Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.03.2018 року у справі №908/852/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/852/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Аверс"

на рішення Господарського суду Запорізької області

у складі судді Зінченко Н.Г.

від 04.07.2017 року

на постанову Донецького апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Дучала Н.М., Будко Н.В., Мартюхіної Н.О.

від 27.11.2017 року

за позовом Керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1

в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації

до відповідачів 1. Державного підприємства "Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Аверс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача 1 Міністерство освіти та науки

про визнання недійсним договору про спільну діяльність, укладеного 06.09.2012 між Державним підприємством "Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Аверс".

за участю представників:

позивача - не з'явився.

відповідача 1- не з'явився.

відповідача 2- не з'явився.

третьої особи - не з'явився.

прокуратури - Мельник-Баліцька К.І.

В С Т А Н О В И В:

Керівник Запорізької місцевої прокуратури № 1 звернувся до Господарського суду Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Запорізької обласної державної адміністрації з позовом до відповідачів: Державного підприємства «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Аверс», про визнання недійсним договору про спільну діяльність, укладеного 06.09.2012 року між Державним підприємством «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Аверс».

Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях ст. 13, 14, 131-1, 118 Конституції України, ст.ст. 17, 92, 96, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, ст.ст. 203, 215, 1130-1133 Цивільного кодексу України, ст. 5 Закону України «Про управління об'єктами державної власності, ст.ст. 2, 29, 38, 49, 54-57 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», на підставі яких прокурор просить визнати недійсним договір про спільну діяльність, укладений 06.09.2012 року між Державним підприємством «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково - виробниче підприємство «Аверс».

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.07.2017 року у справі №908/852/17 позов керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації до відповідачів, Державного підприємства Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації та Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс, задоволено повністю. Визнано недійсним договір про спільну діяльність від 06.09.2012 року, укладений між Державним підприємством Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс. Стягнуто з Державного підприємства Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації на користь прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури №1 - 800,00 грн. судового збору. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс на користь прокуратури Запорізької області в особі Запорізької місцевої прокуратури №1- 800,00 грн. судового збору.

Судове рішення мотивоване тим, що у правовідносинах які виникли, Запорізька обласна державна адміністрація є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому є належним позивачем у справі. Уклавши оспорюваний договір ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» не маючи необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо земельної ділянки (враховуючи наявне тільки право користування), всупереч наведеним нормам Земельного кодексу України, фактично розпорядилось частиною земельної ділянки, зробивши внесок у спільну діяльність для будівництва офісно-торгівельної будівлі, власником якої в майбутньому буде ТОВ «Науково - виробниче підприємство «Аверс» (за виключенням приміщення котельні). Крім того, відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.08.1998 року №482/77 та Державного акту на право постійного користування землею І-ЗП №003062 від 02.11.1998 року, земельна ділянка загальною площею 0,4279 га, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (пр. Соборний), 77, надана у постійне користування Відповідачу 1 для функціонування комплексу наукового центру, у тому числі: площею 0,1210 га для функціонування наукового центру; площею 0,1887 га для благоустрою прилеглої території; площею 0,1182 га для функціонування автостоянки. Отже, укладання оспорюваного договору про спільну діяльність, метою якого є будівництво офісно - торгівельного центру на спірній земельній ділянці, також суперечить цільовому призначенню та функціональному використанню земельної ділянки, наданої у постійне користування Відповідачу 1, що призводить до порушення одного з основних обов'язків землекористувача - використання земельної ділянки за цільовим призначенням, та вимог статті 96 Земельного кодексу України, оскільки відведення земельної ділянки під забудову потребує розроблення відповідної землевпорядної документації та переведення земель до житлової та громадської забудови, в той час як частина земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво належить до земель транспорту та зв'язку. Доводи прокурора щодо цієї підстави недійсності правочину суд визнав обґрунтованими.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство Аверс звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просило скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 04.07.2017 року у справі №908/852/17 у повному обсязі та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Запорізької обласної державної адміністрації до ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» та ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Аверс» про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 06.09.2012 року.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.12.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Аверс" на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.07.2017 року у справі №908/852/17 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.07.2017 року у справі №908/852/17 залишено без змін.

В даній постанові апеляційний господарський суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що договором про спільну діяльність від 06.09.2012 року порушуються права позивача як органу, який реалізує права Держави на землю, укладений договір суперечить вимогам Земельного кодексу України в частині додержання процедури припинення та надання у користування земельних ділянок державної форми власності, зміни цільового призначення земельної ділянки, а також не спрямований на досягнення спільної мети, а тому підлягає визнанню недійсним згідно зі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Оспорюваний договір суперечить вимогам ст. 1130 ЦК України, оскільки не відповідає меті діяльності Державного підприємства "Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації" та жодним чином не спрямований на досягнення спільної мети. Враховуючи, що внеском у спільну діяльність є саме частина земельної ділянки державної форми власності, право розпорядження якою належить Запорізькій обласній державній адміністрації, до укладення цього договору не може бути застосований Закон України «Про управління об'єктами державної власності» та Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року №296, якою затверджено Порядок укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном. Також, судова колегія апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що недодержання вимог щодо подальшої реєстрації договору в органах податкової служби не може бути підставою для визнання угоди недійсною, оскільки відповідна реєстрація відбувається вже після укладення договору та набрання ним чинності, а недійсність правочину має оцінюватись на момент вчинення правочину.

Не погоджуючись рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.07.2017 року та на постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Аверс" звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 04.07.2017 року та на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що цільове призначення та категорія земель встановлюється щодо всієї земельної ділянки як неподільного об'єкту цивільних правовідносин. Не може бути встановлено цільове призначення окремо для кожної частини земельної ділянки, оскільки така частина не є земельною ділянкою в розумінні ст. 21, 79 Земельного кодексу України. Порядок поділу земельної ділянки на частини, які можуть мати різне цільове призначення, встановлений Законом України «Про Державний земельний кадастр» та передбачає формування нових земельних ділянок з присвоєнням кожній з них окремого кадастрового номеру. Тобто, навіть формальна невідповідність фактичного виду використання земельної ділянки її цільовому призначенню, не є порушенням вимог діючого законодавства України, якщо фактичне використання земельної ділянки відповідає її категорії. Висновки суду, викладені в оскаржуваній постанові, прямо суперечать нормам діючого законодавства, які не пов'язують право на будівництво на земельній ділянці зі зміною її категорії, а висновок про те, що будівництво будівлі на земельній ділянці неможливе у зв'язку з тим, що її частина відведена для функціонування автостоянки, є необгрунтованим та нелогічним. Фактичного переходу земельної ділянки та прав на неї до відповідача-2 за договором про спільну діяльність не відбулося, а земельна ділянка залишається в користуванні відповідача-1 і відповідач-2 не заявляє жодних заперечень щодо нього, а відповідно - висновки суду, що відповідач-1 фактично розпорядився частиною земельної ділянки, зробивши внесок у спільну діяльність для будівництва офісно-торгівельної будівлі, не відповідають фактичним обставинам справи. Договір про спільну діяльність від 06.09.2012 року відповідає всім вимогам діючого законодавства України та протиправно, за відсутності будь-якого обґрунтування та правових підстав, визнано судом недійсним.

Ухвалою Верховного суду від 22.03.2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою року Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Аверс" на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.07.2017 року та на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року у справі № 908/852/17. Призначено розгляд касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Аверс" на 08 травня 2018 року.

У відзивах на касаційну скаргу прокуратура та позивач просять рішення Господарського суду Запорізької області від 04.07.2017 року та на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року у справі №908/852/17 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів Касаційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засіданні представників учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради №482/77 від 27.08.1998 року затверджено матеріали інвентаризації земельної ділянки площею 0,4279 га та встановлено державному підприємству Запорізький центр науково-технічної та економічної інформації зовнішні межі фактичного землекористування по пр. Леніна, 77 для функціонування комплексу центру згідно з планом (п.1). Надано в постійне користування державному підприємству Запорізькому центру науково-технічної та економічної інформації земельну ділянку загальною площею 0,4279 га по пр. Леніна, 77 в межах згідно з планом, за рахунок земель, які вилучаються із користування державного комунального підприємства «Управління капітального будівництва Запорізького міськвиконкому», тому числі: площею 0,1210 га для функціонування центру; площею 0,1887 га для благоустрою прилеглої території; площею 0,1182 га для функціонування автостоянки (п.3).

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради №482/77 від 27.08.1998 року, Державному підприємству Запорізький центр науково-технічної та економічної інформації (юридична адреса м. Запоріжжя, пр. Леніна, 77) видано Державний акт на право постійного користування землею І-ЗП №003062 площею 0,4279 для функціонування комплексу центру по пр. Леніна,77.

Акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №2384.

Відповідно до преамбули Статуту Державного підприємства Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації, затвердженого Головою Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України (наказ №52 від 06.06.2011 року), ДП Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації (далі - Центр) є державним підприємством, яке засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації (далі Агентство).

Центр створений відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 17.06.1967 року № 402.

Наказом Державного комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації (Держкомнауки) від 06.07.2010 року №3 Запорізький центр науково-технічної та економічної інформації підпорядкований Державному комітету України з питань науки, інновацій та інформатизації, а наказом від 27.09.2010 року №31 перейменований у Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації. Центр є правонаступником Запорізького державного центру науково-технічної і економічної інформації.

Наказом Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України від 29.04.2011 року № 14/1 підпорядкований Державному агентству з питань науки, інновацій та інформатизації України і входить до сфери його управління.

06.09.2012 року між ДП Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації (Сторона 1) та ТОВ Науково-виробниче підприємство Аверс (Сторона 2) укладено договір про спільну діяльність.

На копії договору наявна відмітка про погодження Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації 10.09.2012 року.

П. 2.1. Договору, сторони зобов'язуються на основі співробітництва та шляхом здійснення внесків майном (грошовими коштами, матеріалами, майновими правами тощо), трудовою участю та організацією співпраці, сумісно діяти з метою здійснення інвестування та будівництва офісно-торгівельної будівлі, зазначеного у п. 2.2. цього Договору.

Сторони спільно діють з метою будівництва офісно-торгівельної будівлі за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 77 (надалі Об'єкт), план якого міститься у додатку №1 до цього Договору (надалі Додаток №1), який є невід'ємною частиною цього Договору (п.2.2.договору).

Будівництво Об'єкту здійснюватиметься на земельній ділянці у межах, визначених в проекті відведення земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 77 (надалі Земельна ділянка), яка належить Стороні 1 на праві постійного користування землею на підставі Державного акту на право власності на землю серія І-ЗП №003062 від 02.11.1998 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №2384 (пункт 2.3. Договору).

Державний акт серія І-ЗП №003062 від 02.11.1998 року виданий відповідачу 1 на право постійного користування землею.

П. 3.3. Договору для досягнення мети, зазначеної у пункті 2.1. цього договору, Сторона 1 робить внесок шляхом передачі права користування Земельною ділянкою, зазначеною у п. 2.3. цього Договору. Вартість внеску Сторони 1, площа Земельної ділянки, її межі визначаються у відповідному додатку до цього договору який є його невід'ємною частиною після виготовлення Стороною 2 проекту будівництва. При цьому Сторона 1 зобов'язується надати всі необхідні документи, потрібні для розробки проектно-кошторисної документації та виконання всіх вишукувальних робіт, пов'язаних із проектуванням будівництва Об'єкту на Земельній ділянці.

Внесок Сторони 1, передбачений п. 3.3. цього Договору вноситься Стороною 1 на протязі 5 календарних днів з моменту підписання додатку до договору, передбаченому п.3.3. цього договору, шляхом надання Стороні 2 Земельної ділянки, для здійснення її підготовки в якості будівельного майданчика для будівництва Об'єкту (п. 3.4.договору).

Сторони встановили, що ведення всіх спільних справ за цим договором від імені останніх, включаючи залучення до спільної діяльності інших осіб, здійснюється Стороною 2.

Рішення щодо всіх спільних справ Сторін пов'язаних з виконанням цього договору, приймаються Стороною 2 одноособово (п.п.4.1., 4.3. договору).

Умовами статті 5 Договору визначено, що результатом спільної діяльності Сторін за цим договором є закінчення будівництва та введення Стороною 2 Об'єкта в експлуатацію шляхом отримання сертифікату відповідності Інспекції Держархбудконтролю у Запорізькій області (п. 5.1 Договору).

Після проведення первинної технічної інвентаризації Об'єкту та введення Об'єкту в експлуатацію, Сторони, на підставі результатів первинної технічної інвентаризації Об'єкту, здійснюють розподіл площ приміщень в Об'єкті, які є їх частками у спільній діяльності (надалі - Частки Сторін), а саме: часткою Сторони 1 є приміщення котельної з технічним обладнанням. Площа, перелік обладнання визначаються додатковою угодою до цього Договору на підставі технічного завдання Сторони 1 (пп. 5.2.1., п. 5.2. Договору).

Часткою Сторони 2 є нежитлові приміщення в Об'єкті, які не є часткою Сторони 1 (пп. 5.2.2. п. 5.2. Договору).

Після підписання цього Договору, кожна із Сторін отримує всі майнові права на свою Частку у збудованому Об'єкті (п. 5.3. Договору).

Сторона 2 оформлює і подає відповідним органам всі документи, які є необхідними для оформлення Сторонами права власності на приміщення, які Сторони отримали як Частку за цим Договором (п. 5.4. Договору).

Договір підписано представниками сторін 06.09.2012 року.

Наказом Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації від 24.09.2012 року №174 "Про припинення підприємств науково-технічної інформації", вирішено ліквідувати Державне підприємство Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації. Призначено голову ліквідаційної комісії.

Наказом Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації від 05.02.2013 року №31 «Про внесення змін до наказу від 24.09.2012 року №174» головою комісії з ліквідації державного підприємства «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» призначено Дідика В.П.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань ДП Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації з 04.10.2012 року перебуває в стані припинення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.2014 року №255 "Про деякі питання діяльності центральних органів виконавчої влади" Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації перейменоване у Державне агентство з питань електронного урядування, поклавши на нього функції з реалізації державної політики у сфері інформатизації, електронного урядування, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного суспільства. Міністерство освіти і науки визначено головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу технологій.

Рішенням Запорізької міської ради від 19.02.2015 року №15 «Про перейменування проспекту Леніна в місті Запоріжжі на проспект Соборний» проспект Леніна, який розташований вздовж Ленінського, Орджонікідзевського, Жовтневого, Комунарського районів міста Запоріжжя, перейменовано на проспект Соборний.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України серед способів захисту порушеного права, зокрема, передбачено такий як визнання недійсним правочину.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Виходячи зі змісту положень ст.ст. 11, 202 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору про спільну діяльність, позивач мав довести наявність тих фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настанням відповідних наслідків.

Ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 2 ст.215 ЦК України).

Ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності ( ст. 1131 Цивільного кодексу України).

Ст. 6 Закону України Про розмежування земель державної та комунальної власності від 05.02.2004 року №1457-IV (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності: земельні ділянки, на яких розташовані державні, в том числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Пп. 4 «а» пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 року №5245-VI, у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Приписами ст. 84 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані державні, у тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти.

Земельна ділянка площею 0,4279 га, яка передана державному підприємству у постійне користування, в силу наведених норм належить до державної власності.

Аналіз умов оспорюваного Договору та положень наведеного законодавства свідчать, що ДП "Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації" в якості внеску у спільну діяльність передало земельну ділянку державної форми власності, яка належить останньому на праві постійного користування, що посвідчується відповідним Державним актом, з метою її забудови.

Як встановлено ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, станом на момент укладання оспорюваного договору) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ст. 123 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору).

Крім того, відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.

Отже, право розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Запорізький центр науково-технічної та економічної інформації», надано Запорізькій обласній державній адміністрації.

Приписами ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди.

Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції, ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації», уклавши оспорюваний договір, не маючи при цьому необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження земельною ділянкою, всупереч наведеним нормам Земельного кодексу України, фактично розпорядилось частиною земельної ділянки, зробивши внесок у спільну діяльність для будівництва офісно-торгівельної будівлі.

Наслідком забудови є набуття права власності на будівлю (за виключенням приміщення котельні) Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Аверс", яке матиме наслідком перехід до останнього відповідного права на земельну ділянку, в розумінні ст. 120 Земельного кодексу України, на якій розташоване будівництво.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 27.08.1998 року №482/77 та Державного акту на право постійного користування землею І-ЗП №003062 від 02.11.1998 року, земельна ділянка загальною площею 0, 4279 га, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна (пр. Соборний), 77, надана у постійне користування відповідачу 1 для функціонування комплексу наукового центру, у тому числі: площею 0,1210 га. для функціонування наукового центру; площею 0,1887 га. для благоустрою прилеглої території; площею 0,1182га. для функціонування автостоянки.

Частина наданої у постійне користування земельної ділянки площею 0,1182 га. відведена для функціонування автостоянки та належить до земель транспорту та зв'язку, що підтверджується витягом №6172/2 з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки .

Ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання оспорюваного договору) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання недійсними угод щодо земельних ділянок (ст. 21 Земельного Кодексу України).

Статтею 96 Земельного кодексу України на землекористувачів покладено обов'язок щодо забезпечення використання землі за її цільовим призначенням.

За умовами п. 4.6. Статуту ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації», затвердженого наказом Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації від 06.06.2011 року №52, центр здійснює володіння, користування землею й іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.

Отже, укладання оспорюваного договору про спільну діяльність, метою якого є будівництво офісно-торгівельного центру на спірній земельній ділянці, суперечить цільовому призначенню та функціональному використанню земельної ділянки, наданої у постійне користування Відповідачу 1, що призводить до порушення одного з основних обов'язків землекористувача - використання земельної ділянки за цільовим призначенням, та вимог статті 96 Земельного Кодексу України.

Відповідно до Статуту ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації», затвердженого наказом Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України від 06.06.2011 року №52 метою діяльності Центру є: 1) реалізація на регіональному рівні державної інформаційної політики у сфері наукової, науково-технічної, інноваційної та іншої діяльності, інформатизації в межах своєї компетенції (п. 2.1.1); 2) всебічне задоволення потреб фізичних та юридичних осіб в інформації з питань діяльності у науковій, науково-технічній, економічній, інноваційній сферах, сфері інформатизації та потреб у іншій інформації, яка необхідна на усіх циклах її життєдіяльності (п. 2.1.2); 3) забезпечення соціального розвитку колективу (п.2.1.3).

Згідно із відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Відповідач 1 здійснює наступні види діяльності: основний - дослідження і розробки в галузі технічних наук, інші - видання книг; діяльність пов'язана банками даних; освіта дорослих та інші види освіти; здавання в оренду власного нерухомого майна; інша діяльність у сфері інформатизації.

Будівництво офісно-торгівельних будівель не є метою діяльності ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації».

Отже, оспорюваний договір укладений в порушення ст. 1130 Цивільного кодексу України, ст.ст. 116, 149 Земельного кодексу України.

ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» з жовтня 2012 року знаходиться в стані припинення. Зазначене свідчить, що договір з боку ДП «Запорізький державний центр науки, інновацій та інформатизації» не спрямований на досягнення спільної мети, зазначеної в договорі.

Договором про спільну діяльність від 06.09.2012 року порушуються права позивача як органу, який реалізує права Держави на землю, укладений договір суперечить вимогам Земельного кодексу України в частині додержання процедури припинення та надання у користування земельних ділянок державної форми власності, зміни цільового призначення земельної ділянки, а також не спрямований на досягнення спільної мети, а тому підлягає визнанню недійсним згідно зі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» передбачено, що дія цього Закону не поширюється на управління об'єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України, а також на здійснення прав інтелектуальної власності.

Частиною першою статті 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року №296, якою затверджено Порядок укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном прийнята на підставі Закону України «Про управління об'єктами державної власності».

Враховуючи, що внеском у спільну діяльність є саме частина земельної ділянки державної форми власності, право розпорядження якою належить Запорізькій обласній державній адміністрації, до укладення цього договору не може бути застосований Закон України «Про управління об'єктами державної власності» та Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 року №296, якою затверджено Порядок укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що недодержання вимог щодо подальшої реєстрації договору в органах податкової служби не може бути підставою для визнання угоди недійсною, оскільки відповідна реєстрація відбувається вже після укладення договору та набрання ним чинності, а недійсність правочину має оцінюватись на момент вчинення правочину є обґрунтованими та цілком підтримуються колегією суддів Касаційного суду .

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції та апеляційний господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішили спір у справі.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції та рішення першої інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України Суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Аверс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 04.07.2017 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року у справі №908/852/17 - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець