Історія справи

Ухвала КГС ВП від 31.01.2019 року у справі №918/1373/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 918/1373/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 (головуючий суддя: Василишин А.Р., судді: Бучинська Г.Б., Філіпова Т.Л.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця"

до 1. Володимирецької районної державної адміністрації, 2. Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області,

про визнання незаконним розпорядження та визнання недійсними державних актів на право постійного користування земельною ділянкою,

За участю представників:

позивача - Яковчук О.Д. - адвокат

відповідача-1 - не з'явився

відповідача-2 - Смиковська Л.О. - адвокат

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. 28.12.2016 до Господарського суду Рівненської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Товариство) в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (далі - Філія) до Володимирецької районної державної адміністрації (далі - Адміністрація) та Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Компанія) про визнання незаконним розпорядження та визнання недійсними державних актів на право постійного користування земельною ділянкою.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в ході проведення інвентаризації земельної ділянки Товариства на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області та виготовлення відповідно технічної документації із землеустрою земельної ділянки площею 293,9 га, що перебуває у постійному користуванні Товариства згідно акту на право користування землею від 25 грудня 1969 року, останньому стало відомо про неможливість подальшого виготовлення правовстановлюючих документів на вказану ділянку в зв'язку з виявленням у смузі відведення позивача часткового розташування земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні, зокрема, Компанії. Так, на підставі розпорядження голови Адміністрації від 18 травня 2006 року № 161 та державних актів на право постійного користування земельною ділянкою від 30 червня 2006 року Серія ЯЯ № 272098 та Серія ЯЯ № 272099 Компанії передано в користування земельні ділянки площею 0,22 га та 0,64 га на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області для обслуговування споруд теплотраси. Площа накладення вищевказаної земельної ділянки на смугу відведення залізниці становить 0,1523 га та 0,2138 га відповідно. Оскільки вищенаведене розпорядження голови Адміністрації та відповідні видані Компанії державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, на думку Товариства, є незаконними та порушують права позивача, як належного землекористувача спірної земельної ділянки, останній, посилаючись на статті 67, 68, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статтю 6 Закону України "Про залізничний транспорт", статтю 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Адміністрації від 18 травня 2006 року № 161 в частині видачі Компанії державних актів на право постійного користування земельною ділянкою та визнати недійсними вищевказані державні акти від 30 червня 2006 року Серія ЯЯ № 272098 та Серія ЯЯ № 272099 на право постійного користування Компанією земельними ділянками загальною площею відповідно 0,22 га та 0,64 га, розташованими на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області.

3. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач-1 вказує, що формування земельної ділянки, що відводилася позивачу в постійне користування ще в 1969 році, не здійснювалося як при її відведенні, так і при розробленні технічної документації з інвентаризації земель, про що свідчить відсутність документації з землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа. У той же час Компанією у встановленому законом порядку було виготовлено та погоджено всі необхідні правовстановлюючі документи на земельні ділянки, що перебувають в її постійному користуванні, у тому числі й на ті, що були зазначені в оспорюваних актах.

4. Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що Товариство на виконання вимог ЗК України (у редакції від 25 жовтня 2001 року) та приписів інших нормативно-правових актів було зобов'язано почати проведення роботи з інвентаризації земель та виготовлення відповідних документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками смуги відведення в адміністративних межах Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, ще з 1 січня 2002 року, а не з 2014 року, як було зроблено позивачем. Також Компанія зазначила, що вимоги позивача, викладені у його позовній заяві, у випадку їх задоволення можуть порушити зареєстроване у встановленому законом порядку право ВП РАЕС Компанії на постійне користування земельними ділянками, необхідними для обслуговування споруд теплотраси, які є власністю підприємства як об'єкта стратегічного значення. Даний відповідач вказував, що за відомостями позивача загальна площа накладення спірних земельних ділянок становить 0,3664 га (0,1523 га + 0,2138 га), тоді як загальна площа земельних ділянок, що перебувають у користуванні ВП РАЕС Компанії згідно оскаржуваних державних актів, є значно більшою та становить 0,86 га. Відтак, визнання недійсними та скасування вказаних актів вцілому призведе до порушення встановлених законом прав Компанії.

5. Третя особа заперечила проти задоволення позову Товариства з огляду на його необґрунтованість. Також у даних запереченнях зазначено, що не відомі факти, які свідчать про затвердження у встановленому законом порядку виготовленої позивачем землевпорядної технічної документації щодо спірної земельної ділянки, а відтак матеріали інвентаризації, на яку посилалося Товариство у своєму позові, не можуть бути підставою для визначення площі накладки земель позивача на землі, що перебувають у постійному користування Компанії на підставі оспорюваних документів.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

6. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 27.02.2017 у справі № 918/1373/16 (суддя Політика Н.А.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

7. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 у справі № 918/1373/16 рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2017 у справі № 918/1373/16 скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено;

- визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Володимирецької районної державної адміністрації № 161 від 18 травня 2006 року в частині видачі державних актів на право постійного користування земельною ділянкою Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом";

- визнано недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,22 га на території Заболотівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області Серія ЯЯ №272098 для обслуговування споруд теплотраси, виданого 30 червня 2006 року Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", на підставі розпорядження голови Володимирецької районної державної адміністрації № 161 від 18 травня 2006 року;

- визнано недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,64 га на території Заболотівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області Серія ЯЯ №272099 для обслуговування споруд теплотраси виданого 30 червня 2006 року Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на підставі розпорядження голови Володимирецької районної державної адміністрації № 161 від 18 травня 2006 року.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

8. 19.12.2018 (згідно з поштовим штампом на конверті) Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 у справі № 918/1373/16.

9. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2019 року у справі № 918/1373/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

10. Ухвалою Верховного Суду від 31.01.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 14.03.2019, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, до 20.02.2019.

11. Одночасно даною ухвалою зупинено дію постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 у справі № 918/1373/16 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

12. 14.02.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) позивач направив відзив на касаційну скаргу, який фактично надійшов до Верховного Суду 18.02.2019.

13. 21.02.2019 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) відповідач-1 направив письмове пояснення на касаційну скаргу, яке фактично надійшло до Верховного Суду 26.02.2019.

14. У судове засідання 14.03.2019 з'явилися представники позивача та відповідача-2. Представники відповідача-1 та третьої особи у судове засідання не з'явилися, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Представник відповідача-2 підтримала касаційну скаргу. Представник позивача виклала заперечення проти касаційної скарги та просила відмовити в її задоволенні.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

15. У касаційній скарзі Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" (скаржник, відповідач-2) просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 у справі № 918/1373/16 та залишити в силі рішення Господарського суду Рівненської області від 27.02.2017.

16. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник зазначає, що судове рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідач-2 вказує на наступні норми права, на які ВП "Рівненська АЕС" посилався у відзиві на апеляційну скаргу та у додаткових письмових поясненнях апеляційному суду, а саме:

- п.3 ст. 180 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 (діяли на момент отримання позивачем акту від 25.12.1969), що передбачали обов'язковість "установления на месте пограничных межевых знаков";

- ст. 22 ЗК України від 08.07.1970 (діяли після отримання позивачем акту від 25.12.1969), що передбачали заборону приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею;

- ч.3 ст. 125 ЗК України від 25.10.2001, якими також встановлена заборона приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), що посвідчує право на неї, та в тому числі державної реєстрації.

Скаржник вважає, що документи, які б свідчили про наявне у позивача право набуття та користування спірними земельними ділянками саме в таких межах, які заявляються позивачем у позовних вимогах, а також їх відведення в натурі (на місцевості) та їх державна реєстрація - відсутні.

Також, на думку відповідача-2, висновок суду про належність земельних ділянок до земель залізничного транспорту суперечить ч.1 ст. 11 ЗУ "Про транспорт" та нормам Земельних кодексів від 29.11.1922, від 08.07.1970, від 25.10.2001, так як до теперішнього часу ці ділянки перебувають у фактичному користуванні позивача без відповідних правовстановлюючих документів. "План границ полосы жд. отвода линии Сарны-Ковель Львовской жд. в административных границах Владимирецкого р-на Ровенской области от км - 343+3155 до км - 366" на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області також не являється документом, що підтверджував би право землекористування позивача. При цьому відповідач-2 посилається на правовий висновок, викладений у постанові ВГСУ від 17.03.2015 у справі №926/584/14. Крім того, право землекористування позивача після отримання акту у 1969 році могло бути підтверджене шляхом внесення відомостей до Державного земельного кадастру при зверненні до відповідних організацій за отриманням послуги з формування земельної ділянки в розмірі 293,9 га. Аналогічна обставина була досліджена також в межах розгляду справи №918/1371/16.

Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції невірно застосовані норми матеріального права в обґрунтування висновку, що вимоги до виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі.

Відповідач-2 зазначає, що при передачі у користування ВП "Рівненська АЕС" земельних ділянок площею 0,22 га та 0,64 га припинення права користування земельною ділянкою позивачем не могло відбутися, оскільки навіть станом на 1984 рік органи влади чи органи місцевого самоврядування не мали у своєму розпорядженні підтвердження права позивача на постійне користування спірними земельними ділянками.

Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" вважає неправомірним висновок апеляційного суду, що доказом належного користування позивачем даною земельною ділянкою є акт на право постійного користування землею від 1969 року, виданий виконавчим комітетом Володимирецької районної ради депутатів трудящих, оскільки у вказаному акті відсутній такий елемент, як План земель, наданих позивачу в постійне користування, тобто належне користування земельною ділянкою є можливим в тому числі при встановленні меж земельної ділянки в натурі.

Скаржник вказує, що висновок колегії суддів апеляційної інстанції про невтрату та не припинення права постійного користування земельною ділянкою за чинним законодавством стосується лише тих суб'єктів, які набули таке право у встановленому законодавством порядку (що діяло після 1969 року), а на думку відповідача-2, позивач не являється таким суб'єктом, оскільки абсолютно не дотримувався порядку, передбаченого земельним законодавством.

Щодо порушення норм процесуального права відповідач-2 вважає, що висновок суду апеляційної інстанції, що площі земельних ділянок, які надані позивачу, згідно акта на право постійного користування, та відповідачу-2, на підставі оспорюваних актів, накладаються, зроблено на підставі висновку експерта №180831/1_30, який містить лише "опосередковане припущення".

Крім того, скаржник просить врахувати правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі №3-1143гс15 та від 11.11.2014 у справі №21-405а14, відповідно до якої позов, предметом якого є рішення (розпорядження) органу державної влади, у даному випадку це розпорядження відповідача-1 про передачу земельної ділянки у постійне користування, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Також скаржник зазначає, що відповідно до постанови Верховного Суду України від 24.02.2015 у справі №21-34а15 судом під "суб'єктом владних повноважень" розуміється не тільки орган місцевого самоврядування або орган державної виконавчої влади, а й управління Державного агентства земельних ресурсів.

17. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 у справі №918/1373/16 - без змін.

Позивач зазначає, що правовий статус земель транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, ніж визначений законодавством. Крім того, позивач вважає недоречним посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду України у справі №21-405а14.

18. У письмових поясненнях відповідач-1 просить задовольнити касаційну скаргу в повному обсязі. Відповідач-1 вказує, що право постійного користування позивача не підтверджене шляхом внесення відомостей до Державного земельного кадастру земельної ділянки площею 293,9 га, що суперечить нормам ст. 22 ЗК України від 08.07.1970. Також відповідач-1 зазначає, що у зв'язку з тим, що земельна ділянка відводилася у постійне користування у 1969 році формування земельних ділянок не здійснювалося, таке формування не було проведено і під час розроблення технічних документацій з інвентаризації земель, про що свідчить відсутність документацій із землеустрою.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

19. Із наявних у справі та досліджених судами доказів слідує, що в обґрунтування своїх вимог Позивач посилався на те, що з метою підготовки документів, що посвідчують його право постійного користування земельними ділянками смуги відведення у адміністративних межах Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, 2 грудня 2014 року Позивач уклав відповідну угоду Л/П № 142737/НЮ з Державним підприємством "Рівненське державне науково-виробниче підприємство геодезії та кадастру".

20. При проведенні інвентаризації земельної ділянки Позивача на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, за результатами якої виготовлено технічну документацію із землеустрою, використовувалися матеріали по встановленню смуги відведення Позивача, а саме: "План границ полосы отвода линии Сарны-Ковель Львовской ж.д. в границах Рафаловского р-на к проекту № 75-Л от км 343 до 346" від травня 1957 року, погоджений з виконавчим комітетом Рафалівської районної ради депутатів трудящих, рішення № 180 виконкому Володимирецької районної ради депутатів трудящих від 3 квітня 1969 року (том 1, а.с. 21-22) та акт на право користування землею, виданий 25 грудня 1969 року. Згідно акту на право користування землею Львівській залізниці Міністерства шляхів сполучення (правопопереднику Позивача) у постійне користування було відведено 293,9 га, і вказане землекористування записано у державну книгу реєстрації користувань землі за № 30 грудня місяця 1965 року (том 1, а.с. 26-27).

21. Проте під час проведення обстеження земель вказаної земельної ділянки для виготовлення правовстановлюючих документів було встановлено, що на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області в смузі відведення залізниці знаходиться землекористувач з 364 км+377,18 м до 364км+26,55 м при ширині смуги відведення залізниці 43,47 м, з правої сторони за ходом кілометрів на відстані від 43,10 м до 34,12 м від осі головної колії за межами населеного пункту дільниці Сарни-Ковель площею 0,2138 га, даним землекористувачем є Відповідач 2.

22. У матеріалах справи міститься копія листа Виконавчого комітету Ровенської обласної ради народних депутатів від 6 січня 1983 року № 01/31-26 "Про вилучення і передачу земель для державних і громадських потреб", в якому даний орган вказав, що Рада Міністрів Української РСР прийняла пропозицію облвиконкому про вилучення з користування колгоспів (за згодою загальних зборів колгоспників), радгоспів, лісгоспів та інших землекористувачів земельних ділянок і про надання їх підприємствам, організаціям та установам під будівництво житла, промислових і сільськогосподарських об'єктів, ліній електропередачі та інших потреб на умовах і в розмірах згідно додатків № 1-2 до цього листа. Водночас у вказаному документі міститься застереження про те, що приступати до користування наданими земельними ділянками до встановлення меж цих ділянок в натурі і видачі документа, який засвідчує право на користування землею, забороняється (том 1, а.с. 137-138).

23. З матеріалів справи також вбачається, що земельні ділянки для обслуговування споруд теплотраси на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області були надані у постійне користування Відповідачу 2 на підставі розпорядження Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки від 12 вересня 1984 року № 477-р (том 1, а.с. 132-134), що додатково підтверджується наявними у матеріалах справи копіями витягу з Технічного звіту по інвентаризації земель, які знаходяться в користуванні Відповідача 2 на території міста Кузнецовська і Володимирецького району Рівненської області (том 1, а.с. 57-60) та довідки про площі, які знаходяться у користуванні Відповідача 2 на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області станом на 1 вересня 2003 року (том 1, а.с. 61). За змістом додатку № 22 до цього розпорядження Ровенській атомній електростанції імені 60-річчя СРСР (правонаступник Відповідач 2) під будівництво теплотраси до автопідприємства було надано 4,7 га землі (у тому числі 3,6 га ріллі), з яких: 1,6 га у постійне користування (у тому числі 1,1 га ріллі), 3,1 га у короткострокове користування.

24. Наведена технічна документація із землеустрою земельних ділянок Відповідача 2 була погоджена з Володимирецьким відділом земельних ресурсів, Володимирецьким районним відділом архітектури, Балаховицькою, Більсько-Вільською, Заболоттівською, Лозківською і Старорафалівською сільськими радами та Рафалівською селищною радою. Вказана технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують, на думку Відповідача 2, право на земельні ділянки Відповідача 2 на території Володимирецького району Рівненської області також була погоджена спірним розпорядженням голови Відповідача 1 від 18 травня 2006 року № 161 (том 1, а.с. 19).

25. На підставі вищенаведених обставин Відповідачу 2 було видано оспорювані Державні акти від 30 червня 2006 року Серія ЯЯ № 272098 та Серія ЯЯ № 272099 на право постійного користування земельними ділянками загальною площею відповідно 0,22 га та 0,64 га, розташованими на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, що зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030658300016 та 030658300017 відповідно (том 1, а.с. 84-85).

VІ. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

26. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що земельні ділянки для обслуговування споруд теплотраси на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області були надані у постійне користування ВП РАЕС на підставі розпорядження Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки від 12 вересня 1984 року № 477-р, що додатково підтверджується наявними у матеріалах справи копіями витягу з Технічного звіту по інвентаризації земель, які знаходяться в користуванні ВП РАЕС на території міста Кузнецовська і Володимирецького району Рівненської області та довідки про площі, які знаходяться у користуванні цієї юридичної особи на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області станом на 1 вересня 2003 року. За змістом додатку № 22 до цього розпорядження Ровенській атомній електростанції імені 60-річчя СРСР (правопопереднику ВП РАЕС Компанії) під будівництво теплотраси до автопідприємства було надано 4,7 га землі (у тому числі 3,6 га ріллі), з яких: 1,6 га у постійне користування (у тому числі 1,1 га ріллі), 3,1 га у короткострокове користування.

Також суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частини 13 статті 186 ЗК України, технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.

У той же час місцевий господарський суд вказав, що зі змісту наявних у матеріалах справи документів, зокрема, письмових пояснень Управління Держгеокадастру у Володимирецькому районі Рівненської області від 19 січня 2017 року № 9-1703-0.7-144/2-17 вбачається, що вищенаведена землевпорядна документація Позивача була погоджена вказаним органом згідно висновку від 22 грудня 2015 року № 04-09/04, однак станом на час розгляду даного спору Управлінню Держгеокадастру у Володимирецькому районі Рівненської області не відомі факти затвердження цієї документації її замовником. Суд першої інстанції при цьому зазначив, що такі докази відсутні і в матеріалах справи.

Судом також враховано, що за даними позивача загальна площа накладення спірних земельних ділянок становить 0,3664 га (0,1523 га + 0,2138 га), тоді як загальна площа земельних ділянок, що перебувають у користуванні Відповідача-2, згідно оскаржуваних державних актів є значно більшою та становить 0,86 га. Відтак, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що визнання недійсними та скасування вищевказаних актів призведе до порушення встановлених законом прав Компанії.

27. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватися у інше користування чи володіння, тому Відповідач 1 не мав законних повноважень розпоряджатися землями такої категорії.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, оцінивши кожний доказ окрема а також в їх сукупності, вважає доведеною обставину щодо незаконного розпорядження Відповідача 1, на підставі котрого і здійснюється користування Відповідачем 2 спірними ділянками, як доведеною і ту обставину, що площі земельних ділянок, які надані Позивачу, згідно акта на право постійного користування та Відповідачу 2, на підставі оспорюваних актів, накладаються.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,22 га на території Заболотівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області Серія ЯЯ № 272098 для обслуговування споруд теплотраси виданого 30 червня 2006 року Відповідачу 2 та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 0,64 га на території Заболотівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області Серія ЯЯ № 272099 для обслуговування споруд теплотраси виданого 30 червня 2006 року Відповідачу 2, слід визнати недійсними (оскільки частини таких земельних ділянок які накладаються на земельну ділянку Позивача, перебуває у державній власності та належить до земель залізничного транспорту).

VІІ. Позиція Верховного Суду

28. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

29. В постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 року по справі № 3-562гс15, викладено наступний правовий висновок:

"Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, що надаються в користування залізничному транспорту загального користування, та їх склад визначаються Законом України "Про транспорт".

Смуга відведення - це землі залізничного транспорту, що зайняті залізничним полотном, інженерними та штучними спорудами, обладнанням, лінійно-колійними та іншими технологічними будівлями, пристроями залізничної сигналізації, енергетики та зв'язку, лініями електропостачання, захисними лісонасадженнями, спорудами тощо (частина 2 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 11 грудня 2003 року частини 1 і 2 статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" викладено у такій редакції (чинній на час виникнення спірних правовідносин): "Землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт".

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту".

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України "Про транспорт" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту.

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про транспорт", яка кореспондується з положеннями статті 68 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Як установлено судами, земельна ділянка, передана ФОП ОСОБА_4, розташована на відстані від залізничного полотна від 15,86-16,02 м. Відповідно до "Плана границ полосы отвода участок Вадул-Сирет-Черновцы" 1949 року Львівської залізниці ширина смуги відведення у цьому місці становить 39 м - 43 м від осі колії, при цьому саме таку ширину смуги відведення у зазначеному місці підтверджено Будівельними нормами та правилами СНиП 11-39-76, (глава 39- залізничні дороги колії 1520 мм) і нормами відводу земель залізниць СН 468-74, відповідно до яких було облаштовано смугу відведення залізниці."

30. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 по справі №3-305гс15 та в постанові Верховного Суду від 01.02.2018 по справі №909/277/16.

31. Колегія суддів по даній справі, що переглядається, повністю погоджується з вищевказаними правовими висновками та не вбачає підстав для відступу від них.

32. Разом з тим, як встановлено апеляційним судом у даній справі, 25 грудня в 1969 року Львівській залізниці Міністерства шляхів та сполучення у Володимирецькому районі (правонаступник Позивач) було видано виконавчим комітетом Володимирецької районної Ради депутатів трудящих правовстановлюючий документ, а саме Акт на право постійного користування землею 293, 9 га (том 1, а.с. 26-27).

При цьому, зважаючи на норми діючого законодавства (в період виникнення у Позивача права користування земельною ділянкою), дане землекористування у Позивача виникло ще задовго до оформлення такого права, що свідчить запис на зворотній стороні Акта про право постійного користування, а саме: "Це землекористування записано в державну книгу реєстрації землекористувань за № 30 грудня 1965 року". Дане було засвідчено підписом старшого районного землевпорядника і зазначено як доповнення до акта на право постійного користування землею.

33. Крім того, ті обставини, що спірна земельна ділянка зайнята об'єктами залізничної інфраструктури підтверджено і "Планом границ полосы жд. отвода линии Сарни-Ковель Львовской железной дороги в административных границах Владимирецкого района Ровенской области от км - 343+3155 до км - 366".

34. Також довідкою Державної адміністрації залізничного транспорту за № 123 від 16 лютого 2015 року, підтвердженого факт того, що на балансі Позивача на території Заболоттівської сільської ради перебуває - Посадочна платформа Зоряне 361 км +603 м, інвентарний номер 020125256 (том 1, а.с. 321).

35. Апеляційний суд правомірно зазначив, що належне Позивачу право постійного користування земельною ділянкою не припинилося у зв'язку із набранням чинності Земельного кодексу України 2001 року і існує по день вирішення даного спору.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 2 вересня 2005 року №5-рп/2005 суд вказав, що стаття 92 Земельного кодексу 2001 року не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте суб'єктами права в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб. В подальшому таке тлумачення законодавства було закріплено у частині 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З ухваленням нового Земельного кодексу 2001 року регулювання правового титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб'єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право.

У пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу 2001 року встановлено, що: "громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них".

У згаданому вище Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, Конституційний Суд зробив низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті 92 Земельного кодексу 2001 року. Зокрема, Конституційний Суд вказав, що стаття 92 Земельного кодексу (2001 року) не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб та юридичних організацій.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду дійшла законного та обґрунтованого висновку, що Позивач є суб'єктом права постійного користування землею, а висновки місцевого господарського суду в цій частині не відповідають закону та доказам, долучених Позивачем до матеріалів справи.

36. Окрім того, з метою визначення питання щодо накладення площ земельної ділянки Позивача та Відповідача 2 в справі № 918/1373/16 ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16 квітня 2018 року було призначено судово-технічну експертизу (том 2, а.с. 115-119).

На вирішення експерта були поставлені наступні питання:

- чи накладаються площі земельних ділянок, які надані Позивачу (Акт на право користування землею від 25.12.1969 р.) та Державному підприємству "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (Державний акт ЯЯ 272098 та Державний акт ЯЯ №272099)?

- у разі встановлення факту накладання площі земельних ділянок, встановити де саме знаходиться лінія їх перетину, а також встановити, яка площа земельної ділянки накладається одна на одну?

Згідно висновку експерта № 180831/1_ЗО від 1 жовтня 2018 року (том 3, а.с. 34-42) по першому питанню було зроблено висновок, що площі земельних ділянок, які надані Позивачу (Акт на право користування землею від 25 грудня 1969 року) та Відповідачу 2 (Державний акт ЯЯ 272098 та Державний акт ЯЯ №272099) накладаються.

При цьому, що стосується другого питання, то експерту не вдалося провести таке дослідження (щодо встановлення факту накладання площі земельних ділянок, де саме знаходиться лінія їх перетину, а також встановити, яка площа земельної ділянки накладається одна на одну) зважаючи на відсутність координатів поворотних точок земельних ділянок № 1 та № 2 (ділянки котрі були надані Відповідачу 2).

Колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано визнала безпідставним доводи представника Відповідача 2 на аркуш 7 верхній абзац висновку експерта, що ніби-то висновок побудований на припущеннях (адже в даному реченні, як зауважує Відповідач 2, зазначено, що: можна опосередковано припустити, що і земельні ділянки № 1 та № 2 (чи їх частини) знаходяться в межах цієї ділянки).

При цьому апеляційний суд зауважив, що даний вислів "опосередковано припустити" вирване із контексту досліджень та пояснень експерта, адже висновок експерта по першому питанню слід читати в цілому а не "вибірково". Суд апеляційної інстанції встановив, що експерт у висновку зазначав що зважаючи на те, що координати поворотних точок земельних ділянок № 1 та № 2 (земельні ділянки котрими користується саме Відповідач 2) акти в наданих матеріалах відсутні, тому визначити межі даних ділянок на місцевості не можливо, а тому експерт змушений був виходити із наявних у нього матеріалів та своїх міркувань і проведених ним досліджень з метою надання правдивого висновку. При цьому даючи відповідь на перше питання він не зазначав що "опосередковано" вбачається, що дані земельні ділянки накладаються, а дав чітку та визначену відповідь на перше питання зазначивши що дані земельні ділянки накладаються.

Окрім того, в матеріалах справи міститься лист Третьої особи, в котрому на виконання ухвали апеляційного суду щодо надання доказів саме для проведення експертизи, було зазначено, що в Державному земельному кадастрі відсутні відомості про земельні ділянки з кадастровим номером 5620884200:02:014:0003 та 5620884200:02:014:0004, а також було зазначено про документи котрі подаються державному реєстратору для здійснення державної реєстрації земельної ділянки (том 2, а.с. 227).

37. Також суд апеляційної інстанції на підставі власної оцінки доказів встановив, що Рівненським відділенням і Львівським управлінням залізниці дійсно було погоджено саме напрямок теплотраси "Теплотраса от блока № 3 до поселка переселяемых" а не саме будівництво теплотраси (дані поняття "будівництво" та "напрямок" на переконання суддів не є тотожними за своїм значенням). З огляду на що, колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні належні докази, котрі б підтверджували факт погодження Позивачем документації саме для будівництва теплотраси.

38. Крім того, апеляційний суд обґрунтовано взяв до уваги, що приписами частини 2 статті 149 Земельного кодексу України визначено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій, сільських селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Поряд з тим, з матеріалів справи вбачається, що вилучення ділянки у встановленому порядку у Позивача не проводилося. Із Позивачем, як суміжним землекористувачем, не було погоджено акт встановлення і узгодження меж землекористувачів в натурі та не було отримано погодження на вилучення земельної ділянки.

39. Крім того, скаржник просить врахувати правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі №3-1143гс15 та від 11.11.2014 у справі №21-405а14, відповідно до якої позов, предметом якого є рішення (розпорядження) органу державної влади, у даному випадку це розпорядження відповідача-1 про передачу земельної ділянки у постійне користування, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13 викладений такий правовий висновок:

"Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу, позивача, з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами, не можна покладати обов'язок об'єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення. Така позиція висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17."

Зазначене спростовує доводи скаржника про застосування правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-405а14 щодо неможливості оскарження спірного рішення через його вичерпання.

40. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з вищевказаними висновками суду попередньої інстанції про недоведеність фактів, наведених скаржником, вимоги до касаційного суду здійснити переоцінку доказів по справі та встановити по новому фактичні обставини справи, визнавши доведеність скаржником фактів, покладених ним в основу касаційної скарги.

Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих доводів щодо неправильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

41. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 Господарського процесуального кодексу України:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

42. З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін.

43. У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

44. Відповідно до ч.3 ст. 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Як було зазначено вище, ухвалою суду від 31.01.2019 зупинено дію постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 у справі № 918/1373/16 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, дія постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 у справі № 918/1373/16 підлягає поновленню.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 у справі № 918/1373/16 залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 у справі № 918/1373/16 залишити без змін.

3. Поновити дію постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.11.2018 у справі № 918/1373/16.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський