Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/999/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Пількова К.М., Чумака Ю.Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2017 (судді: Дучал Н.М., Мартюхіна Н.О., Будко Н.В.)

за касаційною скаргою Державної екологічної інспекції у Запорізькій області у справі

за позовом Державної екологічної інспекції у Запорізькій області

до Комунального підприємства "Облводоканал" Запорізької обласної ради

про стягнення 401 657,60 грн,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року Державна екологічна інспекція у Запорізькій області (далі - Держекоінспекція) звернулася до Господарського суду Запорізької області з позовом до Комунального підприємства "Облводоканал" (далі - КП "Облводоканал") Запорізької обласної ради про стягнення 401 657,60 грн шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, на підставі статей 1, 19, 64, 65, 67 Кодексу України про надра, статей 47, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Позов обґрунтовано виявленням під час перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, що Степногірський експлуатаційний цех водопостачання та водовідведення (далі - Степногірський ЕЦВВ) КП "Облводоканал" у період із 14.01.2014 по 14.05.2014 здійснював забір води з артезіанських свердловин без спеціального дозволу на користування надрами.

У відзиві КП "Облводоканал" просило відмовити у позові, посилаючись, зокрема, що використовувало підземні води виключно для централізованого господарсько-питного водопостачання мешканців смт Степногірськ; не перевищувало ліміту забору води в 300 м3 на добу, передбаченого статтею 23 Кодексу України про надра; завчасно розпочало дії з отримання дозволу на користування надрами, а затримка в оформленні нового дозволу сталася не з його вини.

Водночас КП "Облводоканал" подало до суду заяву про застосування позовної давності.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.07.2017 позов задоволено. Стягнуто з КП "Облводоканал" 401 657,60 грн шкоди, завданої державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, та 6 024,86 грн судового збору.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог природоохоронного законодавства, що полягало у здійсненні ним господарської діяльності з 14.01.2014 по 14.05.2014 без спеціального дозволу на користування надрами. Суд також установив, що позивачем не пропущено позовну давність при зверненні із цим позовом.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2017 рішення Господарського суду Запорізької області від 13.07.2017 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. Здійснено розподіл судових витрат.

Апеляційний господарський суд не установив наявності усіх складових цивільного правопорушення у діях відповідача, зокрема вини відповідача, та з'ясував, що відповідач вживав усіх заходів для оформлення спеціального дозволу на користування надрами.

Держекоінспекція, не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2017, а рішення Господарського суду Запорізької області від 13.07.2017 залишити в силі.

Підставами для скасування постанови у справі скаржник вважає порушення норм матеріального і процесуального права, посилаючись, зокрема, на те, що тривале погодження державними органами матеріалів, необхідних відповідачеві для отримання спеціального дозволу, не виключає вини відповідача у цьому випадку, та наголошуючи при цьому на неналежному дослідженні судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів. Скаржник також вважає необґрунтованим покладення судом апеляційної інстанції на позивача обов'язку з відшкодування судового збору та посилається на положення частини 3 статті 64 Кодексу України про надра, частини 2 статті 109 Водного кодексу України.

Переглянувши оскаржену у справі постанову суду апеляційної інстанції, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскарженої у справі постанови, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи та положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду апеляційної інстанції, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судом, виходячи із такого.

Довід скаржника про наявність підстав для стягнення з відповідача спірних збитків не може бути підставою для скасування оскарженої постанови у справі з огляду на встановлення судом апеляційної інстанції недоведеності складу цивільного правопорушення у діях відповідача.

Водночас не отримав підтвердження і довід скаржника про неправильний розподіл судових витрат у справі, оскільки такий розподіл було здійснено судом апеляційної інстанції відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017. Окрім того, посилання Держекоінспекції на положення частини 3 статті 64 Кодексу України про надра та частину 2 статті 109 Водного кодексу України є необґрунтованими, оскільки вони стосуються звільнення від сплати державного мита відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 30.04.1993 № 13, який діяв до 01.01.2011, тобто до дати набрання чинності Законом України "Про судовий збір". Державні екологічні інспекції не зазначені у переліку суб'єктів, наведених у статті 5 Закону України "Про судовий збір", які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що наведені скаржником у поданій касаційній скарзі доводи стосуються оцінки доказів у справі, однак повторна оцінка доказів, на підставі яких господарські суди дійшли висновків про встановлення тих чи інших обставин справи, за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Верховний Суд зазначає, що оскаржену у справі постанову ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому вона підлягає залишенню без змін із таких підстав.

Ухвалюючи судове рішення у справі, господарський суд першої інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими та задовольнив їх.

Скасовуючи рішення у справі, суд апеляційної інстанції не установив обставин, з якими положення законодавства пов'язують відшкодування збитків, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Апеляційним господарським судом установлено, що Держекоінспекцією у період із 28.04.2014 по 14.05.2014 проведено планову перевірку дотримання КП "Облводоканал" вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, зокрема перевірено Степногірський ЕЦВВ, за результатами якої складено акт.

В акті зафіксовано, що Степногірський ЕЦВВ є виробничим структурним підрозділом КП "Облводоканал" Запорізької обласної ради. Дозвіл на спеціальне водокористування №Укр. 4183/Зап терміном дії з 28.12.2006 до 31.12.2012, виданий Управлінням охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області та №Укр. 6111/Зап терміном дії з 18.01.2013 до 31.12.2015; з 01.01.2013 по 17.01.2013 (включно) підприємство здійснювало самовільне водокористування. Спеціальний дозвіл на користування надрами від 13.01.2011 р. №3972. З 14.01.2014 підприємство здійснює самовільне користування надрами (підземними водами) без спеціального дозволу на користування надрами.

Згідно з приписом Держекоінспекції від 21.05.2014 № 126/10-Пр Степногірському ЕЦВВ приписано у термін до 21.07.2014 отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземні води).

13.05.2014 державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Запорізької області складено протокол про адміністративне правопорушення; постановою про накладення адміністративного стягнення від 14.05.2014 № 000262/01/10.2 в.о. начальника Степногірського ЕЦВВ притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 47 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн.

За довідкою відповідача від 14.05.2014 № 65 у період із 14.01.2014 по 14.05.2014 було подано 25 880 м3 води.

Суд апеляційної інстанції установив, що відповідно до договору оренди № 1 нерухомого та рухомого майна комунальної власності територіальної громади смт Степногірськ Василівського району Запорізької області від 31.01.2007, укладеного між КП "Облводоканал" (орендар) та Степногірською селищною радою Василівського району Запорізької області (орендодавець), у строкове платне користування відповідачеві передано нерухоме та рухоме майно комунальної власності територіальної громади смт Степногірськ Василівського району Запорізької області, розташоване за адресою: смт Степногірськ Василівського району Запорізької області, що перебуває на балансі орендодавця. Перелік нерухомого та рухомого майна визначено у додатках № 1 (перелік нерухомого майна), № 2 (перелік нерухомого майна - водопровідні мережі), № 3 (перелік нерухомого майна - каналізаційні мережі), № 4 (перелік рухомого майна). Майно передається в оренду із метою використання для водопостачання та водовідведення мешканців смт Степногірськ (пункти 1.1, 1.3 договору). Строк дії договору, з урахуванням змін, - до 31.12.2016.

За актом приймання-передачі в оренду КП "Облводоканал" передано, зокрема, артезіанські скважини №№ 10, 8, 9. Водночас, як зазначив суд апеляційної інстанції, доказів оформлення та реєстрації права землекористування відповідачем надано не було.

Апеляційним господарським судом під час розгляду справи також було установлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач завчасно (ще у серпні 2013 року) розпочав роботу з оформлення спеціального дозволу на користування надрами у порядку, визначеному законодавством; звертався до уповноважених органів за отриманням відповідних погоджень. Проте у зв'язку із тривалим погодженням документів, необхідних для отримання спеціального дозволу на користування надрами, такий дозвіл відповідач отримав лише 10.07.2014 (спеціальний дозвіл КП "Облводоканал" на користування надрами № 4544, виданий Державною службою геології та надр України 10.07.2014 на ділянку Степногірського ЕЦВВ (свердловини №№ 6, 7, 8, 1099-в), терміном дії якого становить п'ять років).

Предметом спору у цій справі є вимога Держекоінспекції про стягнення з КП "Облводоканал" 401 657,60 грн шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, на підставі статей 1, 19, 64, 65, 67 Кодексу України про надра, статей 47, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" з огляду на самовільне користування підземною водою із артезіанських свердловин у період із 14.01.2014 по 14.05.2014 за відсутності відповідного дозволу.

Частиною 1 статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

У статті 2 Водного кодексу України йдеться про гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Відповідно до положень статей 46, 48 цього Кодексу водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 частини 1 статті 44, стаття 49 Водного кодексу України).

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Статтею 23 Кодексу України про надра (у відповідній редакції) передбачено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, мають право суб'єкти господарювання, які є землевласниками або землекористувачами, лише для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання. У свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Суд апеляційної інстанції установив, що видобуток відповідачем води на добу в спірний період становив 213,88 м3, вода видобувалася з метою централізованого господарсько-питного водопостачання.

Згідно зі статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

За змістом частини 1 статті 69 цього Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Водночас згідно зі статтею 65 Кодексу України про надра відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні, зокрема, у самовільному користуванні надрами.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Наведена стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення. При цьому для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України.

Саме із такого розуміння положень наведеного законодавства виходив апеляційний господарський суд, ухвалюючи постанову у справі.

Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, апеляційний господарський суд визнав недоведеною наявність усіх складових цивільного правопорушення у діях відповідача. Суд установив, що відповідач завчасно, у порядку, передбаченому законодавством, звертався до уповноважених органів для погодження документів, необхідних для отримання спеціального дозволу на користування надрами; затримка в оформленні спеціального дозволу на користування надрами сталася не з вини відповідача, що є обов'язковою умовою для покладення на останнього відповідальності у виді відшкодування збитків. При цьому як було установлено судом апеляційної інстанції, спеціальний дозвіл на користування надрами було отримано відповідачем 10.07.2014, хоча відповідач розпочав його оформлення ще у серпні 2013 року. Апеляційний господарський суд також зважив і на те, що відповідач є комунальним підприємством, одним з основних видів діяльності якого є забір, очищення та постачання води, основна кількість якої розподіляється між населенням, школами, дитсадками, лікарнею, іншими бюджетними організаціями, відповідно, є необхідною для забезпечення діяльності зазначених установ та населення.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені господарським судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що оскаржену постанову у справі ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для її скасування немає.

Оскільки підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги скаржника немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2017 у справі № 908/999/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т.Б. Дроботова

Судді: К.М. Пільков

Ю.Я. Чумак