Історія справи

Ухвала КГС ВП від 04.08.2020 року у справі №922/3814/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 922/3814/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Пількова К. М.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Берестока Б. П. (за посвідченням № 056640 від 08.07.2020),

відповідачів - не з'явилися,

розглянув касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 26.02.2020 (суддя Аріт К. В. ) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 (головуючий - Сіверін В. І., судді Слободін М. М., Терещенко О. І.)

та касаційні скарги Харківської міської ради і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі

за позовом заступника керівника Харківської місцевої прокуратури № 3

до: 1) Харківської міської ради;

2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради;

3) фізичної особи-підприємця Кононенко Наталі Валеріївни,

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору, повернення майна.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У листопаді 2019 року заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №3 (далі - позивач, прокуратура) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (далі - Харківська міськрада, Міськрада), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради, Управління), фізичної особи-підприємця Кононенко Наталі Валеріївни (далі - ФОП Кононенко Н. В., Підприємець, Орендар) про: 1) визнання незаконним та скасування пункту 26 додатку до рішення Харківської міськради "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16 (далі - рішення від 26.10.2016 № 412/16, оспорюване рішення); 2)визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 08.02.2017 № 5448-В-С, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міськради і ФОП Кононенко Н. В. (далі - договір купівлі-продажу № 5448-В-С, оспорюваний договір); 3) зобов'язання Підприємця повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлове приміщення першого поверху № ХХ-1 загальною площею 15,1 м2, розташоване у житловому будинку літ."А-9" за адресою: м. Харків, вул. Грицевця, 35 (далі - спірне приміщення, спірне майно, об'єкт приватизації), з посиланням на положення статей 21, 203, 215, 216, 228, 327, 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 1, 2, 4, 162, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 07.03.2018), статей 11,182,23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 07.03.2018), пункту 8.1 Порядку продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженого наказом Фонду державного майна України від
02.04.2012 № 439 (далі - Порядок № 439).

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що: 1) Харківська міськрада незаконно обрала спосіб приватизації спірного майна шляхом його викупу орендарем, позаяк такий спосіб приватизації суперечить інтересам держави і територіальної громади, а саме Міськрада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (Управління) - укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж), тобто лише у виняткових випадках такий продаж може бути проведено шляхом викупу, проте у випадку продажу шляхом викупу орендарем об'єкта, який вже перебуває у нього в оренді, орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів повинен здійснити поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, у розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна; 2) натомість звіт про оцінку майна, договір оренди комунального майна від
05.08.2016 № 548 (далі - договір оренди від 05.08.2016), договір купівлі-продажу № 5448-В-С, заява Орендаря від 17.11.2016 про надання дозволу на приватизацію не містять будь-яких відомостей про такі поліпшення, отже, Підприємець не подавав до органу приватизації документів на підтвердження здійснення невід'ємних поліпшень, виконаних за час оренди спірного майна, а тому рішення від 26.10.2016 № 412/16 в оспорюваній частині підлягає скасуванню як незаконне, договір купівлі-продажу № 5448-В-С - визнанню недійсним, а спірне приміщення - поверненню власнику.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.02.2020 у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що: 1) Харківська міськрада прийняла оспорюване рішення у межах компетенції та з дотриманням вимог законодавства про приватизацію, так як Міськрада мала повноваження самостійно обирати спосіб приватизації комунального майна, зокрема шляхом його викупу без проведення Орендарем відповідних поліпшень; 2) позивач належними та допустимими доказами не довів того, що оспорюваний договір суперечить вимогам чинного законодавства та інтересам держави і суспільства, які були би співрозмірні з наслідком таких порушень у виді визнання правочину недійсним, а відтак і не довів наявності підстав для вилучення придбаного нерухомого майна у власника.

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 рішення Господарського суду Харківської області від 26.02.2020 залишено без змін.

6. Зазначена постанова мотивована положеннями статей 1, 2, 4, 162, 25, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 07.03.2018), статей 10, 11, 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 07.03.2018), пункту 8.1 Порядку № 439, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі-Конвенція), статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статей 11, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких апеляційний суд погодився з висновком місцевого господарського суду про відмову в позові, але з тих мотивів, що: 1)оскільки факт нездійснення невід'ємних поліпшень спірного майна є встановленим і не заперечується відповідачами, то оспорюване рішення про проведення приватизації шляхом викупу не відповідає вимогам чинного законодавства про приватизацію, однак рішення суб'єкта владних повноважень про розпорядження майном, у разі його реалізації, вичерпує свою дію виконанням і подальше оспорювання такого рішення можливе лише з метою захисту цивільного інтересу щодо повернення майна; 2) ураховуючи практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функції управління державним майном, слід зазначити, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18); 3) невірне обрання способу приватизації є порушенням, допущеним виключно Харківською міськрадою, але не набувачем майна, оскільки очевидним є той факт, що Підприємець (набувач майна) жодним чином не міг вплинути на виконання Міськрадою своїх функцій, а тому позбавлення ФОП Кононенко Н. В. права мирного володіння майном тільки за те, що Підприємець не відмовився від участі у оспорюваному правочині, є безпідставним покладанням на приватного учасника обороту ризиків і відповідальності за порушення, які допущені органом місцевого самоврядування.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

7. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник прокурора Харківської області звернувся з касаційною скаргою, у якій просить рішення і постанову скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

8. Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Харківська міськрада і Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради звернулися з касаційними скаргами, у яких просять зазначену постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

9. В обґрунтування своєї правової позиції заступник прокурора Харківської області (далі - прокурор, скаржник-1) посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій положень статей 203, 215, 216 ЦК України, статей 1, 2, 4, 162, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11,182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статей 13, 14 ГПК України, наголошуючи, що: 1) апеляційним судом не враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15 і від 05.02.2020 у справі № 297/616/17; 2) на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частини 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 10, частин 1,3 статті 11, абзацу 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 8.1 Порядку № 439, пункту 1.6 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням Харківської міськради від
23.12.2011 № 565/11, та пунктів 3.3,3.4,3.10,12.2 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням Харківської міськради від 21.06.2017 № 691/17.

10. У свою чергу, в обґрунтування своєї правової позиції Міськрада і Управління (далі - скаржник-2, скаржник-3 відповідно) посилаються на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частини 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 10, частин 1,3 статті 11, абзацу 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та рішень Харківської міськради від 23.12.2011 № 565/11 і від 26.10.2016 № 412/16, якими затверджено програми приватизації комунального майна на певні роки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

11. ФОП Кононенко Н. В. у відзиві на касаційну скаргу прокурора просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у рішенні місцевого господарського суду.

Розгляд справи Верховним Судом

12. Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
12.10.2020 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами заступника прокурора Харківської області, Харківської міськради і Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради у справі № 922/3814/19 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 03.11.2020.

13.03.11.2020 до Касаційного господарського суду надійшло клопотання Харківської міськради про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Харківської області або Східного апеляційного господарського суду, яке (клопотання) здано на пошту
29.10.2020.

Колегія суддів залишає зазначене клопотання без задоволення як необґрунтоване з огляду на те, що: 1) статями 113, 115 та частиною 1 статті 116 ГПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок; 2) відповідно до частин 2, 8 статті 197 ГПК України учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. У клопотанні про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду в обов'язковому порядку зазначається суд, в якому необхідно забезпечити її проведення. Таке клопотання може бути подано не пізніш як за п'ять днів до відповідного судового засідання; 3) отже, призначення справи у судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду є можливим лише за умови подання такого клопотання до суду не пізніше ніж за 5 днів до дати відповідного судового засідання (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від
03.03.2020 у справі № 913/1373/16, від 24.07.2018 у справі № 905/794/17); 4) наразі заявником не дотримано вимог процесуального закону щодо строків подання до суду зазначеного клопотання, яке подано з пропуском встановленого присічного строку, а саме менш ніж за 5 днів до дати судового засідання касаційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14. На підставі договору оренди від 05.08.2016, укладеного між Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міськради (Орендодавець) та ФОП Кононенко Н. В. (Орендар), в оренді у Підприємця перебувало нежитлове приміщення 1-го поверху № ХХ-1 загальною площею 15,1 м2, розташоване в житловому будинку літ. "А-9" за адресою: м. Харків, вул. Грицевця, 35.

Відповідно до пункту 3.1 договору оренди від 05.08.2016 вартість об'єкту оренди станом на 22.04.2016 складала 44700 грн без ПДВ.

15. У пунктах 4.7,4.8 договору оренди від 05.08.2016 його сторони погодили, що Орендар зобов'язаний змінювати стан орендованого майна виключно за письмовою згодою Орендодавця. Орендар зобов'язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою Орендодавця. За свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою Орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно до чинного законодавства.

Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою Орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міськради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно до чинного законодавства.

16. Згідно з пунктами 5.3,10.1 договору оренди від 05.08.2016 Орендар має право за письмовою згодою Орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою Орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність. Цей договір діє до 05.07.2019.

17.26.08.2016 ФОП Кононенко Н. В. звернулася до Управління з листом (вх. № 14689 від 29.08.2016), у якому просила дозволити приватизацію орендованого приміщення.

18. Згідно з пунктом 26 рішення від 26.10.2016 № 412/16 Міськрада дозволила Орендарю приватизувати спірне приміщення шляхом викупу.

19.03.11.2016 ФОП Кононенко Н. В. звернулася до Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради з листом (вх. № 19648), у якому просила доручити проведення оцінки для приватизації вказаного майна фізичній особі-підприємцю Прокоп'євій І. Б. (далі - ФОП Прокоп'єва І. Б. )

20. Після цього ФОП Кононенко Н. В. звернулася до Управління із заявою від
17.11.2016 № 3452 про приватизацію, розглянувши яку орган приватизації визначив способом приватизації об'єкта оренди викуп.

21. Листом від 28.11.2016 №20008 Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради звернулося до ФОП Прокоп'євої І. Б. з пропозицією провести оцінку вказаного нежитлового приміщення на підставі договору з ФОП Кононенко Н.

В.

22. ФОП Прокоп'єва І. Б. виготовила звіт про незалежну оцінку нерухомого майна, відповідно до якого вартість вказаного майна станом на 30.11.2016 становить 37227 грн без ПДВ.

23.08.02.2017 між ФОП Кононенко Н. В. і Управлінням комунального майна та приватизації Харківської міськради укладено договір купівлі-продажу № 5448-В-С, за умовами якого ФОП Кононенко Н. В. приватизувала спірне нежитлове приміщення за 37227 грн без ПДВ (за 44672,40 грн з ПДВ).

24. Суди також встановили, що факт нездійснення Орендарем невід'ємних поліпшень спірного майна не заперечується відповідачами.

Позиція Верховного Суду

25. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

26. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги необхідно задовольнити частково з таких підстав.

Щодо касаційної скарги заступника прокурора Харківської області (скаржника-1)

27. Прокурор у поданій касаційній скарзі посилається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 і 3 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

28. Зокрема, скаржник-1 зазначає про: 1) неврахування судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування судової практики ЄСПЛ у правовідносинах приватизації державного і комунального майна, викладеного у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 05.02.2020 у справі № 297/616/17; 2)відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних приватизаційних правовідносинах, а саме частини 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 10, частин 1,3 статті 11, абзацу 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 8.1 Порядку № 439, пункту 1.6 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням Харківської міськради від 23.12.2011 № 565/11, та пунктів 3.3,3.4,3.10,12.2 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням Харківської міськради від 21.06.2017 № 691/17.

29. Колегія суддів погоджується з твердженням скаржника-1 про неврахування судами попередніх інстанцій викладеного у постановах Верховного Суду від
05.02.2020 у справі № 297/616/17 і від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15 правових висновків про те, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника.

Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна. Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність.

30. Адже, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції встановив нездійснення ФОП Кононенко Н. В. поліпшень спірного майна та дійшов висновку про те, що оскаржуване у частині рішення Харківської міськради про проведення приватизації шляхом викупу не відповідає вимогам чинного законодавства, яке регулює порядок здійснення приватизації, а саме положенням статей 1, 2, 4, 25, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 07.03.2018) і статей 11,182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 07.03.2018).

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення позову у цій справі, пославшись при цьому лише на практику ЄСПЛ (відповідні застереження наведено також у рішенні суду першої інстанції), зокрема щодо застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Утім, висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд самостійно повинен достеменно дослідити та встановити (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2246/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19).

31. Отже, наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала своє підтвердження під час касаційного провадження.

32. Колегія суддів не погоджується з твердженням скаржника-1 про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних приватизаційних правовідносинах, а саме частини 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 10, частин 1,3 статті 11, абзацу 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 8.1 Порядку № 439, пункту 1.6 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням Харківської міськради від 23.12.2011 № 565/11, та пунктів 3.3,3.4,3.10,12.2 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням Харківської міськради від 21.06.2017 № 691/17, з огляду на таке.

33. У рішенні від 26.10.2016 № 412/16, яке у частині пункту 26 додатку до нього оспорюється позивачем у цій справі, зазначено, що вказане рішення Міськрада прийняла на підставі Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням Харківської міськради від 23.12.2011 № 565/11.

Зазначена Програма приватизації визначає основні цілі, пріоритети, завдання, способи приватизації комунального майна, групи об'єктів, що підлягають приватизації, орієнтовні завдання щодо обсягів приватизації та надходження коштів від приватизації до бюджету міста Харкова, завдання щодо реалізації стратегії відносин власності в 2012-2016 роках і відповідні заходи щодо виконання цієї Програми.

34. Згідно зі статтею 51 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 07.03.2018) з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за певними групами.

Зокрема, група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано.

Об'єкти приватизації, що належать до груп А, Д і Ж, є об'єктами малої приватизації.

Відповідно до частини 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 07.03.2018) викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

35. Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 07.03.2018) приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

За змістом частини 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" з моменту прийняття рішення про приватизацію об'єктів, які перебувають у комунальній власності, органи приватизації здійснюють підготовку до приватизації цих об'єктів, яка (підготовка) полягає, окрім іншого, у встановленні ціни продажу об'єкта, який підлягає приватизації зокрема шляхом викупу, з урахуванням результатів оцінки об'єкта, публікації інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, а також у вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об'єктів малої приватизації до продажу.

36. Статтею 10 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 07.03.2018) передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об'єкта приватизації та його місцезнаходження. Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.

37. Згідно з частинами 1,3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 07.03.2018) викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України.

38. Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 07.03.2018) приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

39. Згідно з пунктом 8.1 Порядку № 439 (чинного до 18.05.2018) викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту
7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.

40. Отже, виходячи з системного аналізу змісту наведених положень законодавства про приватизацію (статей 51, 162 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 07.03.2018), статей 3,8,10,11,182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до
07.03.2018)) Харківська міськрада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації (у цьому випадку Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради) має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від
17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від
23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від
08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19 зі спорів, що виникли із подібних правовідносин щодо приватизації комунального майна способом викупу).

41. Зважаючи на викладене, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що Міськрада як орган місцевого самоврядування мала право самостійно обирати спосіб приватизації спірного приміщення без урахування наведених законодавчих обмежень.

Водночас, необґрунтованим є посилання суду першої інстанції на Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 у справі № 1-16/2000 за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні № 163 "Черемшина" щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації), оскільки Конституційний Суд України в цьому рішенні роз'яснив, що право органів, які здійснюють функції розпорядження державною власністю, самостійно визначати спосіб приватизації обмежується випадками, передбаченими законом.

42. Отже, наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, наразі не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки на теперішній час наявний висновок Верховного Суду щодо комплексного застосування норм права, а саме частини 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 10, частин 1,3 статті 11, абзацу 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", пункту 8.1 Порядку № 439, пункту 1.6 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням Харківської міськради від 23.12.2011 № 565/11, та пунктів 3.3,3.4,3.10,12.2 Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням Харківської міськради від 21.06.2017 № 691/17, у подібних правовідносинах приватизації комунального майна.

43. Разом з тим згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

44. Натомість з матеріалів цієї справи вбачається, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду не відповідно до зазначеного висновку, наведеного у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, а всупереч такому правовому висновку, що виключає можливість закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою заступника прокурора Харківської області в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

45. Колегія суддів також вважає помилковим посилання місцевого та апеляційного господарських судів у обґрунтування висновку щодо відмови у задоволенні позову на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 905/2236/18, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Адже установлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, у цій справі ( № 922/3814/19) та справі № 905/2236/18 є зовсім різними, що виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.

Так, на відміну від справи № 922/3814/19, під час розгляду якої суди попередніх інстанцій встановили і сторонами не заперечується факт нездійснення ФОП Кононенко Н. В. невід'ємних поліпшень у розмірі не менше 25 % ринкової вартості спірного майна як обов'язкової передумови для набуття Орендарем права на викуп об'єкта оренди, визначеної законодавством про приватизацію, у справі № 905/2236/18 суди виходили з протилежних обставин, а саме: на момент прийняття рішення про приватизацію орендованого майна, а саме 15.02.2017, орендарем здійснено та сплачено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема наданим орендарем 16.01.2017 аудиторським висновком, яким підтверджується фінансування невід'ємних поліпшень на суму, що становить 32,72 % від ринкової вартості об'єкта, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Щодо касаційних скарг Харківської міськради і Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради (скаржника-2 і скаржника-3 відповідно)

46. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Міськрада і Управління посилаються на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах норм права, а саме частини 2 статті 162 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 10, частин 1,3 статті 11, абзацу 1 частини 1 статті 182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та рішень Харківської міськради від 23.12.2011 № 565/11 і від 26.10.2016 № 412/16, якими затверджено програми приватизації комунального майна на певні роки.

47. Дослідивши доводи зазначених касаційних скарг і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність їх часткового задоволення з огляду на таке.

48. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

49. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

50. Зважаючи на положення законодавства, зокрема, статей 51, 162 Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 3,8,10,11,182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинних на час виникнення спірних правовідносин), орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виняткових випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме у цьому випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендар за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності, - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19 зі спорів, що виникли з подібних правовідносин приватизації комунального майна способом викупу).

51. Натомість з матеріалів цієї справи вбачається, що суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення місцевого господарського суду не відповідно до зазначеного висновку, наведеного у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2593/19, від 17.06.2020 у справі № 922/1958/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19, від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19, а всупереч такому правовому висновку, що виключає закриття касаційного провадження у справі за касаційними скаргами Харківської міськради і Управління комунального майна та приватизації Харківської міськради,

52. Колегія суддів зазначає, що у порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України суд апеляційної інстанції, обмежившись під час ухвалення оскаржуваної постанови лише посиланням на практику ЄСПЛ, зокрема щодо застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 922/2246/19, від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, від 23.07.2020 у справі № 922/2762/19), помилково залишив поза увагою те, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд самостійно повинен достеменно дослідити та встановити.

53. Як наслідок, апеляційний господарський суд не дослідив і не з'ясував тих істотних обставин, чи була добросовісною поведінка Підприємця (набувача майна) під час підготовки і проведення приватизації об'єкта оренди способом викупу та чи вживалися безпосередньо ним всі залежні заходи для дотримання процедури приватизації комунального майна, чітко врегульованої нормами статей 3,8,10,11,182 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (чинного до 07.03.2018), що, в свою чергу, свідчить про наявність достатніх підстав для скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

54. З наведених раніше мотивів касаційна інстанція відхиляє викладені у відзиві на касаційну скаргу прокурора доводи ФОП Кононенко Н. В. як необґрунтовані.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

55. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

56. За наведених обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог не відповідає положенням статей 86, 236, 269 ГПК України.

57. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

58. За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

59. Отже, наведена скаржником-1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, що у розумінні пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України в сукупності з відсутністю повного та об'єктивного дослідження судами зібраних у справі доказів є підставою для скасування оскаржуваної постанови і направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, яким допущено порушення норм процесуального права.

60. Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи, надати їм належну правову оцінку та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

Розподіл судових витрат

61. З огляду на те, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а справа - передачі на новий апеляційний розгляд, з урахуванням статті 129 ГПК України розподіл судових витрат у справі, у тому числі витрат на оплату послуг адвоката та судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги, має здійснити господарський суд, який прийматиме рішення по суті спору, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника прокурора Харківської області, Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 922/3814/19 скасувати.

Справу № 922/3814/19 передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

К. М. Пільков