Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/3542/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

позивача - Темнюкова М.І. (в режимі відеоконференції),

відповідача - Колісниченка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеясофт Солюшнс"

на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025

у справі № 922/3542/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Брезецького Сергія Олександровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеясофт Солюшнс"

про стягнення збитків,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.12.2024, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.03.2025, у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Брезецького Сергія Олександровича (далі - ФОП Брезецький С.О.; позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеясофт Солюшнс" (далі - ТОВ "Ідеясофт Солюшнс"; відповідач) про стягнення збитків відмовлено.

У березні 2025 року до апеляційного господарського суду від ТОВ "Ідеясофт Солюшнс" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ФОП Брезецького С.О. на користь ТОВ "Ідеясофт Солюшнс" 265 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у апеляційному господарському суді. Відповідач до заяви долучив документи понесення цих витрат.

ФОП Брезецький С.О. звернувся із клопотанням про зменшення цих витрат, яке обґрунтував тим, що витрати у такій сумі є завищеними, неспівмірними з ринковими цінами адвокатських послуг і фактично наданим обсягом юридичних послуг відповідачу у апеляційному господарському суді.

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 (головуюча суддя - О.І. Терещенко, судді - П.В. Тихий, М.М. Слободін) у заяві ТОВ "Ідеясофт Солюшнс" про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовлено частково. Стягнуто з ФОП Брезецького С.О. на користь ТОВ "Ідеясофт Солюшнс" 26 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись із додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025, ТОВ "Ідеясофт Солюшнс" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить її скасувати в частинні відмови у задоволенні заяви ТОВ "Ідеясофт Солюшнс" про ухвалення додаткового рішення та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ФОП Брезецького С. О. на користь ТОВ "Ідеясофт Солюшнс" витрати на професійну правничу допомогу у сумі 239 000,00 грн. В іншій частині додаткову постанову просить залишити без змін.

ТОВ "Ідеясофт Солюшнс" мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме стверджує про неврахування апеляційним господарським судом висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, від 22.08.2023 у справі № 910/5612/22, від 19.09.2023 у справі № 911/1115/22, від 19.09.2023 у справі № 910/6870/21, від 25.07.2023 у справі 910/5151/22, від 13.06.2023 у справі 910/17213/21 та інших.

Стверджує у касаційній скарзі про те, що з матеріалів справи убачається, що професійну правничу допомогу у цій справі надано відповідачу у великій сумі і, що заявлені витрати відповідають критеріям розумності, пропорційності та доцільності; вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції у частині зменшення витрат на професійну правничу допомогу має бути скасована як така, що не відповідає вимогам законодавства та порушує права відповідача на відшкодування понесених відповідних витрат.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.04.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Ідеясофт Солюшнс" на вказане судове рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 05.05.2025.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін з підстав, наведених у відзиві.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.04.2025 касаційну скаргу ТОВ "Ідеясофт Солюшнс" на вказане судове рішення передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О. В.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку оскаржуване судове рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

У гл. 8 роз. I ГПК України закріплений інститут судових витрат.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (див. п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Статтею 123 ГПК України, яка визначає види судових витрат, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст. 126 ГПК України).

Порядок розподілу судових витрат визначений у ст. ст. 129 - 130 ГПК України. Так, за ч. 4 ст. 129 ГПК України розподіл інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи та встановлює, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру заявлених вимог.

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

За приписами ст. 1 цього Закону:

- договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт - оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону);

- представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону);

- інші види правової допомоги - це види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону).

Види адвокатської діяльності визначає ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", відповідно до якої ними, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Частинами 1 - 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тобто, гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру і погодинної оплати (див. п. 4.20 постанови Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/6138/24).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 6.35 постанови від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22 сформулював висновок про те, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Усталеним у судовій практиці є те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію "реальності" адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію "розумності" їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує і ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Здійснюючи аналіз вказаних вище норм права, Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд також неодноразово зазначали таке:

- нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (див. п. п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19);

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18);

- у разі недотримання вимог ч. 5 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22);

- витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України (див. п. 6.5 постанови об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2019 у справі № 922/445/19).

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанцій у сумі 265 000,00 грн відповідач надав копію детального опису робіт та акта виконаних робіт, з яких вбачається, що вартість надання відповідачу таких послуг як ознайомлення із матеріалами справи в електронному вигляді, консультування щодо можливостей та перспектив судового розгляду вказаної справи в суді апеляційної інстанції, складання відзиву на апеляційну скаргу та подання його до суду, участь в судових засіданнях у справі в суді апеляційної інстанції складає 250 000, 00 грн; складання клопотання про закриття апеляційного провадження та клопотання про розподіл судових витрат - 15 000, 00 грн (а.с. 8-9, т. 3).

Крім того, апеляційний суд врахував, що у матеріалах справи містяться - договорі на надання професійної правничої допомоги від 17.10.2024 № 17/10/2024, за умовами якого розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої цим договором встановлюється у фіксованій сумі - 250 000,00 грн (за ознайомлення з матеріалами справи № 922/3542/24 в електронному вигляді або фактично в суді, консультування щодо можливостей та перспектив судового розгляду вказаної справи в суді апеляційної інстанції; складання апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та подання його до суду, участь у судових засіданнях у справі в суді апеляційної інстанції); ордер на надання правничої допомоги серії АР № 1205349 від 01.11.2024 на ім`я Колісниченка А.С., який представляв інтереси відповідача у суді.

Отже, врахувавши результати розгляду цього спору, надавши оцінку наданим відповідачем документам на підтвердження понесення цих витрат при перегляді справи № 922/3542/24 у апеляційному господарському суді, врахувавши заперечення позивача, встановивши, що заявлені витрати у сумі 265 000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та, що їх стягнення у такій сумі становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а також те, що спір у цій справі не є спором значної складності, апеляційний господарський суд підставно стягнув з позивача на користь відповідача 26 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у апеляційному господарському суді.

Суд апеляційної інстанції встановив на підставі наявних у матеріалах справи документів, що витрати у заявленій сумі - 239 000,00 грн (265 000,00 грн - 26 000, 00 грн) не відповідають вищенаведеним критеріям, що не спростовано скаржником і у касаційній скарзі.

Щодо посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають висновкам Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, від 22.08.2023 у справі № 910/5612/22, від 19.09.2023 у справі № 911/1115/22, від 19.09.2023 у справі № 910/6870/21, від 25.07.2023 у справі 910/5151/22, від 13.06.2023 у справі 910/17213/21 та інших, то необхідно зазначити про те, що додаткова постанова суду апеляційної інстанції не суперечить цим висновкам, які робилися з огляду на наявні у справі документи і встановлені фактичні обставини при розгляду відповідної заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, додаткова постанова апеляційного господарського суду ухвалювалася з урахуванням всіх тих необхідних критеріїв, які застосовуються при розподілі відповідних судових витрат, які бралися до уваги Верховним Судом, Великою Палатою Верховного Суду при ухвалені вищевказаних постанов. Посилаючись на ці постанови, скаржник фактично тлумачить ці висновки неправильно, на свою користь.

Верховний Суд зазначає, що додаткова постанова ухвалена при дотриманні норм процесуального права, з правильним застосуванням норм матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин. Незгода скаржника із додатковою постановою апеляційного господарського суду, ухваленою відповідно до норм ст. 236 ГПК України, не є доказом неправильного застосування цим судом вказаних скаржником норм права і принципів пропорційності та справедливого розподілу судових витрат.

Решта доводів касаційної скарги фактично зводяться до намагання скаржника переоцінити зібрані у справі докази судом касаційної інстанції та надати їм іншу оцінку, ніж та, що була зроблена судом апеляційної інстанції при вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у цьому суді. Але, відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що підстав для скасування чи зміни постанови апеляційного господарського суду немає.

Керуючись ст. ст. 300 301 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідеясофт Солюшнс" залишити без задоволення.

Додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 922/3542/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О.В.