ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2022 року

м. Київ

cправа № 910/4532/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Колос І. Б. і Львова Б. Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О. Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Петрохолдинг-Інвест",

представник позивача - Чернишенко А. М., адвокат (ордер від 15.02.2022 № 363407),

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Спорт-Комфорт",

представник відповідача - Поляк І. О., адвокат (довіреність від 01.04.2021 б/н),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Петрохолдинг-Інвест"

на рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2021 (головуючий суддя Літвінова М. Є.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 (головуючий Сулім В. В, судді: Коротун О. М. і Майданевич А. Г. )

у справі № 910/4532/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Петрохолдинг-Інвест" (далі - Позивач)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт-Комфорт" (далі - Відповідач)

про стягнення 1 974 877,63 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з 1 974 877,63
грн, з яких: 1 239 023,52 грн заборгованості з орендної плати за квітень-червень 2020 року та лютий 2021 року; 106 618,93 грн пені за період з 06.06.2020 по
06.05.2021 за невиконання простроченого зобов'язання з орендної плати за квітень-червень 2020 року; 46 9762,68 грн штрафу за невиконання простроченого зобов'язання з орендної плати за квітень-червень 2020 року; 9 723,43 грн пені за період з 06.02.2021 по 06.05.2021 за невиконання простроченого зобов'язання з орендної плати за лютий 2021 року; 149 749,07 грн штрафу за невиконання простроченого зобов'язання з орендної плати за лютий 2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Відповідачем умов договору оренди нерухомого майна від 05.02.2014 (далі - Договір) у частині повної та своєчасної оплати за оренду приміщення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.07.2021 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача суму боргу у розмірі 679 110,53 грн, пеню у розмірі 20 754,46 грн, штраф у розмірі 339 555,26
грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Відповідачем доведено нездійснення ним господарської діяльності у орендованих приміщеннях у період з
17.03.2020 по 31.05.2020. При цьому перевіривши розрахунок Позивача судом встановлено наявність заборгованості з орендної плати за червень 2020 та січень 2021 у розмірі 679 110,53 грн, а також здійснивши перерахунок штрафних санкцій, суд дійшов висновку про стягнення з Відповідача пені у розмірі 20 754,46 грн, штрафу у розмірі 339 555,26 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 рішення господарського суду міста Києва від 14.07.2021 скасовано у частині задоволення позовних вимог та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що матеріалами справи підтверджується факт належного виконання Відповідачем свого обов'язку щодо сплати орендної плати за користування приміщенням у повному обсязі та у встановлені Договором строки з урахуванням форс-мажорних обставин, що діяли у березні 2020 року, червні 2020 року, листопаді 2020 року, січні 2021 року та лютому 2021 року та враховуючи пункти 23.1,23.5 Договору, відповідно умов яких сторони звільняються від відповідальності та обов'язку щодо виконання зобов'язань за Договором оренди, внаслідок дії обставини непереборної сили (форс-мажор).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постановою суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а також на те, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які прийняті в інших справах у подібних правовідносинах, та на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог і постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.08.2018 у справі № 910/7495/16, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20, від
21.09.2021 у справі № 910/13158/20, від 31.08.2021 у справі № 904/1050/20, від
26.08.2021 у справі № 910/13397/20, від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від
27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 05.06.2018 у справі № 905/1601/27 щодо застосування статей 759,762 та пункту 14 Перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 283,286 Господарського кодексу України (далі - ГК України); у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц та Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 910/17338/20 щодо розуміння поняття "подібність правовідносин"; у постанові Верховного Суду від
01.06.2021 у справі № 910/9258/20 щодо розуміння поняття "користування майном"; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 02.10.2019 у справі № 904/51/19, Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 911/2243/18, від 08.07.2021 у справі № 916/3209/20, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17 щодо застосування статті 14 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) "Диспозитивність господарського судочинства"; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, Верховного Суду від
18.03.2021 у справі № 910/19036/19 щодо застосування статей 76, 77, 78, 237 ГПК України у подібних правовідносинах;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 654 ЦК України у подібних правовідносинах;

- суди встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін.

Від Позивача надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, яке відхилено колегією суддів у зв'язку з тим, що заявником не наведено підстав, які б передбачали передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.02.2022 № 29.3-02/339 у зв'язку з перебуванням судді Селіваненка В. П. на лікарняному призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/4532/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І. В. (головуючий), Колос І. Б. і Львова Б. Ю.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.02.2014 Позивачем (орендодавець) та Відповідачем (орендар) укладено Договір, за умовами якого орендодавець зобов'язується передати орендареві у тимчасове платне користування (оренду) нерухоме майно, яким є нежитлові приміщення відповідно до умов Договору.

Відповідно до пункту 1.2 Договору приміщення розташоване у будівлі, що знаходиться за адресою: Україна, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154.

Згідно з пунктом 1.3 Договору приміщення передається для використання його за цільовим призначенням, визначеним у статті 5 Договору.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що загальна площа приміщень, частина яких передається в оренду і згідно з умовами даного договору називається "приміщення", становить 8 886,00 кв. м.

Відповідно до пункту 10.1 Договору орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату у розмірах та у строк визначені цим договором.

Згідно з пунктом 10.6 Договору орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 5 числа відповідного (поточного) місяця.

Пунктом 10.8 Договору передбачено, що орендна плата за неповні місяці оренди за цим договором розраховується пропорційно кількості днів фактичної оренди у такому неповному місяці. Розмір орендної плати за неповний календарний місяць визначається пропорційно кількості днів оплачуваного періоду такого місяця. У разі необхідності визначення розміру орендної плати за певну кількість днів оренди у місяці, розмір орендної плати за відповідний місяць поділяється на кількість календарних днів у цьому місяці та помножується на відповідну кількість днів оренди.

Відповідно до пункту 21.9 Договору у разі прострочення орендарем виконання грошового зобов'язання, орендар сплачує орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України і діє у період прострочення виконання зобов'язання, від відповідної суми простроченого грошового зобов'язання, за кожний календарний день прострочення.

Згідно з пунктом 23.1 Договору сторони не несуть відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору оренди, якщо таке невиконання (неналежне виконання) є наслідком дії обставини непереборної сили (форс-мажор).

Пунктом 23.2 Договору передбачено, що для цілей цього договору обставинами непереборної сили вважаються, окрім іншого, стихійні лиха, війни, збройні конфлікти, епідемії, аварії у зовнішніх щодо приміщення (комунальних) систем водопостачання, водовідведення, енергопостачання та інші події, безпосередньо пов'язані з реалізацією цього договору, виникнення, розвиток та/або припинення яких не залежить від волі сторони (сторін).

Відповідно до пункту 23.3 Договору наявність обставин непереборної сили підтверджується у відповідності до чинного законодавства України та договору оренди.

Згідно з пунктом 23.4 Договору сторона, яка зазнала дії обставин непереборної сили, негайно повідомляє про це у письмовій формі другу сторону протягом 3 (трьох) діб з моменту настання обставин непереборної сили. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення позбавляє сторону права посилатися на зазначені обставини, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань по договору оренди, а також не підтвердження настання таких обставин сертифікатом Торгово-промислової палати або іншим документом компетентного органу.

Пунктом 23.5 Договору передбачено, що на період існування обставин непереборної сили (підтверджених документально) сторона, яка зазнає впливу таких обставин, звільняється від виконання зобов'язань, передбачених цим договором.

Сторонами 05.02.2014 було підписано акт приймання-передавання приміщення.

Крім того, 05.02.2014 сторони підписали договір про внесення змін № 1 до Договору, яким передбачили таке:

1. Сторони усвідомлюють, що поточний технічний стан об'єкта оренди 6 (шостого) та 7 (сьомого) поверхів будівлі, переданого за актом приймання-передачі, призводить до неможливості повноцінного використання орендарем такого приміщення за цільовим призначенням, що також негативно впливає на прибутковість орендаря та показники його фінансово-господарської діяльності. Враховуючи можливість орендаря фактично користуватись лише частинами приміщень об'єкту оренди, у зв'язку з проведенням в інших частинах приміщень адаптаційних та опоряджувальних робіт, необхідних для приведення об'єкта оренди до належного для використання за цільовим призначенням стану, сторони дійшли згоди змінити розмір орендної плати, та встановили, що на період починаючи з дати підписання акта приймання-передачі першої черги, яка складається з "приміщень сухої зони", до моменту підписання акта приймання-передачі другої черги, яка складається з площі приміщення з басейном, щомісячна орендна плата за користування об'єктом оренди становить суму у національній валюті України, яка є еквівалентом 12 548 (дванадцять тисяч п'ятсот сорок вісім) доларів США 00 центів за встановленим Національним банком України курсом національної валюти України до долару США на дату оплати. Вказана сума орендної плати включає в себе податок на додану вартість, відповідно до чинного законодавства України.

Враховуючи зазначене сторони дійшли згоди доповнити пункт 10.4 підпунктом 10.4.2 у такій редакції:

"10.4.2. Сторони дійшли згоди, що починаючи з дати підписання акта приймання- передачі першої черги, яка складається з "приміщень сухої зони", до моменту підписання акта приймання-передачі другої черги, яка складається з площі приміщення з басейном, щомісячна орендна плата за користування об'єктом оренди становить суму у національній валюті України, яка є еквівалентом 12 548

(дванадцять тисяч п'ятсот сорок вісім) доларів США 00 центів за встановленим Національним банком України курсом національної валюти України до долару США на дату виставлення рахунку на оплату.

На день підписання даного договору щомісячно орендна плата за користування об'єктом оренди становить 100 296,16 грн.

Сторони 16.04.2014 підписали договір про внесення змін № 2 до Договору та домовились про таке:

1. З метою уніфікації нумерації - підпункт 10.4.2 пункту 10.4. Договору вважати підпунктом 10.4.1 пункту 10.4 цього ж договору;

2. Внести зміни до підпункту 10.4.2 пункту 10.4 Договору, виклавши його у такій редакції:

"10.4.1. Сторони дійшли згоди, що починаючи з дати підписання акта приймання-передачі першої черги, яка складається з "приміщень сухої зони", до
30.04.2014 місячна орендна плата за користування об'єктом оренди становить суму у національній валюті України, яка є еквівалентом 12 548 (дванадцять тисяч п'ятсот сорок вісім) доларів США 00 центів за встановленим Національним банком України курсом національної валюти України до долару США на дату платежу, що на день підписання даного договору становить 142 998 (сто сорок дві тисячі дев'ясот дев'яносто вісім) гривень 26 копійок за діючим курсом Національного банку України. Вказана сума орендної плати включає в себе податок на додану вартість, відповідно до чинного законодавства України.

У період з 01.05.2014 по 31.05.2014 - місячна орендна плата за користування об'єктом оренди становить суму 16 484 долари США 95 центів за встановленим Національним банком України курсом національної валюти України до долару США та становить 187 864,14 грн.

У період з 01.06.2014 до моменту підписання акта приймання-передачі другої черги, яка складається з площі приміщення з басейном - щомісячна орендна плата за користування об'єктом оренди становить суму у національній валюті України, яка є еквівалентом 14 133 (чотирнадцять тисяч сто тридцять три) доларів США 00 центів за встановленим Національним банком України курсом національної валюти України до долару США на дату платежу, що на день підписання даного договору становить 161 061 (сто шістдесят одну тисячу шістдесят одну гривню 08 копійок) за діючим курсом НБУ. Вказана сума орендної плати включає в себе податок на додану вартість, відповідно до чинного законодавства України".

2.1. Сторони домовились, розмір орендної плати, зазначений у пункті 2 даного договору продовжує діяти до моменту передачі орендодавцем в оренду всього комплексу приміщень першої, другої черг і паркінгу, визначених у пунктах 4.2 Договору.

