Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.02.2018 року у справі №907/1/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 907/1/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Білоуса В.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корпусенка А.О.

за участю представників: Гереральної прокуратури України - Томчук М.О., посв. №047983, Закарпатської міської ради - Сигидіна О.І. дов. Від 31.08.2016 №01-16/564.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Закарпатської області

на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2017

(Суддя - Князьков В.В.)

та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017

(Головуючий суддя - Іоннікова І.А.; судді - Тарасенко К.В., Тищенко О.В.)

за позовом Берегівської місцевої прокуратури

до: 1) Закарпатської обласної ради;

2) Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства;

3) Громадської організації товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) Державне підприємство "Берегівське лісове господарство";

2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпат-Вин Еталон";

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Айсберг";

4) Берегівська районна державна адміністрацію Закарпатської області

про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

1. Берегівська місцева прокуратура звернулась до господарського суду Закарпатської області з позовом до Закарпатської обласної ради (відповідач-1), Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства (відповідач-2), Громадської організації товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" (відповідач-3) про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору та зобов'язання повернути мисливські угіддя загальною площею 3077,5 тис. га Закарпатському обласному управлінню лісового та мисливського господарства.

2. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідач-1 всупереч вимогам статей 22, 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняв рішення №323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма учасниками і користувачами земельних ділянок, на території яких вони розташовані, що призвело до незаконного припинення права користування мисливськими угіддями, а тому є підстави для визнання цього рішення недійсним і його скасування, а також визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 29.11.2011. При цьому прокуратура вказує на те, що неправомірні дії відповідачів порушують державні інтереси, оскільки ними проігноровано встановлену законом процедуру надання мисливських угідь у користування.

2.1. Крім того, Берегівська місцева прокуратура просила суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду.

3. Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 05.01.2017 позов Берегівської місцевої прокуратури направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва, а ухвалою господарського суду міста Києва від 12.01.2017 порушено провадження у справі №907/1/17.

3.1. Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2017 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ДП "Берегівське лісове господарство", ТОВ "Карпат-Вин Еталон", ТОВ "Айсберг", Берегівську районну державну адміністрацію Закарпатської області.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2017 у задоволенні позовних вимог Берегівської місцевої прокуратури до Закарпатської обласної ради, Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства, Громадської організації товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" про визнання незаконним і скасування рішення № 323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" та визнання недійсними договору про умови ведення мисливського господарства від 29.11.2011 відмовлено повністю.

5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 апеляційну скаргу прокурора Закарпатської області залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2017 у справі №907/1/17 - без змін.

6. Наведені рішення попередніх судових інстанції обґрунтовані тим, що:

6.1. рішення Закарпатської обласної ради №323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" є незаконним, то і відповідно договір від 29.11.2011, укладений на виконання вказаного рішення є таким, що суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним.

6.2. однак, судами встановлено, що Закарпатська обласна рада направляла до Закарпатської обласної прокуратури всі рішення прийняті на сьомій сесії VI скликання, зокрема, і спірне рішення, що підтверджується копією витягу із розносної книги відділу документообігу та протокольного забезпечення Закарпатської обласної ради (оригінал розносної книги оглянуто у судовому засіданні апеляційної інстанції). В розносній книзі міститься відмітка про отримання прокуратурою Закарпатської області 27.01.2012 рішень сьомої та восьмої сесій Закарпатської обласної ради;

6.2 Врахувавши, що прокуратура була обізнана про спірне рішення №323 у січні 2012 року, відповідно строк позовної давності закінчився у січні 2015 року, отже, суд першої інстанції, рішення якого підтримав і апеляційний господарський суд, відмовив у задоволенні клопотання прокуратури про визнання причин пропуску строку позовної давності поважними і поновлення такого строку, дійшов висновків про наявність правових підстав для задоволення заяви відповідача-1 про застосування строків позовної давності та відмову в задоволенні позовних вимог через пропущення позивачем строку звернення з позовом у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу

7. Прокурор Закарпатської області звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

8. Підставою для скасування судових рішень попередніх інстанцій прокурор вважає невірне застосування та порушення судами норм матеріального та процесуального права:, зокрема ст.ст. 256, 257, 258, 261, 267 Цивільного кодексу України.

8.1. У касаційній скарзі зазначає про те, що про незаконність оспорюваних рішення і договору прокуратура дізналася у листопаді-грудні 2016 року під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №42016071060000040, тому строк позовної давності було пропущено з поважних причин і його може бути відновлено.

8.2. Суди обох інстанцій, в порушення ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, в редакції чинній до 15.12.2017, не відокремивши поняття обізнаності про наявність рішення та обізнаності про його незаконність, невірно визначили момент з якого прокурор довідався про порушення права (інтересів) держави.

Короткий зміст вимог інших учасників у справі

9. Закарпатською обласною радою подано відзив на касаційну скаргу прокурора Закарпатської області з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

10. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора Закарпатської області на рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі № 907/1/17.

10.1. Призначено до розгляду касаційну скаргу прокурора Закарпатської області на 29 березня 2018 року о 12 год. 45 хв. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.

11. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

12. Відповідно ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

13. У ст. ст. 13, 14 і 16 Конституції України встановлено, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.

14. Згідно зі ст. 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

15. Закон України "Про мисливське господарство та полювання" визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу.

16.Відповідно до ст. 1 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

17. Згідно зі статтею 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" (в редакції, чинній на дату прийняття Радою оспорюваного рішення), мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок. Власники та користувачі земельних ділянок мають переважне право на користування мисливськими угіддями.

18. У ст. ст. 78, 79 Земельного Кодексу України передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

19. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

20. У ч. 2 ст. 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю "набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону".

21. Отже, попередні судові інстанцій дійшли вірного висновку, що право на користування мисливськими угіддями може виникнути лише за наявності згоди всіх без виключення землевласників та землекористувачів, отриманої у встановленому законодавством порядку.

22. Як встановили суди, із довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл мисливських угідь в розрізі землекористувачів, землевласниками та землекористувачами мисливських угідь, які розташовані в межах: земель лісового фонду ДП "Берегівське лісове господарство" на площі 2252,5 га на території Боржавського лісництва, урочища "Чере-Лангодар" в межах кварталів 34-40 та Лісомисливському лісництві "Нове Село" №1 в межах кварталів 7-17, 20-23, 28-31, 37-39 та земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів площею 825,0 га. є ТОВ "Карпат-Вин Еталон"; ТОВ "Айсберг"; Берегівська районна державну адміністрацію Закарпатської області (Радгосп-завод "Берегівський"), що також підтверджується відповідними картографічними матеріалами щодо меж мисливських угідь.

23. Судами встановлено, що: Державне підприємство "Берегівське лісове господарство" листом №03/14-1496 від 27.09.2011 надало погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання мисливських угідь з метою ведення мисливського господарства загальною площею 2252,5 га.; Берегівська районна державна адміністрація Закарпатської області листом №02-9/410 від 31.08.2011 надала погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання земель сільськогосподарського призначення площею 651 га.; ТОВ "Карпат-Вин Еталон" листом №81 від 26.08.2011 надало погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання земель сільськогосподарського призначення площею 112 га.; ТОВ "Айсберг" листом №1689 від 30.08.2011 надало погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання земель сільськогосподарського призначення площею 62 га.

24. Крім того, встановлено, що Рішенням сьомої сесії VI скликання Закарпатської обласної ради №323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт", останній надано в користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства терміном на 25 років, загальною площею 3077,5 га у тому числі в межах: земель лісового фонду ДП "Берегівське лісове господарство" на площі 2252,5 га та земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів площею 825,0 га.

25. Пунктом 2 рішення указано Обласному управлінню лісового та мисливського господарства укласти із користувачами мисливських угідь договори про умови ведення мисливського господарства.

26. Судами встановлено, що на підставі зазначеного рішення Закарпатської обласної ради, відповідно до ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", 29.11.2011 між Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Громадською організацією товариства мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" укладено договір про умови ведення мисливського господарства, про надання в користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства загальною площею 3077,5 га, терміном до 04.11.2036.

27. Звертаючись із позовом до суду прокурор посилався на те, що спірне Рішення Ради суперечить вимогам ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", оскільки погодження надання мисливських угідь Берегівською місцевою державною адміністрацією та Закарпатською обласною державною адміністрацією було видано у формі листа, а не розпорядження.

28. Крім того, прокурор відзначав, що Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 62,9215 га за №ЗК009089 від 10.02.2005 виданий СУАРП "Айсберг" (ТОВ "Айсберг") анульовано, отже на час прийняття спірного рішення (04.11.2011) ТОВ "Айсберг" не було власником зазначеної земельної ділянки, що свідчить про незаконність Рішення Ради та порушення при його прийнятті вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання наведеного Рішення Ради та укладеного 29.11.2011 між Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Мисливський клуб "Губерт" договору про надання мисливських угідь для ведення мисливського господарства, недійсними.

29. У ст. 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

30. Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

31. Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 (далі - Закон) (в редакції станом на 02.02.2005) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме: право власності на нерухоме майно; речові права на чуже нерухоме майно: право володіння; право користування (сервітут); право постійного користування земельною ділянкою; право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право користування нерухомим майном строком більш як один рік. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з цим Законом; обмеження речових прав.

32. Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону (в редакції станом на 02.02.2005), права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

33. У відповідності до ст. 19 Закону (в редакції станом на 02.02.2005) підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав, є, зокрема: державний акт про право власності на земельну ділянку.

34. Судами встановлено, що 02.02.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СААБ" та Спільним українсько-американсько-російським підприємством "Айсберг" у формі товариства з обмеженою відповідальність (ТОВ "Айсберг") укладено договір купівлі-продажу частини земельної ділянки загальним розміром 62,0427 га., на підставі якого ТОВ "Айсберг" отримало державний акт на право власності на земельну ділянку №ЗК009089.

35. Судами встановлено, що Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК№009089 від 10.02.2005, виданий Спільному українсько-американсько-російському підприємству "Айсберг" у формі товариства з обмеженою відповідальність (СП ТОВ "Айсберг") на земельні ділянки площею 62,9215 га. Анульовано; станом на 04.11.2011 право власності на земельну ділянку площею 62,9215 га. не зареєстровано за СП ТОВ "Айсберг" в книгах записів реєстрації державних актів на право власності; станом на час розгляду справи, земельна ділянка за кадастровим номером 2120483300:03:000:0050 площею 62,9215 га, яка розташована на території Великобактянської сільської ради Берегівського району за межами населеного пункту, не зареєстрована в Державному земельному кадастрі та відсутні дані про реєстрацію права власності.

36. Встановивши, що право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2120483300:03:000:0050 площею 62,9215 га, яка розташована на території Великобактянської сільської ради Берегівського району за межами населеного пункту не належить СП ТОВ "Айсберг" та не зареєстровано за іншим суб'єктом господарювання, суди дійшли до висновків про наступне:

36.1. у відповідності до ст. 84 Земельного кодексу України дана земельна ділянка належить до державної власності;

36.2. з урахуванням положень ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції станом на 04.11.2011) право розпорядження даною земельною ділянкою належало Берегівській районній державній адміністрації, відповідно і погодження Мисливському клубу "Губерт" на використання земельної ділянки площею 62,9215 га повинно було надаватись Берегівською районною державною адміністрацією.

36.3. у матеріалах справи відсутні докази надання погодження Берегівською районною державною адміністрацією Мисливському клубу "Губерт" на використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 62,9215 га, що свідчить про наявність порушень закону при прийнятті Рішення сьомої сесії VI скликання Закарпатської обласної ради №323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування Громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт".

36.4. Закарпатська обласна рада, всупереч положенням ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняла рішення №323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування Громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок, що свідчить про наявність правових підстав, з урахуванням ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування", для визнання цього Рішення незаконним та його скасування.

37. У ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" встановлено, що відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

38. У ст. 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" передбачено укладання договорів виключно між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок (як особою, яка має державний Акт на право постійного користування земельною ділянкою).

39. Встановивши, що у матеріалах справи відсутні договори, укладені між відповідачем-1 та власником ділянки, у відповідності до ст.ст. 21, 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та взявши до уваги, що Рішення Закарпатської обласної ради №323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" є незаконним, суди дійшли до висновку про наявність правових підстав для визнання договору від 29.11.2011, укладеного на виконання вказаного Рішення, недійсним.

40. Разом з тим, судами встановлено, що Закарпатською обласною радою подано заяву про застосування до позовних вимог прокуратури наслідків спливу строку позовної давності.

41. Судами встановлено, що позивач, звертаючись до суду із позовною заявою 29.12.2016 пропустив передбачений законом строк позовної давності.

42. Мотивуючи клопотання про поновлення строку позовної давності позивач посилався на наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку про які прокурору стало відомо лише під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №42016071060000040, яке розпочато 15.12.2016, тому строк позовної давності було пропущено з поважних причин і його може бути відновлено.

43. Разом з тим, судами встановлено, що Закарпатська обласна рада направляла в Закарпатську обласну прокуратуру всі рішення прийняті на сьомій сесії VI скликання у тому числі і спірне рішення, що підтверджується копією витягу із розносної книги відділу документообігу та протокольного забезпечення Закарпатської обласної ради (оригінал розносної книги оглянуто у судовому засіданні апеляційної інстанції). В розносній книзі міститься відмітка про отримання прокуратурою Закарпатської області 27.01.2012 рішень сьомої та восьмої сесій Закарпатської обласної ради.

44. Врахувавши те, що прокуратура була обізнана про спірне рішення №323 із січня 2012 року, суди дійшли до висновків про те, що строк позовної давності закінчився у січні 2015 року та відмовили у задоволенні позовних вимог через пропуск позивачем строку звернення з позовом у цій справі.

45. Доводи позивача про те, що про незаконність оспорюваних рішення і договору прокуратура дізналася у листопаді-грудні 2016 року під час проведення досудового розслідування кримінального провадження №42016071060000040, а не з моменту отримання спірного рішення, відхилено апеляційним господарським судом з огляду на те, що прокуратура не була позбавлена права перевіряти дотримання відповідачем-1 вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, вимог лісового та мисливського законодавства безпосередньо після отримання спірного рішення.

46. За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

47. У даному випадку, судами встановлено наявність порушення вимог чинного законодавства Закарпатською обласною радою при винесенні Рішення на сьомій сесії VI скликання №323 від 04.11.2011 "Про надання мисливських угідь у користування громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт", отже і при укладенні договору від 29.11.2011, при цьому врахувавши заяву відповідача-1 у справі, місцевий господарський суд, рішення якого підтримав, суд другої інстанції, відмовив у позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин пропуску такого строку.

48. Погоджуючись із висновками попередніх судових інстанцій щодо підставності відмови у позові прокурора та застосування строків позовної давності у даному спорі, суд касаційної інстанції виходить з такого.

49. Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

50. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

51. За приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

52. За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

53. Таким чином початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

54. Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 29 ГПК України, у редакції чинній до 15.12.2017 прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

55.Отже норми, встановлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

56. Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, крім випадків, коли суд визнає поважними причини пропущеного строку та захистить порушене право.

57. При цьому закон не передбачає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, тому дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

58. Верховний Суд України на засіданнях Судової палати у цивільних справах за №6-267цс16 від 10.06.2016, № 6-178цс 15 від 01.07.15, № 6-2469цс16 від 16.11.2016 висловив таку правову позицію.

- Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.96 р. за заявами № 22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20.09.11 р. за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

59. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

60. Слід зазначити, що позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

61. У постановах Верховного Суду України та правій позиції, які висловлені у справах № 6-267цс16 від 10.06.2016, № 6-178цс 15 від 01.07.2015, № 6-2469цс16 від 16.11.2016 зазначається, що у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

62. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

63. Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі № 6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах зазначив, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

64. Суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди обох інстанцій, в порушення ст. 84 ГПК України, в редакції чинній до 15.12.2017, не відокремивши поняття обізнаності про наявність рішення та обізнаності про його незаконність, невірно визначили момент з якого прокурор довідався про порушення права (інтересів) держави, оскільки, таке тлумачення цивільного законодавства щодо правовідносин перебігу позовної давності для прокуратури суперечить, як меті забезпечення стабільності цивільного обороту, так і правопорядку в державі в цілому.

65. Зокрема, тлумачення прокурора повністю нівелює інститут позовної давності, як засобу захисту стабільності обороту, оскільки, якщо з ним погодитись, то прокурор має право на задоволення своїх вимог в будь-який проміжок часу, починаючи з того дня, коли прокурор побажав провести перевірку спірних правовідносин та/або провести досудове розслідування у кримінальному провадженні.

66. Зважаючи на те, що прокурор звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої відповідачем-1 заявлено до прийняття рішення у справі, прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважності причин пропуску позовної давності, колегія суддів погоджується із висновками судів про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності.

67. Відповідно ст. 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

68. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду справи в суді касаційної інстанції, в порядку ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, оскільки доводи касаційної скарги не спростовують належно та повно встановлених судами істотних обставин справи та законності їх правових висновків відповідно до наведених вище положень законодавства, отже, підстав для скасування рішення та постанови судів попередніх інстанцій з мотивів, викладених у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції не вбачає.

69. Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за її подання покладається на позивача.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 306, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу прокурора Закарпатської області на рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі № 907/1/17 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 26.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 у справі № 907/1/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.В. Білоус

Н.Г. Ткаченко