Історія справи

Ухвала КГС ВП від 09.08.2018 року у справі №922/1618/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 922/1618/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз",

представник позивача - не з'яв.,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут",

представник відповідача - Палькевич Н.С. - адвокат (посвідчення від 17.01.2018 №000917),

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз";

публічне акціонерне товариство "Харківгаз",

представник публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" - не з'яв.,

представник публічного акціонерного товариства "Харківгаз" - не з'яв.,

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" (далі - ПАТ "Укрнафта")

на рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2018 (суддя Рильова В.В.) та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 (головуючий суддя - Білецька А.М., судді Гребенюк Н.В. і Пушай В.І.)

зі справи №922/1618/17

за позовом ПАТ "Укрнафта"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Харківгаз Збут" (далі - ТОВ "Харківгаз Збут")

про спонукання укласти договір,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - ПАТ "Укртрансгаз");

публічне акціонерне товариство "Харківгаз" (далі - ПАТ "Харківгаз").

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про визнання укладеним між позивачем та відповідачем з 01.04.2016 договору переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання на 2016 - 2017 роки у редакції, викладеній у позовній заяві.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач неправомірно відмовився від підписання договору про переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.07.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.08.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 згадане рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції скасовані, справа передана на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Харківської області від 13.03.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2018, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Прийняті судові акти мотивовані тим, що позивачем не доведено, що укладення договору, який є предметом спору, є обов'язковим для відповідача.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ "Укрнафта" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2018; прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог; всі судові витрати зі справи покласти на відповідача.

Згідно з доводами, викладеними у касаційній скарзі:

- договір, про спонукання до укладення якого позивач просить суд зобов'язати відповідача, є договором про надання послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими газопроводами. ПАТ "Укрнафта" не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, а, по суті, надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, й тому такий вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження, встановлені Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газотранспортної системи;

- судами попередніх інстанцій на порушення статті 316 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не виконано вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 09.11.2017 у цій справі, оскільки судами не взято до уваги питання фактичної (реальної) передачі позивачем відповідачу послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами ПАТ "Укрнафта";

- обов'язок для керівників операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств (яким є відповідач), оптового продавця природного газу та газодобувних підприємств (яким є позивач) укладати договори на транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами випливає із статті 1 Закону України "Про ринок природного газу", статті 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 № 2516 (далі - Алгоритм);

- частина друга статті 649 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і пункти 13, 29 Алгоритму містять імперативний припис і є прямою вказівкою щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання, до яких належить і ПАТ "Укрнафта";

- обов'язковість укладення договорів на переміщення природного газу внутрішньопромисловими газопроводами встановлена також і постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі №917/1248/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" до ПАТ "Укрнафта" про розірвання договору на транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Харківгаз" зазначає про незгоду з доводами касаційної скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою, а рішення судів попередніх інстанцій - такими, що прийняті у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, і просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення місцевого господарського суду від 13.03.2018 і постанову суду апеляційної інстанції від 11.06.2018 залишити без змін. У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Харківгаз", зокрема, зазначає, що для існування договірних відносин між ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Харківгаз Збут" щодо переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами немає правових підстав.

ТОВ "Харківгаз Збут" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти вимог касаційної скарги, зазначаючи, що у касаційній скарзі позивач не навів жодного доказу чи аргументу, який свідчив би про обов'язок відповідача укласти з позивачем запропонований договір, - та просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 у справі №922/1618/17 залишити без змін.

Від інших учасників справи відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, зокрема, таке.

02.02.2017 ПАТ "Укрнафта" направило на адресу відповідача проект договору про переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, відповідно до умов якого позивач (виконавець) зобов'язався надати відповідачу (замовнику) послуги з переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу, який постачається замовником для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання, до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, строки та порядку, які передбачені умовами даного договору (пункт 2.1).

22.02.2017 позивач отримав листа відповідача від 16.02.2017 № КНZ06-СЛ-1374-0217-0217 разом з непідписаним проектом договору переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, в якому зазначено, що відповідач не має правових підстав для підписання даного проекту договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, оскільки відповідач не є замовником послуг з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами у ПАТ "Укрнафта".

Позивач з такою позицією відповідача не погодився та вважає, що відповідач зобов'язаний укласти договір на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання на 2016-2017 роки в редакції позивача, - у зв'язку з чим і звернувся до господарського суду з позовом у даній справі.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на приписи частини третьої статті 179, статей 180, 181, 306 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 627, 631, 638 ЦК України, положення Закону України "Про ринок природного газу", положення постанови НКРЕКП від 12.01.2015 №9 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом", положення Алгоритму.

Відповідно до частини першої статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору виявляється також у можливості, наданій сторонам за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судами попередніх інстанцій у даній справі встановлено, що відповідачем не було надано позивачеві згоди на укладення спірного договору.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для обов'язковості укладення сторонами договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання на 2016-2017 роки в редакції позивача.

Відповідно до частини третьої статті 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Пунктами 7 і 45 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що: газотранспортна система - це технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виход; транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Статтею 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено поняття магістральних та промислових трубопроводів (приєднані мережі), зокрема: магістральний трубопровід - це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - це всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про трубопровідний транспорт" діяльність, пов'язана з проектуванням, будівництвом, ремонтом та експлуатацією об'єктів трубопровідного транспорту, здійснюється на підставі ліцензії. Ліцензії видаються в порядку, встановленому законодавством.

У силу приписів статті 32 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу здійснюється на підставі та умовах договору транспортування природного газу в порядку, передбаченому кодексом газотранспортної системи та іншими нормативно-правовими актами. За договором транспортування природного газу оператор газотранспортної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги транспортування природного газу на період та умовах, визначених у договорі транспортування природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газотранспортної системи встановлену в договорі вартість послуг транспортування природного газу. Типовий договір транспортування природного газу затверджується Регулятором (НКРЕКП).

Регламентом функціонування газотранспортної системи України є Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493. Кодекс також визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України.

Відповідно до пункту 4 глави 3 розділу І Кодексу газотранспортної системи встановлено, що експлуатацію газотранспортної системи здійснює виключно оператор газотранспортної системи.

Відповідно до пункту 5 глави 1 розділу І названого Кодексу договір транспортування - договір, укладений між оператором газотранспортної системи та замовником послуг транспортування природного газу на основі типового договору транспортування природного газу, затвердженого Регулятором, згідно з яким оператор газотранспортної системи надає замовнику одну чи декілька складових послуг транспортування природного газу на період та умовах, визначених у такому договорі, а замовник послуг транспортування оплачує оператору газотранспортної системи вартість отриманих послуг (послуги).

Згідно з частиною першою статті 23 Закону України "Про ринок природного газу" оператор газотранспортної системи є юридичною особою, яка не є складовою вертикально інтегрованої організації і здійснює свою господарську діяльність незалежно від діяльності з видобутку, розподілу, постачання природного газу, діяльності оптових продавців. Оператор газотранспортної системи не може провадити діяльність з видобутку, розподілу або постачання природного газу.

Отже, нормами чинного законодавства визначено, що транспортування природного газу може здійснюватись лише в межах газотранспортної системи, на підставі договору, укладеного з оператором газотранспортної системи.

Діяльність з транспортування природного газу є монопольним видом діяльності, яка регулюється НКРЕКП відповідно до вимог Закону України "Про природні монополії".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оператором газотранспортної системи України, відповідно до постанови НКРЕКП від 28.02.2013 № 211 "Про видачу ліцензії з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами ПАТ "Укртрансгаз", є ПАТ "Укртрансгаз".

ПАТ "Харківгаз" є оператором газорозподільної системи в Харківській області згідно з чинною ліцензією НКРЕКП від 19.06.2017 №809.

Відповідачем та ПАТ "Укртрансгаз" укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 01.07.2015 №1506000181/П039.

Відповідачем та ПАТ "Харківгаз" укладено договір на розподіл природного газу від 25.06.2015 № ХГЗ-2015-Н1.

Згідно з пунктами 27 та 28 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник природного газу (далі - постачальник) - це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно із статутом ПАТ "Укрнафта", що розміщений на офіційному сайті позивача http://www.ukrnafta.com, ПАТ "Укрнафта" є газовидобувним підприємством.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій на підставі встановлених ними обставин справи виходили з того, що: ПАТ "Укрнафта" є газовидобувним підприємством, газопроводи якого відносяться до внутрішньопромислових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) не відноситься до виду господарської діяльності з транспортування природного газу, і позивач не має жодних правових підстав стверджувати, що він є єдиною газотранспортною організацією, яка надає послуги з переміщення природного газу. При цьому вартість транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами не входить до вартості послуг, які оплачує споживач у зв'язку з транспортуванням природного газу, а відноситься на собівартість видобутку газу і має враховуватися в ціні на газ власного видобутку; запропоновані позивачем умови договору не відповідають чинному законодавству України; вартість послуг ПАТ "Укртрансгаз" з переміщення/транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами не затверджується Регулятором ринку природного газу - НКРЕКП, тому відповідач не має правових підстав здійснювати постачання природного газу споживачам з урахуванням вартості послуг з транспортування, що надаються ПАТ "Укрнафта", за тарифами на послуги з транспортування природного газу, установленими НКРЕКП для оператора газотранспортної системи; оскільки позивач не є оператором газотранспортної системи, то застосування тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, що затверджені для іншої юридичної особи, - суб'єкта ринку природного газу (ПАТ "Укртрансгаз") до вартості послуг з внутрішньопромисловими мережами є неправомірним.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів з огляду на таке.

Так, в обґрунтування обов'язковості укладення спірного договору позивач посилався на пункти 13, 29 Алгоритму. Вказаними нормами передбачено можливість, за певних обставин, укладення договорів на переміщення природного газу. Проте вказаний Алгоритм встановлює порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на яких покладені спеціальні обов'язки, а також механізм розрахунку зазначеними постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки операторів газотранспортної та газорозподільних систем, газопостачальних підприємств та на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптових продавців, а тому цей Алгоритм за своїм призначенням і правовою природою не є тим нормативно-правовим актом, який регулює питання обов'язковості укладення будь-яких договорів, і не містить відповідних положень. При цьому в пункті 29 Алгоритму зазначено не про обов'язковість укладення певних договорів, а про уповноваження керівників операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу щодо забезпечення своєчасності укладення відповідних договорів, - без зазначення, яких саме.

Крім того, зазначений Алгоритм є підзаконним нормативно-правовим актом, у той час як відповідно до частини третьої статті 179 ГК України обов'язковість укладення господарського договору повинна встановлюватися прямою вказівкою закону.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що судами попередніх інстанцій не виконано вказівки Вищого господарського суду України, викладені у постанові від 09.11.2017, оскільки судами не взято до уваги питання фактичної (реальної) передачі позивачем відповідачу послуг з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами ПАТ "Укрнафта", спростовуються змістом оскаржуваних судових актів. Дослідивши під час нового розгляду справи, на виконання вказівок суду касаційної інстанції, згадані обставини на підставі відповідних доказів, суди попередніх інстанцій зазначили, що: позивачем не надано ні доказів фактичного вчинення ним дій з переміщення природного газу власними внутрішньопромисловими трубопроводами, ні доказів права власності позивача на відповідні внутрішньопромислові трубопроводи, ні доказів права власності відповідача на природний газ, що переміщується відповідними внутрішньопромисловими трубопроводами, ні доказів понесення позивачем витрат на переміщення належного відповідачеві природного газу відповідними внутрішньопромисловими трубопроводами тощо.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що обов'язковість укладення договорів на переміщення природного газу внутрішньопромисловими газопроводами встановлена також і постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі №917/1248/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" до ПАТ "Укрнафта" про розірвання договору на транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами, не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки, як вбачається з постанови Харківського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі №917/1248/16, між "Дніпропетровськгаз збут" та ПАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" у добровільному порядку було укладено договір від 30.06.2015 №495/15/ТГ про транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, що є правом сторін у силу статті 627 ЦК України. У даній же справі №922/1618/17 відповідач свою згоду на укладення договору на переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами для забезпечення потреб споживачів категорії промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання на 2016 - 2017 роки не надав, а позивачем не доведено обов'язковості укладення такого договору в силу закону. Крім того, правові висновки, викладені у рішеннях апеляційних господарських судів, не мають обов'язкового характеру для Верховного Суду, оскільки це не визначено законом.

Інші доводи касаційної скарги не беруться судом касаційної інстанції до уваги, оскільки стосуються з'ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі і спростовуються наведеним у даній постанові. Водночас касаційна інстанція згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових актів попередніх судових інстанцій - без змін.

Доводи, які наведені ПАТ "Харківгаз" і ТОВ "Харківгаз Збут" у відзивах на касаційну скаргу, ґрунтуються на обставинах, встановлених у розгляді справи, та відповідають нормам матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 у справі № 922/1618/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов