Історія справи

Ухвала КГС ВП від 06.06.2019 року у справі №914/2264/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 914/2264/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В. Я. (головуючий), Васьковського О. В., Огородніка К. М.

за участю секретаря судового засідання Сотник А. С.,

учасники справи:

позивач - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

представник позивача - не з'явився,

відповідач - Фізична особа-підприємець Мачеус Оксана Василівна,

представник відповідача - Мачеус О. В., особисто,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Фізичної особи-підприємця Мачеус Оксани Василівни

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2018

у складі судді: Синчук М. М.

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019

у складі колегії суддів: Галушко Н. А. (головуючий), Желіка М. Б., Орищин Г. В.

у справі за позовом

Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради

до Фізичної особи-підприємця Мачеус Оксани Василівни

про розірвання договору оренди, зобов'язання звільнити та повернути об'єкт оренди та стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 420 971,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст вимог

1. Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління, позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Мачеус Оксани Василівни (далі - ФОП Мачеус О. В., відповідач) про розірвання договору оренди, зобов'язання звільнити та повернути об'єкт оренди та стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 420 971,12 грн.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення умов Договору оренди, а також норм законодавства (Закону України "Про оренду державного та комунального майна"), не виконує зобов'язання щодо сплати орендної плати (заборгованість за період з 11.03.2014 по 31.07.2017 складає 420 971,12 грн. ), що на переконання позивача, в розумінні ч. 2 ст. 651 Цивільного Кодексу України та ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", є достатньою підставою для дострокового розірвання договору оренди в судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.12.2018 у справі № 914/2264/17 позовні вимоги Управління комунальної власності до ФОП Мачеус О. В. задоволені частково;

провадження в частині розірвання Договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-7015-9 від 10.03.2009, укладеного між Управлінням та ФОП Мачеус О. В. закрито;

позовні вимоги в частині стягнення з ФОП Мачеус О. В. заборгованості з орендної плати в розмірі 420 971,12 грн. та зобов'язання ФОП Мачеус О. В. звільнити та повернути об'єкт оренди, а саме нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Ринок,37, загальною площею 246,9 кв. м. - задоволено;

стягнуто з ФОП Мачеус О. В. на користь Управління заборгованість з орендної плати в розмірі 420 971,12 грн. та зобов'язано ФОП Мачеус О. В. звільнити та повернути спірний об'єкт оренди;

стягнуто з ФОП Мачеус О. В. на користь Управління - ~money5~ судового збору.

4. Приймаючи рішення щодо стягнення заборгованості з орендної плати, місцевий господарський суд виходив з того, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору та вимогам законодавства України відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором оренди № Г-7015-9 від 10.03.2009 в частині оплати орендних платежів в повному обсязі не виконав, що стало істотним порушенням договору та підставою стягнення такої заборгованості.

В частині позовних вимог щодо розірвання Договору оренди № Г-7015-9 від
10.03.2009 укладеного між сторонами спору, суд першої інстанції закрив провадження у справі в цій частині на підставі ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з підстав відсутності предмету спору, оскільки позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення про припинення договірних відносин у зв'язку із закінченням терміну дії договору.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача звільнити та повернути позивачу об'єкт оренди, суд першої інстанції, враховуючи умови п. п. 9.1,9.6. Договору, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача звільнити та повернути позивачу об'єкт оренди.

5. Під час розгляду справи господарським судом першої інстанції встановлено:

5.1.10.03.2009 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (правонаступником якого є Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Орендодавець) та ФОП Мачеус Оксаною Василівною (Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-7015-9, згідно з п.
1.1. якого позивач, на підставі наказів управління комунальної власності від
30.07.2007 № 632-О, від 19.05.2008 № 439-О та від 22.12.2008 № 214-О, договору оренди № Г-1273 від 27.11.2002, передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - приміщення, загальною площею 246,9 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Львів, пл. Ринок, 37, за цільовим призначенням: для виставки образотворчої продукції, виробленої в Україні (п.2.1.).

5.1.1. За умовами вказаного Договору (п. 3.3.) не передбачалось оформлення акту приймання-передачі об'єкта, оскільки вказані приміщення вже перебували у фактичному користуванні відповідача на підставі попереднього Договору оренди.

5.1.2. Пунктом 4.1. Договору термін оренди визначений на 2 роки 364 дні з
10.03.2009 до 09.03.2012 включно.

5.1.3. Відповідно до п. 4.3. Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

5.1.4. Пунктами 5.1,5.2 Договору сторони обумовили, що розмір орендної плати за об'єкт оренди визначається відповідно до чинної на момент укладення даного договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженою ухвалою міської ради № 897 від
07.06.2007 (із змінами та доповненнями) і складає (3 200 941,00 * 0,02)/12 * 1,021*1,029 = 5 604,89 грн без ПДВ за перший місяць оренди. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний період (місяць, квартал, рік). Розмір орендної плати коригується щомісячно на відповідний індекс інфляції. В інших випадках розмір орендної плати переглядається тільки за згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду.

5.1.5. Орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20 числа місяця у встановленому нормативними документами власника орендованого майна порядку. У випадку прострочення по сплаті орендних платежів Орендар сплачує пеню в розмірі передбаченому чинним законодавством. Несплата орендної плати в повному обсязі протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою дострокового розірвання договору оренди.

5.1.6. Пунктом 7.2 Договору передбачено, що орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

5.1.7. Частиною 9 спірного Договору оренди визначено порядок повернення Орендодавцю об'єкта оренди. Так, згідно з п. 9.1 Договору, повернення Орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання. Відповідно до п. 9.6 Договору, у разі припинення або розірвання Договору, Орендар повинен повернути Орендодавцеві об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану об'єкта оренди з вини Орендаря.

5.2. Відповідно до довідки про заборгованість з орендної плати від 07.09.2017 №4-2302-1185 орендна плата за користування об'єктом оренди вносилась відповідачем невчасно та не в повному обсязі, визначеному умовами Договору, заборгованість виникла за період з 11.03.2014 до 31.07.2017 та складає 420

971,12 грн.

5.3. З 01.01.2014 орендну плату за користування об'єктами оренди, які перебувають на балансі закладів, установ та організацій освіти, культури, медицини, орендар сплачує на підставі виставлених рахунків у такій пропорції: 10% розміру орендної плати - на рахунок управління комунальної власності департаменту економічної політики, 90% розміру орендної плати - на рахунок відповідного балансоутримувача.

Балансоутримувачем об'єкта оренди є ЛКП "Старий Львів".

5.4. Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.05.2016 у справі №914/3970/14 (залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від
15.06.2017) позовні вимоги Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради задоволено частково, стягнуто з ФОП Мачеус Оксани Василівни 192 675,28 грн. заборгованості з орендної плати, 3
853,50 грн судового збору.

Судами встановлено: заборгованість у відповідача виникла за період з 10.03.2009 по 19.05.2011 та з 01.03.2012 по 10.03.2014; Договір оренди № Г-7015-9 від
10.03.2009 продовжено до 07.03.2018.

5.5.28.03.2018 позивачем на адресу відповідача скеровано повідомлення про припинення договірних відносин у зв'язку із закінченням терміну дії договору (від 28.03.2018 вих. №2302-вих-2213).

6. За висновком суду, відповідно до п. 4.8 Договору, чинність Договору припинено
07.03.2018 внаслідок закінчення строку, на який було його укладено.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

7. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2018 у справі № 914/2264/17 залишено без змін, апеляційну скаргу ФОП Мачеус О. В. - без задоволення.

8. Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав на те, що територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради була власником спірних приміщень на підставі розпорядчих та законодавчих актів, а саме: рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому м.

Львова від 14.04.1987 №222, згідно з яким будинок за адресою: м. Львів, пл.

Ринок, 37 включено в реєстр житлових будинків (споруд), які належать місцевим радам по Ленінському районі м. Львова, постанови Кабінету Міністрів України від
05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", відповідно до якої до власності областей віднесено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, а також рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 24.12.1991 №728 "Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/ підприємств та організацій житлово-комунального господарства області", згідно з яким затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів районів м. Львова.

9. Також, апеляційний суд встановив: відповідач користується об'єктом оренди ще з 2002 року, що підтверджується договором оренди нерухомого майна від 27.11.2002 № Г-1273, укладеним між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та Мачеус О. В. ; згідно Акту приймання-передачі від 27.11.2002, балансоутримувач - ЛКП "Старий Львів" здав, а СПД-ФО Мачеус О. В. прийняла нежитлові приміщення загальною площею 246,9 кв. м. в м. Львові на пл. Ринок, 37; згідно акту в орендованих приміщеннях необхідно провести наступні роботи: влаштування дощових ринв та водовідводів, ремонт водопроводу та заміна каналізаційних труб; ремонт електромережі, заміна трубопроводки, встановлення окремого електролічильника, заміна штукатурки внутрішніх стін, закладка тріщин, підсилення фундаментів і влаштування вертикальної гідроізоляції в підвалах, антигрибкова обробка стін підвалів, штукатурення та пофарбування фасадної стіни, встановлення окремої системи опалення і розмежування її з існуючою загальною системою опалення разом із приміщеннями за адресою м. Львів, пл. Ринок, 38, влаштування примусової вентиляції підвалів І поверху, інші реставраційні роботи. Необхідні ремонтні роботи було виконано, що підтверджується Актом № 1 приймання виконаних підрядних робіт за серпень 2012 (рішення Господарського суду Львівської області від
27.08.2012, залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.02.2013 у справі № 5015/2361/12).

10. На підставі встановленого, суд апеляційної інстанції у даній справі дійшов висновку, що передаючи відповідачу в оренду нежитлові приміщення на пл. Ринок, 37 у м. Львові загальною площею 246,9 кв. м., обидві сторони договору були обізнані із незадовільним станом майна та тим, що для належної експлуатації об'єкта оренди потребується проведення у ньому ремонтних робіт.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від
14.12.2018 та постановою Західного апеляційного господарського суду від
28.03.2019, ФОП Мачеус О. В. звернулася з касаційною скаргою про скасування оскаржених судових рішень, з вимогою прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

12. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 914/2264/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В. Я., суддя - Білоус В. В., суддя - Катеринчук Л. Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2019.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.06.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 914/2264/17 за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Мачеус Оксани Василівни, датою проведення судового засідання визначено 09.07.2019.

14.08.07.2019 до Верховного Суду від Управління комунальної власності надійшло Клопотання про участь в судовому засіданні 09.07.2019 в режимі відеоконференції в приміщенні Західного апеляційного господарського суду.

15. Клопотання Управління комунальної власності від 02.07.2019 (надіслано до Суду 06.07.2019, надійшло 08.07.2019) залишено без розгляду як таке, що подане з порушенням строків встановлених приписами ст. 197 ГПК України.

16. У зв'язку з відпусткою судді Білоуса В. В. Катеринчук Л. Й. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №914/2264/17 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В. Я., суддя - Васьковського О. В., суддя - Огородніка К. М., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2019.

17. Ухвалою від 08.07.2019 Верховний Суд, у визначеному складі колегії суддів, прийняв справу № 914/2264/17 Господарського суду Львівської області до провадження. Розгляд касаційної скарги ФОП Мачеус О. В. вирішено здійснювати у раніше визначену дату (09.07.2019).

18. В судовому засіданні 09.07.2019 з розгляду касаційної скарги ФОП Мачеус О. В. було оголошено перерву до 27.08.2019.

19.09.07.2019 до Суду ФОП Мачеус О. В. подані: Клопотання, Пояснення по суті справи (щодо суми заборгованості), Заява про залучення свідків.

20.11.07.2019 від заявника касаційної скарги надійшло Клопотання про зупинення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2018 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019.

21.15.07.2019 надійшли доповнення до вказаного Клопотання про зупинення виконання судових рішень судів попередніх інстанцій.

22. Ухвалою Верховного Суду від 22.07.2019 Клопотання ФОП Мачеус О. В. про зупинення виконання рішення Господарського суду Львівської області від
14.12.2018 та постанови Західного апеляційного господарського суду від
28.03.2019, з урахуванням відповідних доповнень, задоволено; зупинено виконання рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2018 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у справі № 914/2264/17 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

23.25.07.2019 до Суду від ФОП Мачеус О. В. вдруге надійшло Клопотання про зупинення дії та зупинення виконання про зупинення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2018 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у цій справі.

24.27.08.2019 до Верховного Суду від Управління комунальної власності надійшло Клопотання (від 08.08.2019) про участь в судовому засіданні 27.08.2019 в режимі відеоконференції в приміщенні Західного апеляційного господарського суду.

25. В судових засіданнях скаржник повністю підтримував вимоги касаційної скарги з підстав, наведених у ній; просив Касаційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019, прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

26. Інші повноважні представники сторін у судове засідання не з'явились.

Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість продовження розгляду справи за відсутністю повноважних представників учасників судового процесу, які не з'явились.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника (ФОП Мачеус О. В. )

27. В обґрунтування заявлених вимог, скаржник вказує на те, що судами неправильно застосовано п. 5 Розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", не застосовано висновки Верховного Суду, порушено ч. 3 ст. 46, ч. 2 ст. 80 ГПК України.

28. Скаржник доводить:

- судами неправильно застосовано ст. 782 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", не встановлено факту одержання повідомлення про розірвання договору оренди орендарем, дату з якої договір слід вважати розірваним. На переконання скаржника, умовою припинення договору є саме одержання повідомлення про розірвання договору;

- неправильно визначено термін договору оренди. На переконання скаржника, з урахуванням п. 5 Розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 15.12.2009 № 1759-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", договір оренди від 10.03.2009 продовжував чинність до 09.03.2014, а потім до 08.03.2019. Скаржник вказує на незаконне застосування у цій справі тлумачення вказаного пункту Закону на підставі "преюдиції" згідно судових рішень у іншій господарській справі;

- відсутність права на позов у зв'язку із відсутністю права власності на об'єкт оренди. Скаржник вказує на порушення судами ст. 762 ЦК України та ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки позивач не є орендарем, адже не є власником об'єкта оренди;

- порушення судами ст.ст. 13, 15, ч. 4 ст. 238, п. 3 ч. 1 ст. 282 ГПК України;

- не прийнято до уваги наявність переплати з орендної плати за платіжними дорученнями № 7 від 15.02.2018 (50 000,00грн. ), № 579827 від 28.03.2019 (100 000,00грн. ), № 579917 від 28.03.2019 (50 000,00грн. );

- упереджений розгляд справи судами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

30. Щодо розгляду клопотань (заяв)

30.1.09.07.2019 скаржником, зокрема, подано до Суду Заяву про залучення свідків, яка відхиляється колегією суддів з огляду на наступне.

За приписами ст. 66 ГПК України свідком може бути будь-яка дієздатна фізична особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи.

Показання свідків є доказами в розумінні приписів ст. 73 ГПК України, проте, приписами ст. 300 ГПК України встановлені обмеження суду касаційної інстанції збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

30.2. ФОП Мачеус О. В. 25.07.2019 вдруге було подано Клопотання про зупинення дії та зупинення виконання про зупинення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2018 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у цій справі.

Дане клопотання, враховуючи ухвалу Верховного Суду від 22.07.2019 та п. 5 прохальної частини Клопотання, колегія суддів залишає без розгляду.

30.3. Щодо Клопотання (від 08.08.2019) Управління комунальної власності про участь в судовому засіданні 27.08.2019 в режимі відеоконференції в приміщенні Західного апеляційного господарського суду, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 7 ст. 197 ГПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов'язковою. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п'ять днів до відповідного судового засідання.

У зв'язку з відсутністю процесуальної можливості провести судове засідання
27.08.2019 в режимі відеоконференції з Західним апеляційним господарським судом об 11.30 год., колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

31. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Предметом розгляду є позовні вимоги Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про розірвання договору оренди, зобов'язання звільнити та повернути об'єкт оренди та стягнення заборгованості з орендної плати у сумі 420 971,12 грн.

Як встановлено господарськими судами під час розгляду даної справи так і інших справ, пов'язаних з орендою ФОП Мачеус О. В. спірного майна, встановлено, що відповідач користується об'єктом оренди ще з 2002 (Договір оренди нерухомого майна від 27.11.2002 № Г-1273, укладений між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та Мачеус О. В. ). За Актом приймання-передачі від 27.11.2002, балансоутримувач - ЛКП "Старий Львів" здав, а СПД-ФО Мачеус О. В. прийняла нежитлові приміщення загальною площею 246,9 кв. м. в м. Львові на пл. Ринок, 37

Крім того, судами з встановлено, що орендоване ФОП Мачеус О. В. майно належить до комунальної власності на підставі рішення Галицького (Ленінського) райвиконкому м. Львова від 14.04.1987 №222, згідно з яким будинок за адресою: м. Львів, пл.

Ринок, 37 включено в реєстр житлових будинків (споруд), які належать місцевим радам по Ленінському районі м. Львова, постанови Кабінету Міністрів України від
05.11.1991 №311,Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю'', відповідно до якої до власностей областей віднесено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, а також рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 24.12.1991 №728, Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/ підприємств та організацій житлово-комунального господарства області'', згідно з яким затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів районів м. Львова.

Враховуючи приписи ст. 300 ГПК України, суд касаційної інстанції виходить з обставин встановлених судами попередніх інстанцій на підставі відповідних доказів.

При цьому, слід зауважити, що ФОП Мачеус О. В. орендувала спірні приміщення з 2002 року та не заперечувала факт оренди зазначених приміщень та факт укладення договорів оренди нерухомого майна як від 2002 так і від 2009. Вказані договори з підстав неналежного орендодавця, у встановленому законом порядку, недійсними не визнані.

31.1. Щодо розірвання договору оренди

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ст. 610 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

У ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

З огляду на те, що орендоване майно є комунальною власністю, до правовідносин, що склалися між суб'єктами господарювання за договором оренди, застосовуються положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від
10.04.1992 № 2269-ХІІ, який є спеціальним законодавчим актом у сфері регулювання відносин, пов'язаних з передачею державного та комунального майна в оренду.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як визначено у ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", до істотних умов договору оренди належать об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахування її індексації), орендна плата з урахуванням її індексації та інші умови. Аналогічне положення передбачене й ч.ч. 1, 2 ст. 284 ГК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

За змістом ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Отже, підставою для розірвання договору оренди може бути належним чином доведене невиконання орендарем хоча б одного з його зобов'язань, передбачених статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", або договором оренди.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється відповідно до критеріїв, що встановлені наведеною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дає змоги потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе скористатися результатами договору.

В цій справі, позовні вимоги саме й мотивовані істотним порушенням умов договору щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів, в розмірі та строки встановлені Договором.

Так, судами встановлено, що, у зв'язку з порушенням орендарем умов Договору щодо повної та своєчасної оплати оренди приміщення, за період з 11.03.2014 до
31.07.2017 виникла заборгованість та складає 420 971,12 грн.

Аналогічні порушення умов Договору № Г-7015-9 від 10.03.2009, але за інший період, були встановлені рішенням Господарського суду Львівської області від
11.05.2016 у справі №914/3970/14 (залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 15.06.2017), а саме, заборгованість у ФОП Мачеус О. В. виникла за період з 10.03.2009 по 19.05.2011 та з 01.03.2012 по 10.03.2014.

Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору (ст. 782 ЦК України).

За приписами ч. 3 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Розглядаючи питання розірвання будь-якого договору суди мають встановити його чинність на момент прийняття відповідного рішення.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. 4.8 Договору чинність Договору № Г-7015-9 від 10.03.2009 припинено внаслідок закінчення строку, на який було його укладено.

З цього приводу колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.05.2016 у справі №914/3970/14 (залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від
15.06.2017), зокрема, встановлено, що Договір оренди № Г-7015-9 від 10.03.2009 продовжено до 07.03.2018.

Закон України № 1759-VI від 15.12.2009 "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні", враховуючи п. 5 Розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 15.12.2009, передбачає можливість продовження строку дії договорів оренди державного і комунального майна до п'яти років з дня укладення, яка не ставиться у залежність від намірів орендодавця використовувати майно для власних потреб або від будь-яких інших обставин, за винятком пропонування орендарем меншого, ніж п'ять років, строку продовження дії вказаних договорів.

Так, наведена норма надає орендарю право продовжувати орендні відносини на строк до п'яти років, однак визначення конкретного строку, на який продовжується строк договору, повинно бути здійснено шляхом внесення змін до договору. У зв'язку з цим орендар має право звернутися з відповідним позовом до суду на підставі пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" в будь-який час до припинення дії договору оренди.

Така ж правова позиція (щодо застосування п 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні") висловлена судами касаційних інстанцій, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 27.06.2017 у справі № 920/1227/16 та постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 920/1008/16 та колегія суддів, під час розгляду даної справи, не вбачає підстав від її відступлення.

Разом з тим, судами не встановлено звернення ФОП Мачеус О. В. до суду чи орендодавця, після набрання чинності Законом України від 15.12.2009, з вимогою про внесення будь яких змін договору, зокрема і в частині збільшення строку оренди до 5 років.

Водночас, встановлені у справі №914/3970/14 обставини щодо строку дії Договору № Г-7015-9 від 10.03.2009 є преюдиційними, про що вірно вказано судами попередніх інстанцій.

Зі змісту ст.ст. 759, 763 і 764 ЦК України, ч. 2 ст. 291 ГК України, ч. 2 ст. 17 та ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Поряд з цим, судами встановлено, що 28.03.2018 позивачем на адресу відповідача скеровано повідомлення про припинення договірних відносин у зв'язку із закінченням терміну дії договору, тобто з дотриманням порядку визначеному умовами Договору (п. 4.3) та нормами чинного законодавства (п. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", в редакції чинній на момент закінчення строку дії спірного Договору).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 291 ГК України, ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Умовами п. 4.8. Договору передбачено, що чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Таким чином, саме наведеними нормами Закону та Кодексу, а також положеннями Договору передбачене автоматичне, не обумовленими нічиїми діями та рішеннями, припинення дії договору оренди по закінченню строку його дії, в даному випадку визначеному конкретною календарною датою.

Тобто, сам лист про припинення дії договору носить характер повідомлення про такий факт припинення та про небажання орендаря продовжувати чи переукладати договір оренди.

Разом з тим, в разі саме відсутності факту направлення такого листа-заперечення протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору і саме в силу положень ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" такий договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, з наступного після останнього дня строку дії договору дня.

В даному випадку цивільні права та обов'язки за договором оренди виникають, змінюються та припиняються в силу дій наведених норм ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 17, ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 4.8 Договору, а також, факту настання останнього дня дії договору.

Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01.02.2018 у справі № 910/7003/16.

Встановивши припинення дії Договору № Г-7015-9 від 10.03.2009, з дотримання встановленого порядку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність предмету спору в частині розірвання не чинного Договору, що вказує на відсутність необхідності дослідження доказів щодо наявності підстав розірвання вказаного договору та дотримання порядку його розірвання, передбаченого приписами ст. 782 ЦК України.

31.2. Щодо закриття провадження у справі

Захист суб'єктивних цивільних прав здійснюється в межах правовідносин, які виникли між сторонами. При цьому захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу шляхом прийняття судом рішення, зокрема про примусове виконання відповідачем певних дій, має містить конкретний перелік дій, які можуть бути використані у примусовому порядку та поновити порушене право позивача.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акту державного чи іншого органу тощо).

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

При цьому, слід зазначити, що предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предметом позову у цій справі є заявлені вимоги, зокрема, про розірвання Договору оренди № Г-7015-9 від 10.03.2009.

Підставою позову є неналежне виконання відповідачем умов цього договору щодо вчасної та повної оплати орендних платежів, відповідно до умов п. 5.2 Договору.

Предметом спору як об'єктом спірних правовідносин у цій справі є наявність договору від 10.03.2009 № Г-7015-9 оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень).

Отже, предмет та підстава позову за цим спором обумовлюються наявністю між сторонами договірних зобов'язань за Договором від 10.03.2009 № Г-7015-9 оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень).

Як установлено судами попередніх інстанцій, під час розгляду цієї справи. відповідно до п. 4.8 Договору чинність Договору № Г-7015-9 від 10.03.2009 припинено внаслідок закінчення строку, на який було його укладено. Така обставина підтверджена під час касаційного провадження та не спростована скаржником.

Оскільки закриття провадження у справі за відсутності предмета спору згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України має місце у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення спору, однак припинив існування в процесі розгляду справи, що, як вбачається з матеріалів справи було встановлено судами і мало місце у цьому випадку, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність у такому разі правових підстав для закриття провадження у справі.

31.3. Щодо звільнення та повернення об'єкту оренди

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 9 спірного Договору оренди визначено порядок повернення Орендодавцю об'єкта оренди: повернення Орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання (п. 9.1 Договору); у разі припинення або розірвання Договору, Орендар повинен повернути Орендодавцеві об'єкт оренди у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану об'єкта оренди з вини Орендаря (п. 9.6 Договору).

Аналізуючи наведене вище, слід вказати на те, що як припинення дії договору так і розірвання його достроково мають наслідком повернення об'єкту оренди орендодавцю

Водночас оцінка на предмет взяття чи не взяття до уваги судом під час закриття провадження у справі наявності неврегульованих питань має здійснюватися з урахуванням заявлених позовних вимог, зокрема і обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, тобто, чи ці неврегульовані питання впливають або чи можуть вплинути на результат розгляду заявлених позовних вимог.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.07.2019 у справі 916/3147/16.

Враховуючи встановлені обставини щодо повідомлення Позивачем Відповідача про закінчення терміну дії спірного договору оренди, а також враховуючи ту обставину, що вказане повідомлення не суперечить положенням ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що узгоджуються з положеннями ст.ст. 391, 785 ЦК України висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача звільнити та повернути позивачу об'єкт оренди - приміщення, загальною площею 246,9 кв. м., а саме приміщення підвалу, загальною площею 92,3 кв. м., приміщення першого поверху 143,8 кв. м., приміщення антресоль 10,8 кв. м., що знаходяться за адресою: м.

Львів, пл. Ринок, 37.

31.4. Щодо орендної плати

Розділом 5 Договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-7015-9 від 10.03.2009 сторони узгодили розмір орендної плати та порядок розрахунків.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог ст. 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Як про це вже було вказано вище та встановлено судами попередніх інстанцій, у зв'язку з порушенням орендарем умов Договору щодо повної та своєчасної оплати оренди приміщення, за період з 11.03.2014 до 31.07.2017 виникла заборгованість та складає 420 971,12 грн., що підтверджується Довідкою позивача про заборгованість з орендної плати від 07.09.2017 №4-2302-1185, доказів сплати заборгованості в повному обсязі відповідачем суду не надано.

Стосовно доводів відповідача щодо неможливості використання частини орендованого приміщення за призначенням, з підстав неналежного стану, слід зазначити наступне.

Господарськими судами, під час розгляду спорів пов'язаних з виконанням Договору оренди № Г-7015-9 від 10.03.2009, було встановлено, що відповідач користується об'єктом оренди ще з 2002, що підтверджується договором оренди нерухомого майна від 27.11.2002 № Г-1273, укладеним між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та Мачеус О. В.

Згідно Акту приймання-передачі від 27.11.2002, балансоутримувач - ЛКП "Старий Львів" здав, а ФОП Мачеус О. В. прийняла нежитлові приміщення загальною площею 246,9 кв. м. в м. Львові на пл. Ринок, 37.

Вказаний Акт містить інформацію про реальний стан приміщень об'єкту оренди на час обстеження та необхідність проведення наступних робіт: влаштування дощових ринв та водовідводів, ремонт водопроводу та заміна каналізаційних труб; ремонт електромережі, заміна трубопроводки, встановлення окремого електролічильника, заміна штукатурки внутрішніх стін, закладка тріщин, підсилення фундаментів і влаштування вертикальної гідроізоляції в підвалах, антигрибкова обробка стін підвалів, штукатурення та пофарбування фасадної стіни, встановлення окремої системи опалення і розмежування її з існуючою загальною системою опалення разом із приміщеннями за адресою м. Львів, пл. Ринок,38, влаштування примусової вентиляції підвалів І поверху, інші реставраційні роботи.

Тобто, передаючи відповідачу в оренду нежитлові приміщення на пл. Ринок, 37 у м.

Львові загальною площею 246,9 кв. м., обидві сторони договору були обізнані про незадовільний стан об'єкту та тим, що для належної експлуатації об'єкта оренди потребується проведення у ньому ремонтних робіт.

Водночас, під час розгляду справи № 5015/2361/12 (за позовом прокурора Галицького району міста Львова в інтересах держави в особі Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради до СПД - ФО Мачеус О. В. ) було встановлено, що 30.10.2006 між Управлінням охорони історичного середовища та відповідачем укладено Охоронний договір № 171, за умовами якого СПД ФО Мачеус Оксана Василівна взяла на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки архітектури національного значення, - житлового будинку XVII -XIX століття на пл. Ринок, 37 (приміщення першого поверху, підвалу, антресоль загальною площею 246,9 м. кв., охоронний №326/34). За умовами договору відповідач взяв на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки архітектури національного значення, житлового будинку XVII-XIX ст. на пл. Ринок, 37 (приміщення 1 поверху, підвалу, антресоль, загальною площею 246,9 кв. м. ) та з метою збереження пам'ятки та створення належних умов для її використання зобов'язався проводити ремонтно-реставраційні роботи згідно погоджених реставраційного завдання і проектної документації, виготовленої спеціалізованою ліцензованою проектною організацією.

Крім того, судами у наведеній вище справі встановлено, що у період з 20.05.2011 до 08.08.2012 в об'єкті оренди з відома орендодавця проводилися ремонтні роботи, необхідність та перелік яких визначені при первинній передачі майна в оренду на підставі акту приймання-передачі від 27.11.2002 №1, що підтверджується Актом від
08.08.2012.

Встановлені у справі № 5015/2361/12 наведені вище фактичні обставини є преюдиційними та, за приписами ст. 75 ГПК України, не потребують доказуванню під час розгляду даної справи.

Тобто, у орендованих приміщеннях, зокрема, підвалу у 2012 році були виконані ремонтні роботи та, враховуючи умови Договору оренди від 27.11.2002 № Г-1273, умови Охоронного договору № 171 та норми діючого законодавства, орендар, за необхідності, не позбавлений був права ініціювати проведення ремонтних робіт у відповідних приміщеннях.

Щодо доводів відповідача про зменшення орендної плати у зв'язку з неможливістю використання за призначенням частини орендованого приміщення, колегія суддів вважає необхідним вказати наступне.

Частинами 1, 2 ст. 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї із сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

Згідно ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною 6 ст. 762 ЦК України встановлено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Норма права, закріплена в ч. 6 ст. 762 ЦК України, визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає. Обставини, зазначені у даній статті можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією як орендодавця, так і орендаря.

Верховний Суд констатує, що для застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном, визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за ці обставини.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний використовувати та зберігати орендоване майно відповідно до умов договору, запобігати його пошкодженню, псуванню.

Пунктами 7.3,7.4 договору оренди сторони передбачили, що орендар зобов'язується використовувати та зберігати об'єкт оренди відповідно до умов договору, утримувати об'єкт оренди у повній справності та нести всі необхідні витрати на його експлуатацію; своєчасно здійснювати капітальний та поточний ремонт об'єкта оренди.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та про це вже було позначено вище, Акт приймання-передачі від 27.11.2002 містить інформацію про реальний стан приміщень об'єкту оренди на час обстеження та необхідність проведення ремонтних робіт, у період з 20.05.2011 до 08.08.2012 в об'єкті оренди з відома орендодавця проводилися ремонтні роботи, Договір оренди № Г-7015-9 від 10.03.2009 підписаний уповноваженими представниками сторін без жодних зауважень щодо істотних умов договору, позивач не звертався до відповідача з пропозиціями про внесення змін до договору щодо розміру орендованого приміщення або орендної плати, докази ініціювання ремонтних робіт за період з 2012 по 2017 роки відсутні.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність розміру заборгованості та відсутності підстав її зменшення, в порядку ст. 762 ЦК України.

Правова позиція щодо застосування приписів ст. 762 ЦК України також викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах № 914/1248/18, №914/70/18.

31.5. Щодо передплат

Так, скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій під час визначення дійсної суми боргу не було враховано оплату відповідача за платіжними дорученнями №7 від 15.02.2018 (50 000 грн. ), № 579827 від 28.03.2019 (100 000
грн. ), №579917 від 28.03.2019 (50 000 грн. ).

З цього приводу колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

Як про це вже було позначено вище, позивачем заявлено до стягнення заборгованість зі сплати орендної плати за період з 11.03.2014 до 31.07.2017.

Призначенням платежу за платіжним дорученням №7 від 15.02.2018 (50 000 грн. ) платником (ФОП Мачеус О. В. ) визначено "попередня оплата за 01-12.2020 за Договором оренди № Г-7015-9 від 10.03.2009", відтак даний платіж не відноситься до періоду нарахованої заборгованості.

Крім того, можливість та порядок здійснення попередньої оплати за спірним договором оренди визначені п. 5.4 Договору.

Додані до матеріалів справи під час апеляційного провадження оригінали платіжних доручень правильно не прийняті апеляційним судом. З огляду на обмежена встановлені процесуальним законом, а саме 269 ГПК України.

При цьому, платежі здійснені за платіжними дорученнями № 579917 від 28.03.19 на суму 50 000,00 грн., № 579827 від 28.03.19 на суму 100 000,00 грн. також є попередньою оплатою за оренду приміщення за 2021, за 2022 роки. Більш того, означені платежі здійснені після закінчення строку дії договору та припинення зобов'язань з оренди.

32. Щодо суті касаційної скарги

32.1. Щодо посилань скаржника на упереджений розгляд справи

Так, скаржник в касаційній скарзі, як на одну с підстав скасування судового рішення, вказує на неодноразове заявлення відводу судді місцевого господарського суду Синчуку М. М. На переконання скаржника ці відводи помилково і незаконно не були задоволені.

Вказані доводи були розглянуті судом апеляційної інстанції, який не прийняв посилання апелянта на упередженість судді Синчука М. М., вказав на те, що будь-які рішення, які могли прийматися цим суддею у справах за участю того ж скаржника, не доводять його упередженості при розгляді даної справи.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає порядок вирішення питань, пов'язаних із перевіркою можливості розгляду справи певним суддею в рамках інституту відводу. При цьому, суд вказав на те, що така кількість необґрунтованих заяв про відвід судді є доказом зловживання скаржником своїми процесуальними правами.

З цього приводу колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним зазначити наступне.

Так, ст. 39 ГПК України встановлено порядок вирішення заявленого відводу та самовідводу, при цьому частина друга вказаної статті регламентує, що питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу, і задовольняє відвід якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Крім того, ст. 39 ГПК України передбачає, що якщо відвід заявляється повторно з підстав, розглянутих раніше, суд, який розглядає справу, залишає таку заяву без розгляду.

Положеннями ст. 42 ГПК України визначено права та обов'язки учасників справи та передбачено, що у випадку невиконання учасником справи його обов'язків суд застосовує до такого учасника справи заходи процесуального примусу, визначені ст. 42 ГПК України.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права наЧастиною 2 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду у справі "Шульга проти України", no. 16652/04, від
02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі "Мусієнко проти України", no. 26976/06, від 20.01.2011).

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі, на чому також неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 07.07.1989 по справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії", згідно з яким заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Стаття 43 ГПК України визначає неприпустимість зловживання процесуальними правами, так частина перша статті передбачає, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Під зловживанням процесуальними правами, слід розуміти особливу форму господарського процесуального правопорушення, тобто умисні, недобросовісні дії учасників господарського процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб'єктивних процесуальних прав учасників судового процесу та їх представників, та перешкоджанням діяльності суду по справедливому та своєчасному розгляду і вирішенню господарської справи, що також впливає на права інших учасників судового процесу стосовно безперешкодного і своєчасного вирішення спору. Правова конструкція "зловживання правом" передбачає, насамперед, активні дії учасників судового процесу та їх представників, що знаходять свій прояв у здійсненні процесуальних дій чи поданні процесуальних документів.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Місцевий господарський суд, що також було встановлено судом апеляційної інстанції, дослідив та надав належну оцінку кожному з поданих ФОП Мачеус О. В. клопотань (заяв та їх обґрунтованості), в тому числі і про відвід суддів, відповідно до наведених вище норм процесуального права, по кожному з яких прийнято відповідне обґрунтоване рішення.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції проте, що будь-які рішення, які могли прийматися суддею, про відвід якого заявлено, у справах за участю тієї ж сторони, не доводять його упередженості при розгляді даної справи.

Щодо відводу колегії суддів апеляційного господарського суду, слід зазначити наступне.

Як про це вже було позначено вище, процесуальним законом визначений певний порядок ведення судового процесу як судом першої так і апеляційної інстанцій (ст.ст. 201, 202, 203, 204, 205, 206, 207, 218, 219, 220, 221, 270 ГПК України), встановлені порядок та строки заявлення заяв, клопотань, а також відводів судді/колегії суддів (ст. 39 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи (Протокол судового засідання від 28.03.2019), апеляційним господарським судом судове засідання з розгляду апеляційної скарги ФОП Мачеус О. В. 28.03.2019 розпочалось о 14.04. Після оголошення складу суду та встановлено присутність повноважених представників сторін, судом апеляційної інстанції о 14.05 встановлено відсутність відводів у учасників судового процесу як суддям, що входять до складу суду, так і секретарю судового засідання. Як вбачається з протоколу, о 15.06 було оголошено вихід колегії суддів до нарадчої кімнати для ухвалення відповідного рішення (ст.ст. 219, 220 ГПК України), після виходу з нарадчої кімнати (о 15.21) судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Крім того, матеріали справи (т. 7 а. с. 71) містять Заяву ФОП Мачеус О. В. про відвід судовій колегії апеляційного господарського суду з розгляду даної справи (п. 5 ч. 1 ст. 35 ГПК України), з підстав того, що судді колегії не беруть у ваги докази скаржника. Поряд з цим, як вбачається з самої заяви, вона подана заявником 28.03.2019 о 15:20 (штамп Західного апеляційного господарського суду вхідної кореспонденції).

Таким чином, Заява про відвід колегії суддів (вдруге) була подана ФОП Мачеус О. В. під час перебування колегії суддів апеляційного господарського суду у нарадчій кімнаті, тобто після завершення розгляду справи по суті під час прийняття судової постанови. Відтак, враховуючи наведені обставини, визначений процесуальним законом порядок процесу, зокрема ведення судового засідання, означена Заява не могла бути предметом розгляду суду 28.03.2019.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду вважає необхідним зазначити, що заявлення завідомо безпідставного відводу, відводу здійсненого з порушенням строку для його заявлення, клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні є зловживанням процесуальними правами, яке можна кваліфікувати через критерій відсутності серйозного законного інтересу, тобто легітимного прагнення до отримання певних переваг, передбачених процесуальним законом, та спрямоване на свідоме, невиправдане затягування судового процесу. Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.08.2019 у справі № 905/945/18.

Враховуючи наведене вище, Суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи скаржника про упереджений розгляд справи.

32.2. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Так, доводи скаржника викладені у п. п. 27,28 цієї постанови не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, а їх спростування та невідповідність встановленим судами обставинам та застосованим нормам діючого законодавства наведено у розділі 31 "Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції" цієї постанови.

33. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 (заява №3236/03), "Рябих проти Росії" від 03.12.2003 (заява №52854/99), "Нєлюбін проти Росії" від 02.11.2006 (заява №14502/04)), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Відповідно до п.1) ч.1 ст. 308 ГПК України, суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).

Колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги ФОП Мачеус О. В. та необхідність залишення рішенням Господарського суду Львівської області від 14.12.2018 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у справі № 914/2264/17 без змін, як таких, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

34. Судові витрати

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги ФОП Мачеус О. В. та залишенням без змін оскаржених судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

35. Поновлення виконання рішення

Відповідно до ст. 332 ГПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Як про це зазначено у п. 22 цієї Постанови, ухвалою Верховного Суду від
22.07.2019 за Клопотанням ФОП Мачеус О. В. зупинено виконання рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2018 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у справі № 914/2264/17 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

За результатами перегляду оскаржуваних судових рішень суд касаційної інстанції дійшов висновку про поновлення виконання рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2018 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у справі № 914/2264/17.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Мачеус Оксани Василівни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 14.12.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду Львівської області від
14.12.2018 та постанови Західного апеляційного господарського суду від
28.03.2019 у справі № 914/2264/17.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Я. Погребняк

Судді О. В. Васьковський

К. М. Огороднік