Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.07.2019 року у справі №910/16404/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/16404/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.,

за участю представників:

позивача Васильєва О. В.,

відповідача Ходюк О. Я.,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_1,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 (судді:

Смірнова Л. Г., Суліма В. В., Коротун О. М. ),

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

до Національного банку України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання недійсним іпотечного правочину,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - ТОВ "Приватофис") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", про визнання недійсним іпотечного договору.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03.04.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Істейт Сервіс" (далі - ТОВ "Істейт Сервіс"), правонаступником якого є позивач, як іпотекодавцем і Національним банком України, як іпотекодержателем, було укладено іпотечний договір від 03.04.2009 №77. Предметом вказаного договору є забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору від 03.03.2009 №19 (далі - кредитний договір), укладеного між іпокодержателем та Закритим акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" з: повернення кредиту, наданого у сумі 5 000 000 000 грн строком повернення відповідно до графіку погашення кредиту але/та не пізніше 03.03.2010, а також дострокового погашення у випадках, передбачених кредитним договором; сплати процентів за користування кредитом у розмірі 16,5% річних щомісячно в передостанній робочий день місяця - за період з першого по останнє число поточного місяця, а також процентів за додатковими договорами про внесення змін (доповнень) до кредитного договору, згідно з яким буде змінюватися розмір процентної ставки; сплати штрафних санкцій у розмірі передбаченому кредитним договором.

1.3. ТОВ "Істейт Сервіс", як майновий поручитель, передав у якості відповідного забезпечення нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 611,7 кв. м, що розташоване за адресою: Донецька область, м. Макіївка, вул.

Леніна, буд. 71.

1.4. Позивач вважає, що договір від 03.04.2009 №77 підлягає визнанню недійсним, як такий, що укладений із грубими порушеннями закону, зокрема не відповідає приписам статті 18 Закону України "Про іпотеку".

1.5. Укладення договору від 03.04.2009 №77 у забезпечення виконання кредитного договору та передача майна ТОВ "Приватофис" в іпотеку Національного банку України повинно було відбуватися за погодженням з учасниками/засновниками позивача, а саме ТОВ "Спектрум-Енерго" та ЗАТ "КБ "Приватбанк", проте, такої згоди вказані особи не надавали.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2019 подання зазначеного позову визнано зловживанням процесуальним правом, позовну заяву залишено без розгляду на підставі частини 3 статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

2.2. Ухвала мотивована тим, що дії позивача щодо звернення до суду з позовом у цій справі є зловживанням процесуальними правами, що полягає у поданні завідомо безпідставного позову у спорі, який має очевидно штучний характер.

2.3. Постановою апеляційного господарського суду від 01.04.2019, ухвалу Господарського суду м. Києва від 13.02.2019 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

2.4. Постанову апеляційного господарського суду обґрунтовано тим, що визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України та залишення позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципу рівності та змагальності сторін, оскільки самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи в сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову.

3. Короткий зміст вимог, викладених у касаційній скарзі

3.1 АТ "КБ "Приватбанк" у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 та залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.02.2019.

3.2. Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що дії позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній, свідчать про цілеспрямований характер зловживання ним своїми процесуальними правами, а також завчасне усвідомлення безпідставності позову.

3.3. Також, на думку скаржника, апеляційний господарський суд не надав оцінки обставинам, які загалом відображають мотиви і мету поведінки позивача - затягнути розгляд судових справ, предметом яких є звернення стягнення на майно, що належить Товариству.

3.4. Тлумачення положень пункту 3 частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України та обставини справи свідчать про те, що позивач зловживає своїми правами.

3.5. Після відкриття касаційного провадження до Верховного Суду надійшло клопотання від АТ "КБ "Приватбанк" про передачу справи №910/16404/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. У відкритому судовому засіданні 05.09.2019 розглянуто клопотання АТ "КБ " Приватбанк" про передачу справи №910/16404/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду та відмовлено у його задоволенні, оскільки відсутні підстави для передачі цієї справи відповідно до положень статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 03.03.2009 між Національним банком України, як кредитором, і ЗАТ "КБ "Приватбанк" (правонаступником якого є АТ "КБ " Приватбанк"), як позичальником, було укладено кредитний договір №19.

4.3.03.04.2009 з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором укладено іпотечний договір від 03.04.2009 №77, відповідно до умов якого ТОВ "Істейт Сервіс ", правонаступником якого є ТОВ "Приватофис", передало в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно.

4.4.19.08.2017 відповідач у зв'язку із наявністю простроченої заборгованості за кредитним договором, направив позивачу вимогу щодо усунення порушень за кредитним договором.

4.5.06.12.2018 ТОВ "Приватофис" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України про визнання недійсним іпотечного договору від 03.04.2009 № 77.

4.6. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

4.7. Нормою частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

4.8. Обов'язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам, а також не всупереч завданням господарського судочинства.

4.9. Згідно з частиною 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, до яких, зокрема, віднесено подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

4.10. Водночас Господарський процесуальний кодексу України не містить критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а тому однозначно встановити, що позов є штучним або завідомо безпідставним, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, не вбачається за можливе. Висновок місцевого господарського суду щодо безпідставності позову є необґрунтованим та передчасним, оскільки підстави подання позову визначені у позовній заяві та підтверджуються доданими до неї матеріалами, зокрема іпотечним договором, факт укладення якого не заперечується.

4.11. Щодо висновку місцевого господарського суду про штучність поданого позову колегія суддів Верховного Суду зазначає про те, що штучність позову, серед іншого, може мати місце у випадку подання позову з метою перешкоджання іншому провадженню у іншій справі, але такий висновок не повинен ґрунтуватися на припущеннях.

4.12. У даному випадку місцевим господарським судом не вказано у чому саме полягає штучність подання позову та яка його мета. Окрім того, питання штучності позову не може вирішуватися на стадії подання позову без з'ясування обставин справи, що у сукупності свідчить про передчасність висновку суду першої інстанції щодо штучності поданого позову та зловживання позивачем наданими йому процесуальними правами.

4.13. При цьому, колегією суддів враховано практику Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях "Саф'яннікова проти України" (2007 рік), "Сілін проти України" (2006 рік), у яких суд наголошував на тому, що заявників не можна звинувачувати за те, що вони використовують засоби, надані їм відповідно до національного законодавства для захисту своїх інтересів (рішення).

4.14. У частині 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

4.15. З наведеного слідує, що підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб'єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

4.16. У той же час, суд перевіряє доводи позивача і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

4.17. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від
12.07.2019 у справі №910/16436/18 та від 22.07.2019 у справі №910/16407/18.

4.18. Апеляційний господарський суд, перевіряючи висновки місцевого господарського суду про наявність правових підстав для визнання дій позивача щодо подання позову в зазначеній справі зловживанням процесуальними правами, виходив з того, що звернення позивача до суду із вказаним позовом є реалізацією права на судовий захист у обраний позивачем спосіб. При цьому відповідач, у свою чергу, не навів фактичних даних про те, що дійсна мета зазначеного позову - створення перешкод для провадження у іншій справі, а не встановлення фактичних обставин справи, які можуть вплинути на розгляд іншої справи, зокрема і спору про звернення стягнення на предмет іпотеки.

4.19. Суд апеляційної інстанції, повно і всебічно дослідивши обставини справи, з дотриманням наведених приписів матеріального і процесуального права, врахувавши, що самі лише припущення без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України та залишення у зв'язку з цим позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності.

4.20. З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд правомірно скасував ухвалу місцевого господарського суду про залишення позовної заяви без розгляду та передав справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції.

4.21. Викладені у касаційній скарзі доводи зводяться до того, що мотиви і мета поведінки позивача - затягнути судові справи, предметом яких є звернення стягнення на майно, що належить позивачу. Водночас, такі доводи ґрунтуються на припущеннях й не спростовують зроблених апеляційним господарським судом висновків.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному статтею 236 Господарського процесуального кодексу України.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

5.3. Згідно зі Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.4. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.5. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято із додержанням норм процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

5.7. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваної у справі постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 у справі 910/16404/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова