Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.04.2018 року у справі №914/1389/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/1389/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В.Г.,

суддів: Білоуса В.В., Катеринчук Л.Й.

за участю секретаря судового засідання - Анісімової М.О.;

учасники справи:

позивач - Приватне підприємство "Тенісний клуб "ТЕН",

відповідач - Львівська міська рада,

представники учасників справи в судове засідання не з'явилися

розглянувши касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017

у складі колегії суддів: Мирутенко О.Л. (головуючий), Бонк Т.Б, Якімець Г.Г.

та на рішення Господарського суду Львівської області від 30.08.2017

у складі судді Запотічняк О.Д.

у справі за позовом Приватного підприємства "Тенісний клуб "ТЕН"

до Львівської міської ради

про визнання незаконною (недійсною) ухвали Львівської міської ради від 09.02.2017 № 1503,

ВСТАНОВИВ

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції

1. 28.07.2010 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (далі - Управління комунальної власності, орендодавець) та Приватним підприємством "Тенісний клуб "ТЕН" (далі - ПП "Тенісний клуб "ТЕН", орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-7572-10 за умовами якого позивач отримав в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 99,4 кв.м., позначені у технічній документації під літерами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, які розташовані за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, буд. 4, що перебувають на балансі ЛКП "Львівский Центральний парк культури і відпочинку ім. Б. Хмельницького" і належать територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності на підставі рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 01.08.1974 № 420.

2. Термін оренди сторони визначили з 28.07.2010 до 31.05.2015. Цільове призначення об'єкта оренди - для обслуговування тенісних кортів.

3. 18.07.2013 Львівської міською радою було прийнято ухвалу № 2562 "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу". Відповідно до п.20 додатку до ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562, за заявою ПП "Тенісний клуб "ТЕН", до переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу було включено нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 99,4 кв.м., які розташовані за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, буд. 4.

4. 26.12.2013 між Управлінням комунальної власності (замовник), Товариством з обмеженою відповіждальністю "Периметр" (Суб'єкт оціночної діяльності), та ПП "Тенісний клуб "ТЕН" (Платник) був укладений тристоронній Договір № 326-П про проведення незалежної оцінки об'єкта приватизації шляхом викупу. Згідно з умовами даного договору за дорученням замовника виконавець зобов'язався виконати, а платник оплатити послуги по оцінці майна з метою визначення вартості об'єкта приватизації за адресою: м.Львів, вул. Болгарська,4. Суб'єкт оціночної діяльності виконав роботи з оцінки об'єкта приватизації, надавши Платнику підписаний та скріплений власною печаткою Акт приймання-передачі робіт з незалежної оцінки майна у формі висновку про вартість майна.

5. Однак ухвалою від 09.02.2017 №1503 Львівська міська рада внесла зміни до своєї ухвали від 18.07.2013 №2562, а саме вилучено пункт 20 додатку щодо включення до переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 99,4 кв.м., які розташовані за адресою: м.Львів, вул. Болгарська, буд. 4.

Обґрунтування позовних вимог

6. 07.07.2017 ПП "Тенісний клуб "ТЕН" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради про визнання незаконною (недійсною) ухвали Львівської міської ради від 09.02.2017 №1503. Позивач вважає, що такі дії відповідача спрямовані на позбавлення позивача права на приватизацію орендованого ним комунального майна, оскільки в оскаржуваній ухвалі не зазначено обставини якими викликана необхідність її прийняття, що є порушенням Регламенту Львівської міської ради, а в силу положень Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" представницькі органи місцевого самоврядування не наділені правом змінювати або скасовувати свої рішення про включення об'єктів комунального майна до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу. Тому позивач просить суд визнати незаконною (недійсною) ухвалу Львівської міської ради від 09.02.2017 №1503.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

7. 30.08.2017 рішенням Господарського суду Львівської області, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано незаконною (недійсною) ухвалу Львівської міської ради від 09.02.2017 №1503 "Про внесення змін до ухвали Львівської міської ради від 18.07.2013 №2562 "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу".

8. Суди дійшли висновків про те, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради від 09.02.2017 №1503 суперечить чинному законодавству, оскільки відповідач, як орган місцевого самоврядування не наділений правом змінювати або скасовувати свої рішення про включення об'єктів комунального майна до переліку об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву

9. 26.12.2017 Львівська міська рада подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 30.08.2017 та прийняти нове рішення про скасування позовних вимог.

10. 02.07.2018 до Верховного Суду від ПП "Тенісний клуб "ТЕН" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить залишити без задоволення касаційну скаргу, а прийняті у справі рішення та постанову залишити без змін.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. Звертаючись з касаційною скаргою Львівська міська рада посилається на незастосування судами попередніх інстанцій положень пункту 30 статті 26 та статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також не дослідження судами питання компетенції Львівської міської ради щодо визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності.

Б. Доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу

12. У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що пункт 30 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на який посилається скаржник не передбачає мотивованого чи немотивованого скасування міськими радами власних рішень, у тому числі рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, затвердження місцевих програм приватизації тощо. Позивач також стверджує, що частина шоста статті 60 зазначеного Закону, на яку також посилається відповідач, не має відношення до спірних правовідносин.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

13. Конституція України

13.1. Стаття 3. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

14. Господарський процесуальний кодекс України (у редакції до 15.12.2017)

14.1. Стаття 33. Обов'язок доказування і подання доказів

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

14.2. Стаття 34. Належність і допустимість доказів

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

14.3. Стаття 43. Оцінка доказів

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

15. Господарський процесуальний кодекс України (в редакції після 15.12.2017)

15.1. Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

16. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"

16.1. Стаття 26. Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад

1. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання:

30) прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

16.2. Стаття 60. Право комунальної власності

6. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

17. Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)"

17.1. Стаття 7. Визначення переліків об'єктів, що підлягають приватизації відповідно до цього Закону 1. Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом; викупу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи

і висновків судів першої й апеляційної інстанцій

А. Щодо суті касаційної скарги

18. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

19. Розглянувши доводи касаційної скарги про порушення сулами норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови, колегія суддів дійшла висновку про їх безпідставність, з огляду на наступне.

20. Оскаржуваною ухвалу Львівської міської ради від 09.02.2017 № 1503 було вилучено пункт 20 додатку щодо включення до переліку майна, що підлягає приватизації способом викупу об'єкта нерухомості, який на підставі договору орендує позивач. Зазначена ухвала органу місцевого самоврядування за своєю суттю є відмовою позивачу у приватизації спірного об'єкту. У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації) від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 зазначено, що відмова у приватизації можлива лише за наявності підстав, вичерпний перелік яких передбачений у цій статті Закону. Якщо підстав для відмови немає, орган приватизації включає конкретні підприємства до переліку об'єктів приватизації і направляє цей перелік до органу, який його затверджує. Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами. Зокрема викуп застосовується у випадках, передбачених статтею 11 Закону та іншими законами, і є в такому разі обов'язковим для органів приватизації та органів, які затверджують переліки об'єктів малої приватизації. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради від 09.02.2017 № 1503 не містить жодних обґрунтованих підстав вилучення пункту 20 додатку, що в свою чергу також суперечить підпункту 6 пункту 6.1 статті 33 Регламенту Львівської міської ради, відповідно до якого мотивуюча частина ухвали повинна містити посилання на закони, інші нормативні акти та документи, обставини, яким викликана необхідність прийняття ухвали.

21. Крім того, з огляду на положення пункту 30 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) правомірним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що повноваження представницьких органів місцевого самоврядування у сфері приватизації комунального майна вичерпуються розглядом за затвердженням переліків майна, що підлягає приватизації.

22. Слід зауважити, що абзацом першим пункту 4 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16.04.2009 № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 зазначено, що в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001 року N 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997 року N 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини). В абзаці п'ятому вказаного рішення Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Пунктом 1 резолютивної частини вищевказаного рішенням передбачено, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Таким чином, між сторонами у справі на підставі ухвали Львівської міської ради № 2562 "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Львова, що підлягають приватизації способом викупу", якою було включено орендований позивачем об'єкт нерухомості, виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів особи, тобто у даному випадку право позивача на приватизацію об'єкта нерухомості. Колегія суддів погоджується із правомірним висновком судів попередніх інстанцій про те, що ухвала Львівської міської ради № 1503 від 09.02.2017 суперечить чинному законодавству, оскільки відповідач не наділений правом змінювати або скасовувати свої рішення про включення об'єктів комунального майна до переліку об'єктів, які підлягають приватизації.

24. Крім того, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради № 1503 від 09.02.2017 порушує принцип "гарантії стабільності суспільних відносин", які у даному випадку виникли між позивачем та відповідачем, оскільки прийняте органом місцевого самоврядування рішення позбавляє позивача можливості реалізувати своє право на приватизацію об'єкта, яке закріплено законодавством України та ставить позивача у значно гірше становище, ніж існувало до прийняття оскаржуваної ухвали.

25. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

26. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що рішення та постанова у справі прийняті з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

27. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017, касаційна скарга Львівської міської ради підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 30.08.2017 - залишенню без змін.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 та рішення Господарського суду Львівської області від 30.08.2017 у справі № 914/1389/17 залишити без змін.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Білоус

Л. Катеринчук