Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.03.2018 року у справі №914/1708/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 914/1708/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 (Головуючий-суддя - Мирутенко О.Л., судді: Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.)

та на рішення Господарського суду Львівської області від 05.10.2017 (суддя Крупник Р.В.)

за позовом Керівника Радехівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації

до 1. Буської районної державної адміністрації Львівської області

2. Фізичної особи-підприємця Шелемби С.І.

про визнання недійсним договору оренди землі, зобов'язання повернути земельну ділянку,

за участю:

позивача: Карпин М.І. (довіреність від 26.04.2018)

відповідача-1:Сторонський Р.Я. (договір про надання правової допомоги від 07.05.2018)

прокуратури: Клюге Л.М. (посвідчення № 0499145 від 24.01.2018),

ВСТАНОВИВ:

Керівник Радехівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі - позивач, Львівська ОДА) звернувшись в суд з позовом до: Буської районної державної адміністрації Львівської області (далі - відповідач-1, Буська РДА), Фізичної особи-підприємця Шелемби Сергія Івановича (далі - відповідач-2), просив визнати недійсним договір оренди землі від 27.12.2004, зобов'язати повернути земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що об'єкт оренди, переданий за спірним правочином у користування відповідачу-2 без проведення нормативної грошової оцінки, що є порушенням земельного законодавства.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.10.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2017, в позові відмовлено у зв'язку зі спливом позовної давності за заявленими вимогами.

У касаційній скарзі заступник прокурора Львівської області (далі - прокурор) просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, у разі задоволення касаційної скарги здійснити розподіл судових витрат відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України. На думку прокурора судами неправильно застосовано статті 261, 267 Цивільного кодексу України та статтю 86 Господарського процесуального кодексу України. Прокурор наголошує, що посилання у судових рішеннях на те, коли Буська РДА дізналась про спірний договір є помилковим, оскільки остання виступає у даній справі - відповідачем-1. Також прокурор вважає недопустимим застосування до даних правовідносин статтю 770 Цивільного кодексу України, що призвело до помилкових висновків про порушення прав позивача з часу укладання спірного правочину і, як наслідок застосування наслідків пропуску позовної давності до даних правовідносин.

Отже з касаційної скарги вбачається, що прокурор не погоджується саме з висновками судів про пропуск позовної давності за заявленими вимогами.

У поясненнях на касаційну скаргу відповдіач-1 просить врахувати дані пояснення, покладаючись на розсуд суду, пункт 4 касаційної скарги задовольнити частково, а саме покласти судові витрати на відповідача-2, розглядати справу за відсутності представника відповідача-1.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами за наслідками розгляду даного спору встановлено, 16.11.2004 головою Буської РДА прийнято розпорядження №444 "Про передачу суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі Шелембі Сергію Івановичу земельної ділянки водного фонду в оренду", яким відповідачу-2 в оренду було передано земельну ділянку водного фонду, що знаходиться на території Ожидівської сільської ради (за межами населених пунктів) для рибогосподарських потреб терміном на 50 років (до 01.01.2054), загальною площею 4,9752 га, зі встановленням орендної плати у розмірі 348,96 грн. на рік, доручено першому заступнику голови Буської РДА підписати договір оренди земельної ділянки, Буському РВ земельних ресурсів доручено забезпечити організацію укладення договору оренди земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України.

Відтак, 27.12.2004 між Буською РДА (орендодавець) та СПД ФОП Шелембою Сергієм Івановичем (орендар) було укладено спірний договір оренди землі, відповідно до пунктів 1-5 якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове, платне користування земельну ділянку із земель водного фонду загальною площею 4,9752 га, розташовану за межами населених пунктів на території Ожидівської сільської ради Буського району Львівської області для рибогосподарських потреб. В оренду передана земельна ділянка загальною площею 4,9752 га, у т.ч.: 3,4605 га - водяна поверхня, 0,2452 га - риборозплідник, 1,2695 га - дамба. Земельна ділянка передається в оренду з інженерною інфраструктурою. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки не встановлена.

Згідно пункту 8 договору, його укладено на 50 (п'ятдесят) років.

За умовами пунктів 15, 16 договору, земельна ділянка передається в оренду для догляду за водним об'єктом. Цільове призначення земельної ділянки - для рибогосподарських потреб.

Пунктами 9-11 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі 348,96 грн. на рік. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься в рівних частинах щомісячно.

В подальшому, 15.05.2008 між Буською РДА та ФОП Шелембою С.І. укладено Договір оренди водного об'єкта загальнодержавного значення №1, відповідно до якого у строкове, платне користування відповідача було передано водне дзеркало ставу площею 3,5 га (розташоване на орендованій земельній ділянці за договором оренди землі від 27.12.2004).

Предметом даного судового розгляду є вимога про визнання недійсним договору оренди землі від 27.12.2004, зобов'язання повернути земельну ділянку.

Підставою цих вимог визначено те, що при укладенні оспорюваного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка є підставою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, не проводилася, а тому договір оренди в цій частині суперечить приписам чинного законодавства.

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову у справі, суди попередніх інстанцій визнали позовні вимоги прокурора обґрунтованими, позаяк вищевказаний договір оренди землі укладений між відповідачами з порушенням положень статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі", статей 23, 24 Закону України "Про плату за землю", статті 13 Закону України "Про оцінку земель", за відсутності відповідного рішення про затвердження нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки. Разом з тим, враховуючи звернення прокурора з даним позовом через 12 років після укладання спірного правочину, суд першої інстанції, який підтримала апеляційна інстанція, відмовив у позові за наслідками спливу позовної давності за заявленими вимогами.

Суди мотивували свій висновок тим, що позовну давність пропущено позивачем, в інтересах якого прокурором заявлено даний позов, оскільки для держави в особі її уповноваженого органу строк позовної давності за вимогами про визнання недійсним договору оренди землі, з підстав котрі заявлені прокурором в позовній заяві, почав обчислюватися з моменту укладення оскаржуваного договору (27.12.2004) та закінчився 27.12.2007.

Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками судів виходячи із наступного.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить положенням названого Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 632 цього ж Кодексу ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом частини 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції від 27.11.2003, що діяла на час укладення оскаржуваного договору), однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч.2).

Відповідно до приписів частин 1-4 ст. 21 вказаного Закону у зазначеній редакції, орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати.

Згідно положень статей 23, 24 Закону України "Про плату за землю" (в редакції від 29.06.2004 станом на момент укладення оскаржуваного договору), грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України. Грошова оцінка землі застосовується для економічного регулювання земельних відносин при укладанні цивільно-правових угод, передбачених законодавством України.

У відповідності до статті 13 Закону України "Про оцінку земель" у редакції від 17.06.2004, нормативна грошова оцінка земельних ділянок обов'язково проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.

Однак судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні документи на підтвердження затвердження чи проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки переданої в оренду, а згідно Технічної документації на земельну ділянку (ставок) підприємця Шелемби С.І. на території Ожидівської с/р Буського р-ну Львівської обл. (урочище "Новий став"), листа Відділу у Буському районі ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 14.07.2017 №03-13-1442 вих-17, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ФОП Шелемби С.І. на підставі договору оренди землі від 27.12.2004, не проводилася.

Враховуючи те, що дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх правового врегулювання безпосередньо належить до інтересів держави, суди підставно визначились, що доводи прокурора про суперечність оскаржуваного договору оренди землі вимогам законодавства України є обґрунтованими.

Дана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України викладеними, зокрема, у постановах від 01.07.2015 зі справ №3-297гс15 і №3-298гс15, від 08.04.2015 зі справи № 3-41гс15, від 20.05.2015 зі справи № 3-70гс15.

Разом з тим відповідачем-2 подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Так, визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Положеннями частини 1 статті 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Статтею 170 Цивільного кодексу України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції від 04.03.2004, станом на день укладення спірного договору), місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (положення п "а" ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України, в редакції від 06.10.2004, станом на укладення спірного договору).

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України у названій редакції, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Станом на час укладення договору оренди землі від 27.12.2004, уповноваженим органом держави щодо розпорядження земельною ділянкою, яка являється предметом оскаржуваного договору являлася Буська РДА.

06.09.2012 Верховною Радою україни прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" за №5245-VI (набрав чинності 01.01.2013), відповідно до якого статтю 122 Земельного кодексу України викладено в новій редакції.

Зокрема, частинами 3, 5 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для, зокрема, ведення водного господарства (п. "а");

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

За умовами пунктів 1, 15 договору, передана відповідачеві-2 земельна ділянка розташована за межами населених пунктів на території Ожидівської сільської ради Буського району Львівської області для рибогосподарських потреб та для догляду за водним об'єктом.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Перебіг позовної давності у справах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, починається від дня коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду.

Така ж правова позиція наведена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №3-194гс14, від 23.03.2015 у справі №3-21гс15, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15.

Як слідує з матеріалів справи в даному випадку прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації.

Отже суди вірно виходили з того, що при вирішенні питання про пропуск позовної давності, слід виходити з того, коли про порушення прав та законних інтересів стало чи могло стати відомо саме позивачу.

Зміна розпорядника землі не може мати наслідком зміни позовної давності, оскільки повноваження державних органів здійснювати на підставі статті 13 Конституції України від імені Українського народу права власника на землю не припинялися, а передавалися від одного органу до іншого.

Слід також зазначити, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за діяльність її органів, прийняття нормативно-правових актів не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних дій державних органів, зокрема шляхом укладання правочинів з порушенням вимог законодавства.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11.05.2016 зі справи №910/3723/14.

Суди встановили, що про порушення прав уповноважений орган держави (Буська РДА) знав на момент укладення оскаржуваного договору, оскільки йому достеменно було відомо з представленої ФОП Шелембою С.І. технічної документації на спірну земельну ділянку, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не була проведена.

Оскільки за наслідками розгляду даного спору судами достеменно встановлено, що спірний правочин укладено між відповідачами 27.12.2004 з порушенням вимог земельного законодавства, то саме з цієї дати для особи, яка уповноважена здійснювати права власника спірної земельної ділянки розпочався перебіг позовної давності для позовних вимог про визнання цього правочину недійсним.

За вказаних обставин у спірних правовідносинах суб'єктом прав на спірні земельні ділянки є саме держава, а не її конкретний орган, а тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження та управління земельними ділянками держави, не змінює порядок перебігу позовної давності.

При цьому суди вірно відхилили обґрунтування прокуратури щодо поважності причин пропуску позовної давності, оскільки клопотання Львівської ОДА про визнання поважними причини пропуску позовної давності в матеріалах справи відсутнє, а положення закону про початок перебігу позовної давності не наділяє прокурора повноваженнями порушувати питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Такої ж правової позиції дотримається Верховний Суд України в постанові №3-21гс15 від 25.03.2015, і колегія суддів не вбачає підстав відступати від неї.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати з касаційної скарги належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Львівської області - залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 у справі Господарського суду Львівської області № 914/1708/17, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

Є. В. Краснов