Історія справи

Ухвала КГС ВП від 07.05.2018 року у справі №916/1952/17
Ухвала КГС ВП від 18.02.2020 року у справі №916/1952/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2020 року

м. Київ

Справа № 916/1952/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Кондратової І. Д., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області

у складі судді Д`яченко Т. Г.

від 07.10.2019

та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів Аленіна О. Ю., Бєляновського В. В., Таран С. В.

від 23.12.2019

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ»

до 1) Одеської міської ради, 2) Виконавчого комітету Одеської міської ради, 3) Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

про стягнення 48 862 099,60 грн

за участю представників сторін:

позивача: Агафонов А. В.

відповідача-1: Бондаренко І. О.

відповідача-2: Бондаренко І. О.

відповідача-3: Добров Р. М.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради, в якому (з урахуванням поданої позивачем при новому розгляді справи заяви про зміну предмету позову від 23.09.2019) просив стягнути з Одеської міської ради грошові кошти в сумі 48 862 099,60 грн шляхом їх стягнення за рахунок місцевого бюджету з рахунка розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Позовні вимоги мотивовані тим, що після визнання недійсним у судовому порядку договору міни, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» та Одеською міською радою шляхом підписання удаваних правочинів: договору купівлі-продажу від 12.08.2010 у Одеської міської ради 23-х об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси та договору дарування від 12.08.2010 Одеській міській раді адміністративної будівлі у м. Одесі по вул. Верстатобудівній, 12, суд не застосував наслідків недійсності правочину (реституцію) та відповідач не повернув позивачу одержане за цією угодою, а саме: грошові кошти в сумі 1 469 405,00 грн, які були сплачені позивачем в якості оплати (доплати) придбаних за договором купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна, та адміністративну будівлю, яка була передана Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» Одеській міській раді за договором дарування, у зв`язку з чим відповідно до статей 216, 1212, 1213 Цивільного кодексу України та статті 208 Господарського кодексу України існують правові підстави для застосування наслідків недійсності правочину. З огляду на те, що зазначену адміністративну будівлю неможливо повернути у натурі через істотну зміну її технічних характеристик та суттєве погіршення її стану відповідач має відшкодувати позивачу її вартість.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

12.08.2010 між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» був укладений договір міни шляхом підписання двох удаваних правочинів, які суперечать чинному законодавству, а саме:

- договору купівлі-продажу від 12.08.2010, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ» прийняло у власність від Одеської міської ради індивідуально визначене майно комунальної власності у складі 23-х нежитлових приміщень;

- договору дарування від 12.08.2010, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ» передало безоплатно Одеській міській раді, яка прийняла у власність дарунок: адміністративну будівлю у м. Одесі по вул. Верстатобудівній, 12, загальною площею 6 756,7 кв. м, вартістю 37 113 055,20 грн.

На виконання умов удаваного договору купівлі-продажу Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ» перерахувало на користь Одеської міської ради грошові кошти у розмірі 1 469 405,60 грн. Факт надходження зазначених коштів на рахунок Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради підтверджується наявним в матеріалах справи листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради № 01-14/844 від 13.03.2018.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.07.2014 у справі № 916/2545/13 з урахуванням змін, внесених постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 в пункти 3, 4, 5 резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції, визнано недійсним договір міни, укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 об`єкта власності Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ» - адміністративної будівлі літ. «А», загальною площею 6 756,7 кв. м, по вул. Верстатобудівній, 12 у м. Одесі та договору купівлі-продажу 23-х об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, загальною вартістю 38 582 460,80 грн.

13.06.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ» звернулось до Одеської міської ради із заявою № 13-06/01 про застосування правових наслідків недійсності правочину, в якій просило повернути товариству грошову кошти в розмірі 1 469 405,00 грн, сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» на користь Одеської міської ради за визнаним судом недійсним договором міни від 12.08.2010 та повернути адміністративну будівлю літ. «А», загальною площею 6 756,7 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівній, 12 у місті Одесі, яка була передана Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» Одеській міській раді за визнаним судом недійсним договором міни від 12.08.2010.

Виконавчий комітет Одеської міської ради в листі № 02.2.-14/1807 від 23.06.2017 повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ» про те, що вирішення питання щодо застосування наслідків недійсності договору від 12.08.2010 є можливим виключно в судовому порядку. При цьому Виконавчий комітет Одеської міської ради в листі повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ» про те, що будівля, розташована в м. Одесі по вул. Верстатобудівна, 12, не використовувалась у зв`язку з тим, що з 2010 року, її технічний стан суттєво погіршився. Також зазначив, що у 2015 році була проведена експертиза вказаної будівлі щодо можливості організації центру тимчасового перебування переселенців, внаслідок якої отримано висновок щодо неможливості використання даної будівлі з метою облаштування житла, а у 2016 році з огляду на необхідність запобігання аварійних ситуацій були виконані роботи щодо демонтажу одного з поверхів даної будівлі, внаслідок чого її площа зменшилась до 5 434,1 кв.м. Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності територіальної громади м. Одеси зареєстроване на об`єкт нерухомості за вказаною адресою саме площею 5 434,1 кв.м.

З огляду на те, що Одеська міська рада не задовольнила вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ» про застосування наслідків недійсності договору міни від 12.08.2010, Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ» у серпні 2017 року звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом у цій справі про повернення одержаного за недійсними правочинами, а саме: стягнення 71 753 405,00 грн, з яких: 1 469 405,00 грн - грошові кошти, сплачені позивачем в якості оплати (доплати) придбаних за договором купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна та 70 284 000,00 грн - вартість нерухомого майна: адміністративної будівлі, яка була передана Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» Одеській міській раді за договором дарування, визначена позивачем відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 28.06.2017.

Під час розгляду справи за цим позовом Господарський суд Одеської області ухвалою від 26.09.2018 призначив у справі № 916/1952/17 судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручив Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на вирішення якої поставив питання визначити ринкову вартість об`єкта нерухомого майна: адміністративної будівлі загальною площею 6 756,7 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівна, 12, виходячи з його характеристик на момент укладання договору дарування між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» та Одеською міською радою 12.08.2010.

Відповідно до висновку експерта № 18-4579 від 18.04.2019 судової оціночно-будівельної експертизи за матеріалами справи № 916/1952/17, наданого Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України, ринкова вартість об`єкта нерухомого майна: адміністративної будівлі загальною площею 6 756,7 кв.м, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівна, 12, виходячи з його характеристик на момент укладання договору дарування між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» та Одеської міської радою 12.08.2010, складає 1 749 985,30 доларів США або 47 392 694,00 грн (без ПДВ, по курсу НБУ на дату оцінки: 100 доларів США= 27,081767 грн).

З огляду на ці висновки експерта № 18-4579 від 18.04.2019 судової оціночно-будівельної експертизи Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ» заявило про зміну предмету позову (заява від 23.09.2019, вх. № 2-4562/19) та просило стягнути з Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ» грошові кошти в сумі 48 862 099,60 грн, з яких: 1 469 405,00 грн - грошові кошти, сплачені позивачем в якості оплати (доплати) придбаних за договором купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна та 47 392 694,00 грн - вартість нерухомого майна: адміністративної будівлі, яка була передана Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» Одеській міській раді за договором дарування, визначена позивачем відповідно до висновку експерта № 18-4579 від 18.04.2019 судової оціночно-будівельної експертизи, шляхом стягнення цих грошових коштів за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси Виконавчого комітету Одеської міської ради.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарська справа № 916/1952/17 розглядалась господарськими судами неодноразово.

Господарський суд Одеської області рішенням від 07.10.2019, ухваленим за результатами нового розгляду справи № 916/1952/17 та залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019, позовні вимоги задовольнив повністю. Стягнув з Одеської міської ради за рахунок місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ» 48 862 099,60 грн, а також до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 240 000,00 грн.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позовні вимоги про застосування реституції за недійсним договором міни є обґрунтованими, оскільки за наслідками вирішення спору у справі № 916/2545/13 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» та Одеською міською радою договір міни шляхом підписання удаваних правочинів: договору купівлі-продажу від 12.08.2010 та договору дарування від 12.08.2010 був визнаний недійсним, однак не були застосовані наслідки недійсності правочину (реституція). Суди визнали доведеними наявними в матеріалах справи доказами факти набуття відповідачем у власність адміністративної будівлі в м. Одесі по вул. Верстатобудівельна, 12 за удаваним договором дарування та отримання від позивача грошових коштів у розмірі 1 469 405,60 грн за удаваним договором купівлі-продажу, які Одеська міська рада в порядку реституції добровільно не повернула позивачу, та не задовольнила вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ» про повернення одержаного за недійсним правочином. У зв`язку з цим, а також з огляду на те, що повернути зазначену будівлю в натурі неможливо (будівля знаходиться в аварійному стані, є частково демонтованою та не відповідає технічному стану будівлі, яка передавалась за удаваним правочином) суди дійшли висновку, що відповідач відповідно до статей 208, 216, 1212, 1213 Цивільного кодексу України зобов`язаний повернути все одержане за недійсним правочином: грошові кошти у розмірі 1 469 405,60 грн, сплачені позивачем відповідачу на виконання удаваного договору купівлі-продажу, та відшкодувати вартість набутої за удаваним договором дарування адміністративної будівлі за ціною, встановленою висновком експерта № 18-4579 від 18.04.2019 за наслідками проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України у цій справі судової оціночно-будівельної експертизи.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що присуджені до стягнення з Одеської міської ради грошові кошти мають бути стягнуті за рахунок коштів місцевого бюджету з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради, оскільки Одеська міська рада не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства, здійснює розпорядження коштами місцевого бюджету через Виконавчий комітет Одеської міської ради.

Крім того місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивач дізнався про порушення його права з 23.06.2017 - з дати отримання листа Одеської міської ради про відмову у виконанні зобов`язань з реституції, а до цієї дати позивачу не було та не могло бути відомо про те, що Одеська міська рада не буде вчиняти передбачені законом дії щодо повернення майна та коштів за недійсним правочином. Разом з цим суд дійшов висновку, що позивач з поважних та незалежних від нього причин пропустив строк на звернення до суду і цей строк підлягає поновленню.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що перебіг строку позовної давності починається з 23.06.2017 - дати отримання листа Одеської міської ради про відмову у поверненні коштів і майна та дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки дізнався про порушення своїх прав з 25.07.2014 - дати прийняття Одеським апеляційним господарським судом постанови у справі № 916/2545/13. Разом з цим суд поновив позивачу строк позовної давності, врахувавши те, що пропущений позивачем строк позовної давності є незначним, а причини його пропуску є поважними. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що за наявності відповідного рішення суду про визнання укладеного між позивачем та Одеською міською радою правочину недійсним, у позивача виникли «правомірні очікування» та «законні сподівання» щодо повернення майна за недійсним правочином. Проте, відповідач у порушення приписів чинного законодавча добровільно не виконав свого зобов`язання та не повернув позивачеві все одержане за зобов`язанням (за недійсним правочином), що свідчить про недобросовісну поведінку органу місцевого самоврядування.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Одеська міська рада просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування та порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій:

- неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права в частині позовної давності, зокрема місцевий господарський суд дійшов суперечливих та взаємовиключних висновків про те, що позивач не пропустив строк позовної давності та водночас визнав поважними причини пропуску строку позовної давності; дійшов помилкового висновку про те, що позов у цій справі був пред`явлений в межах строку позовної давності, перебіг якого розпочався з 23.06.2017 - дати отримання позивачем листа Одеської міської ради про відмову від виконання судового рішення, не застосував частину 5 статтю 261 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною нормою та імперативно визначає момент початку перебігу позовної давності за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, не врахував висновок Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 у цій справі про те, що позивач пропустив строк позовної давності. Натомість суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач пропустив строк позовної давності, однак помилково визнав поважними причини пропуску позивачем цього строку.

В частині висновків про поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності не зазначили, в чому полягає поважність причин пропуску позивачем строку позовної давності, не врахували висновків Вищого господарського суду України та Верховного Суду України про те, що поважною причиною визнання пропуску строку позовної давності може вважатися причина, яка не залежить від волі заявника, тобто ні за яких обставин не може бути ним змінена чи усунута, залишили поза увагою те, що позивач у своїх поясненнях не наводить жодних підстав (причин) поважності пропуску строку позовної давності;

- в порушення статті 45 Господарського процесуального кодексу України визначили відповідачем у справі Виконавчий комітет Одеської міської ради, не врахували, що позивач не пред`являв жодних матеріально-правових вимог до виконавчого комітету, який не був ні стороною недійсного правочину, ні особою, яка утримувала майно та грошові кошти без належних правових підстав, не встановили, яка саме матеріально-правова вимога була пред`явлена позивачем до Виконавчого комітету Одеської міської ради (після прийняття судом заяви позивача про зміну предмету позову);

- порушили частину 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, яка не передбачає встановлення порядку виконання судового рішення, та встановили порядок виконання судового рішення передчасно, не маючи на це підстав;

- не обґрунтували чому саме з рахунку Виконавчого комітету Одеської міської ради має бути здійснено стягнення у цій справі, який не має відношення до спірних правовідносин, не врахували, що виконавчий комітет не є єдиним розпорядником бюджетних коштів;

- неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 208, 216, 1212 та 1213 Цивільного кодексу України та не врахували, що право на відшкодування вартості переданого за недійсним правочином виникає лише після встановлення судом неможливості повернути отримане майно в натурі на момент розгляду справи про повернення майна, однак позов про повернення майна не пред`являвся, суди не встановлювали неможливість повернення майна та не досліджували докази щодо технічного стану будівлі та неможливості її повернення, а відтак позовні вимоги у цій справі є передчасними.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2019 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 залишити без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій правильно застосували необхідні норми матеріального права, дотримались норм процесуального права, прийняли законні та обґрунтовані судові рішення. За твердженням позивача він мав правомірні очікування добросовісної поведінки Одеської міської ради та виконання нею свого обов`язку, яка на численні усні звернення позивача повідомляла про вирішення питання реституції та повернення позивачу майна за недійсним правочином. Також зазначає, що дії Одеської міської ради, направлені на повернення майна від Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт» за недійсним правочином в судовому порядку, свідчили про усвідомлення Одеською міською радою правових наслідків недійсності правочину та наявності у неї взаємного обов`язку з повернення майна перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт». Позивач вказує на те, що Одеська міська рада могла і зобов`язана була виконати свій обов`язок добровільно відповідно до норм Цивільного кодексу України. При цьому про факт порушення своїх прав позивач може стверджувати лише в тому випадку, якщо відповідач відмовляється добровільно вчиняти дії по реституції, внаслідок чого позивач змушений захищати свої права в судовому порядку. З огляду на викладене позивач стверджує, що про порушення свого права він дізнався з дати отримання листа від Одеської міської ради про відмову у добровільному вчиненні дій по реституції, а до цього моменту йому не було та не могло бути відомо про те, що Одеська міська рада добровільно не вчинить передбачених законом дій з повернення майна і коштів за недійсним правочином.

Другий та третій відповідачі відзиви на касаційну скаргу не надали.

Позиція Верховного Суду

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Частиною 2 статті 208 Господарського кодексу України передбачено, що у разі визнання недійсним зобов`язання, кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.

Відповідно до частин 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов`язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у статті 16 Цивільного кодексу України як один із способів захисту, проте норма частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв`язку з недійсністю правочину, оскільки стаття 16 Цивільного кодексу України не містить вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що під час вирішення спору у справі № 916/2545/13 господарські суди не застосували наслідки визнання правочинів недійсними, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим суди у цій справі № 916/1952/17 дійшли правильного висновку про те, що позивач має право на підставі статті 216 Цивільного кодексу України вимагати в судовому порядку виконання зобов`язання іншої сторони повернути йому в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Слід зазначити, що відповідно до статті 208 Господарського кодексу України, статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і бути об`єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе), чим спростовуються твердження скаржника про те, що право на відшкодування вартості переданого за недійсним правочином виникає в особи лише після встановлення судом в іншому судовому провадженні обставин неможливості повернення майна в натурі, а позовні вимоги у цій справі є передчасними.

Правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за умовами, дійсними на момент відшкодування. Одностороння реституція чинним законодавством не передбачена.

Судами встановлено, що на виконання недійсного договору міни, укладеного між сторонами шляхом підписання удаваних договорів купівлі-продажу та дарування від 12.08.2010, Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТ" одержало від Одеської міської ради 23 об`єкти нерухомості, а Одеська міська рада від Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ" - грошові кошти, сплачені на виконання договору купівлі-продажу, та адміністративну будівлю за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівна, 12.

Згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій у Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ" були відсутні права власності на 23 об`єкти нерухомості, які були ним набуті за удаваним договором купівлі-продажу від 12.08.2010. Суди встановили, що Одеська міська рада в судовому порядку здійснює витребування цих об`єктів з чужого незаконного володіння у кінцевих набувачів і частина майна вже повернута територіальній громаді міста.

Згідно з інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власником адміністративної будівлі в м. Одесі по вул. Верстатобудівна, 12 є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради.

Суди також встановили обставини перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТ" Одеській міській раді грошових коштів у сумі 1 469 405,60 грн на виконання умов удаваного договору купівлі-продажу. Факт надходження зазначених коштів на рахунок представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради підтверджується наявним в матеріалах справи листом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради № 01-14/844 від 13.03.2018. Відповідні обставини фактичного виконання умов удаваного договору купівлі-продажу у спосіб, який ним передбачено, було встановлено і місцевим господарським судом під час розгляду справи № 916/2545/13.

Крім того, суди встановили, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТ" про повернення грошових коштів в сумі 1 469 405,60 та майна (адміністративної будівлі в м. Одесі по вул. Верстатобудівна, 12) в порядку реституції відповідач не задовольнив, про що свідчить лист виконавчого комітету Одеської міської ради № 02.2.-14/1807 від 23.06.2017.

Згідно зі статтею 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Отже, у частині 1 статті 216 та в статті 1213 Цивільного кодексу України закріплено обов`язок кожної зі сторін недійсного договору (набувача) повернути другій стороні (потерпілому) безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості. Разом з цим якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов`язаний відшкодувати іншій стороні договору (потерпілому) вартість такого майна. Тобто, відшкодування вартості безпідставно набутого майна відбувається в тих випадках, коли майно зазнало суттєвих змін чи воно є повністю/частково знищеним, що унеможливлює його повернення потерпілому в тому вигляді, в якому воно існувало на момент укладення недійсного договору.

Суди на підставі наявних в матеріалах справи встановили, що станом як на момент подання позову, так і станом на дати ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішення та постанови адміністративна будівля, яка була передана позивачем відповідачу за удаваним договором дарування, знаходиться в аварійному стані, є частково демонтованою (площа будівлі суттєво зменшилась на 1322,6 кв.м) та не відповідає технічному стану будівлі, яка передавалась за удаваним правочином, що підтверджується матеріалами справи.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач відповідно до статей 208, 216, 1212, 1213 Цивільного кодексу України зобов`язаний повернути позивачу все одержане за недійсним правочином міни: грошові кошти у розмірі 1 469 405,60 грн, сплачені позивачем відповідачу на виконання удаваного договору купівлі-продажу, та відшкодувати вартість набутої за удаваним договором дарування адміністративної будівлі, оскільки повернення зазначеного об`єкту нерухомого майна є неможливим, будівля знаходиться в аварійному стані, є частково демонтованою та не відповідає технічному стану будівлі, яка передавалась за удаваним правочином, що підтверджується матеріалами справи.

Для визначення вартості об`єкта нерухомого майна: адміністративної будівлі, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівельна, 12, виходячи з його характеристик на момент укладення договору дарування між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт» та Одеською міською радою 12.08.2010, Господарський суд Одеської області ухвалою від 26.09.2018 призначив у цій справі проведення судової оціночно-будівельної експертизи.

Згідно з висновком експерта № 18-4579 від 18.04.2019 за наслідками проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України у цій справі судової оціночно-будівельної експертизи, ринкова вартість об`єкта нерухомого майна: адміністративної будівлі, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Верстатобудівельна, 12, виходячи з його характеристик на момент укладення договору дарування між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт» та Одеською міською радою 12.08.2010, складає 1 749 985,30 доларів США або 47 392 694,00 грн (без ПДВ по курсу НБУ на дату оцінки).

Отже суди попередніх інстанцій, врахувавши висновки експерта № 18-4579 від 18.04.2019 за наслідками проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України у цій справі судової оціночно-будівельної експертизи дійшли правильного висновку, що вартість набутої за удаваним договором дарування адміністративної будівлі, яка підлягає відшкодуванню позивачу, складає 47 392 694,00 грн згідно з цим висновком.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій правильно визнали позовні вимоги у цій справі обґрунтованими та доведеними.

Крім того, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідачі: Одеська міська рада та Департамент комунальної власності Одеської міської ради заявили про застосування строку позовної давності до позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АРТ» у цій справі.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, є підставою для відмови в позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об`єктивні, так і суб`єктивні моменти: об`єктивний - сам факт порушення права, суб`єктивний - особа дізналась або могла дізнатись про це порушення.

Як встановив суд апеляційної інстанції, позовні вимоги у цій справі про застосування наслідків недійсності правочину були заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю «АРТ» з пропуском загального трирічного строку позовної давності.

Разом з цим Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТ» подало до суду заяву про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними та поновлення строку для звернення до суду, в обґрунтування якої послалося на те, що строк для звернення до суду був ним пропущений з поважних та незалежних від нього причин.

Відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але згідно з частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання причин пропуску строку позовної давності поважними. Чинне законодавство не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому питання щодо поважності цих причин вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Як встановив суд апеляційної інстанції, відповідач у порушення вимог чинного законодавства, зокрема статті 19 Конституції України, пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, добровільно не виконав свого зобов`язання та не повернув позивачу все одержане за недійсним правочином, що, як обґрунтовано зазначив суд апеляційної інстанції, свідчить про недобросовісну поведінку органу місцевого самоврядування. Не виконав відповідач свого обов`язку й після звернення до нього позивача, а лише повідомив листом № 02.2-14/1807 від 23.06.2017 про можливість вирішення питань про застосування наслідків недійсності договору виключно у судовому порядку.

При цьому суд апеляційної інстанції, врахувавши практику Європейського суду з прав людини встановив, що у позивача після ухвалення Одеським апеляційним господарським судом постанови від 25.07.2014 у справі № 916/2545/13 про визнання укладеного між позивачем та Одеською міською радою правочину недійсним виникли «правомірні очікування» та «законні сподівання» щодо повернення Одеською міською радою майна за недійсним правочином, які («правомірні очікування») є об`єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції та національного законодавства України.

З огляду на викладене, врахувавши фактичні обставини у цій справі, а також те, що пропущений позивачем строк позовної давності є незначним (16 календарних днів) суд апеляційної інстанції визнав поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності до вимог про застосування наслідків недійсності правочину.

При цьому Касаційний господарський суд не бере до уваги доводи відповідача в касаційній скарзі про відсутність поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку поважності причин пропуску позивачем строку позовної давності, з огляду на фактичні обставини у цій справі встановили обставини поважності причин пропуску позивачем цього строку, а зазначені доводи скаржника зводяться до встановлення обставин справи, оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, що з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Отже суд касаційної інстанції не може переоцінити доводи скаржника про поважність причин пропуску строку позовної давності, оцінку яким надав суд апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України виключно для виконання.

За змістом статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм

повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», сільські, селищні, міські, районі в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Згідно з пунктом 1.1. Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради, Виконавчий комітет Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради, який створюється радою на період її повноважень відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Статуту територіальної громади міста Одеси та Регламенту ради.

Управління Державної казначейської служби України в м. Одесі у листі № 08-28/846-3884 від 20.12.2017 повідомило, що Одеська міська рада не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства. Натомість, розпорядниками коштів місцевого бюджету м. Одеси визначено: Виконавчий комітет Одеської міської ради та Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, врахувавши те, що Одеська міська рада не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства, дійшли правильного висновку про те, що з метою захисту прав позивача та подальшого реального виконання рішення суду у цій справі стягнення присуджених грошових коштів слід здійснити з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Наведеним спростовуються доводи відповідача-1 в касаційній скарзі про те, що суди попередніх інстанцій не обґрунтували свій висновок про те, чому саме з рахунку Виконавчого комітету Одеської міської ради має бути здійснене стягнення у цій справі.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що суди попередніх інстанцій в повному обсязі з`ясували обставини, на які сторони послалися як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідили наявні в матеріалах справи докази та аргументи учасників справи. При цьому місцевий господарський суд неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права в частині позовної давності, дійшов суперечливих та взаємовиключних висновків про те, що позивач не пропустив строк позовної давності та водночас визнав поважними причини пропуску строку позовної давності. Проте неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, які допустив місцевий господарський суд, не призвело до ухвалення місцевим господарським судом неправильного по суті спору рішення, у зв`язку з чим Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Господарський суд апеляційної інстанції виправив допущені місцевим господарським судом помилки, правильно застосував норми матеріального права, зокрема в частині позовної давності, дотримався норм процесуального права та правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

З огляду на викладене Касаційний господарський суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень.

9. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Одеської міської ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 07.10.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 у справі № 916/1952/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді І. Кондратова

В. Студенець