Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 917/799/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - Корпорація)

на рішення господарського суду Полтавської області від 12.09.2017 (суддя Безрук Т.М.) та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 (колегія суддів: Істоміна О.А. ( головуючий), судді Барбашова С.В., Пелипенко Н.М.)

за позовом Корпорації

до товариства з обмеженою відповідальністю "Громада-Агро" (далі - Товариство)

про стягнення 146 636,23 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Корпорація звернулася до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Товариства 146 636,26 грн. штрафу за неналежне виконання умов договору поставки від 11.11.2016 № ПОЛ 0180-С (далі - Договір).

Позовна заява обґрунтована тим, що порушення Товариством умов укладеного між сторонами Договору в частині правильного реєстрування податкової накладної на товар у Єдиному реєстрі податкових накладних позбавляє позивача права на отримання податкового кредиту і є підставою для стягнення штрафу відповідно до пункту 6.8 Договору в розмірі сплаченого Корпорацією податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.09.2017, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 зі справи, в задоволенні позову відмовлено.

В ухваленні цих рішень суди попередніх інстанцій виходили з того, що: згідно з матеріалами справи, Товариство виконало умови пункту 6.7 Договору, і підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 6.8 Договору, відсутні; та обставина, що представники сторін надалі на той же товар повторно склали видаткову накладну з іншою датою, не є підставою для застосування штрафної санкції.

Корпорація в касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить зазначені рішення та постанову зі справи скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову.

Згідно з доводами позивача, викладеними у касаційній скарзі:

- оформлення відповідачем видаткової та, відповідно, податкової накладної 11.11.2016 жодним чином не звільняє відповідача від обов'язку оформити та зареєструвати податкову накладну 14.11.2016, тобто датою підписання видаткової накладної від 14.11.2016, акта приймання-передачі та видачі складського документа;

- суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки тому факту, що видаткова накладна від 11.06.2016 не є належним доказом у справі, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства (не скріплена печаткою Корпорації, що унеможливлює ідентифікацію особи, яка брала участь у господарській операції).

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову зі справи - без змін.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- Корпорацією (покупцем) та Товариством (постачальником) 11.11.2016 укладено Договір, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити зерно українського походження врожаю 2016 року (товар);

- у пункті 6.7 Договору сторони передбачили, що постачальник, який є платником ПДВ, зобов'язується зареєструвати податкову накладну на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до статті 201.1 Податкового кодексу України (далі - ПК України);

- згідно з пунктом 6.8 Договору у випадку невиконання постачальником вимог пункту 6.7. цього Договору постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20 % від вартості товару;

- на виконання умов Договору відповідач передав позивачу товар, а саме кукурудзу 3 класу в кількості 208,983 тонни на загальну суму 879 817,59 грн.;

- Корпорація здійснила оплату зазначеного товару, що підтверджується платіжним дорученням від 21.11.2016 № 20073;

- за відомостями Єдиного реєстру податкових накладних Товариством була виписана та зареєстрована податкова накладна від 11.11.2016 № 11/2;

- відповідно до податкової накладної від 11.11.2016 № 11/2 датою її виписки є 11.11.2016, однак, за твердженням Корпорації, відповідно до Договору Товариство поставку товару здійснило згідно з видатковою накладною від 14.11.2016 №196;

- на думку позивача, датою виписки податкової накладної повинна бути дата відвантаження товару - тобто 14.11.2016, а не 11.11.2016. Неправильне зазначення відповідачем дати виписки податкової накладної позбавляє позивача права на отримання податкового кредиту, а також свідчить про порушення Товариством положень статті 201.1 ПК України та пункту 6.7 Договору;

- 20.01.2017 позивач направив відповідачу лист-вимогу № 130-2-12/286 з проханням виписати розрахунки коригування на виправлення за неправильно зареєстрованою податковою накладною від 11.11.2016 № 11/2;

- Товариство викладену у листі вимогу не виконало, у зв'язку з чим Корпорація на підставі пункту 6.8 Договору нарахувала відповідачу 146 636,26 грн. штрафу, що становить 20 % від вартості товару.

Причиною спору у справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з Товариства штрафних санкцій за Договором.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з такого:

- на виконання умов Договору Товариство здійснювало поставку товару на умовах EXW ("Франко-завод") у пункт поставки - філія Корпорації "Кобеляцький КХП" за адресою: Полтавська область, Кобеляцький район, вул. Полтавська, 62;

- згідно з додатковою угодою від 11.11.2016 до Договору поставка товару в повному обсязі здійснюється в строк до 17.11.2016. Кількість товару (кукурудза 3-го класу), що поставляється постачальником - 200,00 тонн (+/-10 %);

- на виконання прийнятих на себе зобов'язань постачальник упродовж 07.11.2016-09.11.2017 поставляв на Кобеляцький КХП на зберігання зерно (кукурудза 3-го класу), що підтверджується товарно-транспортними накладними від 07.11.2016 № 07/11/1, № 07/11/2, № 07/11/3, № 07/11/4, від 08.11.2016 № 08/11/1, від 09.11.2016 № 09/11/1, № 09/11/2;

- за фактом формування погодженого сторонами обсягу продукції Корпорацією видана довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей від 11.11.2016 № 474 на ім'я ОСОБА_5;

- у відповідь на отриману довіреність Товариство виписало і передало покупцю рахунок на оплату від 11.11.2016 № 95, видаткову накладну від 11.11.2016 № 196, яка була підписана уповноваженою особою покупця ОСОБА_5 і якою представник позивача підтвердив факт отримання у відповідача товару за Договором у кількості 208,983 тонни на загальну суму 879 817,59 грн. (у тому числі 146 636,27 грн. ПДВ);

- 11.11.2016 відповідач сформував та зареєстрував в Єдиному державному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 11.11.2016 № 11/2, яка прийнята контрагентом та зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, що підтверджується скрін-шотом з програми електронного документообігу M.E.DOC. та не заперечується позивачем;

- у податковій декларації Товариства з ПДВ за листопад 2016 року зазначено, що до податкових зобов'язань включено ПДВ по Корпорації в сумі 146 636,27 грн., що відображено в рядку 4 розділу 1 додатка 5 до податкової декларації з ПДВ;

- 11.11.2016 Товариство звернулося до філії Корпорації "Кобеляцький КХП" з листом № 14/1, в якому просило переоформити кукурудзу в кількості 208 983 кг на Корпорацію, враховуючи встановлені показники якості;

- за даними складської квитанції на зерно від 14.11.2016 № 12541, акта приймання-передачі зерна при переоформленні від 14.11.2016 зерновий склад переоформив зберігання спірного зерна на позивача;

- отже, матеріали справи підтверджують, що дані накладної від 14.11.2016 повністю дублювали дані видаткової накладної від 11.11.2017, складеної представниками сторін раніше, при цьому видаткова накладна від 11.11.2017 сторонами анульована не була;

- зважаючи на той факт, що про отримання позивачем товару представники Товариства і Корпорації 11.11.2016 підписали накладну № 196 і в той же день відповідач зареєстрував в Єдиному державному реєстрі податкових накладних відповідну податкову накладну від 11.11.2016, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач виконав умови пункту 6.7 Договору, у зв'язку з чим підстави для застосування штрафних санкцій згідно з пунктом 6.8 Договору відсутні, а той факт, що представники сторін надалі на той же товар повторно склали видаткову накладну № 196 за іншою датою, не може вважатися підставою для застосування відповідної штрафної санкції.

Касаційний господарський суд погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для задоволення позову з урахуванням такого.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктом 6.7 Договору сторони узгодили, що відповідач, який є платником ПДВ, зобов'язується зареєструвати податкову накладну на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до статті 201.1 ПК України. У випадку невиконання відповідачем вимог пункту 6.7 зазначеного Договору, останній повинен сплатити позивачу штраф у розмірі 20% від вартості товару (пункт 6.8 Договору).

Відповідно до пункту 201.1, абзаців першого, другого пункту 201.10 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку на додану вартість зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, встановлюючи відповідальність постачальника у вигляді штрафу в розмірі 20 % від вартості товару, тобто в розмірі ПДВ, який сплачується покупцем при оплаті поставленого товару, сторони тим самим фактично передбачили компенсацію позивачу негативних наслідків, що можуть у нього виникнути в разі невиконання відповідачем передбаченого нормами податкового законодавства зобов'язання зі складення та реєстрації податкової накладної та неможливості позивачем у зв'язку з цим отримати податковий кредит.

Тобто передбачена пунктом 6.8 Договору відповідальність продавця не пов'язана з виконанням ним своїх зобов'язань щодо поставки товару, оскільки виникає в разі невиконання продавцем приписів податкового законодавства.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною другою статті 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Частиною першою статті 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Отже, невиконання відповідачем зобов'язання, яке виникає не перед контрагентом за договором поставки, а з податкових правовідносин, не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції, яка може наставати по факту порушення стороною умов поставки або, маючи компенсаційну природу, по факту настання реальних негативних наслідків у іншої сторони.

Частинами першою і другою статті 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно зі статтею 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Однак позивачем ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не було подано доказів на підтвердження понесення ним реальних збитків в розмірі суми, яку останній не зміг зарахувати до податкового кредиту за ПДВ, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання з реєстрації податкових накладних на товар у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Водночас відповідно до абзаців сімнадцятого, вісімнадцятого пункту 201.10 статті 201 ПК України у разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1. статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Протягом 15 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою контролюючий орган зобов'язаний провести документальну позапланову перевірку зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Зі змісту абзацу п'ятнадцятого зазначеної норми вбачається, що порушення відповідачем порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних не позбавляло покупця права на включення спірної суми до податкового кредиту, а зумовлювало її нарахування необхідністю додання до податкової декларації за звітний податковий період заяви із скаргою на такого постачальника з доданням певного пакету документів.

Отже, дізнавшись про складання податкових накладних в іншу, ніж день поставки дату, позивач мав передбачену законодавством можливість здійснити заходи з метою недопущення негативних наслідків своєї господарської діяльності у зв'язку з незарахуванням сплачених ним за поставлений товар грошових коштів до податкового кредиту ПДВ.

З огляду на викладене, враховуючи компенсаційний характер санкції, передбаченої пунктом 6.8 Договору, яка не пов'язана із забезпеченням належного виконання зобов'язань, що виникають з поставки, відсутність доказів понесення позивачем реальних збитків у зв'язку з порушенням відповідачем свого обов'язку щодо дотримання порядку складання та реєстрації спірної податкової накладної, наявність передбаченого приписами податкового законодавства механізму впливу на ситуацію, яка склалася, Касаційний господарський суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частин першої і другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведену норму процесуального права не можуть бути предметом розгляду та перевірки в Касаційному господарському суді викладені у касаційній скарзі доводи Корпорації, спрямовані на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а оскаржуваних рішення і постанови без змін як таких, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Полтавської області від 12.09.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.11.2017 зі справи № 917/799/17 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко