Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.07.2018 року у справі №910/7320/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/7320/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді: Пукшина Л.Г.

від 21.02.2018

та на постанову Київського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Пономаренка Є.Ю., Руденко М.А., Дідиченко М.А.

від 21.05.2018

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестконд", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс"

про визнання недійсними договорів №24 та 24-3 від 04.11.2016

за участю представників:

позивача: не з'явилися

відповідача-1: Лавренчук Т.В.

відповідача-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестконд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс" про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги № 24 та № 24-3 від 04.11.2016, укладених між відповідачами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначені договори за своєю правовою природою є договорами факторингу та в частині суб'єктного складу сторін суперечать частині 3 статті 1079 Цивільного кодексу України, оскільки новий кредитор (відповідач-1) не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення фінансових послуг, що виключає для нього можливість бути фактором у спірних договорах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2017 за зазначеною позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" порушено провадження у справі № 910/7320/17.

Господарська справа № 910/7320/17 розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2018, ухваленим за результатами нового розгляду справи № 910/7320/17 та залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що укладені між відповідачами у справі спірні договори за своїми умовами не мають ознак договорів факторингу чи договорів фінансових послуг, оскільки умови цих договорів не передбачають передачу грошових коштів однією стороною (новим кредитором) іншій стороні (первісному кредитору) за плату, умови договорів не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за спірними правочинами не є відносинами у сфері факторингу. Спірні договори передбачають купівлю-продаж прав вимоги та є договорами відступлення права вимоги, укладення яких регулюється статтями 512-519 Цивільного кодексу України та суб'єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, а отже, наявність у першого відповідача як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу не вимагається. Суд апеляційної інстанції також дійшов висновку, що позивач не довів порушення його прав або охоронюваних законом інтересів укладенням відповідачами спірних договорів, оскільки позивач, який не є стороною оскаржуваних правочинів, не довів того, що в результаті укладення спірних договорів про відступлення права вимоги обсяг його майнових зобов'язань, як власника іпотечного майна, змінився.

Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неврахування висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 25.05.2016 у справі № 908/5508/14 (№ 3-477г16) та від 25.05.2016 у справі № 910/6279/15-г (№ 3-254гс16). За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення пунктів 1, 5 частини 1 статті 1, пункт 11 частини 1 статті 4, частину 1 статті 7 Закону України "Про фінансові послуг та державне регулювання ринків фінансових послуг", частину 1 статті 227 Цивільного кодексу України, неправильно застосували частину 1 статті 1077 та частину 3 статті 1079 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про те, що спірні договори не є договорами факторингу та не передбачають надання такої фінансової послуги як факторинг. Також скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в порушення норм процесуального права (статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017, та статті 316 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на дату прийняття судами попередніх інстанцій спірних рішення та постанови) не виконали вказівок касаційного господарського суду, які були зазначені в постанові Вищого господарського суду України від 11.12.2017 у цій справі. Скаржник також вказує на те, що суд апеляційної інстанції в порушення статей 99, 100 Господарського процесуального кодексу України безпідставно відмовив у задоволенні його клопотання про призначення у цій справі судової експертизи для встановлення автентичності оскаржуваних договорів відступлення права вимоги та обставин того, чи підпадають дії відповідачів під визначення фінансових послуг, які потребують ліцензування.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Баранця О.М. - головуючий, Вронської Г.О., Стратієнко Л.В. від 13.07.2018 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" строк на подання касаційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 у справі №910/7320/17. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест". Призначено розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" на 11.09.2018 о 10 год. 30 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 30.07.2018.

У зв'язку з відпусткою судді Стратієнко Л.В. проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/7320/17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 05.09.2018 для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Ткач І.В.

01.08.2018 до Касаційного господарського суду від відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестконд" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій були прийняті з правильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими, а доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів у справі, що є порушенням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.

В судове засідання 11.09.2018 не з'явилися представники позивача та відповідача-2, хоча відповідно до вимог статті 120 Господарського процесуального кодексу України всі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 27.01.2006 між Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" (позичальник) було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 4-4 (далі по тексту - кредитний договір).

27.01.2006 в забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитного договору між Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ариванюк Н.А. та зареєстрований в реєстрі за № 236 (далі по тексту - договір іпотеки).

Рішенням Господарського суду Волинської області від 16.01.2014 у справі № 5004/2042/11, яке набрало законної сили, в рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер" перед Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за кредитним договором № 4-4 від 27.01.2006 стягнуто заборгованість в сумі 45380000,61 грн шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки № 236 від 27.01.2006, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер", а саме на: будівлі, що знаходяться за адресою: м. Луцьк, вул. Володимирська, 57-а, та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест".

04.11.2015 між Публічним акціонерним товариством "Промінвестбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс" було укладено договір відступлення права вимоги № 39/391, за умовами якого банк відступив право вимоги за кредитним договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 4-4 від 27.01.2006, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Промінвестбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Луцьккондитер", разом з додатковими договорами щодо змін і доповнень до основного договору, а саме: № 1 від 15.11.2006; № 4 від 24.12.2007; № 6 від 23.06.2008; № 8 від 18.02.2009; № 9 від 28.05.2009.

Також 04.11.2015 між Публічним акціонерним товариством "Промінвестбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс" був укладений договір відступлення права вимоги № 39/391-1 (відступлення прав вимоги за іпотечним договором).

На виконання умов зазначених договорів відступлення права вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс" здійснило розрахунок з Публічним акціонерним товариством "Промінвестбанк" за відчуження останнім прав вимоги боргу за вказаним кредитним договором та всіма договорами, що забезпечували виконання такого договору, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 04.11.2016.

04.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс", як первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вестконд", як новим кредитором укладено договір відступлення права вимоги № 24, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс" відступило Товариству з обмеженою відповідальністю "Вестконд" право вимоги за кредитним договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 4-4 від 27.01.2006 разом з додатковими договорами до нього.

Також 04.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс", як первісним іпотекодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вестконд", як новим іпотекодержателем укладено договір відступлення права вимоги № 24-3 від 04.11.2016 (за іпотечним договором), відповідно до якого первісний іпотекодержатель відступив новому іпотекодержателю своє право вимоги за договором іпотеки від 27.01.2006.

Повідомленням від 10.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Вестконд" проінформувало позивача про укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс" зазначених договорів відступлення права вимоги (за кредитним та іпотечним договорами) № 24 та № 24-3 від 04.11.2016 та набуття прав вимоги за кредитним договором № 4-4 від 27.01.2006 та договорами забезпечення.

Зазначені вище обставини були також встановлені рішенням Господарського суду Волинської області від 31.01.2017 у справі № 903/991/16, залишеним без змін постановою Рівненького апеляційного господарського суду від 28.03.2017, та рішенням Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 у справі № 910/13626/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги № 24 та № 24-3 від 04.11.2016, обґрунтовуючи позов тим, що спірні договори за своєю правовою природою є договорами факторингу та в частині суб'єктного складу сторін суперечать частині 3 статті 1079 Цивільного кодексу України, оскільки новий кредитор (відповідач-1) не включений до Державного реєстру фінансових установ, не має спеціального статусу фінансової установи та ліцензії на здійснення фінансових послуг та, відповідно, не має достатніх повноважень на укладення спірних договорів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.

Частинами 3, 4 статті 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, норми цивільного права не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і щодо договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов'язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Разом з цим в статті 1077 Цивільного кодексу України визначено поняття договору факторингу, відповідно до якого за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Договір факторингу у зазначеній нормі визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини 3 статті 47 Закону, а також придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг). В цій нормі Закону факторинг класифікується як кредитна операція, що підтверджує суть факторингу - фінансування постачальника товарів чи послуг, надання йому (як кредиторові в товарних відносинах) коштів в розпорядження за плату під відступлення права вимоги.

Важливою відмінністю між договором факторингу та договором відступлення права вимоги є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника і більше взаємовідносин не має ні з боржником, ні з новим кредитором щодо перерахування коштів первісному кредитору, тож фактично відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань. А за договором факторингу фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, вони розраховуються із фактором, що передбачено статтею 1084 Цивільного кодексу України. Між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса: вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги № 24 від 04.11.2016 первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги за кредитним договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 4-4 від 27.01.2006 з додатковими договорами до нього, а за умовами укладеного договору відступлення права вимоги за іпотечним договором № 24-3 від 04.11.2016 первісний кредитор відступив новому кредитору всі права за договором іпотеки від 27.01.2006 за реєстровим № 236.

Умовами договору відступлення права вимоги №24 від 04.11.2016 передбачено, що цей договір спрямований на врегулювання цивільних правовідносин, що виникають з приводу та у зв'язку з відступленням в порядку на та умовах, визначених цим договором та чинним законодавством, первісним кредитором новому кредитору прав вимоги, належного первісному кредитору, в межах яких новий кредитор стає кредитором за кредитним договором, укладеним між банком і боржником (пункт 1.2.), за цим договором до нового кредитора переходить право вимагати (замість первісного кредитора) від боржника реального та належного виконання наступних обов'язків та всіх інших зобов'язань в повному обсязі за кредитним договором (пункт 1.3.), до нового кредитора переходять всі без винятку права та обов'язки первісного кредитора за кредитним договором в повному обсязі (пункт 1.4.), новий кредитор зобов'язаний перерахувати новому кредитору грошову суму за відступлення права вимоги (пункт 2.1).

В пункті 6.1. договору відступлення права вимоги №24 від 04.11.2016 зазначено, що цей договір спрямований на врегулювання цивільних правовідносин, що виникають з приводу та у зв'язку з відступленням в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, первісним кредитором новому кредитору права вимоги, належного первісному кредитору в межах яких новий кредитор стає кредитором за кредитним договором. Сторони цим погоджуються, відповідно до статті 656 Цивільного кодексу України, що до цього договору застосовуються положення Цивільного кодексу України, що регулюють операції купівлі-продажу майнових прав (права вимоги). Для уникнення сумніву, наслідком продажу вимог є їх відступлення від первісного кредитора новому кредитору згідно з положенням про відступлення прав вимоги, передбаченими статтями 512-519 Цивільного кодексу України. Зокрема, але не обмежуючись цим, намір сторін полягає в тому, щоб відступлення вимог первісним кредитором новому кредитору за цим договором становило та тлумачилося як операція купівлі-продажу. Сторони підтверджують, що цей договір не оформлює (не передбачає) та/або не документує операцію факторингу, а також не оформлює (не передбачає) та/або не документує частину операції факторингу.

В договорі про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 24-3 від 04.11.2016 відповідачі, керуючись статтями 512-519 Цивільного кодексу України узгодили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Арбо Фінанс", як первісний іпотекодержатель, відступив Товариству з обмеженою відповідальністю "Вестконд", як новому іпотекодержателю, своє право вимоги за іпотечним договором від 27.01.2006 № 236, разом із договорами про внесення змін, яким забезпечено виконання боржником умов кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 4-4 від 27.01.2006 зі змінами та доповненнями (пункт 1.1.), договір укладено у зв'язку з укладенням між новим іпотекодержателем та первісним іпотекодержателем договору відступлення права вимоги № 24 від 04.11.2016 за основним договором; внаслідок укладення цього договору до нового іпотекодержателя переходять всі права первісного іпотекодержателя за іпотечним договором, який забезпечує вимоги за основним договором (пункт 1.2.).

Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, за спірними договорами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестконд" перейшло право вимоги виконання боргових зобов'язань за кредитним договором № 4-4 від 27.01.2006 в загальній сумі 45380000,61 грн, стягнутих шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 236 від 27.01.2006 за рішенням Господарського суду Волинської області від 16.01.2014 у справі №5004/2042/11.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 09.03.2017 у справі № 5004/2042/11, залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017, здійснено заміну стягувача у виконавчих провадженнях за виданими Господарським судом у Волинської області у справі № 5004/2042/11 наказами з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вестконд".

Дослідивши умови укладених між відповідачами у справі спірних договорів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірні договори відступлення права вимоги № 24 та № 24-3 від 04.11.2016 не є договорами факторингу, оскільки не містять ознак договорів факторингу чи договорів фінансових послуг. Ці договори не містять умов, які б передбачали передачу грошових коштів новим кредитором в розпорядження первісному кредитору за плату, тобто умови договорів не передбачають отримання прибутку, правовідносини сторін за спірними правочинами не є відносинами у сфері факторингу. Спірні договори передбачають купівлю-продаж прав вимоги та є за своєю правовою природою договорами відступлення права вимоги, укладення яких регулюється статтями 512-519 Цивільного кодексу України та суб'єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, а отже, наявність у першого відповідача як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу не вимагається, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішенні та постанові.

З огляду на викладене твердження скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень пунктів 1, 5 частини 1 статті 1, пункту 11 частини 1 статті 4, частини 1 статті 7 Закону України "Про фінансові послуг та державне регулювання ринків фінансових послуг", частини 1 статті 227, частини 1 статті 1077 та частини 3 статті 1079 Цивільного кодексу України є безпідставними та необґрунтованими належним чином. Скаржник в касаційній скарзі не зазначив, в чому саме полягає неправильне застосування цих норм, у зв'язку з чим Касаційний господарський суд не бере до уваги зазначені твердження скаржника.

Крім того, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, позивач не довів порушення його прав або охоронюваних законом інтересів укладенням відповідачами спірних договорів, оскільки позивач, який не є стороною оскаржуваних правочинів, не довів того, що в результаті укладення спірних договорів про відступлення права вимоги обсяг його майнових зобов'язань, як власника іпотечного майна, змінився.

Касаційний господарський не бере до уваги твердження скаржника про те, що суд апеляційної інстанції, який відмовив у задоволенні його клопотання про призначення у цій справі судової експертизи, порушив статті 99, 100 Господарського процесуального кодексу України, оскільки призначення судової експертизи у справі є правом, а не обов'язком суду, яке суд може реалізувати лише у разі виникнення дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування або наявні у справі докази є взаємно суперечливими. Неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Однак, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, вирішення питання щодо встановлення автентичності оскаржуваних договорів відступлення права вимоги та обставин того, чи підпадають дії відповідачів під визначення фінансових послуг, які потребують, в свою чергу, ліцензування, не потребує дійсної потреби у спеціальних знаннях, оскільки позивач не надав жодних доказів невідповідності наявних в матеріалах справи примірників оскаржуваних правочинів їх оригіналам та поставлені ним на вирішення експертизи питання є правовими, вирішення яких віднесено саме до компетенції суду.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень Касаційний господарський суд не вбачає.

З огляду на зазначене Касаційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Поларт-Інвест залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2018 у справі № 910/7320/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

І. Ткач