Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.11.2018 року у справі №925/287/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 925/287/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючого, Жукова С.В., Катеринчук Л.Й.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Уманьгаз",

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Черкаської області

від 06.06.2018

у складі судді: Дорошенко М.В.,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

від 20.09.2018

у складі колегії суддів: Гаврилюка О.М. (головуючий), Отрюха Б.В., Суліма В.В.,

у справі за позовом

Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

до Публічне акціонерне товариство "Уманьгаз",

про стягнення 328 424, 57 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Уманьгаз" про стягнення 328 424, 57 грн., у тому числі: 218 897, 15 грн. пені, 23 182, 92 грн. 3 % річних та 86 344, 50 грн. інфляційних нарахувань.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 06.06.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 у справі № 925/287/18, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Уманьгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 109 448, 58 грн. пені, 23 182, 92 грн. 3 % річних та 86 344, 50 грн. інфляційних нарахувань. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з доведеності факту несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за поставлений позивачем газ, а також нарахованих на суму заборгованості пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Частковість задоволення позовних вимог зумовлена частковим задоволенням заяви відповідача про зменшення розміру пені.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Черкаської області від 06.06.2018 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 у справі № 925/287/18, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось з касаційною скаргою, в якій просило їх скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 109 448, 57 грн. пені та в цій частині справу направити на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, що оскаржувані судові акти не відповідають нормам матеріального права - ст. 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та процесуального права - ст. ст. 2, 7, 11, 13, 15, 236, 238 та 282 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Також скаржник вказує на формальний підхід судів при вирішені спору, що призвело до неповного дослідження всіх обставин справи, на які сторони посилались в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 925/287/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Жуков С.В., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2018.

Згідно з ч. 4 ст. 301 ГПК України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Верховного Суду від 06.11.2018 прийнято касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до провадження для здійснення перегляду рішення господарського суду Черкаської області від 06.06.2018 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 у справі № 925/287/18 в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 04.12.2018.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 22.11.2017 між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладений договір постачання природного газу № 17-115-ВТВ, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність споживачу у 2017 році природний газ виключно для забезпечення виробничо-технологічних витрат та нормативних витрат відповідача, а останній зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата планових обсягів газу здійснюється у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки.

Пунктом 8.2 договору визначено, що у разі невиконання відповідачем умов п. 6.1 цього договору відповідач зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

На виконання умов договору № 17-115-ВТВ позивач передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 5 766 367, 38 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2017.

Також судами встановлено, що 15.12.2017 та 20.12.2017 між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Черкаській області, Департаментом фінансів Черкаської обласної державної адміністрації, Товариством з обмеженою відповідальністю "Уманьгаз збут", позивачем та відповідачем укладені спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України № 4382 і № 4659, відповідно до п. 1 яких, їх предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".

Водночас, вищезазначені спільні протокольні рішення залишились невиконаними через відсутність відповідного фінансування із загального фонду Державного бюджету України.

При цьому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951 постанова Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" з 01.01.2018 втратила чинність.

Відповідачем здійснено оплату за отриманий у листопаді 2017 року газ від позивача, а саме: 23.11.2017 у розмірі 10 000, 00 грн., 22.12.2017 у розмірі 67, 38 грн. та 08.02.2018 у розмірі 5 756 300, 00 грн. При цьому, останній платіж здійснений за рахунок одержаної місцевим бюджетом субвенції із державного бюджету, яка перерахована Публічному акціонерному товариству "Уманьгаз" у відповідності з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету".

Враховуючи встановлені приписами ст. 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог касаційної скарги.

Так, предметом касаційного оскарження є висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зменшення на 50 % заявленого позивачем до стягнення розміру пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за договором.

За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 ст. 79 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріалами справи підтверджується, що при вирішенні питання про зменшення розміру пені, суд першої інстанції перевірив всі доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Господарські суди повно встановили всі істотні для справи обставини, вірно застосували ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, врахували інтереси сторін, які заслуговують на увагу, та дійшли обґрунтованого висновку про наявність обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій на 50 %. Зменшуючи розмір пені, суди обґрунтовано взяли до уваги ступінь виконання основного зобов'язання (на момент звернення до суду виконане в повному обсязі), стягнення додатково до суми боргу інфляційних втрат та відсотків річних. Крім того, порушення відповідачем строків оплати були незначними, а заявлений до стягнення розмір пені є неспівмірним із наслідками, заподіяними порушенням відповідачем умов договору.

Доводи касаційної скарги про те, що важкий фінансовий стан відповідача не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки, не може свідчити про помилковість висновків судів щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки, оскільки не було єдиним мотивом для задоволення такого клопотання, а оцінено в сукупності з іншими обставинами.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, Верховний Суд доходить висновку, що судами попередніх інстанцій було надано скаржникові вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та залишення рішення господарського суду Черкаської області від 06.06.2018 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 у справі № 925/287/18 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 06.06.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2018 у справі № 925/287/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді С.В. Жуков

Л.Й. Катеринчук