Історія справи

Постанова КГС ВП від 12.06.2025 року у справі №910/10190/24
Постанова КГС ВП від 12.06.2025 року у справі №910/10190/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/10190/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Власова Ю.Л., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Електропівденмонтаж" - Штинда О.В. - адвокат (ордер ВС№1359684 від 07.04.2025),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕК-Основа"- Марків В.Д. - адвокат (ордер АТ №1079092 від 06.09.2024),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Променерготек"- - адвокат (ордер від),

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електропівденмонтаж" (далі - ТОВ " Електропівденмонтаж"; позивач; скаржник)

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 (суддя Літвінова М.Є.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 (головуючий - суддя Яценко О.В., судді: Гончарова С.А.. і Іоннікова І.А.)

у справі № 910/10190/24

за позовом ТОВ "Електропівденмонтаж"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕК-Основа" (далі - ТОВ "ЕК-Основа"; відповідач)

про зобов`язання вчинити дії,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Променерготек" (далі - ТОВ "Променерготек"; третя особа),

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.06.2025 у зв`язку з обранням судді Ємця А.А. до Великої Палати Верховного Суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/10190/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуюча), Власов Ю.Л., Колос І.Б.

Короткий зміст позовних вимог

Позов заявлено про визнання припиненими зобов`язання позивача перед відповідачем по договору поставки №020/05-05 від 05.05.2020 щодо сплати на користь останнього грошових коштів у розмірі 1 457 166,36 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що спірне зобов`язання є припиненим з огляду на положення статті 607 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про санкції" та постанови Кабінету Міністрів України № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" (далі - постанова КМУ №187).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.12.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025, у справі № 910/10190/24 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем обставини щодо неможливості виконання ним грошового зобов`язання не є в розумінні статті 607 ЦК України підставою для припинення зобов`язання неможливістю його виконання.

Разом з тим судами зазначено, що за умовами укладеного між відповідачем та третьою особою договору відступлення права вимоги від 22.02.2022 №2201 відповідач відступив на користь третьої особи право вимоги на повну суму заборгованості позивача за спірним договором поставки, а відтак на момент звернення позивача до суду з цим позовом новим кредитором за договором поставки є третя особа.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ "Електропівденмонтаж" просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини12статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" крізь призму застосування норми підпункту 1 пункту 1 постанови КМУ №187 у подібних правовідносинах.

Судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не застосовано частину дванадцяту статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в редакції чинній на момент укладення договору поставки від 05.05.2020 та в редакції чинній на момент прийняття постанови КМУ №187 (03.03.2022). Зокрема, скаржник вважає, що у цій справі потрібно встановлювати факт не законного перебування, а законного проживання на території України.

Скаржник зазначає про необґрунтоване відхилення клопотання про призначення технічної експертизи документів - договору від 22.02.2022 про відступлення права вимоги та акта прийому-передачі документів від 22.02.2022.

Також суди попередніх інстанцій в порушення статей 91 та 210 ГПК України не витребували, та не оглянули оригінал договору від 22.02.2022 про відступлення права вимоги, при цьому надали оцінку такому договору.

Доводи іншого учасника справи

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Променерготек" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість та про законність оскаржуваних судових рішень, і просить останні залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

У відзиві ТОВ "ЕК-Основа" зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, які ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права та є законними і правильними по своїй суті, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Водночас від ТОВ "ЕК-Основа" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи повного тексту постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2025 у справі №910/13273/24, з поновленням строку для звернення з таким клопотанням.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

05.05.2020 відповідач (постачальник) та позивач (покупець) уклали договір поставки №020/05-05 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що за умовами Договору постачальник зобов`язується поставляти покупцеві товарно-матеріальні цінності у порядку та строки, встановлені даним Договором, а покупець - прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості та за цінами, викладеними у рахунках, які є невід`ємними його частинами.

Предметом поставки за цим Договором є товари, зазначені у рахунках, які є додатками та невід`ємними частинами даного Договору, підписаними постачальником та покупцем (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 Договору, ціна товару встановлюється в національній валюті України. Оплата за товар здійснюється покупцем згідно рахунків, які є невід`ємними частинами даного договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Терміни поставки товару узгоджується шляхом переговорів, і складає 30 робочих днів. Постачання здійснюється на умовах: СРТ м.Енергодар, Запорізька область (Інкотермс-2010), або на інших умовах, за згодою сторін (з обов`язковим зазначенням про це у Рахунках, які є невід`ємними частинами даного договору). Товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін видаткових накладних (п. 3.1-3.3 Договору).

У п. 4.1 Договору сторони погодили, що передача постачальником товару покупцеві здійснюється за видатковими накладними, що надаються покупцеві.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що протягом вересня 2020 року відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 1 575 061,32 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними.

При цьому, 24.01.2022 позивач частково здійснив оплату за поставлений товар у розмірі 117 894,96 грн., що визнається обома сторонами.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач просить визнати припиненими зобов`язання позивача перед відповідачем по Договору щодо сплати на користь останнього грошових коштів у розмірі 1 457 166,36 грн.

Судами зазначено про те, що між позивачем та відповідачем виникли відносини з поставки товару, який має бути оплачений покупцем відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України.

Водночас суди дійшли висновку про те, що Постанова КМУ №187 не встановлює такої підстави для припинення зобов`язання з оплати отриманого товару як введення мораторію на перерахування коштів; відповідні обставини в будь-якому випадку не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність заборгованості за Договором, зменшення її розміру або встановлення на розсуд суду інших строків оплати, ніж погоджено сторонами; обставини щодо введення мораторію на перерахування коштів стороні або наявність інших обставин, що можуть перешкоджати здійсненню розрахунків, не можуть бути підставою для відмови в задоволенні відповідних позовних вимог, а мають значення виключно при фактичному перерахуванні коштів на стадії виконання судового рішення та їх встановлення не віднесено до компетенції суду при вирішенні спору про стягнення боргу. А тому суди визнали зазначені обставини самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволення позовних вимог.

Окрім того, суди встановили, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач є юридичною особою, створеною та зареєстрованою відповідно до законодавства України

При цьому одним із засновників та кінцевим бенефіціарним власником відповідача є ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) , який є громадянином Російської Федерації.

Разом з тим, укладаючи у 2020 році договір поставки товару, позивач був обізнаний про той факт, що ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації.

Відповідач до відзиву на позовну заяву долучив документи на підставі, яких ОСОБА_1 перебував на території України, а саме: реєстраційний номер облікової картки платника податків, посвідки на тимчасове проживання в України, що неодноразово була продовжена Державною міграційною службою України, та дозволом на застосування праці іноземців та осіб без громадянства серії НОМЕР_1, виданого Київським міським центром зайнятості 09.12.2021 з терміном дії до 09.12.2024.

З огляду на зазначене суди дійшли висновку про те, що ОСОБА_1 перебував на території України на законних підставах, що, відповідно, виключає застосування до відповідача встановленого підпунктом 1 пункту 1 Постанови КМУ № 187 мораторію та також свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій справі. Також суди зауважили і на тому, що у матеріалах справи відсутні та позивачем не було подано жодного доказу на підтвердження застосування до відповідача (засновника/учасника) обмежувальних заходів (санкцій) в порядку Закону України "Про санкції".

Також суди зауважили на тому, що у матеріалах справи наявна копія укладеного між відповідачем (первісний кредитор) та третьою особою (новий кредитор) договору відступлення права вимоги №2201 (далі Договір 2), відповідно до пункту 1.1. якого первісний кредитор передає, а новий кредитор набуває право вимоги належне первісному кредитору у відповідності до Договору.

Вартість права вимоги, що відступається за Договором відступлення права вимоги складає 1 457 166,36 грн. (пункт 2.1. Договору 2).

Актом приймання-передачі оригіналів документів від 22.02.2022 сторони засвідчили, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає оригінали документів, що стосуються Договору, а саме: Договір; неоплачені видаткові накладні ТОВ "ЕЛЕКТРОПІВДЕНМОНТАЖ" № ОРД-000990 від 15.09.2020 на суму 129 204,40 грн.; ОРД-000991 від 15.09.2020 на суму 287 411,38 грн.; ОРД-000992 від 15.09.2020 на суму 51 474,58 грн; ОРД-000993 від 15.09.2020 на суму 24 163,91 грн.; ОРД-000997 від 18.09.2020 на суму 77 711,30 грн.; ОРД-000998 від 18.09.2020 на суму 118 527,92 грн.; ОРД-001001 від 22.09.2020 на суму 548 969,27 грн.; ОРД-001002 від 22.09.2020 на суму 71 639,58 грн.; ОРД-001041 від 25.09.2020 на суму 13 388,87 грн.; ОРД-001042 від 25.09.2020 на суму 66 287,76 грн.; ОРД-001043 від 25.09.2020 на суму 70 056,44 грн.; ОРД-001059 від 29.09.2020 на суму 96 441,74 грн.; ОРД-001063 від 29.09.2020 на суму 58 426,38 грн.; ОРД-001154 від 01.10.2020 на суму 456,00 грн.; ОРД-001089 від 05.10.2020 на суму 9 067,92 грн.; ОРД-001090 від 05.10.2020 на суму 1 188,00 грн.; ОРД-001091 від 05,10.2020 на суму 1 782,00 грн.; ОРД-001092 від 05.10.2020 на суму 7 598,84 грн.; виписка ТОВ "ЕК-ОСНОВА" по рахунку 311 (банк) за період 01.05.2020 по 21.02.2022.

Отже, з огляду на відступлення відповідачем третій особі права вимоги у зобов`язанні, визнання припиненим якого є предметом цього спору, на даний час відповідач не є стороною такого зобов`язання, що також є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Судами зазначено, що позивач фактично стверджує про те, що Договір 2 було підписано не 22.02.2022, а пізніше, а підписання такого договору було саме наслідком прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови № 187.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив про те, що виходячи зі змісту позовних вимог у цій справі, при розгляді спору сторін по суті суд позбавлений можливості надати оцінку доводам позивача щодо недійсності Договору 2 та, у випадку наявності підстав, визнати такий договір недійсним.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач звертався до суду з клопотанням про призначення судової технічної експертизи документів, а саме: договору про відступлення права вимоги №2201, датованого 22.02.2022 та акта приймання-передачі оригіналів документів, датованого 22.02.2022, у задоволенні якого відмовлено постановленою в судовому засіданні 21.10.2024 протокольною ухвалою, з посиланням на те, що з огляду на предмет позову у цій справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для призначення судової технічної експертизи справі №910/10190/24.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності/відсутності підстав для визнання припиненим зобов`язання позивача перед відповідачем за договором поставки від 05.05.2020 № 020/05-05 щодо сплати грошових коштів у розмірі 1 457 166,36 грн.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права виключно у межах доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Предметом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 у справі №910/10190/24 про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Електропівденмонтаж" до ТОВ "ЕК-Основа" про визнання припиненим зобов`язання позивача перед відповідачем за договором поставки від 05.05.2020 № 020/05-05 щодо сплати грошових коштів у розмірі 1 457 166,36 грн, а також постанова апеляційного господарського суду щодо залишення рішення місцевого суду в цій частині без змін.

У поданій касаційній скарзі ТОВ "Електропівденмонтаж" посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду.

Так, скаржник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини дванадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" крізь призму застосування норми підпункту 1 пункту 1 постанови КМУ №187 у подібних правовідносинах.

Судами попередніх інстанцій при вирішенні спору не застосовано частину дванадцяту статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" в редакції чинній на момент укладення договору поставки від 05.05.2020 та в редакції чинній на момент прийняття постанови КМУ №187 (03.03.2022). Зокрема, скаржник вважає, що у цій справі потрібно встановлювати факт не законного перебування, а законного проживання на території України.

Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд, також, виходить з того, що зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики, шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права, які зазначені скаржником, у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, відсутні.

Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Що ж до наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, скаржник просив визнати припиненим зобов`язання позивача перед відповідачем за договором поставки від 05.05.2020 № 020/05-05 з посиланням на те, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "ЕК-Основа" є громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 який підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 постанови КМУ №187 оскільки він не є особою, яка проживає на території України на законних підставах.

У підпункті 1 пункту 1 Постанови КМУ № 187 зазначено, що для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на:

виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):

- громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації;

- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань, водночас не припиняє їх.

З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Відмовляючи у задоволені позову суди виходили з того, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з поставки товару, який має бути оплачений покупцем відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства України. Водночас законодавством не встановлено такої підстави для припинення зобов`язання з оплати отриманого товару як введення мораторію на перерахування коштів, а тому зазначені позивачем обставини в будь-якому випадку не можуть слугувати підставою для висновку про відсутність заборгованості за договором поставки, зменшення її розміру або встановлення на розсуд суду інших строків оплати, ніж погоджено сторонами.

Враховуючи те, що підставами для відмови в позові були інші підстави які не пов`язані з обставинами перебування ОСОБА_1 на території України з урахуванням приписів пункту 12 частини 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" за наведених обставин відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо застосування щодо частини 12 статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" крізь призму застосування норми підпункту 1 пункту 1 постанови КМУ №187.

Враховуючи наведене у цій постанові, доводи скаржника стосовно укладеного між відповідачем та третьою особою договору відступлення права вимоги не приймаються судом, оскільки не мають вирішального значення при розгляді даної категорії спорів про визнання договору припиненим у зв`язку з введенням мораторію на перерахування коштів.

З огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи ТОВ "Електропівденмонтаж" викладені у касаційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення слід залишити без змін, а скаргу - без задоволення..

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені ТОВ "Електропівденмонтаж" у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129 308 309 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електропівденмонтаж" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі № 910/10190/24- без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Ю. Власов

Суддя І. Колос