Історія справи

Ухвала КГС ВП від 29.10.2018 року у справі №923/1121/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 923/1121/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Стратієнко Л.В., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Бойка В.С.,

представники учасників справи:

позивача - не з'явився,

відповідача - Бабій В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Тім"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.09.2018

(головуючий - Богатир К.В., судді Величко Т.А., Таран С.В.)

та рішення Господарського суду Херсонської області від 11.05.2018

(суддя Остапенко Т.А.)

у справі №923/1121/17

за позовом Приватного підприємства "Шато"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Тім"

про визнання договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016 та договору оренди приміщення №300117ШОП від 30.01.2017 недійсними,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2017 року Приватне підприємство "Шато" (далі - ПП "Шато") звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Тім" (далі - ТОВ "Грін Тім") про визнання договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016 та договору оренди приміщення №30117ШОП від 30.01.2017 - договором зберігання товарного складу сільськогосподарської продукції та, на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, через невідповідність вимогам ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України, просить визнати ці договори недійсними.

1.2. В обґрунтування позовних вимог, позивач, з урахуванням наданих уточнень, посилаючись на положення ст.ст. 235, 638, 759, 760, 762, 766, 773, 901, 902, 903, 904, 905, 906, 936, 937, 941, 942, 943, 944, 945, 946, 947, 948, 949, 950, 956, 957, 958, 959, 960, 961, 962, 965 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 189, 207 ГК України, положення ст. ст. 10, 12, 15, 16, 18, 19, 27 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" зазначає про удаваність зазначених угод та констатує, що договір оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816 ОТ від 26.08.2016, враховуючи його зміст та дії сторін при його виконанні, є змішаним договором, що включає умови зберігання (складського зберігання) та надання послуг, та, на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недійсним через невідповідність вимогам ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України. Посилаючись на ці ж підстави, зазначає про недійсність договору оренди приміщення №30117ШОП від 30.01.2017, який фактично є додатковою угодою до договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №26082016ОТ від 26.08.2016, яким врегульовано надання послуг з утилізації продукції.

2. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. 26 серпня 2016 року між ПП "Шато" (орендар) та ТОВ "Грін Тім" (орендодавець) укладено договір оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ (далі - договір оренди тари).

2.2. Пунктами 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 та 1.6 договору оренди тари встановлено, що орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне (тимчасове) користування дерев'яні ящики для зберігання плодоовочевої продукції, далі "тара". Орендована тара на власний розсуд орендаря може розташовуватися в приміщенні Орендодавця при відповідних температурних умовах та умовах вологості за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7 ("приміщення"), або поза приміщенням. Тара передається в оренду для зберігання плодоовочевої продукції орендаря. Орендар засвідчує, що продукція належить йому на праві власності, не продана чи іншим способом відчужена третім особам, не перебуває під заставою чи арештом, відсутні будь-які права третіх осіб. Строк оренди обчислюється пропорційно з дня оренди тари згідно з цим договором і до дня повернення тари з оренди, але в будь-якому разі не може продовжуватися менше, ніж 3 місяці. Заставна вартість однієї одиниці тари (одного дерев'яного ящика) 2 200 грн, у тому числі ПДВ.

Пунктами 2.2, 2.3, 2.4.1, 2.4.2 та 2.5 договору оренди тари передбачено, що орендна плата за користування тарою нараховується починаючи з дати передачі тари орендарю та закінчується днем повернення тари за актами приймання-передачі. У випадку, якщо сторони не підписували акти приймання-передачі, орендна плата нараховується на загальну кількість тари, зазначену в специфікаціях, протягом строку дії відповідних специфікацій. Вартість оренди тари (ящик) складає 220 грн, у тому числі ПДВ за один місяць оренди, якщо інша вартість не зазначена в специфікаціях. Орендна плата сплачується наступним чином: 100% вартості орендної плати за перший місяць оренди орендар сплачує протягом 3 календарних днів з моменту підписання договору з розрахунку загальної кількості тари, зазначеної в специфікаціях. Наступні платежі здійснюються орендарем до 4 числа поточного місяця за попередній місяць оренди. За результатами кожного місяця, до 5-го числа наступного місяця за попередній, орендодавець готує та надає/направляє орендарю акти наданих послуг. До 14-го числа кожного місяця орендар повинен надати/направити орендодавцю підписаний акт наданих послуг або мотивовані заперечення до акта або щодо факту неотримання акта. Неотримання орендодавцем до 20-числа наступного місяця за місяцем видання акта підписаного акта або мотивованих заперечень, або листа орендаря щодо факту неотримання акта сторони сприймають як згоду орендаря з даними наведеними в акті наданих послуг орендодавця. У такому випадку орендар не має права посилатися на ненадання/не надсилання акта орендодавцем, а акти, односторонньо підписані орендодавцем є належними та допустимими доказами надання послуг у відповідності до всіх умов договору, прийнятими орендарем без зауважень, та підлягають оплаті орендарем в повному обсязі в строки, передбачені договором.

Пунктом 3.2 договору оренди тари визначено права орендаря, зокрема, орендар має право користуватися тарою протягом строку оренди в порядку, передбаченому цим договором та за її цільовим призначенням (п. 3.2.1); вільного проходу до тари, що розташована в приміщенні, у порядку, визначеному п. 3.3.3 договору (п. 3.2.2); в період оренди, на власний розсуд переміщати тару власними силами та за власний рахунок за межі приміщення, за виключенням одноразового переміщення орендодавцем відповідно до п. 3.3.4 договору (п. 3.2.3).

Пунктом 3.3 договору оренди тари зазначені зобов'язання орендодавця, зокрема, орендодавець зобов'язаний протягом строку оренди у робочий час забезпечувати орендарю, уповноваженим представникам разом з відвідувачами та клієнтами доступ до тари, що розташована у приміщенні у супроводі робітника орендодавця з попереднім повідомленням орендодавця за один робочий день (п. 3.3.3); одноразово за весь період дії договору завантажити продукцію на території орендодавця в тару та перемістити в приміщення, а також вивезти тару орендаря з приміщення орендодавця на рампу власними силами та за власний рахунок, за умови попереднього отримання орендодавцем письмової заявки про завантаження/видачу не менш, ніж за три банківські дні до дня завантаження/видачі тари орендаря. Видача тари орендодавцем здійснюється при умові відсутності заборгованості орендаря перед орендодавцем (п. 3.3.4); до моменту завантаження тари, зробити лабораторний аналіз продукції орендаря (п. 3.3.5).

Пунктом 3.4 договору оренди тари визначено право орендодавця, зокрема, орендодавець має право переміщати тару у приміщення, з попереднім повідомленням орендаря за 5 календарних днів (п. 3.4.3); у випадку не звільнення тари після закінчення строку дії договору за власний рахунок провести очищення тари (утилізацію продукції) без жодних компенсацій орендарю, у тому числі, але не виключно прямих/непрямих збитків, втраченої вигоди, вартості продукції, тощо, в свою чергу орендар зобов'язується компенсувати орендодавцю вартість понесених витрат, що включають в себе: вартість очищення тари, вивезення та утилізація продукції орендаря, вартість оренди, штрафні санкції (п. 3.4.4).

Пунктом 4.1 договору оренди тари встановлено, що орендодавець докладає максимум зусиль для забезпечення виконання наступних умов: забезпечення приміщення електроенергією та електричними з'єднаннями для постачання електроенергії до приміщення, в якому знаходиться тара; забезпечення належної роботи охолоджувального обладнання в приміщенні; підтримання оптимальних кліматичних умов в приміщенні, які узгоджуються сторонами в специфікаціях; догляд та прибирання зовнішньої території, що безпосередньо знаходиться біля площі приміщення, в якому знаходиться тара, включаючи прибирання побутового сміття; консультування орендаря з приводу технології та режимів зберігання продукції (п.п. 4.1.1, 4.1.2, 4.1.3, 4.1.4 та 4.1.5).

Пунктом 4.2 договору оренди тари сторони погодили, що на час дії пікових коефіцієнтів диференційованих за періодами часу, встановлених НКРЕКП для тризонних тарифів, постачання електроенергії до приміщення та робота охолоджувального обладнання в приміщення буде зупинятись.

Пунктом 8.2 договору оренди тари зазначено, що повернення тари (передача від орендаря орендодавцю) має відбуватися не пізніше строку, вказаного в специфікаціях за місцезнаходженням приміщення орендодавця. Під час передачі в оренду/повернення з оренди тари сторони зобов'язуються підписувати акти про прийняття/повернення тари з обов'язковим зазначенням кількості тари, номерів тари, ваги кожного окремого ящика. У випадку не підписання вищезазначених актів, орендодавець має право нараховувати орендну плату, виходячи із загальної кількості тари, зазначеної у специфікаціях впродовж строку дії цього договору, а виведення з оренди тари відбувається на підставі підписання сторонами додаткової угоди, або після закінчення строку дії договору та/або специфікації. Право власності на тару не змінюється під час будь-яких операцій орендаря (п. 8.3 договору оренди тари).

У розділі 6 сторонами визначено умови настання відповідальності за неналежне виконання умов даного договору. При цьому, у п. 6.6 договору оренди тари сторони погодили, що орендодавець не несе будь-якої відповідальності за цим договором, у тому числі, але не виключно відносно потенційних втрат, псування, якісних показників продукції, що буде розташовуватись в орендованій тарі.

2.3. В межах вищевказаного договору оренди тари сторонами було підписано відповідні специфікації, у яких останні узгодили кількість ящиків, що передаються в оренду для зберігання сільськогосподарської продукції, належної ПП "Шато", для зберігання у приміщеннях, належних ТОВ "Грін Тім". Крім кількості ящиків, що передаються в оренду, у вказаних специфікаціях сторонами узгоджено питання щодо оптимальних та рекомендованих температурних режимів:

- специфікацією №1 від 26.08.2016 сторони узгодили передачу ПП "Шато" 507 одиниць тари (ящиків) для зберігання належної йому сільськогосподарської продукції у приміщеннях ТОВ "Грін Тім", визначивши у п. 2 оптимальну температуру зберігання в приміщенні при цілодобовому режимі роботи охолоджувального обладнання 4±1С°, рівень вологості - 80±5С;

- специфікацією №2 від 11.10.2016 сторони узгодили передачу ПП "Шато" 2 060 одиниць тари (ящиків) із визначенням оптимальної температури в приміщенні для зберігання при цілодобовому режимі роботи охолоджувального обладнання 2±1С°, рівень вологості - 85±5С°;

- специфікацією №3 від 11.10.2016 сторони узгодили передачу ПП "Шато" 3 300 одиниць тари (ящиків) із визначенням оптимальної температури в приміщенні для зберігання при цілодобовому режимі роботи охолоджувального обладнання 1±1С°, рівень вологості - 90±5С°;

- специфікацією №4 від 11.10.2016 сторони узгодили передачу ПП "Шато" 476 одиниць тари (ящиків) із визначенням оптимальної температури в приміщенні для зберігання при цілодобовому режимі роботи охолоджувального обладнання 3±1С°, рівень вологості - 90±5С°.

Пунктом 3 вищевказаних специфікацій сторони, виходячи із умов, викладених у п. 4.2 договору оренди тари, погодили, що температура і рівень вологості, зазначені у п. 2, встановлені в налаштуваннях охолоджувального обладнання, є орієнтовними, та у зв'язку із тим, що на час дії пікових коефіцієнтів, диференційованих за періодами часу, встановлених НКРЕКП для тризонних тарифів постачання електроенергії до приміщення та робота охолоджувального обладнання в приміщенні буде зупинятися, орендована тара буде ввозитись/вивозитися тощо, фактична температура та рівень вологості можуть відрізнятися, що не може бути порушенням умов договору.

Пунктами 6, 7 специфікацій сторонами погоджено рекомендовану температуру продукції, що передається при завантаженні та рекомендовані температурно-вологісні режими зберігання. Так, рекомендована температура продукції, що передається для завантаження: для картоплі - 12 С°, для буряка - не вище 12 С°, для моркви - не вище 12 С°, для цибулі - не вище 35 С°, для капусти - не вище 12 С°. Рекомендовані температурно-вологісні режими зберігання: для моркви та капусти - 1 ±1С°, вологість 90±5С°, для цибулі - 2±1С°, вологість 85±5С°, для буряка - 3±1С°, вологість 90±5С°, для картоплі - 4±1С°, вологість 80±5С°.

2.4. Протягом серпня-листопада 2016 року доставка сільськогосподарської продукції (цибуля, морква, капуста, буряк, картопля) на територію ТОВ "Грін Тім" за адресою Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7 здійснювалася транспортом ПП ПП "Шато" із земель Щасливської сільської ради (с. Привільне) за товарно-транспортними накладними.

Перевезення сільськогосподарської продукції на територію ПП "Шато" здійснювалось у ящиках, переданих за актами приймання-передавання коробів у користування ПП "Шато", на підставі договору оренди №170816ОР від 17 серпня 2016 року та додаткових угод до нього, від 25 серпня 2016 року та від 15 вересня 2016 року.

2.5. На виконання умов, визначених у п.п. 3.3.5, п. 3.3 договору оренди тари, перед завантаженням тари представниками ТОВ "Грін Тім" здійснено лабораторний аналіз продукції для підтвердження відповідності нормативним показникам, про що складено відповідні акти лабораторного аналізу продукції.

Після проведення лабораторного аналізу, відповідно до п.п. 3.3.4 договору оренди тари, продукція завантажувалась в тару, передача в оренду якої обумовлена у специфікаціях до договору оренди тари, та переміщалась до холодильних камер відповідача, за виключенням картоплі, зберігання якої не потребує спеціальних умов, про що протягом серпня-листопада 2016 року складено та підписано акти прийняття-передачі тари в оренду, в яких зазначено вид та вагу продукції.

Електронним листом від 19 січня 2017 року відповідач повідомив позивача про стан продукції (цибулі, капусти) з додатками - фотографіями та висновками технолога і фітопатолога. У період з 09 грудня 2016 року по 02 травня 2017 року стан продукції позивача контролювався відповідачем, про що складено акти.

Листом від 05 грудня 2016 року позивач повідомив відповідача про необхідність сортувати продукцію власними силами в складських приміщеннях ТОВ "Грін Тім".

2.6. Між тим, 30 січня 2017 року між ПП "Шато" (орендар) та ТОВ "Грін Тім" (орендодавець) укладено договір оренди приміщення №300117ШОП (далі - договір оренди приміщення) для організації складського приміщення, фасування, сортування продукції орендаря.

За умовами цього договору ТОВ "Грін Тім" зобов'язалося передати ПП "Шато" в оплатне користування частину приміщення складського корпусу площею 200 м2, розташоване за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7, перший поверх, на строк до 31 травня 2017 року, а ПП "Шато" зобов'язалося сплачувати орендну плату в розмірі 58 000 грн на місяць не пізніше 10 числа наступного за звітним місяця (п.п. 1.1, 1.6, 2.1, 4.1 та 5.3 договору оренди приміщення).

Пунктами 6.1.2, 6.1.3 та 6.1.4 договору оренди приміщення визначено обов'язок орендаря використовувати приміщення відповідно до умов цього договору та мети оренди; дотримуватися правил використання приміщення, встановлених орендодавцем, техніки безпеки, правил санітарно-епідеміологічної безпеки та правил пожежної безпеки, а також правил користування тепловою та електричною енергією. Не допускати перевантаження електромереж; відповідно до вимог чинного законодавства, проводити інструктажі робітників та відвідувачів, що проходять на/через територію орендодавця до орендованого приміщення, забезпечити дотримання та нести відповідальність за виконання вимог охорони праці та протипожежної безпеки.

В свою чергу, орендар зобов'язався не перешкоджати орендареві у користуванні приміщенням, окрім випадків, коли внаслідок порушення цього договору орендарем орендодавцю завдається шкода, протягом строку оренди забезпечувати орендарю, його посадовим особам, співробітникам, відвідувачам, клієнтам, доступ до приміщення, що закріплено у п.п. 6.4.2 та 6.4.3 договору оренди приміщення.

Частина приміщення, що є предметом вищевказаного договору, 01 лютого 2017 року, на підставі акта приймання-передачі, підписаного та скріпленого печатками обох сторін, було передано у користування ПП "Шато" на визначених у договорі оренди приміщення умовах.

2.7. На виконання умов договору за актом приймання-передавання від 01.02.2017 відповідачем передано частину приміщення на першому поверсі складського корпусу непрацюючої холодильної камери №1 овочесховища Е площею 200 м2, яке розташоване за адресою: Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7, що підтверджується й показами свідка.

У період з 25 листопада 2016 року по 19 травня 2017 року позивач (орендар) передавав орендовану тару, в якій знаходилась сільськогосподарська продукція позивача (картопля, морква, цибуля, буряк, капуста) відповідачу (орендодавцю), про що складено акти приймання-передання тари з оренди із зазначенням виду продукції та її ваги.

При огляді продукції позивачем складено акти сортування, акти утилізації, акти списання та встановлено, що втрати продукції через псування перевищують природні. Акти сортування не підписані представником відповідача.

Збитки позивача від псування сільськогосподарської продукції, яка знаходилась в орендованій тарі в приміщеннях відповідача при визначених температурних та вологісних умовах, які не відповідали вимогам технічних умов ДСТУ та умовам договору оренди тари, склали 7 480 375,24 грн, що підтверджено розрахунком позивача, висновками експертів Херсонської ТПП, технічними умовами ДСТУ.

2.8. Вимоги ТОВ "Грін Тім" до ПП "Шато" про стягнення заборгованості за договором оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016 в сумі 2 152 281,23 грн та зустрічним позовом ПП "Шато" про визнання договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016 удаваним та визнання, що між сторонами фактично відбувся договір зберігання (товарного складу) на умовах, зазначених у тексті зустрічної позовної заяви; зарахування зустрічної однорідної вимоги в сумі 987 887,48 грн за первісним позовом; стягнення збитків за неналежне зберігання за удаваним договором №260816ОТ від 26.08.2016 є предметом розгляду по справі №923/560/17.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1. 11 травня 2018 року рішенням Господарського суду Херсонської області позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016, укладений між ПП "Шато" та ТОВ "Грін Тім". В решті позову відмовлено. Здійснено розподіл судового збору.

3.1.1. В частині задоволення позову, суд першої інстанції, встановивши удаваність договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016, який спрямовано на приховання іншого правочину - договору зберігання на товарному складі, дійшов висновку про наявність підстав для визнання його недійсним на підставі ст. 215 ЦК України через його невідповідність вимогам ст.ст. 950, 951, 961 ЦК України, Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" та його укладання за відсутності відповідності волевиявлення сторін внутрішній волі та спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цим договором.

3.1.2. В частині відмови у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених ч. 3, ч. 5 ст. 203, ст. 215 ЦК України, для визнання недійсним договору оренди приміщення №300117ШОП від 30.01.2017, оскільки наведені позивачем фактичні обставини в обґрунтування недійсності цього правочину, не знайшли свого підтвердження при дослідженні наданих до матеріалів справи доказів.

3.2. 17 вересня 2018 року постановою Одеського апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Херсонської області від 11.05.2018 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в цій частині прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Резолютивну частину рішення Господарського суду Херсонської області від 11.05.2018 викладено в такій редакції: "Позовні вимоги ПП "Шато" до ТОВ "Грін Тім" про визнання договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016 та договору оренди приміщення №300117ШОП від 30.01.2017 недійсними - задовольнити. Визнати недійсним договір оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ, укладений 26.08.2016 між ПП "Шато" та ТОВ "Грін Тім". Визнати недійсним договір оренди приміщення №300117ШОП від 30.01.2017, укладений 30.01.2017 між ПП "Шато" та ТОВ "Грін Тім". Здійснено розподіл судового збору.

3.2.1. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що договір оренди тари не відповідає положенням ст.ст. 950, 951, 961 ЦК України, Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", укладений за відсутності відповідності волевиявлення сторін внутрішній волі та спрямування на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цим договором, що дає підстави для визнання його недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

3.2.2. Задовольняючи позовні вимоги про визнання договору оренди приміщення №300117ШОП удаваним правочином, суд апеляційної інстанції виходив з того, що належними та допустимим доказами у справі підтверджується наявність між сторонами договору №300117ШОП від 30.01.2017 правовідносин зберігання продукції у приміщеннях, які були об'єктами оренди на умовах цього договору.

З врахуванням викладеного, апеляційна інстанція дійшла висновку про удаваність договору оренди приміщення №300117ШОП, укладеного 30.01.2017 між ПП "Шато" та ТОВ "Грін Тім", який укладений для приховування іншого правочину щодо зберігання продукції на товарному складі.

Проте, всупереч вимогам ст.ст. 1, 9 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", ч. 1 ст. 961 ЦК України, ТОВ "Грін Тім" при прийнятті сільськогосподарської продукції на зберігання, складські документи ПП "Шато" не видало.

3.2.3. Статтею 27 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", ст.ст. 950-951 ЦК України передбачено відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі та відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем.

Договір взагалі не містить будь-якої відповідальності орендодавця за потенційні втрати, псування, якісні показники продукції позивача, яка передана на зберігання.

3.2.4. Між тим, матеріалами справи підтверджується, а також умовами договору оренди приміщення, факт відсутності вільного доступу ПП "Шато" до складських приміщень ТОВ "Грін Тім" та їх використання, в межах спірного договору №300117ШОП.

До того ж, приміщення, яке нібито передано в оренду ПП "Шато", загальною площею 200 м2, на підставі спірного договору оренди приміщення, неможливо ідентифікувати згідно з інвентарною документацією, оскільки відсутні будь-які розпізнавальні позначення, зокрема, номер приміщення або літера. Відповідно до інвентарної документації за даною адресою: Херсонська область, м. Каховка, Чаплинське шосе, 7, не існує приміщень, як частина складського комплексу, а існують певні приміщення з різним призначенням, з відповідною назвою, інвентарним номером, літерою, площею та розміром. Всі приміщення розташовані в літері "Е" овочесховища та призначені для надання послуг зі зберіганням, а не для оренди, що також виключає вільне використання предмета оренди. За зазначеною адресою та розміром окрім овочесховища під літ. "Е" першого поверху є велика кількість приміщень, які мають свої родові ознаки: назву, літеру, розмір та призначення, про що не було зазначено у спірному договору оренди приміщення.

3.2.5. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору оренди приміщення №300117ШОП від 30.01.2017 як удаваного правочину та який фактично має на меті правовідносини щодо зберігання продукції на товарному складі, та умови якого не відповідають вимогам діючого законодавства про зберігання.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

4.1. 19 жовтня 2018 року ТОВ "Грін Тім" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 повністю, а рішення Господарського суду Херсонської області від 11.05.2018 скасувати в частині визнання недійсним договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016, укладений між ПП "Шато" та ТОВ "Грін Тім". Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

4.2. Скаржник обґрунтовує вимоги, що містяться у касаційній скарзі, зокрема, такими доводами.

4.2.1. Висновки суду щодо удаваності правочину зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, ст.ст. 203, 215, 235 ЦК України, та не відповідають дійсним обставинам справи.

4.2.2. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

4.2.3. Відповідно до вимог статті 74 ГПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

4.2.4. При розгляді спору ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції ПП "Шато" не надано доказів приймання TOB "Грін Тім" на зберігання плодоовочевої продукції. Такими доказами мали бути складські свідоцтва чи акти приймання на зберігання із зазначенням кількості, якості та вартості продукції. Натомість, як доказ укладення та виконання саме договору оренди TOB "Грін Тім" надало належні письмові докази - акти приймання-передачі та повернення тари.

4.2.5. Правові наслідки удаваного правочину встановлені приписами ст. 235 ЦК України.

Ознакою удаваного правочину є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі для обох учасників.

Тому питання щодо недійсності правочину через його удаваність може виникнути у особи, права та законні інтереси якої порушено укладеним правочином. Інтереси сторони договору, яка свідомо та з власної волі уклала договір, та яка тривалий час виконувала договір та приймала зустрічне виконання по договору а priori не можуть бути порушені удаваністю правочину, оскільки така сторона своїми свідомими та активними діями зробила договір реальним.

Визнаючи недійсним договір оренди приміщення, судами не встановлено, чи було порушено цивільне право ПП "Шато", за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення.

4.2.6. Акти сортування продукції, на які посилається позивач, та зазначив суд апеляційної інстанції, як підстава удаваності договору оренди приміщення, не підтверджують відносин надання послуг із сортування та утилізації продукції, оформлених договором оренди приміщення, оскільки з них не вбачається, що саме відповідач здійснював це сортування. В самих актах зазначено, що вони складені у присутності представників лише позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (члени комісії), за відсутності представників відповідача. В акті відсутні обов'язкові реквізити: місце складання цього акта, не зазначено матеріально-відповідальну особу, яка видала контейнера в місці зберігання, отже акти сортування не відповідають приписам ст.ст. 75-78 ГПК України (щодо належності, допустимості та достатності доказів).

4.2.7. В даному випадку скаржник вважає, що суди порушили правила преюдиції та принцип правової певності, закріплений у рішеннях Європейського Суду з прав людини, оскільки обставини щодо відповідності договору зберігання сільськогосподарської продукції №2608160Т від 26.08.2016, укладеного між TOB "Грін Тім" та ПП "Шато" нормам чинного законодавства, були встановлені судом у межах справи №923/560/17, у якій брали участь ті самі особи, що і в цій. Крім того, обставини дійсності договору оренди приміщення №300117ШОП від 30.01.2017, укладеного між TOB "Грін Тім" та ПП "Шато", також були встановлені у межах справи №923/559/17, у якій брали участь ті самі особи, що і в цій.

4.2.8. Так, позивачем ні в первісно поданій позовній заяві, ні в заяві про уточнення підстав позовних вимог не заявлялось про порушення майнових прав та не доводилися обставини заподіяння збитків ПП "Шато" у зв'язку з неналежним зберіганням ТОВ "Грін Тім" сільськогосподарської продукції.

Однак, вирішуючи питання про порушення цивільного права позивача, суд першої інстанції зробив висновки відносно порушення майнових прав ПП "Шато", зазначивши про обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язань за оспорюваними правочинами, а також про заподіяння ПП "Шато" збитків внаслідок втрати та погіршення якості продукції позивача, переданої відповідачу.

Такі висновки суду першої інстанції постановлені в порушення приписів процесуального закону, за правилами якого розглядався даний спір, оскільки ні на стадії підготовчого засідання, ні при розгляді справи по суті, судом не було вчинено жодних дій для забезпечення сторонам здійснення всіх процесуальних прав. ТОВ "Грін Тім", за наявності чинного судового рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ПП "Шато" про стягнення збитків внаслідок неналежного зберігання за договором оренди тари (справа №923/560/17), та за відсутності в позовній заяві ПП "Шато" вимог про стягнення збитків, було позбавлено можливості реалізувати своє право на спростування доводів позивача, прийнятих однобічно судом, щодо завдання спірним договором зберігання тари збитків ПП "Шато".

4.3. ПП "Шато" подало до Верховного суду відзив на касаційну скаргу, в якій ПП "Шато" просить залишити судові рішення суду першої в частині задоволення позову ПП "Шато" та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

5.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

5.1.1. З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути взяті до уваги аргументи скаржника про необхідність встановлення обставин справи, про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

5.1.2. Згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Щодо суті касаційної скарги

5.2.1. Спір по справі стосується визнання недійсними договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016 та договору оренди приміщення №30117ШОП від 30.01.2017 - договором зберігання товарного складу сільськогосподарської продукції.

5.2.2. В даному випадку, господарські суди правильно виходили з того, що для вирішення існуючого між сторонами по даній справі спору необхідно з'ясувати правову природу укладеного між сторонами договору оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016, а також договору оренди приміщення №300117ШОП від 30.01.2017.

Положеннями ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Частиною 1 ст. 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

5.2.3. Господарські суди правильно зазначили про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

5.2.4. Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 944 ЦК України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажедавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.

Частиною 1 статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 284 ГК України встановлено, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад), вартість майна з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За приписами ст.ст. 761, 763 ЦК України зазначено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Предметом договору найму можуть бути майнові права. Договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ст. 762 ЦК України).

5.2.5. Господарськими судами враховано наведені вимоги ЦК та ГК України і встановлено, що відповідно до змісту прав і обов'язків сторін договору оренди тари, орендована тара на власний розсуд орендаря може розташовуватись в приміщенні "Грін Тім" при відповідних температурах та вологості або поза приміщенням (п. 1.2 договору оренди тари); тара передається в оренду для зберігання плодоовочевої продукції орендаря, яка належить останньому на праві власності (п.п. 1.3, 1.4 договору оренди тари); умовами договору встановлено обмеження ПП "Шато" як орендаря у вільному користуванні орендованим майном (п.п. 3.1.5, 3.2.1, 3.3.3 договору оренди тари); вивезення орендодавцем тари з продукцією власними силами та за власний кошти за попередньою письмовою заявою орендаря (п. 3.3.4 договору оренди тари).

Господарські суди правильно зауважили на тому, що договір оренди відрізняється від договору зберігання тим, що договір зберігання укладається в інтересах поклажодавця і не припускає користування річчю зберігачем.

Проте, господарськими судами встановлено, що умовами договору оренди тари передбачено, що орендодавець докладає максимум зусиль для забезпечення виконання наступних умов: забезпечення приміщення електроенергією та електричними з'єднаннями для постачання електроенергії до приміщення в якому знаходиться тара; забезпечення належної роботи охолоджувального обладнання в приміщенні; підтримання оптимальних кліматичних умов в приміщенні, які узгоджуються сторонами в специфікаціях; догляд та прибирання зовнішньої території, що безпосередньо знаходиться біля площі приміщення, в якому знаходиться тара, включаючи прибирання побутового сміття; консультування орендаря з приводу технології та режимів зберігання продукції (п.п. 4.1.1, 4.1.2, 4.1.3, 4.1.4 та 4.1.5, специфікації до договору).

Пунктом 3.3.4 договору оренди тари передбачено, що орендодавець зобов'язується одноразово за весь період дії договору завантажити продукцію на території орендодавця в тару та перемістити в приміщення, а також вивезти тару орендаря з приміщення орендодавця на рампу власними силами та за власний рахунок, за умови попереднього отримання орендодавцем письмової заявки про завантаження/видачу не менше ніж за три банківські дні до дня завантаження/видачі тари орендаря, що фактично вказує на здійснення дій щодо прийняття товару на зберігання та видачу товару після закінчення строку зберігання.

При цьому, зі змісту укладеного договору оренди тари, правовідносини сторін не передбачали наслідком передачу ящика в тимчасове користування, а стосувалися зберігання в ньому на визначений строк, який не може бути меншим ніж 3 місяці, належної ПП "Шато" плодоовочевої продукції на території відповідача з обмеженим доступом та дотриманням певних температурних режимів та рівнів вологості.

Таким чином, судами встановлено, що передана в оренду для зберігання плодоовочевої продукції тара знаходилась в належному відповідачу приміщенні, зберігалась за відсутності вільного доступу до неї орендаря, потребувала визначення режиму роботи охолоджувального обладнання з дотриманням певного температурного режиму та вологості, які забезпечувалися орендодавцем, що ніяк не може узгоджуватимуся з умовами, які притаманні договору оренди.

5.2.6. Крім того, господарськими судами правильно зазначено, що договір оренди приміщення №300117ШОП, який укладено 30.01.2017 між тими ж сторонами, не може самостійно існувати без наявності укладеного договору оренди тари, оскільки він має на меті доповнити інший договір оренди положеннями стосовно знаходження орендованої тари з продукцією позивача саме у приміщеннях відповідача. Тобто направленість укладання договору оренди приміщення полягає у зберіганні тари з продукцією в складському приміщенні на відповідних умовах. Судами встановлено, що іншої мети укладання вказаного договору оренди приміщення з позивачем відповідач не довів належними та допустимими доказами ані під час розгляду позову в суді першої інстанції, ані під час розгляду апеляційної скарги. Будь-яких дій, пов'язаних з використанням орендованого приміщення, окрім зберігання своєї продукції в тарі відповідача та сортування цієї продукції, позивач на об'єкті оренди за договором №300117ШОП не здійснював, що підтверджено матеріалами справи.

Отже, вказані два договори оренди тари та оренди приміщення слід розглядати у сукупності їх умов та визначати їх єдину направленість на приховування іншого правочину щодо зберігання сільськогосподарської продукції позивача.

5.2.7. Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність під час укладення договору оренди тари зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016 та договору оренди приміщення №300117ШОП від 30.01.2017 намірів у сторін на встановлення правовідносин з оренди, оскільки вищезазначені умови договору оренди тари відповідають загальним положенням про зберігання, які наведені у Главі 66 ЦК України.

5.2.8. В свою чергу, ч. 2 ст. 235 ЦК України передбачено, що в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч. 2 ст. 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Отже, як правильно зауважено господарськими судами, до спірного правочину (договору оренди тари) слід застосовувати положення, передбачені для договору зберігання.

5.2.9. При цьому, удаваність договорів, які є предметом оскарження у справі, не свідчить про автоматичну недійсність таких правочинів.

Верховний Суд виходить з того, що згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені ст. 203 ЦК України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. І відповідно до ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

5.2.10. Як зазначалося вище, основні положення, що регулюють правовідносини за договором зберігання, встановлені у главі 66 "Зберігання" Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 936 глави 66 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Крім того, у цій же главі визначено поняття зберігання на товарному складі (параграф 2 глави 66 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 цієї статті, договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно з ч. 1 ст. 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Статтею 956 ЦК України передбачено, що товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

Отже, товарним складом за таким договором у тлумаченні ст. 956 ЦК України є зберігач - підприємство.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" товарний склад - організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані із зберіганням, на засадах підприємницької діяльності; сертифікований товарний склад (далі - сертифікований склад) - товарний склад, який отримав сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання, що дає право видавати прості і подвійні складські свідоцтва на окремі групи товарів, зазначені в сертифікаті про відповідність надання послуг із зберігання.

Згідно з ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Отже, для встановлення обставин, чи розповсюджується дія Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" на правовідносини сторін, господарським судам необхідно було визначити правову природу відносин сторін: зберігання; зберігання на товарному складі; зберігання професійного зберігача на засадах підприємницької діяльності (публічний договір).

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій зазначеного з'ясовано не було.

5.2.11. Також Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень (ст. 74 ГПК України).

Оскільки суди не встановили всі обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, Верховний Суд не може погодитись з тим, що господарські суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин, що склалися між сторонами, та правовою нормою, яка їх регулює.

Враховуючи, що господарські суди не визначились з правовою природою відносин сторін, господарськими судами також не встановлено, чи необхідно було відповідачу отримання відповідного сертифікату про відповідність надання послуг із зберігання, або відповідач є юридичною особою, яка надає послуги пов'язані зі зберіганням на засадах підприємницької діяльності.

Таким чином, Верховний Суд вважає, що господарським судам необхідно було дослідити та встановити, на час укладення договорів, що є предметом оскарження, ТОВ "Грін Тім" було товарним складом у розумінні ч. 1 ст. 956 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" , чи було товарним складом загального користування у розумінні ч. 2 ст. 956 ЦК України або сертифікованим товарним складом у розумінні ст. 1 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва".

5.2.12. Крім того, господарські суди зазначаючи про те, що на правовідносини сторін розповсюджуються вимоги Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва", оскільки на думку судів, його дія поширюється на зберігання товарів, термін придатності яких з дня прийняття на зберігання перевищує 90 днів, не врахував такого.

Так, відповідно до преамбули Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" дія цього Закону не поширюється на правовідносини, що виникають стосовно об'єктів нерухомості, електроенергетики, а також правовідносини, пов'язані із зберіганням цінних паперів, їх сертифікатів, банківських білетів (банкнот) та монет, які є законним платіжним засобом; тварин; товарів, обтяжених правами застави; товарів, термін придатності яких з дня прийняття на зберігання не перевищує 90 днів, а також товарів, щодо яких порушено судом провадження про витребування з чужого незаконного володіння; товарів, що передані в користування на умовах оренди, лізингу або прокату.

Отже, у випадку якщо господарський суд дійде висновку про те, що дія зазначеного закону розповсюджується на правовідносини сторін, господарським судами необхідно також встановити термін придатності сільськогосподарської продукції, яка передавалась на зберігання відповідачу (відповідно до вимог держстандартів чи відповідно до звичайних умов зберігання продукції) і чи не перевищує цей термін 90 днів з дня прийняття продукції на зберігання відповідачем.

5.2.13. Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що ч. 3 ст. 6 ЦК України унормовано, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, суперечність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В свою чергу, визнаючи недійними договори, господарські суди по суті не встановили, яким саме вимогам закону суперечать зазначені договори, про що зазначено у п. 5.2.9 цієї постанови.

По суті судові рішення судів зводяться до обставин неналежного виконання цих договорів сторонами та до того, що в них не узгоджені всі умови договору, які є необхідними для договорів даного виду.

5.2.14. Отже, в даному випадку господарські суди по суті визнаючи недійсними договори оренди тари для зберігання сільськогосподарської продукції №260816ОТ від 26.08.2016 та оренди приміщення №30117ШОП від 30.01.2017, не встановили, які вимоги недодержано сторонами в момент вчинення цих правочинів з урахуванням положень, що регулюють правовідносини за договором зберігання.

Верховний Суд вважає помилковими посилання господарських судів щодо завдання позивачу збитків неналежним зберіганням продукції, оскільки ці обставини не входять до предмета дослідження у цій справі та не впливають на дійсність чи недійсність цих правочинів.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні цього спору суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались вимог статей 73, 86 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суди не дослідили усі зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому судові рішення підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права.

6.2. Відповідно до частини 3 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною 4 ст. 310 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допущено судами першої та апеляційної інстанцій, справа має бути передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.3. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

6.4. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, дати належну правову оцінку всім зібраним у справі доказам в їх сукупності, звернути увагу на підстави поданого позову; визначитись з правовою природою відносин сторін, встановити, чи розповсюджуються вимоги Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" на правовідносини сторін; з'ясувати, які вимоги закону недодержано сторонами в момент вчинення цих правочинів, та в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

7. Судові витрати

7.1. Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

7.2. Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Тім" задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.09.2018 та рішення Господарського суду Херсонської області від 11.05.2018 у справі №923/1121/17 скасувати.

3. Справу №923/1121/17 передати на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець