Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.11.2019 року у справі №905/1704/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 905/1704/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - не з'явилися,

скаржника - Філя А. О. (адвокат),

розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Мубаракшиної Вікторії Олександрівни на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 (головуючий - Пелипенко Н. М., судді Істоміна О. А., Попков Д. О.) у справі

за позовом Маріупольської міської ради

до фізичної особи-підприємця Дуднік Світлани Анатоліївни

про повернення до земель запасу територіальної громади м. Маріуполя земельної ділянки із земель житлової і громадської забудови.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У вересні 2018 року Маріупольська міська рада (далі - Маріупольська міськрада, Рада, Орендодавець) звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця Дуднік Світлани Анатоліївни (далі - ФОП Дуднік С. А., Орендар) про повернення до земель запасу територіальної громади міста Маріуполя земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови, площею 0,0056 га, кадастровий номер 1412336600:01:005:0348 (далі - спірна земельна ділянка), розташованої за адресою: м. Маріуполь, пр-т Металургів, 156, наданої в оренду з метою та цільовим призначенням - для обслуговування будівель торгівлі (функціонування торгівельного павільйону), шляхом демонтажу торгівельного павільйону, з посиланням на положення статей 386, 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 12, 83, 116, 125, 126, 211 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) і статей 33, 34 Закону України "Про оренду землі".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що 18.06.2018 закінчився строк дії укладеного з відповідачем договору оренди земельної ділянки від 05.07.2013 (далі - договір оренди від 05.07.2013), у зв'язку з чим орендована земельна ділянка необхідно повернути позивачу, а торгівельний павільйон демонтувати.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.01.2019 (суддя Чернова О. В. ) позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано ФОП Дуднік С. А. протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили повернути за актом приймання-передачі до земель запасу територіальної громади м. Маріуполя земельну ділянку площею 0,0056 га із земель житлової та громадської забудови, надану з метою та цільовим призначенням для обслуговування будівель торгівлі (функціонування торгівельного павільйону) за адресою: м. Маріуполь, пр-т Металургів, 156, у Кальміуському районі, шляхом демонтажу торгівельного павільйону.

4. Рішення мотивоване обґрунтованістю позовних вимог з огляду на припинення
18.06.2018 договору оренди від 05.07.2013 у зв'язку з відмовою Орендодавця від його пролонгації та невиконання Орендарем обов'язку з повернення орендованої земельної ділянки після закінчення строку дії цього договору.

5. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Мубаракшиної Вікторії Олександрівни (далі - ФОП Мубаракшина В. О., Підприємець) на рішення Господарського суду Донецької області від 21.01.2019 у справі №905/1704/18.

6. Ухвала мотивована посиланням на положення статті 120 ЗК України і статей 17, 254, 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зважаючи на які апеляційний суд дійшов висновку про відсутність вирішення місцевим господарськими судом питань про права та обов'язки ФОП Мубаракшиної В.

О. при прийнятті рішення, оскільки громадянка Мубаракшина В. О. набула право власності на нежитлове приміщення (торгівельний павільйон) загальною площею 7,4 кв. м., розташоване по пр АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 11.09.2018 №3115 (далі - договір купівлі-продажу від
11.09.2018), укладеного з громадянином ОСОБА_2 вже після припинення договору оренди від 05.07.2013, тоді як попередній власник нерухомого майна (ОСОБА_2) договору оренди стосовно спірної земельної ділянки не укладав, а рішенням Маріупольської міськради від 25.07.2018 №7/33-2964 відмовлено ОСОБА_2 у наданні в оренду земельної ділянки кадастровий номер 1412336600:01:005:0348 площею 0,0056 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для функціонування торгового павільйону) по пр- АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що частина вказаної земельної ділянки площею 0,0027 га необхідна для обслуговування мереж зв'язку Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", відтак не відбулося продовження строку дії договору оренди земельної ділянки площею 0,0056 га, який вже припинив свою дію на час звернення попереднього власника нерухомого майна.

Отже, судове рішення не впливає безпосередньо на права та обов'язки апелянта, а також на його інтереси, оскільки апелянт набув право власності на нежитлове приміщення (торгівельний павільйон) загальною площею 7,4 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, за відсутності договору оренди земельної ділянки з попередніми власниками - ОСОБА_2 та Дуднік С. А.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись з ухвалою апеляційної інстанції, ФОП Мубаракшина В. О. звернулася з касаційною скаргою, в якій просить зазначену ухвалу скасувати, а справу передати до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції положень статті 41 Конституції України, статей 317, 321 ЦК України, статті 120 ЗК України та статей 86, 236 ГПК України, наголошуючи на тому, що: 1) на момент прийняття судом першої інстанції рішення Мубаракшина В. О. на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2018 уже була власником нерухомого майна - торгівельного павільйону, розташованого на спірній земельній ділянці, орендованій ФОП Дуднік С. А., а оскільки оскаржуваним рішенням було зобов'язано ФОП Дуднік С. А. як орендаря земельної ділянки демонтувати саме належне Мубаракшиній В. О. нерухоме майно, таке судове рішення безпосередньо впливає на права скаржника як власника цього майна; 2) питання демонтажу торгівельного павільйону, який є нерухомим майном, а не тимчасовою спорудою, має вирішуватися лише після скасування права власності Мубаракшиної В. О. на зазначене нерухоме майно, чого наразі не відбулося і суди не встановили; 3) суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам скаржника про те, що станом на
18.07.2018 (дату звернення Ради до гр. Дуднік С. А. з листом № 26.4-36726-02) власником нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, вже був Костенко В. В., а наразі у провадженні Господарського суду Донецької області перебуває справа № 905/968/19 за позовом ФОП Мубаракшиної В. О. про визнання незаконним рішення Маріупольської міськради від 25.07.2018 № 7/33-2964 та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди від 05.07.2013.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

9. Позивач і відповідач відзивів на касаційну скаргу не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом

10. Згідно з пунктами 3.1,3.2 договору оренди від 05.07.2013 цей договір укладено на 5 (п'ять) років по 18.06.2018. Після закінчення строку договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 2 (два) місяця до закінчення строку дії договору оренди повідомити письмово орендодавця про намір поновлення терміну дії договору. В іншому випадку договір поновленню не підлягає

11.18.07.2018 позивач звернувся до відповідача з листом № 26.4.-36726-02, в якому повідомив про сплив терміну дії договору 18.06.2018 та відсутність наміру поновлювати дію договору на той самий строк і на тих самих умовах, які ним передбачені.

Зазначений лист Орендар отримав 21.08.2018, що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту "Укрпошти", проте не звернувся до Орендодавця із заявою про поновлення дії спірного договору, як це передбачено пунктом 3.2 договору оренди від 05.07.2013.

Отже, договір оренди від 05.07.2013 припинив свою дію 18.06.2018.

12. ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від
12.02.2016, укладеного з Дуднік С. А., придбав у власність нежитлове приміщення (торгівельний павільйон) загальною площею 7,4 кв. м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та звернувся до Маріупольської міськради із заявою про укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,0056 га, кадастровий номер 1412336600:01:005:0348.

13. Рішенням Маріупольської міськради від 25.07.2018 № 7/33-2964 відмовлено ОСОБА_2 у наданні в оренду земельної ділянки, кадастровий номер undefined, площею 0,0056 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (для функціонування торгового павільйону) по пр- АДРЕСА_1. АДРЕСА_1 у зв'язку з тим, що частина цієї земельної ділянки площею 0,0027 га необхідна для обслуговування мереж зв'язку Публічного акціонерного товариства "Укртелеком".

14. Громадянка Мубаракшина В. О. набула право власності на нежитлове приміщення (торгівельний павільйон) загальною площею 7,4 кв. м., розташоване по пр АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2018, укладеного з Костенком В. В.

Позиція Верховного Суду

15. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав.

16. Відповідно до частини 1 статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

17. Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

18. Разом з тим відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося. При цьому у разі застосування наведеної правової норми за вимогами пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України в мотивувальній частині ухвали про закриття апеляційного провадження повинні бути зазначені, зокрема, мотиви, з яких суд дійшов висновків, постановляючи ухвалу.

19. Колегія суддів зазначає про неврахування апеляційним судом того, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження, має з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

20. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

21. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, зазначеною нормою цивільного законодавства презюмується правомірність набуття права власності.

22. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

23. Всупереч положенням статей 86, 234, 236, 254 ГПК України суд апеляційної інстанції не відхилив належним чином доводи скаржника про те, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення Мубаракшина В. О. на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2018 вже була власником нерухомого майна - торгівельного павільйону, розташованого на спірній земельній ділянці, орендованій ФОП Дуднік С. А., а оскільки оскаржуваним рішенням зобов'язано ФОП Дуднік С. А. як орендаря земельної ділянки демонтувати саме належне Мубаракшиній В. О. нерухоме майно, таке судове рішення безпосередньо може вплинути на права скаржника як власника цього майна.

Викладеним спростовується передчасний висновок апеляційного суду про те, що у резолютивній частині судового рішення не йдеться про порушення безпосередньо прав, інтересів та обов'язків ФОП Мубаракшиної В. О.

24. Апеляційний суд не надав належної правової оцінки твердженням апелянта про те, що питання демонтажу торгівельного павільйону, який є нерухомим майном, а не тимчасовою спорудою, має вирішуватися лише після скасування права власності Мубаракшиної В. О. на зазначене нерухоме майно, чого наразі не відбулося та суди не встановили.

Колегія суддів зауважує, що наведені доводи скаржника наразі узгоджуються з положеннями статті 328 ЦК України і тими обставинами, що ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 15.03.2019 зупинено провадження у цивільній справі № 264/66/19, предметом позову в якій є визнання недійсним договору купівлі-продажу від 11.09.2018 та скасування рішення про державну реєстрацію цього договору.

25. Водночас апеляційний суд залишив поза увагою та без правової оцінки аргументи скаржника про те, що станом на 18.07.2018 (дату звернення Ради до ФОП Дуднік С. А. з листом № 26.4-36726-02) власником нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, вже був Костенко В. В., а наразі у провадженні Господарського суду Донецької області перебуває справа № 905/968/19 за позовом ФОП Мубаракшиної В. О. про визнання незаконним рішення Маріупольської міськради від 25.07.2018 № 7/33-2964 та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди від 05.07.2013.

26. Отже, зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що у порушення вимог статей 234, 254, 264 ГПК України суд апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги на рішення Господарського суду Донецької області від 21.01.2019 обмежився висновком про недоведеність вирішення місцевим господарським судом питання про права та обов'язки ФОП Мубаракшиної В. О., оскільки громадянка Мубаракшина В. О. набула право власності на нежитлове приміщення (торгівельний павільйон) загальною площею 7,4 кв. м., розташоване по АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2018, укладеного з громадянином ОСОБА_2 вже після припинення договору оренди від 05.07.2013, натомість з попереднім власником нерухомого майна (ОСОБА_2) договір оренди стосовно спірної земельної ділянки не укладався.

27. Таким чином, апеляційний суд безпідставно не з'ясував тих істотних обставин, чи вирішив суд першої інстанції, ухвалюючи рішення від 21.01.2019, питання про права скаржника як власника торгівельного павільйону, розміщеного на спірній земельній ділянці, та чи можливе її повернення Орендодавцю без демонтажу цього павільйону.

28. За наведених обставин касаційна інстанція вважає передчасним висновок про наявність підстав для закриття апеляційного провадження, якого апеляційний суд дійшов без достовірного з'ясування обставин щодо ймовірного вирішення судом першої інстанції питання про права скаржника як власника нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці.

Отже, оскаржувана ухвала не відповідає вимогам статей 234, 236, 254, 264 ГПК України та має бути скасована.

29. Разом з тим, зважаючи на межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів не може взяти до уваги твердження Підприємця про те, що у рішенні суду першої інстанції вирішено питання про право власності ФОП Мубаракшиної В. О. на нерухоме майно, набуте на підставі договору купівлі-продажу від 11.09.2018, оскільки повноваженнями надати вичерпну правову оцінку зазначеним доводам позивача наділений виключно суд апеляційної інстанції в ході продовження апеляційного розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

30. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

31. За змістом частин 3 та 4 статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

32. Згідно з частиною 6 статті 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

33. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, отримали підтвердження під час касаційного провадження, спростовують висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, а оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі.

34. З огляду на викладене касаційна інстанція зазначає про наявність підстав для задоволення касаційної скарги шляхом скасування ухвали від 19.09.2019 та передачі справи до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду апеляційної скарги ФОП Мубаракшиної В. О. на рішення Господарського суду Донецької області від 21.01.2019.

Розподіл судових витрат

35. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Мубаракшиної Вікторії Олександрівни задовольнити.

Ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 у справі № 905/1704/18 скасувати.

Справу № 905/1704/18 направити до Східного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков