рішення Старокостянтинівської міської ради "Про затвердження матеріалів інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності м. Старокостянтинів" розроблених на підставі рішення від 05.01.2018 № 5/26/VII, рішення Старокостянтинівської міської ради від 16.11.2018 № 17 пункт 1/31/VII "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки".

2. Позов обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення порушують права та законні інтереси Позивача, оскільки землі, якими розпорядилась Міськрада, є землями державної власності - належать до земель оборони, які перебувають у постійному користуванні КЕВ м. Хмельницький на підставі Державного акта на право користування землею серії Б № 041671 від 1980 року, та виведені з державної власності з порушенням положень статей 13 19 Конституції України, статей 21 317 319 321 Цивільного кодексу України, статей 2 13 20 77 84 116 122 141 152 Земельного кодексу України, частини 4 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності", статті 10 Закону України "Про оборону України", статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України", статей 1-3, 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статті 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", статей 2, 4 Закону України "Про використання земель оборони".

3. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2023 позов КЕВ м. Хмельницький задоволено. Визнано недійсними рішення Старокостянтинівської міської ради від 05.01.2018 № 5/26/VII "Про проведення інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності м. Старокостянтинів", рішення Старокостянтинівської міської ради від 11.07.2018 № 44/29/VII про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності м. Старокостянтинів (розробленої на підставі рішення від 05.01.2018 № 5/26/VII), рішення Старокостянтинівської міської ради від 16.11.2018 № 17 пункт 1/31/VII "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки". Судові витрати покладено на Відповідача.

4. Рішення суду мотивовано тим, що право державної власності на спірну земельну ділянку, як на землі оборони, підтверджено рішенням виконавчого комітету Старокостянтинівської районної ради народних депутатів від 10.05.1980 № 109 "Про видачу державного акту на право користування землею Хмельницькій КЕЧ району на містечка № 1, 2, 3, 8, 9, 10, 6, які розміщені на території м. Старокостянтинова Хмельницької області", Державним актом на право постійного користування землею серії Б № 041671 від 1980 року, висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи у цій справі, висновком експерта за результатами комплексної експертизи, проведеної по кримінальному провадженню №62021240010000049, та не спростовано Відповідачем, тому у останнього не було правових підстав для ухвалення оспорюваних рішень щодо вказаної земельної ділянки. За таких обставин, прийняття Відповідачем рішень щодо земельної ділянки державної власності, яка належить до земель оборони, за відсутності доказів відмови попереднього користувача від земельної ділянки, а також, за відсутності підстав для переходу права землекористування, а також з порушенням порядку встановлення підстав і зміни цільового призначення земель, суд дійшов до висновку про невідповідність спірних рішень законодавству та порушення у зв`язку із їх прийняттям прав Позивача на земельну ділянку, з огляду на що позовні вимоги про визнання таких рішень недійсними визнано обґрунтованими та правомірними.

5. Крім того, суд першої інстанції з урахуванням положень пунктів 12, 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України вказав на те, що Позивачем при зверненні до суду не пропущено строк позовної давності, у зв`язку з продовженням такого строку на строк дії карантину та воєнного стану в Україні.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції

6. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2023 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено. Судові витрати покладено на Позивача.

7. Постанову суду мотивовано тим, що обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права та законного інтересу є неефективним та не призведе до відновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду, оскільки за Відповідачем зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування майна із чужого незаконного володіння. Обрання неефективного способу захисту є підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

8. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, КЕВ м. Хмельницький подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2023, і залишити в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2023.

9. Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають дійсним обставинам справи та зроблені за неправильного застосування норм статей 16 21 319 321 324 326 373 386 391 393 Цивільного кодексу України, статей 13 77 92 95 96 152 155 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 4 Закону України "Про використання земель оборони", статті 9 Закону України "Про Збройні Сили України", без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, від 04.10.2022 у справі № 910/5210/20, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 10.10.2019 у справі № 910/10986/18, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 19.03.2019 у справі № 906/920/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 09.08.2022 у справі № 921/504/20, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, 09.08.2022 у справі № 921/504/20, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 02.12.2020 у справі № 310/5980/13-ц, від 10.02.2021 у справі № 826/24892/15, та з порушенням приписів статей 2 5 7 11 14 86 236 237 277 ГПК України.

10. Крім цього, з посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на необхідність відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.200 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373-16-ц, оскільки, в силу приписів частин першої, п`ятої статті 5 ГПК України, частин першої - третьої статті 153 Земельного кодексу України, статті 16 Цивільного кодексу України, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування є належними та ефективним способом захисту порушеного права.

Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу

11. Старокостянтинівська міська рада у відзиві на касаційну скаргу заперечила доводи, викладені Позивачем у скарзі, та просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, як законну та обґрунтовану, залишити без змін.

12. Хмельницька спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону подала до Верховного Суду письмові пояснення, у яких виклала доводи щодо допущених судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права при вирішенні спору по суті, у зв`язку з чим просила касаційну скаргу задовольнити у повному обсязі.

Фактичні обставини справи встановлені судами

13. Як встановлено судами попередніх інстанції, рішенням виконавчого комітету Старокостянтинівської районної ради народних депутатів від 10.06.1980 № 109 "Про видачу державного акту на право користування землею Хмельницькій КЕЧ району на містечка №1, 2, 3, 8, 9, 10, 6, які розміщені на території м. Старокостянтинова Хмельницької області", зокрема, затверджено матеріали з видачі державного акту на право користування землею Хмельницькій КЕЧ району на землі вказаних містечок, якими визначено: загальна площа в межах плану 413,6 га; площа, що закріплюється за Хмельницькою КЕЧ району, 408,0 га. Дозволено виготовити державний акт на право користування землею Хмельницькій КЕЧ району Хмельницькому філіалу Інституту "Укрземпроект". Покладено відповідальність за збереження межових знаків, які встановлено в натурі по окружній межі, на Хмельницьку КЕЧ району.

14. Відповідно до Державного акта на право користування землею № 041671, виданого Хмельницькій КЕЧ району, яка розміщена в м. Старокостянтинів Хмельницької області, за землекористувачем закріплюються у безстрокове і безплатне користування 408,0 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для державних потреб.

15. До акту додано копію плану землекористування з описом суміжних земель.

16. Згідно з витягом з директиви Міністра оборони України від 10.01.2005 № Д-322/1/010 Хмельницьку КЕЧ району (м. Хмельницький) переформовано у КЕВ м. Хмельницький з дислокацією на попередніх фондах та підпорядкуванням начальнику Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління.

17. Старокостянтинівська міська рада 05.01.2018 прийняла рішення №5/26/VII "Про проведення інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності м. Старокостянтинів", яким відповідно до статей 12 117 Земельного кодексу України, статей 19, 26, 35 Закону України "Про землеустрій", постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 № 513 "Про затвердження порядку проведення інвентаризації земель", з метою сприяння соціально-економічному розвитку міста та керуючись пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування України", вирішила провести роботи з інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності м. Старокостянтинів загальною орієнтовною площею 115000 кв. м згідно додатку (пункт 1); технічну документацію із землеустрою з інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності розробити з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою (пункт 2); розроблену технічну документацію із землеустрою з інвентаризації земель подати на розгляд та затвердження у встановленому законом порядку (пункт 3).

18. На підставі вищезазначеного рішення, на замовлення Старокостянтинівської міської ради, у 2018 році розроблено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності за адресою: вул. Паркова, м. Старокостянтинів (ділянка з кадастровим номером 6810800000:01:007:0038). У пояснювальній записці технічної документації зазначено про проектування до відведення земельної ділянки Старокостнтинівської міської ради площею 11,5 га, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, форма власності: комунальна.

19. Рішенням Старокостянтинівської міської ради від 11.07.2018 № 44/29/VII, на підставі статей 40 118 120 Земельного кодексу України, пункт 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності стосовно розташованої по пров. Покришкіна, 58 земельної ділянки площею 115000 кв. м.

20. Рішенням Старокостянтинівської міської ради від 16.11.2018 № 17 пункт 1/31/VII "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки", керуючись статтями 40, 79-1, 118 Земельного Кодексу України, статтею 25 Закону України "Про землеустрій", пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вирішено здійснити реєстрацію права власності за Старокостянтинівською міською радою на розташовану по пров. Покришкіна, 58 земельну ділянку; площею 115000 кв. м, (кадастровий номер 6810800000:01:007:0038; категорія земель - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)) (пункт 1), та надати територіальній громаді м. Старокостянтинів в особі Старокостянтинівської міської ради дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, розташованої по пров. Покришкіна, 58 (пункт 2).

21. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (від 28.12.2018) 21.12.2018 на земельну ділянку з кадастровим номером 6810800000:01:007:0038 площею 11,5 га (дата державної реєстрації земельної ділянки 31.10.2018) зареєстровано право комунальної власності територіальної громади м. Старокостянтинова в особі Старокостянтинівської міської ради на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

22. Такі ж відомості відображені в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (від 09.01.2019).

23. Рішення Старокостянтинівської міської ради від 24.05.2019 № 14 пункт 6/34/VII про внесення змін та доповнень до пункту 1 рішення Міськради від 21.12.2018 № 23/32/VII "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки", затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу розташованої по пров. Покришкіна, 58 земельної ділянки загальною площею 115000 кв. м, КВЦПЗ: 16.00 - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам); кадастровий номер 6810800000:01:007:0038) на окремі земельні ділянки.

24. За інформацією Держгеокадастру у Старокостянтинівському районі (лист від 30.06.2021), наданою у відповідь на звернення КЕВ м. Хмельницький (лист від 29.06.2021), земельна ділянка з кадастровим номером 6810800000:01:007:0038, яка знаходиться в архіві ДЗК, була внесена до Державного земельного кадастру 31.10.2018.

25. За даними витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань від 02.07.2021 вбачається, що 28.04.2021 здійснено реєстрацію провадження № 62021240010000049 про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами Старокостянтинівської міської ради у змові з посадовими особами КЕВ м. Хмельницький впродовж 2016 - 2019 років про заволодіння землею площею близько 100 га на території м. Старокостянтинів, яка належить Міністерству оборони України, в тому числі земельною ділянкою розміром 11,5 га, яка перебуває у постійному користуванні КЕВ м. Хмельницький.

26. Відповідно до висновку експерта від 20.09.2021 № 2449/2718-2882/21-26 за результатами проведеної комплексної експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи по кримінальному провадженню №62021240010000049, експерт дійшов висновку, що Державний акт серії Б №041671 на право постійного користування земельною ділянкою КЕВ м. Хмельницький відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування на момент його виготовлення. Також у висновку експертом зазначено, що земельна ділянка площею 11,50 га (координати поворотних точок меж земельної ділянки кадастровий номер 6810800000:01:007:0038 (віднесена до архіву) та земельна ділянка кадастровий номер 6810800000:01:007:0050 площа 9,9852 га (яка поділена та віднесена до архіву, входить до площі 11,50 га, земельної ділянки кадастровий номер 6810800000:01:007:0038) повністю накладається (нашаровується) на земельну ділянку площею 61,1667 га, військового містечка № 2, яка входить до Державного акту серії Б №041671 від 1980 року на право користування землею Хмельницькій КЕЧ району розміщеної в м. Старокостянтинів, площею 408,0 га для державних потреб, розроблений на підставі рішення Старокостянтинівської районної ради №109 від 10.06.1980. В ході дослідження встановлено, що Старокостянтинівською міською радою прийнято рішення №17 від 16.11.2018 щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 6810800000:01:007:0050 площею 9,9852 га. Технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки (кадастровий номер 6810800000:01:007:0050 площею 9,9852 га.) земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам за адресою: Хмельницька область Старокостянтйнівський район, м. Старокостянтинів, пров. Покришкіна, 58, виготовлена 2019 році. В результаті поділу земельної ділянки кадастровий номер 6810800000:01:007:0050 площею 9,9852 га, утворено земельні ділянки з кадастровими номерами, які, за висновком експерта, повністю накладаються (нашаровуються) на земельну ділянку площею 61,1667 га, військового містечка № 2, яка входить до Державного акту серії Б №041671 від 1980 року на право користування землею Хмельницькій КЕЧ району розміщеної в м. Старокостянтинів, площею 408,0 га, для державних потреб.

27. Згідно з висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 02.11.2022 № 3490/21-26 у справі №924/521/21, земельна ділянка площею 11,5 гектарів, яка розташована за адресою: Хмельницька область, Старокостянтинівський район, м. Старокостянтинів, архівний кадастровий номер 6810800000:01:007:0038 (у подальшому поділена на окремі земельні ділянки згідно з рішенням Старокостянтинівської міської ради від 24.05.2019 № 14 пункт 6/34/VII "Про внесення змін та доповнень до рішень міської ради") накладається на землі Міністерства оборони України, зазначені в Державному акті на право користування землею № 041671 від 1980 року, виданому Хмельницькій КЕЧ району, площею 11,5 га. Експертом встановлено, що земельна ділянка площею 11,50 га (координати поворотних точок меж земельної ділянки кадастровий номер 6810800000:01:007:0038 (віднесена до архіву) повністю накладається (нашаровується) на земельну ділянку площею 61,1667 га, військового містечка № 2, яка входить до Державного акту серії Б № 041671 від 1980 року на право користування землею Хмельницькій КЕЧ району розміщеної в м. Старокостянтинів, площею 408,0 га, для державних потреб, розроблений на підставі рішення Старокостянтинівської районної ради № 109 від 10.06.1980.

28. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (від 07.09.2022) щодо земельних ділянок, які було утворено в результаті поділу, на такі земельні ділянки накладено арешт у межах розгляду справи №686/14626/21.

29. За вказаних обставин Позивач, посилаючись на незаконність та протиправність оскаржуваних рішень Міськради, яка розпорядилась землями оборони, звернувся до суду з даним позовом.

30. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходив з того, що спірна земельні ділянка, щодо якої Міськрада прийняла оскаржувані рішення, знаходиться в межах земельної ділянки площею 61,1667 га, військового містечка № 2, яка в силу приписів абзацу 3 частини п`ятої статті 20, статей 77 83 84 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України", пунктів 3, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", є землями оборони, що закріплені за Позивачем на праві оперативного управління, і передача таких земель місцевим органам влади може відбуватися виключно у порядку, передбаченому Законом України "Про використання земель оборони" Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами, якими урегульовано проведення інвентаризації земель та віднесення земель до тієї чи іншої категорії.

31. За приписами пунктів 15, 16, 19, 44, 45, 46, 48, 50 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особами є отримання згоди на це Міністерства оборони України, яка у даному випадку відсутня.

32. Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що у Відповідача не було повноважень на проведення інвентаризації земель оборони, як земель житлової та громадської забудови комунальної власності, та віднесення таких земель до відповідної категорії земель - землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам). До того ж, за результатами такої інвентаризації здійснено зміну цільового призначення земель оборони без дотримання вимог, передбачених статтями 20 122 141 Земельного кодексу України.

33. Виходячи з положень статті 83 Земельного кодексу України, право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією, і Позивачем належними та допустимими доказами підтверджено право державної власності на спірну земельну ділянку, як на землі оборони, яка входить в межі військового містечка № 2 Старокостянтинівського гарнізону, розміщеного за адресою: м. Старокостянтинів, вул. Миру, вул. Івана Франка, вул. Кривоноса. При цьому Відповідач не довів належність спірної земельної ділянки до земель комунальної власності, тому у нього були відсутні правові підстави для ухвалення спірних рішень.

34. При цьому, судом першої інстанції відхилено посилання Відповідача на відсутність встановлених меж земельної ділянки згідно Державного акту та незабезпечення Позивачем вимог законодавства щодо цільового використання спірної земельної ділянки, з огляду на наявність чинного Державного акта на право постійного користування землею з відповідним планом-схемою земельної ділянки, описом суміжних землекористувачів, та те, що зазначені Відповідачем обставини не підтверджують припинення права постійного користування Позивача державними землями - землями оборони; крім того, Позивач не може бути позбавлений права на земельну ділянку на тій підставі, що земельна ділянка не використовується або використовується нераціонально, враховуючи її правовий статус.

35. Невчинення власником нерухомого майна дій щодо його реєстрації не є підставою для припинення права власності на таке майно відповідно до статті 346 Цивільного кодексу України, оскільки закон не визначає строки реєстрації права власності на нерухоме майно. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 761/17142/15-ц).

36. Відхиляючи доводи Відповідача щодо відсутності у Позивача законних підстав для оспорювання права Міськради на спірну земельну ділянку, яка була зареєстрована останньою у встановленому законом порядку та внесена до даних, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, суд першої інстанції вказав на те, що Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає. Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17.

37. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що проведення інвентаризації земель площею 11,5 га, затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності стосовно вказаної земельної ділянки, державна реєстрація права комунальної власності на спірну земельну ділянку та надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо подальшого поділу цієї земельної ділянки при наявній у Відповідача інформації про її належність до земель оборони (видання Державного акту на право постійного користування землею на підставі рішення Старокостянтинівської районної ради народних депутатів), здійснено з порушенням вимог чинного законодавства, свідчить про протиправність оскаржуваних рішень, які з урахуванням правового режиму спірної земельної ділянки, як земель оборони, порушують охоронювані законом права Позивача на користування нею та спрямовані на подальше вилучення і передачу у власність іншим особам (подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 у справі № 924/174/18).

38. Отже, враховуючи, що Відповідачем прийнято оскаржувані рішення щодо земельної ділянки державної власності, яка належить до земель оборони, за відсутності доказів відмови попереднього користувача від цієї земельної ділянки, а також за відсутності підстав для переходу права землекористування, та з порушенням порядку встановлення і зміни цільового призначення земель, що вказує на невідповідність оспорюваних рішень законодавству та порушення у зв`язку із їх прийняттям прав Позивача на спірну земельну ділянку, тому, з урахуванням положень статей 21 393 Цивільного кодексу України, підпункту г) частини третьої статті 152, частини першої статті 155 Земельного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання таких рішень недійсними є обґрунтованими, доведеними, правомірними, і підлягають задоволенню у повному обсязі.

39. При цьому судом першої інстанції зауважено, що, з урахуванням встановлених обставин у цій справі, зокрема, що суб`єктом владних повноважень прийнято рішення, які є неправомірними, призвели до порушення майнових прав Позивача і мали наслідком припинення цивільних правовідносин, що мають майновий характер, та спрямовані на подальше вилучення спірної земельної ділянки і передачу у власність іншим особам, тому, в силу приписів статей 15 16 Цивільного кодексу України, частин першої, другої та третьої статті 152 Земельного кодексу, частин першої, другої статті 5 ГПК України, визнання недійсними (незаконними та протиправними) таких рішень є належним та ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів.

40. Суд апеляційної інстанції, не погодився з такими висновками суду першої інстанції, вказавши на те, що Позивач, який вважає себе власником спірної земельної ділянки, посилаючись на неправомірне заволодіння Відповідачем земельною ділянкою, яка належить державі, має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

41. Отже, вимога про визнання рішень органу місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

42. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Позивачем у даній справі обрано неналежний спосіб захисту, оскільки оскарження оспорюваних рішень Старокостянтинівської міської ради не відновить порушені права Позивача.

43. Крім цього, суд апеляційної інстанції вказав на те, що зі змісту експертного висновку від 20.09.2021 № 2449/2718-2882/21-26 за результатами проведення комплексної експертизи з питань землеустрою, земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи по кримінальному провадженню № 62021240010000049 вбачається, що з частини земельної ділянки площею 11,50 га, сформовано земельну ділянку кадастровий номер 6810800000:01:007:0050 загальною площею 9,9852 га, в результаті поділу якої утворено 81 земельна ділянка, право власності на частину з яких зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за фізичними особами. Проте даній обставині, судом першої інстанції не було надано оцінки, зокрема, щодо можливості рішення у цій справі вплинути на права та інтереси інших осіб.

44. При цьому Позивачем і Прокурором підтверджено подання позовів у порядку цивільного судочинства про витребування земельних ділянок, що також підтверджує неспроможність обраного способу захисту у даній справі відновити його порушене право, за захистом якого він звернувся до суду.

45. При цьому суд апеляційної інстанції вказав на безпідставність висновків суду першої інстанції про обрання Позивачем ефективного та належного способу захисту з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, оскільки суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати, якою в даному випадку є правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, що якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Обрання Позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

46. Враховуючи викладене та останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції скасовано, та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв`язку з обранням Позивачем неефективного способу захисту порушеного права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

47. В силу приписів частин першої - третьої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

48. Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

49. Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, Позивач оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.

50. За змістом пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

51. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

52. Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

53. Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

54. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у цьому випадку є підставою для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

55. Відповідно до статей 15 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

56. За приписами частин першої, другої статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

57. З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб`єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

58. Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

59. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

60. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (пункти 6.5 - 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19).

61. Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсними рішень Старокостянтинівської міської ради щодо проведення інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності м. Старокостянтинів; щодо затвердження матеріалів інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності м. Старокостянтинів; щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

62. Факт правомірності володіння та користування майном (земельною ділянкою) є достатньою підставою для відповідної особи щодо звернення за захистом цього права. При цьому, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено.

63. За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються положення частин першої та другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

64. Земельні відносини регулюються Конституцією України Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Земельного кодексу України).

65. За змістом частини першої статті 92, частини другої статті 95 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом.

66. Відповідно до частин першої - третьої статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

67. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 Земельного кодексу України).

68. Положеннями статті 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

69. Відповідно до частини першої статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

70. Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. При цьому у спорах щодо захисту прав на землю при визначенні предмета позову як способу захисту права та законного інтересу, слід враховувати положення спеціальних норми статті 152 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 та у постанові Верховного Суду від 09.08.2022 у справі № 921/504/20, на не врахування якої посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

71. Положеннями частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України унормовано, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони.

72. Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.

73. За змістом статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

74. Відповідно до абзацу 3 частини п`ятої статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

75. Згідно з частиною першою статті 2 та статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

76. Відповідно до пункту 5.14 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення збройних сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 03.07.2013 №448, фонди військових містечок та земельні ділянки обліковуються у КЕВ.

77. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за Позивачем обліковуються фонди військових містечок та земельні ділянки земель оборони, які надано у постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії Б № 041671 від 1980 року, виданого виконавчим комітетом Старокостянтинівської районної ради народних депутатів (із відповідним планом землекористування), на земельну ділянку площею 408 га.

78. Спірна земельна ділянка площею 11,50 га (координати поворотних точок меж земельної ділянки кадастровий номер 6810800000:01:007:0038 (віднесена до архіву) та земельна ділянка кадастровий номер 6810800000:01:007:0050 площа 9,9852 га (яка поділена та віднесена до архіву входить до площі 11,50 га, земельної ділянки кадастровий номер 6810800000:01:007:0038), накладається (нашаровується) на земельну ділянку площею 61,1667 га, військового містечка № 2, яка входить до Державного акта серії Б №041671 від 1980 року на право користування землею Хмельницькій КЕЧ району, знаходяться у межах м. Старокостянтинів. При цьому Відповідачем не доведено приналежності спірної земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності, та/або передачі такої земельної ділянки з державної у комунальну власність у порядку встановленому законом, та/або наявність у нього правових підстав для проведення інвентаризації земель оборони.

79. Згідно з частиною другою 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

80. В силу положень статті 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

81. Відповідно до частини другої статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

82. При цьому за приписами Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, закріпленими за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі їх у власність або користування третім особами є отримання згоди на це Міністерства оборони України, яка у даному випадку відсутня.

83. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що рішення Міськради щодо інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності м. Старокостянтинів загальною площею 115000 кв. м, з розробкою технічної документації із землеустрою, а також рішення щодо затвердження такої документації та рішення щодо реєстрації права комунальної власності на таку земельну ділянку з наданням дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, є незаконними, оскільки ухвалені органом місцевого самоврядування з порушенням вимог закону, тобто, за відсутності повноважень на проведення інвентаризації земель державної власності, зокрема земель оборони, за відсутності підстав для переходу права землекористування та з порушенням порядку встановлення і зміни цільового призначення земель.

84. Отже, висновок суду першої інстанції у цій справі про визнання незаконними оскаржених рішень як таких, що суперечать актам законодавства та порушують право власності держави на земельну ділянку, є правильними.

85. Проаналізувавши зміст постанов у справах № 910/5201/19, № 488/5027/14-ц, № 923/466/17, № 921/504/20, № 916/1979/13, Суду визнає обґрунтованими доводи КЕВ м. Хмельницький про необхідність врахування при вирішенні спору висновків Верховного Суду, викладених у постановах у зазначених справах, щодо застосування статей 15 16 21 293 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, оскільки за обставинами встановленими у цих справах, щодо наявності порушеного права позивача оскаржуваними рішеннями, які є протиправними, та обрання позивачем способу захисту порушеного права, який є ефективним з урахуванням встановлених конкретних обставин у кожній справі, та висновку, що такий спосіб захисту є ефективним, оскільки призводить до відновлення порушеного права, тобто правовідносини у таких справах за змістовим критерієм є подібними.

86. Беручи до уваги викладене, Верховний Суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що у даній справі, на підставі незаконних рішень органу місцевого самоврядування, у Відповідача виникло право комунальної власності на земельну ділянку, яка, в силу закону та на відповідній правовій підставі, належить Позивачеві, тому вимога про визнання незаконними таких рішень є ефективним цивільно-правовим способом захисту порушеного права Позивача, яка призведе до відновленням становища, що існувало до його порушення, оскільки відновить право постійного користування Позивача землями оборони.

87. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373-16-ц, щодо необхідності захисту прав власника майна шляхом його витребування у порядку, передбаченому положеннями статей 387 388 Цивільного кодексу України, оскільки для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника, не врахував того, що у зазначених справах було встановлено, що оспорювані рішення органу місцевого самоврядування були реалізовані прийняттям до виконання, внаслідок чого у інших осіб виникли певні суб`єктивні права та охоронювані законом інтереси (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладення договору оренди), тому скасування таких рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, не забезпечує реального захисту порушеного права, що свідчить про неподібність правовідносин у цих справах, до справи № 924/521/21, що розглядається.

88. При цьому посилання суду апеляційної інстанції щодо неврахування судом першої інстанції інтересів осіб, яким передано земельні ділянки, судом касаційної інстанції визнаються безпідставними, оскільки оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування у даному спорі не вирішувалося питання передачі земельних ділянок в користування інших осіб, тобто оскаржувані рішення Відповідача не слугували підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права, а тому оцінка правомірності оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування не може ставитись в залежність від інтересів осіб, які є учасниками у інших судових спорах.

89. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, знайшла своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

90. Доводи Відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, зокрема, що судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено задоволенні позову з підстав неефективності обраного Позивачем способу захисту порушеного права, з посиланням на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, Судом відхиляються, оскільки у цій справі мали місце інші фактичні обставини, за наслідками правової оцінки яких, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Відповідач своїми неправомірними рішеннями змінив цільове призначення земельної ділянки, яка у встановленому законом порядку віднесена до земель оборони та надана у постійне користування Позивачу, і такі рішення призвели до припинення майнових прав Позивача у цивільних правовідносинах, тому визнання незаконними (протиправними) таких рішень є належним та ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів, який встановлений законом і забезпечить відновлення порушеного права Позивача.

91. Водночас Верховний Суд бере до уваги та вважає частково прийнятними доводи Прокуратури, викладені у письмових поясненнях на касаційну скаргу, у тій частині, в якій вони не суперечать мотивам цієї Постанови.

92. Отже, суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, не врахував висновків Верховного Суду, викладених у наведених вище постановах щодо застосування статей 15 16 21 293 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України, та безпідставно дійшов висновку про обрання Позивачем неефективного способу захисту порушеного права, що стало підставою для відмови у позові. Водночас, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, а також відповідає правовим висновкам, наведених у постановах Верховного Суду, щодо застосування зазначених норм у подібних правовідносинах.

93. Щодо доводів КЕВ м. Хмельницький, викладених у касаційній скарзі, у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, щодо необхідності відступити від постанов Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.200 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373-16-ц, з посиланням на висновки у який, судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позову у зв`язку з обранням Позивачем неефективного способу захисту порушеного права та законного інтересу, Верховний Суд виходить з такого.

94. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

95. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

96. Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень, є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

97. Верховний Суд вважає за необхідне у даній справі звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де відзначено: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

98. Основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

99. Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:

1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);

2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;

3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;

4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;

5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

100. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

101. Втім, скаржник, в обґрунтування доводів касаційної скарги з наведеної підстави, не навів вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, у зазначених постановах (у справах № 183/1617/16, № 911/3681/17, № 910/1809/18, № 200/606/18, № 359/3373-16-ц), а саме: не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). До того ж, скаржником не враховано, як зазначено вище, що правовідносини у цих справах та у справі № 924/521/21, що розглядається, не є подібними.

102. Враховуючи викладене, в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, які викладені у зазначених скаржником постановах у справах № 183/1617/16, № 911/3681/17, № 910/1809/18, № 200/606/18, № 359/3373-16-ц, а тому наведена КЕВ м. Хмельницький підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження.

Висновки Верховного Суду

103. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 308 ГПК України).

104. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

105. Оскільки суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму матеріального права і скасував судове рішення, яке відповідає закону, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо судових витрат

106. Згідно з частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

107. З огляду на те, що касаційна скарга підлягає задоволенню, витрати КЕВ м. Хмельницький зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на Старокостянтинівську міську раду в сумі 13 620,00 грн, яка підлягала сплаті відповідно до вимог підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".

108. Витрати Старокостянтинівської міської ради зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 300 301 308 312 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 скасувати, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2023 у справі № 924/521/21 залишити в силі.

3. Стягнути з Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області (код ЄДРПОУ 36027760) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький (код ЄДРПОУ 07928461) 13 620,00 грн (тринадцять тисяч шістсот двадцять гривень 00 коп.) витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду Хмельницької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Суховий

Судді І. Берднік

В. Зуєв