Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.06.2019 року у справі №910/16436/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/16436/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - Банк)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 [колегія суддів: Разіна Т.І. (головуючий), Чорна Л.В., Михальська Ю.Б.]

зі справи № 910/16436/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис» (далі - Товариство)

до Національного банку України (далі - НБУ),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Банк,

про визнання правочину недійсним.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до НБУ про визнання недійсним іпотечного договору від 11.03.2009 № 42, укладеного між НБУ і Товариством, та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу за реєстровим № 407 (далі - Іпотечний договір).

1.2. Позовна заява мотивована тим, що Іпотечний договір сторони уклали з порушенням вимог статті 18 Закону України «Про іпотеку» і не закріпили в договорі розмір основного зобов`язання, тобто зобов`язання Банку за кредитним договором від 03.03.2009 № 19. Крім того, передача майна позивача в іпотеку НБУ повинна була відбуватися за погодженням з учасниками/засновниками Товариства.

2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.01.2019 (суддя Привалов А.І.) подання позовної заяви Товариством у справі № 910/16436/18 визнано зловживанням процесуальними правами, що полягає в поданні завідомо безпідставного позову в спорі, який має очевидно штучний характер, у зв`язку з чим позовну заяву Товариства залишено без розгляду відповідно до частини третьої статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 ухвалу господарського суду міста Києва від 24.01.2019 скасовано, справу передано на розгляд господарського суду міста Києва.

2.3. Прийнята зі справи постанова мотивована тим, що в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 ГПК України та залишення позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципу рівності та змагальності сторін, оскільки самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи в сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

Банк, посилаючись на порушення Північним апеляційним господарським судом норм процесуального права, подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції оскаржувану постанову скасувати, а ухвалу господарського суду міста Києва від 24.01.2019 - залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Дії позивача, які за своєю суттю та наслідками суперечать одна одній, свідчать про цілеспрямований характер зловживання ним своїми процесуальними правами, а також завчасне усвідомлення безпідставності позову.

4.2. Апеляційний господарський суд не дав оцінки обставинам, які загалом відображають мотиви і мету поведінки позивача - затягнути розгляд судових справ, предметом яких є звернення стягнення на майно, що належить Товариству.

4.3. Тлумачення положень пункту 3 частини другої статті 43 ГПК України та обставини справи свідчать про те, що позивач зловживає своїми правами.

5. Доводи інших учасників справи

НБУ і Товариство своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. НБУ (кредитор) і Банком (позичальник) укладено кредитний договір від 03.03.2009 № 19 (далі - Кредитний договір).

6.2. На забезпечення виконання Банком зобов`язань за Кредитним договором між НБУ (іпотекодержатель) і Товариством (іпотекодавець) укладено Іпотечний договір, за умовами якого позивач надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно.

6.3. У зв`язку з неналежним виконанням Банком умов Кредитного договору та невиконанням Товариством обов`язку за Іпотечним договором НБУ 04.06.2018 звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Банку, про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором у рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором шляхом продажу на прилюдних торгах.

За зазначеною позовною заявою господарський суд Івано-Франківської області 06.06.2018 відкрив провадження зі справи № 909/474/18.

6.4. У подальшому Товариство подало позов про розірвання низки іпотечних договорів, у тому числі Іпотечного договору від 11.03.2009 № 42, відповідно до статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у зв`язку з істотною зміною обставин, якими керувалися сторони при укладенні Іпотечного договору.

Господарський суд міста Києва 22.06.2018 відкрив провадження зі справи № 910/7913/18 за позовом Товариства про розірвання іпотечних договорів.

6.5. 06.12.2018 Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним Іпотечного договору, за яким 11.12.2018 відкрито провадження зі справи.

Суд першої інстанції, залишаючи зазначену позовну заяву без розгляду, виходив з того, що:

вимога Товариства про розірвання Іпотечного договору, яка пред`явлена у межах справи № 910/7913/18, свідчить про безумовне визнання позивачем правомірності та дійсності цього договору, оскільки в розумінні частини другої статті 653 ЦК України зобов`язання за таким Іпотечним договором будуть припинені з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду;

водночас позивач звернувся до господарського суду з новими позовними вимогами у справі № 910/16436/18 про визнання Іпотечного договору недійсним, які за своєю суттю призводять до інших правових наслідків. Тобто неможливо розірвати з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду той договір, що за рішенням суду визнаний недійсним з моменту його вчинення;

за висновком суду, зазначене свідчить про неоднозначність та протилежність позовних вимог, які заявляються Товариством у межах справ № 910/7913/18 та № 910/16436/18, і такі дії позивача є зловживанням процесуальними правами, що полягає в поданні завідомо безпідставного позову в спорі про визнання Іпотечного договору недійсним, який має очевидно штучний характер, оскільки питання правомірності Іпотечного договору підлягає обов`язковому дослідженню судами при вирішенні господарських справ № 910/7913/18 та № 909/474/18.

6.6. Апеляційний господарський суд додатково встановив:

подача Товариством окремого позову зі справи № 910/7913/18 про розірвання низки іпотечних договорів, у тому числі Іпотечного договору від 11.03.2009 № 42, є реалізацією його права на судовий захист зазначеним способом;

у свою чергу, відповідачем не наведено фактичних даних про те, що дійсна мета цього позову про визнання недійсним Іпотечного договору - заблокувати інший спір, а не встановлення фактичних обставин справи, які можуть вплинути на розгляд іншої справи, зокрема і спору про звернення стягнення на предмет іпотеки;

норми ГПК України не містять критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а однозначно встановити, що позов є штучним або свідомо безпідставним, суд не може виключно на підставі внутрішнього переконання та позиції інших зацікавлених учасників справи, навіть з посиланням на спір про визнання Іпотечного договору розірваним;

самі лише припущення та здогадки без дослідження всіх обставин справи у сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову, а тому висновок суду першої інстанції про необхідність залишення названого позову без розгляду є помилковим.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

7.1. ГПК України:

частини перша і друга статті 2:

- завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави;

- суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі;

частина перша статті 4:

- право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом;

частини перша, друга і третя статті 43:

- учасники процесу та їх представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається;

- залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

- якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання;

пункт 1 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

частина перша статті 309:

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого та апеляційного господарських судів

8.1. Обов`язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам, а також не всупереч завданням господарського судочинства.

8.2. Як передбачено частиною другою статті 43 ГПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, до яких, зокрема, віднесено подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Водночас ГПК України, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, не містить критеріїв визначення безпідставного або штучного позову, а тому однозначно встановити, що позов є штучним або завідомо безпідставним, без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, не вбачається за можливе.

Висновок про штучний характер позову або про те, що він є завідомо (для позивача) безпідставним, не повинен ґрунтуватися на припущеннях. В іншому разі висновок про те, що подання такого позову є зловживанням процесуальними правами, не буде переконливим і, відповідно, залишення позовної заяви без розгляду може бути розцінене як порушення права позивача на судовий захист.

8.3. У частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення прав чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, в залежності від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

8.4. Апеляційний господарський суд, перевіряючи висновки місцевого апеляційного господарського суду щодо наявності правових підстав для визнання дій позивача у зв`язку з поданням позову у справі, що розглядається, зловживанням процесуальними правами, виходив з того, що звернення Товариства з позовом у даному випадку є реалізацією права на судовий захист у обраний позивачем спосіб. При цьому відповідач, у свою чергу, не навів фактичних даних про те, що дійсна мета позову про визнання недійсним Іпотечного договору - заблокувати інший спір, а не встановлення фактичних обставин справи, які можуть вплинути на розгляд іншої справи, зокрема і спору про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, суд апеляційної інстанції, повно і всебічно дослідивши обставини справи, з дотриманням наведених приписів матеріального і процесуального права, врахувавши, що самі лише припущення без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності не можуть достеменно свідчити про ознаки завідомої безпідставності та штучності цього позову, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку визнання дій позивача зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 ГПК України та залишення у зв`язку з цим позовної заяви без розгляду є обмеженням доступу до правосуддя, порушенням принципів рівності і змагальності.

8.5. З урахуванням викладеного апеляційний господарський суд правомірно скасував ухвалу місцевого господарського суду про залишення позовної заяви без розгляду та передав справу на розгляд суду першої інстанції.

8.6. Викладені в касаційній скарзі доводи Банку зводяться до того, що мотиви і мета поведінки позивача - затягнути судові справи, предметом яких є звернення стягнення на майно, що належить Товариству. Водночас такі доводи Банку ґрунтуються на припущеннях та не спростовують зроблених апеляційним господарським судом висновків.

8.7. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.8. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Звертаючись з касаційною скаргою, Банк не спростував наведеного висновку апеляційного господарського суду та не довів неправильного застосування ним норм процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого ним судового рішення.

9.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Банку залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін як таке, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

10. Судові витрати

Понесені Банком у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Банк, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 зі справи № 910/16436/18 залишити без змін, а касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко