Історія справи

Ухвала КГС ВП від 12.04.2021 року у справі №920/1102/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 920/1102/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Міщенко І. С., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ИНЕКО"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ИНЕКО"

до Сумської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Міністерство оборони України,

2) Квартирно-експлуатаційний відділ міста Суми,

про визнання незаконним та скасування рішення,

(У судове засідання з'явилися представники: позивача - Мирославський С. В., відповідача - Заїка І. В., Міністерства оборони України - Козирська Г. Б., Квартирно-експлуатаційний відділ міста Суми - Гута В. І.)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ИНЕКО" (далі - ТОВ "ИНЕКО") звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Сумської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Сумської міської ради VII скликання XLIII сесії від 08.08.2018 № 3745-МР "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки Міністерству оборони України за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165".

Позов аргументовано тим, що при прийнятті спірного рішення не було враховано, що згідно графічних матеріалів, на земельній ділянці за адресою: м. Суми, вул.

Герасима Кондратьєва, 165, площею 50,7940 га, розташоване нерухоме майно, яке не належить Міністерству оборони України. Зокрема, 17.02.2016 між ТОВ ИНЕКО та Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради було укладено договори купівлі продажу нежитлового приміщення за адресою: м. Суми, вул.

Г. Кондратьєва, 165/57 та нежитлового приміщення за адресою: м. Суми, вул.

Г. Кондратьєва, 165/59, право власності на які ТОВ "ИНЕКО" зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення порушує його право на земельну ділянку, на якій розміщене належне позивачу на праві власності нерухоме майно, посилаючись на приписи статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України (перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду).

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Директивою Міністра оборони України №Д-29 від 28.04.2006 "Про безоплатну передачу військового майна до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради" було визначено Перелік військового майна, яке безоплатно передається до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради (військове містечко №1).

Згідно з пунктом 1 вказаної Директиви, начальнику Головного Квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України визначено організувати безоплатне вилучення з балансу Квартирно-експлуатаційного відділу військового майна та його безоплатну передачу до комунальної власності територіальної громади Сумської міської ради згідно з Переліком.

До переліку військового майна, серед іншого, також входить навчальна майстерня № 57 та учбові класи № 59.

За актом приймання-передачі військового майна №51 від 13.01.2011 від сфери управління Міністерства оборони України до комунальної власності територіальної громади міста Суми передано майстерню під інвентарним номером за генпланом 1/57 площею 1325 кв. м. та учбовий корпус під інвентарним номером за генпланом 1/59 площею 1150 кв. м.

17.02.2016 між ТОВ "ИНЕКО" та Управлінням майна комунальної власності Сумської міської ради було укладено договори купівлі-продажу нежитлового приміщення шляхом викупу, згідно з якими Управління на підставі рішення Сумської міської ради від 13.05.2015 № 4341-МР "Про внесення змін до рішення Сумської міської ради від 26.10.2011 № 856-МР", "Про затвердження переліків об'єктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають приватизації" (зі змінами) зобов'язується передати у власність позивачу нежитлове приміщення площею 1 300,8 м2, розташоване за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57 та нежитлове приміщення площею 1 062,0 м2, розташоване за адресою: м. Суми, вул.

Герасима Кондратьєва, 165/59, які є комунальною власністю територіальної громади міста Суми на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого
11.03.2015 Реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від
11.03.2015, індексні номери 34744861 та 34742920, а позивач зобов'язується прийняти зазначені об'єкти приватизації, сплатити їх ціну у термін, визначений цими договорами та здійснити реєстрацію об'єкта приватизації згідно з чинним законодавством (пункт 1.1. договорів).

Згідно з актами прийому-передачі нежитлових приміщень від 23.02.2016 № 3 та № 4 позивачеві передані вказані нежитлові приміщення, що продані шляхом викупу.

Право власності ТОВ "ИНЕКО" на нежитлові приміщення під літ. "А-1" загальною площею 1062 кв. м. за адресою м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/59 зареєстроване 25.02.2016, що вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 53997582 від 25.02.2016.

Право власності ТОВ "ИНЕКО" на нежитлові приміщення під літ. "А-1" загальною площею 1300,8 кв. м. за адресою м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57 зареєстроване 25.02.2016, що вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 53997730 від 25.02.2016.

Таким чином, позивач є власником зазначених приміщень, які на момент укладення договорів купівлі - продажу перебували в комунальній власності територіальної громади міста Суми на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 11.03.2015 реєстраційною службою Сумського міського управління юстиції Сумської області.

Вказані приміщення є приміщеннями майстерні та учбового корпусу, які за актом приймання-передачі військового майна №51 від 13.01.2011 були передані до комунальної власності територіальної громади міста Суми.

Судом першої інстанції також встановлено, що 01.03.2018 Квартирно-експлуатаційний відділ звернувся до Сумської міської ради з клопотанням надати дозвіл Міністерству оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу на проведення інвентаризації земельної ділянки площею 56,794 га військового містечка №1 Сумського гарнізону на території м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 165, та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель з метою формування кожної земельної ділянки окремо, в межах державного акта на право постійного користування без номеру від 1976 року, для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України.

Рішенням Сумської міської ради VII скликання XLIII сесії від 08.08.2018 № 3745-МР надано Міністерству оборони України дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165, площею 59,7940 га.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 17.11.2020 у справі № 920/1102/19 позов задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення Сумської міської ради VII скликання XLIII сесії від 08.08.2018 № 3745-МР "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки Міністерству оборони України за адресою: м. Суми, вул.

Герасима Кондратьєва, 165"; стягнуто з Сумської міської ради на користь ТОВ "ИНЕКО" витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

Судове рішення мотивовано тим, що надання Сумською міською радою дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки Міністерству оборони України за адресою: м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165 площею 59,7940 га, було здійснено без урахування того факту, що на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна, які вибули з управління Міністерства оборони України та в подальшому були відчужені позивачеві, що зумовило зміну цільового призначення земельної ділянки, що суперечить положенням статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України та позбавляє останнього можливості оформити у встановленому порядку своє право користування відповідною земельною ділянкою під належним йому на праві приватної власності нерухомим майном.

3.2. Постановою апеляційного господарського суду від 10.02.2021 у справі № 920/1102/19 рішення Господарського суду Сумської області від 17.11.2020 скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постанова мотивована тим, що ТОВ "ИНЕКО" не подано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення прав товариства у зв'язку з прийняттям Сумською міською радою рішення щодо інвентаризації земель. Отже підстави вважати, що оспорюваним рішенням порушено права позивача відсутні. Відтак, задоволення позовних вимог ніяким чином не вплинуло б на законний інтерес позивача, як власника об'єктів нерухомого майна щодо отримання земельної ділянки, на якій такі об'єкти розміщено та яка необхідна для його обслуговування. Факт набуття позивачем у власність нежитлових приміщень: під літ. "А-1" загальною площею 1062 кв. м. за адресою м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/59; під літ. "А-1" загальною площею 1300,8 кв. м. за адресою м.

Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 165/57, не вказує на те, що площа земельної ділянки у розмірі 59,7940 га (щодо якої прийнято рішення щодо інвентаризації) є площею, яка зайнята вказаною нерухомістю та частиною земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірного рішення Сумської міської ради на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з указаним рішенням, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу. В ході апеляційного розгляду представник позивача не зміг надати суду пояснення з посиланням на відповідні та належні докази про розмір земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що йому належать на праві власності та якими правовстановлюючими документами право останнього на земельні ділянки підтверджується. Отже, відсутність таких складових предмету доказування як порушене право нівелює наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Також суд зазначив, що посилання позивача на те, що Міністерство оборони України в особі КЕВ у заяві до Сумської міської ради просило надати дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки площею 56,794 га, а Рішенням від 08.08.2018 №3745-МР надано дозвіл на проведення інвентаризації земельної ділянки площею 59,7940 га не впливає на законність Рішення від 08.08.2018 №3745-МР, оскільки вказана площа є орієнтовною та має бути уточнена у процесі проведення інвентаризації земельної ділянки.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ИНЕКО" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження, з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги, є пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки Верховного Суду України, зазначені у постанові від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 04.06.2019 у справі № 911/268/18, від 18.02.2018 у справі № 907/132/19, від 30.05.2019 у справі № 922/2598/18 щодо застосування статей 120 ЗК України та 377 ЦК України.

Щодо підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 35 Закону України "Про землеустрій" та Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
23.05.2012 № 513 у редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення (далі - Порядок). На думку ТОВ "ИНЕКО", оскільки у КЕВ м. Суми відсутні чинні документи, які підтверджують право на земельну ділянку, оскаржуваним рішенням фактично було надано дозвіл Міністерству оборони на формування земельної ділянки, на якій знаходиться майно позивача та подальшої її реєстрації.

Також заявник стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України зауважив, що у матеріалах справи наявний висновок спеціаліста інженера-землевпорядника від 27.07.2020 у якому зазначено, що нерухоме майно знаходиться в межах земельної ділянки у розмірі 59,7940 га, щодо якої прийнято рішення про інвентаризацію.

4.2. У відзивах на касаційну скаргу Сумська міська рада та КЕВ м. Суми вказують на безпідставність доводів ТОВ "ИНЕКО" та просять залишити без змін оскаржувану постанову.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Предметом позовних вимог є визнання незаконним та скасування рішення міської ради про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки.

5.4. Стосовно підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи статті 35 Закону України "Про землеустрій" та Порядку, а висновок Верховного Суду щодо їх застосування відсутній.

Аналізуючи зазначені норми права, апеляційний господарський суд вказав на те, що саме проведення інвентаризації земель надає можливість встановити місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що доводи позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірного рішення Сумської міської ради на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать про незгоду позивача з указаним рішенням, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу. Задоволення позовних вимог ніяким чином не вплинуло б на законний інтерес позивача, як власника об'єктів нерухомого майна щодо отримання земельної ділянки, на якій відповідні об'єкти розміщено та яка необхідна для його обслуговування. ТОВ "ИНЕКО" не подано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення прав товариства у зв'язку з прийняттям Сумською міською радою рішення щодо інвентаризації земель.

За положеннями статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За нормами статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Конституційний Суд України в пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19,140,143,144,146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Відповідно до статті 35 Закону України "Про землеустрій" інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку.

Відповідно до пункту 7 Порядку вихідними даними для проведення інвентаризації земель є: матеріали з Державного фонду документації із землеустрою; відомості з Державного земельного кадастру в паперовій та електронній формі, у тому числі Поземельної книги; книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі; файлів обміну даними про результати робіт із землеустрою; містобудівна документація, затверджена в установленому законодавством порядку; планово-картографічні матеріали, в тому числі ортофотоплани, складені за результатами виконання робіт відповідно до Угоди про позику (Проект "Видача державних актів на право власності на землю у сільській місцевості та розвиток системи кадастру") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку; відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку або підтверджують сплату земельного податку; матеріали, підготовлені за результатами обстеження земельних ділянок щодо їх якісного стану.

Під час проведення інвентаризації земель використовуються матеріали аерофотозйомки, лісовпорядкування, проекти створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду, схеми формування екомережі, програми у сфері формування, збереження та використання екомережі.

Згідно з пунктом 8 Порядку підставою для проведення інвентаризації земель є рішення відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, судові рішення.

За змістом пункту 16 Порядку у разі відсутності відомостей у Державному земельному кадастрі виконавець за координатами поворотних точок, зазначених у проекті землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або іншій документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок, визначає межі таких ділянок, угідь, обмежень (обтяжень) у їх використанні та відображає їх на робочому інвентаризаційному плані.

Відповідно до пункту 22 Порядку під час виконання камеральних робіт на робочий інвентаризаційний план наносяться межі земельних ділянок, обмежень (обтяжень) у їх використанні та угідь, отримані в результаті виконання топографо-геодезичних робіт, складаються поконтурні відомості з експлікацією, в яких зазначаються номери контурів, площа земельних ділянок, їх кадастрові номери (за наявності), площа угідь, що фактично використовуються на момент проведення інвентаризації, площа обмежень (обтяжень) у їх використанні, а також складається зведений інвентаризаційний план у масштабі згідно з вимогами пункту 14 цього Порядку.

Пунктом 23 Порядку визначено, що окремо складаються переліки земельних ділянок (земель): наданих у власність (користування) з кадастровими номерами; наданих у власність (користування) без кадастрових номерів; не наданих у власність та користування у розрізі угідь; що використовуються без документів, які посвідчують право на них; що використовуються не за цільовим призначенням; невитребуваних земельних часток (паїв); відумерлої спадщини. На підставі зазначених переліків складається зведена порівняльна таблиця даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель, та інформації, що міститься у документах, які посвідчують право на земельну ділянку, і Державному земельному кадастрі, в якій за наявності відображаються розбіжності.

На зведеному інвентаризаційному плані наносяться межі: об'єкта інвентаризації; адміністративно-територіальних одиниць, які увійшли до складу об'єкта інвентаризації; територій, визначених проектами формування територій і встановлення меж сільських, селищних рад; земельних ділянок, наданих у власність (користування); земель і земельних ділянок, не наданих у власність (користування); земельних ділянок, що використовуються без документів, які посвідчують право на них, або не за цільовим призначенням; наявних обмежень (обтяжень) у використанні земельних ділянок; невитребуваних земельних часток (паїв); земельних ділянок (земель) відумерлої спадщини; угідь; водних об'єктів і гідротехнічних споруд, дорожньої мережі, електромереж напругою 0,4 кВ і більше, продуктопроводів та інших об'єктів, для яких створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування; зрошуваних та осушуваних земель (пункт 24 Порядку).

Згідно з пунктом 26 Порядку за результатами проведення інвентаризації земель виконавцем робіт розробляється технічна документація, склад якої встановлений статтею 57 Закону України "Про землеустрій".

Як слідує із зазначених норм права, інвентаризація земель має на меті, у тому числі, встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, а також визначення переліку земель, які надані у власність (користування) та наявність документів, що посвідчують права на такі ділянки. Крім того, встановлюється перелік земель які не надані у власність або користування. Саме проведення інвентаризації покликано встановити наявність та обсяг права на відповідні земельні ділянки.

Технічна документація із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельних ділянок - це сукупність технічних завдань, пояснювальних записок, текстових та графічних матеріалів, погоджених та затверджених в установленому законом порядку, на підставі яких органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування реалізують власну компетенцію, приймаючи рішення про віднесення земель до відповідної категорії у разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.12.2020 у справі № 0640/4231/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 також вказано на те, що проект технічної документації земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

У зв'язку із цим, помилковими є доводи скаржника про те, що спірним рішенням надано дозвіл Міністерству оборони на формування земельної ділянки та її реєстрації, оскільки виконання рішення Сумської міської ради та розробка технічної документації ще не означає автоматичної реєстрації відповідного права на ділянку.

Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд вірно застосував приписи статті 35 Закону України "Про землеустрій" та Порядку вказавши на обставини, які підлягають встановленню під час проведення інвентаризації. З урахуванням зазначеного,

5.5 Суд апеляційної інстанції, зважаючи на подані сторонами докази вказав на те, що відсутні підстави для висновку щодо порушення прав позивача внаслідок прийняття спірного рішення.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому статті 4 ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статтею 45 ГПК України.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від
14.05.2019 у справі № 910/11511/18).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18).

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Водночас частини 1 , 3 і 4 статті 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов'язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача.

Господарський суд відповідно до статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, фактично доводи заявника зводяться до гіпотетичного, можливого у подальшому порушення його права без конкретизації як саме та яким чином на теперішній час спірне рішення призводить до таких порушень.

За таких обставин, оскільки не знайшли підтвердження твердження скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 35 Закону України "Про землеустрій" та Порядку, відсутні підстави вважати, що підстава оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України є обґрунтованою.

5.6. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду України, зазначеного у постанові від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16 та Верховного Суду, викладених у постановах від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 04.06.2019 у справі № 911/268/18, від 18.02.2018 у справі № 907/132/19, від 30.05.2019 у справі № 922/2598/18.

У постанові Верховного Суду України від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16 позовними вимогами було визнання припиненим права постійного користування земельною ділянкою та визнання права користування земельною ділянкою, Позивач посилалася на те, що на підставі рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 30.03.2010 вона є власником торгового павільйону, у зв'язку з чим до неї перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташований цей об'єкт нерухомості, а тому просила суд визнати припиненим (з
25.10.2010, тобто з моменту набуття нею права власності на торговий павільйон) право користування відповідача земельною ділянкою згідно з державним актом від
28.12.1995 на право постійного користування землею - в частині земельної ділянки, розташованої під зазначеним торговим павільйоном, та визнати за нею з
25.10.2010 право користування земельною ділянкою, розташованою під об'єктом нерухомості, до моменту її викупу чи оренди у третьої особи. Суд направляючи справу на новий розгляд вказав на те, що судами неправильно застосовано положення статей 120, 125, 141 ЗК України, статті 377 ЦК України та зробив висновок про те, що частина 2 статті 120 ЗК України закріплює принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований.

Згідно із цією частиною визначення правового режиму земельної ділянки прямо узалежнено від права власності на відповідні житловий будинок, будівлю чи споруду.

Таким чином, справа № 6-2225цс16 має відмінний предмет та підстави позову і обсяг фактичних обставин, які досліджувалися зі справою № 920/1102/19, яка розглядається.

У свою чергу, позовні вимоги у інших справах також мають інший предмет та підстави позову, зокрема, у справі № 910/18560/16 предметом позовних вимог було визнання незаконним та скасування рішення ради про передачу земельної ділянки для будівництва, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою; у справі № 911/268/18 - визнання недійсним та скасування розпорядження про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення, договору купівлі-продажу, державного акта та скасування рішення про державну реєстрацію; у справі № 907/132/19 - скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, визнання права постійного користування земельною ділянкою; у справі № 922/2598/18 -усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, скасування рішення державного реєстратора, зобов'язання вчинити певні дії.

Тобто очевидним є те, що у справах на які посилається заявник як на підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не розглядалося питання щодо визнання незаконним та скасування рішення міської ради про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, правовідносини у цих справах є відмінними від справи № 920/1102/19, а касаційна скарга не містить доводів про те, що

За таких обставин, колегія суддів відповідно до пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ИНЕКО" в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37,38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

5.7. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України. який, зокрема, відсилає до пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України

Обґрунтовуючи зазначену підставу заявник посилається на наявність у матеріалах справи висновку спеціаліста інженера-землевпорядника від 27.07.2020, у якому, на його думку, зазначено, що нерухоме майно знаходиться в межах земельної ділянки у розмірі 59,7940 га, щодо якої прийнято рішення про інвентаризацію.

Відповідно до пункту 1 частини 3статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3статті 310 ГПК України.

Отже, умовою для застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України. Проте у цій справі заявлені ТОВ "ИНЕКО" підстави для касаційного оскарження постанови з посиланням на пункт 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України є необґрунтованими.

5.8. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права не підтвердилися, відсутні підстави для скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 у справі № 920/1102/19.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 309 ГПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ИНЕКО", в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ИНЕКО" в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 у справі № 920/1102/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді І. С. Міщенко

С. К. Могил