3. У зв'язку з прийнятим цим договором змінами, сторони дійшли згоди - внести зміни до пункту 10.5 Договору та викласти його у такій редакції:

"10.5. Після підписання сторонами АПП другої черги гарантійний платіж, сплачений орендарем відповідно до умов попереднього договору щодо укладання договору оренди нерухомого майна від 06.03.2013, на підставі якого був укладений Договір зараховується орендодавцем у рахунок орендної плати за перші місяці оренди приміщень".

В іншому, що не передбачено даним договором сторони керуються умовами договору оренди.

Сторонами 17.03.2014 було підписано акт приймання-передавання приміщення.

Судами встановлено, що за твердженням Позивача Відповідачем на порушення умов Договору не повністю сплачена орендна плата за квітень- червень 2020 року та лютий 2021 року, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 1 239 023,52 грн.

Позивач 15.07.2020,13.01.2021 та 08.02.2021 звертався до Відповідача з претензіями № 15/07/2020-1, № 13/01/2021-1, № 08/02/2021-1, в яких просив сплатити заборгованість з орендної плати.

Проте, Відповідач за твердженням позивача заборгованість не сплатив.

Так, позивачем до матеріалів справи на підтвердження позовних вимог додано рахунки-фактури: від 01.04.2020 № СФ-0000026 на суму 390 353,46 грн; від
04.05.2020 № СФ-0000035 на суму 381 025,68 грн; від 01.06.2020 № СФ-0000044 на суму 379 612,38 грн; від 01.02.2021 № СФ-0000012 на суму 397 589,55 грн.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 509 ЦК України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частинами 1 , 3 , 5 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог статей 6, 627 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із статтею 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною 1 статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частинами 1 , 4 статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Пунктом 10.6 Договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 5 числа відповідного (поточного) місяця.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Статтями 525, 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від
20.03.2020 № 242, від 25.03.2020 № 239, від 29.03.2020 № 241, від 02.04.2020 № 255, від 08.04.2020 № 262, від 15.04.2020 № 284, від 22.04.2020 № 291) введено режим надзвичайної ситуації на всій території України та встановлено обмежувальні заходи у роботі окремих підприємств господарської діяльності, зокрема заборонена робота торгово-розважальних центрів, закладів громадського харчування, інших установ розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного та побутового обслуговування населення, проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 10 осіб.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" продовжено дію карантину на території України з 22.05.2020 до 22.06.2020. У регіонах, в яких здійснюється послаблення протиепідемічних заходів, зокрема дозволяється:

з 22 травня:

- діяльність готелів (крім функціонування ресторанів у готелях);

- регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні за умови перевезення пасажирів у межах кількості місць для сидіння, передбаченої технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб;

з 25 травня:

- перевезення пасажирів метрополітенами за умови забезпечення перевізником контролю за використанням засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, у тому числі виготовлених самостійно;

- відвідування закладів дошкільної освіти;

з 1 червня:

- робота закладів фізичної культури і спорту, спортивних залів, фітнес-центрів (крім проведення групових занять з кількістю учасників більше ніж 10 осіб);

з 10 червня:

- діяльність закладів харчування, зокрема приймання відвідувачів у приміщеннях, за умови дотримання протиепідемічних заходів;

- діяльність закладів культури, зокрема з прийманням відвідувачів за рішенням власника (органу управління), у тому числі культурних заходів, за умови перебування не більше однієї особи на 5 кв. метрах площі приміщення, де проводиться захід;

- діяльність закладів, що надають послуги з розміщення.

Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (з відповідними змінами) та постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було заборонено здійснення господарської діяльності з надання послуг фітнес-центрів.

Відповідач на виконання пункту 23.5 Договору та положень діючих нормативно-правових актів, належним чином та у визначений Договором строк виконав вимоги щодо повідомлення Позивача про настання форс-мажорних обставин, що підтверджується листом від 19.03.2020 № 03/19 [період дії форс-мажорних обставин: з 17.03.2020 до 31.05.2020 (включно)], описом вкладення у цінний лист № 0100178157374, фіскальним чеком укрпошти.

Також матеріали справи містять сертифікат Торгово-промислової палати від
29.05.2020 № 3100-20-0853 про форс-мажорні обставини, з яких вбачається, що датою настання форс-мажорних обставин є 17.03.2020, а датою закінчення вказано: тривають на 29.05.2020.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та постановою Міністерства охорони здоров'я України від 26.05.2020 № 28 з 01.06.2020 дозволена робота закладів фізичної культури і спорту, спортивних залів, фітнес-центрів (крім проведення групових занять з кількістю учасників більше ніж 10 осіб).

Крім того, судами встановлено, що з акта про неможливість використання об'єкта оренди за призначенням та тимчасове припинення функціонування фітнес клубу "Спорт Лайф" від 17.03.2020 до Договору вбачається, що Позивач призупинив з
17.03.2020 по 01.06.2020 свою господарську діяльність за адресою розташування орендованого майна.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що Відповідачем належними та допустимими доказами доведено, що з 17.03.2020 по 31.05.2020 приміщення не використовувалося за цільовим призначенням.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 614 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2", зі змінами та доповненнями від 11.11.2020, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1100, починаючи з 14.11.2020 до
16.11.2020 (включно), з 21.11.2020 до 23.11.2020 (включно), з 28.11.2020 до
30.11.2020 (включно) на території України додатково до запроваджених обмежувальних заходів було введено заборону на приймання відвідувачів спортивних залів, фітнес-центрів, басейнів (карантин вихідного дня).

Відповідач на виконання пункту 23.5 Договору та положень діючих нормативно-правових актів, належним чином та у визначений Договором строк виконав вимоги щодо повідомлення Позивача про настання форс-мажорних обставин, що підтверджується листом від 13.11.2020 № 121 (період дії форс-мажорних обставин 14,15,21,22,28,29 листопада 2020 року), описом вкладення у цінний лист № 0319106237600, фіскальним чеком укрпошти.

У матеріалах справи наявний сертифікат Торгово-промислової палати від 21.01.2021 № 3100-21-0080 про форс-мажорні обставини, з яких вбачається, що датою настання форс-мажорних обставин є 14.11.2020, а датою закінчення: 30.11.2020 року.

З акта про неможливість використання об'єкта оренди за призначенням та тимчасове припинення функціонування фітнес клубу "Спорт Лайф" від 14.11.2020 до Договору вбачається, що Позивач призупинив з 14.11.2020 до 16.11.2020, з 21.11.2020 до
23.11.2020, з 28.11.2020 до 30.11.2020 свою господарську діяльність за адресою розташування орендованого майна.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що Відповідачем належними та допустимими доказами доведено, що з 14.11.2020 до 16.11.2020 (включно), з
21.11.2020 до 23.11.2020 (включно), з 28.11.2020 до 30.11.2020 приміщення не використовувалося за цільовим призначенням.

Тобто у листопаді 2020 року загальна кількість днів, коли приміщення не використовувалося за цільовим призначенням, склала 6 днів.

Також судами встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від
09.12.2020 № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2", з 00:00 годин 08.01.2021 до 00:00 годин 25.01.2021 було встановлено заборону на приймання відвідувачів спортивних залів, фітнес-центрів, басейнів, крім відвідування спортсменами національних збірних команд України та їх тренерами за умови дотримання відповідних санітарних і протиепідемічних заходів.

Відповідач на виконання пункту 23.5 Договору та положень діючих нормативно-правових актів, належним чином та у визначений Договором строк виконав вимоги щодо повідомлення Позивача про настання форс-мажорних обставин, що підтверджується листом від 08.01.2021 б/н (період дії форс-мажорних обставин з 08.01.2021 до 24.01.2021), описом вкладення у цінний лист № 0319106151632, фіскальним чеком укрпошти.

Крім того, матеріали справи містять сертифікат Торгово-промислової палати від
12.03.2021 № 3100-21-0287 про форс-мажорні обставини, з якого вбачається, що датою настання форс-мажорних обставин є 08.01.2021, а датою закінчення:
25.01.2021.

Відповідно до акта про неможливість використання об'єкта оренди за призначенням та тимчасове припинення функціонування фітнес клубу "Спорт Лайф" від 08.01.2021 до Договору Позивач призупинив з 08.01.2021 до 25.01.2021 свою господарську діяльність за адресою розташування орендованого майна.

Таким чином, суди дійшли висновку, що Відповідачем належними та допустимими доказами доведено, що з 08.01.2021 до 25.01.2021 приміщення не використовувалося за цільовим призначенням.

Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", доповнено частину другу статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" положенням про віднесення до форс-мажорних обставин карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не передбачає будь-яких законодавчих змін (виключень/особливостей) щодо підтвердження існування такої обставини.

Враховуючи викладене та у сукупності оцінки доказів у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що подані Відповідачем в обґрунтування заперечень на позовні вимоги, зокрема, щодо неможливості використовувати відповідне приміщення за цільовим призначенням є більш вірогідними. Факт зупинення діяльності об'єкта оренди на час карантину є підтвердженим матеріалами справи та Позивачем не спростований.

Також судом зазначено, що можливість доступу Відповідача до приміщення, в якому знаходиться його майно, за схоронність якого несе відповідальність лише Відповідач у спірні періоди не є доказом використання приміщення за цільовим призначенням та наявності підстав для нарахування орендної плати.

Згідно з пунктом 5.1 Договору орендар зобов'язаний використовувати приміщення виключно відповідно до його призначення, визначеного договором. Орендодавець погоджується, що орендар використовує приміщення з метою надання спортивно-оздоровчих послуг, у тому числі для організації та функціонування спортивного комплексу (фітнес центру), а також для розташування пов'язаних об'єктів дозвілля, торгівлі та харчування з можливістю надання супутніх (пов'язаних) послуг і реалізації супутніх (пов'язаних товарів).

Апеляційним судом встановлено, що на виконання умов Договору в частині зобов'язань щодо своєчасності та повноти сплати розміру орендної плати, визначених Договором, Відповідач перерахував на рахунок Позивача наступні грошові кошти в рахунок оплати вартості орендної плати:

- за березень 2020 року - 347 502,20 грн, з урахуванням ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням від 04.03.2020 № 566;

- за червень 2020 року - 211 466,15 грн, з урахуванням ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням від 16.06.2020 № 592;

- за листопад 2020 року - 402 055,58 грн, з урахуванням ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням від 09.11.2020 № 638;

- за січень 2021 року - 399 511,64 грн, з урахуванням ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням від 11.01.2021 № 663;

- за лютий 2021 року - 98 091,40 грн, з урахуванням ПДВ, що підтверджується платіжним дорученням від 08.02.2021 № 680.

При цьому станом на квітень 2020 року за Відповідачем обліковувалась переплата орендної плати у розмірі 168 146,23 грн, з ПДВ, про що Відповідач повідомив Позивача листом від 25.06.2020 № 116, в якому надавав відповідні пояснення, наголошував на необхідності здійснити зарахування суми переплати в рахунок оплати орендної плати за червень 2020 року (пропорційно сумі переплати) та повідомляв про належне виконання зобов'язання щодо оплати оренди за червень 2020 року.

Також, за Відповідачем обліковувались переплати орендної плати у листопаді 2020 року у розмірі 80 411,12 грн, з ПДВ, та січні 2021 року - 219 087,03 грн.

Тобто, зважаючи на наявність вказаних переплат, Відповідачем було відкориговано розмір орендної плати за лютий 2021 року шляхом його зменшення на суму вказаних переплат, про що Відповідач повідомив у листі від 25.04.2021 № 118 та наголосив на виконанні зобов'язань із сплати орендної плати за листопад 2020 року, січень 2021 року та лютий 2021 року в повному обсязі, у встановлені Договором строки та з урахуванням форс-мажорних обставин.

Так, Позивачем за червень 2020 року було виставлено рахунок на оплату вартості орендної плати на суму 379612,38 грн, з ПДВ. Проте, як встановлено апеляційним судом, станом на червень 2020 року за Відповідачем обліковувалась переплата орендної плати у розмірі 168 146,23 грн, з ПДВ. Відповідач сплатив за червень 2020 року 211 466,15 грн, з ПДВ, а саме за мінусом існуючої переплати, тобто повністю сплатив вартість орендної плати згідно з виставленим рахунком.

Позивачем за лютий 2021 року було виставлено рахунок на оплату вартості орендної плати на суму 397 589,55 грн, з ПДВ. Станом на лютий 2021 року за Відповідачем обліковувалась переплата орендної плати у розмірі 299 498,15 грн, з ПДВ, з яких 80 411,12 грн - сума переплати за листопад 2020 року; 219 087,03 грн - сума переплати за січень 2021 року.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується факт належного виконання Відповідачем свого обов'язку щодо сплати орендної плати за користування приміщенням у повному обсязі та у встановлені Договором строки з урахуванням форс-мажорних обставин, що діяли у березні 2020 року, червні 2020 року, листопаді 2020 року, січні 2021 року та лютому 2021 року та з урахуванням пунктів 23.1,23.5 Договору, відповідно до умов яких сторони звільняються від відповідальності та обов'язку щодо виконання зобов'язань за договором, внаслідок дії обставини непереборної сили (форс-мажор).

Отже, висновки суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, визнані апеляційним судом такими, що суперечать дійсним обставинам справи, не ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати не підлягають задоволенню повністю, а також нараховані штрафні санкції, як похідні від частини позовних вимог у задоволенні яких відмовлено.

Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що, ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від
05.08.2018 у справі № 910/7495/16, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 911/3067/20, від 21.09.2021 у справі № 910/13158/20, від 31.08.2021 у справі № 914/1050/20, від 26.08.2021 у справі № 910/13397/20, від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17, від 05.06.2018 у справі № 905/1601/27 щодо застосування статей 759,762 та пункту 14 Перехідних положень ЦК України, 283,286 ГК України; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц та Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 910/17338/20 щодо розуміння поняття "подібність правовідносин"; у постанові Верховного Суду від
01.06.2021 у справі № 910/9258/20 щодо розуміння поняття "користування майном"; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 02.10.2019 у справі № 904/51/19, Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 911/2243/18, від 08.07.2021 у справі № 916/3209/20, від 27.08.2019 у справі № 914/2264/17 щодо застосування статті 14 ГПК України "Диспозитивність господарського судочинства"; у постановах Великої Палати Верховного Суду від
15.06.2021 у справі № 904/5726/19, від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/19036/19 щодо застосування статей 76, 77, 78, 237 ГПК України у подібних правовідносинах.

Так у справах:

- № 911/3067/20 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення орендної плати за користуванням приміщеннями кафе за період з березня по липень 2020 року, тобто у період карантину, нарахувавши суму боргу у розмірі відповідно до умов договору оренди, встановили, що питання щодо звільнення орендарів від орендної плати, а також щодо нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном були врегульовані постановою Кабінету Міністрів України від 15.07.2020 № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" (далі - Постанова №611), зокрема у пункті 1 цієї постанови передбачено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:

- звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;

- нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, здійснюється у розмірі:

- 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;

- 25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.

За змістом додатку № 3 до Постанови № 611 "Перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 25 відсотків", до цього переліку включено орендарів, які використовують нерухоме державне майно для розміщення на території аеропортів кафе, барів, кафе-барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи. Отже, відповідач як орендар, який використовує нерухоме державне майно для розміщення кафе-бару, що здійснює продаж товарів підакцизної групи, відповідно до додатку № 3 Постанови № 611, має право на відповідне зниження орендної плати. Запровадження Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів під час карантину (у тому числі заборона роботи, яка передбачає приймання відвідувачів) само по собі не свідчить про принципову неможливість використання відповідачем орендованого майна у розумінні частини 6 статті 762 ЦК України. Як встановлено судами, відповідач не довів повного припинення ним господарської діяльності у період карантину, у тому числі внаслідок відсутності доступу до майна, тоді як позивач у цей період забезпечив відповідачу доступ до орендованого майна та фіксував прохід працівників останнього до приміщення терміналу D аеропорту;

- № 914/1050/20 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції у частині пунктів 2,3,4,6 резолютивної частини та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції у частині задоволення первісного позову про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Аллея" на користь акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Українська залізниця" 1 157 718,59
грн неустойки, погодився з висновками суду першої інстанції про те, що договір оренди є таким, що припинив свою дію з 01.07.2018, враховуючи умови його пункту
10.1, а також листування між сторонами, зокрема заперечення позивача проти продовження дії вказаного договору після закінчення його строку 30.06.2018.

Проте після закінчення дії зазначеного договору відповідач не виконав обов'язку щодо повернення позивачу об'єкта оренди та продовжував неправомірно користуватися ним до 30.09.2019. За наведених обставин місцевий суд дійшов висновку про стягнення з відповідача неустойки відповідно до частини 2 статті 785 ЦК України за період з липня 2018 року до жовтня 2019 року в розмірі, згідно з проведеним місцевим судом перерахунком. Відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, 3% річних та інфляційних, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання, місцевий господарський суд виходив із того, що одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем вказаним майном (з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України. Проте, суд апеляційної інстанції, зазначивши про направлення орендодавцем рахунків на сплату орендної плати та її оплату орендарем (без ПДВ) після закінчення строку дії договору, пославшись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові Верховного Суду від 18.02.2018 у справі № 910/12949/16, помилково дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог АТ "Українська залізниця" в частині стягнення з ТОВ "Аллея" 131 574,79 грн заборгованості з орендної плати за період з 01.07.2018 по 29.02.2020 та відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення неустойки, нарахованої згідно з частиною 2 статті 785 ЦК України, за вказаний період;

- № 910/13397/20 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, погодився з його висновками, який змінив резолютивну частину рішення суду першої інстанції та частково задовольнив позовні вимоги про стягнення заборгованості, виходячи з того, що постановою Кабінету Міністрів України від
15.07.2020 № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" (далі - Постанова №611) врегульовані питання щодо звільнення орендарів від орендної плати, а також щодо нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, зокрема у пункті 1 цієї постанови передбачено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:

- звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;

- нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, здійснюється у розмірі:

- 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;

- 25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.

За змістом пункту 1 додатку № 2 до Постанови № 611 "Перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків", до цього переліку включено орендарів, які використовують нерухоме державне майно для розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів. Отже, відповідач як орендар, який використовує нерухоме державне майно для розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів, відповідно до додатку № 2 Постанови № 611, має право на відповідне зниження орендної плати на 50 відсотків. Враховуючи звернення відповідача листом від
13.10.2020 № 01.3.1-10/120 до РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про перерахунок орендної плати, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що згідно з Постановою № 611, починаючи з дати встановлення карантину, нарахування орендної плати за договором підлягає здійсненню у розмірі 50 % суми нарахованої орендної плати;

- № 910/11131/19 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким було частково задоволено позовні вимоги про стягнення заборгованості, виходив з того, що спір виник за договором оренди майна (яке належить до об'єктів державної власності) стосовно платежів з орендної плати та неустойки, які підлягають сплаті відповідачем як орендарем через несвоєчасне виконання ним обов'язку повернути орендоване майно позивачу як орендодавцю після припинення договору оренди. Після спливу строку дії Договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві. Користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини 2 статті 785 ЦК України ("Обов'язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно. Отже, положення пункту 3 частини 1 статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України).

Неврахування таких висновків щодо застосування положень цивільного та господарського законодавства на практиці призводить до того, що з орендаря, який після припинення строку дії Договору не повернув майно орендодавцю на його вимогу, фактично стягується потрійний розмір орендної плати, а саме: безпосередньо орендна плата, а також неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий підхід у регулюванні орендних правовідносин вочевидь не узгоджується з такими загальними засадами цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, зокрема у вигляді подальшого неправомірного користування майном, та права орендодавця застосувати передбачений законом спосіб захисту порушеного права - стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 ЦК України), суд, встановлюючи відмінності між орендною платою (платою за користування майном) та неустойкою, передбаченою частиною 2 статті 785 ЦК України, зазначає про таке. Обов'язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення Договору (до спливу строку дії Договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об'єктом оренди на платній основі.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення Договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення Договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України;

- № 904/5726/19 Верховний Суд, змінюючи мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції, виходив з того, що правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана з правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. З припиненням договірних відносин у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ. Відповідні висновки є застосовними і до відносин лізингу у випадках дострокового припинення договору у зв'язку з порушеннями лізингоодержувача. Отже, з моменту розірвання договору фінансового лізингу з ініціативи лізингодавця в лізингоодержувача припиняється обов'язок сплачувати лізингові платежі, натомість виникає обов'язок негайно повернути об'єкт лізингу у відповідному стані. Доказів у підтвердження повернення об'єкта лізингу лізингодавцю відповідачка не надала. Після припинення дії договору лізингу невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірні дії лізингоодержувача. Тому права та обов'язки лізингодавця та лізингоодержувача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням відповідно до умов договору та положень законодавства, які регламентують наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення предмета лізингу. У пункті 12.9 Загальних умов сторони погодили, що в разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання контракту відповідно до пункту 12 контракту, відмови лізингоодержувача придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2, а також якщо ТОВ "Порше Лізинг Україна" вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відповідному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження ТОВ "Порше Лізинг Україна", якщо інша адреса не вказана цим товариством, упродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. У цей же строк лізингоодержувач сплачує ТОВ "Порше Лізинг Україна" будь-яку різницю між вартістю об'єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів, а також іншими платежами, що залишились несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою ТОВ "Порше Лізинг Україна" та має бути відшкодована лізингодавцю лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту виконання лізингоодержувачем, у тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контракту. Якщо сума грошових коштів, що була фактично отримана лізингодавцем внаслідок продажу об'єкта лізингу (або у разі якщо об'єкт лізингу залишається у власності ТОВ "Порше Лізинг Україна" - ринкова вартість об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) дорівнює або перевищує лізингові платежі, що залишилися нездійсненими відповідно до Графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також інші платежі, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту, цей пункт 12.9 контракту не застосовується. У цьому випадку лізингоодержувач не повернув об'єкт лізингу позивачу, лізингові платежі здійснив частково, а різниця між вартістю об'єкта лізингу та лізинговими платежами, що залишились несплаченими, становить 1 816
533,46 грн, які підлягають сплаті в порядку пункту 12.9 Загальних умов;

- № 914/2264/17 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, задовольняючи частково позовні вимоги про розірвання договору оренди, зобов'язання звільнити та повернути об'єкт оренди та стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 420 971,12 грн, встановили, що 28.03.2018 позивачем на адресу відповідача скеровано повідомлення про припинення договірних відносин у зв'язку із закінченням терміну дії договору, тобто з дотриманням порядку визначеному умовами договору (пункт 4.3) та нормами чинного законодавства (статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у редакції чинній на момент закінчення строку дії спірного Договору). Встановивши припинення дії договору від 10.03.2009 № Г-7015-9, з дотримання встановленого порядку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність предмету спору в частині розірвання не чинного договору, що вказує на відсутність необхідності дослідження доказів щодо наявності підстав розірвання вказаного договору та дотримання порядку його розірвання, передбаченого приписами статті 782 ЦК України. Враховуючи встановлені обставини щодо повідомлення позивачем відповідача про закінчення терміну дії спірного договору оренди, а також враховуючи ту обставину, що вказане повідомлення не суперечить положенням частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Верховний Суд визнав обґрунтованими та такими, що узгоджуються з положеннями статей 391, 785 ЦК України висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача звільнити та повернути позивачу об'єкт оренди - приміщення, загальною площею 246,9 кв. м, а саме приміщення підвалу, загальною площею 92,3 кв. м, приміщення першого поверху 143,8 кв. м, приміщення антресоль 10,8 кв. м, що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 37. У зв'язку з порушенням орендарем умов договору щодо повної та своєчасної оплати оренди приміщення, за період з 11.03.2014 до
31.07.2017 виникла заборгованість та складає 420 971,12 грн, що підтверджується довідкою позивача про заборгованість з орендної плати від 07.09.2017 №4-2302-1185, доказів сплати заборгованості в повному обсязі відповідачем суду не надано. Господарськими судами, під час розгляду спорів пов'язаних з виконанням договору оренди від 10.03.2009 № Г-7015-9, було встановлено, що відповідач користується об'єктом оренди ще з 2002, що підтверджується договором оренди нерухомого майна від 27.11.2002 № Г-1273, укладеним між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та Мачеус О. В. Згідно з актом приймання-передачі від 27.11.2002, балансоутримувач - ЛКП "Старий Львів" здав, а ФОП Мачеус О. В. прийняла нежитлові приміщення загальною площею 246,9 кв. м. в м.

Львові на пл. Ринок, 37. Вказаний акт містить інформацію про реальний стан приміщень об'єкту оренди на час обстеження та необхідність проведення наступних робіт: влаштування дощових ринв та водовідводів, ремонт водопроводу та заміна каналізаційних труб; ремонт електромережі, заміна трубопроводки, встановлення окремого електролічильника, заміна штукатурки внутрішніх стін, закладка тріщин, підсилення фундаментів і влаштування вертикальної гідроізоляції в підвалах, антигрибкова обробка стін підвалів, штукатурення та пофарбування фасадної стіни, встановлення окремої системи опалення і розмежування її з існуючою загальною системою опалення разом із приміщеннями за адресою м. Львів, пл. Ринок,38, влаштування примусової вентиляції підвалів І поверху, інші реставраційні роботи.

Тобто, передаючи відповідачу в оренду нежитлові приміщення на пл. Ринок, 37 у м.

Львові загальною площею 246,9 кв. м, обидві сторони договору були обізнані про незадовільний стан об'єкту та тим, що для належної експлуатації об'єкта оренди потребується проведення у ньому ремонтних робіт. У орендованих приміщеннях, зокрема, підвалу у 2012 році були виконані ремонтні роботи та, враховуючи умови договору оренди від 27.11.2002 № Г-1273, умови охоронного договору № 171 та норми діючого законодавства, орендар, за необхідності, не позбавлений був права ініціювати проведення ремонтних робіт у відповідних приміщеннях. Акт приймання-передачі від 27.11.2002 містить інформацію про реальний стан приміщень об'єкту оренди на час обстеження та необхідність проведення ремонтних робіт, у період з 20.05.2011 до 08.08.2012 в об'єкті оренди з відома орендодавця проводилися ремонтні роботи, договір оренди від 10.03.2009 № Г-7015-9 підписаний уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень щодо істотних умов договору, позивач не звертався до відповідача з пропозиціями про внесення змін до договору щодо розміру орендованого приміщення або орендної плати, докази ініціювання ремонтних робіт за період з 2012 по 2017 роки відсутні. Враховуючи наведене суди дійшли висновку про доведеність розміру заборгованості та відсутності підстав її зменшення, у порядку статті 762 ЦК України;

- № 910/19036/19 Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 187 785,00 грн збитків, завданих позивачу внаслідок порушення відповідачем зобов'язань у сфері суміжних прав, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що організації колективного управління, у тому числі громадська спілка "Українська ліга авторських та суміжних прав" (далі - Спілка), мають принцип роботи, що передбачений статтею 5 Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав", а саме: збирання, розподіл та виплата доходу від прав правовласникам у найбільш швидкий, ефективний і точний спосіб; не мають права провадити підприємницьку діяльність і здійснюють лише господарську діяльність, що не має на меті одержання прибутку, з метою досягнення своїх статутних цілей (статтею 5 Законом України "Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав"); звертаються до суду від імені правовласників за захистом їхніх майнових прав відповідно до статутних повноважень та доручення правовласників, вчиняють інші дії, передбачені законодавством та дорученням правовласників, необхідні для захисту майнових прав правовласників, в інтересах яких діє організація. Позивач звернувся до суду в своїх інтересах, на захист своїх прав на отримання роялті, незважаючи на те, що винагороду повинні отримувати власники виключних майнових прав на об'єкти суміжних прав, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що позивач не має права на звернення до суду з таким позовом. Крім того, місцевий господарський суд вказав про те, що, звертаючись з позовом до суду про стягнення збитків за загальним принципом цивільного права, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має довести наявність складу цивільного правопорушення, як-от: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Проте Спілкою не доведено обставин заподіяння саме їй збитків внаслідок неправомірного використання відповідачем спірних фонограм, причинно-наслідкового зв'язку між неправомірним використанням Товариством фонограм і збитками саме Спілки;

- № 905/1680/20 Верховний Суд, змінюючи мотивувальну частину постанови суду апеляційної інстанції, виходив з того, що, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та спростувавши заперечення відповідача щодо розміру фактичного землекористування спірною ділянкою, місцевий суд дійшов висновку про можливість прийняття як належних доказів у справі наданого позивачем розрахунку розміру безпідставно набутих коштів з урахуванням інформації Відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області згідно з листом від
20.12.2019 № 2067/105-19 про зміну розмірів нормативної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 1412300000:01:018:0006. Зокрема, прийняв до уваги зміну коефіцієнтів функціональності спірної земельної ділянки: за період 2017-2018 років коефіцієнт "2", за період із 17.07.2018 по 31.12.2018 - коефіцієнт "3 ", а з 01.01.2019 - коефіцієнт "1,2". Висновки місцевого суду були спростовані апеляційним судом з посиланням на те, що єдиним належним доказом при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, отриманий зацікавленою стороною в органах Держгеокадастру. Такі висновки спростовуються тим, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98, 99, 100, 101, 102, 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі. Відповідно до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 (далі - Порядок № 489) зі змінами згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2018 № 162 у разі, якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній Код класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, то коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), з 01.01.2017 по 16.07.2018 застосовується із значенням 2,0, а з 17.07.2018 застосовується із значенням 3,0.

Як убачається з інформації (витягу) Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки (кадастровий номер undefined), станом на
18.05.2016 така земельна ділянка зареєстрована в державному реєстрі прав з визначенням її цільового призначення "11.03 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств". Отже, у позивача були відсутні правові підстави для зміни коефіцієнта функціонального використання цієї земельної ділянки, оскільки з моменту державної реєстрації речового права на земельну ділянку їй було визначено цільове призначення за кодом "11.03", що зумовлювало застосування коефіцієнта функціонального використання "1,2" згідно з додатком 1 до Порядку №
489. З огляду на зазначене розрахунок апеляційним судом нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки із застосуванням коефіцієнта функціонального використання "1,2" за період 2017-2019 років є по суті правильним. Судом також приймається до уваги, що у складі позовних вимог не заявлялися вимоги про стягнення спірної суми безпідставно збережених коштів орендної плати з урахуванням індексації споживчих цін за спірний період;

- № 904/51/19 Верховний Суд, змінюючи мотивувальні частини ухвали та постанови судів попередніх інстанцій, виходив з того, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спір у цій справі ПАТ "Компанія "Райз" до приватного виконавця Вольф Т. Л. про звільнення майна з-під арешту не може бути розглянутий в порядку господарського судочинства, а тому правильно закрили провадження у справі. Однак такі мотиви для закриття провадження як відсутність у приватного виконавця Вольф Т. Л. статусу підприємця станом на момент винесення постанови про накладення арешту є помилковими;

- № 916/3209/20 Верховний Суд, залишаючи без змін ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій, погодився з висновками судів про те, що скріплення позовної заяви підписом позивача, його представника або іншої особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, має бути виконане власноручно у спосіб, визначений статтями частиною 8 статті 42, частиною 2 статті 162 ГПК України. У разі недотримання цих вимог процесуальний закон не передбачає можливості залишення позовної заяви без руху задля підтвердження волевиявлення позивача, а в залежності від стадії процесу встановлює безумовні наслідки, зокрема, повернення позовної заяви і доданих до неї документів зі стадії відкриття провадження у справі (частина 4 статті 174 ГПК України) або залишення позову без розгляду після відкриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України. Процесуальним законодавством за загальним правилом передбачено особисте звернення позивача до суду та власноручне підписання ним заяв по суті справи, тому подання процесуальних заяв з використанням факсимільного відтворення підпису позивача (його представника), що є штампом із зображенням підпису та може бути виготовлений і використаний будь-ким, не відповідає приписам частини 2 статті 4, статей 42, 46, частини 2 статті 162 ГПК України та не може бути доказом волевиявлення особи на підписання відповідного документа.

Що ж до посилань на те, що, ухвалюючи рішення, суди не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 910/7495/16, № 910/13158/20, № 905/1601/17, № 917/1739/17, № 911/2243/18, колегія суддів зазначає, що у вказаних справах Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, що, у свою чергу, не свідчить про наявність протилежного висновку щодо застосування норм права, який, на думку скаржника, повинен був бути застосований судами при розгляді даної справи. Крім того, направлення справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у такій справі, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній.

Враховуючи, що у зазначених справах судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та, порівнюючи зміст правовідносин (права й обов'язки сторін спору) згідно з відповідним правовим регулюванням, Суд дійшов висновку, що правовідносини у таких справах не є подібними.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно.

Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Колегія суддів Верховного Суду вважає безпідставними та необґрунтованими посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не враховано висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц та Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 910/17338/20 щодо розуміння поняття "подібність правовідносин"; у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 щодо розуміння поняття "користування майном", оскільки вони не відповідають положенням пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України у контексті визначення підстав касаційного оскарження, якою передбачено неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а не розуміння відповідних понять.

Також Позивач у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини 1 статті 654 ЦК України у подібних правовідносинах.

При цьому Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для формування такого висновку у даній справі, оскільки скаржник просить зробити висновок щодо застосування частини 1 статті 654 ЦК України у подібних правовідносинах, якою передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, при цьому судами попередніх інстанцій у даній справі при вирішені спору вказана норма права не застосовувалась до спірних правовідносин, так як предметом спору у даній справі є не зміна або розірвання договору, а стягнення заборгованості з орендної плати і судами вирішувалось питання доведеності питання фактичного користування чи не користування орендованим майном у період часу, за який стягується орендна плата, з урахуванням наявності чи відсутності обставини непереборної сили (форс-мажорної обставини).

Верховний Суд також звертає увагу на те, що посилання Товариства у касаційній скарзі на те, що суди встановили обставини на підставі недопустимих доказів (актів про неможливість використання об'єкта за призначенням та тимчасове припинення функціонування фітнес-клубу "Спорт-Лайф"), є необґрунтованими, оскільки скаржником не доведено, у чому саме полягає недопустимість таких доказів; водночас судами при ухваленні оскаржуваних рішень встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 (з відповідними змінами) та постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було заборонено здійснення господарської діяльності з надання послуг фітнес-центрів; Відповідач на виконання пункту 23.5 Договору та положень діючих нормативно-правових актів, належним чином та у визначений Договором строк виконав вимоги щодо повідомлення Позивача про настання форс-мажорних обставин, що підтверджується відповідними листами; матеріали справи містять сертифікат Торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини; з актів про неможливість використання об'єкта оренди за призначенням та тимчасове припинення функціонування фітнес клубу "Спорт Лайф" до Договору вбачається, що Позивач призупиняв свою господарську діяльність за адресою розташування орендованого майна; Відповідачем належними та допустимими доказами доведено, що орендоване приміщення не використовувалося за цільовим призначенням.

У той же час касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених Статтею 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судом апеляційної інстанції було ухвалено постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити її без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалену постанову суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Петрохолдинг-Інвест" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 у справі № 910/4532/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Б. Львов